ОКСИКОДОН (OXYCODONUM) Діюча речовина
Механізм дії. Оксикодон — це опіоїд, а отже, сильний знеболювальний засіб. Діюча речовина належить до дигідропохідних морфіну. Сюди також входять дигідрокодеїн, гідроморфон і гідрокодон. Оксикодон і гідроморфон використовуються як анальгетики, а дигідрокодеїн і гідрокодон — як протикашльові засоби.
Оксикодон активує µ-, κ- і δ-опіоїдні рецептори в головному і спинному мозку. Оксикодон діє на ці рецептори як агоніст опіоїдів без антагоністичного ефекту. Його терапевтичний ефект — переважно знеболювальний та седативний. Як і у випадку з усіма опіоїдами, застосування оксикодону пов’язане з ризиком розвитку залежності.
Фармакокінетика. Що стосується фармакокінетики оксикодону, слід зазначити, що активна речовина також доступна у формі препаратів з пролонгованим вивільненням.
Після перорального застосування абсолютна біодоступність оксикодону становить 42–87%, Cmax в плазмі крові досягається приблизно через 1–1,5 год, при застосуванні таблеток пролонгованої дії — через 3 год. У таблеток пролонгованої дії абсорбція відбувається у 2 фази з початковим відносно коротким Т½, що становить 0,6 год для меншої частини активної речовини. Друга фаза абсорбції відбувається повільніше і триває близько 6,9 год.
Зв’язування оксикодону з білками плазми крові становить 38–45%. Т½ становить 4–6 год.
Оксикодон метаболізується в кишечнику та печінці за допомогою системи цитохрому Р450 до нороксикодону, оксиморфону та різних глюкуронідних кон’югатів. Виводиться з організму в основному нирками (33–61%).
Оксикодон показаний для лікування сильного болю, який може бути адекватно усунутий лише опіоїдними анальгетиками. Комбінація з налоксоном призначена для протидії запорам, які можуть виникати під час опіоїдної терапії.
Оксикодон в основному доступний у формі таблеток пролонгованої дії. Дозування слід підбирати відповідно до інтенсивності болю та індивідуальної чутливості пацієнта.
Початкова доза для пацієнтів без опіоїдної залежності зазвичай становить 10 мг з 12-годинним інтервалом для препаратів пролонгованої дії. Інші дозування можна знайти у відповідній інформації про препарат.
Оскільки під час лікування оксикодоном може розвинутися залежність, терапію не слід припиняти різко.
Підвищена чутливість до оксикодону або одного з інших інгредієнтів відповідного лікарського засобу.
Крім того, оксикодон не можна застосовувати в ситуаціях, коли опіоїди протипоказані. До таких випадків відносяться:
• Тяжке пригнічення дихання з гіпоксією та/або гіперкапнією
• Тяжкі хронічні обструктивні захворювання легень
• Легеневе серце
• Тяжка БА
• Паралітична кишкова непрохідність
• Гострий живіт
• Затримка випорожнення шлунка.
Найпоширенішими побічними ефектами лікування оксикодоном є нудота і запор. Крім того, можуть виникати пригнічення дихання, міоз, спазми бронхіальних м’язів і ослаблення кашльового рефлексу.
Побічні ефекти наведені нижче в порядку частоти.
Дуже часто:
• седація (від втоми до сонливості)
• запаморочення
• головний біль
• запор
• нудота
• блювання
• свербіж.
Часто:
• зниження апетиту
• зміна настрою, сплутаність свідомості
• тремор
• задишка
• бронхоспазм
• сухість у роті
• шлунково-кишкові скарги, наприклад, біль у животі
• шкірні симптоми, такі як висип, рідко — підвищена фоточутливість
• збільшення частоти позивів до сечовипускання
• слабкість.
Нечасто
• синдром недостатньої секреції АДГ
• підвищена чутливість імунної системи
• зневоднення
• зміна сприйняття
• медикаментозна залежність
• підвищена/знижена м’язова напруга
• судоми, особливо у епілептиків або людей зі схильністю до судом
• гіпестезія, парестезія
• порушення координації
• амнезія
• порушення сльозовиділення
• міоз
• порушення зору
• гіперакузія
• запаморочення
• прискорення пульсу
• прискорене серцебиття (у зв’язку з синдромом відміни)
• розширення судин
• пригнічення дихання
• посилення кашлю
• фарингіт
• нежить
• зміна голосу
• виразки в роті та запалення ясен
• метеоризм
• ілеус
• підвищення рівня печінкових ферментів
• сухість шкіри
• затримка сечі
• еректильна дисфункція
• озноб
• набряки, також периферичні
• мігрень
• порушення толерантності до препарату
• синдром відміни наркотиків
• випадкові травми.
Рідко:
• герпес
• лімфаденопатія
• підвищений апетит
• ортостатична гіпотензія
• кровоточивість ясен
• дьогтеподібні випорожнення
• кропив’янка
• м’язові спазми
• гематурія
• зміна ваги
• запалення клітинної тканини.
Побічні ефекти з невідомою частотою:
• анафілактичні реакції
• агресивність
• гіпералгезія
• карієс
• холестаз
• жовчна коліка
• аменорея.
Вагітність/період годування груддю. Слід уникати застосування оксикодону в період вагітності та годування груддю, оскільки у новонароджених та немовлят можуть виникнути симптоми пригнічення дихання та синдром відміни.
У дослідженнях на тваринах оксикодон не виявив негативного впливу на фертильність. Дані щодо людей відсутні.
Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.Оксикодон може змінювати увагу та швидкість реакції до такої міри, що активна участь у дорожньому русі або робота з механізмами ускладнюється або стає неможливою.
Для пацієнтів зі стабільним лікуванням загальна заборона на керування автотранспортом не є абсолютно необхідною. Рішення про це повинен приймати індивідуально лікар.
Якщо оксикодон застосовувати одночасно з препаратами, що впливають на ЦНС, може посилитися пригнічувальна дія на ЦНС. До таких препаратів відносяться інші опіоїди, седативні, снодійні, антидепресанти, фенотіазини, нейролептики, анестетики, міорелаксанти, антигістамінні та протиблювотні засоби.
Інгібітори інгібітори МАО та оксикодон слід застосовувати разом лише з обережністю. Це також стосується пацієнтів, які отримували інгібітори МАО протягом останніх 2-х тижнів.
Слід уникати одночасного прийому оксикодону та алкоголю.
Антихолінергічні побічні ефекти оксикодону, наприклад, запор і сухість у роті, можуть посилюватися іншими препаратами з антихолінергічною дією.
Інгібітори CYP 3A4 можуть призвести до зниження кліренсу оксикодону. Підвищення концентрації оксикодону в плазмі крові, що виникає внаслідок цього, може потребувати корекції дози.
До них відносяться інгібітори CYP 3A4:
• макролідні антибіотики, наприклад еритроміцин
• азольні протигрибкові препарати, наприклад, кетоконазол
• інгібітори протеази, наприклад, ритонавір
• циметидин
• грейпфрутовий сік.
Індуктори CYP 3A4 можуть спричинити збільшення кліренсу оксикодону. У цьому випадку дозування оксикодону може потребувати корекції, щоб уникнути зниження його концентрації у плазмі крові.
До індукторів CYP 3A4 належать:
• рифампіцин
• карбамазепін
• фенітоїн
• звіробій.
Інгібітори CYP 2D6, такі як пароксетин та хінідин, можуть призвести до зниження кліренсу і, таким чином, до підвищення концентрації оксикодону у плазмі крові.
Ступінь впливу на метаболізм оксикодону інших відповідних інгібіторів ізоферментів системи цитохрому незрозумілий. Слід враховувати можливі взаємодії.
У рідкісних випадках при одночасному застосуванні оксикодону та антикоагулянтів на основі кумарину спостерігалося клінічно значуще зниження або підвищення МНВ.
Симптоми інтоксикації.
Гостре передозування оксикодону може призвести до пригнічення дихання, сонливості до ступору або коми, зниження тонусу скелетних м’язів, міозу, брадикардії, зниження АТ, набряку легенів, недостатності кровообігу та смерті.
Токсична лейкоенцефалопатія спостерігалася при передозуванні оксикодоном.
Терапія при інтоксикації.
Дихальні шляхи повинні бути вільними.
Антагоністи опіоїдів, такі як налоксон, є специфічними антидотами для лікування симптомів передозування опіоїдів. За необхідності слід застосовувати інші допоміжні заходи.
Налоксон: вводять від 0,4 до 2 мг налоксону в/в. Цю однократну дозу слід повторювати з інтервалом у 2–3 хв, залежно від клінічної доцільності. Також можлива в/в інфузія 2 мг налоксону в 500 мл ізотонічного розчину або 5% розчину декстрози (що відповідає 0,004 мг налоксону/мл). Швидкість інфузії слід адаптувати до раніше введених болюсних доз та реакції пацієнта.
Інші підтримуючі заходи: ШВЛ, оксигенація, введення вазопресорів та інфузійна терапія при лікуванні супутнього циркуляторного шоку. У разі зупинки серця або аритмії може бути показаний масаж серця або дефібриляція. Слід підтримувати водно-електролітний баланс.