Торасемід-Тева таблетки 10 мг блістер №20
Торасемід - 10 мг
фармакодинаміка. Торасемід є петльовим діуретиком, який гальмує зворотну ренальну реабсорбцію іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле. Однак у низьких дозах фармакодинамічний профіль торасеміду за ступенем і тривалістю діурезу наближає його до класу тіазидів. У високих дозах торасемід забезпечує діурез із залежною від дози інтенсивністю та високою межею ефекту. Максимальна сечогінна активність торасеміду досягається через 2–3 год після перорального застосування. У здорових добровольців дози від 5 до 100 мг спричиняли логарифмічне зростання діуретичної активності. Антигіпертензивна дія торасеміду пов’язана зі зменшенням периферичного опору судин за рахунок зниження у хворих на АГ підвищеної активності вільного Са2+ у клітинах м’язового шару артерій. Внаслідок цього, напевно, знижується контрактильність і реакція судин на власні пресорні речовини організму, наприклад катехоламіни.
Фармакокінетика. Після застосування внутрішньо торасемід швидко та практично повністю всмоктується зі ШКТ. Пікові рівні в сироватці крові досягаються впродовж 1–2 год. Системна біодоступність після перорального застосування становить 80–90%. Понад 99% торасеміду зв’язується з білками плазми крові, а зв’язування з білками метаболітів М1, М3 і М5 становить відповідно 86, 95 і 97%. Vd становить 16 л. При метаболізмі торасеміду за рахунок східчастого окиснювання, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання утворюються три метаболіти — М1, М3 і М5. Гідроксильні метаболіти мають сечогінну активність. На рахунок діючих метаболітів М1 і М3 припадає приблизно 10% фармакодинамічної дії, а метаболіт М5 є неактивним.
У здорових добровольців кінцевий Т½ торасеміду та його метаболітів становить від 3 до 4 год. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, а нирковий — близько 10 мл/хв. Приблизно 80% застосованої дози виводиться нирковими канальцями у формі торасеміду та його метаболітів: торасемід — 24%, М1 — 12%, М3 — 3%, М5 — 41%. При порушенні функцій нирок Т½ торасеміду не змінюється, але Т½ метаболітів М3 і М5 збільшується. Гемодіаліз і гемофільтрація не забезпечують помітного видалення торасеміду та його метаболітів. Якщо у пацієнтів із порушенням функцій нирок спостерігається підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові, то це, швидше за все, відбувається внаслідок ослаблення печінкового метаболізму. У пацієнтів із серцевою недостатністю або порушенням функції печінки Т½ торасеміду та метаболіту М5 дещо збільшується, але накопичення є малоймовірним.
есенціальна гіпертензія.
Набряки та/або випоти, спричинені застійною серцевою недостатністю.
есенціальна гіпертензія: рекомендована доза торасеміду становить 2,5 мг (½ таблетки Торасемід-Тева 5 мг) 1 раз на добу. В разі необхідності дозу можна підвищити до 5 мг/добу. Застосування доз понад 5 мг/добу не спричиняє додаткового зниження АТ. Максимальний гіпотензивний ефект досягається приблизно через 12 тиж безперервного лікування.
Набряки: звичайна рекомендована доза — 5 мг 1 раз на добу. Як правило, це підтримувальна доза. В разі необхідності дозу можна поступово підвищити до 20 мг 1 раз на добу.
Пацієнти літнього віку. Застосовують з обережністю, оскільки немає достатньої інформації щодо необхідності корекції дози у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти з порушенням функцій печінки та нирок. Інформація про коригування дози у пацієнтів із порушенням функцій печінки та нирок обмежена. У хворих із порушенням функцій печінки слід застосовувати з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.
Спосіб прийому. Застосовують внутрішньо. Таблетки Торасемід-Тева слід застосовувати вранці, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Біодоступність препарату Торасемід -Тева не залежить від прийому їжі. Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання.
підвищена чутливість до торасеміду, сульфонілсечовини або до будь-якого компонента препарату.
Порушення функції нирок, яка супроводжується анурією, порушенням сечовипускання.
Розлади сечовипускання (наприклад доброякісна гіперплазія передміхурової залози). Печінкова кома та прекома.
Артеріальна гіпотензія.
Аритмія (наприклад синоатріальна блокада, AV-блокада ІІ–ІІІ ступеня).
Гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіповолемія.
з боку метаболізму: порушення водного та електролітного балансу (особливо при помітному обмеженні солі в раціоні), гіпокаліємія (особливо в разі недостатнього вмісту калію в харчовому раціоні, а також при блюванні, проносі, частому застосуванні проносних засобів і при порушенні функцій печінки); підвищення рівня сечової кислоти, глюкози та ліпідів у сироватці крові; загострення метаболічного алкалозу, гіперурикемія, гіповолемія, гіпонатріємія.
При досить сильному діурезі, особливо на початковому етапі лікування та у пацієнтів літнього віку, можуть виникати симптоми й ознаки зниження електролітів і їх обсягу, наприклад головний біль, запаморочення, артеріальна гіпотензія, слабкість, сонливість, сплутаність свідомості, втрата апетиту та судоми. Необхідна корекція дози.
З боку серцево-судинної системи: тромбоемболічні ускладнення, кардіальна та церебральна ішемія, що можуть призвести, зокрема, до серцевої аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда або синкопе, екстрасистолія, прискорене серцебиття, тахікардія.
З боку ШКТ: врата апетиту, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, запор, панкреатит, метеоризм.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: затримка сечі у пацієнтів з обструкцією сечовивідних шляхів, невідкладні позиви до сечовипускання, підвищення рівня креатиніну та сечовини в сироватці крові.
З боку гепатобіліарної системи: зростання певних печінкових ферментів, наприклад, гамаглутамілтранспептидази.
З боку системи крові та лімфатичної системи: зменшення кількості еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.
З боку шкіри та підшкірних тканин: алергічні реакції, включаючи висипання, свербіж, фоточутливість, тяжкі шкірні реакції.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, слабкість, парестезії кінцівок, сонливість, підвищена активність, нервозність.
З боку респіраторної системи: носові кровотечі.
Інші: астенія, сухість у роті, спрага, розлади зору, шум у вухах, глухота.
лікування препаратом Торасемід-Тева слід розпочинати після корекції гіпокаліємії, гіпонатріємії та гіповолемії.
Порушення функцій нирок та печінки. Поки що зібрано обмежений обсяг інформації про корекцію дози для пацієнтів із порушенням функцій нирок та печінки. Слід з обережністю проводити лікування пацієнтів із порушенням функцій печінки, оскільки можливим є підвищення концентрації препарату в плазмі крові. Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попереджання гіпокаліємії та метаболічного алкалозу лікарський засіб слід призначати з препаратами — антагоністами альдостерону або калійзберігаючими препаратами.
При тривалому лікуванні торасемідом рекомендуються регулярні перевірки балансу електролітів (зокрема у пацієнтів із супутньою терапією глікозидами наперстянки, глюкокортикоїдами, мінералокортикоїдами або проносними засобами), глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові, а також кров’яних клітин (еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів).
Рекомендується ретельний нагляд за пацієнтами зі схильністю до гіперурикемії та подагри. Потрібен контроль цукру крові при латентному або вираженому цукровому діабеті. Через відсутність достатнього досвіду клінічного застосування не рекомендується призначати торасемід при:
– патологічних змінах кислотно-лужного балансу;
– супутньому застосуванні літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів;
– порушенні функції нирок, спричиненому нефротоксичними засобами;
– патологічних змінах крові (наприклад тромбоцитопенії або анемії у пацієнтів без порушення функції нирок).
Таблетки Торасемід-Тева містять лактозу. Препарат не слід застосовувати у пацієнтів із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Немає даних щодо впливу торасеміду на ембріон і плід. Досліди на тваринах не виявили токсичності для плода або матері після застосування високих доз. Торасемід проникає крізь фетальну мембрану та спричиняє електролітні порушення. Також існує ризик неонатальної тромбоцитопенії.
У період вагітності препарат застосовують тільки тоді, якщо очікувана користь для матері істотно переважає ризик для плода. При цьому слід застосовувати мінімально можливу дозу. Даних щодо проникнення торасеміду в грудне молоко дотепер немає. Торасемід протипоказано застосовувати в період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Як і у випадку інших лікарських засобів, що впливають на АТ, пацієнтам, які застосовують торасемід, не можна керувати транспортними засобами і працювати з механізмами, що вимагають концентрації уваги, оскільки можливе виникнення запаморочення та інших супутніх симптомів. Це особливо стосується початку лікування, підвищення дози та переходу на інші препарати.
Діти. Безпека та ефективність у дітей не встановлені, тому торасемід не слід призначати цій віковій категорії пацієнтів.
при сумісному застосуванні із серцевими глікозидами дефіцит калію або магнію може підвищувати чутливість серцевого м’яза до цих медичних препаратів. При одночасному застосуванні торасеміду з мінерало- та глюкокортикоїдами, проносними засобами може посилюватися виведення калію.
При одночасному застосуванні торасемід посилює дію гіпотензивних засобів, зокрема інгібіторів АПФ.
Послідовна або комбінована терапія, а також початок нової супутньої терапії інгібітором АПФ може спричинити тяжку артеріальну гіпотензію. Її вираженість можна зменшити зниженням початкової дози інгібітору АПФ або ж дози/тимчасовим припиненням застосування торасеміду за 2 чи 3 дні до початку застосування інгібітору АПФ.
Торасемід може знижувати чутливість артерій до судинозвужувальних засобів, наприклад до адреналіну, норадреналіну.
Торасемід здатний послаблювати ефект протидіабетичних засобів.
Торасемід, особливо у високих дозах, може посилювати нефротоксичні та ототоксичні ефекти аміноглікозидних антибіотиків та етакринової кислоти, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю; токсичність цисплатинових препаратів і нефротоксичну дію цефалоспоринів.
Також можливе посилення дії теофіліну та м’язових релаксантів на основі кураре.
НПЗП (наприклад індометацин) можуть знижувати гіпотензивний та діуретичний ефект торасеміду, імовірно за рахунок гальмування простагландинового синтезу.
Пробенецид знижує ефективність торасеміду внаслідок пригнічення тубулярної секреції.
Можливе підвищення сироваткових концентрацій літію, а також підвищення його кардіо- і нейротоксичних ефектів.
Торасемід гальмує виведення нирками саліцилатів, що посилює ризик їхньої токсичності у пацієнтів, які застосовують високі дози саліцилатів.
При одночасному застосуванні торасеміду та холестираміну всмоктування торасеміду може знижуватися, тим самим послаблюється дія останнього.
симптоми. У випадку передозування можливе посилення побічних реакцій (сильний діурез, що спричиняє зневоднення, гіповолемію, артеріальну гіпотензію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гемоконцентрацію, сонливість, сплутаність свідомості, серцево-судинну недостатність, втрату свідомості). Можливі шлунково-кишкові розлади.
Лікування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми та ознаки передозування можуть спричиняти необхідність зниження дози або відміни прийому препарату Торасемід-Тева з паралельним відновленням рідинного, електролітного балансів та симптоматичним лікуванням.
при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.