Еселан

Еселан 40 мг порошок та розчинник для розчину для ін’єкцій.

Кожен флакон порошку для розчину для ін’єкцій містить омепразолу натрію 42,6 мг, що дорівнює омепразолу 40 мг. Після розчинення 1 мл містить омепразолу натрію 4,26 мг, що дорівнює омепразолу 4 мг.

Повний перелік допоміжних речовин див. у розділі 6.1.

Порошок і розчинник для розчину для ін'єкцій (Порошок для ін'єкцій; і Розчинник для ін'єкцій)

Рівень pH від 8,8 до 9,2.

Еселан для внутрішньовенного застосування показаний дорослим в якості альтернативи пероральній терапії при:

• лікуванні виразки дванадцятипалої кишки,
• профілактиці рецидивів виразки дванадцятипалої кишки,
• лікуванні виразки шлунка,
• профілактиці рецидивів виразки шлунка,
• у комбінації з відповідними антибіотиками ерадикації Helicobacter pylori (Н. pylori) при виразковій хворобі,
• лікуванні НПЗП-асоційованої виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки,
• профілактиці НПЗП-асоційованої виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів групи ризику,
• лікуванні рефлюкс-езофагіту,
• довготривалому лікуванні пацієнтів з неактивним рефлюкс-езофагітом,
• лікуванні симптоматичної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби,
• лікуванні Синдрому Золлінгера-Еллісона.

Дозування

Дорослі

Альтернатива пероральній терапії

Пацієнтам, яким пероральне застосування лікарських засобів є недоцільним, рекомендується внутрішньовенне введення Еселану 40 мг 1 раз на добу. Для пацієнтів із синдромом Золлінгера-Еллісона рекомендована початкова доза Еселану для внутрішньовенного введення становить 60 мг на добу. Можуть знадобитися більша добова доза, її слід коригувати індивідуально. Якщо доза перевищує 60 мг на добу, її слід розділити та приймати двічі на добу.

Особливі групи населення

Із порушенням функції нирок

Корекція дози не потрібна у пацієнтів із порушенням функції нирок (див. розділ 5.2).

Із порушенням функції печінки

Для пацієнтів із порушенням функції печінки може бути достатньою добова доза 10–20 мг (див. розділ 5.2).

Люди похилого віку

Корекція дози не потрібна у літніх людей (див. розділ 5.2).

Діти

Існує обмежений досвід застосування Еселан для внутрішньовенного застосування дітям.

Спосіб застосування

Розчин для ін'єкцій Еселан слід вводити лише у вигляді внутрішньовенної ін'єкції і не можна додавати до розчинів для інфузій. Після розчинення ін'єкцію слід вводити повільно протягом не менше 2,5 хвилин з максимальною швидкістю 4 мл на хвилину. Інструкції щодо розчинення препарату перед застосуванням див. у розділі 6.6.

Підвищена чутливість до діючої речовини, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин, перелічених у розділі 6.1.

Омепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ 4.5).

За наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, значна ненавмисна втрата ваги,

рецидивне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) і при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити злоякісне новоутворення, оскільки лікування може полегшити симптоми та відстрочити діагностику.

Не рекомендується одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи (див. розділ 4.5). Якщо неможливо скасувати комбінацію атазанавіру з інгібітором протонної помпи, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг із 100 мг ритонавіру; не слід перевищувати дозу омепразолу у 20 мг.

Омепразол, як і всі -лікарські засоби, що блокують кислоту, може зменшити всмоктування вітаміну Ві2 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати у пацієнтів зі зниженими запасами в організмі або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну Віг під час тривалої терапії.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. Починаючи або закінчуючи лікування омепразолом, слід враховувати можливість взаємодії з препаратами, які метаболізуються за допомогою CYP2C19. Спостерігається взаємодія між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ 4.5). Клінічна значущість цієї взаємодії не визначена. У якості запобіжного заходу не рекомендується одночасне застосування омепразолу та клопідогрелю.

Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо збільшити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter, а у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile (див. розділ 5.1).

Повідомлялося про важку гіпомагніємію у пацієнтів, які отримували інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як омепразол, протягом щонайменше трьох місяців, а в більшості випадків протягом року. Серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втомлюваність, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, можуть виникати, але вони починаються у прихованій формі і тому їх можна пропустити. У більшості постраждалих пацієнтів гіпомагніємія покращилася після заміни магнію та припинення ІПП.

Для пацієнтів, яким очікується тривале лікування або які приймають ІПП з дигоксином або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), медичні працівники повинні розглянути можливість вимірювання рівня магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (> 1 року), можуть помірно підвищити ризик перелому стегна, зап'ястка та хребта, переважно у літніх людей або за наявності інших визнаних факторів ризику. Спостережні дослідження показують, що інгібітори протонної помпи можуть збільшити загальний ризик переломів на -10–40%. Частково це збільшення може бути спричинене іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати допомогу відповідно до поточних клінічних рекомендацій, і вони мають отримувати достатнє споживання вітаміну D і кальцію.

Підгоетрий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)

Інгібітори протонної помпи пов’язані з дуже рідкісними випадками ПШЧВ. Якщо виникають ураження, особливо на ділянках шкіри, які піддаються впливу сонця, та супроводжуються артралгією, пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою, а медичний працівник має розглянути можливість припинення застосування Еселану. ПШЧВ після попереднього лікування інгібітором протонної помпи може збільшити ризик розвитку ПШЧВ при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Втручання в лабораторні дослідження

Підвищення рівня хромограніну A (CgA) може перешкоджати дослідженням нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути цього впливу, лікування омепразолом слід припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання CgA (див. розділ 5.1). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися до контрольного діапазону після початкового вимірювання, його слід повторити через 14 днів після припинення лікування інгібіторами протонної помпи.

Як і при будь-якому тривалому лікуванні, особливо якщо період лікування перевищує 1 рік, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших діючих речовин

Активні речовини з pH-залежною абсорбцією

Зниження внутрішньошлункової кислотності під час лікування омепразолом може збільшувати або зменшувати всмоктування активних речовин із pH-залежним всмоктуванням у шлунку.

Нелфінавір, атазанавір

Рівні нелфінавіру та атазанавіру в плазмі знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу з нелфінавіром протипоказано (див. розділ 4.3). Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) зменшувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40%, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 була знижена приблизно на 75–90%. Взаємодія також може включати інгібування CYP2C19.

Не рекомендується одночасне застосування омепразолу з атазанавіром (див. розділ 4.4). Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) та атазанавіру 300 мг/100 мг ритонавіру здоровими добровольцями призвело до зниження експозиції атазанавіру на 75%. Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 400 мг/100 мг ритонавіру здоровими добровольцями призвело до зниження приблизно на 30% експозиції атазанавіру порівняно з атазанавіром 300 мг/100 мг ритонавіру 1 раз на добу.

Дигоксин

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10%. Про токсичність дигоксину повідомлялося рідко. Однак слід з обережністю застосовувати омепразол у високих дозах пацієнтам літнього віку. Після цього слід посилити терапевтичний моніторинг дигоксину.

Клопідогрель

Результати досліджень за участю здорових добровольців показали фармакокінетичну (ФК)/фармакодинамічну (ФД) взаємодію між клопідогрелем (300 мг навантажувальної дози /75 мг на добу підтримуючої дози) та омепразолом (80 мг перорально на добу), що призводить до зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 46% та зниження максимального пригнічення (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у середньому на 16%.

Неузгоджені дані щодо клінічних наслідків ФК/ФД взаємодії омепразолу з точки зору основних серцево-судинних подій були зареєстровані як під час спостережень, так і в клінічних дослідженнях. У якості запобіжного заходу не рекомендується одночасне застосування омепразолу та клопідогрелю (див. розділ 4.4).

Інші діючі речовини

Абсорбція посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу значно знижується, що може призвести до зниження клінічної ефективності. Слід уникати одночасного застосування позаконазолу та ерлотинібу.

Активні речовини, що метаболізуються CYP2C19.

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19, основного ферменту метаболізму омепразолу. Таким чином, можна знизити метаболізм супутніх активних речовин, які також метаболізуються CYP2C19, та збільшити системну експозицію цих речовин. Прикладами таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

Цілостазол

У перехресному дослідженні омепразол, який застосовували здоровим добровольцям у дозі 40 мг, підвищував Сmах та AUC цилосгазолу на 18% і 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів — на 29% та 69% відповідно.

Фенітоїн

Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі протягом перших двох тижнів після початку лікування омепразолом та, якщо проводиться корекція дози фенітоїну, моніторинг і подальше коригування дози слід здійснювати після закінчення лікування омепразолом.

Невідомий механізм

Саквінавір

Одночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводило до підвищення рівня саквінавіру в плазмі приблизно до 70%, що було пов'язано з гарною переносимістю у ВІЛ- інфікованих пацієнтів.

Такролімус

Повідомлялося про підвищення рівня такролімусу в сироватці крові при одночасному застосуванні омепразолу. Необхідно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну) та, за необхідності, коригувати дозу такролімусу.

Метотрексат

Повідомлялося, що при одночасному застосуванні з інгібіторами протонної помпи у деяких пацієнтів підвищується рівень метотрексату. При застосуванні високих доз метотрексату може знадобитися тимчасова відміна омепразолу.

Вплив інших діючих речовин на фармакокінетику омепразолу

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4

Оскільки омепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3A4, активні речовини, які, як відомо, інгібують CYP2C19 або CYP3A4 (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть призвести до підвищення рівня омепразолу в сироватці крові шляхом зниження швидкості метаболізму омепразолу. Супутнє лікування вориконазолом призвело до збільшення експозиції омепразолу більш ніж вдвічі. Оскільки високі дози омепразолу переносяться добре, корекція дози омепразолу зазвичай не потрібна. Однак слід розглянути можливість коригування дози у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та якщо показано тривале лікування.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4

Активні речовини, які, як відомо, індукують CYP2C19 або CYP3A4 або обидва (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня омепразолу в сироватці крові шляхом підвищення швидкості метаболізму омепразолу.

Вагітність

Результати трьох проспективних епідеміологічних досліджень (понад 1 000 результатів впливу) вказують на відсутність негативного впливу омепразолу на вагітність або на здоров’я плода/новонародженої дитини. Омепразол можна використовувати під час вагітності.

Грудне вигодовування

Омепразол проникає в грудне молоко, але навряд чи вплине на дитину при застосуванні терапевтичних доз.

Фертильність

Дослідження рацемічної суміші омепразолу на тваринах не виявили впливу на фертильність.

Еселан малоймовірно впливає на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами. Можуть виникнути такі побічні реакції, як запаморочення та порушення зору (див. розділ 4.8). При ураженні пацієнти не повинні керувати автомобілем або працювати з механізмами.

Короткий опис профілю безпеки

Найчастішими побічними ефектами (1–10% пацієнтів) є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.

Табличний перелік побічних реакцій

У програмі клінічних випробувань омепразолу та після початку його реалізації були виявлені або підозрювані наступні побічні реакції. Жодна з них не була пов'язана з дозою. Побічні реакції, наведені нижче, класифіковані відповідно до частоти та класу систем органів (КСО). Категорії частоти визначаються відповідно до наступної угоди: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).

Повідомлялося про незворотні порушення зору в поодиноких випадках тяжкохворих пацієнтів, які отримували омепразол внутрішньовенне, особливо у високих дозах, але причинно- наслідковий зв’язок не встановлений.

Повідомлення про підозрілі побічні реакції

Повідомлення про підозрілі побічні реакції після видачі ліцензії на виготовлення лікарського засобу є важливими. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції, через національну систему звітності.

Існує обмежена інформація щодо наслідків передозування омепразолу у людей. У літературі були описані дози до 560 мг, а іноді надходили повідомлення, коли разові пероральні дози досягали 2 400 мг омепразолу (у 120 разів вище звичайної рекомендованої клінічної дози). Повідомлялося про нудоту, блювання, запаморочення, біль у животі, діарею та головний біль. Також в окремих випадках описані апатія, депресія та сплутаність свідомості.

Описані симптоми були минущими, про серйозні наслідки не повідомлялося. Швидкість елімінації не змінювалася (кінетика першого порядку) зі збільшенням доз. Лікування, при необхідності, симптоматичне.

Внутрішньовенні дози до 270 мг в один день та до 650 мг протягом триденного періоду вводилися в клінічних дослідженнях без будь-яких дозозалежних побічних реакцій.

Препарати для лікування кислотозалежних розладів, інгібітори протонної помпи, код АТС: А02ВС01.

Механізм дії

Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, зменшує секрецію шлункової кислоти завдяки чітко спрямованому механізму дії. Це специфічний інгібітор кислотного насоса в парієтальних клітинах. Він швидко діє та забезпечує контроль шляхом оборотного пригнічення секреції шлункової кислоти при дозуванні один раз на добу.

Омепразол є слабкою основою, концентрується та перетворюється в активну форму у сильно кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців парієтальних клітин, де він пригнічує фермент Н+’К+ -АТФ-азу, кислотний насос. Цей вплив на кінцевий етап процесу утворення шлункової кислоти є дозозалежним та забезпечує високоефективне пригнічення як основної, так і стимульованої секреції кислоти, незалежно від подразника.

Фармакодинамічні ефекти

Усі спостережувані фармакодинамічні ефекти можна пояснити впливом омепразолу на секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункової кислоти

Внутрішньовенне введення омепразолу викликає дозозалежне пригнічення секреції шлункової кислоти у людей. Для негайного досягнення такого ж зниження внугрішньошлункової кислотності, як і після повторного прийому 20 мг перорально, рекомендується перша доза 40 мг внутрішньовенно. Це призводить до негайного зниження внутрішньошлункової кислотності та середнього зниження протягом 24 годин приблизно на 90% як для внутрішньовенної ін'єкції, так і для внутрішньовенної інфузії.

Пригнічення секреції кислоти пов’язане з площею під кривою «концентрація у плазмі крові — час (AUC) омепразолу, а не з фактичною концентрацією в плазмі в певний момент часу.

Під час лікування омепразолом не спостерігалося тахіфілаксії.

Вплив на Н. pylori

Н. pylori асоціюється з виразковою хворобою, включаючи виразкову хворобу дванадцятипалої кишки та шлунка. Н. pylori є основним фактором розвитку гастриту. Н. pylori разом із шлунковою кислотою є основними факторами розвитку виразкової хвороби. Н. pylori є основним фактором розвитку атрофічного гастриту, який пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку раку шлунку.

Ерадикація Н. pylori за допомогою омепразолу та протимікробних препаратів пов’язана з високою швидкістю загоєння та тривалої ремісії пептичних виразок.

Інші ефекти, пов'язані з інгібуванням кислоти

Під час тривалого лікування повідомлялося про дещо підвищену частоту виникнення залозистих кіст шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції кислоти, є доброякісними та, мабуть, оборотними.

Зниження кислотності шлункового соку будь-яким способом, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій, які зазвичай присутні в шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може дещо збільшити ризик шлунково- кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter, а у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile.

Під час лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти. Також CgA підвищується через зниження кислотності шлунка. Підвищення рівня CgA може перешкоджати дослідженням на нейроендокринні пухлини. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що прийом інгібіторів протонної помпи слід припинити за від 5 днів до 2 тижнів до вимірювання CgA. Це робиться для того, щоб дозволити рівням CgA, які можуть бути хибно підвищені після лікування ІПП, повернутися до контрольного діапазону.

У деяких пацієнтів (як дітей, так і дорослих) під час тривалого лікування омепразолом спостерігалося збільшення кількості клітин ЕХЛ, що, ймовірно, пов’язане з підвищенням рівня гастрину в сироватці крові. Результати вважаються такими, що не мають клінічного значення.

Розподіл

Уявний об’єм розподілу у здорових добровольців становить приблизно 0,3 л/кг (І/kg) маси тіла. Омепразол зв’язується з білками плазми на 97%.

Біотрансформація

Омєпразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфно експресованого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксіомепразолу, основного метаболіту в плазмі. Інша частина залежить від іншої специфічної ізоформи, CYP3A4, відповідальної за утворення омепразолсульфону. Як наслідок високої спорідненості омепразолу до CYP2C19, існує потенціал для конкурентного інгібування та метаболічної взаємодії препарату з іншими субстратами для CYP2C19. Однак через низьку спорідненість до СУРЗА4 омєпразол не здатний пригнічувати метаболізм інших субстратів CYP3A4. Крім того, омєпразол не має інгібуючої дії на основні ферменти CYP.

Приблизно 3% європеоїдної популяції та 15–20% азіатської популяції не мають функціонального ферменту CYP2C19, тому їх називають повільними метаболізаторами. У таких осіб метаболізм омепразолу, ймовірно, в основному каталізується CYP3A4. Після багаторазового прийому 20 мг омепразолу один раз на добу середнє значення AUC було у 5–10 разів вищим у повільних метаболізаторів, ніж у суб'єктів із функціональним ферментом CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середні пікові концентрації в плазмі також були вищими, у 3–5 разів. Ці дані не впливають на дозування омепразолу.

Виведення

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 30–40 л/год після одноразової дози. Період напіввиведення омепразолу з плазми зазвичай становить менше однієї години як після одноразового прийому, так і після повторного прийому один раз на добу. Омєпразол повністю виводиться з плазми між прийомами. Майже 80% дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта — з фекаліями, головним чином із секрецією жовчі.

Лінійність/нелінійність

AUC омепразолу збільшується при повторному застосуванні внаслідок зниження системного кліренсу, ймовірно, спричиненого пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфоном). Жоден метаболіт не впливає на секрецію шлункової кислоти.

Особливі групи населення.

Із порушенням функції печінки

Метаболізм омепразолу у пацієнтів із порушенням функції печінки порушується, що призводить до підвищення AUC. Омепразол не виявив тенденції до кумуляції при застосуванні один раз на добу.

Із порушенням функції нирок

Фармакокінетика омепразолу, включаючи системну біодоступність та швидкість виведення, не змінюється у пацієнтів зі зниженою функцією нирок.

Люди похилого віку

Швидкість метаболізму омепразолу дещо знижується у пацієнтів літнього віку ( 75–79 років).

Гіперплазія ECL-клітин шлунка та карциноїди спостерігалися під час довічних досліджень на щурах, які отримували омєпразол. Ці зміни є результатом тривалої гіпергастринемії внаслідок інгібування кислоти. Подібні результати отримали після лікування антагоністами Н2 — рецепторів, інгібіторами протонної помпи та після часткової фундектомії. Таким чином, ці зміни не є результатом прямого впливу будь-якої окремої діючої речовини.

Флакон з активною речовиною

Гідроксид натрію (для регулювання рівня pH)

Ампула розчинника

Кислота лимонна моногідрат (для регулювання рівня pH)

Макрогол 400

Вода для ін'єкцій

Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім тих, що зазначені в розділі 6.6.

Нерозкрита упаковка: 3 роки.

Відновлений розчин

Хімічна та фізична, стабільність під час використання була продемонстрована протягом 4 годин при 25 °С або 12 годин при (2–8) °С після відновлення.

З мікробіологічної точки зору, препарат слід використати негайно, якщо він не був відновлений у контрольованих та валідованих асептичних умовах.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати контейнери у зовнішній картонній упаковці для захисту від світла. Однак флакони можна зберігати під дією звичайного освітлення в приміщенні поза коробкою до 24 годин. Умови зберігання після розчинення лікарського засобу див. у розділі 6.3.

Комбінований пакет (І+ІІ):

І: Суха речовина у флаконі 12 мл з безбарвного скла, тип І. Пробка з бромбутилкаучуку, ковпачок з алюмінію та пластикова кришка з поліпропілену.

II: 10 мл розчинника в ампулі.

Розмір упаковки: 1 x 40 мг (І+П)

Розчин для ін'єкцій Еселан отримують шляхом розчинення ліофілізованої речовини в розчиннику, що додається. Не можна використовувати інший розчинник.

На стабільність омепразолу впливає рівень pH розчину для ін’єкцій, тому для розведення не можна використовувати інші розчинники або інші кількості. Розчини, приготовлені неправильно, можна визначити за зміною кольору від жовтого до коричневого, тому їх не можна використовувати. Використовуйте лише прозорі, безбарвні або бліді жовтувато-коричневі розчини.

Підготовка

ПРИМІТКА. Кроки з 1 по 5 слід виконувати в безпосередній послідовності

1. Шприцом наберіть весь розчинник з ампули (10 мл).

2. Додайте приблизно 5 мл розчинника у флакон з ліофілізованим омепразолом.

3. Наберіть якомога більше повітря з флакона назад у шприц. Це полегшить додавання залишків розчинника.

4. Додайте решту розчинника у флакон, переконайтеся, що шприц порожній.

5. Обертайте та струсіть флакон, щоб переконатися, що весь ліофілізований омепразол розчинився.

Еселан розчин для ін'єкцій слід, вводити лише у вигляді внутрішньовенної ін'єкції і не можна додавати до розчинів для інфузій. Після розчинення ін'єкцію слід вводити повільно протягом не менше 2,5 хвилин з максимальною швидкістю 4 мл на хвилину.

Будь-який невикористаний продукт або відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

АНФАРМ ХЕЛЛАС С.А,

Ахайя 4 і Троізінія,

14 564 Кіфісія Аттика,

Греція.

<[3аповнюється конкретним органом у конкретній країні]>

<[Заповнюється конкретним органом у конкретній країні]>