ЕЗОПРЕКС (EZOPREX)

діюча речовина: есциталопрам;
1 таблетка містить есциталопраму 10 мг (у формі есциталопраму оксалату);
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол 400.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: овальні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору, з розподільною лінією з одного боку.

Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Код АТХ N06A B10.

Фармакодинаміка.
Есциталопрам — це селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (5-HT), який характеризується високою афінністю до основної ділянки зв'язування. Він також зв'язується з алостеричною ділянкою транспортеру серотоніну, при цьому афінність до цієї ділянки у 1000 разів нижча.
Есциталопрам має нульову або низьку афінність до цілого ряду різних рецепторів, таких як 5-HT_1A-, 5-HT₂-, дофамінові D₁- та D₂-рецептори, α₁-, α₂-, β-адренорецептори, гістамінові H₁, мускаринові холінергічні, бензодіазепінові та опіатні рецептори.
Інгібування зворотного захоплення 5-HT є єдиним можливим механізмом дії, який може пояснювати фармакологічні та клінічні ефекти есциталопраму.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Абсорбція препарату є майже повною та не залежить від вживання їжі (середній період до досягнення максимальної концентрації (середній T_max) при багаторазовому прийомі препарату становить 4 години). Як і для рацемічного циталопраму, абсолютна біодоступність есциталопраму очікується на рівні 80%.
Розподіл. Уявний об'єм розподілу (V_d,_β/F) після перорального прийому препарату становить 12–26 л/кг. Зв'язування з білками плазми крові для есциталопраму та для його основних метаболітів становить менше 80%.
Біотрансформація. Есциталопрам метаболізується у печінці до деметильованого і дидеметильованого метаболітів. Обидва ці метаболіти є фармакологічно активними. При багаторазовому прийомі препарату середні концентрації деметильованого та дидеметильованого метаболітів зазвичай становлять відповідно 28–31% і <5 % від концентрації есциталопраму. Біотрансформація есциталопраму до деметильованого метаболіту опосередковується переважно CYP2C19. Можлива деяка участь у цьому процесі ферментів CYP3A4 та CYP2D6.
Елімінація. Період напіввиведення (t½) при багаторазовому прийомі препарату становить 30 годин, а плазмовий кліренс при пероральному застосуванні препарату (Cloral) становить 0,6 л/хв. t½ основних метаболітів значно довший. Вважається, що есциталопрам і його основні метаболіти елімінуються як через печінку (метаболічний шлях елімінації), так і нирками, при цьому основна частина дози екскретується у вигляді метаболітів із сечею.
Фармакокінетика препарату лінійна. Рівноважні рівні у плазмі крові досягаються приблизно через 1 тиждень. Середні рівноважні концентрації, які становлять 50 нмоль/л (діапазон: 20–125 нмоль/л), досягаються при застосуванні добової дози 10 мг.
Пацієнти літнього віку (>65 років). Було показано, що в пацієнтів літнього віку есциталопрам виводиться повільніше, ніж у більш молодих пацієнтів. Системна експозиція (AUC) у здорових добровольців літнього віку приблизно на 50% вища за таку у молодих здорових добровольців.
Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкою або помірною дисфункцією печінки (класи А і В за шкалою Чайлда-П'ю) t½ есциталопраму був приблизно удвічі довший, ніж у осіб з нормальною функцією печінки, а експозиція — приблизно на 60% вищою.
Порушення функції нирок. При застосуванні рацемічного циталопраму у пацієнтів з нирковою дисфункцією (CL_CR 10–53 мл/хв) спостерігався довший t½ та невелике зростання експозиції. Концентрації метаболітів у плазмі крові при цьому не вивчалися, але вони можуть бути збільшеними.
Поліморфізм. Було виявлено, що у повільних метаболізаторів за ферментом CYP2C19 концентрації есциталопраму у плазмі крові удвічі вищі за такі у швидких метаболізаторів. У повільних метаболізаторів за ферментом CYP2D6 жодних значущих змін експозиції препарату не спостерігалося.

Фармакодинамічні взаємодії. Препарати, одночасне застосування яких протипоказане.
Неселективні незворотні інгібітори МАО. У пацієнтів, які отримували СІЗЗС у комбінації з неселективними незворотними інгібіторами МАО, та у пацієнтів, які нещодавно припинили приймати СІЗЗС і розпочали лікування такими інгібіторами МАО, повідомлялося про випадки розвитку серйозних побічних реакцій. У деяких випадках у пацієнтів розвивався серотоніновий синдром.
Есциталопрам протипоказано застосовувати у комбінації з неселективними незворотними інгібіторами МАО. Прийом есциталопраму можна розпочати через 14 днів після відміни лікування незворотними інгібіторами МАО. Після відміни есциталопраму повинно минути принаймні 7 днів, перш ніж розпочинати лікування неселективними незворотними інгібіторами МАО.
Збільшення інтервалу QT. Фармакокінетичні та фармакодинамічні дослідження із вивчення комбінованого застосування есциталопраму з іншими лікарськими засобами, які збільшують інтервал QT, не проводилися. При застосуванні есциталопраму разом із такими препаратами не можна виключати виникнення адитивного ефекту. У зв'язку з цим протипоказане одночасне застосування есциталопраму з лікарськими засобами, здатними збільшувати інтервал QT, такими як протиаритмічні засоби класів IA та III, антипсихотичні засоби (наприклад, похідні фенотіазину, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти, деякі антимікробні засоби (наприклад, спарфлоксацин, моксифлоксацин, еритроміцин для внутрішньовенного введення, пентамідин, протималярійні засоби, зокрема галофантрин), деякі антигістамінні препарати (астемізол, мізоластин).
Пімозид. Через взаємодію есциталопраму з низькими дозами пімозиду та посилення побічної дії останнього одночасне застосування цих препаратів протипоказане.
Комбінації, що потребують обережності.
Селективний зворотний інгібітор МАО-А (моклобемід). У зв'язку з ризиком розвитку серотонінового синдрому комбіноване застосування есциталопраму та інгібітора МАО-А протипоказане. Якщо така комбінація є необхідною, її застосування слід розпочинати з мінімальних рекомендованих доз препаратів та при цьому посилити клінічний нагляд за пацієнтом.
Лікування есциталопрамом можна розпочинати не раніше ніж через 1 добу після припинення прийому зворотного ІМАО моклобеміду.
Неселективний зворотний інгібітор МАО (лінезолід). Антибіотик лінезолід є неселективним зворотним інгібітором МАО та не повинен призначатися пацієнтам, які отримують есциталопрам. Якщо така комбінація є необхідною, вона повинна застосовуватися з прийомом мінімальних доз препаратів та під ретельним клінічним наглядом (див. розділ «Протипоказання»).
Селективний незворотний інгібітор МАО-В (селегілін). При застосуванні препарату в комбінації із селегіліном (незворотний інгібітор МАО-В) слід дотримуватися обережності у зв'язку з ризиком розвитку серотонінового синдрому. Селегілін у дозах до 10 мг на добу включно безпечно застосовувався разом із рацемічним циталопрамом.
Серотонінергічні лікарські засоби. Одночасне застосування препарату разом із серотонінергічними лікарськими засобами (наприклад, трамадолом, суматриптаном та іншими триптанами) може призводити до розвитку серотонінового синдрому.
Лікарські засоби, які знижують судомний поріг. СІЗЗС можуть знижувати судомний поріг. При одночасному застосуванні цих препаратів з іншими лікарськими засобами, які можуть знижувати судомний поріг (такими як антидепресанти (трициклічні антидепресанти, СІЗЗС), нейролептики (фенотіазини, тіоксантени та бутирофенони), мефлохін, бупропіон та трамадол), рекомендується дотримуватися обережності.
Літій, триптофан. Надходили повідомлення про посилення ефектів СІЗЗС при їхньому застосуванні разом із літієм або триптофаном, тому одночасне застосування СІЗЗС з цими лікарськими засобами вимагає обережності.
Звіробій. Одночасне застосування СІЗЗС та рослинних лікарських засобів, що містять звіробій (Hypericum perforatum), може призвести до збільшення частоти розвитку побічних реакцій.
Антикоагулянти. При застосуванні есциталопраму у комбінації з пероральними антикоагулянтами можуть змінюватися антикоагулянтні ефекти цих засобів. У пацієнтів, які отримують пероральні антикоагулянти, слід ретельно моніторувати стан зсідання крові на початку лікування есциталопрамом або при його відміні (див. розділ «Особливості застосування»). Одночасне застосування не стероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) може посилити схильність до кровотечі.
Алкоголь. Між есциталопрамом та алкоголем не очікується жодних фармакодинамічних або фармакокінетичних взаємодій. Однак, як і у випадку з іншими психотропними лікарськими засобами, вживати алкоголь на тлі лікування препаратом не рекомендується.
Лікарські засоби, що викликають гіпокаліємію/гіпомагніємію. Слід виявляти обережність при одночасному застосуванні лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію/гіпомагніємію, оскільки у такому випадку збільшується ризик розвитку злоякісних аритмій (див. розділ «Особливості застосування»).
Фармакокінетичні взаємодії.
Вплив інших засобів на фармакокінетику есциталопраму.
Метаболізм есциталопраму головним чином опосередкований CYP2C19. CYP3A4 та CYP2D6 також можуть брати участь у його метаболізмі, хоча і меншою мірою. Метаболізм головного метаболіту S-DCT (деметильованого есциталопраму), судячи з усього, частково каталізується CYP2D6. Сумісне призначення есциталопраму та омепразолу 30 мг один раз на добу (інгібітора CYP2C19) призводить до помірного (приблизно на 50%) підвищення концентрації есциталопраму в плазмі крові.
Спільне призначення есциталопраму та циметидину 400 мг двічі на добу (помірно сильний основний інгібітор ензимів) призводить до помірного (приблизно на 70%) підвищення концентрації есциталопраму в плазмі крові. Слід бути обережнним при комбінованому застосуванні есциталопраму з циметидином. Може виникнути потреба у коригуванні дози.
Таким чином, при сумісному застосуванні есциталопраму із CYP2C19 інгібіторами (наприклад, омепразолом, езомепразолом, флуоксетином, флувоксаміном, лансопразолом, тиклопідином) та з циметидином слід бути обережними, призначаючи верхні граничні дози есциталопраму. Зниження дози есциталопраму може бути необхідним залежно від клінічної оцінки.
Вплив есциталопраму на фармакокінетику інших лікарських засобів. Есциталопрам є інгібітором ферменту CYP2D6. При одночасному застосуванні есциталопраму з лікарськими засобами, які метаболізуються переважно цим ферментом та мають вузький терапевтичний індекс, наприклад такими як флекаїнід, пропафенон та метопролол (при застосуванні з приводу серцевої недостатності), або з деякими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС та метаболізуються переважно CYP2D6, наприклад антидепресантами, такими як дезипрамін, кломіпрамін та нортриптилін, або з антипсихотиками, такими як рисперидон, тіоридазин та галоперидол, рекомендується дотримуватися обережності. Може знадобитися коригування дози.
Одночасне застосування препарату з дезипраміном або метопрололом в обох випадках призводило до зростання удвічі плазмових рівнів цих двох субстратів CYP2D6.
Рекомендується обережність при одночасному застосуванні препарату з лікарськими засобами, які метаболізуються CYP2C19.
У дослідженнях in vitro було продемонстровано, що есциталопрам також може обумовлювати невелике інгібування CYP2C19. При одночасному застосуванні лікарських засобів, які метаболізуються CYP2C19, рекомендується дотримуватися обережності.

Нижченаведені особливості застосування стосуються терапевтичного класу СІЗЗС.
Парадоксальна тривога. У деяких пацієнтів з панічним розладом на початку лікування антидепресантами можуть посилюватися симптоми тривожності. Ця парадоксальна реакція зазвичай зникає протягом двох тижнів при продовженні лікування. Для зменшення ризику прояву анксіогенного ефекту рекомендується застосування низької початкової дози.
Судоми. Цей лікарський засіб слід відмінити в усіх пацієнтів, у яких виникають судоми. Застосування СІЗЗС слід уникати пацієнтам з нестабільною епілепсією, а для пацієнтів з контрольованою епілепсією показаний ретельний нагляд. СІЗЗС необхідно відмінити, якщо буде спостерігатися збільшення частоти розвитку судом.
Манія. У пацієнтів з манією/гіпоманією в анамнезі СІЗЗС слід застосовувати з обережністю. СІЗЗС слід відміняти в усіх пацієнтів, у яких розпочинається маніакальний стан.
Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом лікування СІЗЗС може вплинути на контроль глікемії (обумовити гіпоглікемію або гіперглікемію). Може виникнути необхідність у коригуванні доз інсуліну та/або пероральних цукрознижувальних препаратів.
Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення. Депресія асоційована з підвищеним ризиком суїцидальних думок, самотравмування та суїциду (суїцидальних дій та проявів). Цей ризик утримується, поки не настає стійка ремісія. Оскільки покращення стану може не настати протягом перших декількох тижнів лікування чи більше, слід здійснювати ретельний нагляд за пацієнтами, поки не настане таке покращання їхнього стану. Загальний клінічний досвід свідчить про те, що ризик суїциду може зростати у ранні фази одужання.
Інші психічні порушення, з приводу яких призначається есциталопрам, також можуть асоціюватися зі зростанням ризику суїцидальних дій та проявів. Крім того, ці порушення можуть існувати одночасно з великим депресивним розладом. У зв'язку з цим при лікуванні пацієнтів з іншими психічними порушеннями показані такі ж запобіжні заходи, як і при лікуванні пацієнтів із великим депресивним розладом.
Відомо, що в пацієнтів із суїцидальними діями та проявами або у пацієнтів з вираженими суїцидальними думками до початку лікування існує підвищений ризик суїцидальних думок або спроб суїциду, і за такими пацієнтами під час лікування повинен здійснюватися ретельний нагляд. Метааналіз наявних даних з вивчення антидепресантних лікарських засобів у дорослих пацієнтів з психічними розладами продемонстрував підвищений ризик суїцидальної поведінки на тлі прийому антидепресантів порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років.
Медикаментозна терапія таких пацієнтів, особливо з підвищеним ризиком, повинна супроводжуватися ретельним наглядом, особливо на ранніх стадіях лікування та після змін дози.
Пацієнтів (та осіб, які здійснюють нагляд за пацієнтами) слід попередити про необхідність відстеження появи будь-яких ознак клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або суїцидальних думок, а також незвичайних змін поведінки, і негайного звернення за медичною допомогою при виникненні таких симптомів.
Акатизія/психомоторний неспокій. Застосування СІЗЗС/ІЗЗСН (інгібіторів зворотного захоплення серотоніну/норадреналіну) було асоційоване з розвитком акатизії, що характеризується суб'єктивно неприємним або виснажуючим неспокоєм та потребою постійно рухатися, які часто супроводжуються нездатністю спокійно сидіти або стояти. Ризик розвитку таких явищ найвищий протягом перших тижнів лікування. Пацієнтам, у яких з'являється така симптоматика, збільшення дози може бути шкідливим.
Гіпонатріємія. У рідкісних випадках на тлі застосування СІЗЗС повідомлялося про розвиток гіпонатріємії (ймовірно, обумовленої синдромом неадекватної секреції антидіуретичного гормона), яка зазвичай зникає після відміни препарату. Пацієнтам з підвищеним ризиком цього ускладнення, наприклад пацієнтам літнього віку, пацієнтам із цирозом печінки або пацієнтам, які одночасно приймають лікарські засоби, що можуть викликати гіпонатріємію, слід дотримуватися обережності.
Геморагічні явища. Надходили повідомлення про виникнення на тлі застосування СІЗЗС геморагічних явищ з боку шкіри, таких як екхімози та пурпура. Пацієнтам, які приймають СІЗЗС, особливо разом із пероральними антикоагулянтами чи з лікарськими засобами, які порушують функцію тромбоцитів (наприклад, атипові антипсихотики та фенотіазіни, більшість трициклічних антидепресантів, ацетилсаліцилова кислота та НПЗП, тиклопідин та дипіридамол), а також пацієнтам з відомою схильністю до кровотеч/крововиливів рекомендується дотримуватися обережності.
ЕСТ (електросудомна терапія). Дотепер досвід одночасного застосування СІЗЗС та ЕСТ обмежений, у зв'язку з чим при такому лікуванні рекомендується дотримуватися обережності.
Реверсивні, селективні ІМАО типу А. Комбінувати есциталопрам та ІМАО типу А не рекомендується через ризик виникнення серотонінового синдрому.
Серотоніновий синдром. При одночасному застосуванні есциталопраму та лікарських засобів із серотонінергічними ефектами, наприклад суматриптаном або іншими триптанами, трамадолом та триптофаном, рекомендується дотримуватися обережності.
Повідомлялося про рідкісні випадки розвитку серотонінового синдрому у пацієнтів, які приймали СІЗЗС одночасно із серотонінергічними лікарськими засобами. На розвиток цього стану може вказувати поєднання таких симптомів, як збудження, тремор, міоклонус та гіпертермія. При виникненні цього явища необхідно негайно відмінити СІЗЗС і серотонінергічний лікарський засіб та розпочати симптоматичне лікування.
Звіробій. Одночасне застосування СІЗЗС та рослинних лікарських засобів, що містять звіробій (Hypericum perforatum), може призвести до збільшення частоти розвитку побічних реакцій.
Симптоми відміни, які з'являються при припиненні лікування. Симптоми відміни, які з'являються при припиненні лікування, є частим явищем, особливо якщо препарат був відмінений раптово.
Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від різних факторів, у тому числі від тривалості лікування, дози препарату та швидкості зменшення дози. Найчастіше при цьому повідомлялося про такі реакції, як запаморочення, порушення чутливості (в тому числі парестезія та відчуття удару електричним струмом), порушення сну (в тому числі безсоння та дуже яскраві сновидіння), збудження або тривожність, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищена пітливість, головний біль, діарея, відчуття посиленого серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість та порушення зору. Як правило, ці симптоми були легкими або середньої тяжкості, хоча у деяких пацієнтів вони могли бути тяжкими.
Вони зазвичай виникали у кілька перших днів після відміни лікування, але були отримані повідомлення про дуже рідкісні випадки появи таких симптомів у пацієнтів, які ненавмисно пропустили прийом дози препарату. Як правило, ці симптоми минають самостійно і зазвичай зникають упродовж 2 тижнів, хоча у деяких осіб вони можуть тривати довше (2–3 місяці або більше). У зв'язку з цим при відміні лікування рекомендується поступово знижувати дозу есциталопраму протягом кількох тижнів або місяців, залежно від потреб пацієнта.
Ішемічна хвороба серця. У зв'язку з обмеженим клінічним досвідом застосування препарату пацієнтам з ішемічною хворобою серця при такому лікуванні рекомендується дотримуватися обережності.
Збільшення тривалості інтервалу QT. Встановлено, що есциталопрам здатен викликати дозозалежне збільшення тривалості інтервалу QT. Випадки збільшення тривалості інтервалу QT та шлуночкової аритмії, в тому числі поліморфної шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), спостерігалися під час післяреєстраційного спостереження, переважно у жінок, при наявності гіпокаліємії або попередньо існуючого подовженого інтервалу QT чи інших захворювань серця (див. розділи «Фармакологічні властивості», «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Передозування» та «Побічні реакції»).
Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів зі значною брадикардією та пацієнтів з нещодавно перенесеним інфарктом міокарда чи декомпенсованою серцевою недостатністю.
Порушення електролітного балансу, такі як гіпокаліємія та гіпомагнезіємія, збільшують ризик розвитку злоякісних аритмій та мають бути скориговані до початку лікування есциталопрамом.
У пацієнтів із захворюваннями серця, які мають стабільний перебіг, перед початком лікування есциталопрамом слід провести ретельний аналіз ЕКГ.
Якщо під час лікування есциталопрамом спостерігаються симптоми серцевої аритмії, препарат слід відмінити та зробити ЕКГ.
Закритокутова глаукома. Препарати, які належать до СІЗЗС, здатні впливати на розмір зіниць та призводити до виникнення мідріазу. Цей мідріатичний ефект може спровокувати зменшення ширини райдужково-рогівкового кута, що призводить до збільшення внутрішньоочного тиску та розвитку закритокутової глаукоми, особливо у пацієнтів, які мають схильність до цього. Тому призначати есциталопрам пацієнтам із закритокутовою глаукомою та глаукомою в анамнезі слід з обережністю.

Безпека застосування доз понад 20 мг на добу не була встановлена.
Езопрекс застосовують дорослим внутрішньо 1 раз на добу незалежно від вживання їжі.
Великий депресивний епізод. Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта добова доза може бути збільшена до максимальної — 20 мг.
Антидепресивний ефект зазвичай настає через 2–4 тижні. Після зникнення симптомів необхідно продовжувати лікування протягом щонайменше 6 місяців з метою зміцнення ефекту.
Панічні розлади з агорафобією або без неї. Протягом першого тижня рекомендується початкова доза 5 мг (для отримання такої дози таблетку дозуванням 10 мг необхідно розділити навпіл) на добу перед тим, як збільшити до 10 мг на добу. Дозу можна в подальшому збільшити до максимальної — 20 мг на добу, залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.
Максимальний ефект при лікуванні панічних розладів досягається через 3 місяці. Термін лікування становить декілька місяців і залежить від тяжкості захворювання.
Соціальні тривожні розлади (соціальна фобія). Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості пацієнта рекомендується підвищити добову дозу до максимальної — 20 мг на добу.
Полегшення симптомів, як правило, відбувається через 2–4 тижні лікування. Рекомендується продовжити лікування протягом 3 місяців для зміцнення ефекту. Доведено, що тривале лікування протягом 6 місяців запобігає рецидиву. Таке лікування призначають індивідуально; при цьому слід регулярно оцінювати переваги лікування.
Генералізовані тривожні розлади. Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості дозу можна збільшити максимум до 20 мг на добу.
Рекомендується продовжити лікування протягом 3 місяців для зміцнення ефекту. Доведено, що тривале лікування протягом 6 місяців запобігає рецидиву. Таке лікування призначають індивідуально; при цьому слід регулярно оцінювати переваги лікування.
Обсесивно-компульсивні розлади (ОКР). Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної чутливості дозу можна збільшити до 20 мг на добу. ОКР — хронічне захворювання, лікування повинно тривати достатній період для забезпечення повного зникнення симптомів, який може становити кілька місяців або навіть більше.
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Початкова доза повинна становити половину звичайної рекомендованої дози. Рекомендована добова доза для літніх людей становить 5 мг (для отримання такої дози таблетку дозуванням 10 мг необхідно розділити навпіл). Залежно від індивідуальної чутливості та тяжкості депресії добову дозу можна збільшити до максимальної — 10 мг на добу.
Ниркова недостатність. У разі наявності ниркової недостатності легкого та помірного ступеня обмежень немає. З обережністю необхідно застосовувати препарат пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну
Зниження функції печінки. Рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів лікування становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити до 10 мг на добу.
Знижена активність ізоферменту CYP2C19. Для пацієнтів зі слабкою активністю ізоферменту CYP2C19 рекомендована початкова доза протягом перших двох тижнів лікування становить 5 мг на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити до 10 мг на добу.
Припинення лікування. При припиненні лікування Езопрексом дозу слід поступово знижувати протягом 1–2 тижнів, щоб уникнути можливих симптомів відміни.
Діти.
Антидепресанти протипоказані для лікування дітей. Суїцидальну поведінку (суїцидальні спроби та суїцидальні думки) та ворожість (переважно агресію, опозиційну поведінку та гнів) частіше спостерігали в ході клінічних випробувань серед дітей та підлітків, які приймали антидепресанти, порівняно з тими, які приймали плацебо. Якщо з клінічних міркувань рішення про призначення все ж таки прийнято, має бути забезпечене уважне спостереження за появою суїцидальних симптомів у пацієнта.

Прояви токсичності. Клінічні дані з передозування есциталопрамом обмежені. Багато випадків спричинено одночасним передозуванням інших лікарських засобів. Для більшості випадків передозування повідомлялося про легкі симптоми або про відсутність симптоматики. Повідомлення про летальні наслідки передозування есциталопрамом є винятковими; у більшості випадків мало місце також передозування супутніх лікарських засобів. Прийом есциталопраму у дозах від 400 до 800 мг (у випадку передозування лише цього препарату) переносився без жодних тяжких симптомів.
Симптоми. Симптоми, які спостерігалися у зареєстрованих випадках передозування есциталопраму, були пов'язані, головним чином, із ЦНС (від запаморочення, тремору та збудження до рідкісних випадків розвитку серотонінового синдрому, судом та коми), травною системою (нудота/блювання) та серцево-судинною системою (артеріальна гіпотензія, тахікардія, подовження інтервалу QT та аритмія), а також зі станами порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія).
Лікування. Специфічний антидот до цього препарату відсутній. Необхідно забезпечити та підтримувати прохідність дихальних шляхів, належну оксигенацію та дихальну функцію. Слід зважити доцільність промивання шлунка та застосування активованого вугілля. Промивання шлунка повинно бути виконане якомога раніше після перорального прийому препарату. Рекомендоване моніторування функції серця та основних показників життєдіяльності, а також загальні симптоматичні підтримуючі заходи.

Побічні реакції розвиваються найчастіше протягом першого або другого тижня терапії, зазвичай їх частота та інтенсивність поступово зменшуються при подальшому лікуванні.
Нижче перераховані (за категоріями «Система-орган-клас» та за частотою) побічні реакції на лікарський засіб, відомі для всіх СІЗЗС, а також побічні реакції, інформація про які надходила у спонтанних повідомленнях протягом постмаркетингового періоду.
Частота побічних реакцій надана за даними клінічних досліджень, ці цифри наведені без поправок на плацебо.
Частота побічних реакцій визначалася наступним чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000); частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

¹⁾ Про випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки повідомлялося на тлі терапії есциталопрамом або у ранні терміни після відміни цього препарату.

²⁾ Такі випадки спостерігалися при застосуванні усіх засобів класу СІЗЗС.

Збільшення інтервалу QT. Випадки виникнення збільшення інтервалу QT та шлуночкової аритмії, в тому числі поліморфної шлуночкової тахікардії (torsade de pointes), спостерігалися під час післяреєстраційного спостереження, переважно у пацієнтів жіночої статі, при наявності гіпокаліємії або попередньо існуючому збільшенні інтервалу QT чи інших захворюваннях серця (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії», «Передозування» та «Фармакодинамічні властивості»).

Ефекти класу. Епідеміологічні дослідження, проведені переважно за участі пацієнтів віком від 50 років і старше, продемонстрували збільшення ризику переломів кісток у пацієнтів, які отримують селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та трициклічні антидепресанти (ТЦА). Механізм, який призводить до такого збільшення ризику, наразі невідомий.

Про випадки пролонгації інтервалу QT повідомлялося під час медичного застосування переважно у пацієнтів з існуючим серцевим захворюванням.

Існують дані про підвищений ризик переломів кісток при застосуванні трициклічних антидепресантів або препаратів класу СІЗЗС. Механізм цього явища невідомий.

Симптоми відміни, які з'являються при припиненні лікування. Відміна СІЗЗС/ІЗЗСН (особливо раптова) зазвичай призводить до виникнення симптомів відміни. Найчастіше при цьому повідомлялося про такі реакції: запаморочення, порушення чутливості (в тому числі парестезія та відчуття удару електричним струмом), порушення сну (в тому числі безсоння та дуже яскраві сновидіння), збудження або тривожність, нудота та/або блювання, тремор, сплутаність свідомості, підвищена пітливість, головний біль, діарея, відчуття посиленого серцебиття, емоційна нестабільність, дратівливість та порушення зору. Як правило, ці явища легкі або середньої тяжкості та минають самостійно, але у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими та/або тривалими. У зв'язку з цим при відсутності потреби у подальшому застосуванні есциталопраму рекомендується відміняти препарат поступово, знижуючи його дозу протягом 1–2 тижнів.

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Препарат не потребує особливих умов зберігання.

№ 30 (10х3), № 60 (10х6): по 10 таблеток у блістері; по 3 або 6 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

АТ «Санека Фармасьютікалз» (відповідальний за випуск серій).

Нітрянська 100, 920 27 Глоговець, Словацька Республіка.