Лабіринтит

Визначення

Лабіринтит — це запалення перетинчастого лабіринту внутрішнього вуха. Захворювання супроводжується запамороченням, нудотою, блюванням, шумом у вухах та/або зниженням слуху. Найчастіше лабіринтит розвивається внаслідок вірусної чи бактеріальної інфекції, але також може бути проявом системних аутоімунних захворювань чи ВІЛ-інфекції.

Ризик захворювання підвищується з віком. Більшість пацієнтів одужують повністю, однак у частини їх зберігаються залишкові порушення рівноваги чи стійкі порушення слуху. Для ефективного лікування слід встановити причину (етіологію) та контролювати симптоми.

Незважаючи на значущість захворювання, систематичних даних про поширеність лабіринтиту у загальній популяції недостатньо. У більшості досліджень фігурують дані з вестибулярної дисфункції в цілому, в яку включаються як лабіринтит, так і інші порушення, наприклад, вестибулярний неврит (запалення гілки присінково-равликового нерва) або хвороба Меньєра.

Згідно з результатами дослідження, поширеність вестибулярної дисфункції становить 3,1–35,4%, залежно від критеріїв оцінки, що використовуються. При цьому захворюваність достовірно підвищується з віком (Barkwill D. et al., 2023).

Анатомія внутрішнього вуха

Внутрішнє вухо складається із двох основних компонентів:

• кістковий лабіринт — розташований у скроневій кістці черепа і складається з системи порожнин. Включає присінок, равлик (завиток) і 3 півколові канали. Ці структури заповнені перилімфою — рідиною, близькою за складом до спинномозкової рідини;
• перетинчастий лабіринт — розташований усередині кісткового лабіринту. Складається з мішечка (saccule), маточки (utricle), напівколових проток та равликової протоки. Ці структури заповнені ендолімфою — рідиною з високим вмістом калію, необхідної передачі звукових і вестибулярних сигналів.

Внутрішнє вухо з’єднане із середнім вухом через овальне вікно (присінок) і кругле вікно (равлик). З центральною нервовою системою внутрішнє вухо з’єднане через внутрішній слуховий прохід та равликовий водопровід.

Причини лабіринтиту

Лабіринтит може бути викликаний вірусними та бактеріальними інфекціями, а також системними запальними або аутоімунними захворюваннями. У поодиноких випадках запалення призводить до розвитку осифікуючого лабіринтиту, при якому у структурі лабіринту формується патологічна кісткова тканина (Navas-Campo R. et al., 2024).

Чинники ризику розвитку лабіринтиту:

• нещодавні вірусні інфекції, особливо верхніх дихальних шляхів;
• середній отит (гострий чи хронічний);
• холестеатома;
• операції на вусі в анамнезі;
• менінгіт;
• черепно-мозкова травма, включаючи переломи скроневої кістки або основи черепа.

Вірусний лабіринтит:

• найчастішою причиною лабіринтиту є вірусна інфекція верхніх дихальних шляхів;
• краснуха;
• цитомегаловірус (ЦМВ);
• постнатальні інфекції — епідемічний паротит і кір (нерідко призводять до сенсоневральної приглухуватості у дітей);
• синдром Рамсея — Ханта — герпетична реактивація Varicella zoster virus, яка може уражувати як шкірні покриви, так і вестибулокохлеарний нерв (у 25% випадків). Клінічно проявляється везикулярним висипом у вусі або ротовій порожнині, а також паралічем лицьового нерва.

Вірусний лабіринтит найчастіше діагностують у дорослих віком 30–60 років. Жінки хворіють практично вдвічі частіше, ніж чоловіки.

У пацієнтів похилого віку лабіринтит може бути пов’язаний з порушенням кровопостачання внутрішнього вуха — так само, як це буває при раптовій приглухуватості або вестибулярному невриті. Оскільки у багатьох пацієнтів неможливо точно визначити причину захворювання, коректнішим буде використання терміну «ідіопатичний лабіринтит», а не «вірусний» (Oussoren F.K. et al., 2023).

Бактеріальний лабіринтит частіше розвивається як ускладнення середнього отиту чи бактеріального менінгіту. У 20% дітей, які перенесли бактеріальний менінгіт, відмічають симптоми порушення слуху або рівноваги.

Виділяють два патогенетичні механізми бактеріального лабіринтиту:

• серозний лабіринтит — запалення розвивається внаслідок проникнення бактеріальних токсинів, цитокінів та медіаторів запалення у внутрішнє вухо через овальне або кругле вікно;
• гнійний — розвивається при безпосередньому потраплянні бактерій у лабіринт. Шляхи проникнення — через середнє вухо (овальне або кругле вікно), через центральну нервову систему (ЦНС) — слуховий прохід, водопровід равлика.

При вроджених чи набутих вадах кісткового лабіринту найчастішим «входом» інфекції вважається кругле вікно.

У дітей віком молодше 2 років найчастішою причиною сенсоневральної глухоти залишається гнійний лабіринтит, що розвинувся на тлі бактеріального менінгіту. Частота подібних ускладнень суттєво знизилася завдяки широкому застосуванню антибіотиків.

Отогенний гнійний лабіринтит може розвинутись у будь-якому віці, найчастіше за наявності холестеатоми, хронічного або неадекватно лікованого середнього отиту.

Аутоімунні захворювання можуть викликати запалення структур внутрішнього вуха. Аутоімунний лабіринтит описаний як рідкісне, але можливе ускладнення вузликового поліартеріїту та гранулематозного поліангіїту (синдром Вегенера). Перебіг захворювання може мати форму рецидивуючої раптової сенсоневральної приглухуватості (РСНП) зі швидким зниженням слуху та відповіддю на застосування глюкокортикостероїдів.

Хоча точна етіологія РСНП залишається невідомою, є дані, що у патогенезі може брати участь ЦМВ-індуковане запалення.

Лабіринтит при ВІЛ та сифілісі

ВІЛ-інфекція та сифіліс можуть призводити до ураження лабіринту. Однак даних про те, чи пов’язане запалення із прямою дією вірусу ВІЛ або з опортуністичними інфекціями на тлі імуносупресії, недостатньо. У таких випадках рекомендовано розширене обстеження, включаючи серологічні та імунологічні тести (Barkwill D. et al., 2023).

Симптоми лабіринтиту

Клінічні прояви лабіринтиту:

• гостре запаморочення із відчуттям обертання навколишнього простору;
• нудота та блювання;
• порушення рівноваги, особливо під час ходьби;
• шум у вухах (тинітус);
• зниження слуху (сенсоневральна приглухуватість).

Запаморочення зазвичай триває менше 72 год, проте залишкові вестибулярні симптоми (нестійкість, короткочасні епізоди запаморочення) можуть зберігатися тижнями (Barkwill D. et al., 2023).

Діагностика лабіринтиту

Інструментальні методи діагностики:

• тональна аудіометрія — є важливим методом діагностики, що дозволяє виявити та оцінити ступінь сенсоневральної приглухуватості. Це також допомагає диференціювати лабіринтит з іншими причинами вестибулярних симптомів без залучення слуху (наприклад вестибулярного невриту);
• вестибулярні дослідження (викликані міогенні потенціали, електроністагмографія або тест з кріслом, що обертається). У гострій фазі захворювання вестибулярні дослідження не рекомендовані, оскільки вони неінформативні за умов вираженого гострого запалення. Однак вони можуть бути корисні на підгострій або відновлювальній стадії для оцінки залишкових порушень вестибулярної функції, визначення рівня центральної компенсації;
• магнітно-резонансна томографія (МРТ) та комп’ютерна томографія (КТ) — рекомендовані у складних чи атипових випадках для виключення альтернативної патології. МРТ з контрастуванням гадолінієм (Gd) — високочутливий метод для діагностики втрати слуху при бактеріальному менінгіті (діагностують у 14% випадків), акустичної невриноми (у 13% випадків проявляється раптовою сенсоневральною приглухуватістю), запалення лабіринту (особливо при підозрі на осифікуючий лабіринтит) (Wang J. et al., 2025).

Лабораторні дослідження

Лабораторна діагностика має бути персоналізована залежно від клінічної картини. Основні показання включають таке:

• сильне блювання — аналізи на сечовину та електроліти (Na⁺, K⁺, Cl^—) для оцінки зневоднення та необхідності інфузійної терапії;
• підозра на менінгіт — люмбальна пункція з посівом спинномозкової рідини (СМР);
• атипові прояви або імунодефіцит — серологічні тести на ВІЛ та сифіліс;
• системні симптоми, підозра на аутоімунне захворювання — скринінг на аутоімунні захворювання (ANA, ANCA, ревматоїдний фактор та ін.) (Barkwill D. et al., 2023).

Диференційна діагностика лабіринтиту

Лабіринтит важливо диференціювати з іншими захворюваннями (таблиця) (Barkwill D. et al., 2023).

Ускладнення лабіринтиту

До ускладнень лабіринтиту належать:

• двобічна вестибулярна гіпофункція — розвивається при двобічному ураженні лабіринтів, найчастіше на тлі бактеріального менінгіту. Цей стан проявляється осцилопсією (відчуттям «стрибаючого» зору) та вираженими порушеннями просторового орієнтування, що нерідко змушує пацієнтів використовувати опору під час ходьби або інвалідні засоби для пересування;
• втрата слуху і шум у вухах можуть зберігатися після тяжкого перебігу лабіринтиту;
• повна двобічна глухота — вкрай рідкісне ускладнення, а також переважно асоційоване з бактеріальним менінгітом (Wang J. et al., 2025);
• осифікуючий лабіринтит — являє собою фіброзно-кісткове переродження лабіринту і розвивається як результат гнійного лабіринтиту, особливо за відсутності своєчасного лікування (Navas-Campo R. et al., 2024);
• при запущеному перебігу бактеріального лабіринтиту можливий розвиток мастоїдиту. Це ускладнення, як правило, успішно лікується за допомогою внутрішньовенної антибактеріальної терапії, проте у тяжких випадках рекомендовані мастоїдектомія з тимпанопластикою.

При лабіринтиті, викликаному холестеатомою, в окремих випадках необхідне хірургічне видалення лабіринту (лабіринтектомія) для запобігання прогресу захворювання та ускладнень з боку ЦНС (Barkwill D. et al., 2023).

Лікування лабіринтиту

Лікування лабіринтиту залежить від причини захворювання та вираженості симптомів.

При вірусному лабіринтиті зазвичай призначають рясне пиття, постільний режим та спостереження вдома. Пацієнтам слід негайно звернутися до лікаря, якщо з’являються слабкість чи оніміння, двоїння в очах, порушення мови, нестійка хода.

При бактеріальному лабіринтиті, якщо причиною є гострий середній отит, а барабанна перетинка не пошкоджена, — призначають пероральні антибіотики. У разі погіршення стану або відсутності ефекту рекомендовано перехід на внутрішньовенні антибіотики.

При підозрі на бактеріальний менінгіт негайно починають внутрішньовенне лікування антибіотиками, паралельно проводячи МРТ / КТ або аналіз СМР.

При аутоімунному лабіринтиті основне лікування — призначення кортикостероїдів. Якщо вони є неефективними, можуть призначати інші препарати, що пригнічують імунну систему, — азатіоприн, етанерцепт, циклофосфамід.

Якщо виявлено ВІЛ або сифіліс — пацієнт прямує до інфекціоніста для призначення відповідної терапії.

Симптоматичне лікування лабіринтиту:

• при запамороченні пацієнти часто лежать нерухомо із заплющеними очима. Однак якомога раніше потрібно почати рухатися, навіть якщо це посилює запаморочення;
• для зменшення вираженості симптомів можна на короткий час застосовувати бензодіазепіни (наприклад діазепам), антигістамінні (меклозин), протиблювотні препарати. Ці лікарські засоби не слід застосовувати довше 72 год, щоб не заважати природній адаптації організму;
• при раптовій втраті слуху призначають курс кортикостероїдів;
• при стійкому шумі у вухах через ураження слухового нерва рекомендовані спеціальні методи перенавчання (терапія перенавчання тинітусу — Tinnitus Retraining Therapy — TRT), використання звукових маскувальних пристроїв, використання слухових апаратів, методів релаксації, когнітивно-поведінкової терапії;
• TRT базується на нейропластичності — здатності головного мозку змінювати своє сприйняття подразника (не усувати сам шум, а зробити його незначним для головного мозку, щоб він перестав сприйматися як подразнювальний або тривожний сигнал). Ефект терапії проявляється через 6–12 міс регулярної роботи. Понад 80% пацієнтів відзначають значне покращення якості життя.

Показання до кохлеарної імплантації при лабіринтиті:

• повна або виражена двобічна сенсоневральна приглухуватість, що розвинулася після бактеріального (гнійного) лабіринтиту, особливо асоційованого з менінгітом, осифікуючого лабіринтиту (необхідно провести імплантацію на ранній стадії до завершеної осифікації равлика) (Navas-Campo R. et al., 2024), хірургічного лікування лабіринтиту (наприклад після лабіринтектомії з приводу холестеатоми);
• відсутність ефекту від слухових апаратів. Наприклад, якщо пацієнт не розпізнає мовлення навіть за використання оптимально підібраних слухових апаратів;
• стабільний стан після розрішення гострого запального процесу. Імплантація проводиться не в гострій фазі, а через 3–6 міс після зменшення вираженості запалення для виключення активної інфекції.

Кохлеарна імплантація — хірургічна процедура, при якій пацієнту вживлюють електронний пристрій, здатний оминати пошкоджені структури внутрішнього вуха (равлики) і стимулювати слуховий нерв.

Хірургічне лікування

Хірургічне лікування необхідне лише в окремих випадках, наприклад:

• при холестеатомі або гнійному запаленні соскоподібного відростка (мастоїдит) — проводиться мастоїдектомія;
• при скупченні рідини в середньому вусі може знадобитися прокол барабанної перетинки (міринготомія) або встановлення дренажу.

Після одужання у деяких пацієнтів можуть зберігатися порушення рівноваги та запаморочення, які заважають нормальному життю. У такому разі допомагає вестибулярна реабілітація — спеціальні вправи та заняття з фізіотерапевтом, спрямовані на відновлення балансу та координації (Barkwill D. et al., 2023).

Прогноз лабіринтиту

Гостре запаморочення при лабіринтиті, як правило, минає протягом декількох днів. Проте залишкові симптоми — легке запаморочення, нестійкість — можуть зберігатися протягом кількох тижнів. Найчастіше прогноз сприятливий, особливо за відсутності неврологічних ускладнень.

Проте за розвитку неврологічних наслідків погіршується прогноз і потрібні додаткові терапевтичні втручання. Так, при розвитку гідроцефалії на тлі бактеріального менінгіту може знадобитися встановлення вентрикулоперитонеального шунта.

Слід враховувати, що тривале застосування бензодіазепінів та/або антигістамінних препаратів може сповільнити відновлення функції вестибулярного апарату через пригнічення центральної компенсації.

Крім того, гнійний лабіринтит частіше призводить до стійкого сенсоневрального зниження слуху, що важливо враховувати при виборі тактики ведення пацієнта та консультуванні щодо результату захворювання (Barkwill D. et al., 2023).