Бікард^® (Bicard) (263843) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Бізопролол - 10 мг

фармакодинаміка.
Бісопролол належить до фармакотерапевтичної групи селективних антагоністів β-адренорецепторів. Препарат володіє високою чутливістю до рецепторів β-1, тоді як чутливість до рецептора β-2 в гладких судинних та бронхіальних м’язах дуже низька. Афінність до інших рецепторів β-2, які беруть участь у метаболічній регуляції, низька.
Препарати з групи селективних блокаторів β-адренорецепторів, такі як бісопролол, запобігають судинозвужувальним та гіпертензивними ефектам катехоламінів. При застосуванні бісопрололу зменшується ЧСС та ударний об’єм, що призводить до зниження серцевого викиду. Це знижує АТ та зменшує споживання кисню міокардом. Бісопролол знижує рівні реніну в плазмі крові навіть при супутньому застосуванні діуретиків або інгібіторів АПФ.
Фармакокінетика.
Після прийому всередину активна речовина всмоктується та має біодоступність близько 90%. Зв’язування бізопрололу з білками плазми крові становить близько 30%, обсяг розподілу — 3,5 л/кг, загальний кліренс близько 15 л/год.
Періоду напіврозпаду в плазмі крові 10–12 год. Максимальний ефект досягається протягом 14 днів.
Елімінація бісопрололу проводиться двома способами:
— 50% препарату метаболізується в печінці в неактивні метаболіти, які виводяться нирками.
— інша половина препарату виводиться з незмінному вигляді нирками.
Не потрібно коригувати дозу у пацієнтів з печінковою або нирковою дисфункцією, оскільки елімінація бісопрололу однаково розподіляється між печінкою та нирками.
Слід зазначити, що у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III стадії NYHA, бісопролол має більш високі рівні в плазмі крові, а Т_½ — більш довший, ніж у здорових людей. Наприклад, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, які отримують добову дозу 10 мг бісопрололу, C_max в плазмі крові становить 64±21 нг/мл, а Т_½ — 17±5 год.

бісопролол показаний для лікування АГ, хронічної серцевої недостатності та ІХС. Бісопролол часто застосовують спільно з іншими ЛЗ, напр. інгібіторами АПФ або діуретиками, такими як гідрохлортіазид або спіронолактон.

АГ, ІХС (стенокардія).
5 мг (1 табл.) на добу. У випадка помірної АГ (діастолічній АТ до 105 мм рт. ст) можливо застосовувати дозу 2,5 мг. За необхідності добова доза может бути підвіщена до 10 мг/добу. Максимальна доза — 20 мг/добу.
Хронічна серцево недостатність у комбінації з інгібіторамі АПФ, діуретікамі, при необхідності - серцево глікозідамі.
Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібіторі АПФ (при непереносімості інгібіторів АПФ — блокатори ангіотензинових рецепторів), блокатори β-адренорецепторів, диуретики та, за необхідності, серцеві глікозіді.
Лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололом починають схемі титрування:
1,25 мг 1 раз на добу протягом 1 тиж, підвищуючи до
2,5 мг 1 раз на добу протягом ще 1 тиж, підвіщуючі до
3,75 мг 1 раз на добу протягом ще 1 тиж, підвіщуючі до
5 мг 1 раз на добу протягом ще 4-х тіжнів, підвіщуючі до
7,5 мг 1 раз на добу протягом ще 4-х тіжнів, підвіщуючі до
10 мг 1 раз на добу як підтрімуюча терапія.
Максимальна рекомендована доза — 10 мг 1 раз на добу.

— підвищена чутливість до бісопрололу або до будь-якої з допоміжних речовин ЛЗ;
— гостра або декомпенсована серцева недостатність, що вимагає внутрішньовенної інотропної терапії;
— кардіогенний шок;
— синдром слабкості синусового вузла;
— синоатріальна блокада;
— AV–блокада 2-го або 3-го ступеня;
— симптоматична брадикардія;
— симптоматична гіпотензія;
— феохромоцитома;
— важка БА або інше важке захворювання легень з обструктивним характером;
— важкі форми захворювання периферичних артерій або синдром Рейно;
— метаболічний ацидоз.

дуже часто:
— брадикардія.
Часто:
— запаморочення;
— головний біль;
— погіршення симптоматики існуючої серцевої недостатності;
— відчуття холоду або оніміння в кінцівках;
— гіпотонія;
— шлунково-кишкові скарги (нудота, блювота, діарея, запор);
— астенія;
— підвищена втомлюваність.
нечасто:
— депресія;
— порушення сну;
— порушення AV провідності;
— ортостатична гіпотензія;
— бронхоспазм у хворих на бронхіальне або обструктивне захворювання дихальних шляхів;
— м’язова слабкість і судоми.
рідко:
— галюцинації;
— непритомність;
— зменшився сльозовиділення;
— порушення слуху;
— алергічний риніт;
— гепатит;
— реакції гіперчутливості, такі як свербіж, висип;
— еректильна дисфункція;
— підвищений рівень ТГ;
— підвищення рівня ферментів печінки (ALT, AST).
Дуже рідко:
— кон’юнктивіт;
— алопеція;
— псоріаз або псоріатична екзантема.

лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололом вимагає поступового титрування дози.
Також терапію препаратом не слід припиняти раптово, особливо у пацієнтів з ІХС, оскільки це може призвести до тимчасового погіршення стану пацієнта.
Лікування бісопрололом слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з АГ або стенокардією та супутньою серцевою недостатністю.
Бісопролол слід використовувати обережно при:
- бронхоспазмі (БА, обструктивна хвороба дихальних шляхів),
- AV–блокаді 1-го ступеня,
- стенокардії Принцметала,
- цукровому діабеті із-за сильного коливання рівня глюкози в крові,
- тривалому голодуванні та важких фізичних навантаженнях,
- поточній десенсибілізаційній терапії,
- облітеруючому захворюванні периферичних артерій (можливе загострення симптомів, особливо на початку терапії),
- пацієнти з феохромоцитомою,
- проведенні загальної анестезії.
На початку та наприкінці лікування серцевої недостатності з використанням бісопрололу необхідно проводити регулярний моніторинг пацієнтів.
При дисфункції печінки та нирок слід дотримуватися обережності.
Блокатори β-адренорецепторів можуть підвищити чутливість до алергенів та тяжкість анафілактичних реакцій. Тому, за такими пацієнтами необхідний постійний контроль.
Лікування бісопрололом може маскувати симптоми тиреотоксикозу.
Не слід раптово припиняти терапію бісопрололом без переконливих показань.
Застосування бісопрололу може призвести до позитивних результатів при проведенні допінг-контролю.

не рекомендується одночасне застосування з:
– антагоністами кальцію типу верапаміл та дилтіазем: негативний вплив на скоротливість міокарду та атріовентрикулярну провідність.
– антиаритмічними препаратами класу I (наприклад, хінідин, дизопирамид, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід та пропафенон): можливе посилення впливу на передсердно-шлуночкову провідності та негативний інотропний ефект.
– антигіпертензивні засоби центральної дії, такі як клонідин та інші (наприклад, метилдопа, моксонодин та рилменідин): комбінована терапія антигіпертензивними засобами з центральної дією може призвести до погіршення серцевої недостатності.
Застосовувати з обережністю:
– антагоністи кальцію типу дигідропіридину, такі як фелодипін та амлодипін: при одночасному застосуванні ризик гіпотензії може збільшуватися.
– антиаритмічні препарати класу III (напр., аміодарон): можливе посилення впливу на передсердно-шлуночкову провідность.
– парасимпатоміметики: комбінована терапія може збільшити час атріовентрикулярної провідності та ризик брадикардії.
– інсулін та пероральні протидіабетичні засоби: посилення або подовження ефекту зниження глюкози в крові.
– анестезія: зниження рефлекторної тахікардії та підвищеного ризику гіпотензії.
– наперстянка: уповільнення ЧСС, подовження періоду атріовентрикулярної провідності.
– НПЗП: можуть знижувати гіпотензивний ефект бісопрололу.
– β–симпатоміметики (наприклад, ізопреналін, добутамін): комбінація з бісопрололом може призвести до ослаблення ефектів обох речовин. При лікуванні алергічних реакцій може знадобитися збільшення дози епінефріну.
– комбінована терапія антигіпертензивними засобами та іншими препаратами з гіпотензивним потенціалом (наприклад, інгібітори АПФ, діуретики, вазодилататори, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини) можуть підвищити ризик гіпотензії.
Рифампіцин може знизити гіпотензивний ефект бісопрололу.
Ефект бісопрололу може бути посилений циметидином, гідралазином та спиртом.
Супутнє застосування похідних ерготаміну (напр, ерготамін) та бісопрололу мг може призвести до збільшення периферичних порушень кровообігу.
Супутнє застосування бісопрололу та наркотиків може призвести до зниження АТ.
Перед проведенням загальної анестезії необхідно повідомити анестезіолога про лікування бісопрололом.

симптоми інтоксикації
Залежно від ступеня інтоксикації клінічна картина характеризується головним чином серцево-судинними та симптомами з боку ЦНС. Передозування може викликати важку гіпотензію, брадикардію (з можливою зупинкою серця), гостру серцеву недостатність та кардіогенний шок. Крім того, виникає утруднене дихання, бронхоспазм, блювота, порушення свідомості, гіпоглікемія.
Терапія інтоксикацій
Загалом, при передозуванні бісопрололом лікування слід припинити та розпочати підтримуюче та симптоматичне лікування.
Можна застосовувати заходи первинної елімінації токсинів (індукована блювота, промивання шлунка) або заходи зниження абсорбції (активоване вугілля, введення проносних засобів).
В умовах інтенсивної терапії, крім моніторингу життєво важливих параметрів, необхідно проводити контроль водно-електролітного балансу, кислотно-лужної рівноваги, рівня глюкози крові, та при необхідності коригувати порушення. Може знадобитися проведення ШВЛ.
Пацієнтів слід ретельно контролювати та проводити інфузійне лікування ізопреналіном. У разі необхідності слід встановити тимчасовий пейсмейкер.
Як антидот можна вводити:
Атропін: 0,5-2,0 мг в/в у вигляді болюсу.
Глюкагон: спочатку 110 мг в/в, потім 2-2,5 мг/год у вигляді безперервної в/в інфузії.
Симпатоміметики в залежності від маси тіла та ефекту: допамін, добутамін, ізопреналін, оципреналін та епінефрін.
Для рефрактерної брадикардії слід застосовувати тимчасову терапію кровообігу.
При бронхоспазмі можна використовувати β₂-симпатоміметики у вигляді аерозолю (у разі недостатнього ефекту вводити в/в) або амінофілін в/в.
При генералізованих судомах рекомендується повільне в/в введення діазепаму.

при температурі не вище 25 °C.