МОРФІНУ СУЛЬФАТ (MORPHINE SULPHATE)

ІнтерХім

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

таблетки 0,01 г блістер, № 10, 50Ціни в аптеках
Морфіну сульфат
0,01 г
№ UA/12735/01/02 від 08.12.2017
C За рецептом
таблетки 0,005 г блістер, № 10Ціни в аптеках
Морфіну сульфат
0,005 г
№ UA/12735/01/01 від 08.12.2017
C За рецептом

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

фармакодинамика. Діє як агоніст на опіоїдні рецептори ЦНС, зокрема на μ- та меншою мірою — на κ-рецептори. Збудження μ-рецепторів зумовлює супраспінальну анальгезію, респіраторну депресію, ейфорію, збудження κ-рецепторів — спінальну анальгезію, міоз, седацію.

ЦНС. Виявляє виражений анальгезивний та седативний ефект (снодійний та анксіолітичний). Пригнічує дихання прямою дією на дихальні центри стовбура головного мозку. Пригнічує кашльовий рефлекс прямою дією на кашльовий центр довгастого мозку. Протикашльовий ефект може виникати при застосуванні доз, нижчих за дози, які зазвичай застосовують для анальгезії. Спричиняє міоз навіть у повній темряві. Крапкові зіниці — симптом наркотичного передозування, але він не є патогномонічним симптомом (наприклад мостові ураження стовбура головного мозку геморагічного або ішемічного походження можуть призвести до даного симптому). При станах передозування морфіном частіше, ніж міоз, відмічають мідріаз із гіпоксією.

ШКТ та інші гладкі м’язи. Підвищує тонус гладких м’язів, зокрема антральної частини шлунка, кишечнику, внаслідок чого уповільнюється рух харчових мас, послаблюється перистальтика, що призводить до запору. Підвищує тонус сечового міхура, бронхів, сфінктерів травного тракту, жовчовивідних шляхів. Може спричиняти спазм сфінктера Одді, що призводить до підвищення інтрабіліарного тиску.

Серцево-судинна система. Призводить до вивільнення гістаміну з подальшою периферичною вазодилатацією або без неї, що спричиняє свербіж, приплив крові до обличчя, почервоніння очей, підвищене потовиділення та/або ортостатичну гіпотензію.

Ендокринна система. Опіоїди можуть впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну та гіпоталамо-гіпофізарно-статеву системи. Можливе підвищення в сироватці крові пролактину, зниження в плазмі крові рівня кортизолу, естрогену та тестостерону в поєднанні з низькими або нормальними рівнями АКТГ, ЛГ або ФСГ. Дані гормональні зміни можуть супроводжуватися клінічними симптомами.

Інші фармакологічні ефекти. Під час досліджень in vitro та на тваринах виявлено різні ефекти природних опіоїдів, таких як морфін, на компоненти імунної системи; клінічне значення цих даних залишається невивченим.

Є повідомлення про те, що у самців щурів морфін може знижувати фертильність та пошкоджувати хромосоми у статевих клітинах.

Фармакокінетика. Добре абсорбується в ШКТ. Зазнає пресистемної елімінації. Крім печінки, метаболізується в нирках та слизовій оболонці кишечнику. Головним сечовим метаболітом є морфін-3-глюкуронід, також утворюється морфін-6-глюкуронід. Т½ з плазми крові становить 2,5−3 год.

ПОКАЗАННЯ

больовий синдром високої інтенсивності.

ЗАСТОСУВАННЯ

застосовувати внутрішньо. Режим дозування встановлювати індивідуально.

Початкова доза лікарського засобу залежить від ступеня болю та особливостей попереднього прийому пацієнтом анальгетиків. Лікарський засіб слід застосовувати у встановленій лікарем дозі кожні 4 год. У разі посилення болю або розвитку толерантності до морфіну необхідно підвищити дозу лікарського засобу, використовуючи дозування 5 та 10 мг.

Для пацієнтів літнього віку може бути доцільним зниження доз, які застосовуються для дорослих.

Пацієнтам, які переходять від парентерального застосування морфіну до перорального, необхідно підвищити дозу, щоб компенсувати зменшення вираженості анальгезивного ефекту, пов’язаного з пероральним способом застосування морфіну. Зазвичай необхідність такого підвищення дози становить 100 %; для таких пацієнтів потрібна індивідуальна корекція дози.

Для дорослих та дітей віком від 12 років, які не застосовували опіоїди, початкові дози морфіну, як правило, становлять 5−10 мг кожні 4 год. При болю, який не контролюється більш слабкими опіоїдами, початкова доза морфіну зазвичай становить 10 мг кожні 4 год.

Дітям віком 3−5 років призначають по 5 мг кожні 4 год, віком 6−12 років — по 5−10 мг кожні 4 год.

Добова доза морфіну може бути підвищена до 200 мг за умови контролю побічних реакцій та можливості надання невідкладної спеціалізованої допомоги. У разі неможливості контролю болю встановленою титруванням дозою та при необхідності застосування добової дози, яка перевищує 200 мг (зазвичай при хронічному болю онкологічної етіології), необхідний постійний ретельний контроль стану пацієнта (див. ПОБІЧНА ДІЯ та ПЕРЕДОЗУВАННЯ).

У разі післяопераційного болю пацієнтам із масою тіла до 70 кг призначають по 5 мг кожні 4 год, пацієнтам із масою тіла від 70 кг — по 10 мг кожні 4 год. Пероральні форми морфіну застосовують з обережністю протягом перших 24 год після операції з огляду на динаміку відновлення функцій кишечнику.

Припинення лікування. Раптове припинення лікування опіоїдами може спричинити абстинентний синдром. Тому припинення лікування слід проводити шляхом поступового зниження дози.

Діти. Не застосовують у дітей віком до 3 років.

ПРОТИПОКАЗАННЯ

підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; порушення дихання внаслідок пригнічення дихального центру; біль у животі невизначеної етіології (гострий живіт); черепно-мозкова травма; схильність до бронхоспазму; паралітична кишкова непрохідність; затримка випорожнення шлунка; тяжка печінкова недостатність; одночасний прийом інгібіторів МАО; внутрішньочерепна гіпертензія; інсульт; епілептичний статус; кахексія; гостра алкогольна інтоксикація; делірій; лихоманка.

ПОБІЧНА ДІЯ

при застосуванні лікарського засобу в рекомендованих дозах найбільш поширеними побічними ефектами морфіну є нудота, блювання, запор та сонливість. При тривалому застосуванні лікарського засобу нудота та блювання не є характерними. Якщо такі реакції виникають, прийом морфіну можна поєднувати з відповідною симптоматичною терапією.

Нижче наведені побічні ефекти із зазначенням частоти виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних).

З боку імунної системи: невідомо — алергічні реакції, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції.

Психічні порушення: часто — сплутаність свідомості, безсоння; нечасто — ажитація, ейфорія, галюцинації, зміни настрою; невідомо — наркотична залежність, дисфорія, розлади мислення.

З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль, мимовільні скорочення м’язів, сонливість; нечасто — судоми, парестезія, непритомність, міоклонус; невідомо — гіпералгезія, алодинія, гіпергідроз.

З боку органа зору: нечасто — зорові розлади; невідомо — міоз.

З боку органа слуху: нечасто — вертиго.

З боку серцево-судинної системи: нечасто — пальпітація, почервоніння обличчя, артеріальна гіпотензія; невідомо — брадикардія, тахікардія, артеріальна гіпертензія.

З боку дихальної системи: нечасто — бронхоспазм, набряк легень, пригнічення дихання; невідомо — зменшення кашлю.

З боку ШКТ: дуже часто — нудота; часто — абдомінальний біль, анорексія, запор, сухість у роті, блювання; нечасто — диспепсія, кишкова непрохідність, розлад сприйняття смаку, підвищення рівня печінкових ферментів; невідомо — біліарний біль, загострення панкреатиту.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — гіпергідроз, висип; нечасто — кропив’янка.

З боку сечостатевої системи: нечасто — затримка сечі; невідомо — спазм сечоводу, аменорея, зниження лібідо, еректильна дисфункція.

Загальні розлади: часто — астенічні стани, свербіж; нечасто — слабкість, периферичний набряк; невідомо — розвиток толерантності до лікарського засобу, абстинентний синдром.

Наркотична залежність та абстинентний синдром (синдром відміни). Застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Раптове припинення лікування або застосування опіоїдних антагоністів може спричинити розвиток абстинентного синдрому, іноді синдром відміни може розвиватися в проміжках часу між прийомами доз.

Фізичні симптоми синдрому відміни: ломота у тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, кольки у черевній порожнині, нудота, грипоподібні симптоми, тахікардія, мідріаз. Психологічні симптоми синдрому відміни: дисфорія, відчуття тривоги, дратівливість.

Одним із факторів розвитку наркотичної залежності є потяг до наркотиків.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

головним ризиком при передозуванні опіоїдами є пригнічення дихання. Необхідно уважно стежити за станом пацієнтів на предмет появи ознак та симптомів пригнічення дихання та седації. У зв’язку з цим пацієнти та особи, які за ними доглядають, повинні бути поінформовані про ці симптоми (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Як і при застосуванні всіх наркотичних засобів, необхідно знизити дозу для пацієнтів літнього віку, у разі гіпотиреозу, захворювань нирок та хронічних захворювань печінки. Застосовувати з обережністю при порушеннях функції дихання, тяжкій формі БА (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ); судомних розладах (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), артеріальній гіпотензії з гіповолемією, тяжкій формі легеневого серця, пацієнтам з опіоїдною залежністю, хворобами жовчовивідних шляхів, панкреатитом, запальними захворюваннями кишечнику, гіпертрофією передміхурової залози, недостатністю надниркової залози. Лікарський засіб не можна застосовувати, якщо існує ймовірність виникнення паралітичної кишкової непрохідності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Якщо протягом застосування лікарського засобу підозрюється або виникає кишкова непрохідність, то прийом лікарського засобу слід негайно припинити.

Морфін може знизити судомний поріг у пацієнтів з епілепсією в анамнезі (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Рифампіцин при поєднаному застосуванні знижує рівень морфіну в плазмі крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Тому слід контролювати анальгезивний ефект морфіну та коригувати дози морфіну під час та після лікування рифампіцином.

Не застосовувати протягом 4 год до проведення пацієнтам додаткових знеболювальних заходів (зокрема хірургічного втручання, нервової блокади). У разі необхідності продовження терапії лікарським засобом дозування потрібно скоригувати з урахуванням постопераційного стану пацієнта. Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю в передопераційний період та протягом перших 24 год після операції. Пацієнтам після абдомінальних оперативних втручань застосовувати лікарський засіб можна тільки після відновлення нормального функціонування кишечнику.

Гострий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів з серповидно-клітинною анемією. Через можливий зв’язок між розвитком гострого грудного синдрому та застосуванням морфіну у пацієнтів із серповидно-клітинною анемією, які отримували морфін під час вазооклюзивного кризу, необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнтів на предмет появи симптомів ГГС.

Недостатність надниркової залози. Опіоїдні анальгетики можуть викликати недостатність надниркової залози, яка має зворотний характер, що потребує контролю за станом пацієнта та проведення замісної терапії глюкокортикоїдами (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Симптомами недостатності надниркової залози можуть бути, зокрема, нудота, блювання, втрата апетиту, підвищена втомлюваність, слабкість, запаморочення або низький АТ.

Зниження рівня статевих гормонів та підвищення рівня пролактину. Тривале застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов’язано зі зниженням рівня статевих гормонів та підвищенням рівня пролактину (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Симптоми включають зниження лібідо, імпотенцію або аменорею.

Ризик, пов’язаний із одночасним застосуванням седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією. Одночасне застосування морфіну та седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією, може призвести до седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Тому призначення морфіну у комбінації з седативними засобами можливе лише у тих випадках, коли відсутні альтернативні варіанти лікування. Якщо одночасне застосування морфіну та седативних лікарських засобів є необхідним, слід застосовувати найнижчі ефективні дози, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.

Розвиток залежності та абстинентного синдрому. Застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик зростає з підвищенням дози та тривалості лікування. Мінімізувати потенційний ризик можна шляхом підбору дози морфіну або лікарської форми та шляхом поступового припинення застосування морфіну. Різке припинення лікування може спричинити абстинентний синдром (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Якщо пацієнт більше не потребує терапії морфіном, дозу лікарського засобу слід знижувати поступово, щоб запобігти розвитку абстинентного синдрому. При тривалому застосуванні лікарського засобу можливий розвиток толерантності, що може спричинити необхідність поступового підвищення дози для досягнення належного рівня знеболення.

Морфін має такі ж самі ризики щодо зловживання, як і інші сильні опіоїдні агоністи. Морфіном можуть зловживати особи з латентною або явною схильністю до наркоманії. Морфін слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з алкогольною та наркотичною залежністю в анамнезі.

Випадки гіпералгезії, коли підвищення доз не призводить до анальгезивного ефекту, можуть відмічати, зокрема, при прийомі високих доз морфіну. У такому разі необхідно або знизити дозу морфіну, або замінити його на інший опіоїдний лікарський засіб.

Парентеральне введення лікарських форм, призначених для перорального застосування, може призвести до летального наслідку.

Пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід застосовувати даний лікарський засіб через вміст лактози моногідрату.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Не застосовувати у період вагітності або під час пологів через ризик неонатальної дихальної депресії. Застосування у жінок, які годують груддю, не рекомендується, оскільки морфін проникає у грудне молоко.

За станом новонароджених, матері яких отримували опіоїдні анальгетики під час вагітності, слід спостерігати на предмет появи ознак неонатального абстинентного синдрому. Лікування може включати опіоїдну та підтримувальну терапію.

За даними доклінічних досліджень, морфін може знижувати фертильність (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Лікування препаратом може призвести до седації, тому рекомендується утримуватися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами протягом застосування препарату.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

морфін слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно отримують інші депресанти ЦНС, включаючи седативні або снодійні лікарські засоби, загальні анестетики, фенотіазини, інші транквілізатори (бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією), м’язові релаксанти, антигіпертензивні лікарські засоби та алкоголь. Комбінація даних лікарських засобів зі звичайною дозою морфіну підвищує ризик пригнічення дихання, артеріальної гіпотензії, глибокої седації, коми або летального наслідку через посилення пригнічувальної дії на ЦНС. Дози та тривалість поєднаного лікування слід обмежити (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Морфін може спричиняти збільшення AUC габапентину при їх одночасному застосуванні. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати, щоб вчасно виявити ознаки пригнічення ЦНС, зокрема сонливість; дози габапентину або морфіну слід відповідно знизити.

Агоністи/антагоністи опіоїдних рецепторів (наприклад бупренорфін, налбуфін, пентазоцин) не слід застосовувати пацієнтам, які отримали курс терапії чистими опіоїдними агоністами.

Лікарські засоби, які блокують дію ацетилхоліну (антигістамінні, антипаркінсонічні, протиблювотні засоби тощо), можуть взаємодіяти з морфіном, посилюючи антихолінергічні побічні ефекти.

Циметидин пригнічує метаболізм морфіну.

Відомо, що інгібітори МАО взаємодіють з наркотичними анальгетиками, що спричиняє збудження або гальмування ЦНС з гіпер- або гіпотензивними кризами. Лікарський засіб не слід приймати одночасно з інгібіторами МАО або протягом 2 тиж після припинення їх застосування.

Плазмову концентрацію морфіну можна знизити рифампіцином.

Незважаючи на відсутність даних фармакокінетичних досліджень одночасного застосування ритонавіру з морфіном, відомо, що ритонавір індукує печінкові ферменти, які каталізують глюкуронізацію морфіну, що може знижувати концентрацію морфіну в плазмі крові.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ

симптоми: крапкові зіниці, млявість скелетних м’язів, брадикардія, пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, в тяжких випадках — циркуляторна недостатність, кома. Передозування може призвести до летального наслідку. Є повідомлення про випадки рабдоміолізу, який прогресує до ниркової недостатності. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку. Можлива аспіраційна пневмонія.

Лікування. Першочергово необхідно забезпечити пацієнту вільний доступ повітря та застосувати примусову або контрольовану вентиляцію легень.

Пацієнтам без пригнічення дихання може бути доцільним застосування внутрішньо активованого вугілля за умови, якщо необхідна доза лікарського засобу (50 г для дорослих, 1 г/кг для дітей) буде вжита протягом 1 год після передозування.

Чисті опіоїдні антагоністи є специфічними антидотами при отруєнні опіоїдами. У разі необхідності можна вжити інші підтримувальні заходи.

При тяжкому передозуванні морфіном необхідно ввести налоксон у дозі 0,8 мг в/в. У разі необхідності ін’єкції повторюють кожні 2–3 хв або вводять налоксон інфузійно — 2 мг у 500 мл 0,9% розчину натрію хлориду або у 5% розчині декстрози (глюкози) (0,004 мг/мл). Швидкість інфузії повинна залежати від попередньо введеної болюсної дози та відповідати реакції пацієнта. Налоксон має відносно короткий період дії, тому стан пацієнта необхідно ретельно контролювати до повного відновлення дихальної функції.

При менш тяжкому передозуванні слід ввести налоксон у дозі 0,2 мг в/в. У разі необхідності ін’єкції повторюють кожні 2 хв з кроком 0,1 мг.

При передозуванні морфіном у разі відсутності дихальної або циркуляторної депресії налоксон не слід застосовувати. Налоксон слід вводити обережно пацієнтам із фізичною залежністю від морфіну, оскільки раптова і повна відміна опіоїдних ефектів може спровокувати загострення абстинентного синдрому.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ

при температурі не вище 25 °C.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ

Дата додавання: 03.02.2020 р.

© Компендиум 2019

Developed by Maxim Levchenko