Хвороба Крона

Содержание

Що таке хвороба Крона?

Хвороба Крона є гранулематозним (переважно) запаленням, яке характеризується трансмуральним характером ураження. Це захворювання може торкатися різних ділянок шлунково-кишкового тракту (ШКТ), починаючи з порожнини рота і доходячи до ануса. Особливістю цієї хвороби є сегментарний розподіл запальних осередків, між якими можна виявити ділянки неураженої тканини.

Етіологія та патогенез

На сьогодні точних причин розвитку хвороби Крона (ХК) не встановлено. Однак виділяють такі передбачувані фактори ризику:

• генетична схильність;
• порушення з боку імунної системи;
• інфекції та вплив навколишнього середовища.

Однак відомо, що запальний процес, який ініціюється в слизовій оболонці, з часом поширюється на всі шари стінки ШКТ. Це призводить до подальшого руйнування тканин, їх фіброзу, а також формування свищів і стенозів.

Клінічна картина

ХК характеризується різноманітністю симптомів, які залежать від ступеня та місця ураження ШКТ.

Симптоми хвороби Крона можуть змінюватися залежно від місця ураження та ступеня активності запального процесу. До найчастіших симптомів належать:

• біль у животі;
• діарея;
• зменшення маси тіла;
• втома;
• лихоманка;
• виразки у ротовій порожнині.

Основні прояви ХК

Загальні симптоми: пацієнти часто скаржаться на втому, лихоманку (у близько 30% хворих) та зменшення маси тіла, що може бути пов’язане з поганим харчуванням або порушенням всмоктування корисних речовин.

• Симптоми, пов’язані з ураженням ШКТ:
  • здухвинна кишка (класична форма): ураження цієї ділянки діагностується у 40–50% пацієнтів. Симптоми можуть бути невираженими або гострими, наприклад, схожими на апендицит. У деяких пацієнтів можуть діагностувати анемію, лихоманку або навіть контрактуру у правому стегні через абсцес. Типові скарги включають біль у животі, діарею, можливо, з домішками крові або дьогтеподібним калом. У деяких пацієнтів може фіксуватися пухлина у правій частині живота;
  • товста кишка: у 20% пацієнтів ураження обмежується тільки цією зоною, тоді як у 30–40% уражується тонка кишка. Симптоми можуть включати діарею, іноді з кров’ю, та біль у животі;
  • ротова порожнина: у пацієнтів можуть відмічати біль, афти та виразки у ротовій порожнині;
  • стравохід: дисфагія або труднощі при ковтанні та одинофагія або біль при ковтанні можуть бути ознаками ураження стравоходу;
  • шлунок та дванадцятипала кишка: біль у животі та блювання можуть вказувати на ураження цих ділянок, симптоми яких можуть нагадувати виразкову хворобу;
  • ураження ануса: одним із найпоширеніших проявів ХК є ураження ануса. Пацієнти можуть стикнутися з такими проявами хвороби, як періанальні бахромки, виразки, тріщини, абсцеси та нориці у періанальній ділянці. Ці симптоми можуть бути виявлені у 50–80% хворих з ураженням товстої кишки та іноді стають першими ознаками захворювання.
• Ускладнення: крім основних симптомів, у пацієнтів з ХК можуть виникати різні кишкові та позакишкові ускладнення, які будуть розглянуті далі.
• Природний перебіг хвороби: ХК характеризується хронічним перебігом. Хоча у багатьох пацієнтів чергуються періоди загострень та ремісій, у деяких симптоми можуть зберігатися постійно, зумовлюючи зниження якості життя. На жаль, через ускладнення, пов’язані з ХК, багатьом пацієнтам потрібне хірургічне втручання. Статистика показує, що за 10 років після діагнозу близько 60% пацієнтів проводиться операція. До того ж навіть після хірургічного лікування ризик рецидиву становить до 70%.

Діагностика

Для діагностики ХК використовуються такі методи:

• ендоскопія;
• колоноскопія;
• рентгенівське дослідження;
• магнітно-резонансна томографія (МРТ) та ультразвукова діагностика (УЗД) черевної порожнини;
• лабораторні аналізи крові та калу.

Допоміжні дослідження

ХК — це складне захворювання, що потребує комплексного підходу до діагностики. Для визначення та оцінки активності патологічного процесу використовуються різні методи.

1. Лабораторні методи дослідження

• Загальні показники: при ХК у загальному аналізі крові (ЗАК) фіксуються анемія, лейкоцитоз, тромбоцитоз, підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) та концентрація С-реактивного білка (СРБ). Також можливі гіпопротеїнемія з гіпоальбумінемією, гіпокаліємія;
• специфічні антитіла: визначення антитіл до дріжджового гриба Saccharomyces cerevisiae (ASCA) може стати ключовим у диференційній діагностиці з виразковим колітом, особливо при одночасному визначенні pANCA.

2. Візуалізаційні методи дослідження

• Рентгенографія з контрастом: хоча роль цього методу зменшується, він може бути необхідний для виявлення сегментарних уражень тонкої або товстої кишки, характерних глибоких виразок та свищів. Картину «шипів троянди» або «запонок» можна фіксувати при діагностиці глибоких виразок;
• УЗД, комп’ютерна томографія (КТ) та МРТ: застосування цих методів дає змогу виявити абсцеси та нориці, а також показати детальне зображення стінки кишечнику, оцінити її товщину та стан просвіту. Чутливість КТ та МРТ у діагностиці ХК наближається до 80%.

При діагностиці ХК потребує комплексного підходу та використання різних методів дослідження для точного встановлення діагнозу та ступеня активності захворювання.

3. Ендоскопічна діагностика хвороби Крона

Ендоскопічні методи дослідження відіграють ключову роль у діагностиці ХК, даючи змогу детально вивчити стан слизової оболонки ШКТ.

Основні методи ендоскопії включають:

• ілеоколоноскопію — це базове дослідження, яке включає колоноскопію з оцінкою кінцевого відділу здухвинної кишки. На ранніх стадіях захворювання можна виявити дрібні афтоподібні виразки. З часом виникають глибокі виразки, і навіть характерні лінійні виразки, що створюють ефект «бруківки»;
• ректоскопію — дослідження дає змогу виявити нерівномірні звуження прямої кишки та виразки. Цікаво, що у багатьох пацієнтів із ураженням товстої кишки слизова оболонка прямої кишки може виглядати нормальною, проте гістологічний аналіз може показати наявність гранульом або гранулематозної реакції у підслизовому шарі;
• колоноскопію — цей метод дає можливість оцінити обсяги та характер запальних змін в ободовій кишці. Важливо провести забір множинних біоптатів для детального аналізу;
• капсульну ендоскопію — застосовується, коли існує підозра на запальні зміни у тонкій кишці, які складно діагностувати стандартними методами;
• ентероскопію — в окремих випадках цей метод дає змогу взяти біоптати з тонкої кишки, а також провести низку інших процедур, таких як дилатація звужень або зупинка кровотечі.

В цілому ендоскопічні методи надають лікарям детальну картину стану ШКТ пацієнта, що вкрай важливо для точної діагностики та вибору стратегії лікування ХК.

Для детальної діагностики ХК використовуються різноманітні методи дослідження, включаючи гістологічні та мікробіологічні тести.

4. Гістологічне дослідження

Хоча немає унікальних гістологічних ознак, характерних виключно для ХК, у 60% випадків можна виявити неказеозні гранульоми у стінці кишечнику. Ці гранульоми складаються з епітеліоїдних клітин, гігантських багатоядерних клітин типу Пирогова — Лангханса та лімфоцитів. Наявність таких структур може вказувати на запальний процес, характерний для цього захворювання.

5. Мікробіологічне дослідження

При виявленні активної форми ХК або її загостренні рекомендується провести мікробіологічне дослідження калу. Особливу увагу слід приділити виявленню збудника інфекції C. difficile. Це важливо, оскільки інфекція, спричинена цим мікроорганізмом, може імітувати симптоми ХК або посилювати їх.

Комплексне застосування гістологічних та мікробіологічних методів дослідження дозволяє більш точно діагностувати ХК, визначити ступінь її активності та ухвалити правильні рішення щодо вибору схеми лікування.

Критерії діагностики хвороби Крона

Для коректної діагностики ХК необхідно провести комплексне дослідження, включаючи ендоскопічні, радіологічні та гістологічні методи.

Основні діагностичні критерії 

1. Ендоскопічне підтвердження: ендоскопія дозволяє візуалізувати внутрішні структури ШКТ та виявити наявність запальних змін.
2. Радіологічне дослідження: з його допомогою можна визначити місцезнаходження та характер запальних вогнищ у шлунково-кишковому тракті.
3. Гістологічний аналіз: щодо біоптатів тканин ШКТ в лабораторних умовах можна виявити гранулематозні зміни, що є однією з характерних ознак хвороби Крона.

Також варто відзначити, що у близько 10% пацієнтів, у яких виявляють запальні зміни у ШКТ, діагностується невизначений коліт. Цей стан потребує додаткового вивчення та диференційованого підходу до лікування.

В цілому діагностика ХК базується на комплексному підході та поєднанні різних методів дослідження для точного встановлення діагнозу.

Диференційна діагностика хвороби Крона з іншими захворюваннями ШКТ

При діагностиці ХК важливо провести диференційну діагностику з низкою інших захворювань ШКТ, що мають схожі симптоми.

1. ХК здухвинної кишки

• Туберкульоз кишечнику: відрізнити може бути складно, що пов’язано зі схожою гістологічною картиною (гранулематозне запалення) та локалізацією на ділянці ілеоцекаля. Ключовими є мікробіологічні дослідження та наявність казеозного некрозу.
• Гострий ілеїт: характеризується раптовим початком із симптомами, аналогічними апендициту. Діагноз часто встановлюють під час лапаротомії. Можливі причини: паразити або бактерії роду Yersinia.

2. ХК ободової кишки:

• Виразковий коліт: антитіла до Saccharomyces cerevisiae. Висока специфічність для діагностики ХК за наявності антитіл класу IgA та IgG.
• Ішемічний коліт: характерний для пацієнтів похилого віку. Захворювання починається з кишкової кровотечі, має швидкий перебіг. Типові зміни локалізуються в ділянці селезінкового вигину.
• Рак ободової кишки: може мати схожі прояви із ХК, особливо при стенозі довгої ділянки кишечнику. Найчастіше діагностується у людей похилого віку, без типових для цієї хвороби симптомів запалення.
• Синдром подразненого кишечнику: має схожі симптоми із ХК, але відрізняється відсутністю запальних змін.

При діагностиці ХК необхідно враховувати всі вищезазначені захворювання та проводити комплексне дослідження для точного встановлення діагнозу.

Лікування

Лікування ХК спрямоване на досягнення та підтримку ремісії, а також на профілактику ускладнень. Основні методи лікування включають:

• застосування протизапальних препаратів;
• імуномодулюючі препарати;
• біологічну терапію;
• хірургічне лікування у разі розвитку ускладнень.

Загальні рекомендації:

ХК — це хронічне запальне захворювання ШКТ, яке може призвести до серйозних ускладнень. Для запобігання загостренням та підтримці якості життя пацієнтів рекомендується наступне:

1. Припинення куріння: куріння не тільки посилює перебіг ХК, а й підвищує ризик рецидивів. Відмова від цієї шкідливої звички може значно покращити стан хворого.
2. Уникнення провокуючих факторів:

• • інфекції: вони можуть викликати загострення хвороби, тому важливо своєчасно лікувати інфекційні захворювання та дотримуватися заходів профілактики;
  • нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): застосування препаратів цієї групи може збільшити вираженість симптомів та викликати загострення;
  • стрес: хоча стрес не є прямою причиною ХК, він може збільшити вираженість її симптомів. Рекомендується знаходити способи впоратися зі стресом, такі як медитація, йога чи психотерапія.

3. Корекція дефіцитів:

• • зневоднення: важливо поповнювати втрату рідини, особливо при діареї;
  • електролітні порушення: необхідно регулярно контролювати рівень електролітів у крові та коригувати їх за потреби;
  • гіпоальбумінемія та анемія: ці стани потребують медикаментозної корекції та дієтичних рекомендацій;
  • дефіцит вітаміну В₁₂: особливо актуальний для пацієнтів із ураженням клубової кишки або після її хірургічного видалення.

Дотримання цих рекомендацій допоможе пацієнтам із ХК підтримувати свій стан під контролем та знизити ризик загострень.

Дієтотерапія при хворобі Крона

Дієтотерапія при ХК – це додатковий метод лікування, особливо на активній стадії захворювання. Правильне харчування допомагає зменшити вираженість симптомів та покращити загальний стан пацієнта.

1. Основні принципи дієтотерапії:

• елементарні та полімерні дієти є спеціалізованими харчовими режимами, спрямованими на мінімізацію подразнення ШКТ;
• незважаючи на те що ефективність дієтотерапії у дорослих може бути нижчою, ніж прийом кортикостероїдів, вона може стати альтернативою для тих, хто відмовляється від медикаментозного лікування.

2. Парентеральне харчування:

• за певних умов, таких як наявність нориць, синдром короткої кишки або гіпотрофія, може знадобитися парентеральне харчування. Це метод внутрішньовенного введення поживних речовин, що забезпечує організм усім необхідним за неможливості нормального травлення;
• парентеральне харчування може бути неповним (часткове внутрішньовенне харчування) або повним, коли всі поживні речовини вводяться виключно внутрішньовенно.

Дієтотерапія є важливим компонентом комплексного лікування ХК. Правильний підхід до харчування може значно покращити якість життя пацієнта та знизити ризик ускладнень.

ХК — це серйозне хронічне захворювання, що потребує комплексного підходу до діагностики та лікування. Незважаючи на те що причини його розвитку до кінця не вивчені, сучасні методи лікування дозволяють досягати тривалої ремісії та значно покращувати якість життя пацієнтів.

Фармакологічне лікування

Специфічна терапія

1. Протизапальні лікарські засоби

Глюкокортикоїди (ГК): преднізон та преднізолон (40–60 мг на добу), будесонід (9 мг на добу). Доза препарату та метод введення залежать від локалізації та активності захворювання. При значній активності ХК, коли запальний процес гостро посилюється і викликає виражені симптоми, може знадобитися інтенсивніша терапія. У таких випадках може бути ефективним внутрішньовенне введення глюкокортикоїдів, таких як гідрокортизон (300 мг на добу) або метилпреднізолон (60 мг на добу).

Ці препарати надають сильну протизапальну дію і швидко зменшують вираженість запального процесу. Вони можуть бути застосовані в стаціонарних умовах під наглядом медичного персоналу, щоб забезпечити швидке зменшення симптомів і стабілізацію стану пацієнта.

Однак довгострокове застосування цих препаратів може викликати побічні ефекти, тому їх дозу зазвичай поступово знижують (протягом 2–3 міс), як тільки досягається бажаний ефект, і потім повністю скасовують.

• Аміносаліцилати: сульфасалазин (4 г на добу), месалазин (2 г на добу). Ефективність при індукції ремісії є сумнівною, неефективною при підтримці ремісії.

2. Імуносупресивні препарати.

• Азатіоприн та меркаптопурин: застосовуються при неефективності або непереносимості глюкокортикоїдів.
• Метотрексат: застосовується у різних дозах залежно від стадії лікування.

3. Біологічні препарати: інфліксимаб, адалімумаб, ведолизумаб — застосовуються за різними схемами, включаючи індукційну та підтримувальну терапію.

4. Антибіотики: метронідазол, ципрофлоксацин, рифаксимін — застосовуються при фіксації періанальних змін або помірної активності ХК.

Симптоматичне лікування

ХК може викликати різні симптоми, такі як біль у животі та діарея. Для зменшення вираженості цих симптомів можуть бути застосовані такі лікарські засоби:

1. Анальгетичні препарати

• У разі постійного болю: метамізол або опіоїди з низьким впливом на моторику ШКТ, такі як трамадол. Ці препарати допомагають зменшити вираженість болю, не спричиняючи значного впливу на роботу системи травлення.
• При колікоподібному болю: антихолінергічні препарати застосовуються для зменшення вираженості спазмів та болю, пов’язаних із запальним процесом у кишечнику.

2. Антидіарейні препарати

• Дифеноксилат з атропіном: доза 2,5–5 мг (1–2 таблетки) 2–3 р/добу застосовують для контролю діареї.
• Лоперамід: 2–6 мг у міру необхідності також може бути ефективним при керуванні діарейними симптомами.
• При діареї після резекції здухвинної кишки: холестирамін у дозі 4 г (1 чайна ложка) застосовується під час їди для корекції порушення всмоктування жовчних кислот.

Терапія, яка залежить від локалізації захворювання

Активність хвороби

Низька активність

• Симптоми: пацієнт може ходити, їсти та пити, втрата маси тіла менше 10%, непрохідність ШКТ відсутня, лихоманка, зневоднення.
• Діагностика: концентрація СРБ зазвичай перевищує верхню межу норми.
• Лікування: зазвичай потрібна менш інтенсивна терапія.

Помірна активність

• Симптоми: періодичні блювання, втрата маси тіла більше 10%, опір черевної стінки з підвищеною чутливістю при пальпації, без явної непрохідності.
• Діагностика: концентрація СРБ перевищує верхню межу норми.
• Лікування: може потребувати більш інтенсивного лікування, особливо якщо лікування легкої форми захворювання є неефективним.

Висока активність

• Симптоми: кахексія (ІМТ менше 18 кг/м²), непрохідність або абсцес, симптоми зберігаються, незважаючи на інтенсивне лікування.
• Діагностика: концентрація СРБ значно підвищена.
• Лікування: потрібна найінтенсивніша терапія, можливо, включаючи хірургічне втручання.

Ураження різних частин ШКТ та наявність свищів у контексті ХК потребує комплексного та індивідуалізованого підходу до лікування.

При ураженні ілеоцекальної ділянки при ХК потрібний спеціалізований підхід до лікування, який залежить від активності захворювання. Ось як можна підходити до лікування залежно від рівня активності.

Ураження з низькою активністю

• Лікування: будесонід 9 мг на добу. Якщо симптоми слабо виражені, фармакотерапія може бути непотрібною.
• Мета: зменшення вираженості легких симптомів та підтримання якості життя.

Ураження з помірною активністю

• Лікування: будесонід 9 мг/добу або преднізон/преднізолон 1 мг/кг маси тіла (висока частка ремісії, але з можливими побічними ефектами). Для стероїдорезистентних або стероїдозалежних пацієнтів розглядається застосування біологічних препаратів.
• Мета: контроль помірних симптомів та запобігання прогресу захворювання.

Ураження з високою активністю

• Лікування: спочатку внутрішньовенно метилпреднізолон; при рецидиві — біологічний препарат як монотерапія або в комбінації з азатіоприном або меркаптопурином. У разі неефективності розглядається хірургічне лікування.
• Мета: швидке усунення тяжких симптомів та відновлення функції ШКТ.

Ураження ободової кишки

1. Глюкокортикоїди системно: застосування їх системно; сульфасалазин не рекомендується.
2. Помірний чи високий рецидив: розглянути застосування біологічних препаратів.
3. Хірургічне лікування: перед початком біологічного чи імуносупресивного лікування слід розглянути можливість хірургічного втручання.

Величезне ураження тонкого кишечнику (понад 100 см)

• Помірна або висока активність: застосування преднізону/преднізолону 1 мг/кг маси тіла в комбінації з азатіоприном або меркаптопурином. У разі непереносимості або стероїдорезистентності можна застосовувати метотрексат.
• Дієтотерапія.
• Неефективність лікування: якщо стандартні методи лікування не призводять до покращення, слід розглянути можливість застосування біологічних препаратів чи хірургічного лікування.

Ураження стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки

• Основне лікування: застосовують інгібітори протонної помпи (ІПП), при необхідності — у комбінації з преднізоном/преднізолоном.
• Неефективність: у разі відсутності терапевтичного результату слід розглянути застосування біологічних препаратів.

Хвороба з наявністю нориць

• Прості періанальні нориці: без втручання, якщо асимптоматичні; інакше тампонування або фістулотомія, додатково призначають метронідазол 750–1500 мг на добу або ципрофлоксацин 1000 мг на добу.
• Періанальні комбіновані нориці: лікування антибіотиками або азатіоприном у комбінації з хірургічним втручанням; дренування абсцесу; біологічні препарати як друга лінія лікування.
• Кишково-вагінальні нориці: хірургічне лікування, якщо симтоматичні; резекція свищів, що виходять із тонкої або сигмовидної кишки.
• Кишково-сечопузирні нориці: хірургічне лікування або консервативна терапія у хворих з високим ризиком (від самого початку).
• Кишково-шкірні нориці: консервативне лікування після хірургічних втручань; хірургічне чи консервативне лікування при первинних норицях.

Підтримувальна терапія при лікуванні хронічних запальних захворювань кишечнику, таких як ХК, є ключовим елементом в управлінні захворюванням. Ось узагальнений план підтримувальної терапії, що базується на різних станах пацієнта:

1. Загальні рекомендації

• Уникати застосування похідних 5-аміносаліцилової кислоти (5-АСК) та глюкокортикоїдів.
• У деяких випадках підтримувальне лікування може бути скасовано.

2. При досягненні ремісії з ЦК

• Застосовувати азатіоприн, меркаптопурин або метотрексат.

3. Обширна форма хвороби

• Рекомендується азатіоприн.

4. Стероїдозалежні хворі

• Застосовувати азатіоприн, меркаптопурин або метотрексат як монотерапію або в комбінації з біологічними препаратами.

5. При рецидиві

• Перевірити дотримання пацієнтом режиму прийому наступних препаратів азатіоприн або меркаптопурин.
• Потім розглянути доцільність заміни цих препаратів на метотрексат чи біологічний препарат.

6. При досягненні ремісії при застосуванні біологічних препаратів (інфліксимаб або адалімумаб)

• Продовжувати застосування цих препаратів або розглянути азатіоприн як монотерапію (якщо хворий цей препарат не застосовував).

7. Довгострокові ризики

• Оцінити ризики та застосування азатіоприну через 4 роки після досягнення ремісії.

8. Хірургічне лікування

• Розглянути хірургічне втручання залежно від частоти та тяжкості рецидивів.

9. Після резекції тонкої кишки

• Застосовують лікування, що запобігає рецидивам, наприклад азатіоприн, меркаптопурин та анти-ФНП (біологічний препарат).

10. Періанальні нориці

• Застосовують азатіоприн, меркаптопурин або біологічний препарат протягом ≥1 року.

Підтримувальна терапія є складним та багатофазним процесом, що потребує індивідуалізованого підходу. Вибір лікування залежить від багатьох факторів, включаючи тип і стадію захворювання, реакцію на попереднє лікування та індивідуальні особливості пацієнта. Завжди слід враховувати можливі побічні ефекти та довгострокові ризики, а також працювати в тісній співпраці з пацієнтом для досягнення найкращих результатів.

Хірургічне лікування в контексті хронічних запальних захворювань кишечнику, таких як ХК, є важливим компонентом комплексного підходу до лікування. Ось детальніший огляд показань до хірургічного втручання:

1. Ургентні показання (негайна операція)

• Тотальна непрохідність: звуження тонкої кишки може призвести до повної непрохідності, що потребує негайного втручання.
• Масивна кровотеча: небезпечний стан, при якому може знадобитися термінова операція.
• Перфорація з розлитим перитонітом: цей критичний стан потребує негайного хірургічного втручання.

2. Термінові показання

• Відсутність поліпшення: якщо протягом 7–10 днів інтенсивного консервативного лікування тяжкого рецидиву великого ураження ободової кишки не виявлено поліпшення стану, може знадобитися термінова операція.

3. Вибіркові показання (найчастіше): нориці, інфекційні внутрішньочеревні ускладнення, обширні періанальні зміни, рак або підозра на рак, тривала інвалідність, ретардація фізичного розвитку у дітей — все це може бути показанням до хірургічного лікування.

Хірургічне лікування є важливим інструментом в контролі хронічних запальних захворювань кишок і може бути застосовано в різних клінічних сценаріях. Вибір хірургічного втручання повинен ґрунтуватися на конкретних показаннях та загальному стані пацієнта, його завжди слід проводити в тісній співпраці з досвідченим хірургом та медичною командою.

Типи операцій у хірургічному лікуванні захворювань кишечнику можуть змінюватися залежно від локалізації та характеру ураження.

1. Захворювання тонкої кишки

• Щадна резекція: ця операція включає видалення тільки ураженої ділянки тонкої кишки, зберігаючи якомога більше здорової тканини.
• Інтраопераційна дилатація звужень (стриктуропластика): цей метод використовується для розширення вузьких ділянок (стриктур) у тонкій кишці без необхідності резекції.

2. Захворювання правої чи лівої половини ободової кишки

• Геміколектомія: ця операція включає видалення правої або лівої половини ободової кишки, залежно від розташування захворювання.

3. Більші зміни в ободовій кишці

• Колектомія з формуванням ілеоректального анастомозу: при цій операції видаляється вся ободова кишка, а тонка кишка з’єднується з прямою кишкою.
• Проктоколектомія з утворенням постійної ілеостоми: ця операція включає видалення ободової і прямої кишки з подальшим створенням ілеостоми, через яку кал виводиться з організму.

Вибір типу операції залежить від багатьох факторів, включаючи місцерозташування та характер захворювання, загальний стан пацієнта та його медичну історію. Всі ці питання повинні бути ретельно обговорені з хірургом та медичною командою, щоб обрати найбільш підходящий хірургічний підхід. Операція може значно покращити якість життя пацієнта, особливо якщо консервативне лікування виявилося неефективним.

Ускладнення

Ускладнення захворювань кишечнику можуть бути поділені на місцеві та позакишкові.

Місцеві ускладнення

Місцеві ускладнення включають різні ураження, що виникають безпосередньо в області ШКТ.

1. Нориці: це ненормальні сполуки між різними частинами кишечнику чи між кишечником та іншими органами. Вони можуть бути зовнішніми (наприклад кишково-шкірними) або внутрішніми (наприклад між тонкою і сліпою кишкою).
2. Міжпетльові абсцеси: це накопичення гною між петлями кишечнику.
3. Звуження просвіту кишечнику: значне звуження може призвести до непрохідності, що є серйозним станом, який потребує негайного втручання.
4. Масивна кровотеча та перфорація: ці ускладнення можуть призвести до критичних станів, таких як розлитий перитоніт.
5. Підвищений ризик раку товстої кишки: хоча цей ризик нижчий, ніж при деяких інших захворюваннях, він все одно існує і потребує регулярного моніторингу.

Позакишкові ускладнення

Ці ускладнення впливають на інші частини організму і можуть включати:

1. Холелітіаз (жовчнокам’яна хвороба), особливо у хворих з ураженням клубової кишки.
2. Пальці у вигляді «барабанних паличок»: цей стан відмічають у 40–60% пацієнтів із тяжкими рецидивами захворювання.
3. Сечокам’яна хвороба: діагностується у 10% пацієнтів.

Місцеві та позакишкові ускладнення потребують уважного моніторингу та контролю, щоб мінімізувати їх вплив на якість життя пацієнта. Вони можуть змінюватися від відносно незначних до життєзагрозливих, і їх контроль може включати як консервативне лікування, так і хірургічне втручання. Комплексний підхід до діагностики та лікування, включаючи регулярні медичні огляди та індивідуальні плани лікування, є ключем до успішного контролю цих ускладнень.