Рисперидон-Тева таблетки, вкриті плівковою оболонкою 4 мг блістер №30

діюча речовина: рисперидон;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить рисперидону 2 мг або 4 мг;

допомiжнi речовини: ядро: лактози моногідрат, натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат;

плівкова оболонка: гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол 6000, макрогол 400, заліза оксид жовтий (E 172); таблетки по 2 мг — заліза оксид червоний (E 172); таблетки по 4 мг — хіноліновий жовтий (Е 104), індигокармін (Е 132).

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 2 мг: коричневі, круглі, злегка опуклі таблетки діаметром приблизно 8 мм і товщиною приблизно 3,5 мм, з тисненням RIS 2 і лінією поділу з одного боку та лінією поділу з іншого боку;

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 4 мг: зелені, круглі, злегка опуклі таблетки діаметром приблизно 10,5 мм і товщиною приблизно 4,5 мм, з тисненням RIS 4 і лінією поділу з одного боку та лінією поділу з іншого боку.

Засоби, що діють на нервову систему. Психолептичні засоби.

Антипсихотичні засоби. Рисперидон. Код АТХ N05А Х08.

Фармакодинаміка

Механізм дії. Рисперидон — селективний моноамінергічний антагоніст з унікальними властивостями. Він виявляє високу афінність до серотонінергічних 5-НТ₂- і дофамінергічних D₂-рецепторів. Рисперидон зв'язується також з α₁-адренергічними рецепторами та з меншою афінністю — з Н₁-гістамінергічними та α₂-адренергічними рецепторами. Рисперидон не виявляє афінності до холінергічних рецепторів. Хоча рисперидон є потужним
D₂-антагоністом, що пов'язують із його ефективністю щодо позитивної симптоматики шизофренії, він не спричиняє значного пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію порівняно з класичними антипсихотичними засобами. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та допаміну зменшує схильність до екстрапірамідних побічних ефектів і розширює терапевтичний вплив препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.

Фармакокінетика

Рисперидон метаболізується до 9-гідроксирисперидону, що має однакову з рисперидоном фармакологічну активність.

Абсорбція. Після перорального прийому рисперидон повністю абсорбується та досягає пікових концентрацій у плазмі впродовж 1–2 годин, у пацієнтів літнього віку — у межах
2–3 годин. Абсолютна біодоступність рисперидону при пероральному застосуванні становить 70% (CV = 25%). Відносна біодоступність перорального рисперидону у формі таблеток становить 94% (CV = 10%) у порівнянні з застосуванням у формі розчину. Їжа не впливає на абсорбцію, тому рисперидон можна приймати незалежно від прийому їжі. Абсолютна біодоступність становить 66% у швидких метаболізаторів, та 82% — у повільних.

Розподіл. Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить
1–2 л/кг. У плазмі рисперидон зв'язується з альбуміном та кислим α₁-глікопротеїном. Зв'язування рисперидону з білками плазми становить 90%, а зв'язування
9-гідроксирисперидону — 77%.

У більшості пацієнтів рівноважна концентрація рисперидону досягається впродовж 1 доби, а рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону протягом 4–5 днів лікування.

Біотрансформація і виведення. Рисперидон метаболізується цитохромом CYP2D6 до
9-гідроксирисперидону, який чинить аналогічну рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон і 9-гідроксирисперидон утворюють активну антипсихотичну фракцію. Цитохром CYP2D6 зазнає генетичного поліморфізму. У швидких метаболізаторів CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, а у повільних метаболізаторів CYP2D6 таке перетворення відбувається набагато повільніше. Попри те, що у пацієнтів зі швидким метаболізмом спостерігаються нижчі концентрації рисперидону і вищі концентрації
9-гідроксирисперидону, ніж у пацієнтів з повільним метаболізмом, фармакокінетика комбінації рисперидону і 9-гідроксирисперидону (тобто активної антипсихотичної фракції) після одноразового і багаторазового застосування препарату є подібною у швидких і повільних метаболізаторів CYP2D6. Іншим метаболічним шляхом рисперидону є
N-дезалкілування. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях не пригнічує значною мірою метаболізм препаратів, які метаболізуються за допомогою ізоферментів цитохрому P450, зокрема CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/9/10, CYP2D6, CYP2E1, CYP3A4 і CYP3A5. Через тиждень після застосування 70% дози виводиться з сечею, а 14% — з калом. У сечі сумарний вміст рисперидону і 9-гідроксирисперидону становить 35–45% від застосованої дози. Решту становлять неактивні метаболіти. Після перорального прийому у пацієнтів із психозом період напіввиведення рисперидону складає приблизно 3 години. Період напіввиведення
9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції становить 24 години, а у пацієнтів літнього віку — 34 години.

Лінійність/нелінійність. Концентрації рисперидону в плазмі крові пропорційні дозі препарату в межах терапевтичного діапазону.

Пацієнти літнього віку, пацієнти з порушеннями функції печінки і нирок. Дослідження фармакокінетики при одноразовому пероральному прийомі рисперидону продемонструвало у пацієнтів літнього віку вищу концентрацію у плазмі активної антипсихотичної фракції в середньому на 43%, подовження періоду напіввиведення на 38% та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції на 30%. У дорослих пацієнтів із порушенням функції нирок кліренс активної фракції становив ~48% від такого у дорослих без порушень функції нирок. У дорослих пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок кліренс складав ~31% від такого у дорослих без порушень функції нирок.

Період напіввиведення активної фракції у молодших дорослих становив 16,7 год, у дорослих із порушенням функції нирок помірного ступеня — 24,9 год (у ~1,5 рази довше, ніж у дорослих молодшого віку), а у дорослих із тяжким порушенням функції нирок — 28,8 год (у
~1,7 раза довше, ніж у молодших дорослих). Концентрації рисперидону в плазмі крові були нормальними у пацієнтів із порушенням функції печінки, однак середній рівень вільної фракції рисперидону в плазмі збільшився на 37,1%. Кліренс та період напіввиведення рисперидону і активної антипсихотичної фракції після перорального застосування у дорослих із порушенням функції печінки помірного та тяжкого ступеня суттєво не відрізнялися від таких у здорових молодих дорослих.

Діти. Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей подібна до такої у дорослих.

Стать, расова приналежність та куріння. Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив явного впливу статі, расової приналежності або куріння на фармакокінетику рисперидону чи активної антипсихотичної фракції.

• Лікування шизофренії;
• лікування маніакальних епізодів від помірного до тяжкого ступеня, пов'язаних з біполярними розладами;
• короткочасне лікування (до 6 тижнів) вираженої агресії у пацієнтів з деменцією альцгеймерівського типу від помірного до тяжкого ступеня при існуванні загрози заподіяння шкоди собі чи іншим та при відсутності відповіді на нефармакологічні методи лікування (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»);
• симптоматичне короткострокове лікування (до 6 тижнів) вираженої агресії при розладах поведінки у дітей віком від 5 років та підлітків з розумовим розвитком нижче середнього або розумовою відсталістю, діагностованою за критеріями DSM-IV, у яких тяжкість агресивної або іншої деструктивної поведінки вимагає фармакологічного лікування. Фармакологічне лікування повинно бути невід'ємною частиною комплексної програми лікування, що включає психологічну підтримку та виховні заходи. Рекомендується, щоб рисперидон призначався фахівцем у галузі дитячої неврології, дитячої та підліткової психіатрії або лікарем, який має досвід лікування поведінкових порушень у дітей та підлітків.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу. Деменція та симптоми хвороби Паркінсона (ригідність, брадикінезія та паркінсонічні порушення постави). Деменція та підозра на деменцію з тільцями Леві (окрім симптомів деменції, щонайменше два з таких симптомів: паркінсонізм, візуальні галюцинації, хиткість ходи).

Фармакодинамічні взаємодії

Лікарські засоби, здатні подовжувати інтервал QT. Як і при застосуванні інших антипсихотиків, рекомендується з обережністю призначати рисперидон одночасно з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, зокрема з антиаритмічними препаратами (хінідином, дизопірамідом, прокаїнамідом, пропафеноном, аміодароном, соталолом), трициклічними антидепресантами (амітриптиліном), тетрациклічними антидепресантами (мапротиліном), деякими антигістамінними засобами, іншими антипсихотиками, деякими протималярійними засобами (хініном та мефлохіном), а також із лікарськими засобами, що спричиняють порушення електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпомагніємію), брадикардію, або засобами, які пригнічують печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік є орієнтовним і не повним.

Засоби центральної дії та алкоголь. Через підвищений ризик седативного ефекту слід з обережністю застосовувати рисперидон у комбінації з іншими засобами центральної дії, зокрема з алкоголем, опіатами, антигістамінними засобами та бензодіазепінами.

Леводопа та агоністи допаміну. Рисперидон може виявляти антагоністичний ефект щодо леводопи та інших агоністів допаміну. Якщо така комбінація вважається необхідною, особливо при термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменшу ефективну дозу кожного з препаратів.

Препарати з гіпотензивною дією. У післяреєстраційний період спостерігалися випадки клінічно значущої гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону й антигіпертензивних засобів.

Психостимулювальні лікарські засоби. У разі сумісного застосування психостимуляторів (приміром, метилфенідату) і рисперидону можлива поява екстрапірамідних симптомів під час зміни дози одного чи обох препаратів (див. розділ «Особливості застосування»).

Паліперидон. Застосування перорального рисперидону разом з паліперидоном не рекомендоване, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону і комбінація цих препаратів може спричинити надмірну сумарну дію активної антипсихотичної фракції.

Фармакокінетичні взаємодії

Їжа не впливає на абсорбцію рисперидону. Рисперидон переважно метаболізується цитохромом CYP2D6 і меншою мірою — CYP3A4. Рисперидон і його активний метаболіт
9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Речовини, що змінюють активність CYP2D6, або потужні інгібітори чи індуктори CYP3A4 та/або P-gp можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Потужні інгібітори CYP2D6. При одночасному застосуванні рисперидону з потужними інгібіторами CYP2D6 можливе збільшення концентрації рисперидону в плазмі крові, проте менше, ніж концентрація активної антипсихотичної фракції. У разі застосування високих доз потужного інгібітора CYP2D6 може спостерігатись збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону (приміром, пароксетину, див. далі). Очікується, що інші інгібітори CYP2D6, такі як хінідин, можуть виявляти подібний вплив на концентрацію рисперидону в плазмі. На початку або під час припинення одночасного застосування пароксетину, хінідину чи іншого потужного інгібітора CYP2D6, особливо у високих дозах, лікар повинен переглянути дозу рисперидону.

Інгібітори CYP3A4 та/або P-gp. При одночасному застосуванні рисперидону з потужними інгібіторами CYP3A4 та/або P-gp можливе значне підвищення концентрації в плазмі активної антипсихотичної фракції рисперидону. На початку або у разі припинення одночасного застосування ітраконазолу чи іншого потужного інгібітора CYP3A4 та/або P-gp лікар повинен переглянути дозу рисперидону.

Індуктори CYP3A4 та/або P-gp. При одночасному застосуванні рисперидону з потужними індукторами CYP3A4 та/або P-gp можливе зниження концентрації в плазмі активної антипсихотичної фракції рисперидону. На початку або у разі припинення одночасного застосування карбамазепіну чи інших потужних індукторів CYP3A4 та/або Р-gp лікар повинен переглянути дозу рисперидону. Дія індукторів CYP3A4 проявляється з часом, при цьому максимальний ефект може досягатися щонайменше через 2 тижні після початку застосування. Аналогічним чином, після припинення застосування індукція CYP3A4 може зберігатися впродовж мінімум 2 тижнів.

Лікарські засоби зі високим ступенем зв'язування з білками плазми. При застосуванні рисперидону разом з іншими лікарськими засобами, які значною мірою зв'язуються з білками плазми, клінічно вираженого витіснення будь-якого препарату з білкової фракції не спостерігалося. У разі супутнього застосування лікарських засобів потрібно ознайомитися з інструкціями для медичного застосування щодо шляхів метаболізму та можливої потреби у коригуванні доз.

Діти. Дослідження взаємодії проводились тільки у дорослих. Значення результатів, отриманих в таких дослідженнях, для педіатричних пацієнтів невідоме.

При комбінованому застосуванні психостимуляторів (приміром, метилфенідату) разом з рисперидоном фармакокінетика та ефективність рисперидону у дітей і підлітків не змінювалися.

Приклади. Нижче наведені приклади лікарських засобів, що потенційно можуть взаємодіяти з рисперидоном або для яких доведена відсутність такої взаємодії.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику рисперидону

Антибактеріальні лікарські засоби. Еритроміцин, помірний інгібітор CYP3A4 й інгібітор
P-gp, не змінює фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Рифампіцин, потужний індуктор CYP3A4 та індуктор P-gp, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові.

Антихолінестеразні лікарські засоби. Донепезил і галантамін, субстрати CYP2D6 і CYP3A4, не чинять клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.

Протиепілептичні лікарські засоби. Карбамазепін, потужний індуктор CYP3A4 та P-gp, зменшує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону в плазмі крові. Подібний ефект може спостерігатись при застосуванні, приміром, фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами печінкового ферменту CYP3A4 і P-gp. Топірамат помірно знижує біодоступність рисперидону, однак не впливає на біодоступність активної антипсихотичної фракції. Отже, малоймовірно, що ця взаємодія є клінічно значущою.

Протигрибкові лікарські засоби. Ітраконазол, потужний інгібітор CYP3A4 та інгібітор P-gp, в дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію в плазмі активної антипсихотичної фракції рисперидону, застосованого в дозі 2–8 мг/добу, приблизно на 70%. Кетоконазол, потужний інгібітор CYP3A4 та інгібітор P-gp, в дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону і зменшує концентрацію 9-гідроксирисперидону в плазмі крові.

Антипсихотичні лікарські засоби. Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, однак не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції.

Противірусні лікарські засоби. Інгібітори протеази: даних офіційних досліджень немає, однак, оскільки ритонавір є потужним інгібітором CYP3A4 і слабким інгібітором CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, підсилені ритонавіром, потенційно збільшують концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону.

β-блокатори. Окремі β-блокатори можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, без впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції.

Блокатори кальцієвих каналів. Верапаміл, помірний інгібітор CYP3A4 та інгібітор P-gp, збільшує концентрацію рисперидону й активної антипсихотичної фракції в плазмі крові.

Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту. Антагоністи
H₂-рецепторів: циметидин і ранітидин, слабкі інгібітори CYP2D6 та CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону і незначною мірою біодоступність активної антипсихотичної фракції.

СІЗЗС та трициклічні антидепресанти. Флуоксетин, потужний інгібітор CYP2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові, але менше, ніж концентрацію активної антипсихотичної фракції. Пароксетин, потужний інгібітор CYP2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові, однак в дозах до 20 мг/добу менше, ніж концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі. Проте вищі дози пароксетину можуть спричиняти збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, однак не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції.

Сертралін, слабкий інгібітор CYP2D6, та флувоксамін, слабкий інгібітор CYP3A4, в дозах до 100 мг/добу не асоціюються з клінічно значущими змінами концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак дози сертраліну або флувоксаміну вище 100 мг/добу можуть спричиняти збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону.

Вплив рисперидону на фармакокінетику інших лікарських засобів

Протиепілептичні лікарські засоби. Рисперидон не продемонстрував клінічно значущого впливу на фармакокінетику вальпроату або топірамату.

Антипсихотичні лікарські засоби. Арипіпразол, субстрат CYP2D6 і CYP3A4: рисперидон у формі таблеток або ін'єкцій не впливає на сукупну фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту дегідроарипіпразолу.

Глікозиди наперстянки. Рисперидон не продемонстрував клінічно значущого впливу на фармакокінетику дигоксину.

Літій. Рисперидон не продемонстрував клінічно значущого впливу на фармакокінетику літію.

Одночасне застосування рисперидону з фуросемідом

Про підвищення рівня летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією, які одночасно отримують фуросемід, див. розділ «Особливості застосування».

Пацієнти літнього віку з деменцією

Підвищений рівень летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією. Метааналіз 17 контрольованих досліджень атипових антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон, продемонстрував, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувались атиповими антипсихотичними препаратами, спостерігався підвищений рівень летальності порівняно з таким у пацієнтів з групи плацебо. У плацебоконтрольованих дослідженнях із застосуванням пероральної форми рисперидону пацієнтам цієї категорії частота летальних випадків становила 4,0% серед пацієнтів, що лікувались рисперидоном, і 3,1% серед пацієнтів з плацебо-групи. Відношення шансів (95% точний довірчий інтервал) становило 1,21 (0,7; 2,1). Середній вік пацієнтів, які померли, був 86 років (діапазон 67–100 років). Результати двох великих обсерваційних досліджень показали, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися звичайними (типовими) антипсихотичними засобами, також дещо підвищується ризик летальності порівняно з особами, що не отримували таке лікування. На підставі наявних даних досліджень точний рівень цього ризику не можна вказати, а причина підвищення ризику невідома.

Одночасне застосування з фуросемідом. У плацебоконтрольованих дослідженнях із застосуванням рисперидону літнім пацієнтам із деменцією серед пацієнтів, що отримували фуросемід та рисперидон, спостерігалося підвищення частоти летальних випадків (7,3%; середній вік — 89 років, діапазон 75–97 років) порівняно з пацієнтами, які лікувались тільки рисперидоном (3,1%; середній вік — 84 роки, діапазон 70–96 років) або тільки фуросемідом (4,1%; середній вік — 80 років, діапазон 67–90 років). Підвищення летальності у пацієнтів, що лікувалися одночасно фуросемідом і рисперидоном, спостерігалося у двох із чотирьох клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками не асоціювалося з подібними результатами.

Не встановлено жодних патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту. Причина смерті також не була єдиною. Незважаючи на це, слід дотримуватися обережності та оцінювати співвідношення користь/ризик, приймаючи рішення про застосування згаданої комбінації або супутньої терапії з використанням інших потужних діуретиків, перш ніж призначати препарат. Летальність серед пацієнтів, що приймали інші діуретики одночасно з рисперидоном, не збільшилася. Незалежно від лікування, загальним фактором ризику летального наслідку була дегідратація, виникнення якої слід ретельно уникати у пацієнтів літнього віку з деменцією.

Цереброваскулярні побічні реакції (ЦПР). У плацебоконтрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, яких лікували рисперидоном, спостерігався вищий рівень (приблизно в 3 рази) виникнення цереброваскулярних побічних ефектів (інсульти та транзиторні ішемічні атаки) з летальним наслідком порівняно з тими, хто отримував плацебо (середній вік — 85 років; діапазон — 73–97 років).

Узагальнені дані 6 плацебоконтрольованих досліджень рисперидону за участю пацієнтів літнього віку з деменцією (віком від 65 років) продемонстрували виникнення цереброваскулярних розладів (серйозних та несерйозних, комбінованих) у 3,3% (33/1009) пацієнтів, які отримували терапію рисперидоном, порівняно з 1,2% (8/712) пацієнтів з плацебо-групи. Співвідношення між групами рисперидону і плацебо (співвідношення шансів; 95% ДІ) становило 2,96 (1,34; 7,50). Механізм такого підвищення ризику невідомий. Не можна виключати підвищення ризику на тлі інших антипсихотичних препаратів або в інших групах пацієнтів. Слід з обережністю застосовувати рисперидон пацієнтам, що мають фактори ризику розвитку інсульту.

Ризик появи ЦПР був суттєво вищим у пацієнтів зі змішаною або судинною деменцією, ніж у пацієнтів з деменцією Альцгеймера. Тому пацієнтам з іншими типами деменції, крім деменції Альцгеймера, не слід призначати лікування рисперидоном. Рекомендується оцінити співвідношення користь/ризик у разі застосування рисперидону пацієнтам літнього віку з деменцією, особливо ризик розвитку інсульту. Пацієнтів/піклувальників треба попередити про необхідність негайно повідомляти про будь-які ознаки та симптоми потенційних цереброваскулярних розладів, як-от раптова слабкість або оніміння обличчя, рук чи ніг і розлади мовлення або зору. Потрібно невідкладно розглянути всі можливі варіанти лікування, включаючи відміну рисперидону.

Для лікування стійкої агресії у пацієнтів з деменцією Альцгеймера помірного або тяжкого ступеня рисперидон слід застосовувати лише короткочасно, як доповнення до нефармакологічних засобів, які виявилися неефективними чи мали обмежену ефективність, або якщо існує загроза завдання шкоди собі чи іншим. Стан пацієнта та необхідність в продовженні терапії підлягають регулярній оцінці.

Ортостатична гіпотензія. Може виникати ортостатична гіпотензія, зумовлена α₁-літичною дією рисперидону, особливо на початку лікування. У післяреєстраційний період спостерігалися випадки клінічно значущої гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону й антигіпертензивних засобів. Слід з обережністю застосовувати рисперидон пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями (такими як серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання) і проводити титрування доз поступово, згідно з рекомендаціями (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). При виникненні гіпотензії слід розглянути можливість зменшення дози.

Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз. Під час застосування антипсихотичних засобів, зокрема рисперидону, повідомлялося про випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. У післяреєстраційному періоді агранулоцитоз спостерігався дуже рідко
(< 1/10000 пацієнтів). Пацієнти, які мають в анамнезі клінічно значуще зменшення кількості лейкоцитів або лейкопенію/нейтропенію, індуковану лікарськими засобами, повинні перебувати під наглядом протягом декількох перших місяців терапії, а при перших ознаках значного зменшення кількості лейкоцитів за відсутності інших причинних факторів потрібно розглянути можливість відміни рисперидону.

Слід забезпечити ретельний моніторинг стану пацієнтів із клінічно значущою нейтропенією для виявлення гарячки або інших симптомів чи ознак інфекції та негайно розпочати відповідне лікування в разі появи таких симптомів чи ознак. У разі тяжкої нейтропенії (абсолютне число нейтрофілів < 1 × 10⁹/л) необхідно припинити терапію рисперидоном і контролювати кількість лейкоцитів до нормалізації значень.

Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми. Лікарські засоби із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів асоціювалися з виникненням пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами, переважно язика та/або обличчя. Поява екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії. При виникненні ознак чи симптомів пізньої дискінезії слід розглянути можливість відміни всіх антипсихотичних препаратів.

Пацієнтам, які одночасно отримують психостимулятори (приміром, метилфенідат) і рисперидон, слід дотримуватися обережності через можливу появу екстрапірамідних симптомів під час підбору дози одного чи обох препаратів. Припиняти терапію психостимулятором рекомендується поступово (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Злоякісний нейролептичний синдром. При лікуванні антипсихотичними засобами повідомлялося про випадки злоякісного нейролептичного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням сироваткового рівня креатинфосфокінази. Додатковими ознаками можуть бути міоглобінурія (рабдоміоліз) і гостра ниркова недостатність. У разі розвитку злоякісного нейролептичного синдрому слід відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон.

Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві. Призначаючи антипсихотичні засоби, зокрема рисперидон, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві, лікарі повинні зважувати ризики й очікувану користь. Застосування рисперидону може погіршувати перебіг хвороби Паркінсона. У пацієнтів із вищезазначеними захворюваннями підвищується ризик розвитку злоякісного нейролептичного синдрому та чутливості до антипсихотичних лікарських засобів (наприклад сплутаність свідомості, оглушення та нестійкість постави з частими падіннями).

Гіперглікемія і цукровий діабет. Під час лікування рисперидоном повідомлялося про випадки гіперглікемії, цукрового діабету та загострення існуючого діабету. В деяких випадках повідомлялося про попередню надмірну масу тіла, що може бути фактором розвитку згаданих явищ. Ці явища дуже рідко асоціювалися з кетоацидозом і рідко — з діабетичною комою. Тому рекомендується забезпечити належний клінічний моніторинг відповідно до чинних настанов із застосування антипсихотичних лікарських засобів. Пацієнти, що отримують лікування будь-якими атиповими антипсихотичними препаратами, зокрема рисперидоном, повинні перебувати під наглядом стосовно симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а пацієнти з цукровим діабетом мають проходити регулярний моніторинг щодо можливого погіршення контролю рівня глюкози.

Збільшення маси тіла. При застосуванні рисперидону повідомлялося про випадки значного збільшення маси тіла. Слід проводити регулярний моніторинг маси тіла.

Гіперпролактинемія. Гіперпролактинемія є частим побічним явищем, пов'язаним із лікуванням рисперидоном. У пацієнтів з ознаками можливих побічних явищ, пов'язаних з пролактином (приміром, гінекомастія, менструальні розлади, ановуляція, порушення фертильності, зниження лібідо, еректильна дисфункція і галакторея), рекомендується контролювати рівень пролактину в плазмі крові.

Дослідження на культурах тканин вказують на те, що пролактин може стимулювати ріст клітин у пухлинах молочної залози людини. Хоча досі клінічні та епідеміологічні дослідження не продемонстрували чіткого зв'язку із застосуванням антипсихотичних засобів, рекомендується з обережністю призначати препарат пацієнтам із відповідним медичним анамнезом. Рисперидон слід застосовувати з обережністю пацієнтам із наявною гіперпролактинемією та пролактинозалежними пухлинами.

Подовження інтервалу QT. У післяреєстраційний період дуже рідко повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, через можливість підвищення ризику аритмогенних реакцій слід з обережністю призначати рисперидон пацієнтам із відомими серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією або порушенням електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія). Також обережність необхідна при призначенні рисперидону одночасно з препаратами, що здатні подовжувати інтервал QT.

Судоми. Рисперидон слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які мають в анамнезі судоми чи інші захворювання, що потенційно знижують судомний поріг.

Пріапізм. При застосуванні рисперидону можлива поява пріапізму, що зумовлений
α-адренергічною блокувальною дією препарату.

Регуляція температури тіла. Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність організму до зниження основної температури тіла. Рекомендується забезпечити належний нагляд за станом пацієнтів, які лікуються рисперидоном і можуть перебувати під впливом факторів, що сприяють підвищенню основної температури тіла, як-от інтенсивне фізичне навантаження, високі температури зовнішнього середовища, супутнє застосування препаратів з антихолінергічною дією або зневоднення.

Антиеметичний ефект. У доклінічних дослідженнях рисперидону спостерігався антиеметичний ефект. Такий ефект може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких лікарських засобів або такі стани, як кишкова непрохідність, синдром Рея і пухлина мозку.

Порушення функції нирок та печінки. У пацієнтів із порушеннями функції нирок порушується здатність до виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з дорослими пацієнтами з нормальною функцією нирок. У пацієнтів із порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Венозна тромбоемболія. Повідомлялося про випадки венозної тромбоемболії (ВТЕ) при застосуванні антипсихотичних засобів. Оскільки пацієнти, що проходять терапію антипсихотичними препаратами, часто мають набуті фактори ризику виникнення ВТЕ, всі можливі фактори ризику ВТЕ потрібно ідентифікувати перед і під час лікування рисперидоном та вжити необхідні превентивні заходи.

Інтраопераційний синдром атонічної райдужки (ІСАР). Під час операцій з приводу катаракти у пацієнтів, що отримували антагоністи α₁-адренергічних рецепторів, зокрема рисперидон, спостерігався ІСАР. Цей синдром може підвищувати ризик ускладнень з боку очей під час та після операції. Перед операцією хірург-офтальмолог має бути поінформований щодо антипсихотичних лікарських засобів, які пацієнт застосовує зараз чи застосовував раніше. Потенційна користь від припинення терапії α₁-адреноблокаторами до проведення операції з приводу катаракти не встановлена й має бути оцінена з урахуванням ризиків, пов'язаних із відміною лікування антипсихотичними лікарськими засобами.

Слід ретельно контролювати седативну дію рисперидону в цій групі пацієнтів через потенційний вплив на здатність пацієнтів до навчання. Змінюючи час застосування рисперидону можна досягти зменшення впливу седативного ефекту на уважність дітей та підлітків. Рисперидон асоціювався зі збільшенням середньої маси тіла та індексу маси тіла (ІМТ). Рекомендується визначати масу тіла до початку лікування і далі регулярно контролювати. Зміни росту, які спостерігалися в довготривалих відкритих розширених дослідженнях, були в межах нормального вікового діапазону. Вплив тривалої терапії рисперидоном на статевий розвиток та зріст належним чином не досліджувався.

Зважаючи на потенційний вплив тривалої гіперпролактинемії на зріст та статеве дозрівання дітей і підлітків, слід розглянути можливість регулярної клінічної оцінки ендокринного статусу педіатричних пацієнтів, у тому числі визначення зросту, маси тіла, статевого розвитку, моніторинг менструального циклу та інших ефектів, пов'язаних з пролактином.

Результати невеликого післяреєстраційного обсерваційного дослідження продемонстрували, що пацієнти віком від 8 до 16 років, які отримували рисперидон, були в середньому на
3,0–4,8 см вищими за пацієнтів, що лікувались іншими антипсихотичними препаратами. Дані цього дослідження були недостатніми для того, щоб визначити, чи впливає застосування рисперидону якимось чином на остаточний зріст в дорослому віці, або чи зумовлені отримані результати безпосереднім впливом рисперидону на ріст кісток або впливом на ріст кісток основного захворювання, чи покращенням контролю над основним захворюванням, що спричинило підвищення лінійного росту. Під час лікування рисперидоном також слід проводити регулярні обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших розладів руху. Спеціальні рекомендації стосовно дозування для дітей та підлітків див. у розділі «Спосіб застосування та дози».

Допоміжні речовини

Лактоза. Пацієнти з рідкісними спадковими розладами, такими як непереносимість галактози, загальний дефіцит лактази або синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, не повинні застосовувати цей лікарський засіб.

Натрій. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в 1 таблетці, вкритій плівковою оболонкою, отже може вважатися вільним від натрію.

Маніакальні епізоди при біполярних розладах

Дорослі. Рисперидон застосовують один раз на добу, починаючи з 2 мг. Коригування дози, за потреби, проводять з інтервалами не менше ніж 24 години, при цьому дозу збільшують шляхом додавання 1 мг на добу. Дозволяється призначення різних доз рисперидону в діапазоні від 1 до 6 мг на добу з метою оптимізації показників ефективності і переносимості у кожного пацієнта. Застосування рисперидону в добових дозах вище 6 мг у пацієнтів з маніакальними епізодами не вивчалося. Як і при інших методах симптоматичного лікування, необхідно періодично оцінювати потребу й доцільність у продовженні терапії рисперидоном.

Пацієнти літнього віку (від 65 років). Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг два рази на добу. Допускається індивідуальне коригування згаданої дози зі збільшенням на
0,5 мг двічі на добу до досягнення дози 1–2 мг два рази на добу. Зважаючи на обмежений клінічний досвід застосування препарату особам літнього віку, лікування пацієнтів цієї категорії потребує обережності.

Короткочасна терапія вираженої агресії у пацієнтів з деменцією альцгеймерівського типу

Рекомендована початкова доза — 0,25 мг два рази на добу. Для застосування дози 0,25 мг рекомендованою лікарською формою є оральний розчин рисперидону 1 мг/мл . Ця доза може бути в індивідуальному порядку збільшена додаванням 0,25 мг два рази на добу, при цьому таке збільшення проводять, за потреби, не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів становить 0,5 мг два рази на добу. Однак деякі пацієнти для досягнення позитивного ефекту можуть потребувати дози до 1 мг двічі на добу.

Не рекомендується застосовувати рисперидон довше 6 тижнів пацієнтам зі стійкою агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування необхідно забезпечити ретельний моніторинг стану пацієнтів та регулярно оцінювати потребу в продовженні лікування.

Cимптоматичне короткострокове лікування (до 6 тижнів) вираженої агресії при розладах поведінки

Діти та підлітки віком від 5 до 18 років

Для пацієнтів з масою тіла ≥ 50 кг рекомендована початкова доза становить 0,5 мг препарату один раз на добу. За потреби можливе індивідуальне коригування вказаної дози додаванням 0,5 мг один раз на добу, проте не частіше ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Проте у деяких пацієнтів ефективність може спостерігатись на тлі дози 0,5 мг один раз на добу, а інші можуть потребувати застосування дози 1,5 мг один раз на добу.

Для пацієнтів з масою тіла < 50 мг рекомендована початкова доза становить 0,25 мг один раз на добу. Оральний розчин 1 мг/мл є рекомендованою лікарською формою для застосування дози 0,25 мг. За потреби, можливе індивідуальне коригування згаданої дози додаванням 0,25 мг один раз на добу, проте не частіше, ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальна доза — 0,5 мг один раз на добу. Проте у деяких пацієнтів ефективність може спостерігатись на тлі дози 0,25 мг один раз на добу, а інші можуть потребувати 0,75 мг один раз на добу. Для застосування дози 0,75 мг рекомендованою лікарською формою є оральний розчин рисперидону 1 мг/мл.

Як і при інших методах симптоматичного лікування, необхідно періодично оцінювати потребу й доцільність продовження терапії рисперидоном.

Через відсутність досвіду застосування рисперидону дітям віком до 5 років зі згаданими розладами не рекомендується призначати препарат пацієнтам цієї категорії.

Пацієнти з порушеннями функції нирок та печінки

У пацієнтів з порушеннями функції нирок активна антипсихотична фракція виводиться з організму повільніше, ніж у пацієнтів зі здоровими нирками. У пацієнтів із порушеннями функції печінки концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі крові збільшується.

Незалежно від показання, початкова та наступні дози для пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки мають бути знижені вдвічі, а титрування доз має відбуватись більш повільними темпами. Рисперидон потрібно застосовувати з обережністю цій категорії пацієнтів.

Спосіб застосування

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, призначені для перорального застосування. Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону.

Відміну лікування рекомендується проводити поступово. Дуже рідко після різкого припинення терапії високими дозами антипсихотичних препаратів спостерігалися поодинокі випадки гострих симптомів відміни, в тому числі нудота, блювання, підвищене потовиділення та безсоння (див. розділ «Побічні реакції»). Також можуть виникати рецидиви психотичних симптомів та мимовільні розлади руху (такі як акатизія, дистонія і дискінезія).

Перехід з терапії іншими антипсихотичними засобами

Якщо це клінічно виправдано, на початку лікування рисперидоном рекомендується поступово припинити попередню терапію іншими препаратами. При цьому, якщо пацієнт переводиться з терапії антипсихотичними препаратами у формі «депо», лікування рисперидоном рекомендується розпочати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.

Рисперидон застосовують для лікування вираженої агресії при розладах поведінки у дітей віком від 5 років.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

Вагітність. Даних про застосування рисперидону вагітним жінкам недостатньо. Дослідження на тваринах не продемонстрували тератогенної дії рисперидону, проте спостерігалися інші види репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини невідомий.

Новонароджені, матері яких приймали антипсихотичні засоби (зокрема рисперидон) у третьому триместрі вагітності, мають ризик розвитку екстрапірамідних симптомів та/або симптомів відміни, що можуть бути різними за тяжкістю та тривалістю. Повідомлялося про збудженість, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, порушення дихання і порушення під час годування. Відповідно такі новонароджені потребують ретельного нагляду. Рисперидон не слід застосовувати у період вагітності, крім випадків крайньої потреби. Якщо необхідно припинити лікування препаратом під час вагітності, не слід робити це раптово.

Годування груддю. У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон виділялись у грудне молоко. Також було встановлено, що рисперидон та
9-гідроксирисперидон у незначних кількостях виділяються в грудне молоко людини. Дані щодо побічних реакцій у немовлят, що перебувають на грудному годуванні, відсутні. Отже, треба зважити користь від грудного годування і потенційні ризики для дитини.

Фертильність. Як і інші препарати, що є антагоністами дофамінових D₂-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати вироблення гонадотропін-рилізинг-гормону в гіпоталамусі й призводити до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, в свою чергу, може інгібувати репродуктивну функцію шляхом порушення гонадального стероїдогенезу як у жінок, так і у чоловіків.

У доклінічних дослідженнях відповідні ефекти не спостерігались.

З огляду на потенційні ефекти з боку нервової системи та органів зору рисперидон може мати незначний або помірний вплив на здатність керувати автотранспортними засобами або іншими механізмами (див. розділ «Побічні реакції»). Тому пацієнтам слід рекомендувати утримуватись від керування автотранспортом та роботи з механізмами до визначення індивідуальної реакції на препарат.

Таблетку лікарського засобу Рисперидон-Тева можна поділити на дві рівні дози.

Дозування

Шизофренія

Дорослі. Лікарський засіб Рисперидон-Тева застосовують один або два рази на добу.

Лікування слід починати з дози 2 мг на добу. На другий день лікування доза може бути збільшена до 4 мг. Після цього дозу можна підтримувати без змін або, якщо потрібно, продовжувати індивідуальну корекцію дози. Для більшості пацієнтів ефективними є добові дози 4–6 мг. У деяких пацієнтів може виникнути потреба у більш тривалій фазі підбору дози та застосуванні нижчої початкової і підтримувальної доз.

Дози понад 10 мг рисперидону на добу не виявили вищої ефективності порівняно з меншими дозами, але вони можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів.

Пацієнти літнього віку (від 65 років). Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг два рази на добу. Допускається індивідуальне коригування згаданої дози зі збільшенням на 0,5 мг двічі на добу до досягнення дози 1–2 мг два рази на добу.

Симптоми. Ознаки та симптоми передозування, що спостерігалися, як правило є відомими фармакологічними ефектами рисперидону, які проявляються в посиленій формі. До них належать сонливість і седація, тахікардія та артеріальна гіпотензія, а також екстрапірамідні симптоми. При передозуванні спостерігалися подовження інтервалу QT і судоми. Також повідомлялося про поліморфну шлуночкову тахікардію типу «пірует» у зв'язку із супутнім передозуванням рисперидону і пароксетину. У випадку гострого передозування слід розглянути можливість застосування декількох препаратів.

Лікування. Слід забезпечити й підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів для належної оксигенації та вентиляції. Може бути доцільним застосування активованого вугілля разом із проносним засобом, якщо після прийому препарату минуло не більше 1 години. Слід одразу розпочати моніторинг серцево-судинної діяльності, зокрема безперервну реєстрацію ЕКГ для виявлення можливих аритмій.

Специфічного антидоту до рисперидону не існує. Таким чином, слід проводити відповідні підтримувальні заходи. У разі гострого передозування треба проаналізувати можливість лікарської взаємодії кількох препаратів. При артеріальній гіпотензії та судинному колапсі проводять належне лікування з призначенням внутрішньовенних вливань та/або введення симпатоміметиків. При виражених екстрапірамідних симптомах призначають антихолінергічні препарати. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом та контролем до повного одужання.

Найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції на препарат (частота ≥ 10%): паркінсонізм, седативний ефект/сонливість, головний біль та безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними побічними реакціями.

Нижче наведені всі побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні рисперидону в клінічних випробуваннях та в післяреєстраційному періоді. Частота встановлена на підставі даних клінічних випробувань. Застосовуються такі категорії частоти: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота невідома (не можна встановити з доступних даних).

У межах кожної групи побічні реакції представлені у порядку зменшення їх тяжкості.

Інфекції та інвазії. Часто: пневмонія, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, синусит, інфекції сечовивідних шляхів, інфекції вуха, грип. Нечасто: інфекції дихальних шляхів, цистит, інфекції очей, тонзиліт, оніхомікоз, запалення підшкірної клітковини, локальні інфекції, вірусні інфекції, акародерматит. Рідко: інфекції.

Розлади з боку системи крові та лімфатичної системи. Нечасто: нейтропенія, зменшення кількості лейкоцитів, тромбоцитопенія, анемія, зниження гематокриту, збільшення кількості еозинофілів. Рідко: агранулоцитоз^c.

Розлади з боку імунної системи. Нечасто: гіперчутливість. Рідко: анафілактичні реакції^c.

Ендокринні розлади. Часто: гіперпролактинемія^a. Рідко: порушення секреції антидіуретичного гормону, наявність глюкози в сечі.

Розлади з боку метаболізму і харчування. Часто: збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту. Нечасто: цукровий діабет^b, гіперглікемія, полідипсія, зменшення маси тіла, анорексія, підвищення рівня холестерину в крові. Рідко: водна інтоксикація^с, гіпоглікемія, гіперінсулінемія^с, збільшення рівня тригліцеридів в крові. Дуже рідко: діабетичний кетоацидоз.

Розлади з боку психіки. Дуже часто: безсоння^d. Часто: розлади сну, збудженість, депресія, тривожність. Нечасто: манія, сплутаність свідомості, зниження лібідо, нервозність, кошмарні сновидіння. Рідко: кататонія, сомнамбулізм, розлади харчової поведінки, пов'язані зі сном, притуплений афект, аноргазмія.

Розлади з боку нервової системи. Дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм^d, головний біль. Часто: акатизія^d, дистонія^d, запаморочення, дискінезія^d, тремор. Нечасто: пізня дискінезія, церебральна ішемія, відсутність реакції на стимул, втрата свідомості, знижений рівень свідомості, судоми^d, синкопе, психомоторна гіперактивність, порушення рівноваги, розлади координації, постуральне запаморочення, розлади уваги, дизартрія, дисгевзія, гіпестезія, парестезія. Рідко: злоякісний нейролептичний синдром, цереброваскулярні розлади, діабетична кома, ритмічне похитування голови.

Розлади з боку органів зору. Часто: розмитість зору, кон'юнктивіт. Нечасто: фотофобія, сухість очей, збільшення сльозовиділення, очна гіперемія. Рідко: глаукома, розлади руху очей, закочування очей, утворення кірок на краю повік, синдром атонічної райдужки (інтраопераційний)^с.

Розлади з боку органів слуху та рівноваги. Нечасто: вертиго, дзвін у вухах, біль у вухах.

Розлади з боку серця. Часто: тахікардія. Нечасто: фібриляція передсердь, атріовентрикулярна блокада, порушення провідності, подовження інтервалу QT на ЕКГ, брадикардія, порушення на електрокардіограмі, відчуття серцебиття. Рідко: синусова аритмія.

Розлади з боку судин. Часто: артеріальна гіпертензія. Нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи. Рідко: легенева емболія, тромбоз вен.

Розлади з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння. Часто: задишка, фаринголарингеальний біль, кашель, носові кровотечі, закладеність носа. Нечасто: аспіраційна пневмонія, застій у легенях, застійні явища в дихальних шляхах, хрипи, свистяче дихання, дисфонія, респіраторні розлади. Рідко: синдром нічного апное, гіпервентиляція.

Розлади з боку шлунково-кишкової системи. Часто: біль у животі, відчуття дискомфорту в животі, блювання, нудота, запор, діарея, диспепсія, сухість у роті, зубний біль. Нечасто: нетримання калу, фекалома, гастроентерит, дисфагія, здуття живота. Рідко: панкреатит, обструкція кишечника, набряк язика, хейліт. Дуже рідко: ілеус.

Розлади з боку гепатобіліарної системи. Нечасто: підвищення рівня трансаміназ, підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази, підвищення рівня печінкових ферментів. Рідко: жовтяниця.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин. Часто: висипання, еритема. Нечасто: кропив'янка, свербіж, алопеція, гіперкератоз, екзема, сухість шкіри, зміна кольору шкіри, акне, себорейний дерматит, розлади шкіри, пошкодження шкіри. Рідко: медикаментозний дерматит, лупа. Дуже рідко: ангіоневротичний набряк. Частота невідома: синдром Стівенса — Джонсона/токсичний епідермальний некроліз^с.

Розлади з боку кістково-м'язової системи та сполучних тканин. Часто: м'язові спазми, м'язово-скелетний біль, біль у спині, артралгія. Нечасто: підвищення рівня креатинфосфокінази в крові, порушення постави, скутість суглобів, набряк суглобів, слабкість м'язів, біль у шиї. Рідко: рабдоміоліз.

Розлади з боку нирок та сечовидільної системи. Часто: нетримання сечі. Нечасто: полакіурія, затримка сечовиділення, дизурія.

Вагітність, післяпологові та перинатальні стани. Рідко: синдром відміни препарату у новонароджених^с.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз. Нечасто: еректильна дисфункція, порушення еякуляції, аменорея, розлади менструального циклу^d, гінекомастія, галакторея, статева дисфункція, біль у молочних залозах, відчуття дискомфорту в молочних залозах, вагінальні виділення. Рідко: пріапізм^с, затримка менструації, затвердіння молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз.

Загальні розлади та ускладнення в місці введення. Часто: набряк^d, пірексія, біль у грудній клітці, астенія, втомленість, біль. Нечасто: набряк обличчя, озноб, підвищення температури тіла, порушення ходи, спрага, відчуття дискомфорту в грудях, нездужання, незвичне самопочуття, дискомфорт. Рідко: гіпотермія, зниження температури тіла, відчуття холоду у кінцівках, синдром відміни препарату, затвердіння^с.

Травми, отруєння та ускладнення внаслідок процедур. Часто: падіння. Нечасто: біль під час виконання процедур.

^a Гіперпролактинемія може в деяких випадках призводити до гінекомастії, менструальних розладів, аменореї, ановуляції, галактореї, порушення фертильності, зниження лібідо, еректильної дисфункції.

^b У плацебоконтрольованих дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18% пацієнтів, що лікувались рисперидоном, і 0,11% пацієнтів із плацебо-груп. Сукупна частота за даними всіх клінічних випробувань становила 0,43% у пацієнтів, що отримували рисперидон.

^c Не спостерігалося у клінічних випробуваннях, проте повідомлялося у період післяреєстраційного застосування рисперидону.

^d Можлива поява екстрапірамідних розладів: паркінсонізм (гіперсекреція слини, скелетно-м'язова ригідність, паркінсонізм, слинотеча, феномен «зубчатого колеса», брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, ригідність потиличних м'язів, м'язова ригідність, паркінсонічна хода та порушення глабелярного рефлексу, паркінсонівський тремор спокою), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром неспокійних ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, судомні скорочення м'язів, хореоатетоз, атетоз і міоклонія), дистонія. Дистонія включає: дистонію, гіпертонус, кривошию, мимовільні скорочення м'язів, м'язові контрактури, блефароспазм, рух очних яблук, параліч язика, спазм обличчя, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, ротоглотковий спазм, плеврототонус, спазм язика та тризм. Слід враховувати, що наданий перелік містить ширший спектр симптомів, які не обов'язково мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає порушення засинання й інтрасомнічні розлади. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації й олігоменорею. Набряк включає: генералізований набряк, периферичний набряк, ямковий набряк.

Побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні паліперидону

Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій цих препаратів (як пероральних форм, так і ін'єкційних) подібні. Крім зазначених вище побічних реакцій, при застосуванні препаратів із вмістом паліперидону спостерігалися наведені далі побічні реакції, які можуть очікуватися також і на тлі застосування рисперидону.

Серцеві розлади. Синдром постуральної ортостатичної тахікардії.

Побічні реакції, властиві класу лікарських засобів. Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, дуже рідко впродовж післяреєстраційного періоду повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT на тлі застосування рисперидону. До інших клас-специфічних серцевих побічних ефектів, що спостерігалися при застосуванні антипсихотичних лікарських засобів, які подовжують інтервал QT, належать: шлуночкова аритмія, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія типу «пірует».

Венозна тромбоемболія. При застосуванні антипсихотичних препаратів повідомлялося про виникнення венозної тромбоемболії, зокрема тромбоемболії легеневої артерії та тромбозу глибоких вен.

Збільшення маси тіла. У плацебоконтрольованих дослідженнях тривалістю від 6 до 8 тижнів серед дорослих пацієнтів із шизофренію, що отримували рисперидон або плацебо і у яких збільшення маси тіла склало ≥ 7%, була виявлена статистично значуща різниця у частоті випадків збільшення маси тіла у групі застосування рисперидону (18%) порівняно з групою плацебо (9%). У тритижневих плацебоконтрольованих дослідженнях за участю дорослих пацієнтів із гострою манією частота збільшення маси тіла на ≥ 7% за кінцевими показниками була порівнянною в групах застосування рисперидону (2,5%), та плацебо (2,4%), проте була трохи вищою в групі активного контролю (3,5%).

У довготривалих дослідженнях у популяції дітей та підлітків з розладами соціальної поведінки спостерігалося збільшення маси тіла в середньому на 7,3 кг через 12 місяців лікування. Очікуване збільшення маси тіла для дітей віком 5–12 років з нормальною масою становить від 3 до 5 кг на рік. Починаючи з 12–16 років вказане збільшення маси тіла на
3–5 кг на рік зберігається для дівчат, тоді як збільшення маси тіла у хлопців становить близько 5 кг на рік.

Особливі групи пацієнтів

Далі описані побічні реакції на препарат, які спостерігалися частіше у пацієнтів літнього віку з деменцією або дітей, ніж у дорослих пацієнтів.

Пацієнти літнього віку з деменцією. Серед побічних реакцій, які спостерігалися в клінічних дослідженнях у пацієнтів літнього віку з деменцією, були транзиторна ішемічна атака та інсульт, з частотою 1,4% і 1,5% відповідно. Крім цього, у пацієнтів літнього віку з деменцією спостерігалися такі побічні реакції з частотою ≥ 5%, що принаймні вдвічі перевищує частоту згаданих явищ в інших групах дорослих пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 2 або 3, або 6, або 9 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

АТ Фармацевтичний завод Тева.

Дільниця 1; H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина.