Апейн® порошок та розчинник для приготування спрею назального 3,5 мг/доза флакон з дозуючим насосом 24 дози в пачці №1

діюча речовина: налбуфін (nalbuphine);

1 флакон 2,4 мл (24 дози) з порошком та розчинником, які розділені перегородкою, містить налбуфіну гідрохлориду у перерахунку на 100% суху речовину 84 мг;

1 флакон 3,6 мл (36 доз) з порошком та розчинником, які розділені перегородкою, містить налбуфіну гідрохлориду у перерахунку на 100% суху речовину 126 мг;

1 доза (0,1 мл) підготовленого до застосування лікарського засобу містить налбуфіну гідрохлориду у перерахунку на 100% суху речовину 3,5 мг;

допоміжні речовини:

порошок: кремнію діоксид колоїдний безводний, діамантовий зелений;

розчинник: повідон, пропіленгліколь, бензалконію хлорид, кислота глутамінова, хітозан, вода очищена.

Порошок та розчинник для приготування спрею назального.

Основні фізико-хімічні властивості:

Порошок: легкий пухкий порошок зеленуватого відтінку, допускається наявність зелених вкраплень.

Розчинник: рідина від безбарвного до бежевого кольору з опалесценцією.

Підготовлений до застосування лікарський засіб: розчин світло-блакитного із зеленуватим відтінком кольору з опалесценцією.

Аналгетики. Опіоїди. Похідні морфінану. Налбуфін.

Код ATX N02A F02.

Фармакодинаміка.

Налбуфіну гідрохлорид є агоністом каппа-опіоїдних рецепторів та антагоністом мю-опіоїдних рецепторів. Також налбуфіну гідрохлорид є сильнодіючим аналгетиком. Аналгетична активність парентеральних форм налбуфіну еквівалентна морфіну в міліграмах до дозування приблизно 30 мг.

Опіоїдна антагоністична активність налбуфіну гідрохлориду у 4 рази нижча, ніж налорфіну, та у 10 разів вища, ніж пентазоцину.

Налбуфіну гідрохлорид може спричинити такий же ступінь пригнічення дихання, що і еквівалентні аналгезуючі дози морфіну. Проте налбуфіну гідрохлорид демонструє пороговий ефект — у дозах понад 30 мг препарат не призводить до подальшого пригнічення дихання за умови відсутності впливу інших препаратів, що пригнічують центральну нервову систему (ЦНС).

Сам по собі налбуфіну гідрохлорид у дозах, що дорівнюють або є меншими від його аналгетичної дози, демонструє потужну активність опіоїдного антагоніста. При призначенні після або разом з опіоїдами — агоністами мю-опіоїдних рецепторів (наприклад, морфін, оксиморфон, фентаніл) налбуфіну гідрохлорид може частково зменшити або заблокувати опіоїд-індуковане пригнічення дихання, спричинене агоністами мю-опіоїдних рецепторів. Налбуфіну гідрохлорид може прискорити абстиненцію у пацієнтів, залежних від опіоїдних препаратів. Налбуфіну гідрохлорид слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які регулярно отримують опіоїдні аналгетики, що є агоністами мю-опіоїдних рецепторів.

Вплив на ЦНС

Налбуфіну гідрохлорид спричиняє пригнічення дихання при безпосередньому впливі на дихальні центри стовбура головного мозку. Під пригніченням дихання мається на увазі зниження чутливості дихальних центрів стовбура головного мозку до збільшення тиску вуглекислого газу та електричної стимуляції. При пригніченні дихання, спричиненого налбуфіну гідрохлоридом, можливе виникнення порогового ефекту. Незважаючи на належність налбуфіну гідрохлориду до агоністів-антагоністів, його вплив на пригнічення дихання може бути нівельований за допомогою застосування налоксону.

Налбуфіну гідрохлорид спричиняє міоз навіть у повній темряві. Точкові зіниці є ознакою передозування опіоїдами, але не є патогномонічним симптомом (наприклад, геморагічні або ішемічні ураження стовбура головного мозку можуть мати аналогічні симптоми). Проте при гіпоксії, спричиненій передозуванням, може спостерігатися виражений мідріаз, а не міоз.

Вплив на шлунково-кишковий тракт та гладкі м’язи

Налбуфіну гідрохлорид знижує моторику, що пов’язано з підвищенням тонусу гладких м’язів в антральному відділі шлунка та дванадцятипалої кишки. Перетравлювання їжі у тонкій кишці затримується, а пропульсивні скорочення зменшуються. Пропульсивні хвилі перистальтики у товстій кишці зменшуються, а тонус може призвести до спазму, що призводить до запорів. Інші індуковані опіоїдами ефекти можуть включати зниження секреції жовчі та секреторної функції підшлункової залози, спазм сфінктера Одді та короткочасне підвищення рівня сироваткової амілази.

Вплив на серцево-судинну систему

При застосуванні налбуфіну гідрохлориду під час анестезії відзначається більш висока частота брадикардії у пацієнтів, які не отримували атропін до операції.

Опіоїди спричиняють периферичне розширення судин, що може призвести до ортостатичної гіпотензії або непритомності. Прояви вивільнення гістаміну та/або периферичної вазодилатації можуть включати свербіж, гіперемію, почервоніння очей, підвищену пітливість та/або ортостатичну гіпотензію.

Вплив на ендокринну систему

Опіоїди інгібують секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), кортизолу та лютеїнізуючого гормону (ЛГ). Вони також стимулюють секрецію пролактину, гормону росту (СТГ) та секрецію підшлунковою залозою інсуліну й глюкагону.

Постійне застосування опіоїдів може впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадну систему, призводячи до дефіциту андрогенів, який може проявлятися зниженням лібідо, імпотенцією, еректильною дисфункцією, аменореєю або безпліддям. Роль опіоїдів у клінічному синдромі гіпогонадизму невідоме, оскільки різні медичні, фізичні, психологічні стресори та спосіб життя, які можуть впливати на рівень гонадних гормонів, не були належним чином контрольовані у дослідженнях, проведених на сьогодні.

Вплив на імунну систему

Опіоїди мають різний вплив на складові імунної системи на моделях in vitro та на тваринах. Клінічне значення цих результатів невідоме. Загалом ефекти опіоїдів мають помірний імунодепресивний характер.

Співвідношення концентрація-ефективність

Мінімальна ефективна аналгетична концентрація широко варіює у пацієнтів, особливо у тих, хто раніше лікувався сильними агоністами опіоїдів. Мінімальна ефективна аналгетична концентрація налбуфіну гідрохлориду для окремого пацієнта може збільшуватися з часом через посилення болю, розвиток нового больового синдрому та/або розвиток толерантності.

Клінічна ефективність та безпека

Клінічна ефективність та переносимість інтраназальної форми налбуфіну була вивчена в багатоцентровому подвійному сліпому рандомізованому порівняльному дослідженні в паралельних групах з оцінки ефективності та переносимості лікарських препаратів «АПЕЙН®» (ТОВ НВФ «МІКРОХІМ», Україна) у порівнянні з 10 мг налбуфіну в формі внутрішньом’язової ін’єкції у пацієнтів після ортопедичних або травматологічних втручань. У дослідженні брали участь 90 пацієнтів, які перенесли ортопедичні або травматологічні операційні втручання (по 45 пацієнтів у групі). Середній вік усіх пацієнтів становив 52,07 ± 13,07 року. Їхній зріст був у межах від 152 см до 193 см, в середньому 172,26 ± 8,57 см, а маса тіла — в діапазоні від 56,00 до 120,00 кг, в середньому 83,39 ± 14,11 кг. Індекс маси тіла (в середньому 28,04 ± 3,86 кг/м²) знаходився в межах прийнятих нормальних значень і відповідав вимогам критеріїв включення в дослідження (≥ 18,5 кг/м² та ≤ 30 кг/м²).

Для лікування болю помірної та сильної інтенсивності пацієнтам після ортопедичних або травматологічних втручань вводили однократно 10,5 мг налбуфіну інтраназально (лікарський засіб АПЕЙН®) або 10 мг налбуфіну внутрішньом’язово. Інтенсивність болю в дослідженні оцінювалась за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ). В групі, якій вводили ін’єкційну форму, аналгетичний ефект був досягнутий у 39 (86,67%) пацієнтів, в групі інтраназального введення — у 40 (88,89%) пацієнтів. Суттєве зниження інтенсивності болю спостерігалося через 15 хвилин після введення налбуфіну в обох досліджуваних групах. Аналгетичний ефект в обох групах тривав впродовж 6 годин.

На рисунку нижче наведено суміщені криві залежності рівня інтенсивності болю від часу для кожної групи, що брала участь у клінічному дослідженні ефективності.

                                     А — 10 мг налбуфіну шляхом внутрішньом’язової ін’єкції

                                              В — 10,5 мг лікарського засобу АПЕЙН®

За результатами статистичного аналізу було доведено ефективність застосування досліджуваних препаратів за основною (сума різниць інтенсивності післяопераційного болю протягом 6 год після введення досліджуваного препарату) та вторинними (початок знеболювальної дії, тривалість знеболення, оцінка рівня седації за шкалою RASS після виходу з наркозу та після введення препарату; кількість і відсоткова частка пацієнтів у групах, у яких був досягнутий достатній аналгетичний ефект за весь період лікування досліджуваним препаратом, площа під кривою інтенсивності болю) кінцевими змінними. Таким чином, за результатами проведеного клінічного дослідження доведено, що інтраназальне та внутрішньом’язове введення налбуфіну продемонструвало подібні профілі зниження інтенсивності болю.

Фармакокінетика.

Порівняльне дослідження фармакокінетики, переносимості та безпеки було проведено з використанням доз 7 мг для інтраназальної форми та 10 мг для ін’єкційних форм введення.

Періоди напіввиведення налбуфіну гідрохлориду з плазми крові при внутрішньовенному, внутрішньом’язовому та інтраназальному введеннях подібні. Максимальна концентрація досягається через 10 хв та 15 хв після інтраназального та внутрішньом’язового введення відповідно.

Концентрація налбуфіну в плазмі крові визначається впродовж 12 годин після введення інтраназально, внутрішньовенно або внутрішньом’язово.

Біодоступність налбуфіну після інтраназального введення у дозі 7 мг складає приблизно 65% (див. таблицю 1).

Таблиця 1. Фармакокінетичні параметри налбуфіну гідрохлориду після інтраназального, внутрішньом’язового і внутрішньовенного введень

C_max — максимальна концентрація, T_max — час досягнення C_max, AUC_(0-∞) — площа під кривою «концентрація/час», екстрапольована до нескінченності, T_1/2 — період напіввиведення. Для параметрів C_max, AUC_(0-∞) в таблиці представлено середні арифметичні значення ± стандартні відхилення; для параметрів T_max, T_1/2 представлено медіани (мінімальне і максимальне значення).

Доклінічні дані з безпеки

У дослідженні місцевоподразнювальної дії при інтраназальному повторному введенні лікарського засобу АПЕЙН® лабораторним тваринам не було виявлено місцевої подразнювальної дії на назальний епітелій у кролів та виявлено мінімальну місцеву подразнювальну дію на назальний епітелій у щурів, що мала оборотний характер. При інтраназальному введенні тестового зразка лікарського засобу АПЕЙН® кролі-самиці залишались спокійними, будь-які прояви больового синдрому були відсутні. У місці введення не відзначався свербіж навколишніх тканин. Спостереження протягом 8-ми днів не виявили жодних відхилень у поведінці дослідних тварин. При повторному введенні двом видам лабораторних тварин інтраназальних доз налбуфіну токсичних ефектів не було зафіксовано.

Лікарський засіб АПЕЙН® показаний для лікування гострого соматичного болю достатньо сильної інтенсивності, який потребує застосування опіоїдних аналгетиків та для якого альтернативні методи лікування не підходять. Препарат можна також застосовувати як додатковий засіб для зниження болю в перед- та післяопераційний період.

Застереження при застосуванні

Зважаючи на ризики залежності від опіоїдів, зловживання ними та неправильного їх застосування, навіть у рекомендованих дозах, слід застосовувати налбуфіну гідрохлорид пацієнтам, для яких альтернативні методи лікування (наприклад неопіоїдні аналгетики):

• є непереносимими або можуть бути непереносимими;
• не забезпечили або можуть не забезпечити адекватну аналгезію.

Лікарський засіб АПЕЙН® протипоказаний для застосування пацієнтам з:

• пригніченням дихання;
• гострою або тяжкою бронхіальною астмою при відсутності відповідного спостереження або реанімаційного обладнання;
• відомою або підозрюваною кишковою непрохідністю, у тому числі з паралітичною кишковою непрохідністю;
• підвищеною чутливістю до налбуфіну гідрохлориду або до будь-якого з компонентів препарату;
• підозрою на травматичну назальну лікворею, етмоїдит.

Бензодіазепіни та інші препарати, що пригнічують ЦНС

Хоча налбуфіну гідрохлорид має опіоїдну антагоністичну активність, є докази, що у пацієнтів без опіоїдної залежності він не буде протидіяти опіоїдному аналгетику, що вводиться безпосередньо перед, одночасно або відразу після застосування налбуфіну гідрохлориду. Отже, через адитивні фармакологічні ефекти одночасне застосування інших опіоїдних аналгетиків, бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС (алкоголь, седативні/снодійні засоби, анксіолітики, транквілізатори, міорелаксанти, анестетики, антипсихотичні препарати та інші опіоїди), може збільшувати ризик пригнічення дихання, глибокої седації, коми та смерті.

Одночасно застосовувати ці препарати можна пацієнтам, яким альтернативні варіанти лікування не підходять. Слід застосовувати мінімальні ефективні дози протягом найкоротшого можливого періоду лікування. Необхідно уважно стежити за станом пацієнтів щодо появи ознак пригнічення дихання та седації.

Серотонінергічні препарати

Одночасне застосування опіоїдів з іншими лікарськими засобами, що впливають на серотонінергічну нейротрансміттерну систему, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норепінефрину (ІЗЗСН), трициклічні антидепресанти (ТЦА), триптани, антагоністи рецепторів 5-НТ3, що впливають на систему нейротрансміттерів серотоніну (наприклад міртазапін, тразодон, трамадол), деякі міорелаксанти (циклобензаприн, метаксалон) та інгібітори моноаміноксидази (МАО) (призначені для лікування психічних порушень, а також інші, такі як лінезолід та внутрішньовенний метиленовий синій), може призвести до розвитку серотонінового синдрому.

Необхідно проінформувати пацієнтів про те, що опіоїди при одночасному застосуванні із серотонінергічними препаратами можуть призвести до розвитку серотонінового синдрому, що є рідкісним, але потенційно небезпечним для життя станом.

Також необхідно попередити пацієнтів про симптоми серотонінового синдрому та важливість негайного звернення по медичну допомогу у разі розвитку цих симптомів. Пацієнти, які приймають або планують приймати серотонінергічні препарати, повинні повідомляти про це свого лікаря.

У разі коли одночасне застосування таких препаратів виправдане, необхідно постійно спостерігати за станом пацієнтів, особливо на початку терапії, та коригувати дозу. При підозрі на серотоніновий синдром слід припинити застосування налбуфіну гідрохлориду.

Міорелаксанти

Налбуфіну гідрохлорид може посилювати нервово-м’язову блокаду міорелаксантів і підвищити ступінь пригнічення дихання. Потрібен моніторинг стану пацієнтів щодо наявності ознак пригнічення дихання та у разі необхідності зменшити дозування налбуфіну гідрохлориду та/або міорелаксанту.

Діуретики

Опіоїди можуть знижувати ефективність діуретиків, провокуючи викид антидіуретичного гормону.

Потрібно контролювати стан пацієнтів щодо зменшення діурезу та/або впливу на артеріальний тиск і у разі необхідності — збільшити дозу діуретика.

Антихолінергічні препарати

Одночасний прийом антихолінергічних препаратів може збільшити ризик затримки сечі та/або виникнення серйозного запору, що може призвести до паралітичної кишкової непрохідності.

У разі одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з антихолінергічними препаратами необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо ознак затримки сечі або зниження моторики ШКТ.

Інгібітори МАО

Взаємодія інгібіторів MAO (наприклад, фенелзин, транілципромін, лінезолід) з опіоїдами може проявлятися як серотоніновим синдромом, так і опіоїдною токсичністю (наприклад, пригнічення дихання, кома).

Застосування налбуфіну гідрохлориду не рекомендується пацієнтам, які отримують інгібітори МАО, а також протягом 14 днів після припинення такого лікування. У разі необхідності термінового застосування опіоїдів потрібно підбирати дозу із частим титруванням малих доз для лікування болю (здійснюється підбором кратності застосування), при цьому уважно стежити за показником артеріального тиску, ознаками і симптомами пригнічення ЦНС та дихання.

Пацієнти мають бути проінформовані про необхідність уникати застосування налбуфіну гідрохлориду під час прийому будь-яких препаратів, що інгібують моноаміноксидазу.

Пригнічення дихання, що загрожує життю

При застосуванні опіоїдів, у тому числі із дотриманням відповідних рекомендацій, повідомлялося про серйозне, небезпечне для життя або летальне пригнічення дихання. Відсутність діагностики та лікування пригнічення дихання може призвести до зупинки дихання та смерті. Лікування пригнічення дихання залежно від стану пацієнта може включати ретельне спостереження, підтримуючі заходи та застосування опіоїдних антагоністів. Затримка вуглекислого газу (CO₂) внаслідок пригнічення дихання, спричиненого опіоїдами, може посилити седативну дію опіоїдів.

Хоча серйозне, небезпечне для життя або летальне пригнічення дихання може статися у будь-який час при застосуванні налбуфіну гідрохлориду, ризик є найбільшим на початку терапії або після збільшення дози препарату. Необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів щодо пригнічення дихання, особливо протягом перших 24–72 годин після початку терапії або після збільшення дозування налбуфіну гідрохлориду.

З метою зниження ризику пригнічення дихання необхідно правильно підбирати дозування та титрувати дозу налбуфіну гідрохлориду (здійснюється підбором кратності застосування). Більш високі дози налбуфіну гідрохлориду при переведенні пацієнтів з іншого опіоїду можуть призвести до смертельного передозування при введенні першої дози.

Опіоїди можуть спричинити порушення дихання, пов’язане зі сном, включаючи центральне апное сну (ЦАС), та гіпоксемію, пов’язану зі сном. Застосування опіоїдів збільшує ризик ЦАС залежно від дози. Для пацієнтів із ЦАС необхідно розглянути можливість зниження дози опіоїдів.

Супутня терапія з бензодіазепінами та іншими препаратами, що пригнічують ЦНС

Сильний седативний ефект, пригнічення дихання, кома та смерть можуть виникнути в результаті одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з бензодіазепінами або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС (наприклад з небензодіазепіновими седативними засобами/ снодійними засобами, анксіолітиками, транквілізаторами, міорелаксантами, анестетиками, антипсихотичними засобами, іншими опіоїдами). Необхідно застосовувати з обережністю таку супутню терапію пацієнтам, яким альтернативні методи лікування не підходять.

Обсерваційні дослідження показали, що одночасний прийом опіоїдних аналгетиків з бензодіазепінами збільшує ризик смертності, пов’язаної із застосуванням препаратів, порівняно із застосуванням тільки опіоїдних аналгетиків. Через схожі фармакологічні властивості передбачають аналогічні ризики при одночасному застосуванні з опіоїдними аналгетиками інших препаратів, що пригнічують ЦНС.

У разі необхідності призначення бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС, одночасно з опіоїдним аналгетиком потрібно застосовувати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду лікування (здійснюється підбором кратності застосування). Пацієнтам, які вже отримують опіоїдний аналгетик, призначають більш низьку початкову дозу бензодіазепіну або іншого препарату, що пригнічує ЦНС, ніж дози, що застосовуються без терапії опіоїдними аналгетиками, з поступовим її титруванням залежно від клінічної відповіді. Якщо опіоїдний аналгетик призначають пацієнту, який вже приймає бензодіазепін або інший препарат, який пригнічує ЦНС, необхідно призначити більш низьку початкову дозу опіоїдного аналгетика з поступовим її титруванням (здійснюється підбором кратності застосування) залежно від клінічної відповіді. Необхідно уважно спостерігати за станом пацієнтів щодо ознак і симптомів пригнічення дихання та седації.

При одночасному застосуванні налбуфіну гідрохлориду з бензодіазепінами або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС (включаючи алкоголь та заборонені препарати), необхідно проконсультувати як пацієнтів, так і осіб, які здійснюють за ними догляд, щодо ризику пригнічення дихання та седації.

Пацієнтам не рекомендується керувати автотранспортом або працювати зі складною технікою, поки не зникнуть наслідки супутнього застосування бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС, з налбуфіну гідрохлоридом. Необхідно обстежити пацієнтів щодо ризику зловживання психоактивними речовинами, зокрема опіоїдами, і попередити про ризик передозування та смерті, пов’язаний із застосуванням препаратів, що пригнічують ЦНС, включаючи алкоголь та заборонені препарати.

Гіпералгезія та алодинія, спричинені опіоїдами

Гіпералгезія, спричинена опіоїдами (ГСО), виникає, коли опіоїдний аналгетик парадоксальним чином викликає посилення болю або підвищення чутливості до болю. Цей стан відрізняється від толерантності, яка потребує збільшення доз опіоїдів для підтримки ефекту. Симптоми ГСО включають (але не обмежуються): посилення рівня болю при збільшенні дози опіоїду, зниження рівня болю при зменшенні дози опіоїду або біль від подразників, що зазвичай не викликають біль (алодинія). Ці симптоми вказують на ГСО, тільки якщо немає доказів прогресування основного захворювання, толерантності до опіоїдів, відміни опіоїдів або залежної поведінки.

Повідомлялося про випадки ГСО як при короткостроковому, так і при тривалому застосуванні опіоїдних аналгетиків. Хоча механізм ГСО не повністю зрозумілий, у ньому задіяно кілька біохімічних шляхів. Дані медичної літератури свідчать про вірогідність біологічного зв’язку між застосуванням опіоїдних аналгетиків та ГСО і алодинією. Якщо є підозра, що у пацієнта розвинулась ГСО, необхідно розглянути достатнє зменшення дози опіоїдного аналгетика (за рахунок зменшення кратності застосування) або замінити його іншим опіоїдним аналгетиком.

Пацієнти та особи, які за ними доглядають, мають бути проінформовані про необхідність консультації з лікарем перед збільшенням дози опіоїдів. Також пацієнтам рекомендується звернутися по медичну допомогу, якщо у них з’явилась гіпералгезія, включаючи посилення болю, підвищену чутливість до болю або новий біль.

Пригнічення дихання, що загрожує життю, у пацієнтів із хронічним захворюванням легенів, у літніх, кахектичних або ослаблених пацієнтів

Застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із гострою або тяжкою бронхіальною астмою при відсутності відповідного спостереження або реанімаційного обладнання протипоказано.

Пацієнти з хронічною хворобою легенів. Пацієнти з вираженим хронічним обструктивним захворюванням легенів або легеневим серцем, а також із істотно зниженим дихальним резервом, гіпоксією, гіперкапнією або раніше існуючим пригніченням дихання схильні до підвищеного ризику пригнічення дихання, включаючи апное, навіть при застосуванні рекомендованих доз налбуфіну гідрохлориду.

Літні, кахектичні або ослаблені пацієнти. Небезпечне для життя пригнічення дихання частіше зустрічається у літніх, кахектичних або ослаблених пацієнтів, оскільки у них спостерігається зміна фармакокінетичних параметрів або кліренсу порівняно з більш молодими, більш здоровими пацієнтами. Необхідно здійснювати спостереження за станом таких пацієнтів, особливо на початку лікування налбуфіну гідрохлоридом, а також у разі призначення препарату одночасно з іншими лікарськими засобами, що пригнічують дихання. Можливе альтернативне застосування неопіоїдних аналгетиків таким пацієнтам.

Наднирникова недостатність

Повідомлялося про випадки наднирникової недостатності при застосуванні опіоїдів, частіше при застосуванні більше 1 місяця. Наднирникова недостатність може проявлятися неспецифічними симптомами та ознаками, включаючи нудоту, блювання, анорексію, втому, слабкість, запаморочення та низький артеріальний тиск. При підозрі на наднирникову недостатність необхідно якомога швидше підтвердити діагноз. При діагностованій наднирниковій недостатності необхідне застосування фізіологічно замісних доз кортикостероїдів. Необхідно припинити застосування опіоїдів до відновлення функції наднирникових залоз. Можливе застосування інших опіоїдів, оскільки у деяких випадках повідомлялося про застосування інших опіоїдів без рецидиву наднирникової недостатності. Доступна інформація не ідентифікує будь-які конкретні опіоїди, застосування яких більш ймовірно пов’язане з виникненням наднирникової недостатності.

Тяжка гіпотензія

Налбуфіну гідрохлорид може спричиняти тяжку гіпотензію, включаючи ортостатичну гіпотензію та непритомність, в амбулаторних пацієнтів. У пацієнтів, у яких підтримання артеріального тиску було порушено внаслідок зменшення об’єму крові або у результаті одночасного введення препаратів, що пригнічують ЦНС (наприклад фенотіазинів або загальних анестетиків), існує підвищений ризик виникнення тяжкої гіпотензії. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів щодо ознак гіпотензії після початку застосування налбуфіну гідрохлориду та у разі збільшення його дози. У пацієнтів із циркуляторним шоком налбуфіну гідрохлорид може спричинити розширення судин, що призводить до зменшення серцевого викиду та зниження артеріального тиску. Необхідно уникати застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із циркуляторним шоком.

Застосування пацієнтам із підвищеним внутрішньочерепним тиском, пухлинами головного мозку, черепно-мозковою травмою або порушенням свідомості

У пацієнтів, які можуть бути сприйнятливі до внутрішньочерепних ефектів затримки СО₂ (наприклад, з ознаками підвищеного внутрішньочерепного тиску або пухлин головного мозку), налбуфіну гідрохлорид може знижувати активність дихального центру, а пов’язана з цим затримка СО₂ може додатково підвищувати внутрішньочерепний тиск. Необхідно спостерігати за станом таких пацієнтів щодо ознак седації та пригнічення дихання, особливо на початку терапії налбуфіну гідрохлоридом.

Опіоїди можуть також маскувати симптоматику у пацієнтів з черепно-мозковою травмою. Необхідно уникати застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із порушенням свідомості або комою.

Застосування пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями

Налбуфіну гідрохлорид протипоказаний пацієнтам з відомою або підозрюваною кишковою непрохідністю, включаючи паралітичну кишкову непрохідність.

Налбуфіну гідрохлорид може викликати спазм сфінктера Одді. Опіоїди можуть спричиняти підвищення сироваткової амілази. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів з порушеннями гепатобіліарної системи, включаючи гострий панкреатит, щодо погіршення симптомів захворювання.

Пацієнтів потрібно проінформувати про можливість розвитку важкого запору на тлі прийому налбуфіну та про випадки, при яких потрібно звернутись по медичну допомогу.

Підвищення ризику виникнення судом у пацієнтів з епілепсією

Налбуфіну гідрохлорид може збільшувати частоту виникнення судом у пацієнтів з епілепсією та підвищувати ризик виникнення судом, можливих в інших клінічних ситуаціях, пов’язаних з епілепсією. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів з епілепсією в анамнезі для контролю за судомами при застосуванні налбуфіну гідрохлориду.

Синдром відміни (припинення прийому)

Застосування налбуфіну гідрохлориду, змішаного агоніста/антагоніста опіоїдних рецепторів, пацієнтам, які отримують опіоїдні аналгетики-агоністи, може зменшити знеболювальний ефект та/або прискорити розвиток синдрому відміни. Необхідно уникати одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з опіоїдними аналгетиками-агоністами.

Припинення застосування налбуфіну гідрохлориду у пацієнтів із залежністю здійснюється шляхом поступового зниження дози (здійснюється підбором кратності застосування). Таким пацієнтам не рекомендується раптове припинення застосування налбуфіну гідрохлориду.

Залежність, зловживання та неправильне застосування

Налбуфіну гідрохлорид є синтетичним аналгетиком агоністом-антагоністом опіоїдних рецепторів. Застосування налбуфіну гідрохлориду як опіоїду наражає пацієнта на ризик залежності, зловживання та неправильного застосування.

Хоча ризик залежності у будь-якої людини невідомий, він може виникнути у пацієнтів, які застосовують налбуфіну гідрохлорид. Залежність може виникнути при застосуванні препарату як у рекомендованих дозах, так і в разі зловживання або неправильного його застосування.

Для кожного пацієнта необхідно оцінити ризик опіоїдної залежності, зловживання або неправильного застосування. Ризик збільшується у пацієнтів з особистою або сімейною історією зловживання психоактивними речовинами (включаючи зловживання лікарськими засобами, наркотичну та алкогольну залежність) або психічними захворюваннями (наприклад, тяжка депресія). Можливість виникнення цих ризиків не повинна перешкоджати належному лікуванню болю у кожного окремо взятого пацієнта. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку залежності та неправильного застосування призначають опіоїди, але їх застосування вимагає ретельного спостереження з частим моніторингом ознак залежності, зловживання та неправильного використання.

Опіоїди, які застосовують залежні пацієнти та особи з наркотичною залежністю, можуть використовуватися у злочинних цілях. Необхідно враховувати ці ризики при призначенні налбуфіну гідрохлориду. Стратегії зниження цих ризиків включають призначення препарату у найменшій дозі та належне його зберігання.

Пацієнтів слід проінформувати про те, що навіть в рекомендованих дозах налбуфіну гідрохлорид може призвести до залежності, зловживання та неправильного застосування, наслідком чого може бути передозування та смерть (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтів необхідно застережити не ділитися налбуфіну гідрохлоридом з іншими особами та вжити заходів для запобігання крадіжкам або неправомірному використанню препарату.

Порушення функції нирок та печінки

Оскільки налбуфіну гідрохлорид метаболізується в печінці та виводиться нирками, препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з нирковою та печінковою недостатністю та призначати у менших дозах.

Інфаркт міокарда

Як і всі сильнодіючі аналгетики, налбуфіну гідрохлорид слід з обережністю застосовувати пацієнтам з інфарктом міокарда та наявністю нудоти або блювання.

Серцево-судинна система

Під час застосування налбуфіну гідрохлориду при анестезії спостерігалася висока частота виникнення брадикардії у пацієнтів, які не отримували атропін до операції.

Лабораторні тести

Налбуфіну гідрохлорид може заважати ферментним методам визначення опіоїдів залежно від специфіки/чутливості тесту. Необхідно проконсультуватися з виробником тесту для отримання відповідної інформації.

Пацієнти літнього віку

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років) можуть мати підвищену чутливість до налбуфіну гідрохлориду. Необхідно дотримуватися обережності при виборі дозування. Зазвичай застосування препарату починають з мінімальних ефективних доз у зв’язку з частим зниженням функції печінки, нирок або серця, супутніми захворюваннями або іншою супутньою терапією.

Основним ризиком для літніх пацієнтів, які застосовують опіоїди, є пригнічення дихання, що виникає в результаті застосування великих початкових доз пацієнтами, у яких відсутня толерантність до опіоїдів, або при введенні опіоїдів одночасно з іншими препаратами, що пригнічують дихання. Для літніх пацієнтів застосування налбуфіну гідрохлориду необхідно починати з найменшої дози та повільно титрувати (здійснюється підбором кратності застосування) до настання терапевтичного ефекту і часто обстежувати пацієнта щодо ознак пригнічення ЦНС та дихання.

Відомо, що налбуфіну гідрохлорид значною мірою виводиться нирками, і ризик побічних реакцій на цей препарат може бути вищим у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Оскільки літні пацієнти з більшою ймовірністю мають знижену функцію нирок, слід дотримуватися обережності при підборі дози та обов’язково проводити моніторинг функції нирок.

Канцерогенез

У довгострокових дослідженнях, проведених на щурах (24 місяці) та мишах (19 місяців), яким перорально застосовували дози 200 мкг/мл (у 12 разів перевищує максимальну рекомендовану добову дозу для людини (МРДЛ)) та 200 мг/добу (у 6 разів вище за МРДЛ) відповідно, докази канцерогенності відсутні.

Мутагенез

Налбуфіну гідрохлорид підвищував частоту мутацій у тесті на лімфоми у мишей. Препарат не проявляв мутагенної активності у тесті Еймса з чотирма бактеріальними штамами, у тестах ГГФТ яєчників китайського хом’яка або у тесті сестринського хроматидного обміну. Кластогенна активність не спостерігалася у мікроядерному тесті у мишей та в аналізі цитогенності кісткового мозку у щурів.

Дослідження безпеки та ефективності застосування лікарського засобу АПЕЙН® в період вагітності або годування груддю не проводились. Цей лікарський засіб не слід застосовувати в ці періоди.

Наведені нижче дані стосуються безпеки застосування налбуфіну в парентеральних формах введення під час вагітності, пологів та годування груддю.

Вагітність

Тривале застосування опіоїдних аналгетиків під час вагітності може спричинити синдром відміни у новонароджених. Наявні дані застосування налбуфіну гідрохлориду вагітним жінкам недостатні для інформування про виникнення асоційованих із препаратом ризиків серйозних вроджених вад розвитку та викидня.

Несприятливі реакції у плода/новонародженого

Фетальні та неонатальні несприятливі наслідки, про які повідомлялося після введення налбуфіну гідрохлориду матері під час пологів, включають виникнення брадикардії у плода, пригнічення дихання при народженні, апное, ціанозу та гіпотензії. Деякі з цих подій були небезпечними для життя. Введення налоксону матері під час пологів у деяких випадках усували ці ефекти. Повідомлень про виникнення брадикардії у плода на ранніх строках вагітності немає, але цей ризик існує.

Період годування груддю

Обмежені дані свідчать про те, що налбуфіну гідрохлорид проникає у грудне молоко, але тільки у невеликій кількості (менше 1% від введеної дози) і з проявом клінічно незначного ефекту. Симптоми відміни можуть виникати у дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні, у разі припинення застосування опіоїдного аналгетика матір’ю або у разі припинення годування груддю.

Фертильність

У дослідах на щурах не спостерігалося жодних несприятливих ефектів з боку чоловічої та жіночої фертильності.

Налбуфіну гідрохлорид може погіршити розумові або фізичні здібності, необхідні для виконання потенційно небезпечних робіт, таких як керування автомобілем або робота зі складними механізмами. Рекомендується утримуватись від керування автомобілем та роботи зі складними механізмами при підвищеній чутливості до налбуфіну гідрохлориду та відсутності адекватної реакції на препарат.

Необхідно спостерігати за станом пацієнтів до повного їх відновлення після прийому налбуфіну гідрохлориду.

Лікарський засіб АПЕЙН® призначений лише для інтраназального введення.

Слід застосовувати найнижчу ефективну дозу (шляхом підбору кратності застосування) протягом найкоротшого періоду часу відповідно до індивідуальних потреб пацієнта.

Ризик передозування збільшується зі збільшенням дози опіоїдів. Тому збільшення дози налбуфіну гідрохлориду рекомендується пацієнтам, у яких нижчі дози недостатньо ефективні та у яких очікувана користь від застосування більш високих доз опіоїдів явно переважає ймовірні ризики.

Дозування для кожного пацієнта має бути індивідуальним (здійснюється підбором кратності застосування) та враховувати серйозність больового синдрому, реакцію пацієнта на препарат, попередній досвід знеболювального лікування і фактори ризику залежності, зловживання та неправильного застосування.

Необхідно враховувати ризик пригнічення дихання та уважно стежити за станом пацієнтів щодо пригнічення дихання, особливо на початку терапії та після збільшення дози препарату.

Титрування та підтримання терапії

Титрування лікарського засобу рекомендується шляхом підбору індивідуальної дози (здійснюється підбором кратності застосування), що забезпечує адекватний аналгетичний ефект та зводить до мінімуму побічні реакції. Необхідно постійно контролювати стан пацієнтів, які отримують налбуфіну гідрохлорид, щодо інтенсивності болю та відносної частоти побічних реакцій, а також з метою моніторингу розвитку залежності, зловживання або неправильного застосування. Важливе часте спілкування між лікарем, іншими медичними співробітниками, пацієнтом та особою, яка здійснює догляд, в період зміни дози аналгетика, включаючи початкове титрування.

Якщо після стабілізації дози інтенсивність болю збільшується, необхідно визначити джерело болю, перш ніж збільшувати дозу налбуфіну гідрохлориду. Якщо спостерігаються несприятливі побічні реакції, пов'язані з опіоїдами, необхідно розглянути можливість зниження дози. Слід відкоригувати дозування з метою отримання відповідного співвідношення між лікуванням болю та побічними ефектами, пов’язаними з опіоїдами.

Дозування

Рекомендована доза лікарського засобу АПЕЙН® становить 10,5 мг налбуфіну гідрохлориду (3 впорскування по 0,1 мл, кожне впорскування містить по 3,5 мг налбуфіну гідрохлориду). При введенні лікарського засобу перед третім впорскуванням необхідно зробити перерву 1 хвилину для кращої абсорбції препарату.

Якщо необхідно, введення препарату можна повторювати кожні 6 годин. Використовуйте найменшу дозу, необхідну для досягнення адекватного знеболення, шляхом підбору кратності дозування. Дозування повинно бути скориговане залежно від тяжкості болю, фізичного стану пацієнта та з урахуванням взаємодії з іншими одночасно застосовуваними лікарськими засобами. Максимальна добова доза становить 42 мг.

Застосовувати лікарський засіб рекомендується за супроводу медичного персоналу.

Лікарський засіб АПЕЙН® не є інгаляційним препаратом. Не вдихайте його під час введення! Препарат не слід застосовувати одночасно з іншими лікарськими формами налбуфіну.

Інструкції з підготовки та застосування лікарського засобу

Безпека та ефективність застосування лікарського засобу АПЕЙН® дітям (віком до 18 років) не вивчалися, тому його не слід застосовувати педіатричним пацієнтам.

Дані щодо передозування інтраназальних форм налбуфіну відсутні; нижче наведено дані щодо передозування ін’єкційних форм.

Симптоми

Гостре передозування тільки налбуфіну гідрохлоридом може проявлятися пригніченням дихання та дисфорією. Гостре передозування при одночасному застосуванні налбуфіну гідрохлориду з іншими опіоїдами або препаратами, що пригнічують ЦНС, може проявлятися пригніченням дихання, сонливістю, прогресуючої до ступору чи коми, слабкістю скелетних м’язів, холодною і липкою шкірою, звуженням зіниць і у деяких випадках — набряком легенів, брадикардією, гіпотензією, гіпоглікемією, частковою або повною обструкцією дихальних шляхів, нетиповим хропінням та смертю. У разі передозування при гіпоксії може спостерігатися виражений мідріаз, а не міоз.

Лікування

У разі передозування пріоритетами є відновлення функції зовнішнього спонтанного дихання із застосуванням, якщо це необхідно, допоміжної або контрольованої вентиляції. Можливе застосування інших підтримуючих заходів (включаючи кисень та вазопресорні препарати) при лікуванні циркуляторного шоку та набряку легенів. При зупинці серця або аритмії необхідне застосування передових методів життєзабезпечення.

Антагоністи опіоїдів, налоксон або налмефен, є специфічними антидотами при пригніченні дихання внаслідок передозування опіоїдів. У разі клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, спричинених передозуванням налбуфіну гідрохлоридом, необхідно вводити антагоніст опіоїдів. Антагоністи опіоїдів не слід призначати при відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, спричиненого передозуванням налбуфіну гідрохлориду.

Оскільки очікується, що тривалість відміни опіоїдів буде менша, ніж тривалість дії налбуфіну гідрохлориду, необхідно ретельно контролювати стан пацієнта до повного відновлення дихання. Якщо відповідь на опіоїдний антагоніст є субоптимальною або має короткочасний характер, потрібно вводити додатковий антагоніст відповідно до вказівок, прописаних в інструкції лікарського засобу.

У особи, фізично залежної від опіоїдів, введення рекомендованої звичайної дози антагоніста прискорить гострий синдром відміни. Ступінь вираженості симптомів синдрому відміни буде залежати від ступеня фізичної залежності та дози введеного антагоніста. Якщо прийнято рішення про лікування тяжкої дихальної недостатності у фізично залежного пацієнта, введення антагоніста слід починати з обережністю та шляхом титрування меншими, ніж зазвичай, дозами антагоніста.

Під час клінічних досліджень лікарського засобу АПЕЙН® спостерігалися лише несерйозні побічні реакції, які є звичайною реакцією на інтраназальний спосіб введення лікарського засобу, а саме гіркий присмак у роті (30,0%), дискомфорт у носоглотці (23,2%), печіння (29,0%), оніміння піднебіння (2,9%), нудота (2,9%). Ці побічні реакції зазвичай були скороминущими та не потребували медикаментозної терапії.

Нижче наведено дані щодо побічних реакцій при застосуванні ін’єкційних форм налбуфіну.

Найчастішою побічною реакцією у 1066 пацієнтів, яких лікували у клінічних дослідженнях налбуфіну гідрохлоридом, була седація 381 (36%).

Рідше зустрічалися такі реакції: підвищена пітливість/липкість шкіри 99 (9%), нудота/блювання 68 (6%), запаморочення/вертиго 58 (5%), сухість у роті 44 (4%) і головний біль 27 (3%).

Інші побічні реакції, які були зареєстровані (частота 1% або менше):

З боку нервової системи: ейфорія, ворожість, незвичайні сни, слабкість, відчуття тяжкості, оніміння, поколювання, запаморочення, головний біль, м’язова ригідність, підвищення внутрішньочерепного тиску, непритомність.

Психічні порушення: звикання до препарату, психоміметичні реакції, невротичні реакції, сонливість, депресія, сплутаність свідомості, дисфорія, порушення мовлення, зміна настрою, неспокій, знервованість (невгамовність), галюцинації, відчуття нереальності.

Показано, що частота виникнення психоміметичних ефектів, таких як відчуття нереальності, деперсоналізація, марення, дисфорія і галюцинації, менша, ніж у разі застосування пентазоцину.

Можливість виникнення фізичної та психічної залежності, а також толерантності під час тривалого лікування така ж сама, як і при застосуванні інших похідних морфіну.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функціональних показників печінки, спазм жовчовивідних шляхів.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: антидіуретичний ефект, спазм сечовивідних шляхів.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: зниження лібідо чи потенції.

З боку серцево-судинної системи: гіпертензія, гіпотензія, брадикардія, тахікардія, ортостатична гіпотензія, відчуття серцебиття.

З боку шлунково-кишкового тракту: спазми у животі, диспепсія, гіркий присмак у роті, нудота, блювання, сухість у роті, запор.

З боку органів зору: нечіткість або порушення зору, міоз.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: пригнічення дихання, задишка, астма.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, печіння, кропив’янка.

Різне: утруднене мовлення, часте сечовипускання, помутніння зору, гіперемія та відчуття жару, гіпотермія, локальний біль, набряк, почервоніння, печіння, припливи, підвищена пітливість. Під час застосування препарату в акушерській практиці — пригнічення дихання у новонароджених, яке може бути довготривалим, також повідомлялося про важку брадикардію плода.

Алергічні реакції: після застосування налбуфіну гідрохлориду повідомлялося про анафілактичні/анафілактоїдні та інші серйозні реакції гіперчутливості, які можуть вимагати негайного підтримуючого медичного лікування. Ці реакції можуть включати шок, дихальну недостатність, зупинку дихання, брадикардію, зупинку серця, гіпотензію або набряк гортані. Деякі з цих алергічних реакцій можуть бути небезпечними для життя. Інші повідомлення про реакції алергічного типу включають стридор, бронхоспазм, хрипи, набряки, висипання, свербіж, нудоту, блювання, підвищену пітливість, слабкість та тремтіння.

Досвід післяреєстраційного застосування

Нижчезазначені побічні реакції були виявлені під час застосування налбуфіну гідрохлориду після виходу препарату на ринок. Оскільки повідомлення про ці реакції надходили на добровільній основі від популяції невідомої чисельності, не завжди можна достовірно оцінити їхню частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із впливом лікарського засобу.

Біль у животі, гіпертермія, пригнічення або втрата свідомості, сонливість, тремор, неспокій, набряк легенів, збудження, судоми і реакції у місці введення, такі як біль, набряк, почервоніння, печіння і відчуття жару. Зафіксовано летальні випадки внаслідок тяжких алергічних реакцій при застосуванні налбуфіну гідрохлориду. Повідомлялося про смерть плода при застосуванні налбуфіну гідрохлориду вагітним під час переймів та пологів.

Серотоніновий синдром

Повідомлялося про випадки серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану, при одночасному застосуванні опіоїдів із серотонінергічними препаратами.

Наднирникова недостатність

Повідомлялося про випадки наднирникової недостатності при застосуванні опіоїдів, частіше — після застосування більше 1 місяця.

Гіпералгезія та алодинія

Повідомлялося про випадки гіпералгезії та алодинії на тлі опіоїдної терапії будь-якої тривалості.

Гіпоглікемія

Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у пацієнтів, які приймали опіоїди. Більшість повідомлень стосувалося пацієнтів із принаймні одним фактором ризику (наприклад, діабет).

Зловживання лікарськими засобами та залежність

Зловживання. Лікарський засіб АПЕЙН® містить налбуфін — речовину, яка може неналежно застосовуватись та зловживання якою може призвести до залежності.

Залежність від ліків — це сукупність поведінкових, когнітивних і фізіологічних феноменів, які можуть включати сильне бажання прийняти препарат, труднощі контролю застосування препарату (наприклад, продовження терміну застосування препарату, незважаючи на шкідливі наслідки, надання переваги застосуванню препарату над іншими діями та обов’язками), а також можливу толерантність або фізичну залежність. Неправильне застосування налбуфіну гідрохлориду та зловживання ним підвищує ризик передозування, що може призвести до пригнічення центральної нервової системи та дихання, гіпотонії, судом та смерті. Ризик підвищується при одночасному зловживанні налбуфіном з алкоголем та іншими препаратами, що пригнічують ЦНС. Зловживання опіоїдами та залежність від опіоїдів у деяких осіб може не супроводжуватися толерантністю та симптомами фізичної залежності. Крім того, зловживання опіоїдами можливе при відсутності залежності.

«Поведінка пошуку» дуже поширена серед людей із розладами, пов’язаними із прийомом психоактивних речовин. Тактика пошуку препарату включає екстрені дзвінки медичному персоналу або візити в кінці робочого часу, відмову від проходження відповідного обстеження, тестування чи направлення, «втрата» рецепта, що повторюється, фальсифікація рецептів і небажання надати записи попередніх медичних оглядів або контактну інформацію інших лікарів. «Лікар-шопінг» (відвідування кількох лікарів, які виписують додаткові рецепти) є поширеним явищем серед осіб, які зловживають препаратами, та осіб, які мають розлади застосування психоактивних речовин. Заклопотаність щодо адекватного знеболення може бути відповідною поведінкою у пацієнта з неадекватним контролем болю.

Належна оцінка стану пацієнта, належна практика призначення, періодична переоцінка терапії, а також належне дозування та зберігання є відповідними заходами, які допомагають обмежити зловживання опіоїдними препаратами.

Ризики, характерні для ін’єкційного зловживання налбуфіну гідрохлориду. Ін’єкційне зловживання налбуфіну гідрохлоридом створює ризик передозування та смерті. Ризик підвищується при одночасному застосуванні налбуфіну гідрохлориду для ін’єкцій з алкоголем та/або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС.

Залежність. Під час терапії опіоїдами може розвинутися як толерантність, так і фізична залежність. Толерантність — це фізіологічний стан, що характеризується зниженою реакцією на препарат після повторного введення (тобто більша доза препарату потрібна для досягнення того самого ефекту, який колись був отриманий при меншій дозі).

Фізична залежність — це стан, який розвивається в результаті фізіологічної адаптації у відповідь на повторне застосування опіоїдних препаратів, що проявляється ознаками та симптомами відміни після різкого припинення або значного зниження дози препарату.

Абстиненція (синдром відміни) може бути пришвидшена введенням препаратів з опіоїдною антагоністичною активністю (наприклад, налоксон), змішаних агоністів/антагоністів (наприклад, пентазоцин, буторфанол, налбуфін) або часткових агоністів (наприклад, бупренорфін).

Фізична залежність клінічно значущого ступеня може розвинутись лише через період від кількох днів до кількох тижнів безперервного застосування.

Не слід різко відміняти налбуфіну гідрохлориду фізично залежним пацієнтам. У разі раптового припинення ін’єкцій налбуфіну у фізично залежних пацієнтів може розвинутись синдром відміни, який зазвичай характеризується неспокоєм, сльозотечею, ринореєю, пітливістю, ознобом, міалгією та мідріазом. Можливий розвиток інших ознак та симптомів, включаючи дратівливість, тривожність, біль у спині, біль у суглобах, слабкість, біль у животі, судоми, безсоння, нудоту, анорексію, блювання, діарею, підвищення артеріального тиску, частоти дихання або частоти серцевих скорочень. Немовлята, матері яких є фізично залежними від опіоїдів, також будуть фізично залежними і у них можуть проявлятись дихальні розлади та симптоми відміни.

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

2 роки.

Термін придатності підготовленого до застосування лікарського засобу — 28 діб.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці, в захищеному від світла місці. Підготовлений до застосування лікарський засіб не охолоджувати.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Флакон з порошком та розчинником, які розділені перегородкою, по 2,4 мл (24 дози) або 3,6 мл (36 доз) з механічним насосом дозуючої дії з насадкою назального призначення. По 1 флакону у пакеті з фольгованої плівки або у пачці з картону.

За рецептом.

ТОВ НВФ «МІКРОХІМ».

Україна, 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5.

ТОВ НВФ «МІКРОХІМ».

Повідомити про небажане явище при застосуванні лікарського засобу Ви можете через систему фармаконагляду ТОВ НВФ «МІКРОХІМ» за номером телефону: +38(050) 309–83–54 або на e-mail: [email protected].

Україна, 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5.