ЛІЗИНОПРИЛ (LISINOPRILUM)39 препаратів

знижує рівень ангіотензину-ІІ і альдостерону в плазмі, одночасно підвищуючи концентрацію вазодилататора брадикініну; спричиняє зниження периферичного судинного опору й АТ, хвилинний об’єм серця може збільшитися при незмінній ЧСС, також може посилитися нирковий кровообіг; АТ починає знижуватися через год після прийому препарату внутрішньо, максимальний гіпотензивний ефект досягається через 6 год; тривалість дії лізиноприлу (близько 24 год) залежить від дози; при тривалому лікуванні ефективність препарату не знижується; при різкому припиненні лікування великих перепадів АТ (с-м відміни) не виникає; хоча первинна дія лізиноприлу пов’язана із системою ренін-ангіотензин-альдостерону, препарат ефективний і в разі АГ, яка протікає з низьким вмістом реніну; крім безпосереднього зниження АТ, лізиноприл зменшує альбумінурію за рахунок змін гістології й гемодинаміки гломерулярного апарату нирок.

есенціальна гіпертензія; СН (симптоматичне лікування); г. ІМ (короткотривале лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 год після г. ІМ)); лікування початкової нефропатії у пацієнтів, хворих на ЦД ІІ типу з АГ.

есенціальна АГ: можна застосовувати як монотерапію, а також у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами, початкова доза - 10 мг/добу, підтримувальна доза - 20 мг/добу; у пацієнтів із реноваскулярною гіпертензією починати під медичним контролем з дози 2,5-5 мг/добу; МДД - 80 мг; при збільшенні дози враховувати, що для повного прояву гіпотензивного ефекту потрібно 2-4 тижні; СН - початкова доза 2,5 мг; терапевтичну дозу призначають, залежно від індивідуальної р-ції пацієнта на терапію; збільшення дози не раніше ніж через 2 тижні; збільшувати дозу не більше як на 10 мг з інтервалом не менше 2 тижнів до МДД 35 мг/добу, рекомендовано призначати як додаткову терапію до лікування діуретиками та, за наявності показань, з дигіталісом або β-блокаторами; г. ІМ при стабільному гемодинамічному стані призначати додатково до нітратів та звичайного стандартного лікування ІМ; лікування починати протягом 24 год після появи симптомів ІМ; починати протягом 24 год після виникнення симптомів г. ІМ за умови, якщо систолічний тиск не нижче 100 мм рт. ст., початкова доза 5 мг, наступна через 24 год - 5 мг, через 48 год та в подальшому - 10 мг/добу, пацієнтам із систолічним тиском 120 мм рт. ст. або нижче перші 3 дні після інфаркту призначають 2,5 мг/добу; для хворих на ЦД ІІ типу з АГ добова доза 10 мг 1 р/добу, її можна збільшити до 20 мг 1 р/добу для досягнення стійкого АТ нижче 90 мм рт. ст.

гіперчутливість до діючої або допоміжних речовин препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням іншими інгібіторами АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; стеноз аорти або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки; первинний гіперальдостеронізм; стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний); кардіогенний шок; стан із нестабільною гемодинамікою після г. ІМ; вагітні або жінки, які планують завагітніти; застосування пацієнтам, які знаходяться на ГД з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69); рівень креатиніну в сироватці крові >220 мкмоль/л.

пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія; аутоімунне захворювання, ангіоедема; с-м неадекватної секреції антидіуретичного гормону; гіпоглікемія; запаморочення, головний біль, парестезія, вертиго, розлад смаку, непритомність; зміна настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, депресія; прискорене серцебиття, тахікардія, ІМ можливий як ускладнення надмірної гіпотензії, у пацієнтів з високим ризиком; ортостатичні явища (включаючи артеріальну гіпотензію), порушення мозкового кровообігу можливе як ускладнення надмірної гіпотензії, у пацієнтів з високим ризиком, феномен Рейно; кашель, запалення слизової оболонки носа, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія; блювання, діарея, нудота, болі в ділянці живота, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк; гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит, печінкова недостатність; висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив’янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, с-м Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри; порушення функції нирок, уремія, г. ниркова недостатність, олігурія/анурія; імпотенція, гінекомастія; біль у грудях, стомлюваність, астенія; збільшення рівня сечовини, креатиніну в сироватці крові, збільшення активності ферментів печінки, гіперкаліємія, підвищення гематокриту, зниження рівня гемоглобіну, збільшення рівня сироваткового білірубіну, гіпонатріємія.