Сироваткову хворобу визначають як «набір системних реакцій, що виникають у відповідь на формування імунних комплексів із зовнішнім антигеном, наявним у кровоносній системі».

Типова сироваткова хвороба розвивається внаслідок взаємодії імунних комплексів із чужорідним білком. У той час як реакції, аналогічні до сироваткової хвороби, зазвичай розвиваються у відповідь на інші речовини, часто препарати, їх точний патогенез досі не повністю зрозумілий.

Причини можуть бути різноманітними, зокрема вплив чужорідних білків та певних лікарських засобів:

1. Чужорідний білок як причина розвитку алергічних реакцій:

• кінські антитоксини: зокрема дифтерійний, правцевий, ботулінічний та антирабічний антитоксини;
• кінська протизміїна сироватка;
• кролячий імуноглобулін проти тимоцитів людини;
• хімеричні моноклональні антитіла, такі як ритуксимаб та інфліксимаб;
• стрептокіназа, яку застосовують для лікування тромбозів.

2. Лікарські засоби, що викликають розвиток алергічних реакцій:

• бета-лактамні антибіотики: часто включають пеніцилін, амоксицилін та цефаклор;
• сульфаніламіди: наприклад, котримоксазол (сульфаметоксазол та триметоприм) та ін.

Клінічна картина

Сироваткова хвороба є імунологічною реакцією, яка може розвинутися у відповідь на введення певних антигенів, найчастіше після застосування лікарських засобів тваринного походження. Розвиток цього стану відбувається за певною схемою:

• сироваткова хвороба зазвичай розвивається через 7–14 днів після введення провокуючого фактора;
• симптоми можуть персистувати протягом 1–2 тиж, після чого зазвичай спонтанно зникають.

Симптоми сироваткової хвороби включають:

1. Лихоманку: виявляють у близько 100% пацієнтів.
2. Ураження шкіри: у близько 95% хворих розвиваються різні типи висипу, які можуть включати:

• • макуло-еритематозний, папульозний, уртикарний або везикулярний висип.
  • Висип часто супроводжується свербежем.
  • Форма висипу зазвичай симетрична, спочатку розвивається на руках, стопах та тулубі і може поширюватися по всій поверхні тіла.
  • У разі підшкірного або внутрішньом’язового введення антигену перший висип може розвинутися в місці ін’єкції.
  • Можливий розвиток васкуліту дрібних судин шкіри, висипу, подібного до поліморфної еритеми (без ураження слизових оболонок), пальмарної еритеми, а також нетипового плямисто-папульозного висипу на бічних поверхнях пальців рук і стоп або вздовж зовнішнього краю підошв.

При цьому захворюванні потрібне уважне спостереження та, у разі потреби, симптоматичне лікування. Важливо зважати на можливість розвитку сироваткової хвороби при введенні препаратів, що містять чужорідні білки.

Сироваткова хвороба може розвинутися через безліч різноманітних симптомів, які стосуються різних систем організму. Ці симптоми можуть проявлятися по-різному у різних пацієнтів:

3. Інші симптоми сироваткової хвороби включають:

• • біль та болісність при пальпації суглобів, набряк суглобів та гіперемію прилеглих ділянок, хоча це досить рідкісні симптоми.
  • Міалгії або м’язовий біль.
  • Збільшення лімфатичних вузлів та селезінки, що може відбуватися у 10–20% випадків. Це більш рідкісне явище при розвитку реакції, типової для сироваткової хвороби.
  • Набряк губ і повік, що може супроводжуватися свербежем та дискомфортом.
  • Нудота та блювання, спастичний біль у животі та діарея.
  • Головний біль та розлади зору, що може вказувати на залучення нервової системи.
  • Периферична нейропатія та неврит, зокрема запальні процеси в нервовій системі.
  • Менінгіт та енцефаліт, що є більш серйозними неврологічними ускладненнями.
  • Синдром Гієна — Барре, рідкісний, але серйозний стан, що стосується периферичної нервової системи.
  • Міокардит та перикардит, запальні захворювання серця.
  • Задишка, яка може бути ознакою ураження дихальної системи.

Важливо, що симптоми сироваткової хвороби можуть змінюватися залежно від індивідуальної реакції організму та провокуючого агента. При розвитку будь-яких з цих симптомів після введення антитоксинів або імуноглобулінів необхідно негайно звернутися до лікаря для отримання відповідного лікування та підтримки.

Діагностика

Допоміжні дослідження

Допоміжні дослідження відіграють важливу роль у діагностиці сироваткової хвороби та інших імунологічних реакцій. Ці дослідження допомагають у підтвердженні діагнозу та визначенні ступеня ураження організму:

1. Аналіз крові:

• • зазвичай не виявляє специфічних змін, характерних виключно для сироваткової хвороби.
  • Часто виявляють прискорену швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) та підвищену концентрацію С-реактивного білка (СРБ).
  • Лімфоцитоз та еозинофілія також можуть бути зафіксовані.
  • Короткочасне підвищення активності ферментів печінки аланінамінотрасферази (АлАТ) та аспартатамінотрансферази (АсАТ).
  • Зниження концентрації компонентів комплементу С3 та С4, а також гемолітичної активності комплементу (CH50).
  • Підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів та рідкісне зниження концентрацій С3 чи С4.

2. Загальний аналіз сечі:

• • наявність протеїнурії (білка в сечі), гіалінових циліндрів та еритроцитів в осаді сечі вказує на ураження нирок.

3. Гістологічне дослідження біоптату шкіри:

• • проводять у разі сумнівного діагнозу;
  • можна виявити лейкоцитокластичний васкуліт, а також накопичення імуноглобулінів та компонента С3 у стінках судин.

Ці допоміжні дослідження допомагають лікарям у визначенні наявності та ступеня системної імунної реакції, а також у виявленні можливого органного ураження, пов’язаного з імунною відповіддю на введений антиген.

Діагностичні критерії

Для встановлення діагнозу, особливо у випадках розвитку імунологічних або алергічних реакцій, використовують певні діагностичні критерії. Ці критерії включають комбінацію суб’єктивних та об’єктивних симптомів, а також враховують зв’язок з відомим або передбачуваним причинним фактором:

1. Суб’єктивні симптоми:

• • описує пацієнт, вони можуть включати відчуття свербежу, біль, дискомфорт, головний біль, нудоту та інші неприємні відчуття, пов’язані зі станом.

2. Об’єктивні симптоми:

• • виявляє лікар під час медичного огляду, вони можуть включати такі ознаки, як висип на шкірі, набряк, гіперемія, зміни в аналізах крові та сечі, порушення функції органів та інші фізичні прояви.

3. Зв’язок із причинним фактором:

• • важливо встановити тимчасовий зв’язок між розвитком симптомів та впливом відомого або передбачуваного причинного фактора, такого як прийом препарату, введення вакцини або контакт з алергеном.

Для точного встановлення діагнозу може знадобитися збір докладного анамнезу, зокрема інформації про попередні захворювання, лікарські засоби, наявність алергії, а також проведення специфічних діагностичних тестів. У деяких випадках для підтвердження діагнозу можуть бути потрібні консультації фахівців, таких як алергологи або імунологи.

Диференційна діагностика

Диференційна діагностика є важливою частиною процесу встановлення точного діагнозу, особливо у випадках, коли симптоми можуть бути загальними для кількох захворювань. При розгляді випадків, що характеризуються висипом та іншими імунними реакціями, слід враховувати такі стани:

1. Висип вірусного генезу:

• • безліч вірусних інфекцій можуть зумовлювати висип, зокрема вітряна віспа, краснуха, кір та ін.

2. Запальні захворювання суглобів:

• • зокрема ревматоїдний артрит та інші аутоімунні захворювання, що вражають суглоби.

3. Поліміозит або дерматоміозит:

• • аутоімунні захворювання, що вражають м’язи та шкіру і часто супроводжуються висипом.

4. Поліморфна еритема:

• • захворювання шкіри, що характеризується розвитком різноманітного висипу.

5. Ангіоневротичний набряк:

• • гострий стан, який характеризується набряком, що швидко розвивається, особливо обличчя і дихальних шляхів.

6. Системні васкуліти:

• • група захворювань, пов’язаних із запаленням судин, що може проявлятися різними симптомами, зокрема висипом на шкірі.

При проведенні диференційної діагностики важливо враховувати всю клінічну картину, анамнез пацієнта, результати лабораторних досліджень та відповідь на попереднє лікування. У деяких випадках може знадобитися консультація фахівців для уточнення діагнозу.

Лікування

Лікування станів, зумовлених лікарськими засобами, таких як сироваткова хвороба або алергічні реакції, містить кілька ключових етапів, спрямованих на зменшення вираженості симптомів і запобігання подальшим ускладненням:

1. Припинення введення препарату, що спричинив розвиток хвороби:

• • дуже важливо негайно припинити введення препарату, який спричинив реакцію, щоб запобігти подальшому погіршенню стану.

2. Застосування антигістамінних препаратів для зменшення вираженості свербежу:

• • антигістамінні засоби допомагають зменшити вираженість свербежу та інших алергічних симптомів.

3. Призначення нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) для зменшення вираженості суглобового синдрому:

• • НПЗП допомагають зменшити вираженість запалення та болісність у суглобах.

4. Застосування системних глюкокортикоїдів (ГК):

• • наприклад, преднізону, який приймають перорально в дозі 0,5–1,0 мг/кг маси тіла 1 раз на добу вранці.
  • Початкова доза поступово знижується протягом 7–14 днів до повної відміни препарату.
  • Особливо рекомендується хворим з артритом, підвищеною температурою тіла та генералізованим висипом.

Ці заходи спрямовані на контроль симптомів та запобігання подальшому прогресуванню реакції. Важливо ретельно контролювати стан пацієнта та коригувати лікування залежно від його відповіді на препарати та динаміки захворювання.

Профілактика

Профілактика сироваткової хвороби важлива у ситуаціях, коли пацієнту необхідно ввести препарат, який може спричинити таку реакцію. У цих випадках такі заходи можуть допомогти знизити ризик розвитку сироваткової хвороби:

• перед введенням лікарського засобу, особливо якщо він відомий своїм потенціалом викликати сироваткову хворобу, одночасно призначають антигістамінний препарат та системний ГК. Ці препарати допомагають контролювати імунну відповідь організму та можуть знизити ймовірність розвитку алергічної реакції.

Приклади профілактичних заходів:

1. Антигістамінні препарати: ці лікарські засоби допомагають зменшити вираженість алергічних симптомів, таких як свербіж та висип.
2. Системні ГК: препарати, такі як преднізон, можуть бути призначені для зменшення вираженості запальної відповіді організму.

Також важливо ретельно відстежувати стан пацієнта після введення препарату, щоб своєчасно виявити та керувати будь-якими алергічними реакціями. У деяких випадках може знадобитися консультація з алергологом для оцінки ризиків та визначення найбільш відповідної стратегії профілактики.