Апендицит залишається одним із найпоширеніших гострих хірургічних захворювань черевної порожнини. Незважаючи на значний прогрес у діагностиці та лікуванні, він, як і раніше, становить серйозну проблему для охорони здоров’я у всьому світі.

За статистикою, ризик розвитку апендициту протягом життя становить близько 7–8%. Найбільше випадків патології фіксується у пацієнтів вікової групи 10–30 років.

До 20% усіх апендектомій виконують за відсутності запалення, що вказує на складність діагностики апендициту.

Що таке апендицит?

Апендицит — це запалення апендикса (червоподібного відростка), невеликого пальцеподібного виросту (довжиною <10 см і діаметром близько 1 см), з’єднаного з товстою кишкою.

Його точна функція в організмі людини залишається предметом дискусій. Деякі дослідники вважають, що він відіграє роль в імунній системі чи служить резервуаром корисних бактерій кишечника.

З якого боку знаходиться апендикс?

Червоподібний відросток знаходиться з правого боку черевної порожнини. Він належить до сліпої кишки, будучи її рудиментарним придатком (раніше брав участь у процесі травлення).

Щоб більш точно виявити, де знаходиться апендикс, слід скористатися анатомічними орієнтирами: якщо провести уявну лінію між пупком і правою передньою верхньою здухвинною остю (виступаючою частиною тазової кістки), то апендикс зазвичай знаходиться в точці, що знаходиться на 1/3 відстані від здухвинної ості до пупка.

У медичній літературі описано випадки його нестандартної локалізації: всі вони пов’язані з диспозицією внутрішніх органів або внутрішньоутробними аномаліями розвитку.

Причини розвитку апендициту

Причини запалення червоподібного відростка можна розподілити на кілька категорій, таких як:

  • обструкція просвіту апендикса — ущільнені калові маси, сторонні тіла (наприклад кісточки фруктів, насіння), паразити, пухлини;
  • інфекційні причини — бактеріальні інфекції (найчастіша причина після обструкції), вірусні інфекції (можуть викликати набряк лімфоїдної тканини);
  • анатомічні фактори — вроджені аномалії будови апендикса, перегини або звуження;
  • ішемічні причини — тромбоз або емболія судин, що живлять апендикс;
  • імунологічні фактори — аутоімунні захворювання (наприклад хвороба Крона);
  • дієтичні фактори — низьке споживання клітковини (може зумовлювати формування калового каміння);
  • генетична схильність — у деяких дослідженнях фіксують можливий спадковий компонент.

Апендицит розвивається внаслідок поєднання кількох факторів. Наприклад, обструкція просвіту може призвести до застою вмісту, що створює сприятливі умови для розмноження бактерій та розвитку запалення.

Перші симптоми апендициту

Перші ознаки апендициту досить неспецифічні, але існує низка характерних симптомів, на які варто звернути увагу:

  • больовий синдром — початкова локалізація болю — навколопупкова зона або епігастрій. За короткий час він поширюється на всю праву нижню частину живота, стає більш вираженим;
  • субфебрильна температура, яка виникає через кілька годин після початку розвитку болю;
  • нудота та блювання — відмічаються після початку розвитку болю;
  • функціональні порушення в роботі кишечнику — закреп або рідше діарея;
  • загальне нездужання;
  • болісність при русі — збільшення вираженості болю при ходьбі або кашлі.

Симптоми апендициту у дорослих можуть відрізнятися залежно від індивідуальних особливостей організму.

Стадії захворювання

Розвиток апендициту зазвичай проходить через кілька стадій, які можуть розвиватися досить швидко, такі як:

  • катаральна стадія (симптоми гострого апендициту) — тривалість становить 6–12 год від початку розвитку захворювання. Характеризується набряком та гіперемією слизової оболонки апендикса. Помірний біль у животі, часто переходить у праву здухвинну ділянку;
  • флегмонозна стадія — тривалість становить 12–36 год від початку розвитку патології. Запалення поширюється на всі шари стінки апендикса. Збільшення вираженості болю, підвищення температури тіла, виражені симптоми інтоксикації;
  • гангренозна стадія — розвивається через 36–48 год від початку розвитку хвороби. Некроз стінки апендикса. Значно виражений біль, підвищена температура тіла, інтоксикація;
  • перфоративна стадія — виникає зазвичай після 48 год від початку розвитку патології. Порушення цілісності стінки апендикса. Різке підвищення ступеня тяжкості болю, ознаки перитоніту.

Діагноз «хронічний апендицит» встановлюється рідко, такі випадки розглядають, як «гострий рецидивний апендицит». При розвитку симптомів хронічного апендициту слід пройти обстеження для виключення інших захворювань.

Симптоми у дітей

Апендицит у дітей може протікати інакше, ніж у дорослих, що часто ускладнює його діагностику. Ознаки апендициту у дітей бувають менш специфічними і можуть змінюватися залежно від віку дитини.

Однією з перших і явних ознак апендициту є біль у животі, який починає розвиватися навколо пупка, а потім переходить у праву нижню частину живота. Однак у маленьких дітей біль часто буває дифузним і їм складно вказати, де саме болить. Можна помітити, що дитина ходить зігнувшись або зовсім відмовляється рухатися через дискомфорт.

Нудота та блювання також часто фіксуються при апендициті у дітей. Ці симптоми зазвичай відмічаються після початку розвитку болю і можуть бути більш вираженими, ніж у дорослих.

Маленькі діти при апендициті часто стають дратівливими та неспокійними. У той же час можна помітити загальну млявість і слабкість — дитина може бути менш активною, ніж зазвичай. Характерна болісність під час руху: дитина може відмовлятися стрибати чи починає кульгати.

Важливим симптомом є болісність при кашлі чи чханні. Можна помітити, що дитина тримається за живіт під час кашлю. Крім того, апендицит може викликати порушення сну — дитина може прокидатися через дискомфорт.

Як виявити апендицит?

Діагноз встановлюється за результатами фізикальних, інструментальних (ультразвукового дослідження (УЗД) органів черевної порожнини, комп’ютерної томографії (КТ) та лабораторних методів дослідження. Під час пальпації лікар може виявити кілька характерних симптомів, наприклад:

  • Щоткіна — Блюмберга — при повільному натисканні на черевну стінку з наступним різким прибиранням руки пацієнт відчуває збільшення вираженості больового синдрому (ознака подразнення або запалення очеревини);
  • Ровсінга — натискання на ліву здухвинну ділянку викликає біль з протилежного боку (у проєкції червоподібного відростка);
  • Сітковського — пацієнта просять повернутися на лівий бік. Симптом вважається позитивним, якщо після прийняття цього положення вираженість болю в правій здухвинній ділянці збільшується;
  • Образцова — лежачи на спині слід підняти випрямлену праву ногу. При апендициті вираженість больового синдрому збільшується.

У загальному аналізі крові у хворого з апендицитом фіксуються зміни, що свідчать про запальний процес в організмі. На активне запалення вказує підвищений рівень С-реактивного білка.

Як лікувати апендицит?

Хірургічне лікування, або апендектомія, є золотим стандартом у терапії гострого апендициту. Існує 2 основні хірургічні підходи:

  • класичний варіант операції передбачає розріз довжиною 5–10 см у правому нижньому квадранті живота. Цей розріз забезпечує прямий доступ до запаленого органу для його видалення;
  • альтернативний метод — лапароскопічна апендектомія — малоінвазивна операція, при якій лікар робить 3 невеликі надрізи (близько 1 см кожен) і застосовує спеціалізоване ендоскопічне обладнання для виконання процедури.

Перед операцією пацієнту зазвичай призначають внутрішньовенні антибіотики для запобігання розвитку інфекції. Знеболювальні препарати призначають для зменшення вираженості дискомфорту.

Профілактика

Профілактика апендициту викликає певні складнощі, тому що точні причини розвитку цього захворювання не завжди зрозумілі. Тим не менш існує низка заходів, які можуть знизити ризик розвитку апендициту або допомогти в його ранньому виявленні:

  • дієта з високим вмістом клітковини;
  • достатнє споживання рідини;
  • регулярні фізичні вправи;
  • гігієна харчування;
  • своєчасне лікування інфекцій.