Визначення

Серома — це патологічне скупчення серозної рідини в мертвому просторі під шкірою, що містить плазму та лімфатичну рідину. Це одне з найчастіших ускладнень після хірургічних втручань, таких як мастектомія, пластична хірургія та операції через грижі.

Частота розвитку сероми після мастектомії становить 15–85%, а після абдомінопластики — 10,9% (Kazzam M.E. et al., 2023).

Загоєння хірургічних ран та розвиток сероми

Хірургічні рани гояться первинним натягом за наявності добре зближених тканин та відсутності інфекції. Процес загоєння включає 3 перекриваючі фази — гемостазу / запалення, проліферації і дозрівання.

Порушення цих етапів, спричинене інфекцією, гіпоксією або розходженням країв рани, призводить до вторинного загоєння рани. Це відбувається через формування грануляційної тканини (що складається з фібробластів, нових кровоносних судин та колагену III типу) з епітелізацією та великим ремоделюванням тканини.

Уповільнення ангіогенезу та епітелізації при вторинному загоєнні робить його повільнішим і підвищує ймовірність розвитку хронічних ран або інфекції при недостатньому догляді за раною. Така уповільнена форма загоєння, можливо, відіграє роль у розвитку сероми, оскільки тривала фаза запалення призводить до накопичення рідини у рановому просторі.

Патофізіологія сероми

Точна патофізіологія виникнення сероми поки що до кінця не вивчена. Сучасні гіпотези різних досліджень вказують на ймовірне багатофакторне походження цього скупчення рідини. Хірургічні втручання з великою дисекцією м’яких тканин частіше призводять до пересічення кровоносних та лімфатичних судин та скупчення транссудату. У випадках, коли резекція тканин була значно більшою, виникає значний мертвий простір, що ускладнює прилягання тканин і створює зсувне навантаження між тканинними поверхнями. Ці зміни зумовлюють запальний процес, під час якого ексудат із тканин може спричинити розвиток сероми.

Склад сероми

Безліч досліджень було присвячено вивченню хімічного та клітинного складу рідини, аспірованої із сероми. Результати цих досліджень суперечливі — у деяких випадках виявлено лімфоподібну рідину, в інших — рідину, що нагадує запальний ексудат. Це свідчить про можливі розбіжності у механізмах розвитку сероми залежно від типу операції чи стану пацієнта.

Хронічні сероми та їх ускладнення

Сероми, які неефективно лікували, можуть набути хронічної форми, що в поодиноких випадках викликає формування псевдокісти, вистеленої щільною фіброзною капсулою. Усередині псевдокісти може відзначатися гіаліноз — дегенерація колагенових волокон. Частота розвитку таких інкапсульованих сером та їхня патофізіологія залишаються недостатньо вивченими, і доступні дані обмежені описами окремих клінічних випадків (Kazzam M.E. et al., 2023).

Причини сероми

Етіологія виникнення сероми залишається незрозумілою, але вважається, що вона зумовлена порушенням лімфатичного та судинного відтоку внаслідок великої дисекції м’яких тканин з накопиченням плазми крові та, можливо, запального ексудату в мертвому просторі (Kazzam M.E. et al., 2023).

Проте сучасні дані вказують на складніший патогенез формування сероми, в якому ключову роль відіграють як запальний ексудат, так і запальна реакція, що розвивається у відповідь на зміщення та травматизацію тканин. Пацієнт-специфічні фактори ризику, зокрема вік та індекс маси тіла, виявляють суперечливу асоціацію з розвитком сером, що підкреслює багатофакторний характер цього процесу. Так, формування сероми, ймовірно, зумовлене поєднаним впливом порушеного лімфовідтоку та локальних запальних механізмів (Peng J.M. et al., 2025).

Симптоми сероми

Сероми можуть формуватися в будь-яких хірургічних ранах, що супроводжуються значним розсіченням м’яких тканин та виникненням мертвих просторів. Пацієнти, як правило, звертаються по медичну допомогу через 7–10 днів після закриття рани або видалення дренажу, відзначаючи флюктуюче скупчення рідини в ділянці операції. Клінічна картина може варіювати від безсимптомного перебігу до вираженої болісності, функціонального обмеження та розходження країв рани.

Крім того, серома може бути пов’язана з низкою місцевих ускладнень, таких як розходження країв рани, некроз клаптя, що передбачає додаткове хірургічне втручання. Також існує підвищений ризик розвитку ранової інфекції та можливого формування абсцесу (Kazzam M.E. et al., 2023).

Класифікація сером

Існують інфіковані та неінфіковані сероми:

неінфіковані — зазвичай проявляються у вигляді м’якого, флюктуючого і, як правило, безболісного утворення біля хірургічного розрізу. Шкірні покриви над серомою зберігають нормальний колір, відсутні виділення та ознаки запалення;
інфіковані — характеризуються больовим синдромом, локальною еритемою, підвищенням температури шкірних покривів і наявністю серозно-гнійного відокремлюваного. Інфекції в пахвинній ділянці зазвичай класифікуються з використанням таких систем градації, як шкали Сілаги та Семсона (Szilagyi, Samson scales).

Класифікація за шкалою Сілаги (заснована на глибині ураження тканин та залученні судинного трансплантату):

ступінь I — ураження обмежене дермою;
ступінь II — поширення інфекції на підшкірну клітковину;
ступінь III — залучення судинного трансплантату.

Класифікація за шкалою Семсона (ця система дозволяє більш детально охарактеризувати ступінь тяжкості інфекційного процесу):

група 1 — інфекція обмежена дермою;
група 2 — поширення на підшкірну клітковину;
група 3 — залучається артеріальний трансплантат, але не анастомоз;
група 4 — інфекція оточує анастомоз, але відсутні бактеріємія та кровотеча;
група 5 — інфікування трансплантату та анастомозу з високою ймовірністю септицемії (Peng J.M. et al., 2025).

Діагностика сероми

Пацієнти з підозрою на серому в ранній післяопераційний період повинні проходити ретельне обстеження, що включає збирання анамнезу та фізикальне дослідження, з метою виключення інших диференційних діагнозів.

Лабораторні дослідження (загальний аналіз крові, визначення С-реактивного білка (СРБ) у плазмі крові) можуть мати допоміжне значення, проте їх результати слід інтерпретувати з урахуванням клінічного контексту.

Ультразвукове дослідження (УЗД) показане при сумнівах у діагнозі або рецидивних скупчення рідини, що не піддаються аспірації, для виключення формування псевдокісти.

Аспірація залишається ефективним методом симптоматичного лікування великих сером. Аналіз аспірованої рідини сприяє уточненню діагнозу — для сероми характерна прозора або солом’яно-жовта рідина, для гематоми — кров, для абсцесу — гній (Kazzam M.E. et al., 2023).

Диференційна діагностика сероми

Серому необхідно диференціювати з:

гематомою — скупченням крові у тканинах, що нерідко супроводжується екхімозами;
абсцесом — скупченням гною, обмеженим капсулою. Характеризується локальною еритемою, підвищенням температури шкіри, а також системними симптомами — гарячкою, нездужанням, підвищенням маркерів запалення. Лікування включає розріз, дренування та призначення антибактеріальної терапії;
лімфедемою — набряком тканин унаслідок порушення лімфатичного відтоку. Часто відзначається у пацієнтів після втручань з лімфатичною дисекцією, наприклад, при мастектомії з видаленням пахвових лімфатичних вузлів. Може бути локалізованою або дифузною, поширюючись на усю кінцівку (Kazzam M.E. et al., 2023).

Лікування сероми

Сероми невеликого об’єму, які не викликають болю, функціональних порушень або тиску при загоєнні рани, можна лікувати консервативно під наглядом. Найчастіше вони розсмоктуються без необхідності подальшого втручання.

Сероми великого об’єму, >75–100 мл, часто супроводжуються болем, інфекцією та зниженням функції ураженої ділянки, такими як обмеження рухливості в ураженій ділянці (наприклад обмеження рухливості плеча при пахвових серомах). У таких випадках для зменшення вираженості симптомів може бути виконана аспірація рідини. При повторному розвитку сероми може знадобитися проведення кількох аспірацій.

Аспірація під контролем ультразвукового дослідження (УЗД) показана пацієнтам з перипротезною серомою, наприклад, пацієнтам з грудними імплантатами, де існує ризик пошкодження імплантату при неконтрольованій аспірації.

Техніка аспірації сероми

Перед проведенням аспірації слід оглянути серому для визначення точки аспірації. Це знижує необхідність в подальшій пальпації після підготовки шкіри і мінімізує ризик інфікування. Для мінімізації болю, якщо це можливо, можна використовувати точку проколу через хірургічний рубець. У випадках підозри на інфекційний процес лікар повинен бути готовим до забору матеріалу для мікроскопії та бактеріологічного посіву.

Перед виконанням процедури шкіру необхідно ретельно обробити антисептичним засобом. Для ізоляції зони пункції від навколишніх нестерильних ділянок рекомендується застосування стерильної серветки із центральним отвором. Місце введення голки повинне розташовуватися в центрі передбачуваної ділянки аспірації. Голку вводять під кутом близько 45° до поверхні шкіри, орієнтуючи її паралельно тканинам, що підлягають. Після проходження шкіри голку обережно просувають, одночасно аспіруючи рідину шприцом доти, доки не знизиться опір і не почнеться аспірація. Якщо серома не розсмокталася повністю, але рідина перестала виділятися, голку можна обережно перемістити для пошуку додаткових кишень. За необхідності повторної пункції слід використовувати нову стерильну голку, обмеживши загальну кількість спроб мінімізувати ризик інфікування.

Після розрішення сероми голку можна видалити, а місце ін’єкції злегка притиснути марлевим тампоном до досягнення гемостазу. Потім можна накласти стерильну пов’язку. Рідина із сероми має бути прозорою; якщо зібраний зразок каламутний чи гнійний, його слід надіслати на аналіз. У разі підозри на інфекцію можна розглянути призначення антибіотиків широкого спектра дії.

Після процедури слід організувати раннє подальше спостереження з метою оцінки розрішення сероми або необхідності повторної аспірації.

Незважаючи на те що аспірація сероми загалом вважається малотравматичною і безпечною процедурою, усе ж таки може виникнути низка ускладнень:

кровотеча. Пункція тканин може супроводжуватися пошкодженням дрібних судин та розвитком крововиливу або гематоми;
нейроваскулярні пошкодження. Неправильна техніка аспірації або анатомічні особливості пацієнта можуть призвести до травмування нервових стовбурів або судинних структур;
інфекція. Будь-яке інвазивне втручання пов’язане із ризиком інфікування. Необхідність повторних аспірацій підвищує можливість занесення інфекції. Великі неліковані сероми самі собою асоційовані із запальними ускладненнями, тому рішення про виконання аспірації має ухвалюватися на основі індивідуальної оцінки ризику;
пошкодження імплантату. При аспірації перипротезних сером, наприклад, після мамопластики, існує ймовірність випадкового проколу або розриву імплантату. Це серйозне ускладнення, при якому нерідко необхідне повторне оперативне втручання. Частота втрати імплантату внаслідок сероми оцінюється у 2–8%;
пневмоторакс. Аспірація сером, розташованих на грудній стінці, асоційована з ризиком пошкодження плеври та подальшого розвитку пневмотораксу. У разі виникнення задишки, болю в грудній клітці або ознак дихальної недостатності під час проведення процедури або відразу після неї необхідна негайна клінічна оцінка та розгляд необхідності проведення рентгенографії органів грудної клітки.

Хірургічне лікування сероми

Відкрите хірургічне дренування та санація рани необхідні дуже рідко і зазвичай їх проводять у хронічних випадках, коли серома інкапсулюється в псевдокісту або при приєднанні інфекції. Такі втручання дозволяють усунути накопичення рідини та запобігти подальшому розвитку ускладнень.

Формування сероми в хірургії раку молочної залози

Сероми після мастектомії та пахвової дисекції є частим явищем. У реконструктивній хірургії молочної залози лікування сером становить особливу складність через ризик втрати імплантату та ішемії шкірних клаптів. Частота втрати імплантату внаслідок сероми оцінюється у 2–8%. Причинами може бути розходження країв рани чи інфікування. Використання сітчастих матеріалів підвищує ризик формування сероми, однак порівняльні дослідження синтетичних та біологічних сіток фіксують суперечливі результати.

При виборі тактики лікування сероми після реконструкції необхідно враховувати ризик інфікування та втрати імплантату, вираженість симптомів, ризик некрозу шкіри та вплив на естетичний результат.

Формування сероми після герніопластики

Серома є частим ускладненням після операцій через грижу. Частота її розвитку становить 8–12,5% після відкритої герніопластики та 5,4% — після лапароскопічної операції. У цій групі пацієнтів серома може бути помилково прийнята за рецидив грижі, що іноді призводить до необґрунтованого оперативного лікування. Для уточнення діагнозу необхідний клінічний огляд та за необхідності візуалізація (УЗД, комп’ютерна томографія (КТ)).

Частота сероми вище при герніопластиці з використанням сітки, особливо біологічної, що пов’язано з більш вираженою місцевою реакцією. Аспірація сероми у пацієнтів із сітчастим імплантатом потребує обережності через ризик інфікування та необхідність видалення протезу.

Після лапароскопічної герніопластики серома є очікуваним явищем, і в ранній післяопераційний період її діагностують у 95–100% пацієнтів. У 3–4% випадків спонтанного розрішення не відбувається.

Формування сероми після абдомінопластики

Абдомінопластика — одна з найпоширеніших пластичних операцій, і серома є найчастішим післяопераційним ускладненням. Частота її розвитку варіює, що пов’язано із впровадженням профілактичних методів, таких як безперервні шви, закриті аспіраційні дренажі та збереження фасції Скарпа.

Використання тканинних клеїв не знижує частоту сером, але може зменшити їх об’єм. Аспірація залишається кращим методом лікування при значних та симптоматичних накопиченнях рідини (Kazzam M.E. et al., 2023).

Підходи до лікування інфікованих сером

За наявності зовнішнього дренування виконують хірургічну ревізію та санацію рани до формування чистого ранового ложа. Якщо інфекція є поверхневою та не поширюється на зону судинного трансплантату, терапевтичні варіанти:

тимчасове вакуумне закриття рани;
використання волого-сухих пов’язок з повідон-йодом;
реконструкція із застосуванням м’язового клаптя.

При залученні артеріального трансплантату потрібна реваскуляризація. Можливі варіанти включають:

реконструкцію in situ із застосуванням дакрону, просоченого рифампіцином;
використання кріоконсервованого судинного кондуїту;
застосування аутологічної вени;
виконання екстраанатомічного шунтування, нерідко через замикальний отвір.

Вибір методу визначається поширеністю інфекції та загальним станом пацієнта (Peng J.M. et al., 2025).

Профілактика сероми

Методи профілактики лімфореї

Інтраопераційна ідентифікація лімфатичних судин становить значну складність через їх невеликий діаметр і безбарвність. Для покращення візуалізації можуть застосовуватися такі методи, як використання барвника (наприклад синього Еванса) або масаж стегна.

Раннє виявлення та своєчасне хірургічне усунення великих, що активно дренують або підозрілих на інфікування сером шляхом лігування або відновлення пошкоджених лімфатичних судин суттєво знижує ризик тривалої госпіталізації та інфікування. Це особливо важливо в разі використання протезних трансплантатів, де раннє втручання є ключовим елементом профілактики ускладнень.

Лімфорея — значне ускладнення при артеріальній реконструкції в пахвинній ділянці, з частотою розвитку 1,8–18,9%. Лімфорея підвищує ризик інфікування судинних трансплантатів і зазвичай проявляється в перші 24 год після операції у вигляді постійного дренування через шкіру або скупчення рідини в м’яких тканинах.

Основною профілактичною стратегією при первинній паховій дисекції є ретельна перев’язка лімфатичних судин, що візуалізуються. Однак пошкодження дрібних лімфатичних структур залишається частим навіть за найакуратнішої техніки втручання.

Метод лікування лімфореї залежить від її вираженості та стану пацієнта. У більшості випадків початковий підхід є консервативним і включає:

спокій та обмеження навантаження на зону втручання;
антибактеріальну терапію з урахуванням шкірної мікрофлори;
нутритивну підтримку (включно з корекцією дефіцитів);
місцеву компресію стерильними пов’язками або використання компресійного трикотажу.

Лімфорея, яка зберігається більше ніж 7 діб, а також підозра на інфікування сероми можуть потребувати оперативного втручання із селективною перев’язкою лімфатичних судин.

Сучасні пристрої для енергетичного лігування, такі як електротермічна біполярна система LigaSure, виявляють перспективний потенціал зниження частоти лімфореї:

згідно з результатами дослідження, відзначено повну відсутність лімфореї після пахвинної або клубової пахвинної лімфодисекції при раку шкіри завдяки використанню LigaSure порівняно з традиційними методами;
також характерне зниження частоти сером при застосуванні LigaSure під час пахвової лімфаденектомії та мастектомії;
після операцій на голові та шиї масивна лімфорея (>500–1500 мл/добу протягом понад 4–5 діб) рідко розрішується самостійно, що передбачає активне втручання.

LigaSure забезпечує надійне герметизування кровоносних та лімфатичних судин за допомогою контрольованої біполярної енергії, формуючи стійке ущільнення без використання кліпсів або лігатур. Пристрій працює в автоматичному режимі (цикл становить 2–4 с) і дозволяє герметизувати судини діаметром до 7 мм, мінімізуючи теплову дію на навколишні тканини.

Ефективний гемостаз

Підтримання надійного інтраопераційного гемостазу є ключовим фактором у зниженні травматизації тканин та запобіганні післяопераційному накопиченню рідини. Застосування гострих інструментів (наприклад розсічення скальпелем), гемостатичних засобів, а також ретельне лігування кровоточивих судин істотно знижують ризик формування сероми.

Використання дренажів

Для видалення надлишкової рідини та усунення мертвого простору в післяопераційної рані широко застосовують закриті аспіраційні дренажі. Однак їх ефективність у профілактиці сером залишається спірною. У низці досліджень не виявлено значного зниження частоти розвитку сером під час використання дренажів порівняно з відсутністю дренування.

Слід враховувати, що тривала наявність дренажу може підвищувати ризик формування свищових ходів, що, своєю чергою, здатне призвести до відторгнення або оклюзії судинного трансплантату та значно підвищити ймовірність інфекційних ускладнень.

Модифікація активності

Пацієнтам рекомендується обмежити фізичні навантаження та уникати дій, що підвищують внутрішньочеревний тиск, щоб знизити ризик прогресування або рецидиву сероми. Згідно з результатами дослідження, відстрочення інтенсивних фізичних навантажень (таких як підйом важких предметів і повторювані рухи руками) на 10–14 днів після операцій через рак молочної залози спричиняє значне зниження частоти розвитку сером.

Проте ця рекомендація суперечить традиційній практиці ранньої мобілізації пацієнтів, спрямованої на профілактику обмежень рухливості плечового суглоба. Крім того, особливості втручань у пахвинній ділянці роблять ранню активізацію менш здійсненною порівняно з пахвовою дисекцією, що потенційно підвищує ризик ускладнень, включно з тромбозом глибоких вен.

Оптимальний баланс між необхідністю ранньої післяопераційної активності та завданням зниження ризику формування або рецидиву сероми залишається не до кінця визначеним, і тому необхідні подальші дослідження. Слід підкреслити, що наведені дані належать переважно до хірургії молочної залози, тоді як доказова база, що стосується модифікації активності після втручань у пахвинній ділянці, зараз відсутня.

Методи дисекції

Роль різних методик дисекції у профілактиці розвитку сером активно вивчається. Згідно з результатами дослідження, гостра дисекція з лігуванням лімфатичних судин суттєво знижує частоту формування сером після мастектомії — з 14 до 2%. Крім того, в осіб, які перенесли цей тип втручання, відзначалися менші добові об’єми дренування, що вказує на ефективність методу у зменшенні післяопераційної лімфореї.

Незважаючи на меншу інтраопераційну крововтрату, використання електрокоагуляції пов’язане з вищою частотою розвитку сером у пацієнтів після мастектомії. Крім того, тип використовуваного дренажу також впливає на результати, наприклад, дренажі Джексона — Пратта асоціюються з більш високою частотою розвитку сером порівняно з дренажами Блейка.

Також при абдомінопластиці скальпельна дисекція сприяє меншим добовим об’ємам дренування та більш низькій частоті розвитку сером порівняно з монополярною діатермією.

У сукупності результати досліджень вказують на те, що гостра дисекція скальпелем перевершує тупі методи та електрокоагуляцію у профілактиці формування сером. У пацієнтів, оперованих із застосуванням гострої дисекції, відзначається менша кількість післяопераційних ускладнень та нижчі показники дренування. Серед сучасних технологій найбільший потенціал виявляє LigaSure, яка ефективно знижує виникнення як сером, так і інтенсивність лімфодренажу.

Інцизійна терапія ран негативним тиском (ІТРНТ)

ІТРНТ набула значного поширення завдяки зниженню частоти післяопераційних ранових інфекцій та розходження країв ран. Технологія використовується поверх первинно закритих розрізів і, створюючи контрольований негативний тиск, сприяє зниженню поверхневого натягу, евакуації рідини і поліпшенню капілярної перфузії, що в результаті оптимізує процес загоєння ран.

Застосування ІТРНТ поверх розрізів нижніх кінцівок або інфраінгвінальних доступів достовірно знижує частоту інфекцій порівняно з традиційними пов’язками.

Клінічні дані також підтверджують ефективність ІТРНТ у лікуванні лімфатичних ускладнень після судинних втручань. Наприклад, у пацієнтів, які повторно госпіталізовані через лімфорею або лімфоцеле. Застосування ІТРНТ забезпечило повне припинення лімфореї в середньому через 14 днів терапії.

Свинячий дермальний колаген — як засіб зниження ступеня тяжкості запалення

Свинячий дермальний колаген, що отримується з безклітинного позаклітинного матриксу шкіри свині, за своєю структурою близький до людської дерми. Комерційно він доступний під торговою маркою Permacol і є щільною матричною сіткою, що складається зі зшитих колагенових волокон. Зшивання здійснюється з використанням гексаметилендіізоціанату, що підвищує стійкість матеріалу до деградації колагеназами та забезпечує його тривалу стабільність у тканинах.

Зазвичай матричну сітку вшивають, закриваючи рану, що сприяє інфільтрації фібробластів, росту та неоваскуляризації. Матеріал широко застосовується для реконструкції дефектів черевної стінки, лікування опіків, а також у реконструктивних операціях голови, шиї, органів тазу та лицьового скелета.

Фібриновий клей для тканин

Фібриновий клей для тканин є біологічним гемостатичним матеріалом, що складається з фібриногену та тромбіну, які при взаємодії за наявності іонізованого кальцію формують щільний фібриновий потік, імітуючи завершальний етап фізіологічного каскаду коагуляції. Фібринові клеї широко використовуються для профілактики сером та лімфоцеле, особливо в комбінації з лімфаденектомією.

Згідно з результатами дослідження, існує значне зниження частоти та об’єму сером після дисекції пахових лімфатичних вузлів при використанні фібринового клею для тканин. Однак метааналіз 6 рандомізованих досліджень, що порівнювали фібриновий клей для тканин зі стандартними методами закриття рани в пахвинній ділянці, не виявив статистично значущих відмінностей у частоті розвитку сером, що вказує на неоднозначність його ефективності.

Склеродез тальком

Застосування тальку підшкірно часто використовується для запобігання формуванню сером, особливо після дисекції пахвових лімфатичних вузлів. Тальк — природний водний силікат магнію, що містить магній, кремній, кисень та водень, а також мікроелементи, включно з кальцієм та алюмінієм. Найбільш відоме клінічне застосування тальку — хімічний плевродез, що використовується для запобігання рецидиву плеврального випоту або спонтанного пневмотораксу.

Склеротерапія тальком може виконуватися шляхом:

нанесення сухого стерильного порошку безпосередньо на операційне поле перед закриттям рани;
ін’єкції суспензії тальку поєднано з місцевим анестетиком у ранове ложе з використанням дренажу на розсуд хірурга.

Механізм дії тальку залишається предметом обговорення. У низці досліджень його ефективність пов’язують з індукцією вираженої запальної реакції, що супроводжується вивільненням прозапальних цитокінів та молекул адгезії, включно з інтерлейкіном-8, фактором росту ендотелію судин та трансформувальним фактором росту β. У той самий час в інших роботах вчені припускають, що тальк діє переважно механічно, підвищуючи шорсткість поверхонь тканин і обмежуючи їх рухливість, що знижує ризик формування мертвого простору без істотної запальної відповіді.

Крім тальку, застосовуються й інші склеротерапевтичні агенти — повідон-йод, етанол, доксициклін. Ці речовини проявили ефективність у різних хірургічних сферах, зокрема трансплантології, судинній хірургії та онкопластиці молочної залози (Peng J.M. et al., 2025).

Прогноз сероми

Прогноз сероми залежить від її розміру, локалізації та часу розвитку. У більшості випадків серома розрішується самостійно протягом декількох тижнів без необхідності втручання. Однак при великих або симптоматичних серомах може знадобитися аспірація або хірургічне лікування. Раннє виявлення та своєчасне втручання знижують ризик ускладнень, таких як інфікування чи розвиток нориць.