Небіволол Сандоз^® (Nebivolol Sandoz^®) (263430) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: натрію кроскармелоза, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, гіпромелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Небіволол - 5 мг

фармакодинаміка. Небіволол являє собою рацемат, який складається з двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) та RSSS-небівололу (L-небіволол). Він поєднує дві фармакологічні властивості: завдяки D-енантіомеру небіволол є конкурентним і селективним блокатором β₁-адренорецепторів, завдяки L-енантіомеру він має м’які вазодилатуючі властивості внаслідок метаболічної взаємодії з L-аргініном/оксидом азоту (NO).
При одноразовому і повторному застосуванні небівололу знижується ЧСС у стані спокою і при навантаженні як в осіб з нормальним АТ, так і в осіб з АГ. Антигіпертензивний ефект при довготривалому лікуванні зберігається. У терапевтичних дозах α-адренергічний антагонізм не спостерігається. Під час короткотермінового та тривалого лікування небівололом у хворих з АГ знижується системний судинний опір. Незважаючи на зниження ЧСС, зменшення серцевого викиду в стані спокою та при навантаженні обмежене через збільшення ударного об’єму. Клінічне значення цієї гемодинамічної різниці порівняно з іншими блокаторами β-адренорецепторів ще недостатньо вивчене. У хворих із АГ небіволол підвищує реакцію судин на ацетилхолін, опосередковану монооксидом азоту; у пацієнтів із дисфункцією ендотелію ця реакція знижена. Застосування небівололу в якості доповнення до стандартної терапії ХСН зі зниженням фракції викиду лівого шлуночка або без такої суттєво подовжувало час до настання смерті або госпіталізації, пов’язаної із серцево-судинною патологією. Дія небівололу не залежить від віку, статі або показника фракції викиду лівого шлуночка. У хворих, які отримували небіволол, встановлено зниження частоти випадків раптового летального наслідку.
Фармакокінетика. Після перорального прийому відбувається швидке всмоктування обох енантіомерів небівололу. На всмоктування небівололу їжа не впливає, тому його можна приймати незалежно від прийому їжі. Небіволол метаболізується в печінці, зокрема з утворенням активних гідроксиметаболітів. Біодоступність перорально введеного небівололу становить у середньому 12% в осіб зі швидким метаболізмом та є майже повною в осіб з повільним метаболізмом. Виходячи з різниці у швидкості метаболізму, дозу небівололу слід встановлювати залежно від індивідуальних потреб пацієнта; особи з повільним метаболізмом потребують нижчих доз. В осіб зі швидким метаболізмом значення T_½ енантіомерів небівололу з плазми крові становить у середньому 10 год, а в осіб з повільним метаболізмом це значення є у 3–5 разів більшим. Концентрації небівололу у плазмі крові пропорційні дозі в діапазоні 1–30 мг. Вік людини на фармакокінетику небівололу не впливає. Через тиждень після введення 38% дози виводиться із сечею та 48% — з калом. Виведення незміненого небівололу із сечею становить <0,5% дози.

есенціальна АГ. ХСН легкого та помірного ступеня тяжкості у якості доповнення до стандартних методів лікування у хворих літнього віку (≥70 років).

есенціальна АГ. Для дорослих пацієнтів доза становить 5 мг (1 таблетка) небівололу на добу. Препарат можна приймати під час прийому їжі, бажано в один і той же самий час. Гіпотензивний ефект виявляється через 1–2 тиж лікування, але іноді оптимальна дія досягається лише через 4 тиж. Небіволол Сандоз^® можна застосовувати як для монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. До цього часу додатковий гіпотензивний ефект відмічали тільки при його комбінації з 12,5–25 мг гідрохлоротіазиду.
Хворі з нирковою недостатністю. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг/добу. За необхідності добову дозу можна підвищити до 5 мг.
Хворі з печінковою недостатністю. Досвід застосування препарату у таких пацієнтів обмежений, тому застосування небівололу протипоказано.
Хворі літнього віку. Для пацієнтів віком старше 65 років рекомендована початкова доза становить 2,5 мг/добу. За необхідності добову дозу можна підвищити до 5 мг. Досвід застосування препарату у пацієнтів віком старше 75 років обмежений, тому при призначенні препарату таким хворим потрібні обережність та ретельний контроль.
ХСН. Лікування ХСН розпочинають із повільного титрування дози до досягнення індивідуальної оптимальної підтримувальної дози. Таким хворим призначають препарат у разі наявності ХСН без епізодів її гострої декомпенсації протягом останніх 6 тиж. Лікар повинен мати досвід лікування серцевої недостатності. Хворим, яким застосовують інші серцево-судинні засоби (діуретики, дигоксин, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II), слід мати вже підібрану дозу цих препаратів протягом останніх 2 тиж, перш ніж розпочнеться їх лікування небівололом. Початкове титрування дози слід проводити за нижченаведеною схемою, витримуючи при цьому інтервали 1–2 тиж та орієнтуючись на переносимість дози пацієнтом: 1,25 мг небівололу на добу можна підвищити до 5 мг/добу, а надалі — до 10 мг 1 раз на добу (таблетку Небівололу Сандоз^® 5 мг можна розподілити на 4 рівні частини). Максимальна рекомендована доза становить 10 мг/добу. На початку лікування та при кожному підвищенні дози хворому необхідно не менше 2 год перебувати під наглядом досвідченого лікаря, щоб упевнитися в тому, що клінічний стан залишається стабільним (особливо це стосується АТ, ЧСС, порушення провідності міокарда, а також посилення симптомів серцевої недостатності). За необхідності вже досягнуту дозу можна поетапно знову знизити або знову до неї повернутися. При посиленні симптомів серцевої недостатності або при непереносимості препарату у фазі його титрування дозу небівололу рекомендують спочатку знизити або, у разі необхідності, негайно його відмінити (при появі тяжкої артеріальної гіпотензії, посиленні симптомів серцевої недостатності з гострим набряком легень, при появі кардіогенного шоку, симптоматичної брадикардії або AV-блокади). Як правило, лікування ХСН небівололом є тривалим. Прийом небівололу не слід припиняти раптово, оскільки це може призвести до посилення симптомів серцевої недостатності. Якщо відміна препарату необхідна, то дозу слід знижувати поетапно, знижуючи її на половину за тиждень.
Хворі з нирковою недостатністю. При слабкій та помірній формі ниркової недостатності корекція дози не потрібна, оскільки титрування дози здійснюється в індивідуальному порядку. Досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжкою формою ниркової недостатності (креатинін у сироватці крові ≥250 мкмоль/л) обмежений, тому призначення небівололу таким хворим не рекомендується.
Хворі з печінковою недостатністю. Досвід застосування препарату у таких пацієнтів обмежений, тому небіволол протипоказаний.
Хворі літнього віку. Оскільки титрування дози здійснюється в індивідуальному порядку, корекція дози не потрібна.
Діти. Дослідження щодо застосування препарату у дітей і підлітків не проводилися, тому у цієї вікової групи застосовувати препарат не рекомендується.

підвищена чутливість до діючої речовини або інших компонентів препарату. Печінкова недостатність або обмеження функції печінки. Гостра серцева недостатність, кардіогенний шок або епізоди декомпенсації серцевої недостатності, що потребують в/в введення діючих речовин з позитивним інотропним ефектом. Синдром слабкості синусного вузла, у тому числі синоаурикулярна блокада, AV-блокада II–III ступеня (без штучного водія ритму). Бронхоспазм та БА в анамнезі. Нелікована феохромоцитома. Метаболічний ацидоз. Брадикардія (до початку лікування ЧСС <60 уд./хв). Артеріальна гіпотензія (систолічний АТ <90 мм рт. ст.), тяжкі порушення периферичного кровообігу.

побічні реакції при есенціальній АГ та при ХСН наведені окремо через різницю в захворюваннях, що лежать в основі цих станів.
Есенціальна АГ

Повідомлялося про окремі випадки кропив’янки.
Крім цього, повідомлялося про такі побічні реакції, спричинені деякими блокаторами β-адренорецепторів: галюцинації, психози, сплутаність свідомості, похолодіння/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, сухість слизової оболонки ока та токсичність за типом практололу.
ХСН. Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляли пацієнти, які отримували небіволол, були брадикардія та запаморочення. Повідомлялося про наступні побічні реакції, хоча б потенційно пов’язані із застосуванням небівололу, які розглядалися в якості характерних і значущих при лікуванні ХСН: посилення симптомів серцевої недостатності; ортостатична гіпотензія; AV-блокада I ступеня; набряки нижніх кінцівок, непереносимість лікарського засобу.

загальними для блокаторів β-адренорецепторів є наступні попередження і застережні заходи.
Підтримування блокади β-адренорецепторів знижує ризик порушень серцевого ритму під час інтубації та введення в наркоз. При підготовці до хірургічного втручання не менше ніж за 24 год слід припинити застосування блокаторів β-адренорецепторів. Обережність необхідна при застосуванні окремих анестетиків, які спричиняють пригнічення міокарда, таких як циклопропан, ефір або трихлоретилен. Появу вагусних реакцій у пацієнта можна попередити за допомогою в/в введення атропіну.
Як правило, пацієнтам із нелікованою ХСН блокатори β-адренорецепторів не слід призначати до досягнення стабільності їх стану.
Припиняти терапію блокаторами β-адренорецепторів пацієнтам з ІХС слід поступово, тобто протягом 1–2 тиж. За необхідності, щоб запобігти загостренню захворювання, рекомендується одночасно починати лікування препаратом-замінником.
Блокатори β-адренорецепторів можуть спричиняти брадикардію. Якщо пульс у стані спокою знижується до 50–55 уд./хв та/або у пацієнта розвиваються симптоми, які вказують на брадикардію, дозу рекомендують знизити.
Блокатори β-адренорецепторів слід застосовувати з обережністю при лікуванні: а) пацієнтів з порушеннями периферичного кровообігу (синдром Рейно, переміжна кульгавість), оскільки може розвинутися загострення зазначених захворювань; б) пацієнтів з AV-блокадою I ступеня у зв’язку з негативним впливом блокаторів β-адренорецепторів на провідність; в) хворих на стенокардію Принцметала внаслідок безперешкодної, опосередкованої α-адренорецепторами вазоконстрикції коронарних артерій (блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати частоту і тривалість нападів стенокардії).
Небіволол не впливає на вміст глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. Незважаючи на це, необхідно дотримуватися обережності при застосуванні його у хворих цієї категорії, оскільки небіволол може маскувати деякі ознаки гіпоглікемії, наприклад тахікардію та посилене серцебиття.
Блокатори β-адренорецепторів можуть маскувати симптоми тахікардії при гіперфункції щитовидної залози. При раптовому припиненні терапії ці симптоми можуть посилитися.
Пацієнтам з ХОЗЛ блокатори β-адренорецепторів слід застосовувати з обережністю, бо може посилитися констрикція дихальних шляхів.
Хворим на псоріаз в анамнезі слід призначати блокатори β-адренорецепторів тільки після того, як ситуація ретельно виважена.
Блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати чутливість до алергенів і ступінь тяжкості анафілактичних реакцій.
Даний препарат містить лактозу, тому його не слід призначати хворим зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.
Застосування у період вагітності. Небіволол виявляє фармакологічні ефекти, які можуть викликати шкідливий вплив на вагітність, плід та новонародженого. Загалом блокатори β-адренорецепторів зменшують плацентарну перфузію, яка була пов’язана із затримкою розвитку, внутрішньоутробної смерті, абортів або передчасних пологів. Якщо лікування з блокаторами β-адренорецепторів необхідне, селективні блокатори β₁-адренорецепторів є кращими. Препарат слід призначати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Якщо лікування небівололом необхідне, слід проводити спостереження за матково-плацентарним кровообігом та ростом плода. При підтвердженні негативної дії необхідно розглянути питання про лікування альтернативними препаратами. За станом немовляти треба ретельно спостерігати та мати на увазі, що такі симптоми, як гіпоглікемія та брадикардія, можуть з’явитися протягом перших 3 діб.
Дослідження на тваринах показали, що небіволол виділяється у грудне молоко. Невідомо, чи виділяється лікарський засіб у материнське молоко. Більшість блокаторів β-адренорецепторів, особливо ліпофільні сполуки, такі як небіволол і його активні метаболіти, виділяються у грудне молоко, хоча і в різному ступені. Тому грудне вигодовування не рекомендується під час застосування небівололу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Не проведено досліджень щодо впливу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Фармакологічні дослідження показали, що небіволол не впливає на психомоторну функцію. Слід враховувати, що іноді можуть виникати запаморочення і втома.

не рекомендується одночасне застосування з антиаритмічними препаратами I групи (хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон) — може посилитися дія на AV-провідність та збільшитися негативний інотропний ефект; з антагоністами кальцію типу верапамілу/дилтіазему — негативна дія на AV-провідність та скоротливість міокарда. В/в введення верапамілу хворим, які приймають блокатори β-адренорецепторів, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та блокади AV-провідності; з гіпотензивними препаратами центральної дії (клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа (метилдофа), рилменідин) — може призвести до посилення серцевої недостатності внаслідок зниження ЧСС, ударного об’єму та вазодилатації. При раптовій відміні, зокрема перед закінченням застосування блокаторів β-адренорецепторів, вірогідність підвищення АТ (синдром відміни) може збільшуватися.
Одночасно з блокаторами β-адренорецепторів слід з обережністю приймати антиаритмічні препарати III групи (аміодарон) — може посилюватися вплив на AV-провідність, та галогенвмісні леткі анестетики — можуть пригнічуватися рефлекторна тахікардія та підвищуватися ризик гіпотензії. Якщо хворий застосовує небіволол, про це слід поінформувати анестезіолога.
Інсуліни та пероральні протидіабетичні засоби — хоча небіволол і не впливає на рівень глюкози в крові, він може маскувати такі симптоми гіпоглікемії, як тахікардія та посилене серцебиття.
Баклофен, аміфостин — одночасне застосування з гіпотензивними засобами, ймовірно, збільшить зниження АТ, тому доза антигіпертензивних препаратів повинна бути скоригована належним чином.
При сумісному застосуванні слід враховувати, що глікозиди групи наперстянки сповільнюють AV-провідність, однак клінічні дослідження підтвердження цієї взаємодії не виявили. Небіволол не впливає на кінетику дигоксину; антагоністи кальцію типу дигідропіридину (амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, німодипін, нітрендипін) підвищують ризик розвитку артеріальної гіпотензії, а у хворих із серцевою недостатністю можуть погіршити насосну функцію шлуночків; антипсихотичні препарати, антидепресанти (трициклічні антидепресанти, барбітурати, похідні фенотіазину) можуть підвищувати антигіпертензивну дію (принцип додавання ефектів); НПЗП не впливають на антигіпертензивну дію небівололу; симпатоміметики можуть протидіяти антигіпертензивній дії блокаторів β-адренорецепторів. Діючі речовини з β-адренергічною дією можуть призвести до безперешкодної α-адренергічної активності симпатоміметиків з наявністю як α-, так і β-адренергічних ефектів (небезпека розвитку АГ, тяжкої брадикардії та серцевої блокади).
Взаємодії, зумовлені фармакокінетикою препарату. Оскільки в процесі метаболізму небівололу бере участь ізофермент CYP 2D6, то спільне застосування препаратів, що пригнічують цей фермент (пароксетин, флуоксетин, тіоридазин, хінідин), підвищує рівень небівололу в плазмі крові й, таким чином, підвищує ризик виникнення значної брадикардії та інших побічних реакцій. Циметидин підвищує рівень небівололу в плазмі крові, але без зміни клінічної ефективності. Ранітидин не впливає на фармакокінетику небівололу. За умови, що небіволол застосовують під час прийому їжі, а антацидний засіб — між прийомами їжі, обидва препарати можна призначати для одночасного застосування. При сумісному застосуванні небівололу та нікардипіну незначно підвищувалися концентрації обох субстанцій у плазмі крові без зміни клінічної ефективності. Одночасне застосування алкоголю, фуросеміду або гідрохлоротіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол не впливає на фармакокінетику варфарину.

симптоми: брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазм, гостра серцева недостатність.
Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля та проносних засобів. Рекомендується контроль рівня глюкози в крові. За необхідності проводиться інтенсивна терапія в умовах стаціонару: при брадикардії та підвищеній ваготонії — введення атропіну, при артеріальній гіпотензії та шоку — в/в введення плазмозамінників та катехоламінів. β-Блокувальну дію можна припинити повільним в/в введенням ізопреналіну гідрохлориду, розпочинаючи з дози 5 мкг/хв, або добутаміну, розпочинаючи з дози 2,5 мкг/хв до досягнення очікуваного ефекту. У рефракторних випадках ізопреналін можна комбінувати з допаміном. Якщо наведені заходи не допомагають, призначають глюкагон з розрахунку 50–100 мкг/кг маси тіла, якщо треба — ін’єкцію можна повторити протягом години та, за необхідності, провести в/в інфузію глюкагону з розрахунку 70 мкг/кг/год. В екстремальних випадках проводиться ШВЛ та підключення штучного водія ритму.

при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
3-88-КРД-РЕЦ-0621
Інформація для спеціалістів сфери охорони здоров’я.