Клімактеричний синдром

Содержание

Що таке клімактеричний синдром?

Клімактеричний період — це вікова інволюція репродуктивної функції.

Клімактеричний синдром — це зумовлені значними фізіологічними змінами симптоми, що розвиваються під час менопаузи. 4 основні симптоми цього синдрому — припливи, порушення сну, симптоми з боку сечостатевої системи / сексуальна дисфункція та зміни настрою. Ці симптоми негативно впливають на якість життя.

Менопауза (клімакс) визначається як постійне припинення менструації. Діагноз встановлюється ретроспективно після відсутності менструації протягом 12 міс. У більшості жінок період менопаузи настає у віці 49–52 років. Менопауза, що виникла у віці до 40 років, визначається як передчасна менопауза. Жінки знаходяться ¹/₃ свого життя в постменопаузальній стадії. Вона є первинною недостатністю яєчників, коли відбувається виснаження фолікулів яєчників, основного джерела естрогену. Більшість симптомів спричинена дефіцитом естрогену.

У період постменопаузи у жінок відзначаються симптоми, пов’язані з вазомоторними порушеннями, урогенітальною атрофією, остеопорозом, серцево-судинними захворюваннями, раком, психічними порушеннями, зниженням когнітивних здібностей та сексуальними проблемами.

Як довго триває клімактеричний синдром?

За оцінками експертів, вазомоторні симптоми під час менопаузи фіксуються у близько ⁴/₅ жінок. Середня тривалість припливів становить близько 5,2 року, з розвитком симптомів за рік до останньої менструації та подальшим зменшенням їхньої вираженості. Іноді наявність припливів зберігається до 20 років. Близько 27–60% усіх жінок повідомляють про сухість піхви або диспареунію у зв’язку з менопаузою. Близько 50% усіх жінок повідомляють про порушення сну.

Клімактеричний синдром: патогенез

Симптоми клімаксу насамперед пов’язані зі зниженням рівня циркулювального естрогену.

Умовно виділяють такі періоди:

• пременопауза — початкові зміни. Менструальні цикли стають ановуляторними, зменшується вироблення естрогенів. Тривалість становить 1–6 років.
• Менопауза починається з останньої менструації і триває 1–5 років. У цей час зберігається залишкова секреція естрогенів яєчниками.
• Постменопауза характеризується атрофічними процесами у статевих органах і відсутністю секреції естрогенів.

Припливи, атрофія слизової оболонки вульви та піхви, сексуальна дисфункція є результатом складних змін, що відбуваються в період менопаузи. На рівні яєчника відбувається виснаження фолікулів яєчника, особливо гранульозних клітин, тому яєчник не може більше реагувати на гормони гіпофіза. Рівень фоликулостимулювального (ФСГ) і лютеїнізувального гормонів (ЛГ) підвищується через відсутність інгібувального зворотного зв’язку, а вироблення естрогену, прогестерону та інгібіну в яєчниках припиняється. Однак продукція андрогенів триває в клітинах тіла яєчників і надниркових залозах, які частково перетворюються в естроген за допомогою периферичної ароматизації. Жирова тканина є основним місцем ароматизації. У жінок у цей період розвивається стан гіпергонадотропного гіпогонадизму, що спричиняє розвиток психоемоційних та вазомоторних змін.

Зниження рівня естрогенів пов’язане зі зниженням серотоніну.

Тканини сечостатевої системи дуже чутливі до естрогену, а недостатність естрогену викликає атрофію та укорочення піхви, випадання матки та диспареунію. Зниження рівня естрогену також зумовлює розвиток нетримання сечі. Важливо, що, на відміну від вазомоторних симптомів, вираженість вульвовагінальної атрофії не зменшується з часом без лікування.

Етіологія сексуальної дисфункції не корелює із гормональними змінами. Зниження лібідо також може бути пов’язане з вазомоторними симптомами, порушенням сну та змінами настрою у жінок у період постменопаузи.

Клімактеричний синдром: діагностика

Клімактеричний синдром різного ступеня вираженості фіксується у більшості жінок.

Симптоми при клімактеричному синдромі поєднують у 4 основні групи:

• вазомоторні (припливи);
• вагінальні та сечові (генітоуринарний синдром менопаузи);
• порушення сну;
• емоційні (зміни настрою).

Вазомоторні симптоми клімактеричного синдрому

Припливи — це раптове відчуття жару, зосереджене у верхній частині грудей та обличчі, яке швидко стає генералізованим і триває протягом 2–4 хв із супутнім підвищеним потовиділенням. Можуть відзначатися серцебиття, озноб, тремтіння та почуття тривоги. Частота розвитку симптомів коливається від 1 до кількох разів на добу. Найчастіше вони фіксуються в нічний час доби. Почервоніння шкіри, тремор рук, прискорене серцебиття, запаморочення можуть супроводжувати припливи при клімактеричному синдромі. Характерне підвищене потовиділення в нічний час доби. Виникненню припливів може передувати емоційне чи фізичне навантаження.

Нерегулярні менструальні цикли, припливи та підвищене потовиділення у нічний час доби переважають в осіб у перименопаузальному стані.

Клінічні прояви генітоуринарного синдрому менопаузи зазвичай незначні. Симптоми включають вагінальну сухість, печіння, свербіж, диспареунію, зниження лібідо і симптоми з боку нижніх сечовивідних шляхів (часте сечовипускання, імперативні позиви і ніктурія, імперативні позиви і нетримання сечі (28%), рецидивні інфекції сечовивідних шляхів, стресове нетримання сечі. Виявляються зниження вологості, відсутність складок піхви, її блідість та зменшення площі лобкового оволосіння, зниження еластичності та звуження входу в піхву. Можливі також пролапс матки, цистоцеле та ректоцеле.

Після менопаузи переважають урогенітальні симптоми, такі як вульвовагінальна атрофія та сухість.

У жінок у період постменопаузи також розвиваються симптоми сексуальної дисфункції, включно зі зниженням лібідо, частоти сексуальних думок та фантазій.

Порушення сну поширене у близько 50% усіх пацієнтів на момент менопаузи. Характерні труднощі у процесі засинання. Безсоння може бути вторинним щодо припливів, розладів настрою, психосоціальних факторів, синдрому обструктивного апное уві сні (СОАС), синдрому неспокійних ніг або інших супутніх захворювань.

Нейропсихічні та емоційні порушення зазвичай виявляються дратівливістю, невмотивованою плаксивістю, депресивними розладами.

Додаткові методи обстеження

Діагноз постменопаузального синдрому насамперед ґрунтується на симптомах. У здорових жінок віком від 45 років у діагностичному обстеженні немає необхідності.

Обстеження, зокрема загальний та біохімічний аналіз крові або аналізи функції щитовидної залози, проводяться при підозрі на не пов’язані з менопаузою причини виникнення симптомів.

У жінок віком до 40 років для підтвердження діагнозу необхідно виявити постійно підвищений рівень ФСГ. У цій віковій групі слід розглянути інші можливі причини розвитку таких симптомів, як вагітність або синдром полікістозних яєчників.

Як лікувати клімактеричний синдром?

Вибір методів лікування залежить від наявності та вираженості симптомів, супутніх захворювань.

Припливи жару при клімактеричному синдромі: лікування

Як боротися із клімактеричним синдромом немедикаментозними методами? Поведінкові заходи зазвичай ефективні за незначної вираженості припливів. До них належать зниження температури в приміщенні, використання вентиляторів, носіння багатошарового одягу та уникнення тригерів (стресу, гострої їжі).

Рекомендується контроль маси тіла, зниження рівня стресу (можуть застосовуватися методи усвідомленості, когнітивно-поведінкова терапія, акупунктура, гіпноз, йога).

Також може бути рекомендований прийом вітаміну Е.

При помірних або виражених припливах показано гормональну та негормональну фармакологічну терапію.

Гормональна терапія

Замісна гормональна терапія при клімактеричному синдромі рекомендується жінкам віком до 60 років або протягом 10 років після менопаузи, оскільки ризик несприятливого ефекту в цій групі мінімальний. Жінкам з інтактною маткою необхідна комбінована терапія як естрогеном, та і прогестином для профілактики раку матки. Жінкам, які перенесли гістеректомію, може бути рекомендований лише естроген. Трансдермальна терапія є методом вибору у жінок з цукровим діабетом, гіпертригліцеридемією та мігренню без аури, у тих, у кого підвищений ризик венозного тромбозу, захворювань жовчного міхура та печінки. Гормональна терапія також показана та безпечна у жінок з первинною недостатністю яєчників або раннім початком періоду менопаузи.

Зазвичай лікування можна безпечно проводити протягом 3–5 років або до 60 років, після чого його припиняють. Дозу препаратів знижують до повної відміни протягом 6 міс або 1 року. Симптоми можуть рецидивувати у 50% усіх пацієнток. Жінкам із раннім початком періоду менопаузи або первинною недостатністю яєчників гормональна терапія рекомендується до очікуваного віку природної менопаузи. Це необхідно для зниження ризику серцево-судинних захворювань, остеопорозу та переломів. У жінок, у яких зберігаються значно виражені симптоми, що впливають на якість життя, віком старше 60 років, гормональну терапію можна продовжити в більш низькій дозі та переважно трансдермальним шляхом.

Негормональні препарати при клімактеричному синдромі

Негормональне лікування рекомендується переважно для жінок віком від 60 років або якщо постменопауза триває більше 10 років. Також негормональна терапія показана жінкам з клімактеричним синдромом та інфарктом міокарда, інсультом, венозною тромбоемболією (наприклад тромбоемболією легеневої артерії), естроген-чутливим раком в анамнезі, підвищеним ризиком онкопатології молочної залози, серцево-судинних захворювань і венозної тромбоемболії. Застосовують селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (пароксетин, есциталопрам, флуоксетин, циталопрам), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗСН) (венлафаксин, десвенлафаксин), клонідин (пластир) та габапентиноїди (прегабалін, габапентин).

Лікування сечостатевого синдрому

Гормональна терапія — показане топічне застосування естрогену в низьких дозах (сприяє збільшенню товщини епітелію, секреції, вологості та нормалізації вагінальної флори). Ефект обмежений періодом прийому.

Лубриканти та зволожувачі — їх можна використовувати при легшому ступені симптомів, особливо у жінок з естроген-чутливим раком. Активним компонентом є гіалуронова кислота, яка підвищує зволоження позаклітинного матриксу, сприяє зменшенню вираженості сухості піхви, свербежу, печіння та диспареунії.

Селективний модулятор естрогенових рецепторів зі спорідненістю до слизової оболонки піхви — оспеміфен застосовують для зменшення вираженості симптомів помірного та тяжкого ступеня у пацієнток, яким протипоказаний естроген. Протипоказаний жінкам із поточною або перенесеною тромбоемболією.

Вагінальний дегідроепіандростерон (ДГЕА) (прастерон) застосовується для терапії диспареунії.

Сексуальна дисфункція є багатофакторною. Лікування сечостатевого синдрому сприяє підвищенню сексуальної функції та лібідо. Деякі симптоми, особливо, якщо клімактеричний синдром відмічається після видалення матки, пов’язані зі зниженням рівня андрогенів. Водночас перед тим, як рекомендувати застосування тестостерону, мають бути рекомендовані психотерапія, сеанси сексотерапії, оптимізація лікування депресії та терапія інших постменопаузальних симптомів.

При безсонні може бути показана когнітивно-поведінкова терапія, мелатонін, небензодіазепінові снодійні засоби. При безсонні, пов’язаному з депресією, показані антидепресанти, а при порушеннях сну внаслідок виражених вазомоторних симптомів рекомендовано замісну гормональну терапію.

При незначно виражених симптомах невротизації можуть бути рекомендовані седативні препарати рослинного походження (екстракт валеріани, пасифлори, собачої кропиви тощо). У тяжких випадках можна застосовувати антидепресанти, транквілізатори.

Дієта при клімактеричному синдромі має включати продукти з підвищеним вмістом кальцію для профілактики зниження мінеральної щільності кісток та розвитку остеопорозу.

Рекомендується раціональне харчування, помірні фізичні навантаження, уникати зловживання кавою та алкоголем, утримуватися від куріння.

Диференційна діагностика

• захворювання щитовидної залози (гіпотиреоз, тиреотоксикоз);
• злоякісні новоутворення;
• гіпоглікемія;
• феохромоцитома;
• синдром полікістозних яєчників;
• вагітність.

Ускладнення

• депресивні розлади;
• зниження якості життя;
• клімактерична кардіопатія;
• ускладнення замісної гормональної терапії (підвищений ризик серцево-судинних захворювань, інсульту, венозної тромбоемболії та раку молочної залози).