Ієрсиніоз — гостре інфекційне захворювання, що викликають Yersinia enterocolitica. Це зоонозна інфекція. Ієрсиніоз проявляється гострою діареєю, мезентеріальним аденітом, термінальним ілеїтом та псевдоапендицитом. Зараження ієрсиніями відбувається після вживання зараженої їжі, води, а також при переливанні крові. Однією з ключових особливостей ієрсиній є те, що людина буде продовжувати виділяти патоген з калом протягом близько 3 міс після усунення симптомів.
Yersinia enterocolitica — грамнегативна бактерія у формі палички. Рід Yersinia включає 11 видів, з яких 3 є збудниками захворювань людини: Yersinia pestis, Yersinia enterocolitica та Yersinia pseudotuberculosis. Ієрсиніози — це зоонозні інфекції.
Інфекція передається переважно фекально-оральним шляхом. Можливий контактний шлях передачі — збудник може передаватися від людини до людини через заражені предмети, посуд, брудні руки.
Enterocolitica виділена від різних тварин, найбільш поширеним джерелом є свині. Збудник може передаватися від однієї свині до іншої у стаді. Продукти зі свинини можуть бути заражені цим мікроорганізмом. Так, споживання недостатньо термічно обробленої чи сирої свинини є причиною розвитку ієрсиніозу.
Також джерелом зараження можуть бути молочні продукти, яловичина тощо.
Можливе зараження і при вживанні овочів (моркви, петрушки, цибулі), забруднених Yersinia enterocolitica.
У дитячих організованих колективах можливі спалахи ієрсиніозу, пов’язані з єдиним джерелом харчування. Можливі також внутрішньолікарняні спалахи або захворювання всіх членів сім’ї, які проживають разом, — у такому разі джерелом інфекції є хворий на ієрсиніоз.
Збудник проникає в шлунок, потім через стінку кишки і локалізується в лімфоїдній тканині та мезентеріальних лімфатичних вузлах. Бактерії містять вірулентну плазміду, а також виробляють уреази, які метаболізують сечовину та утворюють аміак, щоб захистити себе від агресивного кислого середовища шлунка. Бактерії також продукують речовини, які надають стійкості до опосередкованої комплементом опсонізації та запобігають фагоцитозу.
Патогенез реактивного артриту при ієрсиніозі, імовірно, зумовлений імунною відповіддю, головним чином антигени ієрсинії, які перехресно реагують з антигенами господаря. Іншим частим постінфекційним ускладненням є вузлувата еритема.
Ієрсинії можуть проникати в епітеліальні клітини та слизову оболонку, що призводить до колонізації лімфоїдної тканини.
Однією з унікальних особливостей ієрсинії є те, що вона не може хелатувати залізо, що є важливим фактором росту. Ієрсинія використовує сидерофори, що виробляються іншими організмами, для хелатування заліза. Відомо, що навантаження залізом підвищує тяжкість ієрсиніозного ентероколіту.
Збудник може довго персистувати в лімфатичних вузлах. Це може призводити до хвилеподібного перебігу захворювання, розвитку хронічної форми патологічного стану.
Ієрсиніозна інфекція може проявлятися ентероколітом, псевдоапендицитом, сепсисом, фарингітом, міокардитом, мезентеріальним аденітом, реактивним артритом або дерматитом.
Початок розвитку захворювання здебільшого гострий. Найчастіше відмічається шлунково-кишкова форма.
Гострий ієрсиніоз проявляється:
Ієрсиніоз складно віддиференціювати від інших причин гострої діареї, враховуючи схожу клінічну картину. Діарея з домішками крові частіше фіксується у дітей порівняно з дорослими. Також при ієрсиніозі характерні збільшення розміру печінки, висип.
Ієрсиніоз: висип зазвичай дрібноточковий, часто малопомітний, характерне знаходження в пахвових западинах і на грудях. Можливий папуло-плямистий висип. Також вірогідний розвиток вузлуватої еритеми, осередки якої виникають через 2–14 днів після розвитку болю в животі. Ураження найчастіше виявляють у дорослих жінок і зазвичай усуваються самостійно.
Після гострої інфекції бактерії можуть виділятися з фекаліями в середньому протягом 40 днів (17–116 днів).
Гострий ієрсиніоз може імітувати апендицит і виявлятися болем у правому нижньому квадранті живота, лихоманкою, блюванням, підвищеним вмістом лейкоцитів у плазмі крові та діареєю. У пацієнтів, доставлених на операцію, відмічається запалення термінального відділу клубової кишки та мезентеріального лімфатичного вузла при нормальному апендиксі. Псевдоапендицит найчастіше фіксують у дітей раннього віку, і в багатьох випадках він призводить до помилкової апендектомії.
Реактивний артрит може розвиватися при ієрсиніозі та має тенденцію уражати кілька суглобів. Зазвичай залучаються більші суглоби (колінні, ліктьові), рідше — суглоби кистей та стоп. Можливий як моно-, так і поліартрит. Симптоми можуть зберігатися протягом 30–120 днів. Найчастіше суглобові симптоми з’являються через 7–14 днів після шлунково-кишкових симптомів. При рентгенологічному обстеженні зазвичай патологічні зміни уражених суглобів не виявляються.
Ієрсиніозний гепатит зазвичай починає розвиватися гостро. Характерні симптоми інтоксикації, підвищена температура тіла, можуть фіксуватися діарея та біль у животі. На 3–5 добу хвороби пацієнти відмічають знебарвлення калу, розвивається жовтяниця. При фізичному огляді виявляють збільшення, болісність та ущільнення печінки, пальпується край збільшеної селезінки. Важливо, що при ієрсиніозному гепатиті зазвичай активність печінкових ферментів нормальна чи трохи підвищена.
При ієрсиніозі можливий розвиток міокардиту, перикардиту. У такому випадку характерна виражена тахікардія, зниження артеріального тиску, при фізичному огляді відмічають послаблення серцевих тонів.
Септична (генералізована) форма фіксується вкрай рідко. Характерна гектична лихоманка, можливе формування абсцесів печінки та селезінки, перитоніту, остеомієліту. У клінічному аналізі крові виявляється тяжка форма нейтрофільного лейкоцитозу, зниження рівня гемоглобіну.
Лікування ієрсиніозу включає:
Антибіотики слід застосовувати лише у пацієнтів із групи ризику, таких як особи похилого віку, хворі з ослабленим імунітетом або пацієнти з цукровим діабетом. Препаратами вибору є аміноглікозиди або триметоприм-сульфаметоксазол. Інші ефективні засоби включають тетрациклін, фторхінолони та цефалоспорини.
При утворенні абсцесу черевної порожнини або неможливості виключення апендициту показано оперативне втручання.
У багатьох випадках псевдоапендицит та апендицит неможливо диференціювати ні при клінічному огляді, ні навіть за допомогою візуалізації.
Слід уникати застосування таких препаратів, як лоперамід, у пацієнтів з діареєю, оскільки вони можуть збільшити тривалість перебігу інфекції.
При септичній формі рекомендується застосовувати 2 антибіотики.
При реактивному артриті застосовують нестероїдні протизапальні препарати (ібупрофен, диклофенак) та глюкокортикостероїди (метилпреднізолон, дексаметазон).
У дітей підвищений ризик розвитку зневоднення та сепсису. За легких форм проводиться амбулаторна терапія. При середньотяжкому та тяжкому перебігу показана госпіталізація.
У педіатричній практиці не застосовують тетрацикліни (тетрациклін, доксициклін) при ієрсиніозі. Зазвичай надають перевагу аміноглікозидам, цефалоспоринам, триметоприм-сульфаметоксазолу, хлорамфеніколу.
Профілактичні заходи включають миття рук після контакту із зараженою твариною, безпечну обробку харчових продуктів, відмову від вживання свинини та продуктів зі свинини в сирому вигляді, кип’ятіння та дезінфекцію води, а також тестування на наявність збудника у препаратах крові.
Ключем до профілактики є інформування пацієнтів про важливість миття рук та дотримання особистої гігієни. Мандрівникам, які відвідують ендемічні райони, слід рекомендувати мити всі фрукти та овочі та уникати вживання непастеризованого молока.
Шлунково-кишкові ускладнення, пов’язані з ієрсиніозом, включають: