Метафора^®-SR (Metafora-SR) (427579) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: натрію кармелоза, гіпромелоза, магнію стеарат.

Метформін - 1000 мг

фармакодинаміка. Метформін — бігуанід з антигіперглікемічним ефектом. Знижує рівень глюкози в плазмі крові як натще, так і після вживання їжі. Не стимулює секрецію інсуліну і не виявляє гіпоглікемічного ефекту, опосередкованого цим механізмом.
Метформін діє трьома шляхами:
– приводить до зниження продукування глюкози в печінці за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу;
– покращує чутливість до інсуліну у м’язах, що сприяє поліпшенню периферичного захоплення та утилізації глюкози;
– затримує всмоктування глюкози в кишечнику.
Метформіну гідрохлорид стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну здатність усіх відомих типів мембранних переносників глюкози (GLUT).
Фармакодинамічні ефекти. Дослідження показали, що основною дією метформіну, окрім гіпоглікемічної, є стабілізація або незначне зменшення маси тіла.
Незалежно від своєї дії на глікемію, таблетки метформіну з негайним вивільненням виявляють позитивний ефект на метаболізм ліпідів, зокрема знижують вміст загального ХС, ЛПНЩ та ТГ. Подібний ефект не спостерігався при застосуванні таблеток пролонгованої дії, імовірно, у зв’язку з застосуванням препарату ввечері. У зв’язку з цим також може спостерігатися підвищення вмісту ТГ.
Клінічна ефективність
Зниження ризику або затримка початку розвитку цукрового діабету 2-го типу. Відомо, що програма профілактики цукрового діабету (DPP) у дорослих була дослідженням, у якому оцінювали ефективність впровадження активного способу життя або застосування метформіну для попередження або затримки розвитку цукрового діабету 2-го типу. Критеріями включення були вік ≥25 років, індекс маси тіла (ІМТ) ≥24 кг/м² (≥22 кг/м² для американців азійського походження), порушення толерантності до глюкози та рівень глюкози натще 95–125 мг/дл (або ≤125 мг/дл для американських індіанців). Пацієнтам було рекомендовано активний спосіб життя, призначено 2 • 850 мг метформіну плюс стандартні зміни способу життя або плацебо плюс стандартні зміни способу життя.
Середні вихідні значення для учасників DPP (n=3,234 для 2,8 року): вік 50,6±10,7 року, рівень глюкози в плазмі крові натще 106,5±8,3 мг/дл, рівень глюкози в плазмі крові через 2 год після прийому глюкози перорально 164,6±17,0 мг/дл та ІМТ 34,0±6,7 кг/м². Впровадження активного способу життя разом із застосуванням метформіну може значно знизити ризик розвитку цукрового діабету порівняно з плацебо.
Перевага впровадження змін способу життя над застосуванням метформіну була більшою у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти, які отримали найбільшу користь від лікування метформіном, були віком від 45 років з ІМТ, що становив ≥35 кг/м², у яких базовий рівень глюкози через 2 год становив 9,6–11,0 ммоль/л, базовий HbA1C становив ≥6,0% або у пацієнтів відмічали гестаційний діабет.
Для запобігання розвитку одного випадку цукрового діабету протягом 3 років у групі пацієнтів DPP, 6,9 пацієнта були у групі активного способу життя та 13,9 — у групі метформіну. Точка досягнення кумулятивної частоти виникнення цукрового діабету, яка дорівнює 50%, була затримана приблизно на 3 роки у групі метформіну порівняно з плацебо.
Дослідження оцінки результатів програми профілактики діабету (DPPOS) — це довготривале спостереження DPP, що включає в себе більше ніж 87% початкових DPP-пацієнтів для подальшого довготривалого спостереження.
Серед учасників DPPOS (n=2776) кумулятивна частота виникнення цукрового діабету на 15-му році становить 62% у групі плацебо, 56% — у групі метформіну та 55% — у групі впровадження активного способу життя. Загальні коефіцієнти становлять 7,0, 5,7 та 5,2 випадку цукрового діабету на 100 пацієнто-років серед груп плацебо, метформіну та активного способу життя відповідно. Порівняно з групою плацебо у групі метформіну ризик розвитку цукрового діабету був знижений на 18% (коефіцієнт ризику (КР) 0,82; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,72–0,93; р=0,001) та на 27% (КР 0,73; 95% ДІ 0,65–0,83; p <0,0001) у групі активного способу життя. Щодо сукупної мікроциркуляторної кінцевої точки нефропатії, ретинопатії та нейропатії результати не відрізнялися значно між групами, але для учасників, у яких не розвинувся цукровий діабет протягом DPP/DPPOS, поширеність мікросудинних ускладнень була на 28% нижчою, ніж у тих, у кого виник цукровий діабет (КР 0,72; 95% ДІ 0,63–0,83; р <0,0001). Немає жодних порівняльних даних щодо впливу метформіну на макросудинні ускладнення у пацієнтів з порушеною толерантністю до глюкози та/або порушеною глікемією натще, та/або підвищеним HbA1c.
Опубліковані фактори ризику розвитку цукрового діабету ІІ типу включають належність до монголоїдної чи негроїдної раси, вік понад 40 років, дисліпідемію, АГ, ожиріння чи надмірну масу тіла, вік, родинний анамнез (1-й ступінь сімейної спорідненості із хворим на цукровий діабет, гестаційний цукровий діабет в анамнезі та синдром полікістозних яєчників.
Лікування цукрового діабету 2-го типу. У дослідженні встановлено перевагу уважного контролю рівня глюкози в крові у хворих на цукровий діабет ІІ типу з надмірною масою тіла, які отримували метформіну гідрохлорид негайного вивільнення як терапію першої лінії після того, як дієта виявилася недієвою. Аналіз результатів таких хворих показав:
– значне зниження абсолютного ризику будь-якого ускладнення, пов’язаного з цукровим діабетом, у групі метформіну гідрохлориду (29,8 випадку/1000 пацієнто-років) порівняно з групою пацієнтів на дієті (43,3 випадку на 1000 пацієнто-років), p=0,0023, та порівняно з групами комбінованої терапії із сульфонілсечовиною та монотерапії інсуліном (40,1 випадку/1000 пацієнто-років), p=0,0034;
– значне зниження абсолютного ризику пов’язаної з цукровим діабетом смертності: метформін гідрохлорид — 7,5 випадку на 1000 пацієнто-років, лише дієта — 12,7 випадку на1000 пацієнто-років, p=0,017;
– значне зниження абсолютного ризику загальної смертності: у групі метформіну гідрохлориду — 13,5 випадку на 1000 пацієнто-років порівняно з 20,6 випадку на 1000 пацієнто-років (p=0,011) у групі пацієнтів, що дотримувалися дієти, та порівняно з групою комбінованої терапії із сульфонілсечовиною та монотерапії інсуліном — 18,9 випадку на 1000 пацієнто-років (p=0,021);
– значне зниження абсолютного ризику інфаркту міокарда: метформін гідрохлорид 11 випадків на 1000 пацієнто-років, лише дієта — 18 випадків на 1000 пацієнто-років (p=0,01).
Для метформіну гідрохлориду, що застосовується як терапія другої лінії, у комбінації із сульфонілсечовиною, перевага щодо клінічних результатів не була показана.
При цукровому діабеті І типу комбінація метформіну гідрохлориду та інсуліну використовувалася в окремих пацієнтів, але клінічна перевага цієї комбінації не була офіційно встановлена.
Фармакокінетика
Всмоктування. Після перорального застосування 1 таблетки 1000 мг пацієнтами після вживання їжі та натще С_max у плазмі крові становить 1214 нг/мл і досягається в середньому за 5 год (4–10 год).
При рівноважному стані, як і при застосуванні таблеток із негайним вивільненням, С_max та AUC збільшуються непропорційно до введеної внутрішньо дози. AUC після одноразового прийому внутрішньо 2000 мг метформіну гідрохлориду у вигляді таблеток з пролонгованим вивільненням аналогічне AUC, що спостерігається після прийому 1000 мг метформіну гідрохлориду у вигляді таблеток з негайним вивільненням 2 рази на добу.
Коливання С_max та AUC в окремих пацієнтів у разі прийому таблеток метформіну гідрохлориду з пролонгованим вивільненням порівняно з коливаннями, які спостерігаються у разі прийому таблеток метформіну гідрохлориду з негайним вивільненням, зіставні. Після застосування таблеток з пролонгованим вивільненням 1000 мг після вживання їжі спостерігалося збільшення AUC на 77% (С_max підвищувалося на 26% і Т_max подовжувалося до 1 год).
Всмоктування метформіну гідрохлориду з таблеток з пролонгованим вивільненням не змінюється залежно від складу їжі. Не спостерігається кумуляції при багаторазовому прийомі до 2000 мг метформіну гідрохлориду у вигляді таблеток з пролонгованим вивільненням.
Розподіл. Звʼязування з білками плазми крові незначне. Метформін проникає в еритроцити. С_max у крові нижча, ніж С_max у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий час. Еритроцити, імовірніше за все, представляють другу камеру розподілу. Середній обʼєм розподілу (Vd) коливається у діапазоні 63–276 л.
Метаболізм. Метформін виводиться в незміненому вигляді із сечею. Метаболітів у людини не виявлено.
Виведення. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв. Це вказує на те, що метформін виводиться за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального застосування дози Т_½ становить приблизно 6,5 год. При порушенні функції нирок нирковий кліренс знижується пропорційно до кліренсу креатиніну, тому Т_½ збільшується, що призводить до підвищення рівня метформіну в плазмі крові.
Особливі групи пацієнтів
Ниркова недостатність. Наявні обмежені дані щодо пацієнтів з помірним ступенем ниркової недостатності, тому неможливо точно оцінити системну експозицію метформіну в цій групі пацієнтів порівняно з хворими з нормальною функцією нирок. Тому необхідне коригування дози згідно з клінічною ефективністю/переносимістю (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

– зниження ризику або затримка початку розвитку цукрового діабету ІІ типу у дорослих пацієнтів з надмірною масою тіла та з порушеною толерантністю до глюкози та/або з порушеною глікемією натще, та/або з підвищеним рівнем HbA1C, у яких відмічають:
• високий ризик розвитку явного (маніфестного) цукрового діабету ІІ типу (див. Фармакодинаміка);
• прогресуючі порушення вуглеводного обміну, незважаючи на модифікацію способу життя протягом 3–6 міс.
Лікування препаратом Метформін-SR має бути засноване на оцінці ризику, що включає відповідні заходи з контролю глікемії та свідчення високого ризику з боку серцево-судинної системи.
Паралельно з початком застосування метформіну потрібно продовжувати впроваджувати зміни способу життя, за винятком тих випадків, коли пацієнт неспроможний до таких змін з медичних причин.
– Лікування цукрового діабету ІІ типу у дорослих, особливо у хворих з надмірною масою тіла, коли лише дієтотерапія та фізичні навантаження не забезпечують адекватного глікемічного контролю.
Лікарський засіб можна застосовувати як монотерапію або в комбінації з іншими пероральними протидіабетичними засобами, або сумісно з інсуліном.

дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) ≥90 мл/хв).
Зниження ризику або затримка початку розвитку цукрового діабету ІІ типу. Метформін слід призначати лише тоді, коли зміни в способі життя протягом 3–6 міс не забезпечують адекватного глікемічного контролю.
– Лікування слід починати з однієї таблетки пролонгованої дії метформіну гідрохлориду в дозуванні 500 мг 1 раз на добу під час вживання їжі ввечері.
– Через 10–15 днів проведеного лікування дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози в крові (значення орального глюкозотолерантного тесту і/або вмісту глюкози в плазмі крові натще, та/або HbA1c мають бути в нормі). Повільне підвищення дози може покращити переносимість з боку травного тракту. Максимальна рекомендована доза препарату Метформін-SR 1000 мг становить 2 таблетки (2000 мг) під час вживання їжі ввечері.
– Рекомендується регулярно контролювати (кожні 3–6 міс) глікемічний статус (значення орального глюкозотолерантного тесту і/або вмісту глюкози в плазмі крові натще, і/або HbA1c), а також фактори ризику для прийняття рішення щодо необхідності продовження, зміни чи припинення лікування.
– Також необхідно проводити повторну оцінку лікування, якщо пацієнт згодом впроваджує покращення харчування і/або фізичні навантаження або якщо зміни стану здоров’я пацієнта дозволяють змінити спосіб життя.
Монотерапія або комбінована терапія сумісно з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами. Лікарський засіб Метформін-SR 1000 мг застосовувати 1 раз на добу під час вживання їжі ввечері. Максимальна рекомендована доза становить 2 таблетки на добу.
Метформін-SR 1000 мг слід застосовувати як підтримувальну терапію для пацієнтів, які вже лікувалися метформіном гідрохлоридом у дозуванні 1000 мг або 2000 мг. Під час переходу добова доза препарату має бути еквівалентною поточній добовій дозі метформіну гідрохлориду.
Пацієнтам, які лікуються метформіном гідрохлоридом у дозуванні більше 2000 мг/добу, не рекомендується переходити на терапію лікарським засобом Метформін-SR.
Пацієнтам, які застосовують лікарський засіб Метформін-SR, не слід перевищувати дозування 2000 мг/добу.
Для пацієнтів, які розпочали лікування, зазвичай початкова доза метформіну гідрохлориду становить 500 мг 1 раз на добу під час вживання їжі ввечері. Через 10–15 днів проведеної терапії дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози в крові. Повільне підвищення дози сприяє зменшенню вираженості побічних ефектів з боку травного тракту.
Якщо необхідного рівня глікемії не можна досягнути при застосуванні метформіну гідрохлориду в максимальній дозі 2000 мг, яку приймають 1 раз на добу, цю дозу можна розділити на 2 прийоми на добу (один раз зранку і один раз ввечері, під час вживання їжі).
У разі якщо необхідний рівень глікемії залишається недосягненим, можна застосовувати таблетки метформіну гідрохлориду з негайним вивільненням у максимальній рекомендованій дозі 3000 мг/добу.
У разі переходу на препарат Метформін-SR, таблетки з пролонгованим вивільненням, необхідно припинити прийом іншого протидіабетичного препарату для перорального застосування.
Комбінована терапія з інсуліном. Для досягнення кращого контролю рівня глюкози в крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза метформіну становить 500 мг 1 раз на добу під час вживання їжі ввечері, тоді дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози в крові.
У пацієнтів літнього віку. Можливе порушення функції нирок, тому дозу метформіну необхідно підбирати на основі оцінки функції нирок, яку слід проводити регулярно (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Перевага зниження ризику виникнення цукрового діабету ІІ типу або затримки початку його розвитку не була встановлена у пацієнтів віком від 75 років (див. Фармакодинаміка), тому таким хворим не рекомендоване призначення метформіну (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Ниркова недостатність. ШКФ слід оцінювати до початку застосування лікарських засобів, що містять метформін, та після початку лікування, принаймні щорічно. У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та у хворих літнього віку слід проводити ретельний контроль функції нирок якомога частіше, наприклад кожні 3–6 міс.

Діти. Лікарський засіб не застосовувати у дітей, оскільки немає клінічних даних щодо застосування його у цій віковій групі пацієнтів.

• підвищена чутливість до метформіну або до будь-якого іншого компонента лікарського засобу;
• будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад лактоацидоз, діабетичний кетоацидоз);
• діабетична прекома;
• ниркова недостатність тяжкого ступеня (ШКФ <30 мл/хв);
• гострі стани з ризиком розвитку порушень функції нирок: зневоднення організму, тяжкі інфекційні захворювання, шок;
• захворювання, що можуть призводити до розвитку гіпоксії тканин (особливо гострі захворювання або загострення хронічної хвороби): декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок;
• печінкова недостатність, гостре отруєння алкоголем, алкоголізм.

побічні реакції у пацієнтів, які застосовували препарат метформіну гідрохлорид пролонгованої дії, були подібними за природою та ступенем тяжкості до таких у хворих, які застосовували метформіну гідрохлорид з негайним вивільненням активної речовини.
Найчастішими небажаними реакціями на початку лікування є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці симптоми у більшості випадків минають самостійно.
Порушення обміну речовин: лактоацидоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
При тривалому застосуванні препарату може знижуватися всмоктування вітаміну В₁₂, що супроводжується зниженням його рівня у сироватці крові. Рекомендується враховувати таку можливу причину гіповітамінозу В₁₂, якщо у пацієнта наявна мегалобластна анемія.
З боку нервової системи: порушення смаку.
З боку травного тракту: розлади з боку травної системи, такі як нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування та у більшості випадків спонтанно зникають. Для попередження виникнення побічних явищ з боку травного тракту рекомендується повільне підвищення дози препарату.
З боку гепатобіліарної системи: окремі повідомлення щодо порушення показників функції печінки або гепатитів, що повністю зникають після відміни метформіну.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірні алергічні реакції, включаючи еритему, свербіж, кропив’янку.

лактоацидоз є дуже рідкісним, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при гострому порушенні функції нирок, серцево-легеневому захворюванні або сепсисі. При гострому порушенні функції нирок відбувається накопичення метформіну, що підвищує ризик розвитку лактоацидозу.
У разі зневоднення (сильної діареї або блювання, гарячки або зменшення вживання рідини) рекомендується тимчасово припинити застосування метформіну і звернутися за медичною допомогою.
Якщо пацієнт отримує метформін, слід з обережністю розпочинати застосування лікарських засобів, що можуть гостро погіршити функцію нирок (наприклад антигіпертензивними препаратами, сечогінними засобами та НПЗП). Інші фактори ризику виникнення лактоацидозу включають надмірне вживання алкоголю, печінкову недостатність, недостатньо контрольований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування і будь-які стани, пов’язані з гіпоксією, а також супутнє застосування лікарських засобів, що можуть призвести до лактоацидозу (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Пацієнти та/або особи, що доглядають за ними, мають бути поінформовані про ризик розвитку лактоацидозу. Характерними ознаками лактоацидозу є ацидотична задишка, біль у животі, м’язові судоми, астенія та гіпотермія, надалі можливий розвиток коми. У разі появи будь-якого симптому виникнення лактоацидозу пацієнт повинен припинити застосування метформіну і негайно звернутися до лікаря.
Діагностичні результати лабораторних досліджень — зниження pH крові (<7,35), підвищення сироваткової концентрації лактату (>5 ммоль/л) і збільшення аніонного проміжку та співвідношення лактат/піруват.
Ниркова недостатність. ШКФ слід оцінювати до початку лікування і регулярно після його завершення (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Застосування метформіну протипоказане пацієнтам зі ШКФ <30 мл/хв і має бути тимчасово припинене за наявності захворювань, що змінюють функцію нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцева функція. У пацієнтів із серцевою недостатністю відмічають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. У хворих зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати за регулярного моніторингу функції серця та нирок. Метформін протипоказаний пацієнтам із гострою та нестабільною серцевою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнти літнього віку. Не рекомендовано застосовувати метформін у пацієнтів віком від 75 років через обмежені дані щодо терапевтичного ефекту стосовно зниження ризику виникнення цукрового діабету ІІ типу або затримки його початку.
Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби. Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних речовин може викликати контраст-індуковану нефропатію, що призводить до накопичення метформіну і підвищення ризику розвитку лактоацидозу. Пацієнтам застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження і поновлювати не раніше ніж через 48 год після дослідження і лише після повторної оцінки та отримання нормального результату щодо функції нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ЗАСТОСУВАННЯ).
Хірургічні втручання. Необхідно припинити застосування метформіну під час хірургічного втручання, яке проводять під загальною, спінальною або епідуральною анестезією, і поновлювати не раніше ніж через 48 год після проведення операції або відновлення перорального харчування і лише після оцінки та отримання нормального результату щодо функції нирок.
Інші запобіжні заходи. Пацієнтам необхідно дотримуватися дієти, рівномірного прийому вуглеводів протягом доби. Хворим з надмірною масою тіла слід продовжувати дотримуватися низькокалорійної дієти. Необхідно регулярно контролювати лабораторні показники рівня глюкози в крові.
Монотерапія метформіном не спричиняє гіпоглікемії, однак слід бути обережним при одночасному застосуванні метформіну з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад похідними сульфонілсечовини або меглітинідами).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Неконтрольований цукровий діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) підвищує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Є обмежені дані щодо застосування метформіну у вагітних, які не вказують на підвищений ризик розвитку вроджених аномалій. Доклінічні дослідження не виявили негативного впливу на вагітність, розвиток ембріона або плода, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування вагітності, а також у разі настання вагітності не рекомендовано застосовувати метформін для лікування порушень глікемічного контролю або цукрового діабету. Для лікування пацієнтів із цукровим діабетом рекомендується застосовувати інсулін для підтримки рівня глюкози в крові на максимально наближеному до нормального рівні, щоб знизити ризик розвитку вад плода.
Період годування грудьми. Метформін екскретується в грудне молоко, але у новонароджених/немовлят, які знаходилися на грудному вигодовуванні, побічні ефекти не спостерігалися. Однак, оскільки недостатньо даних щодо безпеки застосування препарату, годування грудьми не рекомендується під час терапії метформіном. Рішення щодо припинення годування грудьми необхідно приймати з урахуванням переваг грудного вигодовування та потенційного ризику розвитку побічних ефектів для дитини.
Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні у дозах 600 мг/кг/добу, що майже у 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Лікарський засіб Метформін-SR не впливає на швидкість реакцій при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами, оскільки монотерапія препаратом не спричиняє гіпоглікемії.
Однак слід з обережністю застосовувати метформін у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін, меглітиніди) у зв’язку з ризиком розвитку гіпоглікемії.

комбінації, що не рекомендується застосовувати
Алкоголь. Алкогольна інтоксикація асоціюється з підвищеним ризиком лактоацидозу, особливо у разі голодування або дотримання низькокалорійної дієти, а також при печінковій недостатності.
Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини. Пацієнтам застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження і поновлювати не раніше ніж через 48 год після дослідження і лише після повторної оцінки та отримання нормального результату функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ЗАСТОСУВАННЯ).
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю
Деякі лікарські засоби, наприклад НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо петльові діуретики, можуть негативно вплинути на функцію нирок, що може підвищити ризик виникнення лактоацидозу. На початку лікування вищезазначеними лікарськими засобами або їх застосування в комбінації з метформіном необхідно здійснювати ретельний контроль функції нирок.
Лікарські засоби, що чинять гіперглікемічну дію (глюкокортикостероїди системної та місцевої дії, симпатоміметики). Необхідно частіше контролювати рівень глюкози в крові, особливо на початку лікування. Під час і після припинення такої сумісної терапії необхідно коригувати дозу препарату.
Транспортери органічних катіонів (OCT). Метформін є субстратом обох транспортерів — OCT1 і OCT2.
Супутнє застосування метформіну з:
– інгібіторами OCT1 (такими як верапаміл) може знизити ефективність метформіну;
– індукторами OCT1 (такими як рифампіцин) може збільшити шлунково-кишкове всмоктування та ефективність метформіну;
– інгібіторами OCT2 (такими як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) може знизити ниркове виведення метформіну з наступним підвищенням концентрації метформіну в плазмі крові;
– інгібіторами обох OCT1 і OCT2 (такими як кризотиніб, олапариб) може вплинути на ефективність та ниркове виведення метформіну.
Тому рекомендується дотримуватися особливої обережності при супутньому застосуванні цих препаратів з метформіном, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок, оскільки концентрація метформіну в плазмі крові може підвищитися. За необхідності слід зважити можливість коригування дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори OCT можуть вплинути на ефективність метформіну.

при застосуванні препарату у дозі 85 г розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у такому разі відмічали розвиток лактоацидозу. Значне перевищення дози метформіну або супутні фактори ризику можуть спричиняти виникнення лактоацидозу. Лактоацидоз є невідкладним станом. У разі розвитку лактоацидозу застосування препарату необхідно припинити і терміново госпіталізувати хворого. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз.

в оригінальній упаковці за температури не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.