ФІНОПТИН^® (FINOPTIN^®)

Колхіцин: комбіноване призначення з верапамілом не рекомендоване через збільшену експозицію колхіцину.

Сульфінпіразон: підвищення орального кліренсу верапамілу в 3 рази, біодоступності — на 60%. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту.

Нейром'язові блокатори: можливе посилення дії через верапамілу гідрохлорид.

Ацетилсаліцилова кислота: підвищена можливість кровоточивості.

Етанол: підвищення рівня етанолу в плазмі крові.

Інгібітори ГМГ-КоА редуктази: лікування інгібіторами ГМГ-КоА редуктази (симвастатин, аторвастатин, ловастатин) у пацієнтів, які приймають верапаміл, повинно починатись з найнижчих можливих доз та поступово збільшуватися. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА редуктази, слід врахувати необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно концентрації холестерину в плазмі крові.

Аторвастатин: можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 42,8%.

Ловастатин: можливе підвищення рівня ловастатину.

Симвастатин: збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 разу, Смах симвастатину — у 4,6 разу.

Флувастатин, правастатин та розувастатин не метаболізуються цитохромом CYP3A4 та не взаємодіють з верапамілом.

Дигоксин: у здорових людей підвищується Смах дигоксину на 45–53%, Сss — на 42%, AUC — на 52%.

Дигітоксин: зменшення кліренсу дигітоксину (~27%) та екстраренального кліренсу (~29%).

Циметидин: збільшується AUC R- (~25%) та S-верапамілу (~40%) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу.

Антидіабетичні препарати (глібурид): підвищується Смах глібуриду приблизно на 28%, AUC — на 26%.

Теофілін: зниження орального та системного кліренсу приблизно на 20%, у курців — на 11%.

Іміпрамін: збільшення AUC (~15%) без впливу на активний метаболіт дезипрамін.

Доксорубіцин: при одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~89%) та Смах доксорубіцину в плазмі крові (~61%) у хворих з дрібноклітинним раком легенів. У хворих в стадії прогресуючої пухлини значних змін фармакокінетики доксорубіцину при одночасному внутрішньовенному застосуванні верапамілу не спостерігається.

Фенобарбітал: підвищує оральний кліренс верапамілу в 5 разів.

Буспірон: збільшення AUC та Смах у 3–4 рази.

Мідазолам: збільшення AUC у 3 рази та Смах – у 2 рази.

Алмотріптан: збільшення AUC на 20%, Смах – на 24%.

Імунологічні препарати:

Циклоспорин: збільшення AUC, Смах, СSS приблизно на 45%.

Еверолімус, сіролімус, такролімус: можливе збільшення рівнів цих препаратів.

Грейпфрутовий сік: збільшується AUC R- (~49%) та S-верапамілу (~37%), збільшується Смах R- (~75%) та S-верапамілу (~51%) без зміни періоду напіввиведення та ниркового кліренсу.

Звіробій продірявлений: зменшується AUC R- (~78%) та S-верапамілу (~80%) з відповідним зниженням Смах.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Верапамілу гідрохлорид блокує трансмембранний потік іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладких м'язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму в клітинах міокарда та за рахунок зменшення постнавантаження. Завдяки блокуванню кальцієвих каналів гладкої мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, і спазм коронарних артерій знімається. Антигіпертензивна ефективність верапамілу зумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається. Верапаміл чинить виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується. Нормальний рівень частоти серцевих скорочень не змінюється або незначно знижується.

Фармакокінетика. Верапаміл швидко та майже повністю всмоктується у тонкому кишечнику. Ступінь всмоктування становить більше 90%. Середня абсолютна біодоступність у здорових людей після одноразового прийому препарату становить 22%, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 2 рази після багаторазового прийому.

Максимальна концентрація у плазмі досягається через 1–2 години після прийому дози. Період напіввиведення становить від 3 до 7 годин. Зв'язування з білками плазми становить 90%. Верапаміл майже повністю метаболізується, внаслідок чого утворюються різні метаболіти. Серед цих метаболітів тільки норверапаміл фармакологічно активний.

Верапаміл та його метаболіти виводяться в основному нирками; лише 3–4% виводяться у незміненому вигляді. 50% введеної дози виводиться протягом 24 годин, 70% виводиться протягом 5 днів. До 16% препарату виводиться з фекаліями. Нещодавно одержані дані свідчать, що немає різниці у фармакокінетиці верапамілу у людей із нормальною функцією нирок та у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності. Період напіввиведення збільшується у хворих на цироз печінки через низький кліренс та великий об'єм розподілення.

Фармацевтичні характеристики

Основні физико-хімічні властивості:

таблетки по 40 мг: білого кольору, круглі, двоопуклі, покриті оболонкою, з позначкою

VL 40 з одного боку;

таблетки по 80 мг: білого кольору, круглі, двоопуклі, покриті оболонкою, з позначкою VL 80 з одного боку.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання

Зберігати при температурі 15–25 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 30 або 100 таблеток у флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпустки. За рецептом.

Виробник

Оріон Корпорейшн/Orion Corporation.

Місцезнаходження

Оріонінтіє 1, 02200 Еспоо, Фінляндія/Orionintie 1, 02200 Espoo, Finland.