Лізолід-600 (Lizolid-600)

діюча речовина: linezolid;

1 таблетка містить лінезоліду 600 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, повідон, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, гіпромелоза, дибутилфталат, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171).

Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: білі капсулоподібні таблетки, вкриті оболонкою, з лінією розлому з одного боку та гладенькі з іншого.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Код АТХ J01X Х08.

Фармакодинаміка.

Загальнi характеристики.

Лiнезолiд — синтетичний антибактерiальний препарат, що належить до нового класу антимiкробних засобiв — оксазолiдинонiв. Вiн виявляє активнiсть in vitro проти аеробних грампозитивних бактерiй та анаеробних мiкроорганiзмiв. Лiнезолiд вибiрково пригнiчує синтез бiлкiв бактерiй через унiкальний механiзм дiї. Вiн безпосередньо зв’язується з рибосомами бактерiй (23S з 50S субодиниць) та перешкоджає утворенню функцiонального iнiцiюючого комплексу 70S (важливого компонента процесу трансляцiї).

Поширенiсть набутої резистентностi може змiнюватися географiчно та у часi для окремих видiв, тому бажано спиратися на мiсцеву iнформацiю стосовно резистентностi мiкроорганiзмiв, особливо при лiкуваннi тяжких iнфекцiй. У разi необхiдностi, коли рiвень поширеностi резистентностi мiкроорганiзмiв на мiсцевому рiвнi є таким, що користь вiд застосування лiкарського засобу, принаймнi по вiдношенню до деяких видiв iнфекцiй, викликає сумнiви, слiд звернутися за консультацiєю до експерта.

Чутливi мiкроорганiзми

Грампозитивнi аеробнi мiкроорганiзми: Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium*, Staphylococcus aureus*, коагулазонегативнi стафiлококи, Streptococcus agalactiae*, Streptococcus pneumoniae*, Streptococcus pyogenes*, Group С streptococci, Group G streptococci.

Грампозитивнi анаеробнi мiкроорганiзми: Clostridium perfringens, Peptostreptococcus anaerobius, Peptostreptococcus species.

Резистентнi мiкроорганiзми: Haemophilus injluenza, Moraxella catarrhalis, Neisseria species, Enterobacteriaceae. Pseudomonas species.

*Клiнiчна ефективнiсть була продемонстрована для чутливих штамiв згiдно з затвердженими показаниями.

Хоча лiнезолiд демонструє деяку активнiсть in vitro проти Legionella, Chlamydia pneumoniae та Mycoplasma pneumoniae, недостатньо даних для пiдтвердження клiнiчної ефективностi в цих випадках.

Перехресна резистентнiсть

Механiзм дiї лiнезолiду вiдрiзняється вiд механізму дії інших класів антибiотикiв. Дослiдження клінічних штамiв (метицилiнрезистентних стафiлококiв, ванкомiцинрезистентних ентерококiв, а також пенiцилiн- та еритромiцинрезистентних стрептококiв) in vitro показують, що лiнезолiд зазвичай активний вiдносно мiкроорганiзмiв, стiйких до одного або декiлькох iнших класiв антимiкробних агентiв.

Стiйкiсть до лiнезолiду пов’язана з точковими мутацiями в 23S рРНК.

Фармакокiнетика.

Препарат мiстить лiнезолiд, що є бiологiчно активною речовиною та метаболiзується до неактивних похідних.

Абсорбція

Лінезолід інтенсивно всмоктується після застосування перорально. Максимальні концентрації у плазмі крові досягаються приблизно через 1–2 години після застосування, абсолютна біодоступність препарату становить близько 100%. Тому лінезолід можна застосовувати перорально або внутрішньовенно без корекції дози.

Лінезолід можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Час до досягнення максимальної концентрації збільшується з 1,5 до 2,2 години, і С_mах знижується приблизно на 17% при застосуванні лінезоліду з їжею з високим вмістом жирів. Проте загальна експозиція, яка оцінюється за AUC_0-∞, подібна в обох випадках.

Розподіл

Дослідження фармакокінетики показали, що лінезолід швидко розподіляється у тканинах з доброю перфузією. Приблизно 31% лінезоліду зв’язується з білками плазми крові, і це не залежить від концентрації препарату. Об’єм розподілу лінезоліду у рівноважному стані у здорових дорослих добровольців становить у середньому 40–50 л.

Відношення концентрації лінезоліду в слині до концентрації у плазмі крові становило 1,2 : 1, а відношення концентрації лінезоліду в поті до концентрації у плазмі крові — 0,55 : 1.

Метаболізм

Лінезолід переважно метаболізується шляхом окислення морфолінового кільця з утворенням двох неактивних похідних карбонової кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксіоцтової кислоти (А) і метаболіту гідроксіетилгліцину (В). Передбачається, що метаболіт А утворюється ферментативним шляхом, тоді як утворення метаболіту В опосередковується неферментативним механізмом, що включає хімічне окислення в умовах in vitro. Дослідження in vitro продемонстрували, що лінезолід мінімально метаболізується з можливою участю у цьому процесі системи цитохрому людини Р450. Проте метаболічні шляхи для лінезоліду до кінця не вивчені.

Виведення

Ненирковий кліренс становить приблизно 65% від загального кліренсу лінезоліду. У рівноважному стані приблизно 30% дози препарату виявляється в сечі у вигляді лінезоліду, 40% — у вигляді метаболіту В і 10% — у вигляді метаболіту А. Середній нирковий кліренс лінезоліду становить 40 мл/хв, що вказує на канальцеву реабсорбцію. Лінезолід у калі практично не визначається, тоді як приблизно 6% дози препарату виявляється в калі у вигляді метаболіту В і 3% — у вигляді метаболіту А.

Незначна нелінійність кліренсу спостерігалася при підвищенні дози лінезоліду, що, очевидно, є наслідком нижчого ниркового і нениркового кліренсу цього препарату при його вищих концентраціях. Проте ця різниця у кліренсі була незначна і не впливала на уявний період напіввиведення.

Пацiєнти з нирковою недостатнiстю. Фармакокiнетика лiнезолiду не змiнюється у пацiєнтiв з будь-яким ступенем ниркової недостатностi; проте два основнi метаболiти лiнезолiду кумулюються у пацiентiв з нирковою недостатнiстю зi збiльшенням їx накопичення у пацiєнтiв з бiльшим ступенем важкостi ниркової дисфункцiї. Фармакокiнетика лiнезолiду та двох його метаболiтiв також була дослiджена у пацiєнтiв з термiнальною стадiєю ниркової недостатностi (ТСНН), якi знаходяться на гемодiалiзi. У дослiдженi ТСНН 14 пацiєнтiв отримували 600 мг лiнезолiду кожнi 12 годин протягом 14,5 дня. Оскiльки незалежно вiд функцiї нирок досягалися однаковi концентрацiї лiнезолiду у плазмі крові, тому для пацієнтів з нирковою недостатністю не рекомендуеться проводити корекцiю дози. Проте, враховуючи вiдсутнiсть iнформацiї про клiнiчну значущiсть накопичення основних метаболiтiв, слiд зважити доцiльнiсть застосування лiнезолiду пацiєнтам при наявностi ниркової недостатностi i потенцiйних ризикiв накопичення таких метаболiтiв. I лiнезолiд, i два метаболiти виводяться за допомогою гемодiалiзу. Iнформацiя про вплив перитонеального дiалiзу на фармакокiнетику лiнезолiду вiдсутня.

Пацiєнти з печiнковою недостатнiстю. Фармакокiнетика лiнезолiду не змiнювалася у 7 пацiентiв з порушенням функцiї печiнки вiд легкого до середнього ступеня тяжкостi (клас А або Б за шкалою Чайлда–П’ю). На пiдставi наявних даних для пацiєнтiв з ураженням функцiї печiнки вiд легкого до середнього ступеня тяжкостi коригування дози не рекомендоване. Фармакокiнетика у пацiєнтiв з ураженням функцiї печiнки тяжкого ступеня не оцінювалася.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами визначених мікроорганізмів, при таких станах:

• госпітальна пневмонія;
• негоспітальна пневмонія;
• ускладнені інфекції шкіри та її структур, зокрема інфекції на тлі діабетичної стопи без супутнього остеомієліту, спричинені Staphylococcus aureus (метицилінчутливими та метицилінрезистентними ізолятами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agalactiae;

Лізолід-600 не був вивчений у лікуванні виразкових пролежнів;

• неускладнені інфекції шкіри та її структур, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метицилінчутливими ізолятами) або Streptococcus pyogenes;
• резистентні до ванкоміцину інфекції, спричинені штамами Enterococcus faecium, включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією.

Лізолід не показаний для лікування інфекцій, спричинених грамнегативними мікроорганізмами. У разі підозри або виявлення грамнегативного збудника потрібно негайно розпочати специфічну грамнегативну терапію.

Відома гіперчутливість до лінезоліду або до будь-якого іншого компонента препарату.

Лізолід-600 не слід застосовувати пацієнтам, які приймають будь-які медичні препарати, що пригнічують моноаміноксидазу А та В (наприклад, фенелзин, ізокарбоксазид, селегілін, моклобемід), або протягом 2 тижнів після прийому таких препаратів.

За винятком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу артеріального тиску, Лізолід-600 не слід призначати пацієнтам з такими супутніми клінічними станами або супутнім прийомом нижчезазначених препаратів:

• неконтрольована артеріальна гіпертензія, феохромоцитома, карциноїд, тиреотоксикоз, біполярна депресія, шизоафективний розлад, гострі епізоди запаморочення;
• інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ₁ рецепторів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (включаючи адренергічні бронходилататори, псевдоефедрин, фенілпропаноламін), вазопресори (епінефрин, норепінефрин), допамінергічні сполуки (допамін, добутамін), петидин або буспірон.

Слід припинити годування груддю протягом застосування препарату (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю.»)

Інгібітори моноаміноксидази

Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях безпеки лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів, які отримують супутню терапію препаратами, що створюють певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливо проводити ретельне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Потенційні взаємодії, що призводять до підвищення артеріального тиску

У здорових добровольців з нормальним артеріальним тиском лінезолід збільшує підвищення артеріального тиску, спричинене псевдоефедрином та фенілпропаноламіду гідрохлоридом. Комбіноване введення лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіду гідрохлориду призводить до зростання систолічного артеріального тиску в середньому на 30 — 40 мм. рт. ст. порівняно зі зростанням на 11 — 15 мм. рт. ст. під впливом винятково лінезоліду, на 14 — 18 мм. рт. ст. під впливом виключно псевдоефедрину або фенілпропаноламіну, та на 8 — 11 мм. рт. ст. при застосуванні плацебо. Аналогічних досліджень з участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією не проводили. Рекомендовано ретельно підбирати дози препаратів, які проявляють вазопресорний вплив, включаючи дофамінергічні препарати, щоб отримати бажаний результат при комбінованому застосуванні лінезоліду з цими препаратами.

Потенційні серотонінергічні взаємодії

Потенційні взаємодії між лінезолідом та декстрометорфаном вивчали у дослідженні з участю здорових добровольців. Учасники отримували декстрометорфан (дві дози по 20 мг з інтервалом у 4 години) у комбінації з лінезолідом або без нього. У здорових добровольців, які отримували лінезолід та декстрометорфан, не спостерігали проявів серотонінового синдрому (сплутаність свідомості, марення, занепокоєння, тремор, патологічний рум’янець, посилене потовиділення, гіперпірексія).

Досвiд пiсляреестрацiйного використання: було отримано одне повiдомлення щодо виникнення проявiв, подiбних до проявiв серотонiнового синдрому, у пацiєнта, який приймав лiнезолiд та декстрометорфан, цi прояви зникли пiсля вiдмiни обох препаратiв.

Протягом клiнiчного використання лiнезолiду та серотонiнергiчних препаратiв, включаючи антидепресанти такi як селективнi iнгiбiтори зворотного захоплення серотонiну (СІЗЗС), опіоїди, повiдомляли про випадки розвитку серотонiнового синдрому. Таким чином, хоча комбiноване застосування цих препаратiв протипоказане (див. роздiл «Протипоказання»), лiкування пацiєнтiв, для яких лiкування як лiнезолiдом, так i серотонiнергiчними препаратами має вирiшальне значення, описане у роздiлi «Особливостi застосування».

Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами

У пацієнтів, які отримували лінезолід та тирамін у кількості менше 100 мг, не спостерігали значного вазопресорного ефекту. Це свідчить про необхідність уникати лише надлишкового споживання продуктів та напоїв з великим вмістом тираміну (а саме — зрілих сирів, дріжджових екстрактів, недистильованих алкогольних напоїв та ферментованих продуктів із соєвих бобів, таких як соєвий соус).

Препарати, які метаболізуються за допомогою цитохрому Р450

Лiнезолiд не зазнає метаболiчних перетворень пiд впливом ферментативної системи цитохромiв Р450, та не пригнiчує функцiї жодного з клiнiчно значущих iзоформ цитохрому Р450 людини (1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2E1, 3А4). Аналогiчно, лiнезолiд не спричиняє iндукцiї iзоферментiв цитохромiв Р450 у щурiв. Тому не очiкується впливу лiнезолiду на фармакокiнетику iнших лiкарських засобiв, якi метаболiзуються CYP450.

Рифампiцин. Вплив рифампiцину на фармакокiнетику лiнезолiду вивчали у 16 здорових дорослих добровольцiв чоловiчої статi, яким вводили лiнезолiд (600 мг двiчi на добу протягом 2,5 днiв), у комбiнацiї з рифампiцином (600 мг 1 раз на день протягом 8 днiв) та без. Рифампiцин знижував показники Сmax та AUС лiнезолiду в середньому на 21% (90% ДI 15, 27) та у середньому на 32% (90% ДI 27, 37) вiдповiдно. Механiзм такої взаємодiї та її клiнiчне значення невiдомi.

Варфарин. При додаваннi варфарину до курсу лiкування лiнезолiдом у рiвноважному станi спостерiгали 10% зниження середнього максимального МНС при одночасному застосуваннi, при цьому AUС МНС знижувалася на 5%. Даних про пацiєнтiв, якi одночасно отримували варфарин та лiнезолiд, недостатньо для оцiнки клiнiчного значення, якщо воно є, цих результатів.

Антибіотики

Азтреонам: фармакокінетика лінезоліду або азтреонаму не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.

Гентаміцин: фармакокінетика лінезоліду або гентаміцину не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.

Дослiдження in vitro продемонстрували адитивнiсть або iндиферентнiсть мiж лiнезолiдом та ванкомiцином, гентамiцином, рифампiном, іміпенем-циластатином, азтреонамом, ампiцилiном, стрептомiцином.

Антиоксиданти

При одночасному застосуванні препарату з вітаміном С або вітаміном Е проводити корекцію дози лінезоліду не рекомендується.

Мієлосупресія

Повідомляли про виникнення мієлосупресії (включаючи анемію, лейкопенію, панцитопенію та тромбоцитопенію) у пацієнтів, які приймають лінезолід. Після відміни лінезоліду показники змінених параметрів крові поверталися до значень, які спостерігалися до початку лікування. Імовірно, ризик розвитку цих ефектів пов’язаний з тривалістю лікування. У пацієнтів літнього віку застосування лінезоліду може супроводжуватися більш високим ризиком виникнення патологічних змін крові порівняно з молодшими пацієнтами. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (незалежно від того, чи проходять вони процедури діалізу) та пацієнтів із помірною та вираженою печінковою недостатністю можливе підвищення частоти розвитку тромбоцитопенії. Таким чином, ретельний моніторинг формули крові необхідний у таких пацієнтів: пацієнти з уже існуючою анемією, гранулоцитопенією або тромбоцитопенією; пацієнти, які отримують супутні препарати, здатні знижувати рівні гемоглобіну, зменшувати кількість формених елементів крові або негативно впливати на кількість чи функціональну активність тромбоцитів; пацієнти з тяжкою формою ниркової недостатності або середньою та тяжкою формою печінкової недостатності; пацієнти, курс лікування яких триває більше 10–14 днів. Застосовувати лінезолід для лікування таких пацієнтів бажано лише у поєднанні з ретельним контролем рівня гемоглобіну, загального аналізу крові та, у разі можливості, кількості тромбоцитів.

Якщо під час лікування лінезолідом розвивається значна мієлосупресія, лікування необхідно зупинити. Винятком є випадки, коли продовження лікування визнане абсолютно необхідним. У таких ситуаціях необхідно проводити ретельний моніторинг показників загального аналізу крові та впроваджувати відповідні стратегії лікування.

Крім того, рекомендовано щотижня проводити моніторинг показників загального аналізу крові (включаючи визначення рівнів гемоглобіну, кількості тромбоцитів, загальної кількості лейкоцитів та розгорнутої лейкоцитарної формули) у пацієнтів, які проходять лікування лінезолідом, незалежно від початкових показників аналізу крові.

У пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування), спостерігали підвищення частоти виникнення тяжкої анемії. Такі пацієнти частіше потребували переливання крові. Про випадки анемії з потребою у переливанні крові також повідомляли у постмаркетинговому періоді. Така анемія частіше виникала у пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів.

Також у постмаркетинговому періоді повідомляли про випадки сидеробластної анемії. Серед випадків, для яких був відомий час виникнення анемії, більшість пацієнтів отримувала лінезолід протягом більше 28 днів. Після припинення застосування лінезоліду більшість пацієнтів повністю або частково одужували внаслідок проведення лікування анемії або навіть без лікування.

Дисбаланс показників летальності у клінічному дослідженні з участю пацієнтів з інфекціями кровотоку, пов’язаними з використанням катетерів та спричиненими грампозитивними збудниками

У ході відкритого дослідження з участю пацієнтів із серйозними внутрішньосудинними інфекціями, спричиненими використанням катетерів, спостерігали зростання летальності у групі пацієнтів, яким застосовували лінезолід, порівняно з групами лікування ванкоміцином/диклоксациліном/оксациліном (78 з 363 (21,5%) проти 58 з 363 (16,0%)). Основним фактором впливу на показник летальності була наявність грампозитивної інфекції на початковому рівні.

Показники летальності у пацієнтів з інфекціями, спричиненими винятково грампозитивними організмами, були схожі (переважне співвідношення 0,96; 95% довірчий інтервал 0,58 — 1,59), але у групі лікування лінезолідом частота летальних випадків була значно вищою (р = 0,0162) у пацієнтів з будь-яким додатковим збудником або відсутністю збудників на початковому рівні (переважне співвідношення 2,48; 95% довірчий інтервал: 1,38 — 4,46). Найбільший дисбаланс спостерігався під час лікування та протягом 7 днів з моменту відміни досліджуваного препарату. У більшості пацієнтів у групі лікування лінезолідом виявили грамнегативні інфекції протягом дослідження, ці пацієнти померли від інфекцій, спричинених грамнегативними збудниками, та від полімікробних інфекцій. Таким чином, при ускладнених інфекціях шкіри та м’яких тканин у пацієнтів зі встановленою та підозрюваною супутньою інфекцією, спричиненою грамнегативними збудниками, лінезолід слід застосовувати лише у разі відсутності інших варіантів лікування (див. розділ «Показання»). За таких обставин необхідно розпочинати паралельне лікування грамнегативної інфекції.

Діарея та коліт, пов’язані із застосуванням антибіотиків

При застосуванні майже усіх антибіотиків, включаючи лінезолід, повідомляли про виникнення діареї та коліту, пов’язаних із застосуванням антибіотиків, включаючи псевдомембранозний коліт, та пов’язану з Clostridium difficile діарею (CDAD), тяжкість проявів яких може варіювати від помірної діареї до коліту з летальним результатом. Таким чином, важливо враховувати можливість цього діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування лінезоліду розвивається діарея. У разі підозри на діарею або коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків, або підтвердження цього діагнозу необхідно припинити поточне лікування антибактеріальними препаратами (включаючи лінезолід) та негайно розпочати відповідні терапевтичні заходи. У таких ситуаціях протипоказане застосування препаратів, які пригнічують перистальтику.

Потенційні взаємодії, що спричиняють підвищення артеріального тиску

Крім випадків, коли можливе спостереження за пацієнтами стосовно можливого підвищення артеріального тиску, лінезолід не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, феохромоцитомою, тиреотоксикозом та/або супутнім прийомом таких типів лікарських засобів як: прямі та непрямі симпатоміметики (наприклад псевдоефедрин), вазопресори (наприклад епінефрин, норепінефрин), дофамінергічні засоби (наприклад дофамін, добутамін).

Лактоацидоз

При застосуванні лінезоліду повідомляли про розвиток лактоацидозу. Пацієнти, у яких під час застосування лінезоліду виникають симптоми та прояви метаболічного ацидозу, включаючи рецидивуючу нудоту або блювання, біль у животі, низький рівень бікарбонатів або гіпервентиляцію, повинні негайно звернутися за медичною допомогою. У разі розвитку молочнокислого ацидозу необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.

Дисфункція мітохондрій

Лінезолід пригнічує мітохондріальний синтез білків. У результаті цього пригнічення можуть розвиватися такі побічні реакції як лактоацидоз, анемія та нейропатія (периферична та зорового нерва). Ці явища більш поширені при застосуванні препарату протягом більше 28 днів.

Серотоніновий синдром

Надходили спонтанні повідомлення про розвиток серотонінового синдрому, пов’язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)) та опіоїди (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Таким чином, одночасне застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів протипоказане (див. «Протипоказання»), за винятком випадків, коли застосування як лінезоліду, так і одночасне з ним застосування серотонінергічних препаратів має вирішальне значення. У таких випадках пацієнт повинен знаходитися під пильним наглядом з метою виявлення симптомів серотонінового синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі виникнення таких симптомів лікар повинен розглянути можливість відміни того або іншого препарату. Після відміни серотонінергічного препарату можливе виникнення симптоматики відміни.

Гіпонатріємія та/або синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНCАДГ)

У пацієнтів, які отримували лінезолід у постмаркетинговий період, спостерігались випадки гіпонатріємії та/або синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону. У зазначених випадках ознаки та симптоми включали сплутаність свідомості, сонливість, загальну слабкість, а у тяжких випадках призводили до дихальної недостатності і навіть смерті. Рекомендується регулярний контроль рівня натрію в сироватці крові у літніх людей, у пацієнтів, які приймають діуретики, та в інших пацієнтів із ризиком гіпонатріємії та/або СНСАДГ під час застосування лінезоліду. Якщо з’являються ознаки та симптоми гіпонатріємії та/або СНСАДГ, необхідно припинити прийом лікарського засобу і вжити відповідних підтримувальних заходів.

Периферична нейропатія та нейропатія зорового нерва

Повідомляли про розвиток периферичної нейропатії, а також нейропатії зорового нерва, та неврит зорового нерва, яка іноді прогресувала до втрати зору у пацієнтів, які отримували лікування лінезолідом. Такі повідомлення в першу чергу стосувалися пацієнтів, які отримували лікування протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування). Усім пацієнтам необхідно рекомендувати повідомляти про симптоми порушення зору, такі як зміни гостроти зору, зміни кольорового сприйняття, нечіткість зору або випадання частини поля зору. У подібних випадках рекомендовано терміново провести огляд з направленням до офтальмолога, якщо необхідно. Якщо пацієнт приймає Лізолід-600 протягом більш ніж рекомендовані 28 днів, необхідно регулярно перевіряти зір.

У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно зважити користь подальшого лікування Лізолід-600 та потенційні ризики.

Можливе зростання ризиків розвитку нейропатій при застосуванні лінезоліду для лікування пацієнтів, які отримують або нещодавно отримували терапію антибактеріальними препаратами для лікування туберкульозу.

Судоми

Повідомляли про випадки судом у пацієнтів, які отримували терапію препаратом Лізолід-600. У більшості випадків повідомляли про такий фактор ризику як судоми в анамнезі. Пацієнтам необхідно повідомляти лікарів, якщо у них раніше виникали судоми.

Інгібітори моноаміноксидази

Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. Проте в дозах, які застосовують для антибактеріальної терапії, він не проявляє пригнічувального впливу. У ході досліджень взаємодії лікарських препаратів та досліджень безпеки лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів з основними захворюваннями та/або супутнім лікуванням препаратами, при яких виникають певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливо проводити ретельний нагляд та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами

Пацієнтам слід рекомендувати уникати споживання великої кількості продуктів, збагачених тираміном (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гiпоглiкемiя

Повiдомлення, отриманi у пiсляреестрацiйний перiод, свiдчать про випадки симптоматичної гiпоглiкемiї при застосуваннi лiнезолiду, неселективного iнгiбiтopy МАО зворотної дiї, пацiентам з цукровим дiабетом, якi приймають iнсулiн або пероральнi гiпоглiкемiчнi препарати. Прийом деяких iнгiбiторiв МАО пов’язаний з гiпоглiкемiчними епiзодами у хворих на цукровий дiабет, якi отримують iнсулiн або гiпоглiкемiчнi засоби. Хоча причинний зв’язок мiж лiнезолiдом i гiпоглiкемiєю не встановлено, пацiєнтiв з цукровим дiабетом слiд попереджати про потенцiйну гiпоглiкемiчну реакцiю пiд час застосування лiнезолiду.

У разi виникнення гiпоглiкемiї може бути потрiбне зменшення дози iнсулiну чи перорального гiпоглiкемiчного засобу або припинення застосування перорального гiпоглiкемiчного засобу, iнсулiну чи лiнезолiду.

Суперінфекція

Вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору не вивчали під час клінічних випробувань. Застосування антибіотиків іноді може призводити до надмірного росту нечутливих організмів. Наприклад, приблизно у 3% пацієнтів, які отримували лінезолід у рекомендованих дозах, протягом клінічних досліджень спостерігали виникнення кандидозу, пов’язаного із застосуванням препарату. У разі виникнення суперінфекцій під час лікування слід вживати відповідних заходів.

Особливі групи пацієнтів

Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю слід з обережністю та лише у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю рекомендовано лише у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Немає необхідності в корекції дози препарату залежно від статі пацієнта.

Порушення фертильної функції

Лiнезолiд знижував фертильнiсть та спричиняв вiдхилення морфологiчних показникiв якостi сперми у здорових дорослих самцiв щурiв при рiвнях експозицiї, приблизно таких, що очiкуються у людей. Цi змiни мали оборотний характер. Можливий вплив лiнезолiду на репродуктивну функцiю чоловiкiв невiдомий.

Клінічні випробування

Безпека та ефективність лінезоліду при застосуванні його протягом більше 28 днів не встановлені.

У контрольованих клінічних випробуваннях не брали участь пацієнти з діабетичними ураженнями стоп, пролежнями або ішемічними ураженнями, тяжкими опіками чи гангреною. Відповідно, досвід застосування лінезоліду для лікування таких станів обмежений.

Поява бактерій, резистентних до лікарського засобу

Малоймовірно, що призначення препарату Лізолід-600 у разі відсутності діагностованої бактеріальної інфекції або з профілактичною метою завдасть шкоди пацієнтові або збільшить ризик появи бактерій, резистентних до лікарського засобу.

Застосування у період вагітності. Дані щодо застосування препарату Лізолід-600 вагітним жінкам обмежені. Результати досліджень на тваринах продемонстрували наявність репродуктивної токсичності. Існує потенційний ризик для людини. Лізолід-600 не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків, коли очікувана користь перевищує потенційний ризик.

Застосування у період годування груддю. Результати досліджень на тваринах показали, що лінезолід та його метаболіти можуть проникати у грудне молоко. Отже, слід припинити годування груддю протягом лікування препаратом.

Необхідно попереджати пацієнтів про можливість розвитку запаморочення або симптомів порушення зору (див. розділ «Особливості застосування» та «Побічні реакції») під час прийому лінезоліду та рекомендувати їм не керувати автомобілем і не працювати з іншими механізмами у разі виникнення названих симптомів.

Тривалiсть лiкування залежить вiд збудника, локалiзацiї та тяжкостi iнфекцiї, а також вiд клiнiчного ефекту.

Рекомендацiї щодо тривалостi терапiї, якi наведено нижче, були застосованi у клiнiчних дослiдженнях. Для деяких видiв iнфекцiй може бути доречна коротша тривалiсть лiкування, але це не було оцiнено у клiнiчних дослiдженнях.

Максимальна тривалiсть лiкування — 28 днiв. Безпека та ефективнiсть застосування лiнезолiду довше 28 днiв не були вивченi.

Не потрiбне пiдвищення рекомендованих доз або тривалостi лiкування у випадках iнфекцiй, якi супроводжуються бактерiємiєю.

Рекомендацiї щодо дозування вiдповiдно до показань наведено в таблицi нижче.

Пацієнти, лікування яких було розпочато з призначення лінезоліду у вигляді внутрішньовенних інфузій, можуть бути переведені на лікування Лізолід-600 у формі для перорального застосування. У такому разі підбір дози не потрібний, оскільки біодоступність лінезоліду при прийомі внутрішньо становить майже 100%.

Таблиця 1

* Застосовувати лінезолід в іншій лікарський формі з можливістю відповідного дозування.

Максимальна доза для дорослих і дітей не має перевищувати 600 мг 2 рази на добу.

Застосування пацієнтам літнього віку: немає потреби в корекції дози.

Застосування пацiєнтам з нирковою недостатнiстю. Немає потреби в корекції дози. Оскiльки приблизно 30% дози виводиться протягом тригодинного сеансу гемодiалiзу розпочатого через 3 години пiсля введения препарату, пацiєнтам, якi отримували подiбне лiкування, лiнезолiд слід призначати після гемодіалізу (див. розділ «Фармакологiчнi властивостi. Фармакокiнетика»).

Застосування пацiєнтам iз печiнковою недостатнiстю. Немає потреби в корекцiї дози (див.

розділ «Фармакологiчнi властивостi. Фармакокiнетика»).

Препарат у даній лікарській формі призначати дітям віком від 12 років.

Специфічного антидоту немає.

Не було зареєстровано випадків передозування.

У разі передозування показане симптоматичне лікування з проведенням заходів щодо підтримки рівня клубочкової фільтрації. Приблизно 30% прийнятої дози препарату виводиться протягом 3 годин гемодіалізу, але немає даних щодо виведення лінезоліду під час процедур перитонеального діалізу або гемоперфузії. Два первинних метаболіти лінезоліду також виводяться шляхом гемодіалізу.

Зазначена інформація ґрунтується на даних, отриманих у ході клінічних досліджень, під час яких більше 2000 дорослих пацієнтів отримували рекомендовані дози препарату Лізолід-600 протягом періоду до 28 днів.

Найчастiшими побiчними реакцiями, про якi повiдомляли, що призводили до вiдмiни препарату, були головний бiль, дiарея, нудота та блювання. Приблизно 3% пацiєнтiв припинили лiкування через розвиток зумовлених препаратом побiчних реакцiй.

Додатковi побiчнi реакцiї, про якi повiдомляли пiсля виходу препарату на ринок, включенi до перелiку нижче iз зазначенням частоти виникнення як «частота невiдома», оскiльки частоту виникнення не можна встановити за наявними даними.

Побiчнi реакцiї, про якi повiдомляли протягом лiкування, наведено нижче за такою класифiкацією частоти: дуже часто (≥ 1/10); часто (вiд ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (вiд ≥ 1/1000 до < 1/100); рiдко (вiд ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рiдко (< 1/10000); частота невідома — частоту не можна встановити за наявними даними.

Iнфекцiї та iнвaзiї: часто — кандидоз, оральний кандидоз, вагiнальний кандидоз, грибковi iнфекцiї; нечасто — вагініт; рiдко — антибiотикасоцiйованi коліти, включаючи псевдомембранозний колiт*.

З боку системи кровi та лiмфатичної·системи: часто — анемiя*†; нечасто — лейкопенiя*, нейтропенiя, тромбоцитопенiя*, еозинофiлiя; рiдко — панцитопенiя*; частота невiдома — мієлосупресiя*, сидеробластна анемiя*.

З боку iмyннoї· системи: частота невiдома — анафiлаксiя.

З боку метаболiзму та харчування: нечасто — гiпонатрiємiя; частота невідома — лактоацидоз*.

З боку психiки: часто — безсоння.

Неврологiчнi розлади: часто — головний бiль, перверсiї' смаку (металiчний присмак), запаморочення; нечасто — судоми*, гiпестезiя, парестезiя; частота невiдома — серотонiновий синдром**, периферична нейропатiя*.

З боку органiв зору: нечасто — затуманення зору*; рiдко — дефект поля зору*; частота невiдома — зорова нейропатiя*, неврит зорового нерва*, втрата зору*, змiна зорового вiдчуття*, змiна сприйняття кольору*.

З боку органiв слуху та рiвноваги: нечасто — дзвiн у вухах.

З боку серця: нечасто — аритмiя (тахiкардiя).

З боку судин: часто — артерiальна гiпертензiя; нечасто — транзиторна iшемiчна атака, флебiт, тромбофлебiт.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто — дiарея, нудота, блювання, локальний або генералiзований бiль у животi, запор, диспепсiя; нечасто — панкреатит, гастрит, здуття живота, сухiсть у ротi, глосит, частi рiдкi випорожнення, стоматит, розлади або змiна кольору язика; рiдко — знебарвлення поверхнi зубiв.

З боку гепатобiлiарної системи: часто — вiдхилення вiд норм показників функцiональних печiнкових проб, збiльшення рiвнiв АЛТ, АСТ або лужної фосфатази; нечасто — пiдвищення загального бiлiрубiну.

З боку шкiри та пiдшкiрної клiтковиии: часто — свербiж, висип; нечасто — кропив’янка, дерматит, надмiрне потовидiлення; рідко — алергічний васкуліт; частота невiдома — бульознi ураження шкiри, такi як синдром Стiвенса–Джонсона та токсичний епiдермальний некролiз, ангiоедема, алопецiя.

З боку нирок i сечовидiльної· системи: часто — пiдвищення азоту сечовини кровi; нечасто — ниркова недостатнiсть, пiдвищення креатинiну, полiурiя.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — вульвовагiнальнi порушення.

Загальнi розлади: часто — гарячка, локалiзований бiль; нечасто — озноб, втома, спрага. Дослiдження. Бiохiмiя: часто — пiдвищення лактатдегiдрогенази, креатинiнкiнази, лiпази, амiлази або постпрандiального (не натще) рiвня глюкози, зниження загального бiлка, альбумiну, натрiю та кальцiю, пiдвищення або зниження калiю або бiкарбонату; нечасто — пiдвищення натрiю або кальцiю, зниження глюкози без голодування, пiдвищення або зниження хлоридiв. Гематологiя: часто — пiдвищення кiлькостi нейтрофiлiв або еозинофiлiв, зниження гемоглобiну, гематокриту або кiлькостi еритроцитiв, пiдвищення або зниження кiлькостi тромбоцитiв або лейкоцитiв; нечасто — пiдвищення кiлькостi ретикулоцитiв, зниження кiлькостi нейтрофiлiв.

* Див.роздiл «Особливостi застосування».

** Див.роздiли «Протипоказання» та «Взаємодiя з іншими лікарськими засобами та iншi види взаємодiй».

† Пiд час контрольованих клiнiчних дослiджень, у яких лiнезолiд застосовували у перiод до 28 днiв, у 2,0% пацiєнтiв вiдзначалася анемiя. У програмi iз застосуванням незареєстрованого лiкарського засобу по гуманiтарнiй програмi (compassionate use) з участю пацiєнтiв з iнфекцiями, що загрожують життю, та супутнiми захворюваннями, вiдсоток пацiснтiв, у яких виникла анемiя пiсля прийому лiнезолiду протягом ≤ 28 днiв становив 2,5% (33 з 1326) порiвняно з 12,3% (53 з 430), якi лiкувалися > 28 днiв. Спiввiдношення зафiксованих випадкiв тяжкої анемiї, спричиненої застосуванням лiкарського засобу, що потребувало переливания кровi становило 9% (3 з 33) у пацiєнтiв, які лiкувалися протягом ≤ 28 днiв та 15% (8 з 53) у тих, хто лiкувався протягом > 28 днiв.

Побiчнi реакцiї, пов’язанi iз застосуванням лiнезолiду, якi були оцiненi рiдко як реакцiї тяжкого ступеня: локалiзований абдомiнальний бiль, транзиторний iшемiчний напад та артерiальна гiпертензiя.

У постмаркетинговий період повідомляли про випадки симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні лінезоліду, неселективного інгібітору МАО зворотної дії, пацієнтам з цукровим діабетом, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати. Прийом деяких інгібіторів МАО пов’язаний з гіпоглікемічними епізодами у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби.

У пацієнтів, які отримували лінезолід у постмаркетинговий період, спостерігались випадки гіпонатріємії та/або синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону. У зазначених випадках ознаки та симптоми включали сплутаність свідомості, сонливість, загальну слабкість, а у тяжких випадках призводили до дихальної недостатності і навіть смерті.

Звiтування про пiдозрюванi побiчнi реакцiї

Звiтування про пiдозрюванi побiчнi реакцiї пiсля реєстрацiї лiкарського засобу має важливе значення. Це дає змогу здiйснювати безперервний монiторинг спiввiдношення ризик/користь для лiкарського засобу. Квалiфiкованих працiвникiв у сферi охорони здоров’я просять звітувати про будь-які підозрювані небажані реакції відповідно до локальної системи звітності.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 4 або 10 таблеток у стрипі, по 1 стрипу в картонній коробці.

За рецептом.

Гленмарк Фармасьютикалз Лтд./Glenmark Pharmaceuticals Ltd.

Дільниця № Е-37/39, Ем.Ай.Ді.Сі., Сатпур, Насік — 422 007, Індія/

Plot No E-37/39, M.I.D.C., Industrial Estate, Satpur, Nasik — 422 007, India.