Бензодіазепіни — це клас лікарських засобів, що чинять депресивний вплив на центральну нервову систему (ЦНС). Вони широко застосовуються в медицині як снодійні, анксіолітичні (протитривожні) та антиконвульсантні препарати. Однак їх прийом пов’язаний з ризиком розвитку залежності, особливо при тривалому застосуванні та у випадках зловживання.

Основні характеристики бензодіазепінів

• Всмоктування та метаболізм: бензодіазепіни швидко всмоктуються із шлунково-кишкового тракту, метаболізуються у печінці та у мінімальних кількостях виділяються через нирки у незміненому вигляді.
• Період напіввиведення: наприклад, для діазепаму він становить 40–70 год, що робить його дію досить тривалою.
• Терапевтична та токсична дози: бензодіазепіни мають значний запас безпеки між терапевтичними та токсичними дозами, що знижує ризик тяжкого отруєння при випадковому перевищенні дози.

Залежність та побічні ефекти

• Залежність: бензодіазепіни з коротким періодом напіввиведення, такі як мідазолам і медазепам, мають високий потенціал викликати залежність.
• Абстинентний синдром: при різкому припиненні прийому можуть виникати симптоми абстиненції, тоді потрібне спеціалізоване лікування.
• Антероградна амнезія: деякі бензодіазепіни, зокрема флунітразепам, можуть викликати тимчасову втрату пам’яті.

Нові бензодіазепіни

• Підвищена активність: нові розробки в цьому класі, такі як клоназолам, флубромазолам та меклоназепам, чинять сильніший вплив і можуть бути небезпечними навіть у дуже низьких дозах.

Лікування передозування

• Подібність до імідазопіридинів: препарати з групи імідазопіридинів, такі як залеплон, зопіклон і золпідем, мають схожий механізм дії з бензодіазепінами та лікування їх передозування аналогічне.
• Підтримувальне та симптоматичне лікування: включає моніторинг життєво важливих функцій та корекцію порушень, що виникають.

Рекомендації

При роботі з бензодіазепінами важливо суворо дотримуватися рекомендацій щодо режиму дозування та тривалості курсу лікування, щоб мінімізувати ризик розвитку залежності та інших побічних ефектів. У разі симптомів передозування або абстиненції слід негайно звернутися по медичну допомогу.

Клінічна картина та діагностика

Отруєння бензодіазепінами характеризується низкою симптомів, що вказують на депресію ЦНС. Крім цього, необхідно проведення діагностичних досліджень для підтвердження діагнозу та оцінки ступеня отруєння.

Симптоми отруєння бензодіазепінами

• Загальмованість та сонливість: основні ознаки депресії ЦНС.
• Невиразна мова та невпевнена хода: відображають порушення координації та контролю за моторними функціями.
• Порушення рівноваги та атаксія: вказують на збій у роботі центрів головного мозку, які відповідають за координацію рухів.
• Дискінезія та диплопія (двоїння в очах): свідчать про нейротоксичну дію на нервову систему.
• Кома: найтяжчий випадок депресії ЦНС, потрібна термінова медична допомога.
• Зниження рефлексів та міоз (звуження зіниць): зазвичай відмічаються при сильній інтоксикації.
• Тахікардія чи брадикардія, гіпотензія: це ознаки впливу на серцево-судинну систему.

Допоміжні дослідження для діагностики

• Якісний тест на наявність бензодіазепінів у сечі: є підтвердженням наявності бензодіазепінів в організмі.
• Концентрація електролітів у плазмі крові: важлива для оцінки водно-електролітного балансу та виявлення можливих порушень, спричинених інтоксикацією.
• Газометрія артеріальної крові: оцінка кислотно-основного стану організму, наявність метаболічного ацидозу можуть свідчити про серйозні порушення.
• Дослідження на інші отрути: важливо, особливо у випадках глибокої коми, оскільки отруєння бензодіазепінами часто буває комбінованим, включаючи алкоголь та інші психоактивні речовини.

При підозрі на отруєння бензодіазепінами необхідно негайно звернутися по медичну допомогу. Лікування зазвичай включає підтримку життєво важливих функцій, моніторинг та корекцію порушень життєдіяльності, а у разі серйозної інтоксикації — використання специфічних методів, таких як застосування флумазенілу (антидот).

Лікування

При лікуванні отруєння бензодіазепінами потрібен цілісний підхід, що базується на оцінці тяжкості стану пацієнта та можливих поєднаних отруєннях.

Ось основні кроки лікування

1. Детоксикація.

Промивання шлунка: ефективне протягом першої години після прийому потенційно загрозливої для життя дози. Важливо, щоб пацієнт був у свідомості та міг контролювати свої рефлекси, щоб уникнути аспірації. Якщо свідомість порушена, промивання шлунка протипоказане.

2. Антидот.

Флумазеніл (внутрішньовенно 0,5–2,0 мг): це специфічний антагоніст бензодіазепінових рецепторів, який може швидко нівелювати ефекти бензодіазепінів. Однак його застосування обмежене:

• не рекомендується для пацієнтів з епілепсією або тих, хто довго приймав бензодіазепіни, через ризик провокації судом;
• не застосовувати при підозрі на комбіноване отруєння бензодіазепінами та трициклічними або чотирициклічними антидепресантами, оскільки флумазеніл може посилити токсичну дію антидепресантів.

3. Методи прискореної елімінації.

Відсутні: бензодіазепіни та їх метаболіти погано виводяться такими методами, як діаліз, так і примусовий діурез.

4. Симптоматична терапія:

• підтримка життєвих функцій: включає моніторинг дихання, серцевого ритму, артеріального тиску та інших життєво важливих показників;
• корекція гіпотензії та інших електролітних порушень: важливо нормалізувати рівні електролітів та артеріальний тиск;
• лікування гіпотермії: за необхідності забезпечити підтримання температури тіла пацієнта у нормальних межах.

Загальні рекомендації

При лікуванні отруєння бензодіазепінами важливо ретельно оцінити ризики та переваги кожного втручання, особливо застосування флумазенілу. Необхідно також зважати на можливість полімедикаментозного отруєння, що може ускладнити вибір методів лікування. Завжди слід керуватися клінічною картиною та динамікою стану пацієнта.