Нурофєн^® форте (Nurofen^® Forte) (558129) - інструкція із застосування ATC-класифікація

1 таблетка, вкрита оболонкою містить ібупрофену 400 мг;
допоміжні речовини: натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, натрію цитрат, кислота стеаринова, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію кармелоза, тальк, акація, сахароза, титану діоксид (E171), макрогол 6000;
фарба для друку на таблетці (амонію гідроксид, симетикон, пропіленгліколь, заліза оксид червоний (Е172), шелак).

Ібупрофен - 400 мг

фармакодинаміка. Ібупрофен — це НПЗП, похідна речовина пропіонової кислоти, який чинить спрямовану дію проти болю, жару та запалення шляхом пригнічення синтезу простагландинів — медіаторів болю та запалення. Крім того, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.
Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 год до та в межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) знижується вплив ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує непевність щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити ймовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.
Фармакокінетика. Ібупрофен добре всмоктується у ШКТ та зв’язується з білками плазми крові.
C_max в сироватці крові визначається через 45 хв після застосування (у разі прийому натще). У разі застосування цього препарату під час прийому їжі пікові рівні відмічаються через 1–2 год після прийому. Ібупрофен метаболізується в печінці, виділяється нирками в незміненому вигляді або у формі метаболітів. Т_½ — майже 2 год. У пацієнтів літнього віку не виявлено істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі.

симптоматичне лікування головного болю, в тому числі при мігрені, зубного болю, дисменореї, невралгії, болю у спині, суглобах, м’язах, а також при ознаках застуди і грипу.

для перорального прийому при нетривалому застосуванні.
Найнижча ефективна доза повинна застосовуватися протягом найменшого періоду, необхідного для зменшення вираженості симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Дорослі та діти віком від 12 років. Препарат застосовують по 1 таблетці кожні 4 год. Таблетки необхідно запивати водою. Не приймати більше 3 таблеток протягом 24 год. Максимальна добова доза становить 1200 мг.
Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів. Якщо симптоми зберігаються більше 3 днів від початку лікування або їх вираженість збільшується, слід звернутися до лікаря.
Пацієнти літнього віку не потребують спеціального дозування.
Пацієнти з порушенням функції нирок та печінки легкого або помірного ступеня не потребують корекції дози.
Діти. Не застосовують у дітей віком до 12 років.

• підвищена чутливість до ібупрофену або будь-якого з компонентів лікарського засобу.
• Реакції гіперчутливості (наприклад БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які відмічали раніше після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.
• Виразкова хвороба шлунка/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два і більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі).
• Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана із застосуванням НПЗП, в анамнезі.
• Тяжке порушення функції печінки, порушення функції нирок, серцева недостатність (клас IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркської асоціації кардіологів)).
• Останній триместр вагітності.
• Цереброваскулярні або інші кровотечі.
• Порушення кровотворення або згортання крові.

найчастіші побічні реакції є шлунково-кишковими за своєю природою і здебільшого залежать від дози. Побічні реакції найрідше відмічають, коли максимальна добова доза становить 1200 мг.
Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі — 2400 мг/добу, дещо підвищує ризик артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту).
Побічні реакції ібупрофену класифіковані за системами органів та частотою їх прояву: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100–<1/10); нечасто (≥1/1000–<1/100); рідко (≥1/10 000–<1/1000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (не підлягає оцінці з огляду на обмеженість наявних даних).
З боку серцевої системи: невідомо — серцева недостатність, набряк.
З боку травного тракту: нечасто — біль у животі, диспепсія та нудота; рідко — діарея, метеоризм, запор і блювання; дуже рідко — виразкова хвороба, перфорації чи шлунково-кишкові кровотечі, мелена, криваве блювання, іноді летальні (особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, гастрит, панкреатит, загострення коліту і хвороби Крона.
З боку нервової системи: нечасто — головний біль; рідко — вертиго; дуже рідко — асептичний менінгіт (див. нижче), окремі симптоми якого (ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка чи дезорієнтація) можуть виникати у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини; невідомо — парестезії, сонливість.
З боку нирок та сечовидільної системи: дуже рідко — гостре порушення функції нирок, сосочковий некроз, особливо при тривалому застосуванні, пов’язані з підвищенням рівня сечовини в плазмі крові, та набряк, гіпернатріємія (затримка натрію), мізерне сечовипускання; невідомо — ниркова недостатність, нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит і нефротичний синдром.
З боку печінки: дуже рідко — порушення функції печінки; невідомо — при тривалому лікуванні можуть виникати гепатит і жовтяниця.
З боку судинної системи: дуже рідко — АГ; невідомо — артеріальний тромбоз (інфаркт міокарда чи інсульт).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко — різний висип на шкірі; дуже рідко — тяжкі форми шкірних реакцій, таких як синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема і токсичний епідермальний некроліз; невідомо — медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром); гострий генералізований екзантематозний пустульоз; реакції світлочутливості.
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз, які можуть виникати при тривалому лікуванні, першими ознаками яких є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, кровотеча нез’ясованого походження та синці.
З боку психіки: рідко — психічні розлади, депресія, безсоння, збудження, галюцинації, сплутаність свідомості.
З боку органа зору: невідомо — при тривалому лікуванні можуть виникати порушення зору, неврит зорового нерва.
З боку органа слуху: рідко — при тривалому лікуванні можливі дзвін у вухах та запаморочення.
З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості (див. нижче), що включають кропив’янку та свербіж; дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, або тяжкий шок; невідомо — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм.
Загальні порушення: нездужання і втома, роздратованість.
Лабораторні дослідження: дуже рідко — зниження рівня гемоглобіну.
Опис окремих побічних реакцій: є повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, реакції з боку дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм або задишку, різні розлади з боку шкіри, включаючи висип різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк, рідше — ексфоліативний та бульозний дерматоз (включаючи епідермальний некроліз та мультиформну еритему).
Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозумілий неповною мірою. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, свідчать про реакцію гіперчутливості (через часовий зв’язок з прийомом препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема, під час лікування ібупрофеном пацієнтів з аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) зафіксовано поодинокі випадки виникнення симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка чи дезорієнтація).

побічні ефекти ібупрофену в цілому можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози, необхідної для усунення симптомів, протягом найкоротшого періоду.
Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів із:
• системним червоним вовчаком та змішаним захворюванням сполучної тканини;
• захворюваннями ШКТ та хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона);
• АГ та/або серцевою недостатністю;
• порушенням функції нирок;
• порушенням функції печінки;
• порушенням згортання крові (ібупрофен може подовжувати час кровотечі).
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/чи помірним або середнім ступенем застійної серцевої недостатності в анамнезі слід з обережністю починати довготривале лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.
Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосовування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу), може бути пов’язане з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не передбачають, що низька доза ібупрофену (наприклад ≤1200 мг/добу) пов’язана з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.
Пацієнтів з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (клас II–III за класифікацією NYHA), ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Необхідно уникати високих доз (2400 мг/добу). Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, тютюнопаління), особливо за необхідності застосування ібупрофену у високих дозах (2400 мг/добу).
Вплив на органи дихання. Бронхоспазм може виникнути у пацієнтів з наявними БА чи алергічними захворюваннями або з цими хворобами в анамнезі.
Інші НПЗП. Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, підвищує ризик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати.
Системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчака та змішаних захворюваннях сполучної тканини у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення асептичного менінгіту.
Вплив на нирки. Довготривалий прийом НПЗП може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів і провокувати розвиток ниркової недостатності. Високий ризик цієї реакції відзначають у пацієнтів із порушеннями функції нирок, серцевими порушеннями, порушеннями функції печінки, пацієнтів, які приймають діуретики, й осіб літнього віку.
У цих пацієнтів необхідно контролювати ниркову функцію.
У дітей та підлітків зі зневодненням існує ризик розвитку ниркової недостатності.
Вплив на печінку. Необхідно дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки.
Вплив на фертильність у жінок. За деякими даними, лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Це явище є зворотним після припинення лікування. Довготривале застосування (стосується дози 2400 мг протягом доби, а також тривалості лікування більше 10 днів) ібупрофену може порушити жіночу фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, цей лікарський засіб не слід застосовувати.
Вплив на ШКТ. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися. Є повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, у тому числі летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки підвищується при підвищенні доз НПЗП у пацієнтів із виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею чи перфорацією, та у хворих літнього віку. Ці пацієнти повинні починати лікування з мінімальних доз. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують одночасно препарати, що підвищують ризик гастротоксичності або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин) або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота). При тривалому лікуванні для цих пацієнтів, а також для хворих, які потребують одночасного застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що підвищують ризик з боку ШКТ, може знадобитися призначення лікарем комбінованої терапії мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.
Пацієнти зі шлунково-кишковими розладами в анамнезі, передусім літнього віку, повинні повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (переважно кровотечу), особливо про шлунково-кишкову кровотечу на початку лікування. У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.
Тяжкі шкірні реакції. Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до смерті, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані із застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції настає в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантематозного пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, які містять ібупрофен.
Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірний висип, ураження слизової оболонки або будь-які інші ознаки гіперчутливості.
У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗП на погіршення цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у випадку вітряної віспи.
Маскування симптомів основних інфекцій. Нурофєн^® Форте може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це відмічали при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли Нурофєн^® Форте застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
1 таблетка містить 232,2 мг (0,68 ммоль) сахарози. З обережністю слід застосовувати лікарський засіб у пацієнтів із цукровим діабетом.
Пацієнти з рідкісною спадковою формою непереносимості фруктози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, а також недостатністю ферментів сахарази або ізомальтази не повинні приймати цей препарат.
Кожна таблетка містить близько 25,1 мг (1,09 ммоль) натрію, що слід враховувати при призначенні препарату пацієнтам, яким показана дієта з низьким вмістом натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищувався з менше ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що ризик зростає з підвищенням дози та збільшенням тривалості терапії.
У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення кількості випадків перед- та постімплантаційних викиднів та летальності ембріона/плода. Крім того, повідомлялося про підвищену частоту виникнення різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.
Ібупрофен не слід приймати в перші два триместри вагітності, окрім випадків, коли це вкрай необхідне. Жінкам, які намагаються завагітніти, а також у І та ІІ триместри вагітності слід застосовувати найнижчу можливу дозу протягом найкоротшого періоду.
У ІІІ триместр вагітності всі інгібітори синтезу простагландину становлять такі ризики:
— для плода: кардіопульмонарна токсичність (що характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією); порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном;
— для матері наприкінці вагітності та новонародженого: збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.
Отже, ібупрофен протипоказаний у ІІІ триместр вагітності.
У деяких дослідженнях ібупрофен виявляли в грудному молоці в дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, що він може негативно вплинути на немовля, яке годують грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. За умови застосування згідно з рекомендованими дозами і тривалістю лікування препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Пацієнтам, які відчувають запаморочення, сонливість, дезорієнтацію чи порушення зору при прийомі НПЗП, слід відмовитися від керування транспортними засобами або роботи з механізмами.

ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати в комбінації з:
— ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це підвищує ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилову кислоту (доза не вище 75 мг/добу) призначав лікар.
Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Однак невизначеність щодо можливості екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не дає змоги зробити остаточні висновки про те, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;
— іншими НПЗП, в тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2.
З обережністю слід застосовувати ібупрофен в комбінації з:
антикоагулянтами: НПЗП можуть посилити лікувальний ефект таких антикоагулянтів, як варфарин;
антигіпертензивними засобами (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II) та діуретиками: НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або в осіб літнього віку з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, що зазвичай має зворотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. При необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та визначити потребу у проведенні моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також у подальшому. Діуретики підвищують ризик нефротоксичного впливу НПЗП;
кортикостероїдами: підвищують ризик появи виразок та кровотеч у ШКТ;
літієм: існують докази потенційного підвищення рівня літію в плазмі крові;
метотрексатом: існують докази потенційного підвищення рівня метотрексату в плазмі крові;
зидовудином: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією у разі поєднаного лікування зидовудином та ібупрофеном;
серцевими глікозидами: НПЗП можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові;
антитромбоцитарними засобами та селективними інгібіторами серотоніну: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;
циклоспорином, такролімусом: підвищення ризику нефротоксичності;
міфепристоном: НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність;
хінолоновими антибіотиками: одночасний прийом з ібупрофеном підвищує ризик виникнення судом;
препаратами групи сульфонілсечовини та фенітоїном: можливе підсилення ефекту.

застосування лікарського засобу у дітей в дозі понад 400 мг/кг маси тіла може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Т_½ при передозуванні становить 1,5–3 год.
Симптоми. У більшості пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях, застосування значної кількості НПЗП викликало лише нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці, дуже рідко — діарею. Можуть також виникати шум у вухах, головний біль, запаморочення та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можуть виникати токсичні ураження ЦНС, які проявляються у вигляді сонливості, ністагму, порушенні зору, інколи — збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів відмічають судоми. При тяжкому отруєнні можуть виникати гіперкаліємія та метаболічний ацидоз, гостра ниркова недостатність, пошкодження печінки, артеріальна гіпотензія, дихальна недостатність та ціаноз. У хворих на БА можливе загострення перебігу астми.
Лікування. Лікування повинно бути симптоматичним та підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та спостереження за показниками життєво важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендовано пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка впродовж 1 год після застосування потенційно токсичної дози препарату. Якщо ібупрофен уже всмоктався в організм, можна вводити лужні речовини для пришвидшення виведення кислотного ібупрофену з сечею.
При частих або тривалих судомах слід вводити в/в діазепам або лоразепам. У разі БА слід застосовувати бронходилататори.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.