Ополіскувач "Dental Sensitive" для порожнини рота (Dental Sensitive mouthwash)

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Лозартан — це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ₁) для перорального застосування. Ангіотензин II – потужний вазоконстриктор — є основним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи (РАС) і є одним з найважливіших факторів патофізіології АГ. Ангіотензин II зв’язується з рецептором АТ₁, який знайдено у багатьох тканинах (наприклад, у гладеньких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком’язових клітин.
Лозартан селективно блокує рецептор АТ₁. В умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксильна кислота (Е-3174) — блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину II незалежно від джерела або шляху синтезу.
Лозартан не проявляє ані агоністичної, ані блокуючої дії на жодні інші гормональні рецептори або іонні канали, що відіграють важливу роль у регулюванні функцій серцево-судинної системи. Більше того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназу II) — фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Відповідно, не відбувається посилення небажаних ефектів, опосередкованих брадикініном.
Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину ІІ у плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.
Як лозартан, так і його основний метаболіт мають вищу спорідненість до АТ₁ рецепторів, ніж АТ₂. Активний метаболіт у 10–40 разів активніший, ніж лозартан (у перерахунку на масу).
Застосування лозартану дає змогу зменшити загальну кількість летальних випадків із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у пацієнтів з АГ з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і підлягає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33%. Середні пікові концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 год і 3–4 год.
Розподіл. Лозартан і його активний метаболіт на ≥99% зв’язуються з протеїнами плазми крові, передусім з альбуміном. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л.
Біотрансформація. Приблизно 14% лозартану при в/в введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після в/в і перорального введення лозартану калію, міченого ¹⁴С, радіоактивність у циркулюючій плазмі крові, як правило, характеризується лозартаном та його метаболітом. Мінімальна конверсія лозартану до його активного метаболіту спостерігалася приблизно в 1% випадків. Окрім активного метаболіту утворюються і неактивні метаболіти.
Виведення. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. Коли лозартан застосовувати перорально, приблизно 4% дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а приблизно 6% дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.
Після перорального застосування концентрації у плазмі крові лозартану та його активного метаболіту зменшуються поліекспоненційно з термінальним часом напіввиведення приблизно 2 год і 6–9 год відповідно. Після перорального прийому ¹⁴С-маркованого лозартану приблизно 35% радіоактивності знаходять у сечі, а 58% — у калі.
Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку. Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові пацієнтів літнього віку з АГ значущо не різняться від даних показників у молодих пацієнтів з АГ.
Стать. Концентрації лозартану у плазмі крові були у 2 рази вищі у жінок з АГ порівняно з чоловіками. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не різнилися.
Порушення функції печінки та нирок. При прийомі внутрішньо пацієнтам з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові виявлялися відповідно у 1,7–5 рази більшими, ніж у молодих добровольців чоловічої статі.
Концентрації лозартану у плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб із незміненою функцією нирок. При порівнянні площі під кривою концентрації (AUC) у пацієнтів із нормальною нирковою функцією AUC лозартану у хворих, які перебувають на гомотрансплантації, виявилася приблизно у 2 рази більшою. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути вилучені за допомогою гемодіалізу.
Фармакокінетика у дітей.
Фармакокінетика лозартану вивчалася з участю 50 дітей з АГ, віком від 1 місяця до 16 років, після перорального застосування 1 раз на добу у дозах від 0,54 до 0,77 мг/кг (середні дози). Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів усіх вікових груп. Результати вказують на приблизно аналогічні показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей віком 2–3 роки, дітей дошкільного, шкільного віку і у підлітків. Фармакокінетичні показники метаболіту відрізнялися більше залежно від вікової групи. При порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків, такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених і дітей віком 2–3 роки була порівняно високою.

ПОКАЗАННЯ:

лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, а також дітей і підлітків віком 6–18 років.
Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів із АГ і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу — як частина антигіпертензивної терапії.
Лікування хронічної серцевої недостатності у дорослих пацієнтів, коли застосування інгібіторів АПФ вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітора АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка має становити ≤40%, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування щодо хронічної серцевої недостатності.
Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

ЗАСТОСУВАННЯ:

таблетки можна застосовувати незалежно від прийому їжі, запиваючи 1 склянкою води.
АГ

Зазвичай початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг препарату 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3–6 тиждень від початку лікування препаратом. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливішим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).
Препарат можна застосовувати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з діуретиками (наприклад, гідрохлоротіазидом).
Пацієнти з АГ та цукровим діабетом ІІ типу (протеїнурія ≥0,5 г/добу)

Зазвичай початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшити до 100 мг 1 раз на добу залежно від того, якими є показники артеріального тиску через 1 місяць після початку лікування. Лозартан можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-рецепторів, препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, що широко застосовуються (наприклад, похідними сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).
Серцева недостатність

Зазвичай початкова доза лозартану для пацієнтів із серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, дозу слід титрувати з тижневими інтервалами (тобто 12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу, 100 мг на добу, до досягнення максимальної дози 150 мг 1 раз на добу), в залежності від переносимості препарату пацієнтом.
Зменшення ризику розвитку інсульту у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою на ЕКГ

Зазвичай початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та/або збільшити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу.
Окремі групи пацієнтів

Застосування пацієнтам зі зниженим об’ємом циркулюючої крові. Пацієнтам зі зниженим ОЦК (наприклад, унаслідок лікування високими дозами діуретиків) слід зважити доцільність застосування препарату у початковій дозі 25 мг 1 раз на добу.
Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок та пацієнтам, яким проводять гемодіаліз. При призначенні лозартану пацієнтам із порушенням функції нирок, а також пацієнтам, яким проводять гемодіаліз, початкову корекцію дози проводити не потрібно.
Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки. Для пацієнтів із порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання щодо призначення препарату у меншій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів.
Застосування пацієнтам літнього віку. Як правило, немає потреби у коригуванні початкової дози для пацієнтів літнього віку, хоча слід враховувати можливість призначення препарату у початковій дозі 25 мг для пацієнтів віком від 75 років.
Діти

Безпечність та ефективність застосування препарату у дітей віком від 6 місяців до 6 років на даний час не встановлені. Доступні на даний час дані представлені в розділі ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, але жодних рекомендацій щодо дозування препарату дати не можна.
Для дітей, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної — 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.
У пацієнтів з масою тіла більше 50 кг зазвичай разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної — 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або більше 100 мг) на добу, у дітей не вивчали.
Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.
Препарат не рекомендується застосовувати дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації <30 мл/хв/1,73м², оскільки немає відповідних даних щодо застосування.
Лозартан також не рекомендується для застосування дітям із порушенням функції печінки.
Діти. Дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату у дітей віком від 6 місяців до 6 років не встановлені. Наявні на даний час дані наведені у розділі ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, проте жодних рекомендацій щодо дозування препарату дітям віком до 6 років не може бути надано.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

гіперчутливість до діючої речовини та до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату.
ІІ і ІІІ триместри вагітності.
Тяжкі порушення функції печінки.
Протипоказане одночасне застосування лозартану з лікарськими засобами, які містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (ШКФ [швидкість клубочкової фільтрації] <60 мл/хв/1,73 м²).

ПОБІЧНА ДІЯ:

побічною реакцією, про яку найчастіше повідомляли, було запаморочення.
Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена як наступна: дуже часто: ≥1/10; часто: від ≥1/100 до <1/10; нечасто: від ≥1/1000 до <1/100; рідко: від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко: <1/10000; невідомо (неможливо визначити за існуючими даними).
Таблиця 1.
Частота побічних реакцій, виявлених у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях та під час післяреєстраційного застосування лозартану

* У тому числі набряк гортані, голосових зв’язок, обличчя, губ, глотки та/або язика (що зумовлює обструкцію дихальних шляхів); у деяких із цих пацієнтів у анамнезі спостерігався ангіоневротичний набряк у зв’язку з прийомом інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ.
** Включає пурпуру Шенляйна–Геноха.
Особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною гіповолемією, наприклад, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або пацієнтів, які отримують лікування діуретиками у високих дозах.
^†Ця побічна реакція була частою серед пацієнтів, які отримували 150 мг лозартану, а не 50 мг.
^‡У клінічному дослідженні, в якому взяли участь пацієнти з цукровим діабетом ІІ типу та нефропатією, гіперкаліємія (>5,5 ммоль/л) спостерігалася у 9,9% пацієнтів, які отримували таблетки лозартану, і у 3,4 % пацієнтів, які отримували плацебо.
^§Як правило, ця побічна реакція зникала після відміни лозартану.
Наступні додаткові побічні реакції у пацієнтів, які отримували лозартан, виникали частіше, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо (частота невідома): біль у спині, інфекції сечовивідних шляхів і грипоподібні симптоми.
З боку нирок та сечовивідних шляхів
У пацієнтів групи підвищеного ризику повідомляли про зміни функції нирок як наслідок інгібування РААС, у тому числі про випадки ниркової недостатності; ці зміни функції нирок можуть бути зворотними після відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування»).
Діти.
Профіль побічних реакцій у дітей подібний до профілю у дорослих пацієнтів. Дані щодо побічних реакцій у дітей обмежені.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

гіперчутливість

Ангіоневротичний набряк. Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.
Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс

У пацієнтів з гіповолемією та/або гіпонатріємією, які розвинулися через інтенсивну терапію діуретиками, обмеження солі в раціоні харчування, діарею або блювання, може розвинутися симптомна артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату та після підвищення дози. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Такі ж рекомендації стосуються дітей віком від 6 років.
Електролітний дисбаланс

Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), що слід брати до уваги. У клінічному дослідженні з участю хворих на цукровий діабет II типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була більшою при лікуванні лозартаном порівняно з плацебо. Тому слід часто перевіряти концентрації калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30–50 мл/хв.
Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, калієвих харчових добавок, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, які можуть призводити до підвищення концентрації калію в плазмі крові (наприклад, препаратів, що містять триметоприм) із лозартаном не рекомендоване (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Є доказові дані про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та пригнічує функцію нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). У зв’язку з цим подвійна блокада РААС комбінованим затосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендується.
У випадку крайньої необхідності подвійної блокади РААС, її слід проводити під наглядом спеціаліста та з ретельним моніторингом функції нирок, електролітного балансу та АТ.
Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Комбінація з аліскіреном протипоказана для пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²).
Порушення функції печінки

Беручи до уваги фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів із наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.
Лозартан не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки.
Порушення функції нирок

Повідомляли про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням РАС (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто пацієнти з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).
Препарати, що впливають на РААС, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати лозартан пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.
Застосування дітям із порушеннями функції нирок

Препарат не рекомендований для застосування дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації <30 мл/хв/1,73м², оскільки немає відповідних даних щодо застосування.
Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршання. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан необхідно застосовувати при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), що можуть впливати на ниркову функцію.
Одночасне застосування лозартану і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.
Трансплантація нирки

Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким щойно проведено трансплантацію нирки.
Первинний гіперальдостеронізм

У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції РАС. Тому лозартан не рекомендований для цієї групи пацієнтів.
Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Серцева недостатність

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.
Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і β-блокатори.
Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Вагітність

Не слід розпочинати лікування лозартаном у період вагітності. За винятком випадків, коли продовження терапії лозартаном розцінюється як нагально необхідне, у пацієнток, які планують завагітніти, необхідно замінити препарат на альтернативні антигіпертензивні засоби, для яких була підтверджена безпечність їхнього застосування у період вагітності. При діагностуванні вагітності слід негайно припинити прийом лозартану і за необхідності розпочати лікування альтернативними лікарськими засобами (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та Застосування у період вагітності або годування груддю).
Інші застереження

Як встановлено щодо інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Під час І триместру вагітності застосування лозартану не рекомендоване (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності застосування лозартану протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Доказові дані епідеміологічних досліджень стосовно ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ при їхньому застосуванні під час І триместру вагітності не є переконливими; тим не менше, не можна виключити невелике підвищення такого ризику. Оскільки відсутні дані контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику, пов’язаного із застосуванням антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ), подібні ризики можуть бути притаманними для цього класу лікарських засобів. За винятком випадків, коли продовження терапії АРА ІІ розцінюється як нагально необхідне, у пацієнток, які планують завагітніти, необхідно замінити препарат на альтернативні антигіпертензивні засоби, які мають підтверджений профіль безпечності використання у період вагітності. У разі діагностування вагітності потрібно негайно відмінити застосування лозартану та у разі необхідності призначити альтернативну терапію.
Відомо, що застосування АРА ІІ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності у людини призводить до токсичного впливу на плід (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та на новонароджену дитину (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо лозартан застосовувався з ІІ триместру вагітності, тоді рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа дитини.
За немовлятами, матері яких приймали лозартан у період вагітності, необхідно здійснювати ретельний нагляд на предмет наявності артеріальної гіпотензії (див. також ПРОТИПОКАЗАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Годування груддю. Оскільки немає інформації щодо застосування лозартану у період годування груддю, не рекомендується призначати цей препарат. Бажане альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки щодо годування груддю, особливо у період новонародженості або якщо дитина недоношена.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Не проводили досліджень щодо впливу препарату на здатність управляти транспортними засобами і механізмами. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.
Лозартан метаболізується переважно з участю системи цитохрому Р450 (CYP) 2С9 до активного карбокси-кислого метаболіту. Флуконазол (інгібітор CYP 2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40% концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітору CYP 2С9).
Як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, супутнє застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад, калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду), або можуть підвищувати рівні калію (наприклад, гепарин, препаратів, що містять триметоприм), добавок калію або калійвмісних замінників солі, може призвести до підвищення вмісту калію у плазмі крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.
При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ були повідомлення про зворотне підвищення концентрацій літію в плазмі крові та його токсичний вплив. Також повідомляли про дуже рідкісні випадки такої взаємодії і при застосуванні блокаторів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування літію та лозартану вимагає обережності. Якщо застосування такої комбінації розцінюється як необхідне, рекомендовано моніторувати сироваткові рівні літію на тлі одночасного прийому цих препаратів.
При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗП (наприклад, селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням фукції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також слід розглянути можливість щодо контролю функції нирок після початку супутньої терапії, надалі — періодично.
Існують дані, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену асоціюється з більшою частотою виникнення таких небажаних явищ як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням одного засобу, що впливає на РААС.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

симптоми інтоксикації. Не повідомляли про випадки передозування препарату. Найімовірнішими симптомами, залежно від об’єму передозування, будуть артеріальна гіпотензія, тахікардія. Може виникнути брадикардія через стимуляцію парасимпатичної (вагусної) іннервації.
Лікування інтоксикації. У випадку виникнення симптомної артеріальної гіпотензії необхідно використовувати підтримувальну терапію.
Лікування залежить від тривалості часу, що минув після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів.
Пріоритетною мірою має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального прийому препарату показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.