Левіцитам 500 таблетки, вкриті плівковою оболонкою 500 мг блістер №30

Леветирацетам - 500 мг

фармакодинаміка. Леветирацетам є похідним піролідону (S-енантіомер альфа-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів.
Механізм дії леветирацетаму недостатньо вивчений. На підставі проведених досліджень in vitro і in vivo припускають, що леветирацетам не змінює основні характеристики нервової клітини і нормальну нейротрансмісію. Дослідження іn vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональні рівні Са²⁺ шляхом часткового пригнічення току через Са²⁺ канали N-типу та зниження вивільнення Ca²⁺ з інтранейрональних депо. Він також частково нівелює пригнічення ГАМК- та гліцин-регульованого струму, зумовлене дією цинку та β-карболінами. Крім того, у ході досліджень in vitro леветирацетам зв’язувався зі специфічними ділянками у тканинах головного мозку гризунів. Місцем зв’язування є білок синаптичних везикул 2А, що бере участь у злитті везикул та вивільненні нейротрансмітерів. Спорідненість (у ранговому порядку) леветирацетаму та відповідних аналогів з білком синаптичних везикул 2А корелювала із потужністю їх протисудомної дії у моделях аудіогенної епілепсії у мишей. Ці результати дають змогу припустити, що взаємодія між леветирацетамом та білком синаптичних везикул 2А може частково пояснювати механізм протиепілептичної дії препарату.
Фармакодинамічні ефекти. Леветирацетам забезпечує захист від судом у широкому спектрі моделей парціальних та первинногенералізованих нападів у тварин, не спричиняючи просудомного ефекту. Основний метаболіт неактивний.
У людини активність препарату підтверджена як щодо парціальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція), що свідчить про широкий спектр фармакологічного профілю леветирацетаму.
Фармакокінетика. Леветирацетам характеризується високою розчинністю та проникністю. Фармакокінетика носить лінійний характер, не залежить від часу та характеризується низькою між- та інтрасуб’єктною мінливістю. Після повторного застосування препарату кліренс не змінюється. Ознак впливу статі, раси чи циркадного ритму на фармакокінетику не відзначалося. Профіль фармакокінетики був подібним у здорових добровольців та хворих на епілепсію.
Завдяки повному та лінійному всмоктуванню рівні препарату у плазмі крові можна передбачити, ґрунтуючись на пероральній дозі леветирацетаму, вираженій у мг/кг маси тіла. Тому відстежувати плазмові рівні леветирацетаму немає потреби.
У дорослих та дітей відзначалася значна кореляція між концентрацією препарату у слині та плазмі крові (співвідношення концентрацій у слині/плазмі крові коливалося від 1 до 1,7 після прийому таблеток для перорального застосування та через 4 год після прийому орального розчину).
Дорослі та підлітки
Всмоктування. Леветирацетам швидко всмоктується після перорального застосування. Абсолютна пероральна біодоступність близька до 100%. C_max у плазмі крові досягається через 1,3 год після прийому препарату. Рівноважний стан досягається через 2 дні застосування препарату двічі на добу. C_max зазвичай становлять 31 та 43 мкг/мл після разової дози 1000 мг та повторної дози 1000 мг двічі на добу відповідно. Ступінь всмоктування не залежить від дози та не змінюється під дією їжі.
Розподіл. Даних щодо розподілу препарату у тканинах людини немає. Ні леветирацетам, ні його основний метаболіт значним чином не зв’язуються з білками плазми крові (<10%). Об’єм розподілу леветирацетаму становить 0,5–0,7 л/кг, що приблизно дорівнює загальному об’єму води в організмі.
Метаболізм. Метаболізм леветирацетаму у людини незначний. Основним шляхом метаболізму (24% дози) є ферментний гідроліз ацетамідної групи. Ізоформи печінкового цитохрому Р450 не беруть участі в утворенні основного метаболіту — ucb L057. Гідроліз ацетамідної групи відмічали у великій кількості тканин, включаючи клітини крові. Метаболіт ucb L057 фармакологічно неактивний.
Також були визначені 2 другорядних метаболіти. Один утворювався внаслідок гідроксилювання піролідонового кільця (1,6% дози), другий — внаслідок розімкнення піролідонового кільця (0,9% дози).
Інші невизначені компоненти становили лише 0,6% дози.
Взаємного перетворення енантіомерів леветирацетаму чи його основного метаболіту в умовах in vivo не виявлено.
У ході досліджень іn vitro леветирацетам та його основний метаболіт не пригнічували активність основних ізоформ печінкового цитохрому Р450 людини (CYP 3A4, 2A6, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 1A2), глюкуронілтрансферази (UGT1A1 та UGT1A6) та епоксидгідроксилази. Також леветирацетам не пригнічує глюкуронідацію вальпроєвої кислоти in vitro.
У культурі гепатоцитів людини леветирацетам виявляв слабкий вплив або ж зовсім не впливав на кон’югацію CYP 1A1/2, SULT1E1 або UGT1A1. Леветирацетам спричиняв слабку індукцію CYP 2B6 та CYP 3A4. Дані in vitro та in vivo щодо взаємодії з пероральними контрацептивами, дигоксином і варфарином вказують на те, що в умовах in vivo значущої індукції ферментів не очікується. Тому взаємодія леветирацетаму з іншими речовинами малоймовірна.
Виведення. Т_½ препарату з плазми крові у дорослих становив 7±1 год і не залежав від дози, шляху введення чи повторного застосування. Середній загальний кліренс становив 0,96 мл/хв/кг.
Основна кількість препарату, в середньому 95% дози, виділялася нирками (близько 93% дози виводилося протягом 48 год). З калом виводиться лише 0,3% дози.
Кумулятивне виведення з сечею леветирацетаму та його основного метаболіту становило 66 та 24% дози відповідно в перші 48 год. Нирковий кліренс леветирацетаму та ucb L057 становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг відповідно, що свідчить про виведення леветирацетаму шляхом гломерулярної фільтрації з подальшою реабсорбцією у канальцях і що основний метаболіт також виводиться шляхом активної канальцевої секреції на додачу до гломерулярної фільтрації. Виведення леветирацетаму корелює з кліренсом креатиніну.
Пацієнти літнього віку. У літніх пацієнтів Т_½ зростає приблизно на 40% (10–11 год). Це пов’язано з погіршенням функцій нирок у даної популяції (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Порушення функції нирок. Видимий загальний кліренс леветирацетаму та його основного метаболіту корелює із кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам із помірними та тяжкими порушеннями функції нирок рекомендується коригувати підтримувальну добову дозу леветирацетаму відповідно до кліренсу креатиніну (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
У пацієнтів з анурією у термінальній стадії хвороби нирок Т_½ становив близько 25 та 3,1 год відповідно у період між сеансами діалізу та під час його проведення. Протягом фракційного 4-годинного сеансу діалізу виводилося 51% леветирацетаму.
Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки відповідних змін кліренсу леветирацетаму не спостерігалося. У більшості пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки кліренс леветирацетаму знижувався більш ніж на 50% через супутнє порушення функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Педіатрична популяція
Діти віком 4–12 років. Після застосування разової дози (20 мг/кг) у дітей, хворих на епілепсію (6–12 років), Т_½ леветирацетаму становив 6 год. Видимий кліренс, відкоригований з урахуванням маси тіла, був приблизно на 30% вищий, ніж у дорослих пацієнтів з епілепсією. Після повторного перорального застосування (20–60 мг/кг/добу) у хворих на епілепсію дітей (4–12 років) леветирацетам всмоктувався швидко. C_max у плазмі крові досягалися через 0,5–1 год після прийому дози. C_max та AUC зростали лінійно і залежали від дози. Т_½ становив близько 5 год; видимий загальний кліренс — 1,1 мл/хв/кг.

монотерапія (препарат першого вибору) при лікуванні:
– парціальних нападів із вторинною генералізацією або без такої у дорослих і дітей віком від 16 років, у яких вперше діагностовано епілепсію.
Як додаткова терапія при лікуванні:
– парціальних нападів із вторинною генералізацією або без такої у дорослих і дітей віком від 6 років, хворих на епілепсію;
– міоклонічних судом у дорослих і дітей віком від 12 років, хворих на ювенільну міоклонічну епілепсію;
– первинно генералізованих судомних (тоніко-клонічних) нападів у дорослих і дітей віком від 12 років, хворих на ідіопатичну генералізовану епілепсію.

таблетки приймати внутрішньо, запиваючи їх достатньою кількістю рідини, незалежно від прийому їжі. Добову дозу розподілити на 2 однакових прийоми.
Монотерапія.
Дорослі та підлітки віком від 16 років.
Монотерапію дорослих і дітей віком від 16 років слід розпочинати з рекомендованої дози 500 мг/добу (250 мг 2 рази на добу) з подальшим підвищенням дози до 1000 мг/добу (до 500 мг 2 рази на добу) через 2 тижні. Можливе підвищення дози на 500 мг/добу (на 250 мг 2 рази на добу) кожні 2 тижні, залежно від клінічного ефекту. Максимальна добова доза становить 3000 мг/добу (1500 мг 2 рази на добу).
Діти та підлітки віком до 16 років.
Безпека та ефективність застосування препарату Левіцитам дітям і підліткам до 16 років як монотерапії не встановлені.
Дані відсутні.
Додаткова терапія.
Додаткова терапія дорослим (≥18 років) та підліткам (віком від 12 до 17 років) з масою тіла від 50 кг.
Дорослим та дітям віком від 12 років з масою тіла більше 50 кг лікування слід розпочинати з дози 1000 мг/добу (500 мг 2 рази на добу). Це початкова доза, що призначається у перший день лікування. Залежно від клінічної картини і переносимості препарату добову дозу можна збільшити до максимальної 3000 мг/добу (1500 мг 2 рази на добу). Змінювати дозу на 1000 мг/добу (500 мг 2 рази на добу) можна кожні 2-4 тижні.
Додаткова терапія дітям віком від 6 років та підліткам (віком від 12 до 17 років) з масою тіла менше 50 кг.
Лікар має призначити найбільш відповідну лікарську форму, спосіб застосування та кількість прийомів препарату залежно від маси тіла та дози.
Дітям віком від 6 років оральний розчин Левіцитам слід застосовувати для дозування препарату до 250 мг, для доз, не кратних 250 мг, коли рекомендоване дозування неможливо отримати прийомом декількох таблеток, а також для пацієнтів, які не можуть проковтнути таблетки.
Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Початкова доза для дитини або підлітка з масою тіла 25 кг повинна становити 250 мг двічі на добу, максимальна доза — 750 мг 2 рази на добу.
Дітям з масою тіла більше 50 кг дозування призначати за схемою, наведеною для дорослих.
Допоміжна терапія немовлятам віком від 1 до 6 місяців.
Немовлятам застосовувати препарат у формі орального розчину.
Припинення лікування. У разі необхідності припинення прийому препарату відміну рекомендується проводити поступово (наприклад, для дорослих та підлітків з масою тіла 50 кг та більше — зменшувати дозу 500 мг 2 рази на добу кожні 2−4 тижні; для дітей та підлітків з масою тіла менше 50 кг – зменшувати разову дозу слід не більше ніж на 10 мг/кг 2 рази на добу кожні 2 тижні).
Особливі групи пацієнтів.
Пацієнти літнього віку (від 65 років).
Корекція дози рекомендується пацієнтам літнього віку з порушеною функцією нирок (див. розділ «Ниркова недостатність»).
Ниркова недостатність.
Добова доза повинна бути індивідуально скоригована відповідно до стану функціонування нирок.
Для коригування дози дорослим використовувати наведену нижче таблицю.
Для коригування дози за таблицею необхідно визначити рівень кліренсу креатиніну (КК) у мл/хв.
КК для дорослих та підлітків з масою тіла більше 50 кг можна розрахувати, виходячи з концентрації сироваткового креатиніну, за формулою:
КК (мл/хв) = [140 ─ вік (у роках)] × маса тіла (кг)/72 × креатинін плазмі крові (мг/дл) × 0,85 (для жінок)
Потім КК коригувати відповідно до площі поверхні тіла (ППТ), як показано далі:
КК (мл/хв/1,73 м²) = КК (мл/хв)/ ППТ пацієнта (м²) × 1,73
Рекомендації щодо корекції дози для дорослих пацієнтів та підлітків з масою тіла 50 кг та більше із порушеннями функції нирок.
Таблиця 1

* У перший день лікування рекомендується прийом навантажувальної дози 750 мг.
** Після діалізу рекомендується прийом додаткової дози 250–500 мг.
Для дітей з нирковою недостатністю дозу леветирацетаму необхідно коригувати відповідно до ниркової функції, оскільки кліренс леветирацетаму пов’язаний з нирковою функцією. Ця рекомендація ґрунтується на дослідженні з участю дорослих пацієнтів з порушенням ниркової функції.
Для підлітків, дітей та немовлят КК у мл/хв/1,73 м² можна розрахувати, виходячи з концентрації креатиніну у сироватці крові (мг/дл), застосовуючи таку формулу (формула Шварца):
КК (мл/хв/1,73 м²) = Зріст (см) × ks/креатинін плазмі крові (мг/дл)
У дітей віком до 13 років та підлітків-дівчаток ks = 0,55; у підлітків-хлопчиків ks = 0,7.
Рекомендації щодо корекції дози для дітей (віком до 6 років) та підлітків із порушенням функції нирок з масою тіла <50 кг
Таблиця 2

(1)Для дозування до 250 мг, для доз, не кратних 250 мг, коли рекомендоване дозування неможливо отримати прийомом декількох таблеток, а також для пацієнтів, які не можуть проковтнути таблетки, слід застосовувати оральний розчин Левіцитам.
(2)У перший день лікування рекомендується застосувати навантажувальну дозу леветирацетаму 15 мг/кг.
(3)Після діалізу рекомендується застосувати додаткову дозу 5-10 мг/кг.
Печінкова недостатність.Для пацієнтів зі слабким та помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки кліренс креатиніну може не повною мірою відображати ступінь ниркової недостатності. Тому для пацієнтів із кліренсом креатиніну <60 мл/хв/1,73 м² добову підтримуючу дозу рекомендовано зменшити на 50%.
Діти. Лікар повинен призначати найбільш відповідну лікарську форму, дозування і форму випуску, залежно від віку, маси тіла і дози.
Препарат у формі таблеток не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років. Цій групі пацієнтів бажано застосовувати препарат Левіцитам у формі орального розчину. Крім того, наявні дозування таблеток не підходять для початкового лікування дітей з масою тіла до 25 кг, для пацієнтів, які не можуть проковтнути таблетки, або для застосування доз до 250 мг. У всіх вищенаведених випадках лікування слід розпочинати препаратом Левіцитам, оральний розчин.
Діти. Препарат у формі таблеток не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років. Препарат Левіцитам, оральний розчин, слід застосовувати немовлятам віком від 1 місяця і дітям віком до 6 років.

підвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону, а також будь-яких компонентів препарату.

найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції, як назофарингіт, сонливість, головний біль, підвищену втомлюваність і запаморочення. Профіль побічних явищ, що наводиться, ґрунтується на узагальнювальному аналізі даних плацебо-контрольованих клінічних випробувань, у яких загалом взяли участь 3416 пацієнтів, які отримували леветирацетам. Ці дані доповнюються використанням леветирацетаму у відповідних розширених відкритих дослідженнях, а також постмаркетинговим досвідом. Профіль безпеки леветирацетаму, як правило, схожий у різних вікових групах (дорослі і діти) при застосуванні за різними встановленими показаннями.
Побічні реакції, про які повідомлялося в клінічних дослідженнях (стосовно дорослих, підлітків, дітей і немовлят віком від 1 міс) і протягом постмаркетингового періоду, зазначені в наступній таблиці за системою класифікації органів і систем із визначенням їх частоти. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10 000 до <1/1000) і дуже рідко (<1/10 000).
Таблиця 3

*Поширеність значно вища у японців порівняно з пацієнтами не японського походження.
Рідко спостерігалися випадки енцефалопатії, яка виникала після застосування леветирацетаму. Ці небажані ефекти, як правило, виникали на початку лікування (від декількох днів до кількох місяців) і були зворотними після припинення лікування.
Опис окремих побічних реакцій. Ризик анорексії зростає при одночасному застосуванні леветирацетаму з топіраматом. При проявах алопеції у деяких випадках відзначалося відновлення волосяного покриву після припинення застосування леветирацетаму.
При проявах панцитопенії у деяких випадках спостерігалося пригнічення кісткового мозку.
Випадки енцефалопатії, зазвичай, спостерігалися на початку лікування (від декількох днів до кількох місяців) і були оборотними після припинення лікування.
Діти. Відомо, що серед пацієнтів віком від 1 міс до 4 років загалом 190 пацієнтів отримували лікування леветирацетамом у ході плацебо-контрольованих та відкритих додаткових досліджень. 60 із цих пацієнтів отримували лікування леветирацетамом у ході плацебо-контрольованих досліджень. Серед пацієнтів віком 4−16 років загалом 645 пацієнтів отримували лікування леветирацетамом у ході плацебо-контрольованих і відкритих додаткових досліджень. 233 з цих пацієнтів отримували лікування леветирацетамом у ході плацебо-контрольованих досліджень. В обох зазначених вікових групах ці дані доповнені даними щодо застосування леветирацетаму у післяреєстраційний період.
Крім того, у ході післяреєстраційного дослідження безпеки лікування леветирацетамом отримувало 101 немовля віком до 12 міс. Нових даних з безпеки застосування леветирацетаму немовлятам з епілепсією віком до 12 міс не отримано.
Профіль побічних реакцій леветирацетаму загалом схожий у різних вікових групах та при всіх затверджених показаннях епілепсії. Результати щодо безпеки застосування препарату дітям, отримані у ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень, відповідали профілю безпеки леветирацетаму у дорослих, окрім побічних реакцій з боку поведінки та психіки, які у дітей були більш частими, ніж у дорослих. У дітей та підлітків віком 4–16 років блювання (дуже часто, 11,2%), збудженість (часто, 3,4%), зміна настрою (часто, 2,1%), афективна лабільність (часто, 1,7%), агресія (часто, 8,2%), аномальна поведінка (часто, 5,6%) і летаргія (часто, 3,9%) спостерігалися з вищою частотою, ніж в інших вікових групах або у загальному профілі з безпеки. У немовлят і дітей віком від 1 міс до 4 років дратівливість (дуже часто, 11,7%) та порушення координації (часто, 3,3%) виявлені з більшою частотою, ніж в інших вікових групах або у загальному профілі з безпеки.
Відомо, що в дослідженні з безпеки для дітей, яке проводилося з метою довести не нижчу ефективність препарату порівняно з активним контролем, оцінювали вплив леветирацетаму на когнітивні та нейропсихологічні показники у дітей віком 4–16 років з парціальними нападами. Леветирацетам не відрізнявся (не був менш ефективним) від плацебо щодо зміни від вихідного рівня уваги і пам’яті за шкалою Leiter-R, сумарного показника перевірки пам’яті у популяції відповідно до протоколу. Результати, пов’язані з поведінковими та емоційними функціями, вказували на посилення у пацієнтів, яких лікували леветирацетамом, агресивної поведінки, що визначалася стандартизовано і систематично, з використанням валідизованих засобів (СВСL — Achenbach Child Behavior Checklist — Контрольний список дитячої поведінки Ахенбаха). Повідомлялося, що у пацієнтів, які отримували леветирацетам у ході дослідження подальшого спостереження, у середньому не виявлено погіршення поведінкових та емоційних функцій; зокрема показники агресивної поведінки не були гіршими за вихідний рівень.

ниркова недостатність. Пацієнти із нирковою недостатністю можуть потребувати корекції дози леветирацетаму. Пацієнтам із тяжкими порушеннями печінкової функції рекомендується провести оцінку функції нирок перед тим, як визначати дозу препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Гостре ураження нирок. Застосування леветирацетаму дуже рідко супроводжувалося гострим ураженням нирок, час до виникнення якого коливався від декількох днів до декількох місяців.
Загальний аналіз крові. Були описані рідкі випадки зниження кількості клітин крові (нейтропенія, агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія і панцитопенія) у зв’язку із застосуванням леветирацетаму — як правило, на початку лікування. Рекомендується проводити повний аналіз крові пацієнтам, у яких відмічаються значна слабкість, лихоманка, рецидивні інфекції або порушення згортання крові (розділ ПОБІЧНА ДІЯ).
Суїцид. У пацієнтів, які отримували лікування протиепілептичними препаратами (у тому числі леветирацетамом), відзначалися випадки суїциду, спроб суїциду, суїцидальних думок та поведінки. Метааналіз результатів рандомізованих плацебо-контрольованих випробувань протиепілептичних лікарських засобів показав деяке підвищення ризику виникнення суїцидальних думок та поведінки. Механізм виникнення такого ризику не вивчений. У зв’язку з наявністю такого ризику стан пацієнтів слід контролювати щодо ознак депресії, суїцидальних думок та поведінки і при необхідності коригувати лікування. Пацієнтів (або їх опікунів) слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які симптоми депресії, суїцидальних думок та поведінки своєму лікарю.
Ненормальна та агресивна поведінка. Леветирацетам може спричинити психотичні симптоми та порушення поведінки, включаючи дратівливість та агресивність. Пацієнтів, які отримують лікування леветирацетамом, слід контролювати на предмет розвитку психічних ознак, що свідчать про важливі зміни настрою та/або особистості. Якщо така поведінка помічена, слід розглянути можливість коригування лікування або поступову відміну лікування. Якщо розглядають питання про припинення, див. розділ ЗАСТОСУВАННЯ.
Посилення судом. Як і при застосуванні будь-яких протиепілептичних засобів, леветирацетам може призводити до посилення частоти і тяжкості судом. Про цей парадоксальний ефект здебільшого повідомляли протягом першого місяця після початку застосування леветирацетаму або збільшення дози, та він був оборотним після відміни препарату або зменшення дози. Пацієнтам необхідно рекомендувати негайно звернутися до свого лікаря у разі посилення судом.
Подовження інтервалу QT на ЕКГ.. Відомо, що під час постмаркетингового спостереження повідомляли про рідкісні випадки подовження інтервалу QT на ЕКГ. Леветирацетам слід застосовувати з обережністю пацієнтам з подовженням інтервалу QTc, пацієнтам, які одночасно отримували ліки, що впливають на інтервал QTc, або пацієнтам з уже наявними серцевими захворюваннями або електролітними порушеннями.
Діти. Препарат у формі таблеток непридатний для застосування у немовлят і дітей віком до 6 років.
Наявні дані стосовно дітей не свідчать про існування впливу на розвиток і статеве дозрівання. Однак довгостроковий вплив на здатність до навчання, інтелект, розвиток, ендокринні функції, статеве дозрівання та репродуктивну функцію у дітей залишається невідомим.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Жінки репродуктивного віку. Спеціальні рекомендації слід надати жінкам репродуктивного віку. Лікування леветирацетамом слід переглянути, якщо жінка планує вагітність. Як і при застосуванні всіх протиепілептичних засобів слід уникати раптової відміни леветирацетаму, оскільки це може призвести до нападу судом, що може мати серйозні наслідки для жінки та ненародженої дитини. За можливості слід віддавати перевагу монотерапії, оскільки лікування декількома протиепілептичними засобами може бути пов’язане з вищим ризиком вроджених вад, ніж при застосуванні монотерапії, залежно від комбінації препаратів.
Вагітність. Відомо, що велика кількість постмаркетингових даних, одержаних від вагітних, які застосовували леветирацетам (більше 1800 жінок, серед яких 1500 застосовували препарат протягом І триместру), не свідчать про підвищений ризик значних вроджених вад. Існує тільки обмежена кількість даних про розвиток нервової системи у дітей, які зазнали впливу монотерапії препарату Левіцитам in utero. Однак існуючі епідеміологічні дослідження (близько 100 дітей) не свідчать про підвищений ризик розладів або затримки розвитку нервової системи. Леветирацетам не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків абсолютної необхідності, а також жінкам репродуктивного віку, які не застосовують контрацепцію. Фізіологічні зміни в період вагітності можуть змінювати концентрацію леветирацетаму. Під час вагітності спостерігалося зниження плазмової концентрації леветирацетаму. Таке зниження найбільш виражене в ІІІ триместрі (до 60% вихідної концентрації до вагітності). Слід забезпечити належний клінічний нагляд за вагітними, які отримують леветирацетам.
Годування грудьми. Леветирацетам проникає в грудне молоко, тому годування грудьми не рекомендовано. Якщо ж леветирацетам необхідно застосовувати в період годування грудьми, необхідно зважити користь і ризик лікування, а також важливість годування грудьми.
Вплив на дітородну функцію. Не виявлено впливу на репродуктивну функцію у дослідженнях на тваринах.
Потенційний ризик для людини невідомий, тому що немає доступних клінічних даних.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Леветирацетам незначно або помірно впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Через можливу індивідуальну чутливість деякі пацієнти можуть відзначати сонливість, запаморочення та інші симптоми, пов’язані з впливом на ЦНС, особливо на початку лікування або в процесі підвищення дози. Тому таким пацієнтам слід дотримуватися обережності при виконанні робіт, що потребують підвищеної концентрації уваги, наприклад при керуванні автомобілем або роботі з механізмами. Пацієнтам рекомендується утримуватися від керування автотранспортними засобами та роботи з іншими механізмами до тих пір, доки не буде встановлено, що їхня здатність займатися такою діяльністю не порушена.

протиепілептичні препарати. Передреєстраційні дані, отримані в ході клінічних досліджень, проведених за участю дорослих пацієнтів, вказують на те, що леветирацетам не чинить впливу на концентрації у плазмі крові інших протиепілептичних препаратів (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, ламотриджин, габапентин і примідон), а вони, в свою чергу, не впливають на фармакокінетику леветирацетаму.
Відсутні дані щодо клінічно значущої взаємодії лікарського засобу у пацієнтів дитячого віку, як і у дорослих, які отримували до 60 мг/кг/добу леветирацетаму.
Ретроспективна оцінка фармакокінетичної взаємодії у дітей і підлітків з епілепсією (віком 4–17 років) підтвердила, що допоміжна терапія з пероральним застосуванням леветирацетаму не впливала на рівноважні сироваткові концентрації одночасно застосованих карбамазепіну та вальпроату. Однак дані свідчать, що кліренс леветирацетаму на 20% вищий у дітей, які приймають ферментовмісні протисудомні засоби. Корекція дози не потрібна.
Пробенецид. Пробенецид (500 мг 4 рази на добу) — препарат, що блокує секрецію ниркових канальців, пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту, але не самого леветирацетаму. Однак концентрації цього метаболіту залишаються низькими.
Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування леветирацетаму та метотрексату знижує кліренс метотрексату, що призводить до збільшення/подовження концентрації метотрексату в крові до потенційно токсичних рівнів. Рівні метотрексату і леветирацетаму в крові слід ретельно контролювати у пацієнтів, які отримують лікування двома препаратами одночасно.
Пероральні контрацептиви та фармакокінетичні взаємодії з іншими препаратами. Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не змінює фармакокінетику пероральних протизаплідних засобів (етинілестрадіолу і левоноргестрелу); ендокринні показники (рівні ЛГ та прогестерону) не змінювалися. Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину й варфарину; значення протромбінового часу залишалися незміненими. Дигоксин, пероральні протизаплідні засоби й варфарин, у свою чергу, не впливають на фармакокінетику леветирацетаму при одночасному застосуванні.
Проносні засоби. В окремих випадках повідомляли про зниження ефективності леветирацетаму при одночасному застосуванні осмотичного проносного засобу макроголу з пероральним леветирацетамом. Тому не слід приймати макрогол перорально протягом 1 год до та протягом 1 год після прийому леветирацетаму.
Їжа та алкоголь. Ступінь всмоктування леветирацетаму не залежить від прийому їжі, але швидкість всмоктування дещо знижена в разі прийому під час їди. Немає даних про взаємодію леветирацетаму з алкоголем.

симптоми. При передозуванні препаратом спостерігалися сонливість, збудження, агресія, пригнічення дихання, сплутаність свідомості, кома.
Лікування. У випадку гострого передозування необхідно промити шлунок або викликати блювання. Спеціального антидоту немає. Якщо необхідно, проводиться симптоматичне лікування, у тому числі з використанням гемодіалізу (виводиться до 60% леветирацетаму та 74% первинного метаболіту).

при температурі не вище 25 °C.