Глутаргін — препарат, що є неспецифічним регулятором метаболізму з переважаючою гепатопротекторною та антитоксичною дією. Діюча речовина цього препарату необхідна для багатьох хімічних та біологічних процесів в організмі, що зумовлює необхідність його призначення при ураженнях ЦНС та клітин печінки різноманітними отрутами та токсинами, при порушеннях капілярного кровотоку, тяжких випадках поліорганної недостатності.

Склад. Форма випуску

Лікувальний ефект Глутаргіну реалізується за рахунок активної речовини — глутамату аргініну. Для різних цілей виробляється в ін’єкційній та таблетованій формі. Для парентерального введення випускається концентрат для р-ну для інфузій 400 мг/мл ампула 5 мл, р-н для ін’єкцій 40 мг/мл ампула 5 мл, р-н для ін’єкцій 200 мг/мл ампула 5 мл. Таблетки випускається у двох зручних для дозування варіантах: 250 або 750 мг (інструкція МОЗ України).

Фармакологічні властивості

Фармакодинамічні характеристики препарату визначаються поєднанням терапевтичного ефекту від глутамінової кислоти та аргініну. Глутамінова кислота належить до найбільш поширених замінних амінокислот (синтезується в організмі та надходить з їжею). Тому вона задіяна в багатьох різноманітних біологічних процесах. Глутамінова кислота — один з важливих факторів передачі нервового імпульсу в синапсах, чинить подразнювальну дію на ЦНС, що широко використовується при нейротоксикозах різного генезу. Також глутамінова кислота є вихідним матеріалом утворення ендогенної фолієвої кислоти. Найчастіше ці характеристики глутамінової кислоти використовуються при лікуванні отруєння неякісним алкоголем. Окрім функції нейротрансмітера, глутамінова кислота впливає на монооксигеназну систему гепатоцитів (метаболізм етилового спирту, виведення токсичних метаболітів), перешкоджає блокуванню алкогольдегідрогенази.
Окрім того, із глутаміном пов’язаний синтез складних білкових компонентів сполучної тканини, транспорт азоту, глюконеогенез та кислотно-основний гомеостаз. Цитопротекторний ефект амінокислоти реалізується через механізми активації ядерного фактор NF-kB, баланс між про- і протизапальними цитокінами, зниження акумуляції нейтрофілів, захист від оксидативного стресу (Yuan Wang, 2019). Останній механізм особливо важливий при ризику розвитку септицемії та поліорганної недостатності. Окрім того, багатьма дослідженнями доведена необхідність наявності цієї амінокислоти в гепатоцитах; значення її в регуляції утворення та секреції жовчних кислот, трофіці клітин печінки; у регуляції утворення та викиду глікогену, ліпідів та інсуліну (Emanuele Therezinha Schueda STONOGA, 2019).
Амінокислота аргінін у біохімічних реакціях перетворюється на NO₂, покращує кровообіг шляхом усунення спазму капілярного русла, і разом із глутаматом є нейромедіатором. За рахунок ефекту вазодилатації покращується загальна витривалість організму й особливо покращується кровопостачання міокарда. Аргінін сприяє зниженню інсулінорезистентності у період вагітності, стимулює обмінні процеси в плаценті (Morgane Robles, 2019). До ефектів аргініну також належать участь у:
• циклі утворення сечовини;
• синтезі колагену;
• синтезі резервного носія клітинної енергії — аргінінфосфату;
• а також стимулюванні вироблення гормонів (соматотропін, інсулін), нейромедіаторів (серотонін, адреналін);
• потенціюванні ефекту гіпотензивних препаратів за рахунок усунення капілярного спазму;
• прискоренні регенерації тканин за рахунок покращання постачання до них кисню.
Глутаргін ефективний при патологічних процесах на пізніх термінах вагітності. Він сприяє стабілізації проникності та тромборезистентності судин, перешкоджає гіперкоагуляції та генералізованому вазоспазму. Глутаргін покращує фетоплацентарну гемодинаміку (судинорозширювальний та антигіпоксичний механізми), перешкоджає розвитку дистрес-синдрому плода. Окрім цього, препарат дозволяє підвищити компенсаторно-пристосувальні механізми в організмі жінки в період виношування дитини.
У відкритих джерелах не знайдено опублікованих досліджень, які б описували фармакокінетику препарату.

Показання до застосування

Глутаргін можна включати до складу комплексної терапії при:
• пошкодженнях печінки екзогенними отрутами, особливо в гострий період — наприклад, якщо людина випадково з’їла отруйний гриб або тривало лікується гепатотоксичними препаратами. Із лікарських засобів найчастіше гепатотоксична дія спостерігається при передозуванні парацетамолу або метамізолу натрію, тривалому застосуванні ізоніазиду, противірусних лікарських засобів. Серед рослин при випадковому або навмисному вживанні всередину токсичний гепатит найчастіше викликають бліда поганка та чоловіча папороть;
• цирозі печінки різного генезу — від алкогольного до біліарного. Систематичне вживання неякісних алкогольних напоїв призводить до передчасної загибелі (некрозу) гепатоцитів і заміщення печінкових часточок жировою та фіброзною тканиною. При значному зменшенні кількості активних гепатоцитів порушуються всі метаболічні функції печінки (інактивація токсинів системою цитохрому, синтез білка, факторів згортання крові тощо). У патогенезі біліарного панкреатиту провідну роль відіграє пошкодження гепатоцитів жовчними кислотами при порушенні їх адекватного відтоку по міжчасточкових протоках;
• гострих інфекційних гепатитах. Особливо тяжке ураження печінки спостерігається при лептоспірозі. Лептоспіри викликають тяжке ураження паренхіми печінки з розвитком серозного набряку і множинних крововиливів;
• гепатаргії (тяжка печінкова недостатність), що супроводжується гіперамоніємією;
• тяжкій опіковій хворобі (якщо вона супроводжується поліорганною недостатністю);
• ускладненому перебігу пізніх термінів вагітності. Ключовою ланкою патогенезу пізніх гестозів є капілярний спазм. За його рахунок розвиваються різні патологічні процеси в організмі як матері, так і дитини. Через спазм спіральних артеріол матки порушується процеси плацентарного газообміну, аж до дистрес-синдрому. Окрім того, капілярний спазм може викликати порушення мозкового кровообігу різної тяжкості, що формує патогенетичні засади прееклампсії та еклампсії. А порушення капілярного кровотоку в печінці обумовлюють розвиток гострого жирового гепатозу вагітних. Патогенетичним субстратом цієї патології є масовий некроз гепатоцитів (незапрограмована загибель клітин), який супроводжується недостатністю функції печінки.
Окрім того, у протоколах інтенсивної терапії є рекомендація щодо введення препаратів, що містять глутамін, тяжким хворим (Marie Smedberg, 2016). При цьому доза має бути підібрана залежно від рівня гіперамоніємії.
Глутаргін за рахунок стимуляції утилізації метаболітів етилового спирту має витверезний ефект. Тому його широко використовують для лікування похмілля (якщо людина отруїлася неякісним алкоголем або просто випила надто багато) в домашніх умовах або у стаціонарі.
Глутаргін є лікарським засобом, проте його компоненти — аргінін та глутамінова кислота — знаходять широкий вжиток у професійному спорті у вигляді біологічно активних добавок. Завдяки ролі у синтезі колагену та рості м’язової тканини Глутаргін також можуть використовувати бодібілдери в періоди набору м’язової маси.

Спосіб введення та підбір дози

Якщо загальний стан людини характеризується середнім ступенем тяжкості (людина при свідомості, не відмічається позивів до блювання, може вільно ковтати), то їй призначають Глутаргін всередину в таблетках тричі на добу без зв’язку з прийомами їжі. Рекомендовано при цьому обирати разову дозу 750 мг. Тривалість лікування зазвичай становить 2 тиж. Якщо виникає необхідність (тяжкий перебіг, тривалий період реконвалесценції), то курс лікування можна продовжити до 3 тиж. При цьому разову дозу припустимо підвищувати до 2 г, а загальна кількість препарату, що надходить за добу, може становити 8 г. Якщо при гепатитах або пізньому гестозі вагітних загальний стан оцінюється як тяжкий (порушення свідомості, блювання тощо), Глутаргін вводять внутрішньовенно крапельно. Гранична добова доза для інфузійного введення становить 8 г. Добову дозу вводять рівними частками з інтервалом 8–12 год на 150–250 мл 5% розчину глюкози або 0,9% NaCl. Окрім внутрішньовенного шляху введення, можна використовувати також і внутрішньом’язовий (у сідничний м’яз). При цьому стандартна разова доза становить 5 мл із можливістю підвищення до 10 мл, частота ін’єкцій — двічі на добу.

Протипоказання

Оскільки основу Глутаргіну складають дві замінні амінокислоти, він зазвичай переноситься добре. Якщо після його введення у пацієнта виявляються ознаки індивідуальної непереносимості, підвищеної збудливості, лихоманки або порушень ниркової фільтрації (тяжкі) (кліренс креатиніну (КК) знижується до <30 мл/хв), то необхідно відмінити лікарський засіб.

Особливості

При дослідженні (є літературні дані) Глутаргіну не виявлено негативного впливу на статеві клітини або ембріон (а саме мутагенний, тератогенний ефекти). Препарат зазвичай не викликає алергії, імунотоксичних реакцій. Однак не проводилися дослідження щодо безпеки застосування лікарського засобу в першій половині вагітності та у період грудного вигодовування у людини. Також не була досліджена безпека (немає даних у літературі) застосування препарату в дітей. Тому при ухваленні рішення про призначення Глутаргіну слід зважувати очікувану користь та можливі ризики від його застосування.
Слід з обережністю призначати препарат особам з онкологічними захворюваннями, оскільки екзогенний глутамат може знижувати ефективність протипухлинних препаратів (Maria T. Grinde, 2019), особливо вінбластину.
При призначенні препарату хворим із патологією підшлункової залози та надниркової залози необхідно обов’язково пам’ятати, що препарат стимулює секрецію соматотропіну та інсуліну за рахунок наявності у складі аргініну. Останній ефект посилюється ще більше при комбінації Глутаргіну з амінофіліном. Також цей лікарський засіб сприяє пришвидшенню трансформації аміаку в сечовину. Це проявляється при лабораторному дослідженні крові у вигляді транзиторної гіперурикемії. Глутаргін може потенціювати ефект антиагрегантів. Завдяки наявності у складі нейромедіаторів Глутаргін попереджає і знижує нейротоксичні побічні ефекти ізоніазиду.
Препарат не впливає на швидкість реакції, тому не протипоказаний особам, які сідають за кермо чи керують складними механізмами.
До побічних ефектів Глутаргіну належать нудота та біль або тяжкість у ділянці шлунка безпосередньо після прийому таблеток всередину. Ці явища не потребують лікування, вони зникають самостійно.
Не виключені різноманітні алергічні реакції — від шкірного висипу до ангіоневротичного набряку. У глутамінової кислоти є специфічний побічний ефект — біль у грудях, порушення ритму та провідності серця за типом атріовентрикулярної блокади. Для усунення цих явищ рекомендовано введення кортикостероїдів внутрішньовенно.

Висновок

Глутаргін як неспецифічний медіатор багатьох біологічних та хімічних процесів в організмі людини підходить для комплексного лікування пошкодження клітин печінки та нервової системи різними токсинами (інфекції, ліки, отруйні рослини та гриби), а також тяжкої патології вагітності або синдрому системної запальної відповіді (сепсис, токсичний шок). Він придатний для застосування як в умовах стаціонару, так і в домашніх умовах для лікування та профілактики алкогольного отруєння.
Окрім терапії, Глутаргін можна використовувати професійним спортсменам для покращення якості м’язової тканини. Окрім того, рекомендовано призначати Глутаргін після тяжких хвороб для найшвидшого відновлення.

Діагнози, при яких застосовують Глутаргін