Гарячка — це підвищення температури тіла людини у відповідь на дію пірогенних подразників, регульоване терморегуляторним центром організму в гіпоталамусі.
Гарячку викликає перебудова терморегуляції, спрямована на підвищення температури тіла, і вона може виникати внаслідок інфекційних та неінфекційних причин (запалення, злоякісних новоутворень або аутоімунних процесів). Ці процеси включають вивільнення імунологічних медіаторів, які активують терморегуляторний центр гіпоталамуса, що призводить до підвищення температури тіла.
Нормальна температура тіла людини становить близько 37 °C або 98,6 °F і коливається приблизно на 0,5 °C протягом доби. Ця зміна температури тіла є результатом нормальних фізіологічних процесів у всьому організмі людини, включно з метаболічними змінами, циклами сну / неспання, гормональними коливаннями та зміною рівня активності.
Гарячкою вважається підвищення температури тіла у прямій кишці, вусі або скроневій артерії до ≥38 °C (100,4 F); температури в роті ≥38 °C (100,4 °F); температури в пахвовій западині ≥37,3 °C (99 °F).
Важливо розуміти, що визначення гарячки відрізняється від визначення гіпертермії (гіперпірексії). Гарячка виникає, коли ендогенні чи екзогенні пірогени викликають підвищення терморегуляторної установки організму, тобто при гарячці відбувається підвищення «заданої» температури, викликане гіпоталамусом, що дозволяє організму підтримувати контрольоване підвищення внутрішньої температури та загальну функціональність усіх систем органів. Нижче наведено класифікацію гарячки (таблиця).
Таблиця. Класифікація гарячки
Легкий ступінь, субфебрильний | 37,3–38,0 °C (99,1–100,4 °F) |
Помірний ступінь, фебрильний | 38,1–39,0 °C (100,6–102,2 °F) |
Тяжкий ступінь, піретичний або тяжкий фебрильний | 39,1–41 °C (102,4–105,8 °F) |
Гіпертермія / гіперпіретична | >41 °C (105,8 °F) |
Для виявлення гарячки у конкретного пацієнта важливо враховувати нормальну базову температуру тіла пацієнта — вона може бути зниженою або підвищеною порівняно з тим, що вважається нормою, і не обов’язково вказує на гарячку.
За оцінками експертів, гарячка опосередкована пірогенною активністю простагландинів (ПГ), зокрема ПГЕ2. Синтез ПГЕ2 починається з того, що мембранні фосфоліпіди перетворюються на арахідонову кислоту фосфоліпазою А2 (ПЛА2). Потім арахідонова кислота перетворюється на ПГЕ2 за допомогою циклооксигенази (ЦОГ), після чого ПГЕ2 піддається ізомеризації за допомогою ПГЕ-синтази. ПГЕ2 впливає на певні нейрони в гіпоталамусі, які беруть участь у терморегуляції.
Препарати, що інгібують ЦОГ, є основою лікування гарячки, оскільки вони зупиняють перетворення арахідонової кислоти на ПГЕ2 і, таким чином, на інші простаноїди, які можуть призвести до гарячки.
Дія ПГЕ2 починається, коли екзогенні пірогени (наприклад бактерії, віруси) стимулюють вироблення ендогенних пірогенів, включно з інтерлейкінами (ІЛ) 1, ІЛ-6, фактором некрозу пухлини та інтерферону. Ендогенні пірогени також запускають імунну та запальну відповідь.
Індукція гарячки пов’язана з високими метаболічними витратами, тому підвищення температури тіла всього на 1 °C потребує підвищення швидкості метаболізму на 10–12,5%.
Також при гарячці відмічаються:
У пацієнтів зазвичай фіксуються такі симптоми гарячки:
Іноді ці ознаки гарячки відсутні або мінімальні, або відмічається похолодання та сухість шкіри кінцівок при значному підвищенні температури тіла.
Також слід виділяти теплове виснаження: температура тіла >38 °C (100 °F) за наявності будь-якого з наступних симптомів:
Для виявлення причини гарячки важливим є проведення фізикального огляду хворого.
При різних захворюваннях можуть виявлятися різні патерни гарячки. Наприклад, гарячка, яка розвивається кожні 48–72 год, чергуючись з періодами нормалізації температури тіла, фіксується при деяких типах малярії, а гарячка, яка виникає переважно ввечері, типова для туберкульозу.
Щоденні підйоми та спади температури тіла типові при багатьох інфекційних захворюваннях. При цьому здебільшого температура тіла не повертається до норми. Однак ці коливання можуть порушуватися при черевному тифі та дисемінованому туберкульозі легень.
При черевному та висипному тифі можна діагностувати постійну гарячку з добовими коливаннями температури на <1 °С.
Дисоціація температури тіла та пульсу відмічається при черевному тифі, бруцельозі, лептоспірозі, деяких гарячках, викликаних прийомом лікарських засобів, та симульованій гарячці.
У нормі зв’язок температури тіла та пульсу прямо пропорційний: пульс частішає в середньому на 4,4 уд./хв при підвищенні температури тіла на 1 °С.
Гарячка може не розвиватися при інфекційних захворюваннях у немовлят, осіб похилого віку, пацієнтів із хронічним захворюванням нирок або хворих, які приймають глюкокортикостероїди; натомість може виявлятися гіпотермія.
Стадії гарячки:
Зниження температури тіла може бути різким протягом декількох годин (критичне) та поступовим — протягом декількох днів (літичне).
При критичному падінні можливий розвиток серцево-судинного колапсу, особливо у осіб похилого віку, із серцево-судинними захворюваннями.
Додаткові методи обстеження, рекомендовані для виявлення причини гарячки:
Під час гарячки жарознижувальна терапія рекомендується при підвищенні температури тіла >38–38,5 °С залежно від наявності супутніх симптомів, хронічних захворювань та загального стану пацієнта.
Для симптоматичного лікування гарячки застосовують жарознижувальні засоби, які діють шляхом інгібування ферменту ЦОГ, тим самим знижуючи рівень ПГЕ2 у гіпоталамусі.
Найбільш широко застосовують безрецептурні препарати: парацетамол та нестероїдний протизапальний препарат ібупрофен. Також можна застосовувати ацетилсаліцилову кислоту, напроксен та ін.
Ацетилсаліцилова кислота протипоказана дітям!
Низка експертів при недостатній ефективності парацетамолу та ібупрофену окремо рекомендують комбінувати ці 2 лікарські засоби.
Також рекомендується:
Якщо гарячка проявляється у дитини віком молодше 3 міс.
Також слід негайно звернутися по невідкладну допомогу, якщо відмічається гарячка та наступні симптоми:
У дітей віком 6 міс — 5 років є підвищений ризик розвитку фебрильних судом і натомість гарячки. При цьому ризик розвитку фебрильних судом вищий у дітей, у яких вони вже розвивалися.
Фебрильні судоми можуть супроводжуватися втратою свідомості, можуть фіксуватися тремтіння кінцівок з обох боків тіла, закочування очей або скутість тіла. Найчастіше фебрильні судоми не викликають тривалих наслідків.
Під час гарячки слід диференціювати інфекційні та неінфекційні причини її розвитку.
Диференційна діагностика інфекційної гарячки насамперед включає найпоширеніші інфекційні захворювання: