Едарбі™ (Edarbi) (264236) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Азилсартану медоксомил - 40 мг

фармакодинаміка. Азилсартану медоксоміл є активним попередником лікарської речовини, призначеним для перорального застосування. Попередник швидко перетворюється на активну молекулу азилсартану, яка за рахунок блокування процесів зв’язування ангіотензину ІІ з рецепторами АТ₁ у багатьох тканинах виступає селективним антагоністом ефектів ангіотензину ІІ (див. Фармакокінетика). Ангіотензин ІІ — основний блокуючий агент ренін-ангіотензинової системи; до ефектів ангіотензину ІІ належать звуження судин, стимуляція синтезу та вивільнення альдостерону, стимуляція роботи серця та стимуляція реабсорбції натрію в нирках.
Блокування рецепторів АТ₁ призводить до пригнічення негативного зворотного впливу ангіотензину ІІ на секрецію реніну, але підвищення активності реніну у плазмі крові та підвищення рівнів ангіотензину ІІ у системному кровотоці, які виникають внаслідок блокування рецепторів, не перешкоджають розвитку антигіпертензивної дії азилсартану.
Фармакокінетика. Після перорального застосування азилсартану медоксоміл швидко гідролізується у ШКТ та/або під час абсорбції до активної речовини (азилсартан).
Дослідження in vitro показують, що у процесах гідролізу в кишковому тракті та печінці бере участь фермент карбоксиметиленбутенолідаза. Також у гідролізі азилсартану медоксомілу до азилсартану беруть участь плазматичні естерази.
Абсорбція. Виходячи з концентрацій азилсартану у плазмі крові, розрахункова абсолютна пероральна біодоступність азилсартану медоксомілу становить приблизно 60%. Після перорального застосування азилсартану медоксомілу C_max азилсартану у плазмі крові досягається через 1,5–3 год (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Їжа не впливає на біодоступність азилсартану.
Розподіл. V_d азилсартану становить приблизно 16 л. Азилсартан інтенсивно (>99%) зв’язується з білками плазми крові, переважно з сироватковим альбуміном. Зв’язування з білками плазми крові не змінюється в діапазоні концентрацій, значно вищих за ті, яких досягають при застосуванні рекомендованих доз.
Біотрансформація. Метаболічне розщеплення азилсартану призводить до утворення двох основних метаболітів. Основний метаболіт у плазмі крові утворюється шляхом О-деалкілування, він позначається як метаболіт М-ІІ. Другорядний метаболіт, який утворюється у результаті декарбоксилювання, позначається як метаболіт М-І. Рівні системної експозиції основного та другорядного метаболітів у людини становили приблизно 50% та менш ніж 1% від рівня експозиції азилсартану відповідно. M-І та M-ІІ не чинять додаткового впливу на фармакологічну дію азилсартану медоксомілу. Метаболізм азилсартану переважно відбувається за рахунок ферменту CYP 2C9.
Виведення. Після перорального застосування азилсартану медоксомілу, міченого радіоактивним ізотопом ¹⁴С, приблизно 55% радіоактивності виводилося з організму з калом та приблизно 42% — із сечею. Приблизно 15% препарату виводилося із сечею у вигляді незміненого азилсартану. Т_½ азилсартану із плазми крові становить близько 11 год, а нирковий кліренс дорівнює приблизно 2,3 мл/хв. C_ss азилсартану розвивається в межах 5 днів, та під час багатократного прийому препарату в режимі 1 раз на добу акумуляції у плазмі крові не відбувається.
Лінійність/нелінійність. У діапазоні доз азилсартану медоксомілу від 20 до 320 мг після прийому разових або багаторазових доз була встановлена залежність експозиції азилсартану від прийнятої дози.
Характеристики у особливих підгрупах пацієнтів
Діти. Фармакокінетику азилсартану у дітей (віком до 18 років) не досліджували.
Пацієнти літнього віку. Значних відмінностей у фармакокінетиці азилсартану у молодих осіб (віком 18–45 років) та пацієнтів літнього віку (65–85 років) виявлено не було.
Порушення функції нирок. У пацієнтів із легкими, помірними та тяжкими порушеннями функції нирок загальна експозиція азилсартану (AUC) збільшувалася на 30, 25 та 95% відповідно. У пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, які перебували на діалізі, підвищення експозиції не спостерігали (+5%). Водночас клінічний досвід застосування препарату для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок або термінальною стадією недостатності нирок відсутній. Азилсартан не виводиться із системного кровообігу при гемодіалізі.
Порушення функції печінки. Лікування препаратом Едарбі пацієнтів із легким (клас А за Чайлдом — Пʼю) або помірним (клас В за Чайлдом — Пʼю) порушенням функції печінки протягом не більше 5 днів призводило до незначного підвищення експозиції азилсартану (збільшення AUC у 1,3–1,6 раза). Застосування препарату Едарбі для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не досліджували.
Стать. Значних відмінностей у фармакокінетиці азилсартану у чоловіків та жінок виявлено не було. Необхідність у корекції дози залежно від статі пацієнта відсутня.
Расова приналежність. Значних відмінностей у фармакокінетиці азилсартану у представників європеоїдної та негроїдної рас виявлено не було. Необхідність у корекції дози залежно від расової приналежності пацієнта відсутня.

лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.

Едарбі призначений для перорального застосування, таблетки можна приймати незалежно від прийому їжі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Рекомендована початкова доза становить 40 мг 1 раз на добу.
Для пацієнтів, у яких ця доза адекватно не контролює АТ, дозу можна підвищити до максимальної рекомендованої 80 мг 1 раз на добу.
Стійкий антигіпертензивний ефект досягається протягом 2 тиж лікування. Максимальний ефект досягається через 4 тиж терапії препаратом.
Якщо під час монотерапії препаратом Едарбі не вдається досягти адекватного контролю рівня АТ, додаткового зниження АТ можна досягти за рахунок комбінованого лікування з іншими антигіпертензивними засобами, у тому числі діуретиками (наприклад хлорталідон і гідрохлоротіазид) та блокаторами кальцієвих каналів.
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років) не потребують корекції початкової дози препарату Едарбі. Однак для пацієнтів віком від 75 років із ризиком виникнення артеріальної гіпотензії слід розглянути можливість застосування препарату в дозі 20 мг (див. Фармакокінетика).
Порушення функції нирок. Слід з обережністю застосовувати препарат Едарбі у пацієнтів з АГ та тяжкими порушеннями функції нирок або термінальною стадією недостатності нирок, оскільки досвід застосування препарату у таких пацієнтів відсутній. Азилсартан не виводиться із системного кровообігу при гемодіалізі. Пацієнти з легкою або помірною нирковою недостатністю не потребують коригування дози.
Порушення функції печінки. Дослідження щодо застосування препарату Едарбі у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не проводилися, тому препарат не рекомендується застосовувати у цій групі пацієнтів.
Оскільки досвід застосування препарату Едарбі у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки обмежений, рекомендовано ретельно контролювати стан таких хворих та розглянути можливість застосування препарату в початковій дозі 20 мг.
Дефіцит внутрішньосудинного об’єму. Пацієнтам з можливим дефіцитом внутрішньосудинного об’єму або сольовим виснаженням (наприклад пацієнтам з блюванням, діареєю або хворим, які отримують високі дози діуретиків) препарат Едарбі призначають під ретельним контролем лікаря, також слід розглянути можливість його застосування в початковій дозі 20 мг.
Пацієнти негроїдної раси. Необхідності в коригуванні дози немає, хоча у цих пацієнтів спостерігається менш виражене зниження АТ порівняно з хворими, які належать до інших рас. Зазвичай це стосується інших блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та інгібіторів АПФ. Для цієї популяції може знадобитися більш часте підвищення дози препарату Едарбі та препаратів супутньої терапії.
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату дітям та підліткам (віком до 18 років) не встановлені. Даних щодо застосування препарату немає.

підвищена чутливість до активної речовини або до інших компонентів препарату.
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) <60 мл/хв/1,73 м²) не застосовувати Едарбі з препаратами, що містять аліскірен.

небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/10), часто (>1/100 і <1/10), нечасто (>1/1000 і <1/100), рідко (>1/10 000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки. У кожному системно-органному класі побічні реакції зазначені в порядку зниження їх клінічного значення.
З боку нервової системи: часто — запаморочення.
З боку судинної системи: нечасто — артеріальна гіпотензія.
З боку ШКТ: часто — діарея; нечасто — нудота.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — висипання, свербіж; рідко — ангіоневротичний набряк.
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто — спазми м’язів.
Загальні порушення: нечасто — стомлюваність, периферичні набряки.
Лабораторні дослідження: часто — підвищення рівня КФК в крові; нечасто — підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня сечової кислоти в крові/гіперурикемія.
Опис окремих небажаних реакцій
Під час поєднаного застосування препарату Едарбі та хлорталідону частота підвищення рівня креатиніну в крові та гіпотензії підвищувалася від нечастої до частої.
Під час поєднаного застосування препарату Едарбі та амлодипіну частота розвитку периферичних набряків підвищувалася від нечастої до частої, але була нижчою, ніж характерна для амлодипіну в якості монотерапії.
Лабораторні дослідження
Рівень креатиніну у сироватці крові. У рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях монотерапії препаратом частота підвищення рівня креатиніну сироватки після лікування препаратом Едарбі не відрізнялася від частоти в групі плацебо. Одночасне застосування препарату Едарбі та сечогінних препаратів, наприклад хлорталідону, призводило до більш високої частоти підвищення рівня креатиніну. Це спостереження узгоджується з відомими фактами для інших блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та інгібіторів АПФ. Підвищення рівня креатиніну під час поєднаного застосування препарату Едарбі та сечогінних препаратів було повʼязане з більш вираженим зниженням АТ порівняно із застосуванням одного із цих препаратів. Більшість епізодів підвищення рівня креатиніну носили тимчасовий характер або не прогресували при продовженні лікування. Після припинення лікування рівень креатиніну у більшості випадків приходив до нормальних або майже нормальних значень самостійно.
Сечова кислота. При застосуванні препарату Едарбі спостерігалося невелике середнє підвищення рівня сечової кислоти у сироватці крові порівняно з плацебо (10,8 проти 4,3 мкмоль/л).
Гемоглобін та гематокрит. У плацебо-контрольованих дослідженнях монотерапії препаратом спостерігалося невелике зниження рівня гемоглобіну та гематокриту (приблизно 3 г/л та 1 об. % відповідно). Цей ефект також спостерігали під час застосування інших інгібіторів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

активована РААС. У пацієнтів, судинний тонус та функція нирок яких залежать переважно від активності РААС (наприклад у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, тяжкою нирковою недостатністю або стенозом ниркової артерії), лікування препаратами, які впливають на РААС (наприклад інгібіторами АПФ та блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ), повʼязували з виникненням гострої гіпотензії, азотемії, олігурії або, у рідкісних випадках, гострої ниркової недостатності. Неможливо виключити виникнення подібних явищ під час застосування препарату Едарбі.
Слід з обережністю застосовувати Едарбі для лікування пацієнтів із АГ та тяжкими порушеннями функції нирок, застійною серцевою недостатністю або стенозом ниркової артерії, оскільки досвід застосування препарату для лікування таких пацієнтів відсутній (див. Фармакокінетика та ЗАСТОСУВАННЯ).
Дуже сильне зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією або порушеннями мозкового кровообігу ішемічного характеру може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Подвійна блокада РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС внаслідок поєднаного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. Фармакодинаміка та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). У разі необхідності терапії подвійною блокадою її слід проводити під ретельним наглядом лікаря та контролем функції нирок, рівнів електролітів та АТ. Пацієнтам із діабетичною нефропатією не слід застосовувати інгібітори АПФ разом із блокаторами рецепторів ангіотензину II.
Трансплантація нирок. Дотепер досвід застосування препарату Едарбі для лікування пацієнтів, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.
Порушення функції печінки. Застосування Едарбі для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не досліджували, тому цей препарат не рекомендовано призначати пацієнтам цієї групи (див. розділи «Фармакокінетика» та СПОСІБ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ДОЗИ).
Артеріальна гіпотензія у пацієнтів із дефіцитом ОЦК та/або сольовим виснаженням. У пацієнтів із вираженим дефіцитом ОЦК та/або сольовим виснаженням (наприклад хворих із діареєю, блюванням або у пацієнтів, які отримують високі дози сечогінних препаратів) після початку лікування препаратом Едарбі може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. До початку лікування необхідно вжити заходів для компенсації гіповолемії або розпочинати лікування під ретельним медичним наглядом. Також слід розглянути можливість призначення початкової дози 20 мг.
Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай відсутня відповідь на лікування антигіпертензивними лікарськими препаратами, механізм дії яких полягає у пригніченні РААС. Таким чином, застосування Едарбі у таких пацієнтів не рекомендоване.
Гіперкаліємія. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських препаратів, що впливають на РААС, одночасне застосування препарату Едарбі одночасно з калійзберігаючими сечогінними препаратами, калійвмісними добавками, замісниками солі з вмістом калію або іншими медичними препаратами, які здатні підвищувати рівень калію в крові (наприклад гепарин), може призводити до підвищення рівнів калію у крові пацієнтів з АГ (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). У пацієнтів літнього віку, з нирковою недостатністю, хворих із цукровим діабетом та/або з іншими супутніми захворюваннями ризик гіперкаліємії (що може бути летальною) підвищується. За необхідності слід контролювати рівень калію.
Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Лікування пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапана чи з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією потребує особливої обережності.
Літій. Як і для інших блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, Едарбі не рекомендовано призначати одночасно з препаратами літію (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.
Дані щодо застосування азилсартану медоксомілу у вагітних відсутні. Дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність.
Епідеміологічні дані не свідчать про ризик тератогенності внаслідок експозиції інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності, однак незначне підвищення ризику не можна виключити. У зв’язку з відсутністю контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику, пов’язаного з блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ, не можна виключити цей ризик для препаратів даного класу. У разі якщо тривала терапія блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ не є обов’язковою, пацієнткам, які планують вагітність, слід перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію, що має більш досліджений профіль безпеки для застосування у вагітних.
Терапія блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ у жінок у ІІ та ІІІ триместр вагітності може призвести до фетотоксичності (зниження ниркової функції, олігогідрамніону, затримки осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії).
У разі необхідності застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ у ІІ триместр вагітності рекомендується проведення УЗД для визначення функції нирок та осифікації кісток черепа у плода.
Слід ретельно спостерігати за немовлятами, матері яких застосовували блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, на предмет розвитку гіпотензії (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Період годування грудьми. Азилсартан медоксоміл не рекомендовано застосовувати в період годування грудьми у зв’язку з відсутністю відповідних даних. Під час годування грудьми бажано розпочати застосування альтернативного препарату з більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.
Фертильність. Дані щодо впливу азилсартану медоксомілу на репродуктивну функцію людини відсутні. За результатами доклінічних досліджень, азилсартан не впливав на репродуктивну функцію самок і самців щурів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Азилсартан медоксоміл не чинить або може чинити незначний вплив на швидкість реакції під час керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами. Проте необхідно знати про можливе виникнення запаморочення або стомлюваності.
Діти. Безпека та ефективність застосування препарату у дітей та підлітків (віком до 18 років) не встановлені. Даних щодо застосування препарату немає.

не рекомендовані комбінації
Літій. Під час одночасного застосування препаратів літію та інгібіторів АПФ спостерігали оборотне зростання концентрації літію в сироватці крові та оборотне збільшення проявів токсичності. З блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ може спостерігатись аналогічний ефект. У звʼязку з відсутністю досвіду одночасного застосування азилсартану медоксомілу та препаратів літію таке поєднання препаратів не рекомендоване. За необхідності одночасного застосування цих лікарських засобів рекомендовано ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю
НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту у дозах >3 г/добу та неселективні НПЗП. При одночасному застосуванні НПЗП (тобто селективних інгібіторів ЦОГ-2, наприклад ацетилсаліцилової кислоти у дозах >3 г/добу та неселективних НПЗП) та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ можливе послаблення гіпотензивної дії останніх. Крім того, одночасне застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та НПЗП може призвести до підвищення ризиків погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові. Таким чином, на початку лікування рекомендовано забезпечувати адекватну гідратацію пацієнта та контроль функції нирок.
Калійзберігаючі сечогінні препарати, калійвмісні добавки, замінники солі з вмістом калію та інші речовини, які здатні підвищувати рівень калію в крові. Калійзберігаючі сечогінні препарати, калійвмісні добавки, замінники солі з вмістом калію та інші препарати (наприклад гепарин) при одночасному застосуванні можуть підвищувати рівень калію у крові. За необхідності слід контролювати рівень калію у сироватці крові.
Додаткова інформація. Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією активним агентом РААС (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
У дослідженнях при застосуванні азилсартану медоксомілу або азилсартану у комбінації з амлодипіном, антацидними препаратами, хлорталідоном, дигоксином, флуконазолом, глібуридом, кетоконазолом, метформіном та варфарином не було зареєстровано клінічно значущих взаємодій лікарських препаратів.
Азилсартан медоксоміл швидко гідролізується естеразами у ШКТ та/або під час абсорбції до активної речовини азилсартану. Дослідження in vitro вказують на низьку ймовірність взаємодій, заснованих на пригніченні естераз.

симптоми. Виходячи з фармакологічних властивостей, можна очікувати, що основні прояви передозування будуть мати вигляд симптоматичної гіпотензії та запаморочення. Під час контрольованих клінічних досліджень за участю здорових добровольців учасники отримували препарат Едарбі в дозах до 320 мг 1 раз на добу протягом 7 днів. Ці дози добре переносилися учасниками дослідження.
Лікування. У випадках розвитку симптоматичної гіпотензії слід розпочинати замісну терапію та контролювати основні показники життєдіяльності. Азилсартан не видаляється за допомогою гемодіалізу.

не потребує особливих умов зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.