Ксероформ протягом декількох десятиліть застосовується в комбустіології та пластичній хірургії. Препарат являє собою монокомпонентний порошок вісмуту трибромфеноляту (також відомого під назвою ксероформ) з антисептичними, в’яжучими та підсушувальними властивостями. Практичне його застосування у складі складних препаратів зовнішньої дії почалося ще в першій половині ХХ ст. — методика отримання була запатентована у 1929 р. (Андосов В.В., 1999).

Механізм дії та спосіб застосування Ксероформу

Ксероформ ― це 2,4,6-трибромфенолят вісмуту основний. Ця речовина традиційно активно застосовується у гнійній хірургії ― ксероформ є одним із компонентів лініменту бальзамічного (за А.В. Вишневським), а також входить до складу сучасних перев’язувальних матеріалів. Однак Ксероформ у формі чистого порошку також застосовується в медичній практиці.
Вісмут, що входить до складу Ксероформу, вважається рідкісним елементом (Keogan D.M., 2014), а згадування про його застосування в медицині відносяться до другої половини XVIII ст. Добре відомо, що вісмут може взаємодіяти з нуклеозидами/нуклеотидами, амінокислотами/пептидами, а також із білками ― ферментами плазми крові (сироватковий трансферин, металотіонеїн, уреаза, білок теплового шоку та ін.).
В’яжуча дія вісмуту трибромфеноляту полягає у взаємодії з білками тканинного ексудату, а також із білковими структурами мікроорганізмів. У результаті цієї взаємодії утворюються альбумінати ― стійкі плівкові структури з коагульованого білка, які оберігають ранову поверхню від пошкодження та пригнічують життєдіяльність патогенних мікроорганізмів. Цей же механізм забезпечує підсушувальний ефект, оскільки в міру утворення альбумінатної плівки звужуються прилеглі до ранової поверхні капіляри та знижується їх проникність.
Окрім того, іони вісмуту в різних органічних сполуках, як й інші метали, характеризується антибактеріальною активністю проти E. coli, S. typhimurium, S. aureus, S.viridians, S. haemolyticus, S. epidermidis, E. faecalis, P. aeruginosa, C. albicans, B. subtilis, B. cereus (Keogan D.M., 2014). Окрім того, локальні препарати з вісмутом (завдяки його антитрипаносомній активності, зіставній з ефектом амфотерицину В) можуть застосовуватися у комплексному лікуванні лейшманіозу. Також до ери антибіотикотерапії препарати вісмуту вважалися кращим засобом для терапії сифілісу завдяки своїм антиспірохетозним властивостям (Degos R., 1977). Бактерицидні властивості поясняються тим, що ксероформ вступає в реакцію з білками клітинної стінки збудника та викликає їх коагуляцію.
Окрім активності вісмуту, препарат має ще й антисептичні властивості трибромфенолу, які також відомі з моменту настання ери антисептики в хірургії. Трибромфенол є сильнішим антисептичним препаратом, аніж попередні феноляти (Мелентьева Г.А., 1985).
Хоча препарати вісмуту при прийомі всередину майже не всмоктуються, Ксероформ призначений виключно для зовнішнього застосування.
Ксероформ відрізняється зручним способом нанесення ― ранову поверхню можна просто присипати щільним шаром порошку, після чого закрити пов’язкою. Такий метод нанесення є мінімально болісним. Окрім того, препарат можна застосовувати у складі мазевої пов’язки — його змішують з медичним вазеліном до досягнення 3% концентрації вісмуту трибромфеноляту (Chattopadhyay A., 2016). Важливо пам’ятати що, як й інші підсушувальні препарати, Ксероформ краще застосовувати для відкритого способу обробки ран. Пов’язано це з тим, що через підсушувальну дію вісмуту трибромфеноляту підвищується в’язкість ранового ексудату. У результаті він виступає у ролі своєрідного клею, що фіксує марлеву пов’язку безпосередньо до ранової поверхні, що робить подальші перев’язки болісними.
Застосування ксероформу повністю відповідає сучасній стратегії «wound bed preparation» у питаннях ведення хронічних ран. Оскільки в ексудаті хронічної рани міститься велика кількість протеолітичних ферментів, то вони перешкоджають процесам нормального загоєння рани та чинять корозійний ефект на краї та дно рани. Ксероформ же інактивує ці ферменти, таким чином сприяючи розростанню грануляції та епітелізації вади.

Застосування Ксероформу в медичній практиці

Препарат застосовується для ведення під пов’язкою як ран із місця забору епідермального клаптя, так і в місцях трансплантації або ж для обробки опікових ран (Barillo D.J., 2017). Причому відмічається, що в донорській локалізації ксероформ демонструє максимальну ефективність, оскільки рана мінімально контамінована патогенними мікроорганізмами, а препарат прискорює процеси її загоєння (Feldman D.L., 1991). Окрім того, ксероформ скорочує загальну тривалість періоду ведення опікових ран (Hansbrough W., 1995). Ефективність загоєння опікових ран підтверджується ще й тим, що товщина епідермального та дермального шарів на них вдвічі більша, ніж на інтактних ділянках шкіри (Malpass K.G., 2003). Окрім того, застосування ксероформу забезпечує ще й кращий косметичний ефект ― шрами стають менш вираженими (Haith L.R., 2015). Однак слід враховувати, що пов’язки з ксероформом не слід використовувати, якщо для закриття опікової рани застосовується культура кератиноцитів ― препарат погіршує результати їх приживлення (Esteban-Vives R., 2016). У разі самостійного лікування слід пам’ятати, що якщо опікова рана вкрита струпом з коагульованих білків клітин епідермісу та плазми крові ― цей струп не слід примусово видаляти. Ксероформ можна наносити лише на ранову поверхню з активною ексудацією, яка перешкоджає процесам нормального загоєння рани.
Окрім власне загоювального ефекту, ксероформ дозволяє боротися з таким ускладненням опіків, як колонізація опікових ран Pseudomonas aeruginosa. Після проведення розширеної перев’язки з некректомією в умовах загальної анестезії у подальшому рекомендується ведення рани відкритим способом з регулярним присипанням її ксероформом. Завдяки своїм в’яжучим, підсушувальним та антисептичним властивостям ксероформ створює несприятливі умови для життєдіяльності збудника, зменшує вираженість токсемії та локальних проявів інфекційного процесу (Рыбдылов Д.Д., 2009). А оскільки колонізація опікових ран синьогнійною паличкою є однією з головних проблем комбустіології ― її частота досягає 35%, то усунення збудника сприяє найшвидшій підготовці ран до аутодермопластики.
Також ксероформ у формі порошку застосовується для обробки трофічних виразок нижніх кінцівок при посттромботичному синдромі (ПТФС) (Wereide K., 1983), хоча при цьому відмічається висока частота випадків контактного дерматиту. Трофічні виразки нижніх кінцівок виникають як наслідок комплексу патологічних процесів, які розвиваються у зв’язку із застоєм венозної крові. Затримка великих об’ємів крові у судинах нижніх кінцівок призводить до деформації судинної стінки та порушення її проникності. Це зумовлює трансудацію плазми крові у м’які тканини з утворенням індуративного целюліту та вторинних склеротичних змін, через які порушується вже артеріальний кровообіг на капілярному рівні.
Окрім того, ксероформ також рекомендовано застосовувати в комплексі заходів з профілактики та лікування пролежнів (Петров В.Н., 2008). Пролежні ― це аналог трофічних виразок, що мають деякі патогенетичні відмінності. Перш за все пролежні утворюються у малорухливих людей у місцях найбільшого тиску на м’які тканини. Порушення капілярного кровотоку в артеріолах та прекапілярах і зумовлює дегенеративно-некротичні зміни. Однак пролежні можуть виникати не тільки у паралізованих пацієнтів. Навіть тривале (більше 2 год) перебування в наркозі на операційному столі може призвести до утворення пролежня, якщо у пацієнта відмічається надмірна маса тіла.
Формалінові похідні вісмуту сьогодні актуальні в отоларингології (Crossland G.J., 2011). Описаний досвід застосування ксероформу в ЛОР-практиці для обробки ран після втручань на зовнішньому слуховому проході (Ghavami Y., 2016) або трепанації соскоподібного відростка (Chevretton E.B., 1991). Застосовується препарат також у ЛОР-онкології для тампонування порожнин верхньощелепної кістки (Андреев В.Г., 2010) після її резекції, а також після протезування кістковими імплантами (Епифанов С.А., 2019).
Повідомляється також про успішне застосування оклюзійної пов’язки з ксероформом для закриття бронхоплевральної нориці, ускладненої пневмотораксом (Fujiwara M., 2012).
Тампони з ксероформом з успіхом застосовуються для зупинки носової кровотечі (McGlashan J.A., 1992). Оскільки вісмуту трибромфенолят при взаємодії з білками викликає їх коагуляцію, то при контакті з кров’ю він сприяє її швидкому згортанню з утворенням щільного тромбу.
Порошковий ксероформ вважається оптимальним засобом для обробки ран промежини після реконструктивних колопроктологічних операцій (Аверин В.И., 2015) завдяки своїм підсушувальним та в’яжучим властивостям: він сприяє утворенню ніжних недеформуючих рубців та перешкоджає передчасному розходженню швів.
В’яжучі та ранозагоювальні властивості вісмуту трибромфеноляту дозволяють застосовувати його також у загальнолікарській та дерматологічній практиці для обробки таких ранових поверхонь, як:
— дерматити різної етіології, які супроводжуються ексудацією (у тому числі пелюшковий дерматит, мокнуча екзема);
— ерозивне або виразкове ураження шкіри;
— препарат може бути рекомендований для самостійної обробки сонячних опіків, якщо їх глибина передбачає утворення пухирів (особливо якщо ці пухирі розкриваються самостійно або людина розкриває їх у домашніх умовах);
— фурункули або абсцеси шкіри;
— опрілості, які утворюються у складках шкіри при надмірній масі тіла у спекотну пору року;
— множинні подряпини (наприклад від котячих кігтів), поширені садна (після промивання їх 3% розчином перекису водню та видалення усіх сторонніх тіл);
— при обмороженнях. Причому препарат підходить не тільки для лікування поширених обморожень, а й для обробки локальних ранок, які утворюються після кріодеструкції (наприклад папілом);
— низька токсичність препарату дає можливість застосовувати його для обробки пупкової ранки у новонароджених або омфаліту в дорослих.
Перспективним напрямком є застосування солей вісмуту в якості додатку до антибіотикотерапії. Така комбінація ефективна у разі, якщо збудних демонструє такі шляхи набутої антибіотикорезистентності, як метало-β-лактамази (Верона інтегрон-кодована метало-β-лактамаза, Нью Делі метало-β-лактамаза ― найбільш відома на сьогодні плазмідна β-лактамаза NDM-1). Солі вісмуту не тільки інгібують β-лактамази, але й значно гальмують подальшу еволюцію NDM-1 (Wang R., 2018). Ця властивість дозволяє розглядати ксероформ як засіб для боротьби з мультирезистентною мікрофлорою, яка колонізує шкірні покриви та ранові поверхні у тяжких та лежачих хворих.

Висновки

Підбиваючи підсумки, можна відмітити, що незважаючи на тривалу історію ― досвід клінічного застосування ксероформу в медицині вже наближається до сторіччя ― ксероформ усе ще актуальний у хірургічній, педіатричній та геріатричній практиці. І хоча розроблені одноразові перев’язувальні матеріали з фіксованою концентрацією ксероформу, форма випуску у вигляді порошку також досить комфортна для застосування ― препарат легко наноситься навіть на поширену ранову поверхню з мінімальним дискомфортом. А його синергічна з антибіотиками дія як ніколи актуальна в еру мультирезистентності патогенної та умовно-патогенної мікрофлори.

Діагнози, при яких застосовують Ксероформ