Синусова тахікардія

О заболевании Синусова тахікардія

Що таке синусова тахікардія?

Нормальна частота пульсу у стані спокою для дорослих становить 60–100 ударів на хвилину та варіює залежно від рівня фізичної підготовки чи наявності супутніх захворювань. У дітей частота пульсу зазвичай вища і варіює залежно від віку (близько 100–150 ударів на хвилину в дитинстві з поступовим зниженням протягом наступних 6 років).

Синусова тахікардія — порушення ритму, що часто виявляється. Так, наприклад, за даними експертів, помірна синусова тахікардія відзначається у 7% практично здорових дітей дошкільного та шкільного віку.

Синусова тахікардія — це регулярний серцевий ритм, при якому частота серцевих скорочень перевищує вікову норму, що зумовлює збільшення серцевого викиду. Хоча синусова тахікардія часто виникає як компенсаторна реакція на фізичне навантаження або стрес, вона викликає занепокоєння, коли виникає у стані спокою.

Наявність тахікардії у спокої може бути ранньою ознакою серйозної патології. Таким чином, для лікаря дуже важливо швидко визначити основну причину тахікардії та встановити, чи вона потребує термінового обстеження та/або лікування.

Етіологія. Синусова тахікардія: у чому причина?

Синусова тахікардія може мати фізіологічні чи патологічні причини. Фізіологічно розвиток тахікардії зазвичай пов’язаний з катехоламінергічними тригерами, включаючи фізичні вправи, стрес, біль та тривогу. Також фізіологічна тахікардія виникає при підвищенні температури навколишнього середовища, після значного прийому їжі та рідини, у задушливому приміщенні та при висотній гіпоксії. Вона характеризується швидким (зазвичай протягом 3–5 хв) відновленням ритму після закінчення впливу провокуючого чинника чи припинення навантаження.

Неадекватна синусова тахікардія — це хронічна непароксизмальна синусова тахікардія з частотою серцевих скорочень у спокої понад 100 ударів на хвилину, не пов’язана з якоюсь фізіологічною, фармакологічною або патологічною етіологією.

Синдром постуральної ортостатичної тахікардії є реакцією серцево-судинної системи на зміни пози. Цей стан виникає, коли пацієнт змінює своє положення з лежачого на положення стоячи і у нього при цьому підвищується частота серцевих скорочень (30 ударів на хвилину або більше протягом більше 30 секунд; у пацієнтів віком 12–19 років — підвищення частоти серцевих скорочень, що більше або дорівнює 40 ударів на хвилину) за відсутності ортостатичних змін інших життєво важливих функцій. Зазвичай виявляється у молодих жінок за відсутності структурного захворювання серця.

Що таке синусова тахікардія у період вагітності? Синусова тахікардія під час вагітності є фізіологічною, зазвичай характерне підвищення частоти серцевих скорочень на 15–20% від вихідного. У вагітних також збільшуються ударний об’єм, серцевий викид та об’єм циркулюючої крові. Синусова тахікардія на пізніх термінах вагітності та в період годування грудьми може бути пов’язана з гіпомагніємією.

Функціональна синусова тахікардія у підлітка може бути пов’язана із синдромом нейроциркуляторної дистонії за симпатикотонічним типом. У такому разі характерні помірне підвищення частоти серцевих скорочень у спокої та неадекватне почастішання серцевого ритму при фізичних та емоційних навантаженнях, а також подовження часу відновлення після припинення дії причинного фактора.

Патологічна тахікардія може мати серцеву та несерцеву етіологію.

Серцева етіологія:

Екстракардіальна етіологія:

  • ураження легень, легенева емболія;
  • гіпоксія;
  • анемія, у тому числі залізодефіцитна, В12-дефіцитна анемія;
  • шок;
  • крововтрата;
  • гіпоглікемія;
  • лихоманка;
  • феохромоцитома;
  • парагангліома;
  • тиреотоксикоз;
  • інтоксикація при інфекційних захворюваннях;
  • зневоднення;
  • електролітні порушення (гіперкаліємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія);
  • надмірне вживання кофеїну та кофеїнвмісних напоїв (кави);
  • надмірне вживання алкоголю;
  • вплив лікарських засобів, наркотичних (кокаїн, амфетаміни) та токсичних речовин.

Синусова тахікардія може бути зумовлена лікарськими засобами (табл. 1).

Таблиця 1. Синусова тахікардія: причини — лікарські засоби
Препарати, при застосуванні яких може виникати синусова тахікардіяПрепарати, при відміні яких може виникати синусова тахікардія
Альбутерол

Амфетаміни

Антихолінергічні засоби

Антигістамінні препарати

Атропін

Кофеїн

Хлоралгідрат

Клозапін

Добутамін

Дофамін

Ефедрин

Епінефрин

Левотироксин

Метилфенідат

Теофілін

Фенотіазинові нейролептики

Трициклічні антидепресанти

Бензодіазепіни

Блокатори бета-адренорецепторів

Блокатори кальцієвих каналів

Клонідин

Препарати наперстянки

Дігоксин

Препарати магнію

Опіоїди

Фенілпропаноламін

Седативно-снодійні засоби

Синусова тахікардія: діагностика

Таблиця 2. Класифікація синусової тахікардії

Ступінь1-й, або легка синусова тахікардія2-й, або помірна синусова тахікардія3-й, або виражена синусова тахікардія
Приріст частоти серцевих скорочень10–20% вікової норми20–40% вікової норми40–60% вікової норми

Синусова тахікардія: симптоми

Пацієнти з синусовою тахікардією можуть не відчувати жодних симптомів або відзначати прискорене серцебиття.

Залежно від основної етіології, синусова тахікардія може корелювати з іншими симптомами. Так, інші можливі симптоми включають:

  • задишку;
  • дискомфорт, біль у грудях;
  • нудоту;
  • запаморочення;
  • непритомність і переднепритомні стани.

Важливо зібрати докладний анамнез:

  • уточнити фактори, що провокують (наприклад виникає при лихоманці або фізичних навантаженнях);
  • прийом лікарських засобів;
  • токсичні впливи;
  • вживання наркотиків;
  • вживання кофеїну та кофеїнвмісних напоїв;
  • раніше діагностовані серцево-судинні захворювання, перенесені операції на серці;
  • сімейний анамнез.

Синусова тахікардія: ознаки, які можуть бути виявлені при фізикальному огляді:

  • ослаблення тонів серця (наприклад, при випоті в перикарді з тампонадою);
  • посилення 1-го тону серця при функціональній тахікардії;
  • ослаблення 1-го тону серця при синусовій тахікардії при органічному ураженні серця, при серцевій недостатності можливий акцент 2-го тону над легеневою артерією;
  • парадоксальний пульс;
  • 3-й чи 4-й тони серця чи ритм галопу;
  • серцеві шуми (при структурних захворюваннях серця).

Додаткові обстеження:

  • електрокардіограма (ЕКГ) для підтвердження наявності синусової тахікардії та виключення інших тахіаритмій;
  • 24-годинне холтерівське моніторування ЕКГ;
  • пульсоксиметрія (виявлення гіпоксії);
  • ехокардіограма (діагностика серцевої недостатності та структурних захворювань серця);
  • газовий склад артеріальної крові;
  • рівень молочної кислоти у плазмі крові;
  • рентгенографія грудної клітки;
  • рівень D-димеру у плазмі крові;
  • комп’ютерна томографія грудної клітки з ангіографією;
  • вентиляційно-перфузійне сканування;
  • рівень серцевих ферментів у плазмі крові;
  • рівень глюкози у плазмі крові;
  • рівень електролітів у плазмі крові;
  • загальний аналіз крові;
  • токсикологічний тест.

Діагноз синусової тахікардії встановлюється на основі даних ЕКГ.

Синусова тахікардія: ЕКГ-ознаки

  • Збереження правильного синусного ритму.
  • Наявність позитивних зубців Р у відведеннях I, II та aVF, V4-.
  • За кожним зубцем P слідують QRS та T.
  • Частота серцевих скорочень перевищує 100 ударів за хвилину.
  • Можлива частотозалежна косонизхідна депресія сегмента ST не більше 1 мм.

Чим відрізняється синусова тахікардія від аритмії?

Синусова тахікардія — це один із видів надшлуночкових аритмій, що характеризується підвищенням частоти серцевих скорочень при збереженні правильного синусного ритму.

Синусова тахікардія: лікування

Виявлення та лікування основної етіології синусової тахікардії є наріжним каменем лікування.

При виявленні доброякісних причин, таких як фізична активність або стрес, лікування зазвичай не показане.

При поганій переносимості синусової тахікардії можливе застосування седативних препаратів (у тому числі рослинного походження — комбінованих препаратів глоду, валеріани, м’яти, собачої кропиви), препаратів магнію, низьких доз блокаторів бета-адренорецепторів (небіволол, бісопролол, карведилол, метопролол, атенолол).

Якщо синусова тахікардія спричинена захворюванням з ризиком клінічного погіршення (наприклад сепсисом, шоком, гіпоксією, метаболічним ацидозом, гострою ішемією міокарда), пацієнта слід госпіталізувати для термінового обстеження. У такому разі показане лікування основного захворювання.

Диференційна діагностика

  • Нормальний синусний ритм має такі самі електрографічні особливості, як і синусова тахікардія, крім того, що частота серцевих скорочень становить 60–100 ударів на хвилину.
  • Суправентрикулярна тахікардія проявляється частотою серцевих скорочень більше 100 ударів на хвилину та вузьким комплексом QRS (менше 120 мс), форма зубця Р залежить від топіки виникнення імпульсу.
  • Атріовентрикулярна вузлова реципрокна тахікардія — це інтермітуюча надшлуночкова тахікардія, що відрізняється різким початком і припиненням. Частота шлуночкових серцевих скорочень становить 120–220 ударів на хвилину, можуть відзначатися аномальні зубці P (при їх виявленні), депресія ST та інверсія зубця Т.
  • Фібриляція передсердь проявляється нерегулярним ритмом, відсутністю зубців Р і може виявлятися почастішанням шлуночкових скорочень (більше 100 ударів на хвилину).
  • Типове тріпотіння передсердь проявляється відсутністю зубців P, «пилкоподібним» патерном тріпотіння.
  • Шлуночкова тахікардія характеризується широким комплексом QRS (понад 120 мс), може бути поліморфною або мономорфною, із частотою серцевих скорочень понад 100.
  • Синусова тахікардія у дітей шкільного віку з частотою серцевих скорочень, що перевищує 150–160 ударів за хвилину і, відповідно, 210–220 ударів за хвилину у дітей раннього віку, потребує диференціації з несинусовою (ектопічною) тахікардією.

Синусова тахікардія: чи небезпечно це?

Нерозпізнана персистуюча синусова тахікардія з патологічної причини може призвести до ішемії міокарда, зменшення часу наповнення шлуночків, що призводить до зниження серцевого викиду, гіпоперфузії органів і тканин, кардіоміопатії, зупинки серця та летального наслідку.

У осіб із серцево-судинними захворюваннями підвищення частоти серцевих скорочень у спокої є фактором ризику розвитку/прогресування ішемії міокарда, серцевої недостатності та летального наслідку.