ЛАНІСТОР (LANISTOR®)

Склад і форма випуску

Ціни в аптеках
Ламотриджин
25 мг
№ UA/17444/01/01 від 29.05.2019 до 29.05.2024
За рецептом
Ціни в аптеках
Ламотриджин
50 мг
№ UA/17444/01/02 від 29.05.2019 до 29.05.2024
За рецептом
Ціни в аптеках
Ламотриджин
100 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, магнію стеарат..
№ UA/17444/01/03 від 29.05.2019 до 29.05.2024
За рецептом
Ціни в аптеках
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Ламотриджин — це протисудомний препарат, механізм дії якого пов’язаний із блокуванням потенціалзалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та пригніченням надлишкового вивільнення глутамату (амінокислоти, яка відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Фармакокінетика. Після перорального прийому препарат швидко та повністю абсорбується в ШКТ. Cmax у плазмі крові досягається приблизно через 2,5 год.

Ламотриджин активно метаболізується, головним метаболітом є N-глюкуронід. У середньому Т½ у дорослих становить 29 год. Ламотриджин має лінійний фармакологічний профіль. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів та частково в незміненому вигляді, переважно з сечею. У дітей Т½ менший, ніж у дорослих.

Спеціальні групи пацієнтів

Діти. Кліренс залежно від маси тіла у дітей вищий, ніж у дорослих, із найвищими показниками у дітей віком до 5 років. Т½ ламотриджину у дітей зазвичай коротший, ніж у дорослих, із середнім значенням близько 7 год, при одночасному застосуванні з такими індукторами ензимів, як карбамазепін та фенітоїн, та підвищенням середнього значення до 45–50 год при одночасному застосуванні винятково з вальпроатом.

Пацієнти літнього віку. Результати фармакокінетичного аналізу в групах пацієнтів, який включав як пацієнтів літнього віку, так і молодих пацієнтів з епілепсією, які брали участь в одному дослідженні, виявили, що кліренс ламотриджину не змінився до клінічно значущого показника. Після одноразових доз явний кліренс знизився на 12% із 35 мл/хв/кг у віці 20 років до 31 мл/хв/кг у віці 70 років. Зниження після 48 тиж лікування становило 10% від 41 до 37 мл/хв у пацієнтів молодого та літнього віку. До того ж фармакокінетика ламотриджину була вивчена у 12 здорових добровольців літнього віку, яким була призначена одноразова доза 150 мг. Середнє значення кліренсу у пацієнтів літнього віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться між середнім значенням кліренсу (0,31–0,65 мл/хв/кг), отриманим у 9 дослідженнях, проведених серед дорослих пацієнтів нелітнього віку після отримання ними одноразової дози 30–450 мг.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. 12 добровольцям із хронічними порушеннями функції нирок, а також 6 пацієнтам, які проходять гемодіаліз, була призначена єдина доза — 100 мг ламотриджину. Середні значення CL/F становили 0,42 мл/хв/кг (хронічні порушення функції нирок), 0,33 мл/хв/кг (період між гемодіалізом) та 1,57 мл/хв/кг (під час гемодіалізу) порівняно з 0,58 мл/хв/кг у здорових добровольців. Середній Т½ з плазми крові становив 42,9 год (хронічні порушення функції нирок), 57,4 год (період між гемодіалізом) та 13,0 год (під час гемодіалізу) порівняно з 26,2 год у здорових добровольців. У середньому близько 20% (5,6–35,1) від наявної в організмі кількості ламотриджину знижувалося впродовж 4-годинної сесії гемодіалізу. Для даної групи пацієнтів визначення початкової дози ламотриджину повинно базуватися на режимі прийому протиепілептичних препаратів; зниження підтримувальної дози може бути ефективним для пацієнтів зі значною функціональною нирковою недостатністю.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичне дослідження одноразової дози проводили за участю 24 пацієнтів із різним ступенем порушення функції печінки та 12 здорових добровольців у контрольній групі. Середнє значення явного кліренсу ламотриджину становило 0,31; 0,24 та 0,10 мл/хв/кг у пацієнтів з порушенням функції печінки ступенів А, В та С (за класифікацією Чайлда — П’ю) відповідно порівняно з 0,34 мл/хв/кг у здорових добровольців із контрольної групи. Початкову, підвищену та підтримувальну дози необхідно знизити приблизно на 50% у пацієнтів із помірним ступенем порушення функції печінки (ступінь В за класифікацією Чайлда — П’ю) та на 75% у пацієнтів з тяжким ступенем (ступінь С за класифікацією Чайлда — П’ю) порушення функції печінки. Підвищену та підтримувальну дози необхідно коригувати залежно від реакції на лікування.

Показання ЛАНІСТОР

епілепсія

Дорослі та діти віком від 13 років. Додаткова терапія або монотерапія парціальних та генералізованих нападів епілепсії, включаючи тоніко-клонічні напади.

Напади, пов’язані із синдромом Леннокса — Гасто. Ламотриджин призначати як додаткову терапію, але при синдромі Леннокса — Гасто він може бути призначений як початковий протиепілептичний препарат (ПEП).

Діти віком 2–12 років. Додаткова терапія при парціальних та генералізованих нападах епілепсії, включаючи тоніко-клонічні напади та напади, асоційовані із синдромом Леннокса — Гасто.

Монотерапія типових абсансів.

Біполярний розлад

Дорослі (віком від 18 років). Запобігання депресивним станам у хворих із біполярним розладом І типу, у яких переважно відмічають депресивні стани.

Ламотриджин не показаний для невідкладної терапії при маніакальних або депресивних епізодах.

Застосування ЛАНІСТОР

Ланістор, таблетки, слід ковтати цілими, не розжовуючи та не розламуючи.

Якщо розрахункова доза ламотриджину (наприклад для лікування дітей з епілепсією, або пацієнтів із порушеннями функції печінки) не є кратною цілим таблеткам, доза, яку застосовують, повинна відповідати найближчій меншій кількості цілих таблеток.

Якщо розрахункова доза ламотриджину <25 мг, слід застосовувати препарати ламотриджину з можливістю такого дозування.

Повторний початок лікування. Лікарям слід оцінити необхідність підвищення дози до підтримувальної при поновленні прийому ламотриджину для пацієнтів, які з будь-якої причини припинили його прийом, оскільки ризик розвитку серйозного висипу пов’язаний із високими початковими дозами та перевищенням рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Чим більший проміжок часу після прийому попередньої дози, тим більше уваги слід приділяти підвищенню дози до підтримувальної. Якщо інтервал від моменту припинення прийому ламотриджину перевищує 5 Т½, слід підвищити дозу препарату до підтримувальної за існуючою схемою.

Не рекомендується поновлення прийому ламотриджину для пацієнтів, які припинили прийом через висип, пов’язаний з попередньою терапією ламотриджином, за винятком випадків, коли потенційна користь від лікування явно переважає ризик.

Епілепсія. Рекомендації щодо підвищення дози та підтримувальні дози для дорослих та дітей віком від 13 років (табл. 1), а також для дітей віком 2–12 років (табл. 2) наведено нижче. Через ризик розвитку висипу не слід перевищувати початкову дозу та темп подальшого її підвищення (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

У разі припинення застосування інших протиепілептичних препаратів або додавання інших лікарських засобів до схем лікування, що містять ламотриджин, слід враховувати вплив, який вони можуть чинити на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ ТА ІНШІ ВИДИ ВЗАЄМОДІЙ).

Таблиця 1

Рекомендовані схеми лікування епілепсії для дорослих та дітей віком від 13 років

Схема лікування 1-й + 2-й тиждень 3-й + 4-й тиждень Звичайна підтримувальна доза
Монотерапія 25 мг/добу

(1 прийом)

50 мг/добу

(1 прийом)

100–200 мг/добу (1–2 прийоми).

Для досягнення підтримувальної дози її слід підвищувати максимум на 50–100 мг кожні 1 або 2 тиж до досягнення оптимальної відповіді.

Деяким пацієнтам була потрібна доза 500 мг/добу для досягнення бажаної відповіді

Додаткова терапія із застосуванням вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ ТА ІНШІ ВИДИ ВЗАЄМОДІЙ)
Ця схема лікування передбачає застосування вальпроату, незважаючи на одночасне застосування інших лікарських засобів 12,5 мг/добу

(приймати по 25 мг через день)

25 мг/добу

(1 прийом)

100–200 мг/добу (1–2 прийоми).

Для досягнення підтримувальної дози її слід підвищувати максимум на 25–50 мг кожні 1 або 2 тиж до досягнення оптимальної відповіді

Додаткова терапія без застосування вальпроату та із застосуванням індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування не передбачає застосування вальпроату, але передбачає застосування фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 50 мг/добу (1 прийом) 100 мг/добу (2 прийоми) 200–400 мг/добу (2 прийоми).

Для досягнення підтримувальної дози її слід підвищувати максимум на 100 мг кожні 1 або 2 тиж до досягнення оптимальної відповіді.

Деяким пацієнтам була потрібна доза 700 мг/добу для досягнення бажаної відповіді

Додаткова терапія без застосування вальпроату та індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування передбачає застосування інших лікарських засобів, які не спричиняють значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1 прийом) 100–200 мг/добу (1–2 прийоми).

Для досягнення підтримувальної дози її слід підвищувати максимум на 50–100 мг кожні 1 або 2 тиж до досягнення оптимальної відповіді

Пацієнтам, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід застосовувати схему лікування, рекомендовану для одночасного застосування ламотриджину та вальпроату

Таблиця 2

Діти віком 2–12 років: рекомендована схема лікування епілепсії (загальна добова доза у мг/кг маси тіла/добу)

Схема лікування 1-й + 2-й тиждень 3-й + 4-й тиждень Звичайна підтримувальна доза
Монотерапія типових абсансів 0,3 мг/кг/добу* (1 або 2 прийоми на добу) 0,6 мг/кг/добу* (1 або 2 прийоми на добу) 1–15 мг/кг/добу* (1 або 2 прийоми на добу).

Для досягнення підтримувальної дози її слід підвищувати максимум на 0,6 мг/кг/добу* кожні 1 або 2 тиж до досягнення оптимальної відповіді, максимальна підтримувальна доза — 200 мг/добу

Додаткова терапія із застосуванням вальпроату (інгібітора глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування передбачає застосування вальпроату, незважаючи на одночасне застосування інших лікарських засобів 0,15 мг/кг/добу* (1 прийом на добу) 0,3 мг/кг/добу* (1 прийом на добу) 1–5 мг/кг/добу* (1 або 2 прийоми на добу).

Для досягнення підтримувальної дози її слід підвищувати максимум на 0,3 мг/кг/добу* кожні 1 або 2 тиж до досягнення оптимальної відповіді, максимальна підтримувальна доза — 200 мг/добу

Додаткова терапія без застосування вальпроату та із застосуванням індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування не передбачає застосування вальпроату, але передбачає застосування фенінтоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 0,6 мг/кг/добу* (2 прийоми) 1,2 мг/кг/добу* (2 прийоми) 5–15 мг/кг/добу* (1 або 2 прийоми).

Для досягнення підтримувальної дози її слід підвищувати максимум на 1,2 мг/кг/добу* кожні 1 або 2 тиж до досягнення оптимальної відповіді, максимальна підтримувальна доза — 400 мг/добу

Додаткова терапія без застосування вальпроату та індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування передбачає застосування інших лікарських засобів, які не чинять значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину 0,3 мг/кг/добу* (1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу* (1 або 2 прийоми) 1–10 мг/кг/добу* (1 або 2 прийоми).

Для досягнення підтримувальної дози її слід підвищувати максимум на 0,6 мг/кг/добу* кожні 1 або 2 тиж до досягнення оптимальної відповіді, максимальна підтримувальна доза — 200 мг/добу

Пацієнтам, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід застосовувати схему лікування, яка рекомендується для одночасного застосування ламотриджину та вальпроату
Якщо розрахункова добова доза ламотриджину становить ≥1 мг, але <2 мг, дозволяється прийом 2 мг* ламотриджину через день протягом перших 2 тиж. Якщо розрахункова доза становить <1 мг, приймати ламотриджин не рекомендується

*Якщо розрахункова доза ламотриджину <25 мг, слід застосовувати препарати ламотриджину з можливістю такого дозування.

Для забезпечення підтримання терапевтичної дози необхідно контролювати масу тіла дитини та змінювати дозу в разі зміни маси тіла. Цілком імовірно, що пацієнти віком 2–6 років потребують підтримувальної дози, яка наближається до верхньої межі рекомендованого діапазону.

Якщо епілептичний контроль досягається за допомогою додаткової терапії, застосування інших протиепілептичних препаратів можна відмінити та продовжити монотерапію ламотриджину.

Діти віком до 2 років. Дані щодо ефективності та безпеки застосування ламотриджину для додаткової терапії парціальних нападів у дітей віком від 1 міс до 2 років (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ) обмежені. Дані щодо застосування ламотриджину у дітей віком до 1 міс відсутні. Тому ламотриджин не рекомендується для застосування у дітей віком до 2 років. Якщо на підставі клінічної потреби прийнято рішення щодо терапії ламотриджином, див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

Біполярний розлад. Рекомендоване підвищення дози та підтримувальні дози для дорослих віком від 18 років наведені в табл. 3–5. Схема переходу включає підвищення дози ламотриджину до підтримувальної стабілізаційної дози протягом 6 тиж (див. табл. 3), після чого інші психотропні та/або протиепілептичні препарати можуть бути відмінені в разі клінічної доцільності (див. табл. 4). Схеми корекції дози після додаткового призначення інших психотропних лікарських засобів та/або протиепілептичних препаратів наведено у табл. 5. Через ризик розвитку висипу початкову дозу та темпи подальшого підвищення дози не слід перевищувати (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Таблиця 3

Дорослі (віком від 18 років): рекомендована схема підвищення дози до досягнення підтримувальної стабілізаційної добової дози при лікуванні біполярних розладів

Схема лікування 1-й + 2-й тиждень 3-й + 4-й тиждень 5-й тиждень Цільова стабілізаційна доза (6-й тиждень)*
Монотерапія ламотриджином або додаткова терапія без застосування вальпроату та індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування передбачає застосування інших лікарських засобів, які не чинять значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1 або 2 прийоми) 100 мг/добу (1 або 2 прийоми) 200 мг/добу — звичайна цільова доза для отримання оптимальної відповіді (1 або 2 прийоми).

У клінічних дослідженнях застосовувалися дози в діапазоні 100–400 мг/добу

Додаткова терапія із застосуванням вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину — див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування передбачає застосування вальпроату, незважаючи на одночасне застосування інших лікарських засобів 12,5 мг/добу (по 25 мг через добу) 25 мг/добу (1 прийом) 50 мг/добу (1 або 2 прийоми) 100 мг/добу — звичайна цільова доза для отримання оптимальної відповіді (1 або 2 прийоми).

Можна застосовувати максимальну дозу 200 мг/добу залежно від клінічної відповіді

Додаткова терапія без застосування вальпроату та із застосуванням індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування не передбачає застосування вальпроату, але передбачає застосування фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 50 мг/добу (1 прийом) 100 мг/добу (2 прийоми) 200 мг/добу (2 прийоми) 300 мг/добу на 6-й тиждень, у разі необхідності звичайна цільова доза 400 мг/добу підвищується на 7-й тиждень для досягнення оптимальної відповіді (2 прийоми)
Пацієнтам, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід застосовувати схему підвищення дози, яка рекомендується для одночасного застосування ламотриджину з вальпроатом

*Цільова стабілізаційна доза змінюється залежно від клінічної відповіді.

Таблиця 4

Дорослі (віком від 18 років): підтримувальна стабілізаційна добова доза після відміни одночасного застосування лікарських засобів для лікування біполярних розладів.

Після досягнення необхідної підтримувальної стабілізаційної дози інші психотропні препарати можуть бути відмінені згідно з наведеними нижче схемами.

Схема лікування Поточна стабілізаційна доза ламотриджину (до припинення прийому), мг/добу 1-й тиждень (починається з припинення прийому), мг/добу 2-й тиждень, мг/добу 3-й тиждень та далі*, мг/добу
Припинення прийому вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ) залежно від початкової дози ламотриджину
У разі припинення застосування вальпроату стабілізаційну дозу слід подвоювати, не перевищуючи рівня підвищення більше ніж на 100 мг/тиждень 100 200 Підтримувати дозу 200 мг/добу (2 прийоми)  
200 300 400 Підтримувати дозу 400 мг/добу
Припинення прийому індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ) залежно від початкової дози ламотриджину
Ця схема лікування не передбачає застосування вальпроату, але передбачає застосування фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 400 400 300 200
300 300 225 150
200 200 150 100
Припинення прийому лікарських засобів, які не чинять значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Ця схема лікування передбачає застосування інших лікарських засобів, які не чинять значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати цільову дозу, отриману у результаті підвищення (200 мг/добу за 2 прийоми)

(діапазон доз 100–400 мг/добу)

Для пацієнтів, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), рекомендована схема лікування ламотриджином передбачає початкове підтримання поточної дози та подальшу корекцію дози ламотриджину залежно від клінічної відповіді

*У разі необхідності дозу можна підвищити до 400 мг/добу.

Таблиця 5

Дорослі (віком від 18 років): корекція добової дози при додатковому призначенні інших препаратів для пацієнтів із біполярними розладами.

Клінічного досвіду зміни дози ламотриджину при призначенні інших препаратів немає.

Проте на основі даних щодо взаємодії лікарських засобів, можуть бути рекомендовані такі схеми.

Схема лікування Поточна стабілізаційна доза (до додаткового призначення), мг/добу 1-й тиждень (починається з додаткового призначення), мг/добу 2-й тиждень, мг/добу 3-й тиждень та далі, мг/добу
Додаткове призначення вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину, див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ) залежно від початкової дози ламотриджину
Цю схему лікування слід застосовувати в разі додаткового призначення вальпроату незалежно від одночасного застосування будь-яких лікарських засобів 200 100 Підтримувати дозу

100 мг/добу

300 150 Підтримувати дозу 150 мг/добу
400 200 Підтримувати дозу 200 мг/добу
Додаткове призначення індукторів глюкуронізації ламотриджину пацієнтам, які не приймають вальпроат (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), залежно від початкової дози ламотриджину
Цю схему лікування слід застосовувати в разі додаткового призначення нижчезазначених препаратів без застосування вальпроату: фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон, рифампіцин, лопінавір/ритонавір 200 200 300 400
150 150 225 300
100 100 150 200
Додаткове призначення лікарських засобів, які не чинять значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ)
Цю схему лікування слід застосовувати в разі додаткового призначення інших лікарських засобів, які не чинять значного інгібіторного або індукторного впливу на глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати цільову дозу, отриману в результаті підвищення (200 мг/добу; діапазон доз 100–400 мг/добу)
Пацієнтам, які приймають лікарські засоби з невідомим впливом на фармакокінетику ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ), слід застосовувати схему лікування, яка рекомендується для одночасного застосування ламотриджину та вальпроату
         

Відміна ламотриджину в пацієнтів із біполярними розладами. За даними клінічних досліджень, не відзначалося підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після швидкої відміни ламотриджину порівняно з плацебо. Тому пацієнти можуть припиняти прийом ламотриджину без поступового зниження дози.

Діти (віком до 18 років). Ламотриджин не рекомендується для застосування у дітей із біполярними розладами (віком до 18 років), оскільки рандомізовані дослідження відміни не продемонстрували його значної ефективності та показали підвищення рівня суїцидальності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Загальні рекомендації щодо дозування ламотриджину для особливих груп пацієнтів.

Жінки, які приймають гормональні контрацептиви. Застосування комбінації етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) підвищує кліренс ламотриджину приблизно вдвічі, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрування може бути необхідним застосування більш високих підтримувальних доз ламотриджину (майже вдвічі більших) для досягнення максимальної терапевтичної відповіді. Протягом тижня, коли препарат не приймали, відмічено двократне підвищення рівня ламотриджину. Дозозалежні побічні реакції не виключаються. Тому слід розглянути питання про застосування контрацепції, що не передбачає тижня, коли препарат не приймається, як терапії першої лінії (наприклад постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Початок прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які приймають підтримувальні дози ламотриджину та не приймають індукторів його глюкуронізації.

Підтримувальну дозу ламотриджину в більшості випадків необхідно підвищити вдвічі (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Рекомендується, щоб від початку прийому гормональних контрацептивів доза ламотриджину підвищувалася на 50–100 мг/добу кожного тижня, відповідно до індивідуальної клінічної відповіді. Підвищення дози не повинно перевищувати зазначеного рівня, якщо тільки згідно з клінічною відповіддю на лікування таке перевищення не буде необхідним.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в плазмі крові до і після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. В разі необхідності дозу слід адаптувати. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, що передбачають 1 тиж неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в сироватці крові слід проводити протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому таблеток. Необхідно розглянути можливість застосування контрацептивних препаратів, що не передбачають тижня без прийому таблеток як терапії першої лінії (наприклад постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримувальні дози ламотриджину і не приймають препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину.

Підтримувальну дозу ламотриджину в більшості випадків необхідно знизити на 50% (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Рекомендується поступово знижувати добову дозу ламотриджину на 50–100 мг щотижня (не більше 25% загальної добової дози на тиждень) протягом 3 тиж, якщо не існує інших показань на підставі індивідуальної клінічної відповіді.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в сироватці крові до і після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. У жінок, які бажають припинити прийом гормональних контрацептивів, що передбачають 1 тиж неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в сироватці крові слід проводити протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому таблеток. Зразки для оцінки рівня ламотриджину після постійного припинення прийому контрацептиву не слід збирати протягом 1-го тижня після припинення його прийому.

Початок терапії ламотриджином у жінок, які вже приймають гормональні контрацептиви. Підвищення дози повинно відповідати рекомендаціям щодо стандартної дози, наведеним у табл. 3–5.

Початок і припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримувальні дози ламотриджину, а також приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Корекція рекомендованої підтримувальної дози ламотриджину не є обов’язковою.

Одночасне застосування з атазанавіром/ритонавіром. Корекція рекомендованої дози ламотриджину в разі його додавання до існуючої терапії атазанавіром/ритонавіром не є обов’язковою.

Пацієнтам, які вже приймають підтримувальну дозу ламотриджину та не приймають індукторів глюкуронізації, в разі додаткового призначення атазанавіру/ритонавіру може потребуватися підвищення дози ламотриджину, а в разі припинення прийому атазанавіру/ритонавіру — її зниження.

Контроль рівня ламотриджину в плазмі крові слід проводити до та протягом 2 тиж після початку або припинення застосування атазанавіру/ритонавіру для визначення необхідності корекції дози ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Одночасне застосування з лопінавіром/ритонавіром. Корекція рекомендованої дози ламотриджину в разі його додавання до існуючої терапії лопінавіром/ритонавіром не є обов’язковою.

Пацієнтам, які вже приймають підтримувальні дози ламотриджину та не приймають індуктори глюкуронізації, при додатковому призначенні лопінавіру/ритонавіру може потребуватися підвищення дози ламотриджину, а в разі припинення застосування лопінавіру/ритонавіру — її зниження. Моніторинг ламотриджину в плазмі крові слід проводити до і протягом 2 тиж після початку або припинення застосування лопінавіру/ритонавіру для визначення необхідності корекції дози ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Корекція дози препарату відповідно до рекомендованої схеми не є обов’язковою. Фармакокінетика ламотриджину в цій віковій групі значно не відрізняється від фармакокінетики у дорослих пацієнтів віком до 65 років.

Ниркова недостатність. При застосуванні ламотриджину у пацієнтів із нирковою недостатністю слід дотримуватися обережності. Для пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності початкову дозу ламотриджину встановлювати відповідно до призначених одночасно лікарських засобів; зниження підтримувальної дози може бути ефективним для пацієнтів зі значними порушеннями функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Печінкова недостатність. Початкову, зростаючу і підтримувальну дози слід знизити приблизно на 50% пацієнтам із помірним (ступінь В за класифікацією Чайлда — П’ю) та на 75% пацієнтам із тяжким (ступінь С за класифікацією Чайлда — П’ю) ступенем печінкової недостатності. Зростаючу та підтримувальну дози слід коригувати залежно від клінічної відповіді.

Діти. Відсутня достатня інформація щодо застосування ламотриджину для лікування дітей віком до 2 років, хворих на епілепсію, тому застосовувати препарат у цій віковій категорії не рекомендується.

Ламотриджин не показаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років з біполярними розладами, оскільки ефективність препарату не встановлено та через підвищений ризик виникнення суїцидальних намірів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Протипоказання

Ланістор протипоказаний пацієнтам із відомою гіперчутливістю до ламотриджину або будь-якого іншого компонента препарату.

Побічна дія

з боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірний висип1, синдром Стівенса — Джонсона; токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), алопеція.

З боку системи крові і лімфатичної системи: гематологічні відхилення2 (що включають нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію та агранулоцитоз), лімфаденопатія.

З боку імунної системи: синдром гіперчутливості3, включаючи такі симптоми, як лихоманка, лімфоденопатія, набряк обличчя, зміни крові та порушення функцій печінки, дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності.

Психічні порушення: агресивність, дратівливість, тик, галюцинації, сплутаність свідомості, нічні кошмари.

З боку нервової системи: головний біль, сонливість, безсоння, запаморочення, тремор, атаксія, ністагм, тривожне збудження, асептичний менінгіт, порушення рівноваги, рухові розлади, загострення хвороби Паркінсона, екстрапірамідні ефекти, хореоатетоз, підвищення частоти нападів епілепсії.

З боку органа зору: диплопія, пелена перед очима, кон’юнктивіт.

З боку ШКТ: нудота, блювання, діарея, сухість у роті.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників функціональних печінкових тестів, порушення функції печінки4, печінкова недостатність.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: артралгія, вовчакоподібні реакції, біль у спині.

Загальні розлади: стомлюваність, біль.

1Шкірний висип може бути частиною синдрому гіперчутливості.

2Гематологічні відхилення можуть бути частиною синдрому гіперчутливості.

3Синдром гіперчутливості може супроводжуватися різними системними симптомами, включаючи лихоманку, лімфоденопатію, набряк обличчя, зміни крові та порушення функцій печінки (див. З боку імунної системи). Синдром може мати різні ступені тяжкості й зрідка призводити до розвитку дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Ранні ознаки синдрому гіперчутливості (наприклад лихоманка та лімфоденопатія) можуть виникати навіть за відсутності шкірного висипу. В разі наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та, за відсутності інших причин, припинити застосування ламотриджину.

4Порушення функції печінки зазвичай виникає у зв’язку з реакціями гіперчутливості, але існують окремі випадки без видимих ознак гіперчутливості.

Особливості застосування

спеціальні застереження

Шкірний висип. Упродовж перших 8 тиж від початку лікування ламотриджином може виникати побічна дія з боку шкіри у вигляді висипу. У більшості випадків висип є помірним і минає без лікування, однак повідомляли про виникнення тяжких шкірних реакцій, що потребували госпіталізації та припинення прийому ламотриджину. До них належали випадки висипу, що потенційно загрожує життю, такі як синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. ПОБІЧНА ДІЯ).

У дорослих, які брали участь у дослідженнях із застосуванням сучасних рекомендацій з дозування ламотриджину, частота тяжкого шкірного висипу становить близько 1 на 500 хворих на епілепсію. Приблизно у половини цих випадків діагностували синдром Стівенса — Джонсона (1 на 1000).

Частота тяжкого шкірного висипу у хворих на біполярні розлади становить 1 на 1000.

У дітей ризик виникнення серйозного шкірного висипу вищий, ніж у дорослих.

За даними досліджень із застосуванням ламотриджину, частота випадків висипу, що призводив до госпіталізації, у дітей варіює від 1 на 300 до 1 на 100 хворих.

У дітей перші ознаки шкірного висипу можуть бути помилково сприйняті за інфекцію, тому лікарям слід приділити увагу можливості розвитку побічної реакції на препарат у дітей, у яких виникають висип і лихоманка впродовж перших 8 тиж терапії.

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, очевидно, тісно пов’язаний із високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми підвищення доз при терапії ламотриджином (див. ЗАСТОСУВАННЯ), а також із одночасним застосуванням вальпроату (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

З обережністю слід застосовувати ламотриджин для лікування хворих з алергією або висипом при застосуванні інших протиепілептичних препаратів в анамнезі, оскільки частота появи помірного висипу після лікування ламотриджином у цієї групи пацієнтів була у 3 рази вищою, ніж у групі без такого анамнезу.

При появі висипу на шкірі слід негайно оглянути пацієнта (як дорослого, так і дитину) та припинити прийом ламотриджину, якщо немає доказів, що шкірний висип не пов’язаний з прийомом препарату. Не рекомендується повторно розпочинати лікування ламотриджином, коли воно було припинено через появу висипу внаслідок попереднього лікування ламотриджином. У такому разі при вирішенні питання щодо повторного призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від лікування та можливий ризик.

Також повідомляли, що шкірний висип є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різними системними симптомами, що включають лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, зміни крові і порушення функції печінки та асептичний менінгіт (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до розвитку дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад лихоманка та лімфаденопатія) можуть виникати навіть за відсутності шкірного висипу. За наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та, при відсутності інших причин, припинити прийом ламотриджину.

У більшості випадків після відміни препарату асептичний менінгіт має зворотний розвиток, але у деяких випадках може поновлюватися при повторному призначенні ламотриджину. Повторне призначення ламотриджину спричиняє швидке повернення симптомів, що часто мають більш тяжкий характер. Пацієнтам, яким ламотриджин був відмінений у зв’язку з появою асептичного менінгіту при попередньому його призначенні, призначати ламотриджин повторно не можна.

Суїцидальний ризик. У хворих на епілепсію можуть виникати симптоми депресії та/або біполярного розладу й існують свідчення того, що хворі на епілепсію та біполярний розлад мають підвищений суїцидальний ризик.

У 25–50% пацієнтів із біполярними розладами відмічають щонайменше одну суїцидальну спробу та збільшення вираженості симптомів депресії та/або появу суїцидальних намірів та поведінки (суїцидальність) незалежно від того, застосовували вони препарати для лікування біполярного розладу, зокрема ламотриджин, чи ні.

При лікуванні протиепілептичними препаратами пацієнтів із різними показаннями, включаючи епілепсію, повідомляли про суїцидальні наміри та поведінку. За даними метааналізу рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень із застосуванням протиепілептичних препаратів, включаючи ламотриджин, було продемонстровано незначне підвищення ризику суїцидальних намірів та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, але наявні дані не виключають можливості його зростання через застосування ламотриджину. Тому хворих необхідно ретельно контролювати на наявність у них ознак суїцидальних намірів та поведінки. В разі появи таких ознак хворі та особи, які доглядають за ними, повинні звернутися за медичною допомогою.

Клінічне погіршення при біполярному розладі. За пацієнтами, які лікуються ламотриджином з приводу біполярного розладу, необхідно уважно спостерігати при клінічному погіршенні (що включає появу нових симптомів) та суїцидальності, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дози. У деяких пацієнтів, зокрема з суїцидальною поведінкою або думками в анамнезі, у молодих осіб та у пацієнтів, які демонстрували значною мірою суїцидальні наміри до початку лікування, може бути вищий ризик появи суїцидальних думок або суїцидальних спроб, що потребуватиме уважного нагляду під час лікування.

Пацієнтів (та осіб, які доглядають за пацієнтами) слід попереджати про необхідність спостереження за будь-яким погіршенням їхнього стану (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки або схильністю до самоушкодження для того, щоб негайно звернутися за медичною допомогою при їх виникненні.

При цьому слід оцінити ситуацію та внести відповідні зміни до терапевтичного режиму, що включає можливе припинення лікування у пацієнтів із проявами клінічного погіршення (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки, особливо якщо ці симптоми тяжкі, виникають раптово і не є частиною вже існуючих симптомів.

Гормональні контрацептиви

Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину. Були отримані дані, що комбінація «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг» збільшує виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що, зі свого боку, знижує рівень ламотриджину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Для отримання максимального терапевтичного ефекту в більшості випадків треба буде підвищити (шляхом титрування) підтримувальну дозу ламотриджину (у 2 рази). У жінок, які ще не застосовують препарати — індуктори глюкуронізації ламотриджину і вже приймають гормональні контрацептиви з тижневою перервою між курсами (так званий тиждень без контрацептивів), можливе поступове тимчасове підвищення рівня ламотриджину під час тижневої перерви. Це підвищення буде більшим, якщо дозу ламотриджину підвищити за декілька днів до або впродовж тижневої перерви. Детальну інформацію щодо дозування див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів, ЗАСТОСУВАННЯ. Тому жінкам, які розпочинають приймати пероральні контрацептиви або закінчують курс застосування пероральних контрацептивів, слід постійно перебувати під наглядом лікаря, у більшості випадків для них необхідна корекція дози ламотриджину.

Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчали, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину.

Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів. За результатами клінічного дослідження щодо вивчення взаємодії, в якому брали участь 16 здорових добровольців, виявлено незначне підвищення виведення левоноргестрелу та зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці крові в разі, коли ламотриджин застосовували разом із гормональними контрацептивами (комбінація «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг») (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Вплив цих змін на овуляцію яєчників невідомий. Але не можна виключати можливості, що у деяких пацієнтів, які одночасно застосовують ламотриджин і гормональні контрацептиви, ці зміни призводять до зниження ефективності останніх. Тому пацієнтам слід своєчасно повідомляти про зміни в менструальному циклі, наприклад про появу раптової кровотечі.

Вплив ламотриджину на субстрати органічних катіонних транспортерів 2 (ОКТ 2). Ламотриджин є інгібітором ниркової тубулярної секреції через білки органічних катіонних транспортерів (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Це може спричиняти підвищення плазмового рівня деяких препаратів, що екскретуються головним чином вищенаведеним шляхом. Тому застосування ламотриджину із субстратами ОКТ 2, що мають вузький терапевтичний індекс, наприклад з дофетилідом, не рекомендується.

Дигідрофолатредуктаза. Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази, тому при тривалому застосуванні можливий його вплив на метаболізм фолатів. Однак при тривалому застосуванні ламотриджину не виявлено будь-яких істотних змін кількості гемоглобіну, середнього об’єму еритроцитів, концентрації фолатів у сироватці крові та еритроцитах впродовж 1 року та концентрації фолатів в еритроцитах упродовж 5 років.

Порушення функції нирок. У дослідженнях одноразової дози у пацієнтів із термінальними стадіями порушення функції нирок концентрація ламотриджину в плазмі крові суттєво не змінювалася. Однак можлива акумуляція глюкуронідного метаболіту. Тому при лікуванні пацієнтів із ураженнями нирок необхідно дотримуватися обережності.

Пацієнти, які застосовують інші препарати, що містять ламотриджин. Ланістор не застосовувати у пацієнтів, які вже лікуються будь-яким іншим препаратом, що містить ламотриджин, без консультації лікаря.

Епілепсія. Раптове припинення прийому ламотриджину, як і інших протиепілептичних засобів, може спровокувати підвищення частоти нападів. За винятком тих випадків, коли стан пацієнта потребує раптового припинення прийому препарату (як, наприклад, при появі висипу), дозу ламотриджину слід знижувати поступово протягом не менше 2 тиж.

За даними літератури, тяжкі епілептичні напади можуть спричиняти рабдоміоліз, поліорганну недостатність і синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, інколи з летальним наслідком. Аналогічні випадки можливі і на тлі лікування ламотриджином.

Можливе суттєве клінічне зниження частоти виникнення нападів замість покращання стану. У пацієнтів, які мають більше 1 типу нападів, покращання контролю за одним типом нападів слід ретельно зважити порівняно з погіршенням контролю за іншим типом нападів.

Лікування ламотриджином може загострювати міоклонічні напади.

Є дані, що відповідь на лікування ламотриджином у комбінації з індукторами ферментів слабша, ніж на лікування ламотриджином у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Причина цього невідома.

При лікуванні дітей з типовими малими епілептичними нападами ефект досягається не у всіх пацієнтів.

Біполярні розлади

Діти та підлітки віком до 18 років. Лікування антидепресантами пов’язано з підвищеним ризиком суїцидальних намірів та поведінки у дітей та підлітків із великими депресивними розладами та іншими психічними розладами.

Фертильність. Застосування ламотриджину в репродуктивних дослідженнях на тваринах не порушувало фертильності. Даних про вплив ламотриджину на фертильність у людей немає.

Тератогенність. Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази. Теоретично існує ризик вроджених вад плода людини, якщо жінка у період вагітності лікується інгібіторами фолатів. Однак репродуктивні токсикологічні дослідження ламотриджину на тваринах у дозах, що перевищували терапевтичні дози для людей, не виявили тератогенного ефекту.

Допоміжні речовини. Препарат містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності та годування грудьми. Ризик, пов’язаний із застосуванням протиепілептичних препаратів у цілому. Жінкам репродуктивного віку слід звернутися за порадою до лікаря. Під час планування вагітності необхідність лікування протиепілептичними засобами слід переглянути. Жінкам, хворим на епілепсію, які вже лікуються, слід уникати раптового переривання протиепілептичної терапії, оскільки це може спричинити загострення нападів та зумовити тяжкі наслідки як для жінки, так і для дитини.

Ризик виникнення вроджених аномалій у дітей матерів, які лікувалися протиепілептичними лікарськими засобами, вищий порівняно з таким у загальній популяції приблизно на 3%. Найпоширенішими вадами, про які були повідомлення, були розщелина губи (заяча губа), вади розвитку серцево-судинної системи та вади нервової трубки. Ризик виникнення вроджених вад вищий при комбінованій протиепілептичній терапії порівняно з монотерапією, тому слід застосовувати монотерапію там, де це є можливим.

Ризик, пов’язаний із застосуванням ламотриджину

Вагітність. Були отримані постмаркетингові дані дослідження, у якому брали участь більше 8700 жінок, які отримували монотерапію ламотриджином у І триместр вагітності. Загалом за цими даними не наведено свідчень вагомого підвищення ризику виникнення основних вроджених вад розвитку. З іншого боку, є досить обмежені дані щодо помірного підвищення ризику розщелин у роті, завершене випадок-контрольоване дослідження не продемонструвало підвищеного ризику розщелин у роті порівняно з іншими основними вродженими вадами розвитку після експозиції ламотриджином.

У разі необхідності терапії ламотриджином у період вагітності слід застосовувати найнижчі можливі терапевтичні дози.

Ламотриджин чинить слабкий інгібіторний вплив на дигідрофолатредуктазу і тому теоретично може підвищити ризик порушення ембріонального розвитку шляхом зниження рівня фолієвої кислоти (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Тому слід зважити на необхідність прийому фолієвої кислоти під час планування та у ранні строки вагітності.

Зниження рівня ламотриджину в період вагітності потенційно підвищувало ризик втрати контролю за нападами. Після народження дитини рівень ламотриджину може швидко зрости з потенційним ризиком виникнення дозозалежних побічних реакцій. Тому рівень ламотриджину в сироватці крові слід перевіряти до настання, у період вагітності та після пологів. У разі необхідності дозу ламотриджину слід коригувати для підтримки концентрації ламотриджину у плазмі крові на тому рівні, що був до вагітності, або адаптувати відповідно до клінічного стану. Додатково слід контролювати дозозалежні побічні реакції після народження дитини.

Даних про застосування ламотриджину при комбінованій терапії недостатньо, щоб зробити висновок, чи впливає ламотриджин на ризик виникнення вад розвитку, асоційованих з іншими препаратами.

Ламотриджин призначають у період вагітності тільки в разі, якщо очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плода.

Фізіологічні зміни у період вагітності можуть впливати на рівень ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Виявлено випадки зниження рівня ламотриджину в період вагітності. Тому вагітним, які застосовують ламотриджин, слід постійно перебувати під наглядом лікаря.

Період годування грудьми. Повідомляли, що ламотриджин проникає в грудне молоко у варіабельних концентраціях, які призводять до рівнів ламотриджину у немовлят, що досягають 50% відповідних рівнів у матерів. Тому у деяких немовлят, які знаходились на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину в сироватці крові міг досягати рівня, при якому був можливий фармакологічний ефект.

Тому користь від годування грудьми необхідно порівнювати з можливим ризиком виникнення побічної дії у дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. За даними двох досліджень на добровольцях, виявлено, що ефект ламотриджину, пов’язаний із координацією зору, руху очей, управлінням тілом, і суб’єктивний седативний ефект не відрізняються від такого у плацебо. При застосуванні ламотриджину у клінічних дослідженнях повідомляли про побічні реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопія, тому пацієнтам слід спочатку оцінити власну реакцію на лікування ламотриджином, перед тим як сісти за кермо автомобіля або працювати з іншими механізмами. Оскільки існує індивідуальна реакція на протиепілептичні лікарські засоби, пацієнту слід проконсультуватися з лікарем щодо особливостей керування автомобілем у цих випадках.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

дослідження взаємодії проводили тільки у дорослих. Було встановлено, що уридин 5′-дифосфо(УДФ)-глюкуроніл трансфераза (УГТ) — це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Таким чином, препарати, що індукують або інгібують глюкуронізацію, можуть впливати на кліренс ламотриджину. Індуктори ферменту цитохрому Р450 3А4 (CYP 3A4) сильної або помірної дії, які, як відомо, індукують УГТ, також можуть посилити метаболізм ламотриджину.

Ті препарати, які, як доведено, чинять клінічно значущий вплив на метаболізм ламотриджину, викладені в табл. 6. Спеціальні рекомендації щодо дозування цих лікарських засобів представлені в розділі ЗАСТОСУВАННЯ.

Немає доказів того, що ламотриджин може спричинити клінічно значущу стимуляцію або пригнічення ферментів цитохрому Р450. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм, але цей ефект помірний і не має значних клінічних наслідків.

Таблиця 6

Вплив інших лікарських засобів на глюкуронізацію ламотриджину

Лікарські засоби, які значно пригнічують глюкуронізацію ламотриджину Лікарські засоби, які значно індукують глюкуронізацію ламотриджину Лікарські засоби, які не пригнічують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину
Вальпроат Карбамазепін

Фенітоїн

Примідон

Фенобарбітал

Рифампіцин

Лопінавір/ритонавір

Атазановір/ритонавір*

Комбінація «етинілестрадіол/левоноргестрел»**

Літій

Бупропіон

Оланзапін

Окскарбазепін

Фелбамат

Габапентин

Леветирацетам

Прегабалін

Топірамат

Зонізамід

Арипіпразол

Лакозамід

Перампанел

*Докладну інформацію щодо дозування див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів, ЗАСТОСУВАННЯ.

**Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчали, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину (див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів, ЗАСТОСУВАННЯ, щодо вказівок з дозування для жінок, які приймають гормональні контрацептиви, та Гормональні контрацептиви, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Взаємодія з протиепілептичними препаратами (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Вальпроат, який гальмує глюкуронізацію ламотриджину, знижує метаболізм ламотриджину і збільшує середній Т½ приблизно у 2 рази.

Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), що індукують ферменти цитохрому Р450, також індукують УГТ та внаслідок цього прискорюють метаболізм ламотриджину.

Є повідомлення про побічні явища з боку ЦНС, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, помутніння зору і нудоту у пацієнтів, які отримували карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища зазвичай зникають при зниженні дози карбамазепіну. Подібний ефект виявлено при дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну на здорових дорослих добровольцях, але зниження дози не вивчали.

У дослідженні на здорових дорослих добровольцях, які застосовували дозу ламотриджину 200 мг та окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотриджин, зі свого боку, не змінював метаболізм окскарбазепіну.

У дослідженні на здорових добровольцях встановлено, що одночасне застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу і ламотриджину в дозі 100 мг 2 рази на добу впродовж 10 днів не чинило клінічно значущого впливу на фармакокінетику останнього.

Відповідно до даних ретроспективного аналізу плазмових рівнів у пацієнтів, які застосовували ламотриджин з або без габапентину, виявлено, що габапентин не змінює наявний рівень кліренсу ламотриджину.

Потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацином та ламотриджином була вивчена шляхом оцінювання рівня концентрації обох препаратів у сироватці крові під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Відповідно до цих даних речовини не змінюють фармакокінетику одна одної.

Стійка концентрація ламотриджину в плазмі крові не змінюється при одночасному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на плазмову концентрацію ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15% підвищує концентрацію топірамату.

За даними дослідження, застосування зонісаміду (200–400 мг/добу) разом із ламотриджином (150–500 мг/добу) упродовж 35 днів для лікування епілепсії не чинило суттєвого впливу на фармакокінетику ламотриджину.

На концентрацію ламотриджину в плазмі крові не впливало одночасне застосування лакозаміду (200, 400 або 600 мг/добу) у плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях у пацієнтів із парціальними нападами судом. В об’єднаному аналізі даних із трьох плацебо-контрольованих клінічних досліджень, що досліджували додатковий одночасний прийом перампанелю у пацієнтів з парціальними і первинними генералізованими тоніко-клонічними нападами, найвища досліджена доза перампанелю (12 мг/добу) збільшила кліренс ламотриджину менше ніж на 10%. Ефект такої величини не вважається клінічно значущим.

Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі крові, контрольні дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію в плазмі крові протиепілептичних засобів, які приймають одночасно. Результати досліджень in vitro засвідчили, що ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні препарати з їхніх зв’язків із білками крові.

Взаємодія з іншими психотропними речовинами (див. ЗАСТОСУВАННЯ). При одночасному прийомі 100 мг/добу ламотриджину та 2 г глюконату літію, що застосовували 2 рази на добу впродовж 6 днів у 20 пацієнтів, фармакокінетика літію не змінилася.

Багаторазові пероральні дози бупропіону не чинили статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотриджину в дослідженні за участю 12 пацієнтів і призвели лише до слабкого підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину.

У дослідженні на здорових дорослих добровольцях 15 мг оланзапіну зменшували AUC та Cmax ламотриджину в середньому на 24 та 20% відповідно. Такий високий ефект у клінічній практиці відмічають рідко. 200 мг ламотриджину не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

Багаторазові пероральні дози ламотриджину 400 мг/добу не спричиняли клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону при прийомі разової дози 2 мг у дослідженнях за участю 14 здорових дорослих добровольців. При одночасному застосуванні 2 мг рисперидону разом із ламотриджином у 12 із 14 добровольців повідомляли про виникнення сонливості порівняно з 1 із 20 добровольців при застосуванні лише рисперидону. Не виявлено жодного випадку сонливості при застосуванні тільки ламотриджину.

У клінічному дослідженні із залученням 18 дорослих пацієнтів із біполярним розладом, які отримували ламотриджин (≥100 мг/добу), дози арипіпразолу були підвищені з 10 до 30 мг/добу впродовж 7 днів та призначали ще впродовж 7 днів. Загалом відмічено приблизно 10% зменшення AUC та Cmax ламотриджину. Не очікується, що ефект таких змін буде мати клінічні наслідки.

Експерименти in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину, N-глюкуроніду, лише мінімальною мірою може мати вплив амітриптилін, бупропіон, клоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму буфуралолу в мікросомах печінки людини можна визначити, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, які метаболізуються головним чином за допомогою CYP 2D6. Результати in vitro експериментів також дають можливість стверджувати, що на кліренс ламотриджину навряд чи можуть вплинути клозапін, фенелзин, рисперидон, серталін або тразодон.

Взаємодія з гормональними контрацептивами

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину. В дослідженні за участю 16 жінок-добровольців, які застосовували таблетку з комбінацією «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг», було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що, зі свого боку, спричинило зменшення AUC та Cmax ламотриджину в середньому на 52 та 39% відповідно. За умови тижневої перерви в застосуванні контрацептиву (так званий тиждень без контрацептива) концентрація ламотриджину в сироватці крові поступово зростала, досягаючи концентрації, що була приблизно у 2 рази вище, ніж при одночасному застосуванні препаратів (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів. За даними досліджень, у 16 жінок-добровольців незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, який є частиною комбінованої таблетки перорального контрацептиву. Відмічено постійне невелике збільшення виведення левоноргестрелу, що спричиняло зменшення AUC та Cmax левоноргестрелу у середньому на 19 та 12% відповідно. Виміри сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормону і лютеїнізуючого гормону та естрадіолу впродовж дослідження показало пригнічення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча дані рівня прогестерону в сироватці крові свідчать, що не виявлено жодних гормональних симптомів овуляції у всіх 16 жінок. Вплив змін рівня сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів та незначного збільшення виведення левоноргестрелу на овуляторну активність яєчників невідомий (див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів, ЗАСТОСУВАННЯ щодо дозування для жінок, які приймають гормональні контрацептиви та Гормональні контрацептиви, ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Вплив ламотриджину в добовій дозі понад 300 мг не досліджували. Дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводили.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. У дослідженні за участю 10 чоловіків-добровольців, які приймали рифампіцин, підвищувався рівень виведення та зменшувався Т½ ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. Пацієнтам, які отримують одночасно терапію рифампіцином, слід застосовувати режим лікування, рекомендований для лікування ламотриджином і відповідними індукторами глюкуронізації (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

За даними досліджень, проведених на здорових добровольцях, лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижує плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації. Для лікування пацієнтів, які вже застосовують лопінавір/ритонавір, слід дотримуватися режиму терапії, рекомендованого при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

За даними досліджень на здорових добровольцях, застосування атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та Cmax ламотриджину в плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32 та 6% відповідно (див. Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів, ЗАСТОСУВАННЯ).

За даними із вивчення in vitro впливу ламотриджину на органічні катіонні транспортери 2 (ОКТ 2), було продемонстровано, що ламотриджин, але не N(2)-глюкуронід метаболіт, є інгібітором ОКТ 2 у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані демонструють, що ламотриджин є інгібітором ОКТ 2 з ІС50 показником 53,8 µМ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Взаємодія із залученням лабораторних тестів. Повідомляли про взаємодію ламотриджину з тестами, що застосовують для швидкого визначення деяких лікарських засобів у сечі, результатом чого можуть стати хибнопозитивні показники, особливо при визначенні фенциклідину. Для підтвердження позитивних результатів необхідно застосувати альтернативний більш специфічний хімічний метод.

Передозування

є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що у 10–20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), включаючи летальні випадки. Симптомами передозування були атаксія, ністагм, порушення свідомості, великі епілептичні напади та кома. Також у пацієнтів із передозуванням відмічали подовження комплексу QRS на ЕКГ (затримка внутрішньошлуночкової провідності).

У разі передозування пацієнт повинен бути госпіталізований для проведення відповідної підтримувальної терапії.

Умови зберігання

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2021

Інструкція МОЗ

Діагнози, при яких застосовують ЛАНІСТОР

Біполярний афективний розлад, поточний епізод легкої або помірної депресії МКХ F31.3
Генералізована ідіопатична епілепсія та епілептичні синдроми МКХ G40.3
Деменція при інших уточнених хворобах, класифікованих в інших рубриках МКХ F02.8
Депресивний епізод легкого ступеня МКХ F32.0
Інші органічні розлади особистості і поведінки, обумовлені хворобою, травмою та дисфункцією головного мозку МКХ F07.8
Локалізована (фокальна) (парціальна) ідіопатична епілепсія з судомними нападами з фокальним початком МКХ G40.0
Малі напади (petit mal) без нападів grand mal МКХ G40.7
Напади grand mal (з малими нападами (petit mal) або без них) МКХ G40.6
Синдром Леннокса — Гасто МКХ G40.4
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko