Цефотаксим

діюча речовина: цефотаксим;

1 флакон містить цефотаксиму натрію еквівалентно цефотаксиму 1000 мг.

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: від майже білого до блідо-жовтого кольору кристалічний порошок.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. β-лактамні антибіотики.

Цефалоспорини III покоління. Код АТХ J01D D01.

Фармакодинаміка.

Цефотаксим — напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик III покоління для парентерального застосування. Діє бактерицидно. Має широкий спектр дії. До лікарського засобу чутливі: Streptocoсcii (за винятком групи D), включаючи Streptococcus pneumoniae; Staphylococcus aurens, у т. ч. штами, що утворюють і не утворюють пеніциліназу; Bacillus subtilis і Mycoides; Neisseria gonorrhoeae (штами, що утворюють та не утворюють пеніциліназу), Neisseria meningitidis, інші види Neisseria, Escherichia coli, Klebsiella spр., включаючи Klebsiella pneumonia, Enterobacter spp. (деякі штами резистентні), Serratia spp., Proteus (індолпозитивні та індолнегативні види), Salmonella, Citrobacter spp., Providencia, Shigella, Yersinia, Haemophilus influenzae і Parainfluenzae (штами, що утворюють та не утворюють пеніциліназу, у т. ч. стійкі до ампіциліну), Bordetella pertussis, Moraxella, Aeromonas hydrophilia, Veillonella, Clostridium perfringens, Eubacterium, Propionibacterium, Fusobacterium, Bacteroides spp. і Morganella. До дії препарату непостійно чутливі: Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter, Helicobacter pylori, Bacteroides fragilis і Clostridium difficile. До дії препарату стійкі: Streptoccus групи D, Listeria і метициліностійкі стафілококи.

Фармакокінетика.

Після внутрішньовенного введення 1 г цефотаксиму його концентрація у сироватці крові становила 81–102 мкг/мл. Дози 500 мг і 2000 мг забезпечують концентрації в плазмі 38 і 200 мкг/мл відповідно. Після введення 1000 мг внутрішньовенно або 500 мг внутрішньом’язово протягом 10 або 14 днів кумуляції лікарського засобу не спостерігалася. Очевидний об’єм розподілу цефотаксиму в стані стійкої рівноваги становив 21,6 л/1,73 м² після 30-хвилинної внутрішньовенної інфузії 1 г лікарського засобу.

Розподіл. Концентрації цефотаксиму досліджено в широкому діапазоні тканин і рідин людського організму. Концентрації в спинномозковій рідині низькі, якщо оболонки не запалені, але у дітей з менінгітом вони становлять від 3 до 30 мкг/мл. Цефотаксим зазвичай проникає через гематоенцефалічний бар’єр у концентраціях, що перевищують мінімальну інгібуючу концентрацію (MIC) для поширених чутливих патогенів, коли оболонки запалені. Концентрації (0,2–5,4 мкг/мл), що інгібують більшість грамнегативних бактерій, досягаються в гнійному мокротинні, бронхіальних секретах і плевральній рідині після застосування доз 1 або 2 г. Концентрації, ймовірно, ефективні проти більшості чутливих організмів, подібним чином досягаються в жіночих репродуктивних органах, ексудаті у середньому вусі, тканинах простати, інтерстиціальній рідині, тканинах нирок, перитонеальній рідині та стінці жовчного міхура після застосування звичайних терапевтичних доз. Високі концентрації цефотаксиму і дезацетил-цефотаксиму досягаються в жовчі.

Виведення. Цефотаксим частково метаболізується перед виведенням. Основним метаболітом є мікробіологічно активний продукт дезацетилцефотаксим. Більшість дози цефотаксиму виводиться з сечею, близько 60% у незміненому вигляді і ще 24% у вигляді дезацетилцефотаксиму. Плазмовий кліренс становить від 260 до 390 мл/хв, а нирковий кліренс — від 145 до 217 мл/хв.

Після внутрішньовенного введення період напіввиведення цефотаксиму та його активного метаболіту в сироватці крові становить від 0,9 до 1,14 години, а період напіввиведення дезацетильованого метаболіту — близько 1,3 години.

У новонароджених дітей період напіввиведення залежить від гестаційного та хронологічного віку, причому період напіввиведення подовжується у передчасно народжених і новонароджених з низькою масою тіла одного віку.

У разі тяжкої ниркової недостатності період напіввиведення самого цефотаксиму незначно збільшується приблизно до 2,5 годин, тоді як період напіввиведення дезацетилцефотаксиму збільшується приблизно до 10 годин. Загальне виведення цефотаксиму та його основного метаболіту з сечею зменшується при погіршенні функції нирок.

Застосовувати для лікування нижченаведених серйозних інфекцій, які спричинені або дуже ймовірно спричинені мікроорганізмами, чутливими до цефотаксиму:

• Септицемії.
• Інфекції дихальних шляхів, такі як гострий і хронічний бронхіт, бактеріальна пневмонія, інфіковане бронхоектатичне захворювання, абсцес легень і післяопераційні інфекції грудної клітки.
• Інфекції сечовивідних шляхів, такі як гострий і хронічний пієлонефрит, цистит і безсимптомна бактеріурія.
• Інфекції м’яких тканин, такі як целюліт, перитоніт і інфекції ран.
• Інфекції кісток і суглобів, такі як остеомієліт, септичний артрит.
• Акушерсько-гінекологічні інфекції, такі як запальні захворювання органів малого таза. Гонорея, особливо у випадках, коли пеніцилін не спрацював або є неприйнятним.
• Інші бактеріальні інфекції, менінгіт та інші чутливі інфекції, що потребують парентеральної антибіотикотерапії.

Профілактика

• Введення лікарського засобу з профілактичною метою може знизити ризик виникнення певних післяопераційних інфекцій у пацієнтів, яким поводяться хірургічні втручання, що класифікуються як контаміновані або потенційно контаміновані, або в чистих оперативних втручаннях, коли інфекції можуть спричинити серйозні наслідки.
• Найкраще захист забезпечується шляхом досягнення належної концентрації лікарського засобу в тканинах на момент вірогідної контамінації. Таким чином, цефотаксим слід вводити безпосередньо перед проведенням хірургічного втручання та, за необхідності, продовжити його введення в ранній післяопераційний період.
• Зазвичай введення лікаського засобу припиняють протягом 24 годин, оскільки тривале застосування будь-якого антибіотика в більшості хірургічних втручань не знижує вірогідності наступного інфікування.
• Також цефотаксим можна застосовувати для профілактики разом із пероральними антибіотиками, ще не всмоктуються, для зниження вірогідності інфекції у певних пацієнтів, які проходять інтенсивну терапію та термін перебування яких у відділенні інтенсивної терапії передбачувано становитиме більше 48 годин.

Підвищена чутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду та до інших β-лактамних антибіотиків. Можливий розвиток перехресних алергічних реакцій між пеніцилінами та цефалоспоринами (див. розділ «Особливості застосування»).

Цефотаксим, розведений лідокаїном, протипоказаний

• пацієнтам із відомою історією гіперчутливості до лідокаїну або інших місцевих анестетиків амідного типу;
• пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою без встановленого водія серцевого ритму;
• пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю;
• дітям віком до 30 місяців;
• для введення внутрішньовенним шляхом.

Пробенецид блокує канальцеву секрецію цефотаксиму та подовжує його період напіввиведення і підвищує концентрацію в плазмі крові.

Як і інші цефалоспорини, цефотаксим може потенціювати нефротоксичну дію нефротоксичних деяких препаратів, таких як аміноглікозиди або потужні діуретики (наприклад, фуросемід). Необхідно контролювати функцію нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

При одночасному застосуванні з нефротоксичними лікарськими засобами (аміноглікозиди) і сильнодіючими діуретиками (етакринова кислота, фуросемід), колістином, поліміксином підвищується ризик розвитку ниркової недостатності.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, застосування, особливо тривале, цефотаксиму може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів. Необхідно регулярно оцінювати стан пацієнта. Якщо під час лікування виникає суперінфекція, слід вжити відповідних заходів (див. розділ «Побічні реакції»).

Анафілактичні реакції.

Серйозні, включаючи літальні реакції гіперчутливості були зареєстровані у пацієнтів, які отримували цефотаксим (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»).

При розвитку у пацієнта реакції гіперчутливості лікування слід припинити.

Застосування цефотаксиму суворо протипоказане пацієнтам із наявністю в анамнезі реакції гіперчутливості негайного типу до цефалоспоринів.

Оскільки існує перехресна алергія між пеніцилінами та цефалоспоринами, застосування лікарського засобу пацієнтам з підвищеною чутливістю до пеніциліну, слід проводити з особливою обережністю. Реакції гіперчутливості (анафілаксія), що виникають при застосуванні цих двох груп антибіотиків, можуть бути серйозними або навіть летальними.

Тяжкі шкірні побічні реакції (ТШПР). У післяреєстраційному періоді були зафіксовані випадки тяжких шкірних побічних реакцій, які асоційовані з лікуванням цефотаксимом, включаючи гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), синдром Стівенса-Джонсона (ССД), токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), індуковану лікарськими засобами еозинофілію з системними симптомами (DRESS), які можуть загрожувати життю або призвести до летального наслідку.

Під час призначення лікарського засобу пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми шкірних реакцій.

При появі ознак і симптомів, що вказують на ці реакції, застосування цефотаксиму слід негайно припинити. Якщо у пацієнта на тлі застосування цефотаксиму розвинулися ГГЕП, ССД, ТЕН або DRESS, лікування цефотаксимом не можна поновлювати і слід остаточно припинити.

У дітей поява висипу може бути помилково прийнята за основну інфекцію або альтернативний інфекційний процес, тому лікарі повинні враховувати можливість реакції на цефотаксим у дітей, у яких під час терапії цефотаксимом з’являються симптоми висипу та гарячки.

Псевдомембранозний коліт.

Діарея, особливо важка та/або стійка, що виникає під час лікування або в перші тижні після лікування може, бути симптомом Clostridium difficile-асоційованого захворювання (CDAD). Clostridium difficile-асоційованого захворювання може варіювати за ступенем тяжкості від легкого до загрозливого для життя, найважчою формою якого його псевдомембранозний коліт.

Діагноз цього рідкісного, але ймовірно смертельного стану може бути підтверджений ендоскопічно та/або гістологічно. Важливо враховувати цей діагноз у пацієнтів, які страждають на діареєю під час або після застосування цефотаксиму.

При підозрі на псевдомембранозний коліт прийом цефотаксиму слід припинити. Слід негайно розпочати відповідну специфічну антибіотикотерапію. Захворюванню, пов’язаному з Clostridium difficile, може сприяти застій калу. Не слід застосовувати лікарські засоби, що пригнічують перистальтику.

Розлади кровотворення

Лейкопенія, нейтропенія та, рідше, пригнічення діяльності кісткового мозку, панцитопенія або агранулоцитоз можуть розвиватися під час лікування цефотаксимом. Якщо лікування триває довше 7–10 днів, необхідно контролювати рівні лейкоцитів у крові. У випадку розвитку нейтропенії лікування слід припинити. Повідомлялося про кілька випадків появи еозинофілії та тромбоцитопенії, які швидко зникали після припинення лікування. Повідомлялося також про випадки розвитку гемолітичної анемії (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнти з нирковою недостатністю. Дозування слід коригувати відповідно до розрахованого кліренсу креатиніну. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні цефотаксиму та аміноглікозидів чи інших нефротоксичних лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У цих пацієнтів, у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів з наявною нирковою недостатністю слід регулярно перевіряти функцію нирок.

Енцефалопатія. Бета-лактамні антибіотики, включаючи цефотаксим, можуть сприяти розвитку енцефалопатії (яка може включати судоми, сплутаність свідомості, розлади рухів), особливо в разі передозування або порушення функції нирок (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам слід рекомендувати, перш ніж вони будуть продовжувати лікування, негайно звернутися до лікаря, якщо такі реакції виникають.

Дотримання обережності при введенні.

Під час постмаркетингового спостереження повідомлялося про потенційно небезпечну для життя аритмію у дуже невеликої кількості пацієнтів, які отримували цефотаксим шляхом швидкого внутрішньовенного введення через центральний венозний катетер. Тому слід дотримуватися рекомендованого часу введення чи інфузії (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Щодо цефотаксиму, відновленого лідокаїном, див. розділ «Протипоказання».

Вплив на результати лабораторних досліджень.

Як і у випадку з іншими цефалоспоринами, у деяких пацієнтів, які отримували цефотаксим, було виявлено позитивну реакцію Кумбса. Це явище може заважати дослідженню сумісності крові. При визначенні рівня глюкози у сечі методом відновлення неспецифічними реактивами можуть бути одержані хибнопозитивні результати. Для запобігання цьому слід використовувати глюкозо-оксидазний тест.

Відновлення лікарського засобу лідокаїном.

Застереження щодо відновлення лікарського засобу лідокаїном див. у розіділі «Протипоказання».

Натрій.

1 г порошку для розчину для ін’єкцій містить 2,2 ммоль (50,5 мг) натрію. Кількість натрію при максимальній добовій дозі перевищує 8,7 ммоль (200 мг). Це слід врахувати, призначаючи пацієнтам лікарський засіб Цефотаксим, що потребують обмеження споживання натрію.

Вагітність. Дослідження, проведені на тваринах, не виявили тератогенної дії препарату. Однак безпека використання цефотаксиму під час вагітності у людини не досліджувалася, тому лікарський засіб не слід застосовувати під час вагітності.

Застосування препарату жінкам дітородного віку вимагає оцінки очікуваних переваг та можливих ризиків.

Годування груддю. Цефотаксим проникає у грудне молоко. Не можна виключити вплив на фізіологічну кишкову флору немовляти, що може призвести до діареї, колонізації дріжджеподібними грибами та сенсибілізації дитини. Тому необхідно зважити рішення про припинення грудного вигодовування або припинення лікування, беручи до уваги користь грудного вигодовування для дитини та користь лікування для матері.

Через можливість виникнення побічних реакцій, таких як запаморочення або енцефалопатія (яка може включати судоми, сплутаність свідомості, порушення свідомості, розлади руху) слід уникати керування автотранспортними засобами або роботи з іншими механізмами в період застосування лікарського засобу.

Високі дози цефотаксиму, особливо у пацієнтів із нирковою недостатністю, можуть спричинити енцефалопатію (наприклад, сплутаність свідомості, розлади руху та судоми) (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам слід порадити не керувати автомобілем, не працювати з механізмами, якщо розвиваються такі симптоми.

Лікарський засіб застосовувати шляхом внутрішньовенного струминного, краплинного та внутрішньом’язового введення.

Доза, шлях і частота введення визначаються відповідно до тяжкості інфекції, чутливості патогену до антибіотика та стану пацієнта. Терапію можна розпочати до отримання результатів тестів на чутливість.

Дорослі.

Рекомендована доза для лікування легких та середньої тяжкості інфекцій становить 1 г кожні 12 годин. У тяжких випадках призначати препарат у дозі 1 г 3–4 рази на добу. Максимальна добова доза становить 12 г.

Для інфекцій, спричинених чутливими видами Pseudomonas spp., зазвичай потрібні добові дози, що перевищують 6 г.

Гонорея. Однократна ін’єкція 1 г внутрішньом’язово або внутрішньовенно.

Зазвичай доза становить 100–150 мг/кг/добу, розділена на 2–4 внутрішньом’язові або внутрішньовенні введення. Однак при дуже тяжких інфекціях можуть знадобитися дози до 200 мг/кг/добу.

Новонароджені. Рекомендована доза становить 50 мг/кг/добу, розділені на 2–4 введення. У випадку тяжких інфекцій дозу можна збільшити до 150–200 мг/кг маси тіла на добу, розділену на кілька введень.

Дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю.

Для пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв після початкової звичайної дози підтримувальні дози слід зменшити до половини звичайної дози, не змінюючи інтервалу між введенням лікарського засобу.

Для пацієнтів, які проходять гемодіаліз: від 1 до 2 г на добу залежно від тяжкості інфекції. У день проходження процедури гемодіалізу цефотаксим слід вводити після закінчення сеансу діалізу.

Для пацієнтів, які проходять процедуру перитонеального діалізу: від 1 до 2 г на добу залежно від тяжкості інфекції. Цефотаксим не видаляється за допомогою перитонеального діалізу.

Дітям віком до 30 місяців (2,5 років) лікарський засіб внутрішньом’язово не призначати.

Внутрішньовенне та внутрішньом’язове введення.

Внутрішньовенне введення (ін’єкція або інфузія): 1 г лікарського засобу слід розчинити у 4 мл стерильної води для ін’єкцій. Розчин слід добре струсити до повного розчинення. Вміст флакона слід повністю набрати в шприц і використати негайно.

Для внутрішньовенної інфузії 1 г або 2 г лікарського засобу слід розчинити в 40–100 мл стерильної води для ін’єкцій або інфузійного розчину. Тривалість інфузії становить 20–60 хвилин.

Інтермітуюча внутрішньовенна ін’єкція: розчин необхідно вводити протягом 3–5 хвилин.

У рамках післяреєстраційного спостереження повідомляли про виникнення потенційно небезпечної для життя аритмії у дуже невеликої кількості пацієнтів, яким цефотаксим вводили швидко через центральний венозний катетер.

Цефотаксим і аміноглікозиди не слід змішувати в одному шприці або інфузійному розчині.

Внутрішньом’язове введення.

Для внутрішньом’язової ін’єкції 1 г цефотаксиму слід розвести в 4 мл стерильної води для ін’єкцій. При внутрішньом’язовому введенні вміст флакона з цефотаксимом може бути розчинено в воді для ін’єкцій або в 1% розчині лідокаїну. У разі використання лідокаїну суворо протипоказано в/в введення лікарського засобу.

Симптоми передозування значною мірою відповідають профілю побічних реакцій. Насамперед у пацієнтів з нирковою недостатністю та при застосуванні високих доз бета-лактамних антибіотиків, включаючи цефотаксим, існує ризик розвитку енцефалопатії.

У разі передозування лікування цефотаксимом необхідно припинити. Слід розпочати підтримувальну терапію, включаючи заходи для прискорення процесів виведення цефотаксиму з організму, та симптоматичне лікування побічних реакцій (наприклад, судом). Специфічний антидот відсутній. Гемодіаліз може знизити концентрацію цефотаксиму в сироватці крові. Перитонеальний діаліз є неефективним.

* Бета-лактамази, включаючи цефотаксим, може призвести до енцефалопатії (включаючи судоми, порушення / сплутаність свідомості, розлади руху), особливо у разі передозування або порушення функції нирок.

** Постмаркетингове спостереження.

Реакція Яриша—Герксгеймера

При лікуванні бореліозу протягом перших днів лікування може спостерігатися реакція Яриша—Герксгеймера. Повідомляли про виникнення таких симптомів після декількох тижнів лікування бореліозу: шкірні висипи, свербіж, гарячка, лейкопенія, підвищення рівня печінкових ферментів, утруднене дихання, біль у суглобах.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів

Спостерігалося підвищення рівня печінкових ферментів (аланін-амінотрансферази (АЛТ), аспартат-амінотрансферази (АСТ), лактатдегідрогенази (ЛДГ), гамма-глютамілтранспептидази (γ-ГТ) та/або лужної фосфатази) та/або білірубіну. Ці показники можуть у поодиноких випадках вдвічі перевищувати верхню межу норми і свідчити про ураження печінки, як правило, холестатичне і зазвичай із безсимптомним перебігом.

Суперінфекція

Як і при прийомі інших антибіотиків, тривале застосування цефотаксиму, може призвести до підвищеного росту нечутливих мікроорганізмів. Повторна оцінка стану хворого є необхідною. Якщо суперінфекція виникає протягом терапії, необхідно вжити відповідних заходів.

При внутрішньом’язовому введенні

При застосуванні лідокаїну як розчинника, можуть виникати системні реакції на лідокаїн, особливо у разі ненавмисного внутрішньовенного введення або у разі передозування.

Повідомлення про підозрювані небажані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці, в захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Для відновленого розчину було продемонстровано хімічну та фізичну стабільність у процесі застосування протягом 24 годин при температурі 25 °C та 48 години при температурі 2–8 °C.

З мікробіологічної точки зору, препарат слід використовувати негайно. Якщо препарат не використовувати негайно, час та умови зберігання є відповідальністю користувача, і, як правило, стабільність зберігається до 24 годин при температурі від 2 до 8 °С, якщо відновлення / розведення розчину відбулося у контрольованих та затверджених асептичних умовах.

Несумісність.

Розчин лікарського засобу Цефотаксим несумісний з розчинами інших антибіотиків в одному шприці або інфузійному розчині, з розчинами аміноглікозидів в одному шприці або крапельниці. Для розведення застосовувати розчини, зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози». Лікарський засіб несумісний з розчинами для розведення з рН вище 7,5, такими як натрію бікарбонат.

По 1 або по 5, або по 10 флаконів з порошком у картонній коробці.

За рецептом.

НСПС Хебей Хуамін Фармасьютікал Компані Лімітед.

№.98 Хуан Роад, Економік енд Технолоджікал Девелопмент Зоне, Шічжуанг, СН 052165, Китай.