Все аптеки Украины
Киев (адрес не указан)

Ларфікс (Larfix®) (263296) - інструкція із застосування ATC-класифікація

  • Інструкція
  • Ціни
  • Карта
  • Аналоги
  • Діагнози
Ларфікс (Larfix<sup>&reg;</sup>)
Форма випуску
Таблетки, вкриті оболонкою
Дозування
8 мг
Кількість штук в упаковці
100 шт.
Виробник
Сертифікат
UA/12330/01/02 від 12.06.2017
Міжнародна назва

Ларфікс інструкція із застосування

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Лорноксикам є НПЗП з анальгезивними та протизапальними властивостями і належить до класу оксикамів.
Механізм дії. Лорноксикам пригнічує синтез простагландинів (інгібування ферменту ЦОГ), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також лорноксикам чинить центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний із протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад температура тіла, частота дихання, ЧСС, АТ, ЕКГ, спірометрія).
У зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландину (ПГ), прийом лорноксикаму як і інших НПЗП, часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.
Фармакокінетика
Абсорбція. Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується у ШКТ. Сmax досягає через 1–2 год після прийому препарату. Абсолютна біодоступність лорноксикаму становить 90–100%. Ефекту першого проходження не виявлено.
При одночасному прийомі лорноксикаму з їжею Сmax знижується приблизно на 30% та Тmax збільшується з 1,5 до 2,3 год. Абсорбція лорноксикаму (розрахована відповідно до AUC) може знижуватися до 20%.
Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться в незмінному стані й в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації.
Біотрансформація. Лорноксикам активно метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, спершу в неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації за участю цитохрому CYP 2С9. У результаті генетичного поліморфізму існують особи зі сповільненим та інтенсивним метаболізмом цього ферменту, що може виражатися в помітному підвищенні рівня лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не виявляє фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Близько ⅔ дози виводиться через печінку та 1/3 — через нирки у вигляді неактивної сполуки.
Лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів при доклінічних дослідженнях. Немає даних про акумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз.
Виведення. Т½ початкової речовини становить 3–4 год. Після перорального прийому близько 50% виводиться з калом та 42% через нирки, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Т½ 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 год, після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу.
Немає доказів того, що швидкість елімінації змінюється при застосуванні повторних доз.
Особливі популяції пацієнтів.
У пацієнтів літнього віку (старше 65 років) кліренс знижується на 30–40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.
Не виявлено істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції, у пацієнтів із хронічним захворюванням печінки, після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 та 16 мг.

Показання Ларфікс

– короткочасне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня.
– Симптоматичне полегшення болю та запалення при остеоартриті.
– Симптоматичне полегшення болю та запалення при ревматоїдному артриті.

Застосування Ларфікс

для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування. Небажані ефекти можуть бути зведені до мінімуму при застосуванні найменшої ефективної дози препарату протягом найкоротшого проміжку часу, який необхідний для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Біль
Доза 8–16 мг лорноксикаму на добу, розподілена на 2–3 прийоми. Максимальна рекомендована добова доза становить 16 мг.
Остеоартрит і ревматоїдний артрит
Рекомендується початкова добова доза 12 мг лорноксикаму, розподілена на 2–3 прийоми.
Підтримуюча доза не повинна перевищувати 16 мг на добу.
Лікарський засіб Ларфікс, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, необхідно приймати, запиваючи достатньою кількістю води.
Пацієнти літнього віку (понад 65 років) без порушення функції печінки або нирок не потребують коригування дози, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам, оскільки побічні реакції з боку ШКТ гірше переносяться цією категорією пацієнтів.
Ниркова недостатність. Пацієнтам з легким та помірним ступенем ниркової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми. Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Печінкова недостатність. Пацієнтам з помірним ступенем печінкової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із важким порушенням роботи печінки (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Діти. Лорноксикам не рекомендується застосовувати дітям віком до 18 років у зв’язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату.

Протипоказання

– гіперчутливість до лорноксикаму або компонентів препарату.
– Тромбоцитопенія.
– Гіперчутливість (симптоми, подібні до таких як при БА, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту.
– Тяжка форма серцевої недостатності.
– Шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні кровотечі або інші порушення згортання крові.
– Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація виразки в анамнезі, пов’язані з попередньою терапією НПЗП.
– Гостра або рецидивуюча хронічна пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (2 або більше окремих доведених епізодів виникнення виразки або кровотечі).
– Тяжка форма печінкової недостатності.
– Тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л).
– ІІІ триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

Побічна дія

найчастіше побічні реакції НПЗП були пов’язані зі ШКТ. При прийомі НПЗП можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчується летально, особливо в осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗП. Менш часто відмічали гастрити.
Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними реакціями лорноксикаму є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом виявляли менше ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженні. Набряки, АГ та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗП.
Існують клінічні та епідеміологічні дані, які свідчать, що застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад, інфаркт міокарда або інсульт (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Винятково під час перебігу вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), невідомо (частоту не можна оцінити за наявними даними).
Інфекції та інвазії: рідко – фарингіти.
З боку крові та лімфатичної системи: рідко — анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі; дуже рідко — екхімоз. НПЗП здатні спричинити специфічні для цього класу лікарських засобів потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: рідко — гіперчутливість, включаючи анафілактоїдні реакції та анафілаксію.
Порушення обміну речовин: нечасто — втрата апетиту, зміни маси тіла.
Психічні порушення: нечасто — інсомнія, депресія; рідко — збентеженість, нервовість, збудженість.
З боку нервової системи: часто — легкий та транзиторний головний біль, запаморочення; рідко — сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень; дуже рідко — асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку органів зору: часто — кон’юнктивіт; рідко — порушення зору.
З боку органів слуху та рівноваги: нечасто — вертиго, шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: нечасто — серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); рідко — гіпертензія, припливи, крововиливи, гематоми.
З боку дихальної системи: нечасто — риніти; рідко — диспное, кашель, бронхоспазм.
З боку травної системи: часто — нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання; нечасто – запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової оболонки ротової порожнини; рідко — мелена, блювання з кров’ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичної виразки, шлунково-кишкова кровотеча.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ); дуже рідко — токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — висип, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозний висип, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, алопеція; рідко — дерматити, екзема, пурпура; дуже рідко — набряк і бульозні реакції такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: нечасто — артралгія; рідко — відчуття болю у кістках, м’язові спазми, міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко — ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові; дуже рідко – лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, що залежать від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нефротоксичність у різних формах, включно з нефритами та нефротичним синдромом, є ефектом, специфічним для НПЗП.
Загальні розлади: нечасто – нездужання, набряк обличчя; рідко – астенія.

Особливості застосування

Лорноксикам зменшує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі. Отже, слід бути обережними при призначенні пацієнтам із підвищеною схильністю до кровотеч.
Лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику таким пацієнтам:
– Пацієнтам з порушенням функції нирок: лорноксикам слід з обережністю застосовувати пацієнтам з легкою (рівень сироваткового креатиніну 150–300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатиніну 300–700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У разі погіршення функції нирок лікування лорноксикамом слід припинити.
– Пацієнтам після обширних хірургічних втручань, із серцевою недостатністю, тим, хто приймає діуретики або засоби, що можуть спричинити ураження нирок необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
– Пацієнтам із порушенням згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу).
– Пацієнтам із печінковою недостатністю (наприклад, цироз печінки) після застосування препарату у дозі 12–16 мг на добу рекомендується регулярно проводити лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC) (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика). Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів із печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.
При тривалому лікуванні (понад 3 місяці) з НПЗП рекомендується постійно проводити моніторинг функції нирок та печінки, гематологію.
Особам літнього віку (від 65 років) рекомендується спостереження за функцією нирок та печінки та з обережністю застосовувати після хірургічних втручань.
Супутнє застосування НПЗП.
Слід запобігати одночасному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗП, у тому числі з селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Мінімізація небажаних реакцій.
Небажані реакції можна мінімізувати шляхом прийому найменшої ефективної дози препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання (див. ЗАСТОСУВАННЯ та наведені нижче гастроінтестинальні та серцево-судинні ризики).
Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації.
Під час застосування будь-якого НПЗП у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (з або без попереджувальних симптомів або серйозних розладів шлунково-кишкового тракту в анамнезі) шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що може мати летальний наслідок.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗП, у пацієнтів із виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найменших терапевтичних дозах (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
З обережністю слід застосовувати НПЗП для лікування вищезазначених груп пацієнтів та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Для пацієнтів, які потребують такої супутньої терапії, лікування можна проводити на тлі одночасного прийому захисних агентів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Рекомендується проведення клінічного спостереження через регулярні проміжки часу.
Пацієнти з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.
З особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищувати ризик виникнення виразки чи кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти – варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати — ацетилсаліцилову кислоту (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
У разі виникнення кровотечі або виразки ШКТ у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.
НПЗП слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися.
Пацієнти літнього віку.
У пацієнтів літнього віку збільшується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗП, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив.
Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗП може супроводжуватися такими явищами як затримка рідини і набряки.
Є клінічні дослідження та епідеміологічні дані, які дають змогу припустити, що застосування деяких НПЗП, особливо довготривала терапія та використання великих доз, може бути пов’язано з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (такими як, інфаркту міокарда чи інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, хронічною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).
Супутнє лікування НПЗП і гепарином збільшує ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Розлади з боку шкіри.
Дуже рідко на фоні застосування НПЗП виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.
Розлади з боку органів дихання.
Застосовувати з обережністю хворим на БА або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки повідомлялось, що НПЗП можуть провокувати бронхоспазм у таких пацієнтів.
Системний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини.
З обережністю застосовують пацієнтам, хворим на системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини, може збільшуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.
Нефротоксичність.
Супутнє лікування НПЗП і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Лабораторні відхилення.
Як і інші НПЗП, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну, та інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування потрібно припинити та провести необхідне дослідження.
Фертильність.
Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують циклооксигеназу/синтез простагландинів, може послаблювати фертильність, тому його не рекомендується застосовувати жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму (див. Застосування у період вагітності та годування груддю).
Вітряна віспа.
При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. До цього часу не можна виключити вплив НПЗП на погіршення перебігу таких інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.
Допоміжні речовини.
Препарат містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності та годування груддю
Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у третьому триместрі вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Клінічних даних щодо застосування лоноксикаму у першому-другому триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.
Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріо-фетальної летальності.
Починаючи з 20-го тижня вагітності застосування лорноксикаму може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це може статися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після його припинення. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у другому триместрі вагітності, більшість з яких минули після припинення лікування. Тому протягом першого та другого триместру вагітності вагітності лорноксикам не слід призначати, окрім випадків крайньої необхідності. Якщо лорноксикам застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом першого і другого триместру вагітності, доза повинна бути повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування — якомога коротшою. Допологовий моніторинг олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки слід розглянути після впливу лорноксикаму протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу Ларфікс слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.
Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:
– серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);
– порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, а відтак до зменшення кількості навколоплідних вод.
Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддатися таким впливам від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:
– можливе збільшення тривалості кровотеч;
– пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.
Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане під час ІІІ триместру вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Період годування грудьми. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються з молоком годуючих щурів. Тому лорноксикам не слід застосовувати в період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому препарату не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

при одночасному застосуванні з лорноксикамом:
Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові, що може збільшити ризик несприятливих ефектів лорноксикаму (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).
Антикоагулянти: НПЗП можуть підсилювати дію антикоагулянтів, наприклад, варфарину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід проводити ретельний моніторинг рівня міжнародного нормалізованого індексу.
Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.
Гепарин: НПЗП збільшують ризик кровотеч та виникнення спинномозкової/епідуральної гематом при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інгібітори АПФ: може зменшуватися дія інгібіторів АПФ.
Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків (підвищений ризик гіперкаліємії та нефротоксичності).
Блокатори β-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.
Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.
Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину, що збільшує ризик токсичності дигоксину.
Кортикостероїди: збільшення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антибактеріальні засоби групи хінолону (наприклад левофлоксацин, офлоксацин): підвищується ризик виникнення судом.
Антитромбоцитарні препарати (наприклад клопідогрель): підвищується ризик виникнення кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші НПЗП: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч або виразок.
Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Препарати літію: НПЗП знижують нирковий кліренс літію, таким чином, концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в плазмі крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.
Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у плазмі крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.
Похідні сульфанілсечовини (наприклад, глібенкламід): підвищується ризик гіпоглікемії.
Відомі індуктори та інгібітори CYP 2C9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші НПЗП, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP2C9 ізофермент)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами CYP 2С9 ізоферментів (див. Біотрансформація).
Такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пеметрексед: НПЗП можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність та мієлосупресія.
Оскільки вживання їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, таблетки Ларфікс не слід приймати з їжею у разі необхідності швидкого початку їх ефективної дії (полегшення болю).
Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20% та збільшує Tmax (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика).

Передозування

на даний час немає даних щодо передозування, що дали б змогу визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування. Однак очікується, що внаслідок передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках можуть виникати атаксія, з розвитком коми і судом; ураження печінки і нирок; потенційно можливе порушення згортання крові.
При реальному або ймовірному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи. З огляду на загальні принципи, тільки застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикамом може призвести до зменшення всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.