НУРОФЄН® ІНТЕНСИВ (NUROFEN® INTENSIVE)

Склад і форма випуску

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, № 6
Ібупрофен
200 мг
Парацетамол
500 мг
Допоміжні речовини: натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, кислота стеаринова, біла та перламутрова оболонки.
№ UA/14588/01/01 від 04.08.2020

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Фармакологічна дія ібупрофену та парацетамолу відрізняється за місцем та способом, але є синергічною, що призводить до підвищення анальгезивних та жарознижувальних властивостей, порівняно з такими при застосуванні кожної з речовин окремо.

Ібупрофен — це НПЗП, похідний пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність при пригніченні синтезу простагландинів — медіаторів болю та запалення. Ібупрофен чинить анальгезивну, жарознижувальну та протизапальну дію. Крім того, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив ацетилсаліцилової кислоти у низькій дозі на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки свідчать, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 год до або в межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) виявлено зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує невпевненість щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити імовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект ацетилсаліцилової кислоти в низькій дозі. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.

Механізм дії парацетамолу досі повністю не визначений; проте існують переконливі дані про анальгезивний вплив на ЦНС. Біохімічні дослідження свідчать про пригнічення активності ЦОГ-2 у ЦНС. Парацетамол також може стимулювати низхідні провідні шляхи активації 5-гідрокситриптаміну (серотоніну), що пригнічує передачу больових сигналів у спинному мозку.

Препарат є особливо придатним для лікування за наявності болю, що потребує сильнішої знеболювальної дії, ніж в ібупрофену в дозі 400 мг або парацетамолу 1000 мг окремо. Проведені дослідження з використанням цієї комбінації на моделі гострого болю (післяопераційний зубний біль) та хронічного болю в колінному суглобі показали високу ефективність цієї комбінації щодо зменшення вираженості гострого болю (93,2%) і тривалого лікування у разі хронічного болю (60,2%). Цей препарат має швидкий початок дії з підтвердженим відчутним зменшенням вираженості болю, яке в середньому відзначається через 18,3 хв. Суттєве зменшення вираженості болю відзначається в середньому через 44,6 хв. Анальгезивна дія цього препарату значно довша (9,1 год), ніж у парацетамолу 500 мг (4 год).

Фармакокінетика. Ібупрофен швидко всмоктується у ШКТ та значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові. Ібупрофен визначається в плазмі крові вже через 5 хв, досягаючи Cmax через 1–2 год після прийому натще. Ібупрофен метаболізується в печінці, виділяється нирками. Т½ становить близько 2 год.

Парацетамол швидко всмоктується у ШКТ. У терапевтичних концентраціях рівень зв’язування з протеїнами плазми крові низький, хоча залежить від дози. Парацетамол у плазмі крові визначається через 5 хв, досягаючи Cmax через 0,5–0,67 год після прийому натще.

Парацетамол метаболізується в печінці й виводиться із сечею головним чином у вигляді кон’югатів. Менше 5% парацетамолу виводиться в незміненому вигляді. Гідроксильований метаболіт, що утворюється в дуже невеликій кількості в печінці під впливом змішаних оксидаз і детоксикується шляхом зв’язування з печінковим глутатіоном, може накопичуватися при передозуванні парацетамолу і спричиняти ураження тканин печінки. Т½ становить близько 3 год. Значимої різниці у фармакокінетичному профілі парацетамолу та ібупрофену в пацієнтів літнього віку не виявлено. Біодоступність та фармакокінетичний профіль ібупрофену та парацетамолу у складі цього препарату не змінюються при прийомі разової або повторної дози такої комбінації.

Склад цього препарату розроблено із застосуванням технології, яка забезпечує одночасне вивільнення ібупрофену та парацетамолу таким чином, щоб потенціювати ефекти кожної з діючих речовин.

Показання НУРОФЄН ІНТЕНСИВ

симптоматичне лікування у разі легкого та помірного болю при мігрені, головного болю, болю у спині, менструального болю, зубного болю, ревматичного та м’язового болю, болю при легких формах артриту, ознак застуди та грипу, болю в горлі та лихоманки. Цей препарат є особливо придатним для усунення болю, що вимагає сильнішої знеболювальної дії, ніж дія ібупрофену або парацетамолу, застосованих окремо.

Застосування НУРОФЄН ІНТЕНСИВ

тільки для перорального короткотривалого застосування.

Найнижча ефективна доза повинна застосовуватися протягом найменшого часу, необхідного для полегшення симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Якщо симптоми захворювання зберігаються більше 3 днів, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та коригування схеми лікування. Тривалість терапії визначає лікар індивідуально, залежно від перебігу захворювання та стану хворого.

Дорослим застосовувати по 1 таблетці до 3 разів на добу з інтервалом між прийомами не менше 6 год. Таблетки запивати водою.

Якщо 1 таблетка не усуває симптомів захворювання, слід застосовувати по 2 таблетки на прийом, але не більше 3 разів на добу. Інтервал між прийомами повинен бути не менше 6 год. Не слід приймати більше 6 таблеток (3000 мг парацетамолу, 1200 мг ібупрофену) протягом 24 год.

Для мінімізації імовірності побічних ефектів необхідно приймати препарат під час їди.

Пацієнти літнього віку. Не потребують коригування дозування.

У зв’язку з можливістю розвитку небажаних ефектів стан пацієнтів літнього віку слід особливо ретельно контролювати. Якщо необхідно приймати НПЗП, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду. Пацієнт повинен регулярно контролювати наявність шлунково-кишкової кровотечі протягом терапії НПЗП.

Діти. Не застосовувати у дітей (віком до 18 років).

Протипоказання

цей препарат протипоказаний:

• пацієнтам із відомою індивідуальною підвищеною чутливістю до ібупрофену, парацетамолу або інших компонентів препарату;

• при одночасному застосуванні з іншими препаратами, які містять парацетамол, у зв’язку з підвищеним ризиком появи серйозних побічних реакцій;

• пацієнтам з наявністю в анамнезі реакцій підвищеної чутливості (наприклад бронхоспазму, ангіоневротичного набряку, БА, риніту або кропив’янки) після прийому ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти чи інших НПЗП;

• за наявності виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки/кровотечі в активній формі або рецидивах в анамнезі (≥2 виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі);

• пацієнтам, які мають в анамнезі шлунково-кишкову кровотечу або перфорацію, пов’язану із застосуванням НПЗП;

• пацієнтам із порушенням згортання крові;

• пацієнтам із тяжкою печінковою, тяжкою нирковою чи тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за класифікацією NYHA);

• у ІІІ триместр вагітності.

Побічна дія

результати клінічних досліджень, проведених при застосуванні цього препарату, не свідчать про наявність будь-яких інших побічних реакцій, окрім тих, що виявлені при застосуванні ібупрофену або парацетамолу окремо.

Нижче наведені побічні реакції, що відзначалися у пацієнтів, які застосовували ібупрофен або парацетамол окремо протягом короткочасного і тривалого застосування.

Частота визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1 000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1 000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити з наявних даних). У межах кожної групи за частотою побічні реакції подано в порядку зменшення серйозності.

Клас систем органів Частота Побічний ефект
З боку системи крові та лімфатичної системи Дуже рідко Розлади системи кровотворення1
З боку імунної системи Нечасто Реакції гіперчутливості, що включають кропив’янку та свербіж2
Дуже рідко Тяжкі реакції гіперчутливості. Симптоми можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію та гіпотензію (анафілаксія, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок)2
Психічні розлади Дуже рідко Сплутаність свідомості, депресія та галюцинації
З боку нервової системи Нечасто Головний біль та запаморочення
Дуже рідко Асептичний менінгіт3, парестезія, неврит зорового нерва та сонливість
З боку органа зору Дуже рідко Порушення зору
З боку органа слуху та рівноваги Дуже рідко Шум у вухах та вертиго
З боку серця Дуже рідко Серцева недостатність та набряк4
З боку судин Дуже рідко Гіпертензія4
З боку дихальної системи та органів середостіння Дуже рідко Респіраторна чутливість, у тому числі БА, загострення БА, бронхоспазм і задишка2
З боку ШКТ Часто Біль у животі, блювання, діарея, нудота, диспепсія та шлунково-кишковий дискомфорт5
Нечасто Пептична виразка, шлунково-кишкова перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, гематемезис6, виразки в ротовій порожнині, загострення коліту і хвороби Крона7, гастрит, панкреатит, метеоризм та запор
З боку гепатобіліарної системи Дуже рідко Порушення функції печінки, гепатит і жовтяниця8
З боку шкіри і підшкірної клітковини Часто Посилене потовиділення
Нечасто Різні шкірні висипання2
Дуже рідко Бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз2. Ексфоліативний дерматоз, пурпура, фоточутливість
Частота невідома Медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром); гострий генералізований екзантематозний пустульоз
З боку сечовидільної системи Дуже рідко Нефротоксичність у різних формах, у тому числі інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, ГНН та хронічна ниркова недостатність9
Загальні розлади Дуже рідко Втома та дискомфорт
Лабораторні дослідження Часто Підвищення АлАТ, підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази та погіршення функціональних проб печінки, спричинених парацетамолом.

Підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня сечовини в крові

Нечасто Підвищення рівня АсАТ, підвищення рівня ЛФ у крові, підвищення рівня КФК у крові, зниження рівня гемоглобіну та підвищення рівня тромбоцитів

Опис окремих побічних реакцій.

1Приклади включають агранулоцитоз, анемію, апластичну анемію, гемолітичну анемію, лейкопенію, нейтропенію, панцитопенію і тромбоцитопенію. Першими ознаками є лихоманка, біль у горлі, виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча, синці та носова кровотеча.

2Наявні повідомлення про виникнення реакцій підвищеної чутливості. До таких реакцій належать:

а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія;

б) реакції з боку дихальних шляхів, зокрема БА, загострення БА, бронхоспазм або задишка;

в) різні реакції з боку шкіри, зокрема висипання різного типу, свербіж, кропив’янка, пурпура, ангіоневротичний набряк та рідше — ексфоліативний та бульозний дерматози (зокрема епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та мультиформна еритема).

3Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозумілий не повністю. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, свідчать про реакцію підвищеної чутливості (у зв’язку з появою симптомів під час прийому препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема, під час лікування ібупрофеном у пацієнтів з наявними аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) відзначали поодинокі випадки симптомів асептичного менінгіту, таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

4Клінічні дослідження дозволяють припустити, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі (2400 мг/добу), може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику виникнення артеріальних тромботичних подій (наприклад інфаркту міокарда чи інсульту) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

5Побічні явища, що виникали найчастіше, спостерігаються з боку ШКТ.

6Іноді смертельні, особливо у людей літнього віку.

7див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

8При передозуванні парацетамол може спричинити гостру печінкову недостатність, печінкову недостатність, печінковий некроз та ураження печінки (див. ПЕРЕДОЗУВАННЯ).

9Особливо при тривалому застосуванні, пов’язаному з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові та набряком. Також включає папілярний некроз.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Важливо повідомляти про можливі побічні реакції після реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу проводити постійний моніторинг співвідношення користі та ризику застосування лікарського засобу. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

Особливості застосування

не перевищувати рекомендовані дози.

Якщо симптоми прогресують, проконсультуйтеся з лікарем.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Парацетамол. Парацетамол слід з обережністю призначати пацієнтам із тяжкою нирковою та печінковою недостатністю. Ризик передозування парацетамолом вищий у пацієнтів із нецирозним алкогольним захворюванням печінки. У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почуває себе добре, оскільки наявний ризик відстроченого у часі серйозного ураження печінки.

Ібупрофен. Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування мінімальної ефективної дози, потрібної для полегшення симптомів, протягом найкоротшого періоду, необхідного для усунення симптомів, та під час вживання їжі.

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку підвищується частота побічних реакцій, спричинених застосуванням НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч або перфорацій, які можуть бути летальними. Якщо застосування НПЗП є необхідним, слід приймати мінімальну ефективну дозу протягом найкоротшого терміну.

Необхідно регулярно спостерігати за станом здоров’я пацієнта щодо можливості виникнення шлунково-кишкових кровотеч на тлі терапії НПЗП.

Вплив на органи дихання. У пацієнтів із БА чи алергічними захворюваннями після застосування НПЗП або з цими захворювання в анамнезі може виникати бронхоспазм.

Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини. У пацієнтів із системним червоним вовчаком і змішаним захворюванням сполучної тканини може підвищуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.

Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу), може бути пов’язане з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не дають підстав передбачати, що ібупрофен у низькій дозі (наприклад ≤1200 мг/добу) пов’язаний з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.

Пацієнтів з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (клас II—III за класифікацію NYHA), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Необхідно уникати високих доз (2400 мг/добу). Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних ускладнень (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, тютюнопаління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу).

Кардіоваскулярна, печінкова та ниркова недостатність. Застосування НПЗП може спричинити дозозалежне зменшення утворення простагландину та розвиток ниркової недостатності. Підвищений ризик мають пацієнти з порушенням функції нирок, порушенням роботи серця, порушенням функції печінки, пацієнти, які приймають діуретики, та особи літнього віку. У цих пацієнтів потрібно контролювати функцію нирок.

Вплив на травну систему. НПЗП призначають з обережністю пацієнтам зі шлунково-кишковими розладами в анамнезі (виразковим колітом і хворобою Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.

Повідомлялося про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, що можуть бути летальними, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності тривожних симптомів чи тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.

Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, виразки чи перфорації підвищується при підвищенні дози НПЗП, за наявності в анамнезі виразки, особливо виразки з такими ускладненнями, як кровотеча чи перфорація, та у осіб літнього віку. Для цих пацієнтів слід розпочинати лікування з мінімальної ефективної дози. Для цих пацієнтів слід розглядати комбіновану терапію захисними препаратами (наприклад мізопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують супутньої низької дози ацетилсаліцилової кислоти або інших препаратів, що можуть підвищити ризик з боку ШКТ.

Пацієнтам із наявністю шлунково-кишкових розладів в анамнезі, передусім особам літнього віку, слід повідомляти про будь-які небажані симптоми з боку травного тракту (насамперед про кровотечу), зокрема на початку лікування.

Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, які поєднано отримують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик утворення виразки або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти, наприклад варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні препарати, такі як ацетилсаліцилова кислота.

Виникнення шлунково-кишкової кровотечі або виразки у хворих, які отримують препарати, що містять ібупрофен, вимагає негайного припинення лікування цим препаратом.

Тяжкі шкірні реакції. Повідомлялося про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до смерті, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані із застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

Високим ризик виникнення цих реакцій є на початку терапії. Початок реакції виникає в більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомлялося про випадок гострого генералізованого екзантемального пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен.

Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової оболонки чи будь-які інші ознаки гіперчутливості.

Маскування симптомів основних інфекцій. Ібупрофен може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг хвороби. Це спостерігалося при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли ібупрофен застосовують при підвищенні температури тіла або для зменшення вираженості болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються чи посилюються.

Вплив на фертильність у жінок. Наявні обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Цей процес є оборотним після припинення лікування. Жінкам, які мають проблеми із зачаттям або яких обстежують з приводу безпліддя, слід утриматися від застосування препарату.

Цей лікарський засіб містить натрій, слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрійконтрольовану дієту.

Застосування у період вагітності чи годування грудьми

Вагітність. Відсутній досвід застосування препарату у вагітних.

Велика кількість даних про вагітних не вказує ні на мальформативну, ні на фето-/неонатальну токсичність. Епідеміологічні дослідження розвитку нервової системи у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу парацетамолу, не дають переконливих результатів. Якщо це клінічно необхідно, парацетамол можна застосовувати у період вагітності, однак його слід застосовувати в найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого часу і з найменшою можливою частотою.

Реєстрували вроджені аномалії після застосування НПЗП у людей; але вони мають низьку частоту і зазвичай не мають помітної закономірності. З огляду на відомий вплив НПЗП на серцево-судинну систему плода (загроза передчасного закриття артеріальної протоки), застосування в III триместр протипоказане. Може виникнути затримка пологів або збільшення тривалості пологів із посиленням тенденції до кровотечі в матері та дитини.

У I та II триместри вагітності, а також під час пологів слід уникати застосування препарату; препарат протипоказаний у III триместр вагітності.

Період годування грудьми. Ібупрофен та його метаболіти можуть проникати в грудне молоко в дуже низьких концентраціях (0,0008% материнської дози). Шкідлива дія на немовлят невідома.

Парацетамол виділяється в грудне молоко, але у клінічно незначних кількостях. Наявні опубліковані дані не заперечують можливості прийому препарату в період годування грудьми.

Тому немає необхідності у припиненні грудного вигодовування під час короткострокової терапії цим препаратом у рекомендованих дозах.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Можливі такі небажані ефекти, як запаморочення, сонливість, втома та порушення зору після прийому НПЗП. Пацієнти при розвитку таких побічних реакцій не повинні керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

цей препарат, як і інші парацетамолвмісні препарати, протипоказаний при застосуванні з іншими лікарськими засобами, що містять парацетамол, у зв’язку з підвищеним ризиком серйозних побічних реакцій.

Цей препарат (як і інші ібупрофенвмісні препарати та НПЗП) не слід застосовувати в комбінації з:

— ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилова кислота (доза не вище 75 мг/добу) була призначена лікарем.

Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Однак можливість екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію обмежена, тому немає остаточних висновків про те, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити вираженість кардіопротекторного впливу ацетилсаліцилової кислоти в низьких дозах. При несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;

— іншими НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), оскільки це може призвести до підвищеної частоти виникнення побічних ефектів.

Цей препарат (як і інші парацетамолвмісні продукти) з обережністю слід застосовувати в комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами.

— холестирамін: швидкість абсорбції парацетамолу знижується холестираміном, тому парацетамол слід застосовувати за 1 год до прийому холестираміну, якщо потрібна максимальна анальгезія.

— метоклопрамід та домперидон: всмоктування парацетамолу збільшується метоклопрамідом та домперидоном, однак одночасного прийому не слід уникати;

— варфарин: антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений при тривалому регулярному застосуванні парацетамолу з підвищеним ризиком кровотечі; періодичне застосування не має суттєвого впливу.

Цей препарат (як і інші ібупрофенвмісні продукти та НПЗП) з обережністю слід застосовувати в комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами.

Антикоагулянти. НПЗП можуть збільшити вираженість лікувального ефекту таких антикоагулянтів, як варфарин. Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений тривалим регулярним щоденним прийомом парацетамолу з підвищенням ризику кровотечі.

Антигіпертензивні та діуретичні засоби. НПЗП можуть знизити лікувальний ефект цих препаратів та підвищити ризик виникнення нефротоксичного ефекту. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або в осіб літнього віку з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ чи антагоніста ангіотензину II і препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, зокрема до можливої ГНН, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо особам літнього віку. За необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю надалі. Діуретики можуть підвищити ризик нефротоксичності НПЗП.

Антитромбоцитарні та селективні інгібітори серотоніну. Може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.

Серцеві глікозиди. НПЗП підвищують рівень глікозидів у плазмі крові, можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок.

Циклоспорин. Можливе підвищення ризику нефротоксичності.

Кортикостероїди можуть підвищити ризик появи небажаних реакцій у травному тракті (виразки ШКТ або кровотечі).

Літій та метотрексат. Наявні докази потенційного підвищення рівня літію та метотрексату в плазмі крові.

Міфепристон. НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8—12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність.

Хінолонові антибіотики. Дослідження на тваринах свідчать про те, що НПЗП можуть підвищити ризик виникнення судом, пов’язаний із застосуванням антибіотиків хінолінового ряду. Ризик виникнення судом зростає у разі одночасного застосування НПЗП та хінолонів.

Такролімус. Можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП та такролімусу.

Зидовудин. Підвищений ризик гематологічної токсичності при поєднаному застосуванні зидовудину та НПЗП. Наявні докази підвищення ризику появи гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із гемофілією, у разі поєднаного лікування зидовудином та ібупрофеном.

Протиблювотні засоби. Швидкість абсорбції парацетамолу може підвищуватися за рахунок метоклопаміду або домперидону.

Передозування

парацетамол. Ураження печінки можливе у дорослих, які застосували 10 г (що еквівалентно 20 таблеткам) або більше парацетамолу. Застосування 5 г (що еквівалентно 10 таблеткам) або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки, якщо:

— пацієнт тривалий час отримує лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або препаратами, що індукують ферменти печінки;

— пацієнт регулярно вживає алкоголь;

— у пацієнта, ймовірно, відзначають нестачу глутатіону, наприклад фіброзно-кістозну дегенерацію, ВІЛ-інфекцію, кахексію або голодування.

Симптоми. Симптомами передозування парацетамолу протягом перших 24 год є блідість, нудота, блювання, відраза до їжі та біль у животі. Ураження печінки може виявлятися через 12–48 год після передозування, що виражається у відхиленні функціональних проб печінки. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому та зумовлювати летальний кінець. ГНН з гострим некрозом канальців може виявлятися сильним поперековим болем, гематурією, протеїнурією та розвинутися навіть за відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначали також серцеву аритмію та панкреатит.

Лікування. При передозуванні парацетамолу необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити в лікарню для медичного огляду, навіть за відсутності ранніх симптомів передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням і можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Терапію слід проводити відповідно до встановлених рекомендацій щодо лікування.

Слід розглянути лікування активованим вугіллям у межах 1 год після прийому надмірної дози парацетамолy. Концентрацію парацетамолу в плазмі крові необхідно вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними).

Лікування N-ацетилцистеїном можна проводити протягом 24 год після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 год після прийому надмірної дози препарату. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.

За необхідності пацієнту в/в вводять N-ацетилцистеїн згідно зі встановленим переліком доз. За відсутності блювання можна застосувати метіонін перорально як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.

Лікування пацієнтів, у яких відзначається тяжке порушення функції печінки протягом 24 год після прийому парацетамолу, слід проводити відповідно до встановлених рекомендацій.

Ібупрофен. Застосування ібупрофену у дозі вище 400 мг/кг маси тіла у дітей може спричинити симптоми передозування. У дорослих дозозалежний ефект є менш вираженим. Т½ при передозуванні становить 1,5–5 год.

Симптоми. У більшості пацієнтів, які застосовували клінічно значущу кількість НПЗП, можуть виникнути лише нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці або дуже рідко — діарея. Можуть також виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. У разі тяжчого отруєння можливі токсичні ураження ЦНС, такі як сонливість, інколи — нервове збудження та дезорієнтація чи кома. Інколи у пацієнтів відзначають судоми. При тяжкому отруєнні може виникати метаболічний ацидоз; протромбіновий індекс/міжнародне нормалізоване відношення можуть бути підвищеними, ймовірно, внаслідок впливу на фактори згортання крові. Можуть розвиватися ГНН та ураження печінки за наявності зневоднення. У хворих на БА може відзначатися загострення перебігу захворювання.

Лікування. Лікування має бути симптоматичним та підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та контроль серцевих симптомів та показників життєво важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля впродовж 1 год після застосування потенційно токсичної кількості препарату. При частих або тривалих судомах слід вводити діазепам або лоразепам в/в. Для лікування пацієнтів із БА слід застосовувати бронходилататори.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Дата додавання: 02.04.2021 р.
© Компендіум 2020

Інструкція МОЗ

Діагнози, при яких застосовують НУРОФЄН ІНТЕНСИВ

Бактеріальна пневмонія неуточнена МКХ J15.9
Біль в грудному відділі хребта МКХ M54.6
Гостра респіраторна інфекція нижніх дихальних шляхів МКХ J22
Гострий ларингіт МКХ J04.0
Гострий ревматичний міокардит МКХ I01.2
Гострий фаринготонзиліт МКХ J03.9
Забій гомілковостопного суглоба МКХ S90.0
Захворювання носа МКХ J01.9
Катаральний риніт МКХ J00
Коронавирусная инфекция COVID-19 МКХ U07.1
Множинні переломи кісток передпліччя МКХ S52.7
Синдром середнього сходового м'яза (цервіко-скапулалгія) МКХ M54.2
Стрептококовий фарингіт МКХ J03.0
geoapteka.ua
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko