Ботулізм — це тяжке інфекційне захворювання, причиною якого є продукт життєдіяльності бактерій Clostridium botulinum — ботулінічний екзотоксин. Ця хімічна речовина акумулюється в деяких продуктах харчування при сприятливих для патогенних мікроорганізмів умовах. В організмі ботулотоксин з кровотоком поширюється на всі тканини, викликаючи гастроінтестинальні та інтоксикаційні прояви. Відмінна клінічна ознака — низхідні неврологічні розлади, починаючи від порушення функції черепно-мозкових нервів і закінчуючи парезом нижніх кінцівок. Інкубаційний період може тривати від кількох годин до 8–15 днів залежно від кількості токсину, що потрапив в організм.
Історія назви захворювання безпосередньо пов’язана з одним із перших джерел, де були виявлені токсини, — м’ясними продуктами, зокрема ковбасами. Латиною «botulus» означає «ковбаса». Саме в ковбасах та інших м’ясних виробах раніше найчастіше виявляли Clostridium botulinum і продуковані нею токсини.
Вперше це захворювання докладно описано наприкінці ХІХ ст. під час спалаху серед людей, які вживали шинку. У 1897 р. бельгійський мікробіолог Еміль ван Ерменгем виділив із зразків шинки та тканин пацієнтів анаеробну бактерію, яку назвав Bacillus botulinus (нині Clostridium botulinum). Він же вперше довів:
Нині джерела інфекції істотно змінилися: на перший план вийшли консервовані домашнім способом овочі, гриби, іноді риба.
За статистикою, без лікування смертність від ботулізму сягає 40–65%. При своєчасно розпочатій терапії рівень летальності знижується до 2–10%.
Збудник ботулізму — паличка Clostridium botulinum. За класифікацією її відносять до сімейства Clostridiaceae, роду Клостридії. Вирізняють 7 серологічних типів C. botulinum. Вони позначені латинськими літерами від A до G. Серовари розрізняються за структурою ботулотоксинів, що продукуються ними. Найбільше медичне значення мають типи A, B, E, F — вони патогенні для людини. Інші серовари бактерій викликають ботулізм у ссавців, риб.
Основні характеристики Clostridium botulinum представлені у табл. 1.
Таблиця 1. Характерні риси C.botulinum
Ознака | Опис |
Форма та розміри | Бактерія має паличкоподібну форму із заокругленими кінцями (на кінцях розташовані спори). Розмір становить 4–8 мкм завдовжки і 0,6–1,2 мкм завширшки. |
Здатність до руху | Рухлива |
Зафарбовування | При фарбуванні аніліновими барвниками стінка бактерій набуває синього кольору — грампозитивна за методом Грама. |
Ідеальні умови | Оптимальні умови для розмноження вегетативних форм Clostridium botulinum складаються з кількох ключових факторів:
Таким чином, створення теплого вологого анаеробного середовища з нейтральним або слабокислим pH є найбільш сприятливим фоном для бурхливого розмноження Clostridium botulinum. Саме такі умови найчастіше є у домашніх консервах. |
Природне середовище існування | Природним середовищем проживання бактерії є ґрунт, донні відкладення водойм. Також C. botulinum може входити до складу мікрофлори кишечнику людини та тварин. |
Екзотоксин | Продукція ботулінічного токсину є основним чинником патогенності збудника ботулізму. Цей токсин належить до найсильніших бактеріальних отрут. Його синтез відбувається у процесі зростання та розмноження вегетативних форм мікроорганізмів.
Механізм продукції токсину:
|
Стійкість | Clostridium botulinum і продуковані нею ботулотоксини мають високу стійкість до багатьох факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища людського організму:
|
Інкубаційний період захворювання — це час від надходження ботулотоксину в організм разом із зараженою їжею до розвитку перших симптомів. Тривалість цього періоду залежить від отриманої дози ботулінічного токсину: чим вища доза, то менший проміжок часу минає до появи клінічної симптоматики. При потраплянні значної кількості токсину перші ознаки можуть розвиватися через 2–6 год після прийому зараженої їжі. До них належать загальна слабкість, запаморочення, сухість у роті та біль у животі.
Механізм дії ботулінічного токсину полягає у порушенні передачі нервових імпульсів у нервово-м’язових синапсах. Після потрапляння з їжею в шлунково-кишковий тракт токсин всмоктується в кровотік і гематогенно розноситься по організму. Він здатний селективно проникати в рухові нервові закінчення та накопичуватися у них. Доведено, що ботулотоксин в першу чергу уражує:
Токсин блокує вивільнення медіатора ацетилхоліну з пресинаптичних бульбашок, що порушує передачу збудження до м’язових волокон та призводить до розвитку млявих паралічів м’язів. Цей ефект зворотний і не пов’язаний із пошкодженням нервової тканини. Після елімінації токсину з організму відбувається поступове відновлення нервово-м’язової провідності. Однак на тлі тяжкої клінічної картини можливий розвиток вторинних ускладнень зі стійкими неврологічними проявами.
Одужання при ботулізмі пов’язане з поступовим руйнуванням екзотоксину та зниженням його впливу на нервову тканину. Однак можливий розвиток ускладнень, що уповільнюють реабілітацію. До них належать:
Розрізняють кілька клінічних форм ботулізму залежно від механізму зараження:
Клінічні прояви ботулізму можна розділити на 3 основних синдроми:
Захворювання найчастіше дебютує із поєднання гастроінтестинального та інтоксикаційного синдромів. Надалі на перший план виходить паралітичний синдром із можливим розвитком небезпечних для життя ускладнень.
Одним із класичних проявів ботулізму є гастроінтестинальний синдром, який розвивається більш ніж у 30% пацієнтів. Зумовлений він місцевою дією ботулотоксину на інтрамуральну нервову систему шлунково-кишкового тракту. Клінічно гастроінтестинальний синдром при ботулізмі проявляється такими ознаками:
Інтоксикаційний синдром входить до тріади класичних синдромів ботулізму. Він виявляється загальною реакцією організму на тяжку інфекційну інтоксикацію ботулотоксином:
Інтоксикаційний синдром різної інтенсивності діагностують у 80–90% хворих.
Паралітичний синдром є провідним та найнебезпечнішим проявом ботулізму. Зумовлений блокуванням ботулотоксином нервово-м’язової передачі. Характеризується розвитком млявих паралічів та парезів скелетних м’язів за низхідним типом:
Без лікування парези тривають від 2–3 тиж до кількох місяців з подальшим повільним відновленням. Можливі стійкі залишкові явища.
Для діагностики ботулізму на ранніх термінах хвороби лікар спирається на характерні результати епідеміологічного анамнезу та початкові симптоми ботулізму:
Лабораторна діагностика ботулізму включає виявлення ботулінічного токсину та/або збудника в біологічному матеріалі пацієнта. До введення антитоксичної сироватки у хворого необхідно взяти:
Суть методу полягає у введенні мишам досліджуваного матеріалу від пацієнта та подальшій оцінці їх стану. Підготовлений зразок вводять мишам внутрішньочеревно в дозі 0,5 мл. Потім проводять спостереження тварин протягом 4 днів. Розвиток у мишей симптомів інтоксикації (млявість, виснаження, паралічі кінцівок) вказує на наявність токсину у зразку. Для підтвердження проби проводять реакцію нейтралізації — повторне введення того самого матеріалу разом зі специфічною антитоксичною сироваткою. Відсутність ураження мишей підтверджує наявність ботулінічного токсину та дозволяє ідентифікувати його тип. Тривалість аналізу з моменту введення проби до отримання результату становить 3–5 днів. Така біопроба має високу чутливість і досі широко використовується для підтвердження діагнозу.
Усі пацієнти з підозрою на ботулізм мають бути негайно госпіталізовані до стаціонару, де проводять основне лікування.
На догоспітальному етапі найважливішим завданням є максимально швидке видалення токсину Clostridium botulinum, що не всмоктався в кров із травного тракту. Для цього хворому промивають шлунок 5% розчином гідрокарбонату натрію у великому об’ємі.
У пацієнтів з порушенням ковтання та високим аспіраційним ризиком промивання шлунка слід виконувати обережно лише за допомогою шлункового зонда у кількості 2–3 л розчину. Це дозволить максимально елімінувати токсин із шлунково-кишкового тракту до його всмоктування та транспортування до стаціонару для подальшого лікування антитоксином та проведення інтенсивної терапії.
З метою зв’язування та виведення токсину, що всмоктався в кров, призначають ентеросорбенти. Вони пов’язують токсин у просвіті кишечнику і перешкоджають його подальшому всмоктуванню.
Рекомендована інфузійна терапія — щоденне внутрішньовенне введення 400 мл регідратаційних розчинів для підтримки водно-електролітного балансу.
Призначають діуретики, наприклад фуросемід 20–40 мг на добу, для стимуляції діурезу та виділення токсину нирками.
Важливий компонент лікування — підтримання енергетичного та метаболічного статусу пацієнта. Для цього застосовують розчини для парентерального харчування, препарати метаболічної підтримки — інозин, аденозин, вітаміни групи В.
Своєчасне використання специфічного антитоксину — найважливіший етап у лікуванні ботулізму. Протиботулінічний антитоксин необхідно ввести пацієнтові якнайшвидше з моменту появи перших симптомів для нейтралізації циркулюючого в крові нейротоксину Clostridium botulinum. Після встановлення діагнозу ботулізму, якщо тип токсину не ідентифікований, вводиться полівалентна антитоксична сироватка до А, В та Е сероварів у наступних дозах:
При відомому типі токсину застосовують моновалентний антитоксин.
Курс лікування підбирається відповідно до тяжкості захворювання. Сироватка вводиться дрібно внутрішньовенно після попереднього введення преднізолону в дозі 60–90 мг для профілактики можливих алергічних реакцій.
Антибактеріальна терапія є важливим компонентом комплексного лікування ботулізму, проте її роль неоднозначна.
Антибіотики призначають з метою пригнічення росту бактерій Clostridium botulinum у кишечнику, запобігання бактеріємії та розвитку серйозних ускладнень, таких як пневмонія, сепсис, інфекції сечовивідних шляхів. Зазвичай застосовують левоміцетин по 0,5 г 4 р/добу або ампіцилін по 0,75–1 г/добу, тривалість курсу становить 5–7 днів.
Проте результати низки досліджень ставлять під сумнів доцільність широкого застосування антибіотиків. Доведено, що антибіотики не запобігають всмоктуванню токсину, що вже утворився. Крім того, тривале застосування антибіотиків асоційовано з розвитком дисбактеріозу кишечнику та селекцією стійких штамів.
У медичній літературі описано 2 види ускладнень ботулізму:
Найчастішими неспецифічними ускладненнями є:
Зі специфічних ускладнень ботулізму можна виділити наступні:
Профілактичні заходи включають:
У профілактиці ранового ботулізму ключову роль відіграє первинна хірургічна обробка рани.
При ранньому введенні протиботулінічної сироватки протягом перших 24–48 год від моменту розвитку симптомів прогноз, як правило, є сприятливим. Антитоксин нейтралізує токсин, що циркулює в крові, запобігаючи подальшому прогресуванню паралічу м’язів. Без своєчасного введення антитоксину летальність при ботулізмі може досягати 40–65% за різними даними.
Основна причина смерті — параліч дихальних м’язів. Уражуються міжреберні м’язи, діафрагма, порушується біомеханіка дихання. Без проведення ШВЛ з’являються гіпоксія, гіперкапнія, розвивається набряк легень, що у результаті закінчується летально. Сучасні методи інтенсивної терапії, які включають раннє введення антитоксину, ШВЛ, що підтримує лікування, значно покращили прогноз при ботулізмі. Летальність знижена до 10% у загальних стаціонарах та 2–4% у спеціалізованих центрах.
Після усунення інтоксикації настає тривалий відновлювальний період, який може продовжуватися кілька місяців. Поступово відновлюється скорочувальна функція м’язів, зникає слабкість м’язів. При адекватному лікуванні ботулізм закінчується повним одужанням.