Бурсит

Визначення

Бурсит — це патологічний стан, що характеризується запаленням або збільшенням об’єму суглобової або синовіальної сумки (бурси) — мішковидного формування, вистеленого синовіальною оболонкою. Синовіальна сумка розташовується біля кісткових виступів, а також між кістками, м’язами, сухожиллями та зв’язками. В організмі людини описано понад 150 синовіальних сумок, основна функція яких полягає у зниженні частоти тертя та забезпеченні плавних рухів структур опорно-рухового апарату завдяки амортизувальному прошарку між взаємодіючими тканинами.

При розвитку бурситу синовіальна сумка збільшується у розмірі внаслідок накопичення рідини, що призводить до виникнення больового синдрому при русі або прямому механічному впливі на уражену ділянку.

Термін «бурсит» не завжди точно відображає патогенез захворювання, оскільки в низці випадків збільшення синовіальної сумки зумовлено не первинним запаленням, а реактивним набряком, що виникає у відповідь на механічну чи іншу шкідливу дію.

Види бурситу

До типових локалізації бурситу належать:

• плечовий суглоб — субакроміальний бурсит. Субакроміальна синовіальна сумка знаходиться між акроміоном, дзьобоподібним відростком лопатки, коракоакроміальною зв’язкою та волокнами проксимальної частини дельтовидного м’яза зверху, а також сухожиллям надостьового м’яза знизу. Висота підакроміального простору становить близько 1,0–1,5 см (Faruqi T. et al., 2023);
• ліктьовий суглоб — ліктьовий бурсит. Зумовлений запаленням синовіальної сумки, розташованої на тильній поверхні проксимального відділу ліктьової кістки (ліктьового відростка — олекранона). Щорічна захворюваність оцінюється в 10–29:100 тис. осіб. Ліктьовий бурсит зазвичай уражує чоловіків віком 30–60 років. Може розвиватися внаслідок гострої травми або хронічного тиску на ділянку ліктя, наприклад, при регулярній опорі на тверду поверхню (Pangia J. et al., 2025);
• колінний суглоб. З колінним суглобом пов’язані 4 основні синовіальні сумки: наднаколінникова або супрапателярна, інфрапателярна, сумка «гусячої лапки» (bursa anserina) та препателярна. Препателярна сумка знаходиться між надколінком і підшкірною клітковиною, що покриває його. Препателярна сумка є найбільш часто уражуваною синовіальною сумкою колінного суглоба. Через своє поверхневе розташування вона схильна до хронічної мікротравматизації при роботі або діяльності з частим опорним положенням на коліна, що зумовило появу термінів «коліно хатньої робітниці», «коліно укладача килимів» і «коліно тесляра». Синовіальна сумка «гусячої лапки» розташована на медіальній поверхні колінного суглоба між великогомілковою кісткою та сухожиллями напівсухожильного, тонкого та кравецького м’язів. Розвиток захворювання зумовлюють недостатня розтяжка перед фізичним навантаженням, напруженість м’язів задньої поверхні стегна, надмірна маса тіла, артрит, а також вальгусна деформація колінного суглоба або гомілки (Rishor-Olney C.R. et al., 2024);
• стопа — бурсити в ділянці п’яткової кістки, першого плюснефалангового суглоба або підошовної поверхні. Передній бурсит ахіллового сухожилля, також відомий як хвороба Альберта, характеризується запаленням синовіальної сумки, розташованої попереду від місця прикріплення ахіллового сухожилля до п’яткової кістки. Основними провокувальними факторами є підвищене навантаження на ахіллове сухожилля, травми, запальні захворювання, а також носіння взуття із жорстким задником;
• тазостегнова ділянка — здухвинно-гребінчастий і трохантерний бурсит (запалення синовіальної сумки в ділянці великого вертлюга стегнової кістки). Трохантерний бурсит діагностують у близько 15% жінок та 8% чоловіків. Етіологічними факторами можуть бути травми, повторювані перевантаження, дегенеративні захворювання хребта і тазостегнового суглоба, а також перенесені хірургічні втручання (Gomez L. et al., 2024). Найчастіше патологію діагностують у жінок середнього віку; однак молоді спортсменки також належать до групи підвищеного ризику. Передбачається, що така схильність пов’язана зі збільшеним Q-кутом у жінок, що призводить до підвищеного натягу клубово-великогомілкового тракту. Механічне напруження, яке розвивається внаслідок цього, надає додаткове навантаження на вертлюгову синовіальну сумку при циклічних рухах, таких як біг і стрибки (Seidman A.J. et al., 2024);
• сіднична ділянка — сідничний бурсит. Це запалення навколосуглобової сумки в ділянці сідничного бугра, що викликає біль у сідницях та верхній частині стегна, вираженість якої збільшується при сидінні на твердому, ходьбі, згинанні ноги, і часто пов’язане із тривалим сидінням або травмою.

Бурсит діагностують з однаковою частотою у чоловіків і жінок, проте окремі форми мають виражені епідеміологічні особливості. Так, бурсит «гусячої лапки» колінного суглоба і вертлюговий бурсит частіше виявляються у жінок і асоційовані з ожирінням. Ліктьовий бурсит частіше діагностують у чоловіків, що пов’язано з переважанням чоловіків серед осіб, зайнятих фізичною працею.

Професійні та побутові навантаження, що супроводжуються тривалим механічним тиском, визначають характерні клінічні форми бурситу, що відображено в традиційних назвах (препателярний — «коліно хатньої робітниці», ліктьовий — «лікоть студента», інфрапателярний — «коліно священника», сідничний — «сіднична бурсопатія».

Бурсит може розвиватися у будь-якому віці, проте ризик підвищується у пацієнтів похилого віку, особливо за наявності остеоартриту та інших хронічних захворювань. Імовірність септичного бурситу вища в осіб з імунодефіцитними станами, включно з цукровим діабетом, ревматологічними захворюваннями, алкоголізмом та вірусом імунодефіциту людини (Williams C.H. et al., 2023).

Виділяють такі форми бурситу:

• гострий — частіше розвивається внаслідок травми, інфекції чи кристалічних артропатій. Гострий бурсит характеризується локальним запаленням та потовщенням синовіальної рідини, що призводить до болісності рухів;
• хронічний — зазвичай зумовлений механічним повторюваним впливом (мікротравматизацією) і запальними артропатіями. Хронічний бурсит проявляється персистивним больовим синдромом на тлі тривалого запалення, яке може приводити до розвитку м’язової слабкості та пошкодження навколишніх сухожиль і зв’язок; нерідко він розвивається разом із тендинітом;
• рецидивний — фіксується переважно у пацієнтів з повторюваними мікротравмами або за наявності системних запальних захворювань, таких як ревматоїдний артрит (Faruqi T. et al., 2023).

Причини бурситу

Етіологія бурситу включає повторювані мікротравми і перевантаження, гострі травматичні пошкодження, інфекційні процеси, а також системні запальні захворювання.

Синовіальна сумка являє собою вистелений синовіальною оболонкою простір, який у нормі спадається і заповнюється синовіальною рідиною лише за наявності подразнювального чинника. Больовий синдром розвивається при здавленні збільшеної синовіальної сумки навколишніми анатомічними структурами, зокрема кісткою, м’язами, сухожиллями, зв’язками або шкірою.

Наприклад, при субакроміальному бурситі діагностують підвищення концентрації запальних медіаторів, таких як фактор некрозу пухлини α, циклооксигенази та окремих інтерлейкінів у плазмі крові, що свідчить про участь запальних механізмів у патогенезі захворювання. Проте, попри термін «бурсит», не всі його форми супроводжуються вираженим запаленням.

Найбільш частою причиною бурситу є тривалий механічний тиск на синовіальну сумку або повторювані рухи, що призводять до її хронічного подразнення. Прикладами тривалого тиску, що викликає бурсит, є такий у студентів, які часто спираються ліктями на столи, і особи, які працюють на колінах без достатнього захисту.

Другою за поширеністю причиною є пряма травма, що нерідко не сприймається пацієнтом як значуща. При травмі синовіальної сумки — збільшується кровотік, міграція лейкоцитів у синовіальну сумку та виробляється рідина всередині синовіальних клітин синовіальної сумки, що створює основу для запальної реакції при бурситі. Ексудат нерідко містить фібрин і може бути геморагічного характеру (Faruqi T. et al., 2023).

Травматичне пошкодження синовіальної сумки підвищує ризик розвитку септичного бурситу, найчастіше зумовленого прямим проникненням інфекції через шкіру; гематогенне поширення відзначається рідко. Основним збудником є Staphylococcus aureus.

Бурсит також може розвиватися на тлі аутоімунних та системних запальних захворювань, серед яких ревматоїдний артрит, остеоартрит, системний червоний вовчак, склеродермія, спондилоартропатія та подагра. В окремих випадках патологія має ідіопатичне походження чи пов’язана з інвазивними медичними втручаннями (Williams C.H. et al., 2023).

Симптоми бурситу

При гострому бурситі характерні болісність при пальпації синовіальної сумки та обмеження обсягу рухів внаслідок болю. Активні рухи, що залучають уражену синовіальну сумку, зазвичай болісні, тоді як пасивні рухи можуть залишатися безболісними. Для деяких локалізацій (препателярний та ліктьовий бурсит) характерний розвиток болю при згинанні суглоба за відсутності больового синдрому при розгинанні.

Хронічний бурсит нерідко протікає з мінімальною болісністю або безсимптомно та супроводжується вираженим збільшенням та потовщенням синовіальної сумки. Огляд шкіри має важливе діагностичне значення: почервоніння, локальне підвищення температури та сліди пошкоджень можуть вказувати на гострий чи септичний процес. Різниця температури шкіри >2 °C між ураженою та контралатеральною ділянкою є високочутливою ознакою септичного бурситу.

Глибоко розташовані синовіальні сумки можуть не проявляти виражену болісність або шкірні зміни навіть при гострому процесі.

Розвиток бурситу також зумовлюють м’язово-скелетні дисфункції та анатомічні особливості, зокрема слабкість м’язів живота, спини, сідниць при трохантерному бурситі, тендинопатії сідничних м’язів, а також плоскостопість та вальгусну деформацію колінного суглоба при бурситі «гусячої лапки».

Субакроміальний бурсит

Субакроміальний бурсит частіше проявляється болем у передньолатеральній ділянці плеча. Пацієнти можуть повідомляти про травми (наприклад падіння з прямим ударом по плечу), повторювані рухи над головою (заняття спортом з рухами над головою), підняття ящиків — також може допомогти лікарю у встановленні діагнозу.

Однією з найчастіших причин розвитку субакроміального бурситу є синдром імпінджменту, зумовлений зменшенням субакроміального простору, переважно при рухах над головою. При відведенні плеча голівка плечової кістки наближається до акроміону, що призводить до стискання субакроміальної синовіальної капсули та сухожилля надостьового м’яза. Повторюваний механічний вплив викликає подразнення та запалення синовіальної сумки. У зв’язку з цим за підозри на імпінджмент-синдром необхідно враховувати можливе поєднання бурситу з тендинітом або розривом сухожилля надостьового м’яза (Faruqi T. et al., 2023).

Ліктьовий бурсит

Клінічні ознаки ліктьового бурситу включають наявність в анамнезі недавньої або повторюваної травми ділянки ліктя, тривалий механічний тиск (наприклад опора на тверді поверхні), а також перенесені інфекції або системні запальні захворювання. У більшості пацієнтів з травматичним бурситом на момент розвитку клінічних симптомів відсутні спогади про перенесену незначну або повторювану травму.

Найбільш частою скаргою є набряк у ділянці задньої поверхні ліктьового суглоба, який може бути безболісним або супроводжуватися помірною болісністю. Больовий синдром, як правило, більш виражений при септичному бурситі. Загальні симптоми, включно з гарячкою та ознаками системної запальної реакції, рідко відмічаються при асептичному бурситі, проте можуть проявлятися при септичній формі захворювання (Pangia J. et al., 2025).

Трохантерний бурсит

При трохантерному бурситі (бурситі великого вертлюга) пацієнти скаржаться на односторонній біль у бічній частині стегна, локалізований над великим вертелом проксимального відділу стегнової кістки. Вираженість болю збільшується при пальпації великого вертлюга, що вказує на запалення синовіальної сумки. Часто фіксується щадна хода або хода Тренделенбурга (качина хода) через біль і слабкість м’язів, які стабілізують таз. Біль розвивається поступово, але у пацієнтів зазвичай зберігається можливість ходити (Gomez L. et al., 2024).

Діагностика бурситу

Діагноз деяких типів бурситу може бути встановлений клінічно, проте методи візуалізації відіграють важливу роль в уточненні діагнозу та виборі тактики лікування, особливо при діагностичній невизначеності. За наявності травми в анамнезі чи підозрі на перелом або стороннє тіло показана рентгенографія.

Для оцінки глибоко розташованих синовіальних сумок показані магнітно-резонансна томографія (МРТ) та ультразвукове дослідження (УЗД). УЗД має перевагу візуалізації в реальному часі, за його допомогою можна оцінити зміни при активних та пасивних рухах. За допомогою УЗД можна диференціювати інфекційний бурсит та целюліт завдяки оцінці підшкірної жирової клітковини, а за допомогою кольорової доплерографії — діагностувати ознаки запалення та гіперемії.

У разі підозри на септичний чи кристалічний бурсит рекомендовано аспірацію. Аспіровану рідину слід відправити на визначення клітинного складу, фарбування за Грамом та бактеріологічний посів, визначення рівня глюкози та аналіз на наявність кристалів. Кількість лейкоцитів <500/мм³ в аспірованій рідині відповідає неінфекційному та некристалічному бурситу (Williams C.H. et al., 2023).

Септичний бурсит передбачається за наявності:

• гнійного аспірату;
• лейкоцитів >3000/мкл;
• >50% поліморфноядерних клітин;
• позитивного фарбування за Грамом / бактеріологічного посіву;
• співвідношенні глюкози в рідині та плазмі крові <50% (Pangia J. et al., 2025).

Діагностика субакроміального бурситу

При фізикальному обстеженні на наявність субакроміального бурситу діагностують локальну болісність у передньолатеральній ділянці плеча безпосередньо нижче за акроміон. Біль, як правило, має чітку локалізацію та не іррадіює. За наявності іррадіації необхідно виключити патологію шийного відділу хребта. Можливе локальне підвищення температури та помірний набряк м’яких тканин за відсутності вираженої еритеми. Збільшення вираженості болю характерне при відведенні плеча з опором у діапазоні >75–80°, що пов’язано з компресією субакроміальної синовіальної сумки під нижньою поверхнею акроміону (Faruqi T. et al., 2023).

Діагностика трохантерного бурситу:

• підйом прямої ноги виконується безболісно. Внутрішнє та зовнішнє обертання стегна під кутом 90° у тазостегновому суглобі (перекат) зазвичай не викликає болю. Вираженість болю збільшується при тривалій активності або рухах, що потребують стабілізації тазу, наприклад, стояння на одній нозі;
• шкіра над синовіальною сумкою зазвичай не змінена;
• вираженість болю збільшується при приведенні стегна і зменшується при його відведенні, оскільки рухи створюють або знімають напругу в клубово-великогомілковій зв’язці, розташованої над синовіальною сумкою (Gomez L. et al., 2024).

Диференційна діагностика бурситу

Низка патологічних станів може імітувати клінічну картину бурситу або поєднуватися з ним в одній анатомічній ділянці.

Диференційна діагностика суглобового болю різноманітна і включає дегенеративні, запальні, травматичні та інфекційні захворювання. Багато форм бурситу за клінічними проявами можуть нагадувати остеоартрит, ревматоїдний артрит та інші запальні артропатії.

При больовому синдромі в ділянці плечового суглоба до диференційного ряду входять розриви обертальної манжети плеча, пошкодження суглобової губи та синдром субакроміального імпінджменту. Зазначені патологічні стани нерідко співіснують з бурситом і можуть бути пусковим чинником його розвитку.

Диференційна діагностика субакроміального бурситу проводиться з:

• синдромом імпінджменту;
• тендинітом / розривом обертальної манжети плеча;
• тендинітом біцепса;
• адгезивним капсулітом;
• остеоартритом акроміоклавікулярного суглоба (Faruqi T. et al., 2023).

Диференційна діагностика ліктьового бурситу:

• гематома або забій — пряме пошкодження ліктя викликає щільний набряк, екхімози;
• тендинопатія трицепса або частковий розрив сухожилля — проявляється болем та набряком задньої поверхні ліктя;
• кристалічна артропатія (подагра, псевдоподагра) — гострий набряк, почервоніння та біль;
• ревматоїдний вузлик або загострення запального артриту — щільні вузлики, що не флюктують; зазвичай симетричне ураження суглобів із ранковою скутістю;
• артрит ліктьового суглоба (остеоартрит, ревматоїдний артрит) — біль, скутість, зміни суглобової щілини та остеофіти на візуалізації;
• целюліт або поверхнева інфекція м’яких тканин — дифузна еритема, біль та набряк; зазвичай відсутня флюктуюча рідина в синовіальній сумці;
• септичний артрит ліктьового суглоба — гострий біль, гарячка, обмеження руху;
• остеомієліт ліктьового відростка — виражений біль, системні симптоми;
• доброякісні утворення м’яких тканин (синовіальна або гангліозна кіста, ліпома) — повільне зростання, чіткі межі, зазвичай безболісні;
• саркома м’яких тканин або метастази — при таких, що швидко ростуть, глибоких або щільних пухлинах >5 см необхідно виконати МРТ з контрастом та біопсію для виключення злоякісного процесу (Pangia J. et al., 2025).

Диференційна діагностика препателярного бурситу:

• підвивих або вивих надколінка;
• апофізит великогомілкової кістки;
• тендиніт надколінка;
• остеоартрит колінного суглоба;
• реактивний та ревматоїдний артрити;
• септичний артрит;
• пателофеморальний больовий синдром.

Слід враховувати можливість іррадіації болю при патології тазостегнового суглоба, включно з переломами проксимального відділу стегнової кістки, остеоартритом тазостегнового суглоба та епіфізеолізом головки стегнової кістки. Також важливо оцінити стан шкіри та м’яких тканин для виключення целюліту та інших інфекцій, які можуть клінічно імітувати препателярний бурсит.

До інших частих причин болю в коліні належать пошкодження зв’язкового апарату та менісків, переломи плато великогомілкової кістки, а також запалення інших синовіальних сумок колінного суглоба (Rishor-Olney C.R. et al., 2024).

Диференційна діагностика трохантерного бурситу

Трохантерний бурсит є однією з найбільш поширених причин латерального болю в тазостегновій ділянці, його клінічні прояви нерідко перекриваються із симптомами інших внутрішньосуглобових та позасуглобових захворювань тазостегнового суглоба, а також з патологією поперекового відділу хребта та крижово-клубового зчленування (таблиця) (Gomez L.P. et al., 2024).

Подагра та псевдоподагра можуть імітувати бурсит, особливо при ураженні ліктьової, препателярної та інфрапателярної суглобових сумок, які є типовими зонами відкладення кристалів. Ішіальний бурсит слід диференціювати з ішіасом, оскільки близьке розташування суглобової сумки до сідничного нерва може викликати іррадіюючий біль. Збільшення вираженості больового синдрому в положенні сидячи більш характерне для бурситу.

Крім того, ішіальний бурсит може нагадувати анкілозуючий спондиліт, запальні ентезопатії та інші причини сакроілеїту. Трохантерний бурсит слід відрізняти від синдрому клубового тракту, при якому болісність локалізується більш дистально. Здухвинно-поперековий бурсит може клінічно імітувати артрит кульшового суглоба, перевантажувальні травми, синовіт, пошкодження суглобової губи або аваскулярний некроз головки стегнової кістки.

Ретрокальканеальний бурсит (запалення синовіальної сумки між кісткою п’яти і ахілловим сухожиллям) на ранніх етапах може нагадувати тендиніт ахіллового сухожилля, ентезопатію, больовий синдром, пов’язаний з кістковими екзостозами, або підошовний фасціїт. Ці стани, як і інші форми бурситу, нерідко співіснують або взаємно погіршують перебіг один одного.

Септичний бурсит може помилково розцінюватися як септичний артрит чи целюліт шкіри над синовіальною сумкою. Чітка диференціація цих інфекційних процесів має принципове значення, оскільки тактика лікування суттєво відрізняється, а несвоєчасна діагностика інфікованого суглоба може призвести до тяжких ускладнень та підвищеної летальності (Williams C.H. et al., 2023).

Ускладнення бурситу

До основних ускладнень бурситу належать:

• септичний бурсит може прогресувати до целюліту, формування абсцесу або остеомієліту при несвоєчасному лікуванні;
• ризик вторинної інфекції — підвищується після аспірації чи ін’єкцій кортикостероїдів;
• асептичний бурсит може стати хронічним або рецидивним при механічному триваючому подразненні або наявності системних захворювань (наприклад ревматоїдного артриту);
• бурсектомія може супроводжуватися уповільненим загоєнням ран, постійними виділеннями, інфекцією;
• місцеві ускладнення після ін’єкцій кортикостероїдів — атрофія шкіри, пошкодження тканин (Pangia J. et al., 2025).

Лікування бурситу

Основною метою лікування є зменшення вираженості больового синдрому, відновлення функції ураженої ділянки та запобігання рецидивам.

Методом першої лінії є консервативна терапія і включає спокій, використання льоду, компресію та підняте положення кінцівки. Одним із зручних способів запам’ятовування базового підходу є абревіатура P.R.I.C.E., яка традиційно використовується при травмах опорно-рухового апарату:

• P (Protection — захист). Захист ураженої ділянки від тиску та травм. За необхідності використовують шини, ортези або допоміжні засоби для ходьби, щоб знизити навантаження на суглоб або стопу;
• R (Rest — спокій). У разі професійної діяльності, пов’язаної з підвищеним навантаженням на уражену суглобову сумку, може знадобитися тимчасова обмежувальна діяльність або відпустка. Фізіотерапевти та ерготерапевти допомагають підібрати безпечні рухи та довгострокові заходи профілактики рецидиву;
• I (Ice — лід). Холодові компреси або вологі охолоджувальні пов’язки зменшують вираженість болю і набряку. Лід чи компрес слід обертати тканиною чи рушником, щоб не пошкодити шкіру; пряме прикладання льоду до шкіри не рекомендується;
• C (Compression — компресія). Еластична пов’язка, манжета або бинт навколо ураженого суглоба запобігає подальшому збільшенню набряку та обмежує надмірний рух. Важливо, щоб компресія була щільною, але не викликала порушення кровообігу;
• E (Elevation — підняте положення). При ураженні нижніх кінцівок слід піднімати ногу кілька разів на добу для зменшення набряку та покращення венозного відтоку.

Пацієнтів необхідно навчати ергономіці рухів та уникнення навантажень, що призводять до хронічного подразнення синовіальної сумки. При поверхневих бурситах рекомендується використання захисних підкладок при тривалому тиску на лікті чи коліна; при сідничному бурситі можливе використання спеціальних розвантажувальних подушок.

Важливу роль відіграють лікувальна фізкультура та вправи на розтягування та зміцнення м’язів, включно з м’язами корпусу. При бурситі в ділянці ахіллового сухожилля показано носіння правильно підібраного взуття, що знижує локальний тиск.

Для усунення больового синдрому в якості препаратів першої лінії призначають нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та/або парацетамол. При ураженні глибоко розташованих бурс можливе застосування ін’єкцій глюкокортикостероїдів, іноді разом з місцевими анестетиками (лідокаїном або бупівакаїном). Наприклад, при трохантерному бурситі в сумку вводять кортизон.

При поверхневому бурситі не рекомендуються ін’єкції кортикостероїдів через підвищений ризик ятрогенного септичного бурситу, пошкодження сухожиль, атрофії шкіри та формування нориці. Крім того, зменшення вираженості больового синдрому після ін’єкцій може маскувати супутню патологію (наприклад розрив обертальної манжети плеча), що призводить до затримки своєчасного лікування. Наразі переконливих доказів ефективності кортикостероїдних ін’єкцій при хронічному бурситі не отримано.

Фізіотерапія та відновлення обсягу рухів мають ключове значення для зміцнення м’язів, що стабілізують ділянку навколо синовіальної сумки. Це особливо важливо при субакроміальному бурситі, де тривала іммобілізація може призвести до атрофії, ретракції та «замороженого плеча».

Ефективним неінвазивним методом лікування трохантерного бурситу є екстракорпоральна ударно-хвильова терапія (ЕУХТ), особливо у пацієнтів із вираженими патологічними змінами за даними МРТ. У низці досліджень встановлено, що ЕУХТ перевищує ефективність ін’єкції кортикостероїдів і самостійні програми вправ. Згідно з результатами дослідження, поєднання ЕУХТ зі спеціалізованою програмою лікувальної фізкультури дозволило досягти клінічного поліпшення у 86,8% пацієнтів уже через 2 міс після лікування, що підтверджує безпеку та високу ефективність методу (Seidman A.J. et al., 2024).

Хірургічне лікування трохантерного бурситу застосовується рідко і показано переважно при резистентному перебігу захворювання, що не піддається стандартній консервативній терапії. Оперативні втручання включають висічення запаленої синовіальної сумки та видалення некротично змінених тканин (Seidman A.J. et al., 2024).

При бурситі, асоційованому із системними запальними хворобами, терапія має бути спрямована насамперед на контроль основного патологічного процесу.

При септичному бурситі призначають системну антибактеріальну терапію з активністю проти грампозитивних мікроорганізмів. У більшості випадків можливе амбулаторне лікування пероральними антибіотиками; госпіталізація показана за ознаками системної інфекції, залучення суглоба у патологічний процес чи нестабільному стані пацієнта. У поодиноких резистентних випадках розглядається хірургічне видалення суглобової сумки, переважно з використанням малоінвазивних ендоскопічних або артроскопічних методик (Williams C.H. et al., 2023).

Прогноз бурситу

Бурсит має сприятливий перебіг і розрішується самостійно. Більшість випадків бурситів успішно лікують амбулаторно. Як асептичні, так і септичні форми захворювання в основному повністю розрішуються при своєчасному консервативному або медикаментозному лікуванні. Однак при збереженні провокувальних факторів або продовженні однотипної діяльності, що викликає перевантаження синовіальної сумки, нерідко розвиваються рецидиви (Williams C.H. et al., 2023).

Асептичний ліктьовий бурсит зазвичай регресує протягом декількох тижнів при дотриманні стану спокою, компресії та усунення механічного тиску на ліктьовий суглоб. Згідно з результатами дослідження, у 65–85% пацієнтів клінічне одужання настає протягом перших 4 тиж незалежно від методу лікування.

Септичний ліктьовий бурсит також характеризується високою частотою сприятливих результатів під час проведення емпіричної антибактеріальної терапії. У більшості випадків госпіталізація та хірургічне втручання не показані. Згідно з результатами дослідження, неускладнене одужання відзначається у близько 88% пацієнтів після антибіотикотерапії (Pangia J. et al., 2025).

Незважаючи на сприятливий прогноз, перебіг трохантерного бурситу може ускладнюватися рецидивами після початкового тимчасового зменшення вираженості болю на тлі медикаментозної терапії. Згідно з результатами дослідження, у пацієнтів із супутнім остеоартритом ймовірність збереження симптомів через 1 рік після лікування була у 4,8 раза вищою. Крім того, незважаючи на високу ефективність кортикостероїдної терапії, її прийом асоційований з підвищеним ризиком рецидиву симптомів протягом наступних 5 років (Gomez L. et al., 2024).

При хронічному перебігу трохантерного бурситу значно виражені функціональні обмеження. Згідно з результатами дослідження, близько 34% працюючих пацієнтів повідомляли про суттєві труднощі при виконанні професійних обов’язків, а близько 25% раніше оформляли тимчасову непрацездатність у зв’язку з больовим синдромом в ділянці великого вертлюга. Порушення сну відмічено у близько 40% хворих. Серед осіб, які регулярно займаються фізичною активністю або спортом, 54% вказували на значне зниження спортивних результатів (Seidman A.J. et al., 2024).