Сомнамбулізм (сноходіння)

Содержание

Сомнамбулізм (сноходіння, лунатизм) — це складний розлад сну, що належить до категорії парасомній. Термін походить від 2 латинських слів: somnus — «сон» і ambulo — «ходити».

Сомнамбулізм пов’язаний з особливостями функціонування центральної нервової системи в нічний період. Під час ІІІ та ІV стадій повільного сну відбувається порушення нормальних нейрофізіологічних механізмів гальмування:

• рухові центри головного мозку продовжують генерувати імпульси;
• імпульси безперешкодно досягають м’язів;
• у м’язах виникають мимовільні скорочення.

Клінічні прояви цього стану дуже різноманітні: від простих рухів у ліжку до складних локомоторних актів (ходіння, елементів цілеспрямованої поведінки та ін.).

За даними епідеміологічних досліджень, поширеність сомнамбулізму сягає 15% загальної популяції. Його пік приходиться на дітей у віковому діапазоні 2–14 років, що збігається з активними процесами нейроонтогенезу і гормональної перебудови організму. Співвідношення випадків сноходіння між чоловіками та жінками практично рівне.

У педіатричній практиці сноходіння — це транзиторний стан. З настанням пубертатного періоду зазвичай інтенсивність клінічних проявів значно знижується аж до повного зникнення. В організмі поступово виробляються компенсаторні механізми, які сприяють нормалізації нейродинамічних процесів, що відбуваються уві сні. У дорослих парасомнія може прогресувати на тлі супутніх нейродегенеративних захворювань, онкологічної патології головного мозку та ін.

Стадії сну

Циклічна структура сну складається з 5 послідовних стадій: 4 стадії належать до повільного сну та 1 — швидкого. Стадії розвиваються у суворій послідовності, утворюючи цикли тривалістю близько півтори години. Вони повторюються до 6 разів за ніч.

Повільний сон характеризується поступовим уповільненням електроенцефалографічних хвиль, що відбиває процес гальмування нервової системи та поступовий перехід організму у стан глибокого спокою. Навпаки, швидкий сон демонструє активність мозкових хвиль, схожу на стан неспання, що створює парадоксальну картину нейронної активності.

Стадії сну:

• I (період дрімоти) — перехідний період від неспання до сну. У біоелектричній активності головного мозку відбуваються суттєві зміни: знижується альфа-активність і починають переважати низькоамплітудні повільні тета- і дельта-хвилі;
• II (поверхневий сон) — її головна особливість — регулярна поява «сонних веретен», що є ритмічними коливаннями з частотою до 18 циклів на секунду. З моменту першого веретена відбувається повне відключення свідомої діяльності, хоча людину можна легко розбудити в паузах між веретенами. Примітно, що ця стадія займає майже половину всієї сонної фази, що підкреслює її значимість у загальній структурі сну;
• III (дельта-сон) — в електроенцефалограмі починають переважати повільні дельта-коливання із частотою ≤2 Гц. Вони свідчать про поступове занурення організму у стан глибокого спокою. Можлива поява сноходіння;
• IV (дельта-сон) — найбільш глибока фаза сну. Поріг пробудження сягає максимальних значень, а відключення від зовнішнього світу стає практично повним. У IV стадії відбувається близько 80% сновидінь, частішають сомнамбулізм та нічні кошмари. Пробудження пов’язане зі значними труднощами орієнтації. Дельта-сон більш виражений у початкові години нічного відпочинку та поступово редукується до завершення сну. Для III та IV стадій характерні суттєве зниження м’язового тонусу, упорядкування дихального ритму та зниження частоти серцевих скорочень;
• V стадія (швидкий сон) — має інші характеристики:
  • повна нерухомість на тлі різкого зниження м’язового тонусу;
  • швидкі рухи очних яблук під закритими повіками;
  • збільшення мозкового кровообігу;
  • активація вегетативної нервової системи;
  • в електроенцефалограмі переважають низькоамплітудні високочастотні компоненти, схожі на такі в стані неспання;
  • виникає більшість яскравих сновидінь, що запам’ятовуються.

Розподіл часу різних стадій сну у дорослих у нормі представлено в таблиці.

Причини та механізми розвитку сноходіння

У дітей ключову роль розвитку сноходіння відіграє незрілість центральної нервової системи. Реєструються раптові ритмічні спалахи дельта-активності під час глибоких стадій сну, що свідчать про недостатню сформованість регуляторних механізмів центральної нервової системи.

У дорослих можливими причинами розвитку сомнамбулізму є:

• емоційні потрясіння — стресові стани, надмірне інтелектуальне чи емоційне навантаження, глобально значущі життєві події, навіть позитивного характеру, перешкоджають повноцінному гальмування нервової системи наприкінці дня;
• нейродегенеративні захворювання — деменція, хвороба Паркінсона та ін.;
• онкологічна патологія головного мозку.

Наразі проводиться низка молекулярно-генетичних досліджень, цілями яких є підтвердження факту спадкування сомнамбулізму та визначення конкретних генних аномалій, асоційованих із цим станом. Дослідники ідентифікували ген DQB-1 як значний фактор схильності до моторних порушень під час сну.

Виділяють 2 ключові механізми розвитку сомнамбулізму у дітей та дорослих:

• суттєві аномалії повільно-хвильової стадії сну з частковою активізацією мозкових структур на тлі загального стану сну, що провокує парадоксальні рухові реакції та переміщення людини;
• дисрегуляція вегетативних і моторних збуджень, що супроводжується трансформаціями в дельта-ритмі мозкової активності.

Сприятливі фактори

Можливі тригери парасомнії:

• дефіцит сну — хронічне недосипання негативно впливає на стан нервової системи, організм втрачає здатність до повноцінної регуляції рухових імпульсів у нічний період;
• зовнішні стимулятори — постійний шум, раптові гучні звуки порушують цілісність сонних циклів та підвищують ймовірність розвитку сомнамбулічних епізодів;
• внутрішні чинники — коливання артеріального тиску, гормонального фона, метаболічні порушення створюють передумови для дисрегуляції нервової системи;
• вживання алкоголю перед сном суттєво дезорганізує нейрофізіологічні процеси. Спиртні напої порушують природні механізми гальмування, пригнічують фази глибокого сну та провокують хаотичну активність нервової системи. Алкогольна інтоксикація призводить до розвитку парадоксальних рухових реакцій у нічний період;
• прийом деяких препаратів — найчастіше тригерами є лікарські засоби:
  • що підвищують гальмування в центральній нервовій системі за допомогою впливу на рецептори гамма-аміномасляної кислоти;
  • що підвищують серотонінову активність;
  • блокатори норадреналінових β-рецепторів.

Клінічна картина

Симптоми сомнамбулізму розвиваються уві сні та впливають на різні системи організму:

• рухові прояви — прості та складні моторні дії без повноцінного свідомого контролю. Спектр рухів варіює від елементарних переміщень у ліжку до складнішої локомоції. Типові рухові патерни:
  • повільне вставання з ліжка;
  • ходіння по кімнаті;
  • відчинення та закривання дверей;
  • рух предметів.

Усі дії здійснюються без адекватної оцінки потенційних ризиків, тому супроводжуються високою ймовірністю травмування;

• психофізіологічні особливості — людина формально перебуває у стані сну, проте демонструє елементи активності, схожі на неспання:
  • очі можуть бути відкритими, реакції зіниць знижені;
  • м’язовий тонус нерівномірний: деякі частини тіла можуть бути напружені, інші розслаблені.

Унаслідок амнезії після епізодів сноходіння людина практично ніколи не може реконструювати події, в яких брала участь, і дізнається про свій стан виключно від оточення (родичів, сім’ї або близьких).

Тривалість епізодів несвідомої рухової активності, як правило, становить 5–15 хв, у стані глибокого сомнамбулізму — ≥30 хв. Їх частота варіює від поодиноких випадків до регулярних проявів кілька разів на тиждень.

Сомнамбулізм рідко проявляється ізольовано. Він поєднується з іншими порушеннями нічного сну:

• сноговоріння — найчастіший коморбідний прояв. У цьому стані людина вимовляє різні звуки, склади чи слова під час сну без повноцінного усвідомлення того, що відбувається;
• нічні кошмари — ще одне поширене супутнє явище. Вони характеризуються різким емоційним сплеском, що супроводжується вегетативними реакціями: прискореним серцебиттям, підвищеним потовиділенням, криком та ін.;
• енурез — поєднання мимовільного сечовипускання та сомнамбулізму вказує на глибинні порушення нейрорегуляторних механізмів, що відповідають за контроль довільних та мимовільних функцій організму;
• бруксизм — мимовільне стискання щелеп, скреготіння зубами — часто доповнює клінічну картину парасомній.

Наявність коморбідних розладів суттєво ускладнює діагностику та потребує комплексного міждисциплінарного підходу до терапії. Слід розглядати не ізольовані симптоми, а цілісну картину розладів сну з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта.

Діагностика

Для верифікації діагнозу та диференційної діагностики сомнамбулізму від інших видів порушення сну використовують полісомнографію — високотехнологічний метод, який вважається золотим стандартом у діагностиці парасомній.

Дослідження проводиться у спеціально обладнаному кабінеті. Хворого підключають до датчиків, які дозволяють реєструвати електроенцефалограму, електрокардіограму, електроокулограму, електроміограму, параметри дихання, насичення крові киснем та інші показники:

• електроенцефалографія фіксує біоелектричну активність різних зон головного мозку. При сомнамбулізмі реєструються специфічні патерни мозкової активності:
  • характерні спалахи дельта-ритму;
  • низькоамплітудні криві з білатерально-синхронним тета-ритмом або монотонним альфа-ритмом, що не реагує на аферентну стимуляцію;
• електроокулографія відстежує рухи очних яблук, що критично важливо для діагностики фаз швидкого та повільного сну;
• електроміографія реєструє м’язовий тонус та рухову активність.

За допомогою полісомнографії можна виявити тонкі порушення структури сну, визначити причини його фрагментації, оцінити ефективність різних терапевтичних втручань.

Дослідження проводиться протягом повного нічного циклу, що дозволяє максимально точно зафіксувати всі фізіологічні зміни.

Лікування сомнамбулізму

Враховуючи транзиторний характер парасомнії у дітей, у педіатричній практиці стратегія при рідкісних та нетривалих епізодах сноходіння — вичікувальна, без застосування лікарських засобів. Для дитини важливо створити максимально безпечні умови в нічний час. З рекомендацій можна назвати такі:

• розміщення мокрого рушника біля ліжка — вплив на стопи активізує кору головного мозку та викликає пробудження в початковій стадії сноходіння;
• стабільний вечірній ритуал для створення комфортного емоційного фону перед сном (купання, читання казки, легкий масаж, побажання доброї ночі та ін.);
• вечірні сольові чи трав’яні ванни з екстрактами лаванди, хвої — сприяють релаксації, зниженню нервової напруги, підвищенню якості нічного сну.

Основне показання до призначення медикаментозного лікування сноходіння у дітей — часті та тривалі епізоди парасомнії з високим ризиком травматизму, які не піддаються корекції іншими методами. Індивідуальний підхід є визначальним під час виборів терапевтичної стратегії. Лікар враховує безліч факторів:

• вік дитини;
• тяжкість клінічних проявів;
• наявність супутніх неврологічних розладів;
• генетичну схильність;
• переносимість лікарських засобів.

Спектр застосовуваних препаратів у педіатричній практиці досить широкий:

• ноотропи — сприяють покращенню мозкового кровообігу, активізації метаболічних процесів у нервовій тканині, стимуляції нейропластичності;
• анксіолітики — застосовують для зниження психоемоційної напруги, тривожності, нормалізації процесів гальмування в центральній нервовій системі;
• антидепресанти — знижують емоційну лабільність, стабілізують психоневрологічний статус.

Основною метою фармакотерапії сомнамбулізму у дорослих є пригнічення надмірної нервової активності в період глибокого повільнохвильового сну. Рекомендоване застосування ліків, які впливають на центральну нервову систему та виявляють седативні та анксіолітичні ефекти.

Моніторинг стану пацієнта є неодмінною умовою фармакотерапії.

Наслідки сноходіння

Потенційні ризики сомнамбулізму поширюються на різні сфери життєдіяльності людини та створюють серйозні загрози для фізичної та психологічної безпеки:

• травматичні ушкодження — найнебезпечніші наслідки сноходіння. Неконтрольовані переміщення у стані часткового сну супроводжуються падіннями з висоти, зіткненнями з гострими предметами інтер’єру, випадковими ушкодженнями. Особливо критичними подібні ризики стають у квартирах із незахищеним простором — наявністю відкритих сходів, незакріплених меблів, гострих кутів та конструкцій, що виступають. Можливі ушкодження різного ступеня тяжкості — від незначних забитих місць до переломів кінцівок та черепно-мозкових травм. Статистика демонструє, що ризик серйозних ушкоджень підвищується в рази за відсутності превентивних заходів;
• психоемоційні ризики — постійне порушення нічного сну надає виражений негативний вплив на нервову систему, знижуються когнітивні функції, погіршуються пам’ять та концентрація уваги. Унаслідок психологічної напруги формуються депресивні розлади;
• професійні ризики — для представників професій, які потребують високої концентрації та безпеки (водіїв, операторів складних технічних пристроїв, пілотів), парасомнія може стати абсолютним професійним протипоказанням. Хронічне порушення сну суттєво знижує працездатність, підвищує ймовірність професійних помилок;
• сімейні труднощі — неконтрольовані нічні переміщення створюють колосальний стрес для членів сім’ї, провокують хронічну емоційну напругу. Партнери сомнамбул змушені постійно контролювати нічну активність, що супроводжується порушенням власного сну та психоемоційного балансу;
• медичні ризики — сноходіння може бути індикатором латентних порушень центральної нервової системи, які потребують поглибленої діагностики та комплексного лікування;
• дії, пов’язані з порушенням побутової безпеки, — сомнамбули можуть включати газові прилади, відкривати вікна на великих висотах, взаємодіяти з електроприладами, що створює додаткові загрози життю та здоров’ю.

Профілактика

Превентивні заходи спрямовані на мінімізацію ризиків виникнення та розвитку сноходіння:

• гігієна сну — створення оптимальних умов для повноцінного нічного відпочинку є основним напрямом профілактики. Спальне приміщення має бути максимально комфортним з оптимальною вологістю та температурою. Важливо виключити дратівливі чинники — сторонні шуми, різке включення світла, мерехтіння телевізора та ін.;
• режим сну — необхідно формувати стійкий циркадний ритм з фіксованим часом засинання та пробудження. Оптимальна тривалість нічного сну становить 7–9 год для дорослих та 9–11 год для дітей. Важливо уникати значних тимчасових коливань циркадного ритму;
• фізична активність — помірні фізичні навантаження сприяють нормалізації нервових процесів, покращенню кровообігу, оптимізації нейромедіаторного обміну. Рекомендується виконання аеробних вправ — ходьба, плавання, велосипед — не пізніше ніж за 2–3 год до сну;
• зниження психоемоційних навантажень — використовують різні техніки релаксації, когнітивно-поведінкову терапію;
• дієта — за 2–3 год до сну рекомендується виключити важку, жирну їжу, кофеїновмісні напої, алкоголь. Оптимальною є легка білкова вечеря, яка сприяє виробленню серотоніну та мелатоніну, що підвищують якість нічного відпочинку;
• створення безпечного нічного простору — слід прибрати гострі травмонебезпечні предмети, закріпити меблі, унеможливити падіння з висоти. Рекомендується використовувати м’які покриття для підлоги, встановлювати страхувальні бар’єри;
• своєчасна корекція супутніх неврологічних та психічних розладів;
• психотерапевтичний супровід — допомагає пацієнтам сформувати усвідомлене ставлення до власного стану.

Прогноз

У дітей сомнамбулізм у більшості випадків має транзиторний характер і самостійно редукує до періоду статевого дозрівання. За статистикою, >80% усіх дітей з клінічними проявами сноходіння повністю позбавляються розладу до повноліття. За наявності сімейної схильності до сомнамбулізму ймовірність пролонгованого перебігу розладу значно зростає.

У дорослих на прогностичну картину суттєво впливають:

• наявність супутніх неврологічних розладів, епілептиформних синдромів, порушень нейромедіаторного обміну;
• гормонально-метаболічні зміни;
• рівень емоційної напруги;
• соціально-побутові умови;
• індивідуальні нейрофізіологічні особливості організму.