Симптоми сечокам’яної хвороби

Поширеними симптомами сечокам’яної хвороби у чоловіків та жінок є:

• ниркова колька — виражений високоінтенсивний гострий біль:
• у попереку — у місцях проєкції нирок;
• у правому або лівому фланці (бічна ділянка живота) — у місцях проєкції правого або лівого сечоводу;
• безболісна гематурія (наявність крові у сечі).

У разі переміщення конкременту до сечоводу раптово з’являється виражений гострий біль, найчастіше в одному із фланків. Згодом, у разі відсутності медичної допомоги, можливе посилення болю.

Біль часто супроводжується нудотою, іноді блюванням (коли біль максимально сильний). Він може іррадіювати (розповсюджуватися) залежно від локалізації конкременту. Якщо він знаходиться у верхній частині сечоводу, біль може віддавати у передню частину живота. Якщо конкремент розташований у нижній частині сечоводу, біль може іррадіювати у яєчко у чоловіків або статеву губу у жінок тієї самої половини тіла.

Іноді у сечі у пацієнта із сечокам’яною хворобою може спостерігатися свіжа кров (гематурія).

Якщо конкремент локалізується у правому сечоводі, біль може нагадувати напад печінкової кольки при гострому холециститі або гострому апендициті. Якщо він знаходиться в місці переходу сечоводу в сечовий міхур, у пацієнта можуть виникати раптові нестримні позиви до сечовипускання.

За наявності конкременту у нирці або верхній частині сечоводу та супутньої інфекції біль може нагадувати такий при гострому пієлонефриті, тобто пацієнт відзначає наявність у себе больових відчуттів у попереку, в місці проєкції нирки, та підвищення температури тіла до 38 °С та вище, особливо у вечірній та нічний час (Ferri’s Clinical Advisor, 2022).

Небезпека сечокам’яної хвороби

Ускладненнями сечокам’яної хвороби нирок та сечовивідних шляхів можуть бути такі стани та захворювання, що загрожують життю та потребують надання екстреної медичної допомоги:

• гостра ниркова недостатність через обструкцію конкрементами сечовивідних шляхів;
• анурія — відсутність або вкрай незначний обсяг сечі, що виділяється за добу, — не більше ніж 50 мл;
• сепсис у разі відсутності лікування з приводу супутньої інфекції нирок та сечовивідних шляхів, яку досить часто діагностують при сечокам’яній хворобі (Thakore P., Liang T.H., 2022).

Діагностика сечокам’яної хвороби

Загальний аналіз сечі з мікроскопією осаду. Часто при сечокам’яній хворобі виявляють гематурію, тобто наявність свіжої крові у сечі. Її визначають за вмістом у пробі сечі значної кількості нових червоних кров’яних тілець — еритроцитів. У сечі здорової людини їх не повинно бути.

Разом з тим слід зазначити, що відсутність у сечі свіжих еритроцитів не виключає наявності у пацієнта сечокам’яної хвороби.

Рівень кислотності (pH) може допомогти лікарю з визначенням типу конкременту. Лужна реакція сечі з pH >7,5 зазвичай асоціюється із наявністю фосфатних конкрементів, а кисла реакція з pH <5,5 — із наявністю уратних конкрементів (Ferri’s Clinical Advisor, 2022).

Також при сечокам’яній хворобі під час виконання мікроскопії осаду сечі часто виявляють саме ті солі та компоненти, із яких складаються конкременти.

Ультразвукове дослідження нирок є відмінним способом діагностування сечокам’яної хвороби та ідеальним інструментальним методом візуалізації, у тому числі у вагітних та дітей, оскільки дозволяє уникнути опромінення.

Воно дозволяє виявити конкременти у нирках та сечоводах, особливо у місцях виходу сечоводу з нирки та переходу сечоводу в сечовий міхур, а також визначити наявність або відсутність вторинного гідронефрозу — розширення чашково-мискового апарату нирки внаслідок зворотного току сечі в результаті часткової або повної обструкції (закриття) сечоводу конкрементом.

При ультразвуковому дослідженні нирок конкременти виглядають як яскраво-білі утворення з підвищеною ехогенністю (ультразвукова хвиля проходить та відбивається швидше та сильніше від конкременту, ніж від нормальної тканини здорової нирки).

У пацієнтів з ожирінням, особливо абдомінального типу, застосування ультразвукового дослідження стану нирок та сечовивідних шляхів, наявності або відсутності конкрементів може бути обмеженим.

Окрім того, оцінка розміру конкременту часто залежить від досвіду медичного працівника, який виконує ультразвукове дослідження нирок або оцінює отримані результати.

Оглядову рентгенографію нирок, сечоводів та сечового міхура зазвичай використовують для оцінки наявності оксалатних та фосфатних (рентгеноконтрастних) конкрементів, а не цистинових чи уратних, які або погано візуалізуються, або зовсім не візуалізуються під час проведення рентгенологічного дослідження. Цей метод діагностики використовується з метою оцінки динаміки збільшення конкрементів із часом.

Комп’ютерна томографія є непоганим методом візуалізації при сечокам’яній хворобі, якщо пацієнт добре переносить опромінення. За її допомогою можна виявити усі основні види конкрементів.

Магнітно-резонансна томографія є надійним методом діагностики гідронефрозу — патології, яка є одним з ускладнень сечокам’яної хвороби; також конкрементів, до складу яких входить кальцій. Її перевагою є проведення дослідження без опромінення організму, тому вона є додатковим до ультразвукового дослідження методом візуалізації при сечокам’яній хворобі у вагітних та дітей (Thakore P., Liang T.H., 2022).

Методи лікування при сечокам’яній хворобі

Лікування при сечокам’яній хворобі включає як консервативні (наприклад фармакотерапія), так і хірургічні методи.

Для усунення болю при нирковій кольці найчастіше призначають:

• міотропні спазмолітики, наприклад, дротаверин;
• нестероїдні протизапальні препарати, наприклад, диклофенак, ібупрофен, індометацин;
• комбінації цих лікарських засобів.

Препарати застосовують у різних формах, як для прийому всередину (таблетки, капсули), так й у формі для парентерального (внутрішньом’язового або внутрішньовенного) введення (розчин для ін’єкцій).

У разі тривалого болю, що зберігається, пацієнту можуть вводити опіоїдні анальгетики, найчастіше — тримеперидин.

Нудоту та блювання, симптоми, що часто спостерігаються у разі інтенсивної ниркової кольки, усувають за допомогою лікарських засобів, таких як метоклопрамід, ондансентрон, прометазин та ін.

Медикаментозна експульсивна терапія включає застосування блокаторів альфа-адренорецепторів, таких як доксазозин або тамсулозин. Вона полегшує проходження великих конкрементів (5–10 мм у діаметрі) сечовивідними шляхами. На проходження дрібніших конкрементів ця терапія не впливає.

Пацієнтам зі зневодненням внаслідок безперервного блювання внутрішньовенно вводять різні кристалоїдні розчини, наприклад 0,9% розчин натрію хлориду (фізіологічний розчин).

У близько 15% усіх випадків сечокам’яної хвороби потрібне проведення оперативного втручання з видалення конкрементів.

Зазвичай великі конкременти (більше 20 мм у діаметрі), особливо при їх локалізації в нирках та верхніх відділах сечовивідних шляхів, рідко виходять спонтанно, навіть у разі застосування медикаментозної експульсивної терапії, та часто для їх видалення на ранніх етапах лікування потрібне проведення оперативного втручання.

Вибір методу хірургічного лікування при сечокам’яній хворобі залежить від розміру конкременту, його локалізації, а також анатомії нирок та сечовивідних шляхів.

Відкрите хірургічне втручання з видаленням конкрементів з нирок та сечовивідних шляхів нині виконується досить рідко.

На сьогодні черезшкірна нефролітотомія є «золотим стандартом» хірургічного лікування при сечокам’яній хворобі. Вона є малоінвазивною (з незначною травматизацією м’яких тканин) ендоскопічною хірургічною операцією, за якої через невеликий розріз шкіри та м’яких тканин довжиною 5–7 мм у ділянці нирок та/або верхні відділи сечовивідних шляхів вводять нефроскоп й виконують фрагментування конкременту (на декілька частин) з видаленням його частин через розріз та подальшим дренуванням нирки та/або верхніх відділів сечовивідних шляхів.

Також для видалення конкрементів з нирок та сечовивідних шляхів нині застосовують неінвазивну (без розрізу шкіри або м’яких тканин) процедуру — екстракорпоральну ударно-хвильову літотрипсію. Вона є методом видалення конкрементів діаметром до 20 мм з нирок та конкрементів діаметром до 5 мм із сечоводів шляхом їх подрібнення за допомогою ультразвукових хвиль та подальшим самостійним виведенням отриманих фрагментів із сечовивідних шляхів (Bushinsky D.A., 2020).

Профілактика сечокам’яної хвороби

Вживання достатньої кількості рідини. Для профілактики утворення конкрементів у нирках щодобове вживання води має бути достатнім для забезпечення обсягу сечі не менше ніж 2,5 л на добу.

У одному з метааналізів було показано, що вживання понад 2 л води на добу знижувало ризик утворення конкрементів у нирках на 8%, а 3,1 л води на добу — на 26% порівняно з ризиком утворення конкрементів при вживанні 1,5 л води на добу (Xu C. et al., 2015).

Підтримка нормальної маси тіла. Індекс маси тіла (розраховується за формулою: індекс маси тіла = маса тіла у кілограмах/(ріст у метрах)² ) не повинен перевищувати 24,9 кг/м², оскільки у разі надмірної маси тіла та ожиріння зростає ризик утворення конкрементів.

Інсулінорезистентність, тобто несприйнятливість тканин організму до інсуліну, що виникає при ожирінні, викликає зниження продукції нирками амонію та зниження рівня pH сечі, тобто підвищується її кислотність, що може зумовити утворення уратних конкрементів та сечових каменів з оксалату кальцію (Kabeya Y. et al., 2012).

Зниження вмісту у раціоні харчування тваринного білка. Дієта з великою кількістю тваринних білків була пов’язана з підвищеним ризиком утворення конкрементів. Навпаки, обмеження споживання тваринного білка сприяє зниженню рівня оксалатів та уратів у сечі (Prezioso D. et al., 2015).

Обмеження вживання продуктів з підвищеним вмістом оксалатів. Пацієнтам з оксалатними конкрементами не рекомендується вживання продуктів з високим вмістом оксалатів та необхідно підтримувати нормальний рівень кальцію (Pearle M.S. et al., 2014).

Вживання продуктів харчування з високим вмістом кальцію. Дієта з високим вмістом кальцію (до 1200 мг кальцію на добу), що містить, наприклад, кисло-молочні продукти, морську рибу, при сечокам’яній хворобі знижує ризик утворення оксалатних конкрементів (Curhan G.C. et al., 1997).

Вегетаріанська дієта. Ризик утворення каменів є на 40–60% нижчим у людей, які дотримуються вегетаріанської дієти.

Вегетаріанська дієта може знизити ризик розвитку сечокам’яної хвороби кількома шляхами:

• завдяки відсутності тваринного білка;
• унаслідок наявності фітинової кислоти, яка формує нерозчинні комплекси з кальцієм у травному тракті та перешкоджає утворенню кристалів у сечі.

Окрім того, вживання великої кількості фруктів та овочів збільшує об’єм сечі, сприяє її олужнюванню, до того ж вони містять калій, магній, цитрат та інші інгібітори утворення конкрементів, що, у свою чергу, викликає зменшення перенасичення сечі оксалатом кальцію та сечовою кислотою (Sorensen M.D. et al., 2014).

Сечокам’яна хвороба — актуальна хвороба

Враховуючи раптовий початок, гострий перебіг та тяжкі ускладнення сечокам’яної хвороби, питання діагностики, лікування та профілактики цього захворювання залишаться актуальними ще протягом багатьох десятиліть.