Цефопектам (Cefopectam)

Сульбактам - 1 г

Цефоперазон - 1 г

фармакодинаміка. Цефопектам є комбінацією сульбактаму натрію та цефоперазону натрію. Сульбактам натрію є похідним основного пеніцилінового ядра. Він є незворотним інгібітором бета-лактамази та застосовується тільки парентерально. За хімічною структурою це сульфон натрію пеніцилінату.
Антибактеріальним компонентом сульбактаму/цефоперазону є цефоперазон натрію — напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик третього покоління широкого спектру дії, застосовується тільки парентерально та діє проти чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани.
Сульбактам не виявляє вираженої антибактеріальної активності, за винятком активності проти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на безклітинних бактеріальних системах показали, що сульбактам є незворотним інгібітором найважливіших бета-лактамаз, що продукуються мікроорганізмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків.
Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджений у дослідженнях резистентних штамів на цілісних мікроорганізмах, у яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм із пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв’язується з деякими пеніцилінзв’язуючими білками, чутливі штами стають вразливішими до дії сульбактаму/цефоперазону, ніж до дії одного цефоперазону.
Комбінація сульбактаму та цефоперазону активна проти всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, виявлено синергізм дії (зниження приблизно в 4 рази мінімальних концентрацій, що пригнічують мікроорганізми, у комбінації порівняно з такими концентраціями для кожного компонента окремо) проти таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, видів Bacteroides, видів Staphylococcus, Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.
Сульбактам/цефоперазон виявляє активність in vitro щодо широкого спектру клінічно значущих мікроорганізмів:
- грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (попередня назва Diplococcus pneumoniae), Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний стрептокок групи А), Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний стрептокок групи В), більшість інших штамів бета-гемолітичних стрептококів, багато штамів Streptococcus faecalis (ентерококи);
- грамнегативні мікроорганізми: Escherichia coli, види Klebsiella, види Enterobacter, види Citrobacter, Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (попередня назва Proteus morganii), Providencia rettgeri (попередня назва Proteus rettgeri), види Providencia, види Serratia (включаючи S. marcescens), види Salmonella та Shigella, Pseudomonas aeruginosa та деякі види Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica;
- анаеробні мікроорганізми: грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides та види Fusobacterium), грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи види Peptococcus, Peptostreptococcus та Veillonella), грампозитивні бацили (включаючи види Clostridium, Eubacterium та Lactobacillus).
Фармакокінетика. Близько 84% дози сульбактаму та 25% дози цефоперазону, отриманої при введенні комбінації сульбактам/цефоперазон, виділяється нирками. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній Т_½ сульбактаму становить 1 год, а цефоперазону — 1,7 год. Концентрація в плазмі крові пропорційна введеній дозі. Ці дані відповідають раніше опублікованим результатам фармакокінетичного дослідження цих компонентів при їх окремому застосуванні.
Середні значення C_max сульбактаму та цефоперазону після введення 2 г сульбактаму/цефоперазону (1 г сульбактаму, 1 г цефоперазону) в/в протягом 5 хв становлять відповідно 130 та 236,8 мкг/мл. Це свідчить про більший V_α сульбактаму (18,0–27,6 л) порівняно з V_α цефоперазону (10,2–11 л).
Сульбактам та цефоперазон добре розподіляються в тканинах та рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, фаллопієві труби, яєчники, матку.
Немає доказів будь-якої фармакокінетичної взаємодії між сульбактамом і цефоперазоном при їх одночасному застосуванні у формі комбінованого препарату.
Після багаторазового введення не виявлено будь-яких суттєвих змін у фармакокінетиці компонентів препарату та будь-якої їх кумуляції при застосуванні через кожні 8–12 год.
Дослідження, що проводилися у дітей, показали відсутність будь-яких істотних змін фармакокінетики компонентів препарату (сульбактам/цефоперазон) порівняно з даними щодо дорослих пацієнтів. У дітей середній Т_½ сульбактаму становить 0,91–1,42 год, а цефоперазону — 1,44–1,88 год.
Фармакокінетика комбінації сульбактам/цефоперазон вивчалася у пацієнтів літнього віку з порушеннями функції нирок та функції печінки. Було виявлено подовження Т_½, зниження кліренсу та збільшення V_d обох компонентів препарату порівняно з відповідними показниками у здорових добровольців. Фармакокінетичні показники для сульбактаму співвідносяться зі ступенем порушення функції нирок, тоді як показники для цефоперазону — зі ступенем порушення функції печінки.
Порушення функції печінки. Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні сульбактаму/цефоперазону загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з кліренсом креатиніну. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок відзначається значне подовження Т_½ сульбактаму (у середньому 6,9 і 9,7 год за даними різних досліджень). Гемодіаліз суттєво впливає на Т_½, загальний кліренс та V_d сульбактаму. Значущих змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих з нирковою недостатністю не виявлено.
Цефоперазон не витісняє білірубін зі зв’язку із сироватковим альбуміном.

інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:
– інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
– інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
– перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини;
– інфекції шкіри та м’яких тканин;
– інфекції кісток і суглобів;
– менінгіт;
– септицемія;
– запальні захворювання органів малого таза, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органів.

дорослі. Звичайна доза препарату Цефопектам для дорослих становить 2–4 г/добу (тобто 1–2 г/добу цефоперазону) в/в або в/м, в еквівалентно розділених дозах кожні 12 год.
Таблиця 1

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза препарату Цефопектам може бути підвищена до 8 г (тобто доза цефоперазону — 4 г) в/в у рівномірно розподілених дозах кожні 12 год. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г (8 г препарату Цефопектам).
Порушення функції печінки. Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Порушення функції нирок. Режим дозування препарату Цефопектам слід коригувати у пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15–30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яка вводиться кожні 12 год (максимальна добова доза сульбактаму — 2 г), а пацієнтам із кліренсом креатиніну <15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 год (максимальна добова доза сульбактаму — 1 г). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність у додатковому окремому призначенні цефоперазону.
Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво змінюється при проведенні гемодіалізу.
Т_½ цефоперазону при гемодіалізі дещо знижується. Таким чином, дозовий режим Цефопектаму при проведенні діалізу підлягає корекції.
Пацієнти літнього віку. Див. Фармакокінетика.
Діти. Звичайна доза препарату Цефопектам для дітей становить 40–80 мг/кг/добу (20–40 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розподілена на 2–4 дози.
Таблиця 2

При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза може бути підвищена до 160 мг/кг маси тіла (80 мг/кг/добу цефоперазону) з рівномірним розподілом на 2–4 дози.
Новонароджені. Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 год. Максимальна добова доза сульбактаму для дітей не повинна перевищувати 80 мг/кг маси тіла (160 мг/кг/добу препарату Цефопектам). У випадку, якщо необхідна доза цефоперазону, що перевищує 80 мг/кг/добу, додаткову дозу цефоперазону слід призначати окремо.
В/в застосування.
Спосіб розведення
1-й етап. Приготування первинного р-ну.
Вміст флакона слід розчинити у відповідній кількості 5% р-ну глюкози для ін’єкцій, 0,9% р-ну натрію хлориду для ін’єкцій або стерильної води для ін’єкцій у співвідношеннях, зазначених у табл. 3.
Таблиця 3

2-й етап. Приготування вторинного р-ну.
Для проведення в/в краплинних інфузій отриманий первинний р-н додають до відповідного розчинника до отримання загальної концентрації препарату Цефопектам 10–20 мг/мл у загальному об’ємі р-ну. Готовий вторинний р-н вводять в/в краплинно протягом 15–60 хв.
Для проведення в/в струминних ін’єкцій отриманий первинний р-н препарату Цефопектам доводять розчинником до 20 мл і вводять повільно протягом не менше 3 хв.
Цефопектам сумісний з такими р-нами:
• стерильною водою для ін’єкцій;
• 5% р-ном глюкози;
• 0,9% р-ном натрію хлориду;
• 5% р-ном глюкози в 0,225% р-ні натрію хлориду;
• 5% р-ном глюкози у 0,9% р-ні натрію хлориду.
Р-н Рінгера лактату є прийнятним розчинником для проведення в/в інфузії, але не для первинного розведення (див. Несумісність). Необхідним є двоетапне розведення. Для відновлення слід застосовувати стерильну воду для ін’єкцій (див. табл. 3); потім отриманий р-н розводять р-ном Рінгера лактату для отримання концентрації сульбактаму 5 мг/мл (2 мл або 4 мл первинно відновленого р-ну додають до 50 або 100 мл р-ну Рінгера лактату відповідно).
В/м застосування. 2% р-н лідокаїну є прийнятним розчинником для приготування р-ну для в/м введення, але не для первинного розведення (див. Несумісність).
Лідокаїн. Для проведення в/м ін’єкції розведення лікарського засобу проводять у два етапи. Спочатку готують первинний р-н у стерильній воді для ін’єкцій (див. табл. 3) з подальшим додаванням 2% р-ну лідокаїну. Приблизна концентрація лідокаїну у вторинному р-ні — 0,5%.
Будь-який невикористаний продукт або відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.
Діти. Застосовують дітям з перших днів життя.
З обережністю призначають новонародженим та недоношеним дітям. При застосуванні новонародженим, особливо недоношеним, та грудним дітям можуть виникати транзиторні порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи. Тому перед початком лікування слід ретельно оцінити потенційну користь та можливі ризики терапії.
У новонароджених із білірубіновою енцефалопатією цефоперазон не витісняє білірубін зі зв’язку з білками плазми крові.

гіперчутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду, пеніцилінів, сульбактаму, цефоперазону та інших бета-лактамних антибіотиків.

комбінація сульбактаму/цефоперазону зазвичай добре переноситься. Більшість негативних реакцій мають легкий або помірний ступінь тяжкості.
Система крові та лімфатична система: еозинофілія, гіпопротромбінемія, нейтропенія (пов’язана з тривалим застосуванням, зворотна), тромбоцитопенія, лейкопенія, зниження рівня гемоглобіну та/або гематокриту, анемія, кровотеча, дефіцит вітаміну К, подовження протромбінового часу.
Імунна система (ці реакції частіше відмічають у пацієнтів з алергією, особливо на пеніцилін): реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції (у тому числі ларингоспазм, бронхоспазм, диспное, анафілактичний шок), анафілактоїдні реакції (включаючи шок).
Шкіра та підшкірні тканини: макулопапульозний висип, свербіж, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, ексфоліативний дерматит.
Нервова система: гіперестезія слизової оболонки порожнини рота, неспокій, головний біль, запаморочення.
Серцево-судинна система: васкуліт, крововилив (включаючи летальний наслідок), артеріальна гіпотензія, припливи, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця.
ШКТ: діарея, нудота, блювання, псевдомембранозний ентероколіт.
Гепатобіліарна система: транзиторне підвищення рівнів АсАТ, АлАТ, ЛФ, білірубіну в плазмі крові, жовтяниця.
Сечовидільна система: гематурія.
Загальні прояви та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: лихоманка, озноб, фасцикуляції, підвищене потовиділення, флебіт у місці введення катетера, біль у місці ін’єкції.
Лабораторні показники: підвищення рівня азоту сечовини та підвищення рівня креатиніну в сироватці крові (тимчасово), циліндрурія, позитивний прямий тест Кумбса.
Ефекти, зумовлені біологічною дією препарату: можливий розвиток суперінфекції (у тому числі кандидамікоз, мікоз статевих органів), викликаної резистентними мікроорганізмами.

гіперчутливість. Повідомлялося про розвиток тяжких, а інколи і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамними або цефалоспориновими антибіотиками, у тому числі комбінацією цефоперазон/сульбактам. Реакції гіперчутливості більш імовірні у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до кількох алергенів.
При виникненні алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування епінефрину, в/в введення ГКС. За показаннями можливо застосування оксигенотерапії, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.
Повідомлялося про випадки розвитку тяжких шкірних реакцій, інколи з летальним наслідком, таких як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та ексфоліативний дерматит, у пацієнтів, які отримували цефоперазон. У разі виникнення серйозної шкірної реакції терапію препаратом слід припинити та розпочати відповідне лікування.
Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів Т_½ цефоперазону зазвичай подовжується, а виведення із сечею збільшується. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляють терапевтичні концентрації цефоперазону і тільки Т_½ збільшується в 2–4 рази. Корекція дози може бути необхідна в разі тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або порушень функції нирок, пов’язаних з будь-яким із цих станів. У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок слід ретельно контролювати концентрацію цефоперазону в сироватці крові та, за необхідності, коригувати дозу. За відсутності контролю концентрації препарату в крові доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г/добу.
Застосування при порушеннях функції нирок. Див. Фармакокінетика та ЗАСТОСУВАННЯ.
Загальні застереження. Повідомлялося про випадки серйозних кровотеч, включаючи випадки з летальним наслідком, при застосуванні цефоперазону/сульбактаму. Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном/сульбактамом може спричинити дефіцит вітаміну К, що може призвести до розвитку коагулопатії. Цей механізм, найімовірніше, повʼязаний із пригніченням кишкової мікрофлори, яка в нормі синтезує цей вітамін. Група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, мальабсорбцією (наприклад при муковісцидозі), пацієнтів, які тривалий час перебувають на парентеральному (в/в) харчуванні. Таким пацієнтам, а також хворим, які отримували тривалу терапію антикоагулянтами перед призначенням Цефопектаму, слід постійно контролювати протромбіновий час (або міжнародне нормалізоване відношення) як на початку, так і впродовж застосування Цефопектаму. Слід здійснювати нагляд за станом таких пацієнтів щодо ознак кровотечі, тромбоцитопенії та гіпопротромбінемії. У разі розвитку тривалої кровотечі без виявлення інших причин цього явища слід припинити застосування препарату. За наявності показань слід призначити екзогенний вітамін К.
Тривале лікування препаратом Цефопектам, як і іншими антибіотиками, може призвести до посиленого росту резистентної мікрофлори. Тому впродовж лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів.
Як і при застосуванні будь-якого високоефективного системного препарату, при тривалому лікуванні цефоперазоном/сульбактамом слід періодично контролювати функцію нирок, печінки та кровотворної системи. Це особливо важливо щодо новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят.
Про виникнення діареї, пов’язаної з C. difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи комбінацію цефоперазон натрію/сульбактам натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до летального коліту. Застосування антибактеріальних засобів пригнічує нормальну мікрофлору товстої кишки, що призводить до посиленого росту С. difficile. C. difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, призводить до розвитку діареї, пов’язаної з C. difficile. Штами C. difficile, що продукують надлишок токсинів, підвищують захворюваність та летальність, оскільки такі інфекції можуть бути резистентними до антибактеріальної терапії та часто потребують колектомії. Можливість CDAD слід розглядати в усіх пацієнтів, у яких під час або після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідно ретельно збирати анамнез хвороби, оскільки про виникнення CDAD повідомлялося і через 2 міс після лікування антибактеріальними засобами. У разі вираженої та стійкої діареї застосування препарату слід негайно припинити і розпочати відповідну терапію (наприклад з пероральним ванкоміцином). Застосування засобів, що пригнічують перистальтику, протипоказане. За відсутності необхідного лікування можуть розвинутися токсичний мегаколон, перитоніт, шок.
Алкоголь. Див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ.
Можливі хибнопозитивні результати при визначенні концентрації глюкози в сечі неферментними методами та при визначенні реакції Кумбса.
Діти. Цефоперазон/сульбактам успішно застосовують дітям. Проте широкомасштабні дослідження застосування даної комбінації недоношеним або новонародженим дітям не проводилися. Тому перед початком лікування даної групи пацієнтів слід адекватно оцінювати потенційні переваги та можливі ризики від застосування препарату.
У новонароджених з патологічною неонатальною жовтяницею цефоперазон не витісняє білірубін зі зв’язку з сироватковим альбуміном.
Препарат містить натрій (63 мг натрію на 1 г препарату); це слід враховувати, призначаючи його пацієнтам, які перебувають на дієті з контрольованим вмістом натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Сульбактам і цефоперазон проникають крізь плацентарний бар’єр. Дані щодо застосування препарату для лікування вагітних відсутні. Зважаючи на це, застосування в період вагітності можливе лише у виняткових випадках за життєвими показаннями.
Препарат Цефопектам слід з обережністю призначати жінкам, які годують грудьми, незважаючи на те, що складові препарату проникають у грудне молоко в незначній кількості.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Клінічний досвід застосування цефоперазону/сульбактаму дає підстави вважати, що вплив препарату на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами малоймовірний.

зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, при більшості інфекцій можлива монотерапія цим препаратом. Однак за певних показань сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. Якщо при цьому застосовують аміноглікозиди, необхідно контролювати функцію нирок протягом усього курсу терапії через можливі нефротоксичні реакції (також див. Несумісність).
Алкоголь (етанол): при вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після закінчення лікування цефоперазоном відмічалися дисульфірамоподібні реакції (припливи, підвищене потовиділення, головний біль і тахікардія). Пацієнти повинні уникати вживання алкоголю, застосування препаратів, які містять алкоголь, протягом лікування препаратом та впродовж 5 днів після його закінчення. При штучному харчуванні (пероральному або парентеральному) р-ни, що містять етанол, застосовувати не слід.
НПЗП, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (варфарин): підвищення ризику кровотеч.
Петльові діуретики та нефротоксичні препарати: можливе підвищення ризику нефротоксичності.
Лабораторні тести: можливий хибнопозитивний результат при визначенні глюкози в сечі із застосуванням р-ну Бенедикта або Фелінга.
Комбінація сульбактам/цефоперазон фізично несумісна з аміноглікозидами, аміфостином, філграстимом, лабеталолом, меперидином, нікордипіном, ондансетроном, перфеназином, прометазином, сарграмостином, вінорельбіном.
Несумісність.
Аміноглікозиди
Р-ни препарату Цефопектам та аміноглікозидів не слід змішувати в одному шприці або в одній інфузійній системі, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія препаратом Цефопектам та аміноглікозидами необхідна, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної в/в трубкової системи, при цьому первинну в/в трубкову систему слід ретельно промити відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введенням препарату Цефопектам та аміноглікозидів були по можливості максимальними.
Р-н Рінгера лактат
Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендоване, оскільки ці препарати несумісні. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Лідокаїн
Первинне розведення 2% р-ном лідокаїну не рекомендується, оскільки ці препарати несумісні. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні 2% р-ном лідокаїну (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

інформація щодо гострої токсичності цефоперазону натрію та сульбактаму натрію у людей обмежена.
Симптоми: очікуваними проявами передозування є, передусім, посилення проявів побічних ефектів. Слід враховувати, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у СМР можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Можливі також ниркові порушення та подовження протромбінового часу.
Лікування: симптоматичне. Слід підтримувати життєві функції організму та водно-електролітний баланс, контролювати протромбіновий час та при необхідності призначати вітамін К. У разі виникнення судом — седативна терапія. Можливе проведення гемодіалізу для посилення елімінації препарату, особливо пацієнтам з порушеннями функції нирок.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.