Діутор^® таблетки (Diutor tablets)

Допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; крохмаль кукурудзяний; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Торасемід - 10 мг

фармакодинаміка
Механізм дії. Торасемід діє як салуретик, його дія пов’язана з пригніченням ренальної абсорбції іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле.
Фармакодинамічні ефекти. У людини діуретичний ефект швидко досягає свого максимуму впродовж перших 2–3 год після в/в та перорального застосування відповідно і залишається постійним упродовж майже 12 год. У здорових добровольців у діапазоні доз 5–100 мг спостерігалося пропорційне логарифму дози збільшення діурезу (петльова активність діуретика). Збільшення діурезу спостерігалося навіть у тих випадках, коли інші сечогінні засоби, наприклад діуретики тіазидного ряду, що діють дистально, уже не виявляли потрібного ефекту (наприклад при нирковій недостатності). Завдяки такому механізму дії торасемід призводить до зменшення набряків. У разі серцевої недостатності торасемід зменшує прояви захворювання та покращує функціонування міокарда за рахунок зниження пре- та постнавантаження. Після перорального застосування антигіпертензивна дія торасеміду розвивається поступово, починаючи з першого тижня після початку лікування. Максимум антигіпертензивної дії досягається не пізніше ніж через 12 тиж. Торасемід знижує АТ за рахунок зниження загального периферичного опору судин. Цей вплив пояснюється нормалізацією порушеного електролітного балансу, головним чином за рахунок зменшення підвищеної активності вільних іонів кальцію у клітинах м’язів артеріальних судин, що було виявлено у пацієнтів з АГ.
Вірогідно, цей вплив знижує підвищену скоротливість та/або реакцію судин на ендогенні вазопресорні речовини, наприклад катехоламіни.
Фармакокінетика
Всмоктування та розподіл. Після перорального застосування торасемід швидко та майже повністю всмоктується. C_max у сироватці крові досягається впродовж 1–2 год. Біодоступність становить приблизно 80–90%. За умови повного всмоктування максимальне значення ефекту першого проходження через печінку не перевищує 10–20%. Згідно з даними двох досліджень, їжа знижує швидкість (динамічну складову) всмоктування торасеміду (зменшується C_max і збільшується T_max), але не впливає на загальну абсорбцію. Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить понад 99%, а у його метаболітів М₁, М₃ та М₅ — 86, 95 та 97% відповідно. Уявний об’єм розподілу (V_z) дорівнює 16 л.
Метаболізм. В організмі людини торасемід метаболізується з утворенням трьох метаболітів — М₁, М₃ та М₅. Докази існування інших метаболітів відсутні. Метаболіти М₁ та М₅ утворюються в результаті окиснення метильної групи, що знаходиться на фенольному кільці, до карбонової кислоти. Метаболіт М₃ утворюється в результаті гідроксилювання фенольного кільця. Метаболіти М₂ та М₄, виявлені у дослідженнях на тваринах, у людини не зафіксовані.
Виведення. Кінцевий T_½ торасеміду і його метаболітів у здорових добровольців становить 3–4 год. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, ренальний кліренс — приблизно 10 мл/хв. У здорових добровольців близько 80% введеної дози виводиться у вигляді торасеміду та його метаболітів із сечею у такому відсотковому співвідношенні: торасемід — приблизно 24%, метаболіт M₁ — близько 12%, метаболіт M₃ — приблизно 3%, метаболіт M₅ —близько 41%. Основний метаболіт М₅ діуретичного ефекту не має. На діючі метаболіти М₁ та М₃ разом припадає близько 10% усієї фармакодинамічної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і T_½ торасеміду не змінюються, а T_½ М₃ та М₅ подовжується. Однак фармакодинамічний профіль залишається незмінним. Ступінь тяжкості ниркової недостатності на тривалість дії не впливає. Торасемід та його метаболіти практично не виводяться при гемодіалізі та гемофільтрації. У пацієнтів із порушеннями функції печінки або із серцевою недостатністю T_½ торасеміду та метаболіту М₅ незначно подовжуються. Співвідношення незміненого торасеміду та його метаболітів, що виділяються із сечею, майже не відрізняється від такого у здорових добровольців. Тому накопичення торасеміду і його метаболітів не відбувається.
Лінійність. Торасемід та його метаболіти характеризуються лінійною кінетикою, що залежить від дози. Це означає, що C_max та AUC торасеміду збільшуються пропорційно дозуванню.

дозування 5 мг:
— есенціальна гіпертензія;
— лікування та профілактика рецидивів набряків та/або випотів, спричинених серцевою недостатністю.
Дозування 10 мг:
— лікування та профілактика рецидивів набряків та/або випотів, спричинених серцевою недостатністю.

есенціальна гіпертензія. Лікування розпочати із застосування 2,5 мг торасеміду на добу (застосовувати інший лікарський засіб з діючою речовиною торасемід у відповідному дозуванні). Зниження АТ відбувається поступово, вже впродовж першого тижня лікування, та досягає максимального значення не пізніше 12 тиж. Якщо нормалізація АТ при щоденному застосуванні 2,5 мг препарату не відбувається через 12 тиж лікування, то добова доза може бути підвищена до 5 мг. Для лікування АГ не слід перевищувати добову дозу лікарського засобу Діутор, що дорівнює 5 мг, оскільки при цьому не очікується подальшого зниження АТ.
Набряки та випоти. Лікування розпочати із застосування добової дози 5 мг торасеміду. Зазвичай ця доза вважається підтримувальною. Якщо добова доза 5 мг є недостатньою, то слід застосовувати добову дозу 10 мг торасеміду, яку слід приймати щоденно. Залежно від тяжкості стану пацієнта добова доза може бути підвищена до 20 мг торасеміду. Таблетки застосовувати натще, не розжовувати і запивати незначною кількістю рідини. Біологічна доступність торасеміду не залежить від споживання продуктів харчування. Лікарський засіб Діутор зазвичай застосовують упродовж тривалого часу або до зменшення вираженості набряків.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти з печінковою недостатністю. Торасемід протипоказаний пацієнтам із печінковою комою або прекомою (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Лікування цієї категорії пацієнтів треба проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду у плазмі крові (див. Фармакокінетика).
Пацієнти літнього віку. Спеціального підбору дози не потрібно. Однак дослідження порівняно дії препарату у молодих пацієнтів і пацієнтів літнього віку не проводилися.

— підвищена чутливість до діючої речовини, препаратів сульфонілсечовини та до будь-якої з допоміжних речовин препарату;
— ниркова недостатність з анурією;
— печінкова кома або прекома;
— артеріальна гіпотензія;
— гіповолемія;
— гіпонатріємія;
— гіпокаліємія;
— аритмія;
— значне порушення сечовипускання, наприклад внаслідок гіпертрофії передміхурової залози;
— період годування груддю.

нижче наведені побічні реакції, що можуть спостерігатися при лікуванні торасемідом.
Для оцінки побічних реакцій була використана така частота їх проявів: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).
З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — гемоконцентрація, тромбоцитопенія, еритропенія та/або лейкопенія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку імунної системи: дуже рідко — алергічні реакції. Після в/в застосування можуть спостерігатися гострі, потенційно небезпечні для життя реакції гіперчутливості (анафілактичний шок), що потребують негайної медичної допомоги.
З боку метаболізму та обміну речовин: часто — посилення метаболічного алкалозу, гіперкаліємія, гіпокаліємія при супутній дієті з низьким вмістом калію, при блюванні, проносі, після надмірного застосування проносних засобів, а також у пацієнтів із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування і тривалості лікування можливі порушення водно-електролітного балансу, наприклад гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нервової системи: часто — головний біль, запаморочення (особливо на початку лікування); нечасто — парестезія; дуже рідко — синкопе, церебральна ішемія, сплутаність свідомості.
З боку органа зору: дуже рідко — порушення зору.
З боку органа слуху і лабіринту: дуже рідко — дзвін у вухах, втрата слуху.
З боку серцевої системи: дуже рідко — ішемія міокарда, аритмія, стенокардія, гострий інфаркт міокарда.
З боку судинної системи: дуже рідко — тромбоемболічні ускладнення, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу в серці і порушення центрального кровообігу.
З боку ШКТ: часто — порушення з боку ШКТ (наприклад відсутність апетиту, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, стійкий запор), особливо на початку лікування; нечасто — ксеростомія; дуже рідко — панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гамма-глутамілтранспептидази) у крові.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко — алергічні реакції (наприклад свербіж, висип, фотосенсибілізація), тяжкі шкірні реакції.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто — спазми м’язів (особливо на початку лікування).
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто — при порушенні сечовипускання (наприклад при гіпертрофії передміхурової залози) підвищене утворення сечі може супроводжуватися її затримкою і розтягненням сечового міхура.
Загальні порушення і реакції у місці введення лікарського засобу: часто — підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування).
Дані лабораторних методів досліджень: часто — підвищення концентрації сечової кислоти та ліпідів (ТГ, ХС) у крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); нечасто — підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

не слід призначати торасемід у таких випадках:
– подагра;
– серцеві аритмії, наприклад синоатріальна блокада, AV-блокада ІІ та ІІІ ступенів;
– патологічні зміни кислотно-лужного метаболізму;
– супутня терапія із застосуванням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів;
– патологічні зміни картини крові, наприклад тромбоцитопенія або анемія у пацієнтів без ниркової недостатності;
– порушення функції нирок, спричинене нефротоксичними речовинами;
– дітям та підліткам віком до 18 років.
Внаслідок того, що при лікуванні торасемідом може спостерігатися підвищення концентрації глюкози в крові, пацієнтам з латентним та явним цукровим діабетом слід проводити регулярний контроль метаболізму вуглеводів. Передусім на початку терапії та у разі лікування пацієнтів літнього віку необхідно звертати особливу увагу на появу симптомів гемоконцентрації і втрати електролітів. При тривалому застосуванні торасеміду потрібен регулярний контроль електролітного балансу, зокрема рівня калію в сироватці крові. Також слід регулярно контролювати рівень глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові. Крім того, слід регулярно контролювати загальну картину крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).
Наслідки неправильного застосування як допінгу
Застосування лікарського засобу Діутор може бути причиною отримання позитивного результату тесту на допінг. Неможливо прогнозувати вплив на стан здоров’я, якщо лікарський засіб Діутор застосовано неправильно, тобто з метою допінгу, — у такому разі не можна виключити шкоду для здоров’я.
Допоміжні речовини. Діутор містить лактозу, тому пацієнти з такими рідкими спадковими хворобами, як непереносимість галактози, дефіцит лактази або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не повинні застосовувати даний лікарський засіб.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Достовірні дані щодо впливу торасеміду на вагітних жінок відсутні. Наявна інформація щодо репродуктивної токсичності торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. Діутор не рекомендується застосовувати під час вагітності, а також жінкам репродуктивного віку, які не використовують засоби контрацепції. У зв’язку з вищенаведеним торасемід застосовується у період вагітності лише за життєвими показаннями та в мінімальній ефективній дозі. Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування АГ або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і спричиняти токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовується для лікування вагітних із серцевою або нирковою недостатністю, то необхідно проводити ретельний моніторинг рівня електролітів та гематокриту, а також нагляд за розвитком плода.
Годування грудьми. На даний час не встановлено, чи проникає торасемід або його метаболіти в грудне молоко тварин або людей. Не можна виключити ризику при застосуванні лікарського засобу у новонароджених/немовлят. Тому застосування торасеміду в період годування грудьми протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Рішення про відмову від грудного вигодовування або про скасування/припинення застосування лікарського засобу Діутор слід приймати з урахуванням користі грудного вигодовування для дитини і користі лікування препаратом для жінки.
Фертильність. Дослідження впливу торасеміду на фертильність у людей не проводилися. В експерименті на тваринах не було виявлено такого впливу торасеміду.
Діти. Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Діутор у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. У зв’язку з цим торасемід не слід застосовувати у пацієнтів даної вікової категорії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Навіть за належного застосування торасемід може негативно впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Насамперед це стосується початку лікування, періоду підвищення дози лікарського засобу, заміни препарату, призначення супутньої терапії та вживання алкоголю. Тому під час застосування торасеміду слід бути особливо обережними при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами.

комбінації не рекомендовані. Торасемід, особливо у високих дозах, може підсилити ототоксичну та нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків, наприклад канаміцину, гентаміцину, тобраміцину та цитостатичних засобів — активних похідних платини, а також нефротоксичну дію цефалоспоринів. При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію можливе підвищення концентрації літію в плазмі крові, що може спричинити посилення впливу літію та прояв побічних реакцій.
Комбінації лікарських засобів, застосування яких вимагає обережності. Торасемід підсилює дію інших антигіпертензивних засобів, зокрема інгібіторів АПФ, що може спричинити надмірне зниження АТ під час їх одночасного застосування. При одночасному застосуванні торасеміду з препаратами дигіталісу дефіцит калію, спричинений застосуванням діуретиків, може призвести до підвищення і посилення побічної дії обох лікарських засобів. Торасемід може знижувати ефективність антидіабетичних засобів. Пробенецид та НПЗП (наприклад, індометацин, ацетилсаліцилова кислота) можуть гальмувати діуретичну та антигіпертензивну дію торасеміду. При лікуванні саліцилатами у високих дозах торасемід може підвищити їх токсичну дію на ЦНС. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також вплив курареподібних лікарських засобів на релаксацію м’язів. Проносні засоби, а також мінерало- і глюкокортикоїди можуть підсилити втрату калію, зумовлену торасемідом. Торасемід може знижувати судинозвужувальну дію катехоламінів, наприклад епінефрину та норепінефрину. При одночасному застосуванні з колестераміном може знижуватися всмоктування торасеміду та, відповідно, його очікувана ефективність.

симптоми. Типова симптоматика невідома. Передозування може спричинити сильний діурез, у тому числі ризик надмірної втрати рідини та електролітів, сонливість, синдром сплутаності свідомості, симптоматичну артеріальну гіпотензію, циркуляторний колапс і розлади з боку травної системи.
Лікування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зникають зазвичай при зниженні дози та відміні лікарського засобу та при відповідному заміщенні рідини й електролітів (потрібно проводити контроль рівня електролітів у крові). Торасемід не виводиться з крові за допомогою гемодіалізу.
Лікування у разі гіповолемії: заміщення об’єму рідини.
Лікування у разі гіпокаліємії: призначення препаратів калію.
Лікування серцево-судинної недостатності: пацієнт повинен перебувати у положенні лежачи, у разі необхідності призначити симптоматичну терапію.
Анафілактичний шок (негайні заходи): при першій появі шкірних реакцій (наприклад кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, підвищеного потовиділення, нудоти, ціанозу слід проводити катетеризацію вени; пацієнта покласти у горизонтальне положення з піднятими ногами, забезпечити вільне надходження повітря, призначити кисень. У разі необхідності в подальшому застосовувати також засоби інтенсивної терапії (включаючи введення епінефрину, глюкокортикоїдів та заміщення ОЦК).

при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.