Небіар^® Плюс (Nebiar Plus) (346006) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Небіволол - 5 мг

Гідрохлоротіазид - 12,5 мг

фармакодинаміка. Небіар Плюс є комбінацією небівололу, селективного антагоніста β-рецепторів, та гідрохлоротіазиду, тіазидного діуретика. Комбінація цих інгредієнтів виявляє адитивний антигіпертензивний ефект та знижує АТ більшою мірою, ніж окремі компоненти.
Небіволол являє собою рацемат, який складається з двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) та RSSS-небівололу (L-небіволол). Він поєднує дві фармакологічні властивості:
– завдяки D-енантіомеру небіволол є конкурентним і селективним блокатором β₁-адренорецепторів;
– завдяки L-енантіомеру він має м’які вазодилаторні властивості внаслідок метаболічної взаємодії з L-аргініном/оксидом азоту (NO).
При одноразовому і повторному застосуванні небівололу знижується ЧСС у стані спокою і при навантаженні як у пацієнтів з нормальним АТ, так і в пацієнтів з АГ. Антигіпертензивний ефект при довготривалому лікуванні зберігається.
У терапевтичних дозах α-адренергічний антагонізм не виявлено. Протягом короткочасного та тривалого лікування небівололом у хворих з АГ знижується системний судинний опір. Незважаючи на зниження ЧСС, зменшення серцевого викиду в стані спокою та при навантаженні обмежене через збільшення ударного об’єму. Клінічне значення цієї гемодинамічної різниці порівняно з іншими блокаторами β-адренорецепторів ще недостатньо вивчене.
У хворих з АГ небіволол підвищує реакцію судин на ацетилхолін, опосередковану монооксидом азоту; у пацієнтів з дисфункцією ендотелію ця реакція знижена.
В експериментах in vitro та in vivo на тваринах показано, що небівололу не притаманна симпатоміметична активність.
В експериментах in vitro та in vivo на тваринах показано, що при фармакологічних дозах небіволол не виявляє мембраностабілізувальної активності.
У здорових добровольців небіволол не чинить суттєвого впливу на здатність переносити максимальні фізичні навантаження або витривалість.
Доступні доклінічні та клінічні дані щодо хворих з АГ не свідчать про негативний вплив небівололу на еректильну функцію.
Гідрохлоротіазид є тіазидним діуретиком. Тіазиди впливають на ниркові тубулярні механізми реабсорбції електролітів, безпосередньо підвищуючи виведення натрію та хлориду у приблизно рівній кількості. Діуретична дія гідрохлоротіазиду зменшує об’єм плазми крові, підвищує активність реніну в плазмі й секрецію альдостерону з подальшим зростанням втрат калію та бікарбонату з сечею і зниженням рівня калію в сироватці крові. При застосуванні гідрохлоротіазиду діурез настає приблизно через 2 год, а пік ефекту досягається приблизно через 4 год після прийому препарату, тоді як дія триває протягом 6–12 год.
Фармакокінетика. Одночасне введення небівололу та гідрохлоротіазиду не впливає на біодоступність кожної з активних субстанцій. Комбінована таблетка біоеквівалентна поєднаному застосуванню окремих компонентів.
Небіволол
Всмоктування. Після перорального прийому відбувається швидке всмоктування обох енантіомерів небівололу. Наявність їжі у ШКТ не впливає на всмоктування небівололу при пероральному застосуванні.
Біодоступність перорально введеного небівололу становить у середньому 12% у пацієнтів зі швидким метаболізмом та є майже повною у пацієнтів з повільним метаболізмом. У рівноважному стані та при однаковому рівні доз пікова концентрація у плазмі крові незміненого небівололу приблизно у 23 рази вища у пацієнтів із повільним метаболізмом, ніж у пацієнтів зі швидким метаболізмом. Виходячи з різниці швидкості метаболізації, дозу препарату потрібно призначати залежно від індивідуальних потреб пацієнта; пацієнти з повільною метаболізацією потребують нижчих доз.
Концентрація у плазмі крові, яка становить 1–30 мг небівололу, пропорційна дозі. Вік людини на фармакокінетику небівололу не впливає.
Розподіл. У плазмі крові обидва енантіомери небівололу зв’язуються переважно з альбуміном. Зв’язування з білком становить 98,1% для SRRR-небівололу та 97,9% для RSSS-небівололу.
Біотрансформація. Небіволол метаболізується значною мірою, частково — до активних гідроксиметаболітів. Небіволол метаболізується шляхом аліциклічного та ароматичного гідроксилювання, N-деалкілування та глюкуронідації; крім того, утворюються глюкуроніди гідроксиметаболітів. Метаболізм небівололу шляхом ароматичного гідроксилювання залежить від генетичного окиснювального поліморфізму CYP 2D6.
Виведення. У пацієнтів зі швидким метаболізмом Т_½ енантіомерів небівололу становить близько 10 год. У пацієнтів з повільним метаболізмом він у 3–5 разів триваліший. У пацієнтів зі швидким метаболізмом рівні у плазмі крові RSSS-енантіомера дещо вищі, ніж для SRRR-енантіомера. У пацієнтів з повільним метаболізмом ця різниця збільшується. У пацієнтів зі швидким метаболізмом Т_½ гідроксиметаболітів обох енантіомерів становить у середньому 24 год, а у пацієнтів з повільним метаболізмом — пролонгується майже вдвічі.
Рівноважні рівні небівололу у плазмі крові у пацієнтів зі швидким метаболізмом досягаються через 24 год, гідроксиметаболітів — через декілька днів.
Через тиждень після введення 38% дози виводиться із сечею, 48% — з калом. Виведення незміненого небівололу із сечею становить <0,5% дози.
Гідрохлоротіазид
Всмоктування. Гідрохлоротіазид добре всмоктується після перорального введення (65–75%). Концентрація у плазмі крові лінійно залежить від введеної дози. Всмоктування гідрохлоротіазиду залежить від часу проходження через кишечник: зростає, коли час кишкового транзиту повільний, наприклад при застосуванні з їжею. При відстеженні рівня в плазмі крові протягом не менше ніж 24 год Т_½ з плазми крові варіював у діапазоні 5,6–14,8 год, а пікові концентрації в плазмі крові досягалися протягом 1–5 год після прийому препарату.
Розподіл. Гідрохлоротіазид зв’язується з білком у плазмі крові на 68%, та його дійсний об’єм розподілу становить 0,83–1,14 л/кг. Гідрохлоротіазид проходить крізь плаценту, але не крізь ГЕБ.
Біотрансформація. Метаболізм гідрохлоротіазиду дуже низький. Практично весь гідрохлоротіазид виводиться із сечею в незміненому стані.
Виведення. Гідрохлоротіазид виділяється переважно нирками. Через 3–6 год після перорального застосування більше 95% гідрохлоротіазиду виявляється в сечі в незміненому стані. У пацієнтів з нирковою недостатністю концентрація гідрохлоротіазиду підвищена, а Т_½ подовжується.

лікування есенціальної АГ.

Небіар Плюс призначений для пацієнтів, у яких АТ адекватно контролюється поєднаним застосуванням 5 мг небівололу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду.
Слід приймати 1 таблетку (5 мг/12,5 мг) на добу, бажано — в один і той самий час. Препарат можна приймати під час їди.
Хворі з нирковою недостатністю. Небіар Плюс не повинні застосовувати пацієнти з тяжкою нирковою недостатністю.
Хворі з печінковою недостатністю. Досвід застосування препарату у таких пацієнтів обмежений, тому застосування у них протипоказане.
Хворі літнього віку. Через недостатній досвід застосування препарату у хворих віком від 75 років його застосування потребує обережності та ретельного контролю.
Діти. Дослідження щодо застосування препарату у дітей та підлітків не проводилися, тому для цієї вікової групи препарат не рекомендується.

– підвищена чутливість до діючих речовин або інших компонентів лікарського засобу;
– підвищена чутливість до інших субстанцій — похідних сульфонаміду (оскільки гідрохлоротіазид є похідною речовиною сульфонаміду);
– печінкова недостатність або порушення функції печінки;
– анурія, тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <30 мл/хв);
– гостра серцева недостатність, кардіогенний шок або епізоди декомпенсації серцевої недостатності, що потребують в/в введення діючих речовин з позитивним інотропним ефектом;
– синдром слабкості синусного вузла, у тому числі синоатріальна блокада;
– AV-блокада ІІ та ІІІ ступеня (без імплантованого водія ритму);
– брадикардія (до початку лікування ЧСС <60 уд./хв);
– артеріальна гіпотензія (систолічний АТ <90 мм рт. ст.);
– тяжкі порушення периферичного кровообігу;
– бронхоспазм та БА в анамнезі;
– нелікована феохромоцитома;
– метаболічний ацидоз;
– резистентна гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія та симптоматична гіперурикемія.

побічні реакції наведені окремо для кожної активної субстанції.
Небіволол. Побічні реакції після монотерапії небівололом, про які повідомлялося, у більшості випадків були від слабкого до середнього ступеня вираженості. Вони наведені в таблиці нижче і класифіковані за системами органів та частотою виникнення.

Крім цього, повідомлялося про такі побічні реакції, спричинені деякими блокаторами β–адренорецепторів: галюцинації, психози, сплутаність свідомості, похолодніння/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, сухість очей та токсичність за типом пропранололу.
Гідрохлоротіазид. При застосуванні гідрохлоротіазиду як монотерапії повідомляли про нижчезазначені побічні реакції.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кісткового мозку.
Порушення імунної системи: анафілактична реакція.
Порушення метаболізму та травлення: анорексія, дегідратація, подагра, цукровий діабет, метаболічний алкалоз, гіперурикемія, порушення балансу електролітів (включно з гіпокаліємією, гіпонатріємією, гіпомагніємією, гіпохлоремією, гіперкальціємією), гіперглікемія, гіперамілаземія.
Психічні порушення: апатія, стан дезорієнтації, депресія, нервозність, збудженість, порушення сну.
Порушення нервової системи: судоми, зниження рівня свідомості, кома, головний біль, запаморочення, парестезія, парез.
Порушення з боку органа зору: ксантопсія, нечіткість зору, міопія (загострення), зменшення сльозовиділення.
Порушення з боку органа слуху та лабіринту: шум у вухах, вертиго.
Серцеві порушення: серцева аритмія, часте серцебиття.
Судинні порушення: ортостатична гіпотензія, тромбоз, емболізм, шок.
Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення: респіраторний дистрес-синдром, пневмонія, інтерстиціальна легенева хвороба, набряк легень.
Шлунково-кишкові порушення: сухість у роті, нудота, блювання, дискомфорт у шлунку, діарея, запор, біль у животі, паралітична непрохідність кишечнику, метеоризм, сіаладеніт, панкреатит.
Гепатобіліарні порушення: холестатична жовтяниця, холецистит.
Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж, пурпура, кропив’янка, реакція фоточутливості, висип, шкірний червоний вовчак, некротизований васкуліт, токсичний епідермальний некроліз.
М’язово-скелетні порушення, порушення з боку сполучної тканини та кісток: м’язові спазми, міалгія.
Порушення з боку нирок та сечовидільної системи: ниркові порушення, гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит, глікозурія.
Порушення з боку репродуктивної системи і молочних залоз: порушення еректильної функції.
Загальні порушення: астенія, пірексія, втомлюваність, спрага.
Лабораторні показники: зміни на ЕКГ, підвищення рівня ХС, ТГ у крові.
Немеланомний рак шкіри: за даними епідеміологічних досліджень, виявлено залежність виникнення немеланомного раку шкіри від сукупної дози гідрохлоротіазиду (сукупний доза-ефект) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

небіволол. Нижченаведені застереження стосуються в цілому блокаторів β-адренорецепторів.
Анестезія. Продовження блокади β-адренорецепторів знижує ризик аритмії при вступному наркозі та інтубації. Якщо при підготовці до операції блокаду β-адренорецепторів припиняють, застосування блокатора β-адренорецепторів слід відмінити щонайменше за 24 год до цього.
Слід дотримуватися обережності при застосуванні деяких анестетиків, що викликають депресію міокарда.
Пацієнта можна захистити від вагусних реакцій шляхом в/в введення атропіну.
Cерцево-судинні порушення. У цілому блокатори β-адренорецепторів не слід застосовувати у пацієнтів з нелікованою застійною серцевою недостатністю, якщо тільки їхній стан не було стабілізовано.
Пацієнтам із серцевою ішемією лікування блокаторами β-адренорецепторів слід припиняти поступово, тобто протягом 1–2 тиж. За необхідності одночасно слід розпочати замісну терапію, щоб запобігти загостренню стенокардії.
Антагоністи β-адренергічних рецепторів можуть викликати брадикардію — якщо частота пульсу знижується <50–55 уд./хв у спокої та/або у пацієнта наявні симптоми, що вказують на брадикардію, дозу слід знизити.
Антагоністи β-адренергічних рецепторів необхідно застосовувати з обережністю:
– пацієнтам з порушеннями периферичного кровообігу (хвороба Рейно або синдром переміжної кульгавості), оскільки може виникати загострення цих порушень;
– пацієнтам з AV-блокадою І ступеня — через негативний вплив блокаторів β-адренорецепторів на час AV-провідності;
– пацієнтам зі стенокардією Принцметала — через спазм коронарних артерій, який зумовлений активізацією α-рецепторів на фоні блокади β-рецепторів: блокатори β-адренорецепторів можуть збільшувати кількість і тривалість нападів стенокардії.
У цілому не рекомендується комбінація небівололу з блокаторами кальцієвих каналів типу верапамілу та дилтіазему з антиаритмічними препаратами І класу та антигіпертензивними засобами центральної дії.
Mетаболічні/ендокринні порушення. Небіволол не впливає на рівні глюкози у діабетиків. Однак під час лікування необхідна обережність, оскільки небіволол може маскувати симптоми гіпоглікемії (тахікардія, часте серцебиття).
Блокатори β-адренорецепторів можуть маскувати симптоми тахікардії при гіпертиреоїдизмі. Раптова відміна препарату може збільшувати вираженість симптомів.
Респіраторні порушення. Пацієнтам із хронічними обструктивними легеневими порушеннями антагоністи β-адренорецепторів слід призначати з обережністю, оскільки обструкція дихальних шляхів може загостритися.
Інші. Пацієнти із псоріазом в анамнезі повинні застосовувати антагоністи β-адренорецепторів тільки після ретельної оцінки доцільності.
Антагоністи β-адренорецепторів можуть підсилювати чутливість до алергенів та серйозність анафілактичних реакцій.
Гідрохлоротіазид
Ниркові порушення. Максимального ефекту від застосування тіазидних діуретиків можна очікувати лише за відсутності порушень функції нирок. У пацієнтів з нирковою дисфункцією тіазиди можуть підсилювати азотемію. У пацієнтів з порушеннями функції нирок можуть розвинутися кумулятивні ефекти активної субстанції. За очевидного прогресування порушень функції нирок, що виявляться у зростанні рівня небілкового азоту, необхідна ретельна переоцінка терапії щодо відміни діуретика.
Mетаболічні та ендокринні ефекти. Tерапія тіазидами може порушувати толерантність до глюкози. Може бути необхідна корекція дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Протягом терапії тіазидом може виявитися латентний цукровий діабет.
Із застосуванням терапії тіазидними діуретиками пов’язане підвищення рівнів ХС та ТГ. Терапія тіазидами у деяких пацієнтів може посилювати гіперурикемію та/або подагру.
Порушення балансу електролітів. У будь-якого пацієнта, що отримує терапію діуретиками, слід із відповідною періодичністю визначати рівень електролітів у сироватці крові.
Тіазиди, включно з гідрохлоротіазидом, можуть викликати порушення балансу рідини або електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушення балансу рідини або електролітів є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, запаморочення, збудження, біль або судоми м’язів, м’язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та шлунково-кишкові порушення, такі як нудота або блювання.
Ризик гіпокаліємії найвищий у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів зі швидким діурезом, у разі неадекватного перорального надходження електролітів та у пацієнтів, що отримують одночасну терапію кортикостероїдами або AКТГ. Особливо високий ризик гіпокаліємії існує у пацієнтів із синдромом пролонгації Q–T, уродженим або ятрогенним. Гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність глікозидів дигіталісу та ризик серцевої аритмії. Для пацієнтів з ризиком гіпокаліємії показаний частіший контроль рівня калію у плазмі крові, починаючи через тиждень після початку терапії.
За спекотної погоди у пацієнтів, схильних до набряків, може виникати слабка гіпонатріємія. Дефіцит хлору зазвичай є незначним і не потребує лікування.
Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею та викликати періодичне слабке підвищення рівня кальцію в сироватці крові за відсутності встановлених порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Перед проведенням аналізу паратиреоїдної функції застосування тіазидів слід припинити.
Показано, що тіазиди підвищують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Червоний вовчак. Повідомлялося, що при застосуванні тіазидів відбувається загострення або активація системного червоного вовчака.
Aнтидопінговий тест. Гідрохлоротіазид, що міститься в цьому лікарському засобі, може спричиняти позитивний результат антидопінгового тесту.
Інше. У пацієнтів з алергією або БА в анамнезі чи без таких можуть виникати реакції чутливості.
Зрідка при застосуванні тіазидних діуретиків повідомляли про реакції фоточутливості. Якщо при лікуванні виникають реакції фоточутливості, рекомендується припинити терапію. Якщо визнано за необхідне поновити лікування, рекомендується захищати відповідні поверхні від сонячного або штучного УФ-випромінювання.
Гостра закритокутова глаукома. Гідрохлоротіазид, що є сульфонамідом, пов’язували з реакцією ідіосинкразії, що призводила до гострої перехідної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гостре зниження гостроти зору або появу болю в очах. Вони виникають зазвичай протягом проміжку часу від декількох годин до 1 тиж після початку лікування. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до стійкої втрати зору.
Насамперед потрібно якомога швидше відмінити гідрохлоротіазид. Якщо внутрішньоочний тиск не контролюється, може бути необхідним негайне терапевтичне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку закритокутової глаукоми також є наявність в анамнезі алергії на сульфаніламіди або пеніциліни.
Йод, зв’язаний з білком. Тіазиди можуть знижувати рівень зв’язаного з білком йоду без ознак порушення з боку щитоподібної залози.
Немеланомний рак шкіри. Результати фармакоепідеміологічних досліджень показали супутній дозозалежний зв’язок між застосуванням гідрохлоротіазиду та виникненням базальноклітинної та плоскоклітинної карциноми. Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може бути причиною розвитку таких захворювань. Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід поінформувати щодо ризику виникнення немеланомного раку шкіри та рекомендувати їм регулярно перевіряти шкіру на предмет нових вогнищ ураження, змін в уже наявних, а також повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.
Підозрілі ураження шкіри підлягають гістологічному дослідженню за допомогою біопсії.
Пацієнтам слід рекомендувати обмежити перебування під сонячними та УФ-променями та використовувати належний захист у разі перебування під сонячними та УФ-променями з метою мінімізації ризику розвитку раку шкіри.
Доцільність застосування гідрохлоротіазиду також слід ретельно переглянути для пацієнтів з раком шкіри в анамнезі (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Допоміжні речовини. Небіар Плюс містить лактози моногідрат. Цей лікарський засіб не слід приймати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням абсорбції глюкози-галактози.
Застосування у період вагітності та годування грудьми
Застосування при вагітності. Відсутні достатні дані щодо застосування препарату Небіар Плюс 5/12,5 у вагітних. Дослідження на тваринах двох окремих компонентів недостатні для встановлення впливу комбінації небівололу та гідрохлоротіазиду на репродуктивну функцію.
Небіволол. Для виявлення потенційної небезпеки небівололу даних про його застосування у вагітних недостатньо. Однак передбачається, що небіволол може негативно впливати на вагітність та плід/новонародженого. У цілому блокатори β-адренорецепторів знижують плацентарну перфузію, з чим пов’язані затримка зростання, внутрішньоутробна смерть, викидень або передчасні пологи. У плода/новонародженого можуть виникати побічні ефекти (наприклад гіпоглікемія та брадикардія). Якщо лікування блокаторами β-адренорецепторів необхідне, бажано застосовувати β₁-селективні блокатори адренорецепторів.
Небіволол не слід застосовувати у вагітних без нагальної потреби. Якщо лікування небівололом визнано необхідним, слід контролювати матково-плацентарний кровотік та зростання плода. У разі загрозливих впливів на перебіг вагітності або плід необхідно застосовувати альтернативне лікування. Слід проводити ретельний моніторинг стану новонародженого. На симптоми гіпоглікемії та брадикардії в цілому слід очікувати в перші 3 дні.
Гідрохлоротіазид. Досвід застосування гідрохлоротіазиду у вагітних обмежений, особливо щодо застосування в І триместр. Дослідження на тваринах є недостатніми.
Гідрохлоротіазид проходить крізь плаценту. Виходячи з механізму фармакологічної дії, його застосування у ІІ та ІІІ триместр може погіршувати фетоплацентарну перфузію та викликати у плода та немовляти такі ефекти, як жовтяниця, порушення балансу електролітів та тромбоцитопенія.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при гестаційному набряку, гестаційній АГ або пізньому токсикозі вагітної через ризик зменшення об’єму плазми та плацентарної гіпоперфузії без корисного впливу на перебіг хвороби.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при есенціальній АГ у вагітних, за винятком рідкісних ситуацій, коли не можна застосовувати інше лікування.
Застосування при годуванні грудьми. Невідомо, чи потрапляє небіволол у грудне молоко людини. Дослідження на тваринах показали, що небіволол потрапляє у грудне молоко. Більшість блокаторів β-адренорецепторів, особливо ліпофільні сполуки типу небівололу, проникають у грудне молоко, хоча і різною мірою.
Гідрохлоротіазид потрапляє у грудне молоко людини в невеликій кількості. Високі дози тіазидів, що викликають інтенсивний діурез, можуть пригнічувати вироблення молока.
Застосовувати лікарський засіб Небіар Плюс у період годування грудьми не рекомендовано.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими технічними засобами не проводилися. Однак при керуванні транспортними засобами та роботі з технічними засобами слід взяти до уваги, що при антигіпертензивній терапії можуть іноді виникати запаморочення та втомленість.

фармакодинамічні взаємодії
Небіволол. Нижчезазначені взаємодії стосуються в цілому антагоністів β-адренергічних рецепторів.
Комбінації, що не рекомендуються
Антиаритмічні препарати I класу (гуїнідин, гідрогуїнідин, сибензолін, флекаїнідин, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон). Можуть підвищуватися вплив на час AV-провідності та негативний інотропний ефект.
Блокатори кальцієвих каналів типу верапамілу/дилтіазему. Негативний вплив на скоротність та AV-провідність. В/в введення верапамілу пацієнтам, що лікуються блокаторами β-адренорецепторів, може призводити до тяжкої гіпотензії та AV-блокади.
Антигіпертензивні засоби центральної дії (клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа, рилменідин). Одночасне застосування антигіпертензивних засобів центральної дії може погіршити серцеву недостатність через зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС та серцевого викиду, вазодилатація). Раптова відміна, особливо перед припиненням застосування блокаторів β-адренорецепторів, підвищує ризик «рикошетної» гіпертензії.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю
Антиаритмічні препарати III класу (аміодарон). Може потенціюватися вплив на час AV-провідності.
Анестетики — летючі галогени. Одночасне застосування блокаторів β-адренорецепторів та анестетиків може зменшувати вираженість рефлекторної тахікардії та підвищувати ризик артеріальної гіпотензії. Слід уникати раптової відміни лікування блокаторами β-адренорецепторів. Необхідно поінформувати анестезіолога, якщо пацієнт отримує Небіар Плюс.
Інсулін та пероральні антидіабетичні препарати. Хоча небіволол не впливає на рівень глюкози, одночасне застосування може маскувати певні симптоми гіпоглікемії (часте серцебиття, тахікардія).
Взаємодії, які слід враховувати
Глікозиди дигіталісу. Одночасне застосування може збільшувати час AV-провідності. У клінічних випробуваннях небівололу не встановлено жодних проявів взаємодії. Небіволол не впливає на кінетику дигоксину.
Антагоністи кальцію дигідропіридинового типу (амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін). Одночасне застосування підвищує ризик артеріальної гіпотензії; не можна виключити ризику подальшого погіршення насосної функції шлуночків у пацієнтів із серцевою недостатністю.
Антипсихотичні засоби, антидепресанти (трициклічні агенти, барбітурати та фенотіазини). Одночасне застосування може підвищувати гіпотензивний ефект блокаторів β-адренорецепторів (адитивний ефект).
НПЗП. Не впливають на антигіпертензивну дію небівололу.
Симпатоміметичні агенти. Одночасне застосування може протидіяти ефекту блокаторів β-адренорецепторів. β-адренергічні засоби можуть призводити до нерезистентної α-адренергічної активності симпатоміметичних агентів як із α-, так і з β-адренергічними ефектами (ризик артеріальної гіпертензії, серйозної брадикардії та серцевої блокади).
Гідрохлоротіазид
Одночасне застосування не рекомендується
Літій. Тіазиди знижують ренальний кліренс літію, таким чином, при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом ризик токсичності літію зростає. Тому застосування лікарського засобу Небіар Плюс у комбінації з літієм не рекомендується. Якщо ж застосування такої комбінації визнано необхідним, рекомендується ретельний моніторинг рівня літію у плазмі крові.
Лікарські препарати, що впливають на рівень калію. Властивий гідрохлоротіазиду ефект зниження вмісту калію може посилитися при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, з якими пов’язані втрата калію та гіпокаліємія (наприклад інші калійуретичні діуретики, проносні засоби, кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (AКТГ), амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G натрію або похідні саліцилової кислоти). Тому таке поєднане застосування не рекомендується.
Одночасне застосування потребує обережності
НПЗП (наприклад ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП) можуть знижувати антигіпертензивний ефект тіазидних діуретиків.
Cолі кальцію. Tіазидні діуретики можуть підвищувати рівні кальцію в сироватці крові через зниження екскреції. Якщо необхідно призначити кальцієві добавки, слід контролювати рівень кальцію у плазмі крові та коригувати його відповідним чином.
Глікозиди дигіталісу. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, обумовлені тіазидами, можуть призводити до появи серцевої аритмії, викликаної дигіталісом.
Лікарські засоби, на які впливають зміни вмісту калію у плазмі крові. Рекомендується моніторинг сироваткового калію та ЕКГ, коли Небіар Плюс застосовують із препаратами, на які впливають зміни вмісту калію в сироватці крові (наприклад глікозиди дигіталісу та антиаритмічні препарати), та з препаратами, що викликають torsades de pointes (шлуночкова тахікардія) (включно з деякими антиаритмічними засобами), оскільки гіпокаліємія є фактором ризику розвитку torsades de pointes (шлуночкова тахікардія):
– антиаритмічні препарати Ia класу (наприклад гуїнідин, гідрогуїнідин, дизопірамід);
– антиаритмічні препарати III класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
– деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімоїд, галоперидол, дроперидол);
– інші, наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин в/в, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін в/в.
Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин). Гідрохлоротіазид може потенціювати ефект недеполяризуючих релаксантів скелетних м’язів.
Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Лікування тіазидом може впливати на толерантність до глюкози. Може бути потрібна корекція дози антидіабетичного препарату.
Метформін. Mетформін слід застосовувати з обережністю через ризик лактоацидозу у зв’язку з можливим ураженням нирок, пов’язаним із застосуванням гідрохлоротіазиду.
Блокатори β-адренорецепторів та діазоксид. Тіазиди можуть підсилювати гіперглікемічний ефект блокаторів β-адренорецепторів, відмінних від небівололу та діазоксиду.
Пресорні аміни (наприклад норадреналін). Ефект пресорних амінів може знижуватися.
Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол). Може бути необхідна корекція дози препаратів, що знижують рівень сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може потребуватися підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може посилювати реакції підвищеної чутливості до алопуринолу.
Aмантадин. Тіазиди підвищують ризик побічних ефектів, що викликані амантадином.
Саліцилати. У разі застосування високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може підсилювати їх токсичний вплив на ЦНС.
Циклоспорин. Одночасне лікування з циклоспорином підвищує ризик гіперурикемії та ускладнень типу подагри.
Йодовмісні контрастні речовини. У разі дегідратації, викликаної діуретиком, існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препаратів йоду. Перед застосуванням необхідно провести регідратацію пацієнта.
Потенційні взаємодії, що обумовлені як небівололом, так і гідрохлоротіазидом
Інші антигіпертензивні препарати. При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами можуть виникати адитивні гіпотензивні ефекти або потенціювання їх дії.
Aнтипсихотичні засоби, трициклічні антидепресанти, барбітурати, наркотичні препарати та алкоголь. Одночасне застосування препарату Небіар Плюс із цими лікарськими засобами може підсилювати гіпотензивний ефект та/або призводити до постуральної гіпотензії.
Фармакокінетичні взаємодії
Небіволол. Оскільки до метаболізму небівололу залучений ізофермент CYP 2D6, одночасне застосування із субстанціями, що інгібують цей фермент, зокрема з пароксетином, флуоксетином, тіоридазином та хінідином, може призводити до підвищення рівнів небівололу в плазмі крові при підвищеному ризику надмірної брадикардії та побічних ефектів.
Одночасне застосування циметидину підвищує рівні небівололу в плазмі крові без зміни клінічного ефекту. Одночасне застосування ранітидину не впливає на фармакокінетику небівололу. Якщо Небіар Плюс приймають із їжею, а антацид — між прийомами їжі, можна призначати обидва препарати.
Комбінування небівололу з нікардипіном дещо підвищує рівні обох препаратів у плазмі крові без зміни клінічного ефекту. Одночасне застосування алкоголю, фуросеміду або гідрохлоротіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину.
Гідрохлоротіазид. Всмоктування гідрохлоротіазиду порушується за наявності аніонних іонообмінних смол (наприклад смоли колестираміну та колестиполу).
Цитотоксичні засоби. При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та цитотоксичних препаратів (наприклад циклофосфаміду, фторурацилу, метотрексату) слід очікувати підвищення токсичності щодо кісткового мозку (зокрема розвитку гранулоцитопенії).

симптоми. Відсутні дані щодо передозування небівололу. Симптоми передозування блокаторів β-адренорецепторів: брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазм та гостра серцева недостатність.
Із передозуванням гідрохлоротіазиду пов’язані електролітне виснаження (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратація внаслідок надлишкового діурезу. Найпоширенішими симптомами передозування гідрохлоротіазиду є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призводити до м’язових спазмів та/або серцевої аритмії, що пов’язана з одночасним застосуванням глікозидів дигіталісу або відповідних антиаритмічних препаратів.
Лікування. У разі передозування або підвищеної чутливості пацієнт потребує інтенсивної терапії та уважного спостереження. Необхідно контролювати рівень глюкози. Слід проводити моніторинг сироваткових електролітів та креатиніну. Всмоктування залишків препарату, що все ще залишаються у ШКТ, можна попередити шляхом промивання шлунка та застосування активованого вугілля та проносного засобу. Може бути необхідне штучне дихання. Брадикардію або масивні вагусні реакції слід лікувати введенням атропіну або метилатропіну.
Артеріальну гіпотензію та шок слід лікувати введенням плазми/плазмозамінників, а за необхідності — катехоламінів. Необхідно коригувати порушення балансу електролітів. Впливу блокаторів β-адренорецепторів можна протидіяти шляхом повільного в/в введення ізопреналіну гідрохлориду, починаючи з дози 5 мкг/хв, або добутаміну, починаючи з дози 2,5 мкг/хв, до досягнення бажаного ефекту. У тяжких випадках, що важко піддаються лікуванню, ізопреналін слід поєднувати з допаміном. Якщо і це не дає бажаного ефекту, слід розглянути доцільність в/в введення 50–100 мкг/кг глюкагону. У разі потреби ін’єкцію слід повторити протягом години, а потім (за необхідності) провести в/в інфузію 70 мкг/кг/год глюкагону. У вкрай тяжких випадках брадикардії, що є резистентною до лікування, можна встановити штучний водій ритму.

при температурі не вище 25 °С.