• Кабинет
  • ДЕКСДОР (DEXDOR)

    Склад і форма випуску

    концентрат для розчину для інфузій 100 мкг/мл ампула 2 мл, № 5Ціни в аптеках
    Дексмедетомідин
    100 мкг/мл
    Допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.
    концентрат для розчину для інфузій 100 мкг/мл флакон 4 мл, № 4Ціни в аптеках
    Дексмедетомідин
    100 мкг/мл
    Допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.
    № UA/11627/01/01 від 15.09.2016 до 15.09.2021
    A За рецептом

    Фармакологічні властивості

    фармакодинаміка. Дексмедетомідин є високоселективним агоністом α2-рецептора з широким спектром фармакологічних властивостей. Він виявляє сильний симпатолітичний ефект завдяки зниженню вивільнення норадреналіну із закінчень симпатичних нервів. Седативні ефекти зумовлені зниженим збудженням блакитної плями, основного норадренергічного ядра, що знаходиться у стовбурі головного мозку. Завдяки дії на цю ділянку дексмедетомідин виявляє седативний ефект (подібний до природного сну без швидкого руху очей), набуваючи здатності чинити седативну дію й одночасно дозволяючи пацієнту знаходитися у пробудженому та активному стані. Дексмедетомідин чинить анестезувальну і помірну знеболювальну дію; знеболювальна дія була продемонстрована у пацієнтів з хронічним болем у нижній частині спини. Вплив на серцево-судинну систему залежить від дози; при більш низьких швидкостях інфузії домінує центральна дія, що призводить до зниження ЧСС та АТ. При більш високих дозах переважають периферичні судинозвужувальні ефекти, що призводить до підвищення системного судинного опору та АТ, тоді як брадикардичний ефект стає більш вираженим. Дексмедетомідин практично не чинить пригнічувальної дії на дихальну систему.

    Седація в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації). Докази ефективності у педіатричній групі були отримані у плацебо-контрольованому ICU дослідженні у великій післяопераційній популяції віком від 1 міс до ≤17 років. Близько 50% пацієнтів, які отримували дексмедетомідин, не потребують додавання мідазоламу під час періоду лікування, яке триває в середньому 20,3 год та не перевищує 24 год. Дані щодо лікування тривалістю більше 24 год недоступні. Дані щодо новонароджених дітей (28–44 тиж вагітності) обмежені та обмежуються низькими дозами (≤0,2 мкг/кг/год). Новонароджені можуть бути особливо чутливі до брадикардичних ефектів Дексдору при гіпотермії і в умовах, коли серцевий ритм залежить від серцевого викиду.

    Процедурна седація. Безпеку й ефективність дексмедетомідину для седації пацієнтів, яким не проводилася інтубація, до та/або під час хірургічних і діагностичних процедур, оцінювали у двох рандомізованих подвійно сліпих плацебо-контрольованих багатоцентрових клінічних дослідженнях.

    У дослідженні 1 рандомізували пацієнтів, які проходили планові хірургічні операції/процедури під контрольованою анестезією і локальною/регіонарною анестезією для отримання навантажувальної інфузії дексмедетомідину 1 мкг/кг (n=129) або 0,5 мкг/кг (n=134) або плацебо (фізіологічний розчин; n=63) впродовж 10 хв, після чого проводилася підтримувальна інфузія, яка починалася з дози 0,6 мкг/кг/год.

    Дозу підтримувальної інфузії досліджуваного лікарського засобу титрували від 0,2 мкг/кг/год до 1 мкг/кг/год. Частка пацієнтів, які досягли цільового рівня седації (≤4 за шкалою оцінки активності і седації) без потреби введення резервної дози мідазоламу, становила 54% у групі застосування дексмедетомідину у дозі 1 мкг/кг і 40% у групі застосування дексмедетомідину у дозі 0,5 мкг/кг маси тіла порівняно з 3% у групі плацебо. Відмінність ризиків у кількості пацієнтів, рандомізованих у групу застосування дексмедетомідину в дозах 1 і 0,5 мкг/кг, які не потребували рятувальної терапії мідазоламом, становила 48% (95% ДІ: 37–57%) і 40% (95% ДІ: 28–48%) відповідно порівняно з плацебо. Медіана (діапазон) рятувальної дози мідазоламу становила 1,5 (0,5–7,0) мг у групі дексмедетомідину 1,0 мкг/кг, 2,0 (0,5–8,0) мг — у групі дексмедетомідину 0,5 мкг/кг і 4,0 (0,5–14,0) мг — у групі плацебо. Різниця середніх значень рятувальної дози мідазоламу у групах дексмедетомідину 1 і 0,5 мкг/кг порівняно з плацебо була –3,1 мг (95% ДІ: –3,8–(-2,5)) і –2,7 мг (95% ДІ: –3,3–(–2,1)) відповідно на користь дексмедетомідину. Середній час до введення першої рятувальної дози становив 114 хв у групі дексмедетомідину 1,0 мкг/кг, 40 хв — у групі дексмедетомідину 0,5 мкг/кг і 20 хв — у групі плацебо.

    У дослідження 2 рандомізували пацієнтів, яким проводили фіброоптичну інтубацію трахеї у свідомості при місцевій анестезії для отримання навантажувальної інфузії дексмедетомідину у дозі 1 мкг/кг (n=55) або плацебо (фізіологічний розчин) (n=50) впродовж 10 хв з подальшою фіксованою підтримувальною інфузією у дозі 0,7 мкг/кг/год. Для підтримання рівня >2 за шкалою седації Рамсея, 53% пацієнтам, які застосовували дексмедетомідин, не потребувалася рятівна терапія мідазоламом у порівнянні з 14% пацієнтів у групі плацебо. Відмінність ризиків у кількості пацієнтів, рандомізованих у групу дексмедетомідину, які не потребували рятівної терапії мідазоламом, становила 43% (95% ДІ: 23–57%) порівняно з плацебо. Середня рятівна доза мідазоламу становила 1,1 мг у групі дексмедетомідину і 2,8 мг у групі плацебо. Різниця у середніх значеннях рятувальної дози мідазоламу становила –1,8 мг (95% ДІ: –2,7–(–0,86)) на користь дексмедетомідину.

    Фармакокінетика. Фармакокінетику дексмедетомідину оцінювали після короткотривалого в/в застосування здоровим добровольцям та після довготривалої інфузії пацієнтам у відділенні інтенсивної терапії. Дексмедетомідин демонструє 2-компартментну модель розподілу. У здорових добровольців він демонструє швидку фазу розподілу з центральним оцінюваним періодом напіврозподілу (t½α) близько 6 хв. Оцінюваний термінальний Т½ становить близько 2,1 (±0,43) год, а оцінюваний рівноважний об’єм розподілу (Vss) — близько 91 (±25,5) л. Оцінювана величина плазмового кліренсу (Cl) становить близько 39 (±9,9) л/год. Середня маса тіла, що асоціювалася з цими оцінками Vss та Cl, становила 69 кг. Плазмова фармакокінетика дексмедетомідину є подібною у пацієнтів відділень інтенсивної терапії після інфузії >24 год. Оцінювані фармакокінетичні параметри є такими: Т½ — близько 1,5 год, Vss — приблизно 93 л та Cl — близько 43 л/год. Фармакокінетика дексмедетомідину є лінійною в межах доз 0,2–1,4 мкг/кг/год, він не кумулюється при лікуванні, що триває протягом періоду до 14 днів. Дексмедетомідин на 94% зв’язується з білками плазми крові. Зв’язування з білками плазми крові є постійним у межах концентрації 0,85–85 нг/мл. Дексмедетомідин зв’язується з людським сироватковим альбуміном та α1-кислим глікопротеїном, причому сироватковий альбумін є основним білком зв’язування дексмедетомідину в плазмі крові.

    Дексмедетомідин обширно метаболізується печінкою. Існує три типи початкових метаболічних реакцій: пряма N-глюкуронідація, пряме N-метилювання та окиснення, каталізовані цитохромом P450. Метаболітами дексмедетомідину, що циркулюють у найбільшій кількості, є два ізомерних N-глюкуроніди, один з яких утворюється шляхом окиснення імідазольного кільця, а інший є продуктом таких послідовних процесів: N-метилювання, гідроксилювання метилової групи та O-глюкуронідація. Наявні дані свідчать, що утворення окиснених метаболітів опосередковується CYP формами (CYP 2A6, CYP 1A2, CYP 2E1, CYP 2D6 і CYP 2C19). Ці метаболіти виявляють незначну фармакологічну активність.

    Після в/в застосування радіомаркованого дексмедетомідину через 9 днів у середньому 95% радіоактивності виявляли в сечі та 4% — у калі. Основними метаболітами в сечі є два ізомерних N-глюкуроніди, які разом становлять близько 34% дози, та N-метильований O-глюкуронід, що становить 14,51% дози. Другорядні метаболіти карбонової кислоти, 3-гідрокси та O-глюкуронідні метаболіти окремо становлять 1,11–7,66% дози. Менше 1% незміненої вихідної речовини виявляли в сечі. Близько 28% метаболітів, виявлених у сечі, є неідентифікованими полярними метаболітами.

    Не відмічено суттєвої фармакокінетичної різниці залежно від статі або віку пацієнта.

    Зв’язування дексмедетомідину з білками плазми крові є зниженим в осіб з порушенням функції печінки порівняно зі здоровими добровольцями. Середня частка незв’язаного дексмедетомідину в плазмі крові становила від 8,5% у здорових добровольців до 17,9% у хворих з тяжким порушенням функції печінки. В осіб з різним ступенем порушення функції печінки (клас A, B або C за шкалою Чайлда — П’ю) відмічали знижений печінковий кліренс дексмедетомідину та подовжений Т½ з плазми крові. Середня величина кліренсу у пацієнтів з легким, помірним та тяжким порушенням функції печінки становила 74; 64 та 53% такої у здорових добровольців відповідно. Середній Т½ у пацієнтів з легким, помірним та тяжким порушенням функції печінки був подовженим до 3,9; 5,4 та 7,4 год відповідно. Хоча дексмедетомідин застосовують до настання ефекту, може бути необхідним розглянути доцільність зниження початкової/підтримувальної дози для пацієнтів з порушенням функції печінки залежно від ступеня порушення та клінічної відповіді.

    Фармакокінетика дексмедетомідину у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) є незміненою.

    Дані щодо застосування у дітей — з народження (що народилися у термін 28–44 тиж вагітності) до 17 років обмежені. Т½ дексмедетомідину у дітей (від 1 міс до 17 років), вірогідно, прирівнюється до дорослих, але у новонароджених (які народилися у термін 28–44 тиж вагітності) він здається вищим, але знижується у старшому віці. У вікових групах від 1 міс до 6 років скоригований за масою тіла плазмовий кліренс здається вищим, але знижується у старшому віці. Внаслідок незрілості у новонароджених (віком до 1 міс) плазмовий кліренс може бути нижчим (0,9 л/год/кг), ніж у старших вікових групах.

    Показання ДЕКСДОР

    для седації в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації) пацієнтів, які потребують рівня седації не глибше, ніж пробудження у відповідь на голосову стимуляцію.

    Для седації пацієнтів під час діагностичних або хірургічних процедур, для яких потрібна седація/процедурна седація.

    Застосування ДЕКСДОР

    для седації в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації) пацієнтів, які потребують рівня седації, не глибшого, ніж пробудження у відповідь на голосову стимуляцію.

    Тільки для госпітального застосування.

    Дозування для дорослих. Пацієнтів, яким вже проведена інтубація та які знаходяться в стані седації, можна переводити на Дексдор із початковою швидкістю інфузії 0,7 мкг/кг/год, яку можна поступово коригувати в межах дози 0,2–1,4 мкг/кг/год для досягнення бажаного рівня седації. Для ослаблених пацієнтів слід розглянути доцільність застосування найнижчої початкової швидкості інфузії. Слід зазначити, що дексмедетомідин є дуже сильнодіючим, отже, швидкість інфузії вказується на 1 год. Після корекції дози для встановлення стабільного рівня седації може знадобитися час до 1 год.

    Не можна перевищувати максимальну дозу 1,4 мкг/кг/год. Пацієнтів, які не змогли досягти належного рівня седації при максимальній дозі препарату Дексдор, необхідно перевести на альтернативний седативний засіб.

    Застосування навантажувальної дози Дексдору для седації не рекомендується, оскільки це пов’язано з підвищеним рівнем розвитку побічних ефектів. За необхідності можна застосовувати пропофол або мідазолам до досягнення клінічного ефекту дексмедетомідину.

    Тривалість курсу застосування залежить від необхідності перебування пацієнта у стані седації. Немає досвіду застосування Дексдору протягом періоду більше 14 днів. При застосуванні препарату більше 14 днів необхідно регулярно оцінювати стан пацієнта.

    Для седації пацієнтів під час діагностичних або хірургічних процедур, для яких потрібна седація/процедурна седація. Дексдор повинні вводити лише медичні працівники, які володіють необхідною кваліфікацією у проведенні анестезії пацієнтам в операційних або під час діагностичних процедур. Коли вводять Дексдор для седації зі збереженням свідомості, пацієнти повинні постійно знаходитися під контролем осіб, не задіяних у виконанні діагностичної або хірургічної процедури. Необхідно здійснювати постійний нагляд за станом пацієнтів для виявлення ранніх ознак гіпотензії, гіпертензії, брадикардії, пригнічення дихання, обструкції дихальних шляхів, зупинки дихання, задишки та/або кисневої десатурації (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

    Необхідно забезпечити наявність додаткового кисню, який повинен бути негайно застосований за наявності показань. Сатурацію киснем слід контролювати за допомогою пульсової оксиметрії.

    Дексдор вводять у вигляді навантажувальної інфузії, за якою слідує підтримувальна інфузія. Залежно від процедури може знадобитися супутня місцева анестезія або анальгезія для досягнення бажаного клінічного ефекту. Рекомендується застосовувати додаткову анальгезію або седативні засоби (наприклад опіоїди, мідазолам або пропофол) у разі проведення болісних процедур або за необхідності більшої глибини седації. Фармакокінетичний період напіврозподілу Дексдору оцінюють приблизно у 6 хв, що можна взяти до уваги разом з ефектами інших введених лікарських засобів для оцінки відповідного часу, необхідного для титрування до бажаного клінічного ефекту Дексдору.

    Ініціювання процедурної седації. Навантажувальна інфузія 1,0 мкг/кг впродовж 10 хв. У разі менш інвазивних процедур, таких як офтальмологічні хірургічні операції, можна застосовувати навантажувальну інфузію 0,5 мкг/кг маси тіла впродовж 10 хв.

    Підтримання процедурної седації. Підтримувальну інфузію загалом розпочинають з 0,6–0,7 мкг/кг/год і титрують для досягнення бажаного клінічного ефекту у діапазоні доз 0,2–1 мкг/кг/год. Швидкість підтримувальної інфузії потрібно коригувати до досягнення цільового рівня седації.

    Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зазвичай корекції дози не потрібно (див. Фармакокінетика). У пацієнтів літнього віку можливий підвищений ризик розвитку гіпотензії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ), однак обмежені наявні дані результатів процедурної седації не вказують на чітку залежність від дози.

    Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок корекції дози зазвичай не потрібно.

    Порушення функції печінки. Дексдор метаболізується в печінці, тому його слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушенням функції печінки. Слід розглянути доцільність застосування зниженої підтримувальної дози.

    Спосіб застосування. Дексдор повинні вводити особи, які мають досвід лікування пацієнтів, що потребують інтенсивної терапії. Препарат слід застосовувати лише у вигляді розведеної в/в інфузії із застосуванням контрольованого інфузійного пристрою.

    Ампули та флакони призначені тільки для індивідуального застосування одному пацієнту.

    Приготування розчину. Перед застосуванням Дексдор можна розбавляти у 5% розчині глюкози, розчині Рінгера, манітолі або 0,9% розчині натрію хлориду для досягнення бажаної концентрації або 4 мкг/мл, або 8 мкг/мл. У таблиці нижче наведені об’єми, необхідні для приготування інфузії.

    Для досягнення концентрації 4 мкг/мл:

    Об’єм Дексдору, концентрату для приготування розчину для інфузій, мл Об’єм розчинника, мл Загальний об’єм інфузії, мл
    2 48 50
    4 96 100
    10 240 250
    20 480 500

    Для досягнення концентрації 8 мкг/мл:

    Об’єм Дексдору, концентрату для приготування розчину для інфузій, мл Об’єм розчинника, мл Загальний об’єм інфузії, мл
    4 46 50
    8 92 100
    20 230 250
    40 460 500

    Обережно струсити, щоб добре перемішати розчин.

    Перед застосуванням препарати для парентерального застосування слід візуально перевірити на наявність сторонніх часток та зміну кольору.

    Дексдор сумісний з такими в/в рідинами та препаратами: лактатний розчин Рінгера, 5% розчин глюкози, 0,9% розчин натрію хлориду, 20% манітол, тіопентал натрію, етомідат, векуронію бромід, панкуронію бромід, сукцинілхолін, атракурію бесилат, мівакурію хлорид, рокуронію бромід, глікопіролату бромід, фенілефрину гідрохлорид, атропіну сульфат, допамін, норадреналін, добутамін, мідазолам, морфіну сульфат, фентанілу цитрат і замінник плазми (Haemaccel).

    Діти. Безпека та ефективність препарату Дексдор у дітей віком від 0 до 18 років не встановлені. Дані щодо застосування у дітей наведені у розділах ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ та ПОБІЧНА ДІЯ, але рекомендації щодо дозування не можуть бути надані.

    Протипоказання

    підвищена чутливість до дексмедетомідину або будь-якої з допоміжних речовин препарату.

    AV-блокада II–III ступеня (за відсутності штучного водія ритму).

    Неконтрольована артеріальна гіпотензія.

    Гостра цереброваскулярна патологія.

    Побічна дія

    седація дорослих пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії.

    Побічними реакціями, про які найчастіше повідомлялося при застосуванні Дексдору в умовах відділення інтенсивної терапії, є артеріальна гіпотензія, АГ та брадикардія, які виникають приблизно у 25; 15 та 13% пацієнтів відповідно. Артеріальна гіпотензія та брадикардія також були найчастішими серйозними побічними реакціями, пов’язаними з Дексдором, які виникали у 1,7 та 0,9% рандомізованих пацієнтів відділень інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації відповідно.

    Процедурна седація. Побічні реакції, про які найчастіше повідомлялося при застосуванні дексмедетомідину при процедурній седації, перелічені нижче (у протоколах дослідження фази III містилися попередньо визначені граничні рівні змін АТ, частоти дихання і ЧСС, що належать до побічних ефектів):

    — гіпотензія (55% у групі дексмедетомідину порівняно з 30% у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом);

    — пригнічення дихання (38% у групі дексмедетомідину порівняно з 35% у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом);

    — брадикардія (14% у групі дексмедетомідину порівняно з 4% у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом).

    Частота виникнення побічних реакцій має таку класифікацію: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (Неможливо визначити за наявними даними).

    З боку метаболізму та харчування: часто — гіперглікемія, гіпоглікемія; нечасто — метаболічний ацидоз, гіпоальбумінемія.

    Психічні розлади часто — ажитація; нечасто — галюцинації.

    З боку серця: дуже часто — брадикардія1, 2; часто — ішемія або інфаркт міокарда, тахікардія; нечасто — AV-блокада I ступеня, зменшення хвилинного об’єму серця.

    З боку судин: дуже часто — гіпотензія1, 2, гіпертензія1, 2.

    З боку дихальної системи: дуже часто — пригнічення дихання2, 3; нечасто — диспное, апное.

    З боку травної системи: часто — нудота2, блювання, сухість у роті2; нечасто — здуття живота.

    З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома — поліурія.

    Загальні порушення і реакції в місці введення: часто — синдром відміни, гіпертермія; нечасто — неефективність препарату, спрага.

    1Опис окремих побічних реакцій.

    2Побічна реакція спостерігалася також у дослідженнях процедурної седації.

    3Частота «часто» у дослідженнях в умовах відділення інтенсивної терапії.

    У відносно здорових добровольців, які не знаходилися у відділенні інтенсивної терапії, при застосуванні Дексдору брадикардія іноді призводила до припинення активності синусного вузла або синусової паузи. Симптоми усувалися після підняття нижніх кінцівок та застосування антихолінергічних засобів, таких як атропін або глікопіролат. В окремих випадках брадикардія прогресувала до періодів асистолії у пацієнтів з брадикардією в анамнезі.

    АГ асоціювалася із застосуванням навантажувальної дози. Вираженість цієї реакції можна зменшити, уникаючи навантажувальної дози або знижуючи швидкість інфузії, або зменшуючи розмір навантажувальної дози.

    Педіатрична група. При тривалості введення до 24 год у пацієнтів віком від 1 міс, переважно післяопераційних, що знаходилися у відділеннях інтенсивної терапії, препарат демонструє профіль безпеки, подібний до такого у дорослих. Дані у новонароджених (що народилися у термін 28–44 тиж внутрішньоутробного розвитку) обмежені, також і межами підтримувальної дози ≤0,2 мкг/кг/год. В публікаціях описаний одиничний випадок гіпотермічної брадикардії у новонародженого.

    Особливості застосування

    Дексдор призначений для застосування в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації), операційних та під час проведення діагностичних процедур, його застосування в інших умовах не рекомендується.

    Під час інфузії Дексдору у всіх пацієнтів слід постійно контролювати функцію серця. У пацієнтів, яким не проведена інтубація, слід контролювати дихальну функцію через ризик пригнічення дихання і у деяких випадках — розвитку апное.

    Час відновлення після застосування дексмедетомідину становить близько 1 год. При застосуванні в амбулаторних умовах ретельний контроль потрібно продовжувати протягом не менше 1 год (або довше залежно від стану пацієнта), медичний нагляд повинен продовжуватися впродовж ще однієї додаткової години для забезпечення безпеки пацієнта.

    Загальні застереження. Дексдор не слід вводити болюсно, а у відділеннях інтенсивної терапії застосування навантажувальної дози не рекомендується. Тому необхідна готовність медичного персоналу використовувати альтернативний седативний засіб для негайного контролю збудження або під час процедур, особливо впродовж перших кількох годин лікування. Під час процедурної седації можна застосовувати невисоку болюсну дозу іншого седативного засобу, якщо необхідно швидко підвищити рівень седації.

    У деяких пацієнтів, які отримують Дексдор, відмічали легке пробудження і вони швидко приходили до пам’яті після стимуляції. За відсутності інших клінічних симптомів дана ознака окремо не повинна розглядатися як неефективність препарату.

    Зазвичай дексмедетомідин не спричиняє глибокої седації, тому пацієнтів можна легко розбудити. Отже, дексмедетомідин не підходить для пацієнтів, яким потрібна постійна глибока седація.

    Дексдор не слід застосовувати як загальний анестетичний засіб індукції інтубації або для забезпечення седації при застосуванні міорелаксантів.

    Дексдор, цілком ймовірно, не пригнічує судомну активність і тому не повинен застосовуватися в монотерапії при епілептичному статусі.

    Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні дексмедетомідину з лікарськими засобами, що мають седативний ефект або впливають на серцево-судинну систему, внаслідок можливого адитивного ефекту.

    Дексдор не рекомендується застосовувати для контрольованої пацієнтом седації. Якщо Дексдор застосовують в амбулаторних умовах, виписка пацієнта можлива під нагляд третьої сторони. Пацієнтам слід порадити утримуватися від керування транспортними засобами та виконання інших небезпечних завдань і, якщо це можливо, уникати застосування інших засобів з седативним ефектом (наприклад бензодіазепінів, опіоїдів, алкоголю) впродовж певного періоду, залежно від ефектів дексметомідину, що виникають, процедури, супутніх лікарських засобів, віку та стану пацієнта.

    Слід дотримуватися обережності при застосуванні дексмедетомідину у пацієнтів літнього віку. Пацієнти віком старше 65 років можуть бути більш схильні до розвитку гіпотензії при застосуванні дексмедетомідину, у тому числі при введенні навантажувальної дози і при проведенні процедур. Слід розглянути можливість зниження дози (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

    Вплив на серце і судини; застереження. Дексдор знижує ЧСС і АТ (центральну симпатолітичну дію), але в більш високих концентраціях викликає периферичну вазоконстрикцію, що призводить до підвищення АТ. Внаслідок цього Дексдор не підходить пацієнтам з тяжкими серцево-судинними захворюваннями.

    При введенні дексмедетомідину пацієнтам із супутньою брадикардією слід дотримуватися обережності. Дані щодо впливу препарату на пацієнтів з ЧСС <60 уд. обмежені, тому таким пацієнтам потрібний посилений нагляд. Брадикардія, як правило, не потребує лікування, але зазвичай добре купірується введенням м-холіноблокаторів і зниженням дози препарату. Пацієнти, які займаються спортом і мають низьку ЧСС, можуть бути особливо чутливі до негативного хронотропного ефекту агоністів α2-рецепторів; були описані випадки зупинки синусного вузла.

    У пацієнтів з супутньою артеріальною гіпотензією (особливо рефрактерною до вазоконстрикторів), у тому числі хронічною, гіповолемією або зниженим функціональним резервом, наприклад пацієнти з тяжкою шлуночковою дисфункцією й особи літнього віку, гіпотензивний ефект препарату Дексдор може бути більш вираженим, це потребує особливого догляду за такими пацієнтами. Зниження АТ, як правило, не вимагає особливих заходів, але при необхідності слід бути готовим до зниження дози, введення засобів для заповнення ОЦК та/або вазоконстрикторів.

    У пацієнтів з ураженням периферичної автономної нервової системи (наприклад внаслідок травми спинного мозку) гемодинамічні ефекти після введення препарату Дексдор можуть бути більш вираженими і потребувати особливого догляду за пацієнтом.

    При введенні навантажувальної дози дексмедетомідину відмічали транзиторне підвищення АТ з одночасним периферичним вазоконстрикторним ефектом, тому введення навантажувальної дози для седації в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації) не рекомендується. Лікування підвищеного АТ, як правило, не потрібне, однак слід розглянути можливість зниження швидкості введення препарату.

    Осередкова вазоконстрикція при підвищеній концентрації може бути більш значущою у пацієнтів з ІХС або тяжкими цереброваскулярними захворюваннями, за такими пацієнтами слід ретельно наглядати. У пацієнтів з ознаками ішемії міокарда або головного мозку слід розглянути можливість зниження дози препарату або відміну його введення.

    Слід дотримуватися обережності при введенні дексмедетомідину разом зі спінальною й епідуральною анестезією через можливий підвищений ризик гіпотензії і брадикардії.

    Пацієнти з порушенням функції печінки. Щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю слід дотримуватися обережності, оскільки в результаті зниженого кліренсу дексмедетомідину надмірне введення препарату може призвести до підвищення ризику розвитку побічних реакцій і надмірної седації.

    Пацієнти з неврологічними розладами. Досвід застосування препарату Дексдор при таких тяжких неврологічних станах, як травма голови і післяопераційний період після нейрохірургічних операцій, обмежений, тому його слід застосовувати при таких станах з обережністю, особливо у разі необхідності глибокої седації. При виборі терапії слід враховувати, що Дексдор знижує церебральний кровообіг і внутрішньочерепний тиск.

    Інші застереження. При різкій відміні агоністів α2-рецепторів після тривалого їх застосування в рідкісних випадках виникав синдром відміни. При розвитку ажитації та підвищенні АТ відразу після відміни дексмедетомідину слід враховувати можливість виникнення даного стану.

    Дексмедетомідин може викликати гіпертермію, яка може бути стійкою до традиційних методів охолодження. Слід припинити застосування дексмедетомідину при розвитку стійкої лихоманки нез’ясованої етіології. Дексмедетомідин не рекомендується застосовувати пацієнтам, схильним до злоякісної гіпертермії.

    Дексдор містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на 1 мл.

    Застосування у період вагітності або годування груддю

    Вагітність. Дані про застосування дексмедетомідину у вагітних відсутні або обмежені. У дослідженнях на тваринах виявлено репродуктивну токсичність. Дексдор не слід застосовувати під час вагітності, якщо клінічний стан жінки не потребує лікування дексмедетомідином.

    Період годування груддю. Дексмедетомідин виділяється в грудне молоко людини, проте його рівні знаходяться нижче межі виявлення через 24 год після припинення введення препарату. Ризик для немовляти не може бути виключений. Рішення про припинення грудного вигодовування або припинення терапії дексмедетомідином має бути прийнято з урахуванням користі грудного вигодовування для немовляти і користі терапії дексмедетомідином для матері.

    Фертильність. Дослідження фертильності на щурах не виявили впливу дексмедетомідину на фертильність самців або самок. Дані щодо впливу на фертильність людини відсутні.

    Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнтам рекомендується утриматися від керування транспортними засобами або виконання інших небезпечних завдань протягом певного часу після введення препарату Дексдор для процедурної седації.

    Взаємодія з іншими лікарськими засобами

    дослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами проводилися тільки у дорослих.

    Одночасне застосування дексмедетомідину з анестетиками, седативними, снодійними засобами та опіоїдами може призвести до потенціювання їх ефектів. Дане припущення підтверджене у дослідженнях з ізофлураном, пропофолом, альфентанілом та мідазоламом.

    Фармакокінетичних взаємодій між дексмедетомідином та ізофлураном, пропофолом, альфентанілом і мідазоламом не виявлено. Проте через можливі фармакодинамічні взаємодії при застосуванні таких засобів у комбінації з дексмедетомідином може бути необхідним зниження дози дексмедетомідину або поєднаного анестетика, седативного, снодійного засобу або опіоїду.

    У дослідженнях на мікросомах печінки людини вивчалася здатність дексмедетомідину інгібувати цитохром P450, включно з ізоферментом CYP 2B6. Згідно з дослідженнями in vitro існує потенціальна можливість взаємодії між дексмедетомідином і субстратами (головним чином ізоферменту CYP 2B6) in vivo.

    Індукування дексмедетомідину ізоферментами CYP 1A2, CYP 2B6, CYP 2C8, CYP 2C9 та CYP 3A4 виявлено in vitro, тому не виключена ймовірність такої взаємодії in vivo.

    Слід враховувати можливість посилення гіпотензивних та брадикардичних ефектів у пацієнтів, які отримують інші лікарські засоби, що спричинюють такі ефекти, наприклад блокатори β-адренорецепторів (хоча додаткові ефекти у дослідженні взаємодії із застосуванням есмололу були помірними).

    Передозування

    у клінічних та постмаркетингових дослідженнях повідомлялося про кілька випадків передозування дексмедетомідину. Швидкість інфузій дексмедетомідину, про яку повідомлялося в цих випадках, сягала 60 мкг/кг/год протягом 36 хв та 30 мкг/кг/год протягом 15 хв у 20-місячної дитини та дорослого відповідно. Найчастіші побічні реакції, про які повідомлялося у зв’язку з передозуванням, включають брадикардію, артеріальну гіпотензію, АГ, надмірну седацію, пригнічення дихання та зупинку серця.

    У разі передозування з клінічними симптомами інфузію Дексдору слід зменшити або припинити. Переважно очікуються серцево-судинні ефекти, які слід лікувати за клінічними показаннями. При високій концентрації АГ може бути більш вираженою, ніж артеріальна гіпотензія. У клінічних дослідженнях випадки зупинки синусного вузла минали самостійно або відповідали на лікування атропіном або глікопіролатом. В окремих випадках тяжкого передозування, яке призводило до зупинки серця, були необхідні реанімаційні заходи.

    Умови зберігання

    при температурі не вище 25 °С. Тримати ампули або флакони в зовнішній пачці для захисту від дії світла.

    Діагнози, при яких застосовують ДЕКСДОР

    Дата додавання: 30.09.2020 р.
    © Компендиум 2019

    Інструкція

    На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
    Developed by Maxim Levchenko