Імібацид (Imibacid)

Допоміжна речовина: натрію гідрокарбонат.

Іміпенем - 500 мг

Циластатин - 500 мг

фармакодинаміка. Імібацид складається з двох компонентів: іміпенему, першого представника нового класу β-лактамних антибіотиків — тієнаміцинів, і циластатину, особливого інгібітора ферменту, що блокує метаболізм іміпенему в нирках та істотно підвищує концентрацію незміненого іміпенему в сечовивідних шляхах. Циластатин позбавлений власної антибактеріальної активності і не впливає на антибактеріальну активність іміпенему.
Вагове співвідношення іміпенему й циластатину в препараті Імібацид становить 1:1.
Клас тієнаміцинових антибіотиків, до якого належить іміпенем, характеризується широким спектром потужної бактерицидної дії.
Іміпенем є потужним інгібітором синтезу клітинної стінки бактерії і чинить бактерицидну дію щодо широкого спектра чутливих до нього патогенних мікроорганізмів. Іміпенем виявив свою ефективність при лікуванні багатьох інфекцій, спричинених аеробними та анаеробними грампозитивними та грамнегативними бактеріями, стійкими до цефалоспоринів, у тому числі й до цефазоліну, цефоперазону, цефалотину, цефокситину, цефотаксиму, моксалактаму, цефамандолу, цефтазидиму і цефтріаксону. Значна кількість інфекцій, зумовлених стійкими до аміноглікозидів (гентаміцину, амікацину, тобраміцину) та/або пеніцилінів (ампіциліну, карбеніциліну, пеніциліну G, тикарциліну, піперациліну, азлоциліну, мезлоциліну) збудниками, також піддається лікуванню іміпенемом. Іміпенем не показаний для лікування менінгіту.
Іміпенем разом із новітніми цефалоспоринами та пеніцилінами має широкий спектр дії щодо грамнегативних видів, але його визначною рисою є висока активність щодо грампозитивних видів, яка раніше відмічалася лише у β-лактамних антибіотиків вузького спектра. Спектр активності іміпенему охоплює Pseudomonas aeruginosa, Staphylococcus aureus, Enterococcus faecalis та Bacteroides fragilis, різноманітну за складом і проблемну в клінічному плані групу збудників, зазвичай стійких до інших антибіотиків.
Іміпенем ефективний проти великої кількості мікроорганізмів, таких як Pseudomonas aeruginosa, види Serratia та Enterobacter, які є від природи стійкими до більшості β-лактамних антибіотиків.
До мікроорганізмів, щодо яких Імібацид зазвичай ефективний in vitro, належать:
Грамнегативні аеробні бактерії
Види Achromobacter
Види Acinetobacter (раніше – Mima-Herellea)
Aeromonas hydrophila
Види Alcaligenes
Bordetella bronchicanis
Bordetella bronchiseptica
Bordetella pertussis
Brucella melitensis
Burkholderia pseudomallei (раніше – Pseudomonas pseudomallei)
Burkholderia stutzeri (раніше – Pseudomonas stutzeri)
Види Campylobacter
Види Capnocytophaga
Види Citrobacter
Citrobacter koseri (раніше – Citrobacter diversus)
Citrobacter freundii
Eikenella corrodens
Види Enterobacter
Enterobacter aerogenes
Enterobacter agglomerans
Enterobacter cloacae
Escherichia coli
Gardnerella vaginalis
Haemophilus ducreyi
Haemophilus influenzae (включаючи β–лактамазопродукуючі штами)
Haemophilus parainfluenzae
Hafnia alvei
Види Klebsiella
Klebsiella oxytoca
Klebsiella ozaenae
Klebsiella pneumoniae
Види Moraxella
Morganella morganii (раніше – Proteus morganii)
Neisseria gonorrhoeae (включаючи пеніциліназопродукуючі штами)
Neisseria meningitidis
Види Pasteurella
Pasteurella multocida
Plesiomonas shigelloides
Види Proteus
Proteus mirabilis
Proteus vulgaris
Види Providencia
Providencia alcalifaciens
Providencia rettgeri (раніше – Proteus rettgeri)
Providencia stuartii
Види Pseudomonas*
Pseudomonas fluorescens
Pseudomonas putida
Pseudomonas aeruginosa
Види Salmonella
Salmonella typhi
Види Serratia
Serratia proteamaculans (раніше – Serratia liquefaciens)
Serratia marcescens
Види Shigella
Види Yersinia (раніше – Pasteurella)
Yersinia enterocolitica
Yersinia pseudotuberculosis
*Stenotrophomonas maltophilia (раніше – Xanthomas maltophilia, раніше – Pseudomonas maltophilia) та штами Burkholderia cepacia (раніше – Pseudomonas cepacia) в цілому нечутливі щодо препарату Імібацид.
Грампозитивні аеробні бактерії
Види Bacillus
Enterococcus faecalis
Erysipelothrix rhusiopathiae
Listeria monocytogenes
Види Nocardia
Види Pediococcus
Staphylococcus aureus (включаючи пеніциліназопродукуючі штами)
Staphylococcus epidermidis (включаючи пеніциліназопродукуючі штами)
Staphylococcus saprophyticus
Streptococcus agalactiae
Streptococcus групи С
Streptococcus групи G
Streptococcus pneumoniae
Streptococcus pyogenes
Viridans Streptococci (включаючи α- та γ-гемолітичні штами)
Enterococcus faecium та деякі стійкі до метициліну стафілококи нечутливі до препарату Імібацид.
Грамнегативні анаеробні бактерії
Види Bacteroides
Bacteroides distasonis
Bacteroides fragilis
Bacteroides ovalus
Bacteroides thelaiotaomicron
Bacteroides uniformis
Bacteroides vulgatus
Bilophila wadsworthia
Види Fusobacterium
Fusobacterium necrophorum
Fusobacterium nucleatum
Porphyromonas asaccharolytica (раніше – Bacteroides asaccharolyticus)
Prevotella bivia (раніше – Bacteroides bivius)
Prevotella disiens (раніше – Bacteroides disiens)
Prevotella intermedia (раніше – Bacteroides intermedius)
Prevotella melaninogenica (раніше – Bacteroides melaninogenicus)
Veilonella spp.
Грампозитивні анаеробні бактерії
Види Actinomyces
Види Bifidobacterium
Види Clostridium
Clostridium perfringens
Види Eubacterium
Види Lactoballus
Види Mobiluncus
Microaerophilic streptococcus
Види Peptococcus
Види Peptostreptococcus
Види Propionibacterium (включаючи P. acnes)
Інші
Mycobacterium fortuitum
Mycobacterium smegmatis
Випробування in vitro свідчать, що іміпенем діє синергічно з аміноглікозидами щодо деяких ізолятів Pseudomonas aeruginosa.
Фармакокінетика. У здорових добровольців при в/в інфузії іміпенему/циластатину у дозі 500 мг/500 мг впродовж 20 хв C_max іміпенему у плазмі крові становила 21–58 мкг/мл. T_½ іміпенему із плазми крові — 1 год. Близько 70% застосованого антибіотика виявляли в інтактному вигляді в сечі протягом 10 год, подальшого виведення препарату із сечею не відмічено. При застосуванні іміпенему/циластатину за схемою кожні 6 год не виявлено накопичення іміпенему в плазмі крові або сечі у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Одночасне застосування іміпенему/циластатину і пробенециду призводило до мінімального підвищення рівнів у плазмі крові і T_½ іміпенему з плазми крові. При застосуванні окремо іміпенем метаболізується в нирках дегідропептидазою-І. Індивідуальне відновлення в сечі було в діапазоні 5–40%, в середньому у кількох дослідженнях — 15–20%. Зв’язування іміпенему з протеїнами плазми крові людини становить близько 20%.
Циластатин — специфічний інгібітор ензиму дегідропептидази-І, він ефективно пригнічує метаболізм іміпенему, тому одночасне застосування іміпенему і циластатину дає змогу досягнути терапевтичних антибактеріальних рівнів іміпенему в сечі і плазмі крові. C_max в плазмі крові циластатину після 20-хвилинної в/в інфузії іміпенему/циластатину у дозі 500 мг/500 мг знаходилися в діапазоні 21–55 мкг/мл. T_½ циластатину із плазми крові становить близько 1 год. Близько 70–80% дози циластатину протягом 10 год після застосування іміпенему/циластатину виводиться у незміненому вигляді із сечею. Після цього циластатин не виявлявся в сечі. Близько 10% циластатину виявляли у вигляді метаболіту N-ацетилу, який чинить пригнічувальну дію щодо дегідропептидази, порівнянну з такою материнського препарату. Одночасне застосування іміпенему/циластатину і пробенециду призводило до підвищення удвічі рівня в плазмі крові і T_½ циластатину, але не впливало на виведення з сечею циластатину.
Зв’язування циластатину з білками плазми крові людини становить близько 40%.
Ниркова недостатність. Після введення одноразової в/в дози іміпенему/циластатину 250 мг/250 мг AUC для іміпенему збільшилася відповідно в 1,1; 1,9 та 2,7 раза у пацієнтів з незначною (кліренс креатиніну (CrCL) 50–80 мл/хв/1,73 м²), помірною (CrCL 30–<50 мл/хв/1,73 м²) та тяжкою (CrCL <30 мл/хв/1,73 м²) нирковою недостатністю порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок (CrCL >80 мл/хв/1,73 м²), а AUC для циластатину збільшилася відповідно в 1,6; 2 та 6,2 раза у пацієнтів з незначною, помірною та тяжкою нирковою недостатністю, порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Після введенння одноразової в/в дози іміпенему/циластатину 250 мг/250 мг, застосованої через 24 год після гемодіалізу, AUC для іміпенему та циластатину була більшою відповідно у 3,7 та 16,4 раза порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Виведення із сечею, нирковий кліренс та плазмовий кліренс іміпенему та циластатину після в/в введення іміпенему/циластатину зменшуються разом зі зниженням ниркової функції. Для пацієнтів із порушеннями функції нирок необхідна корекція дози.
Печінкова недостатність. Фармакокінетика іміпенему у пацієнтів з печінковою недостатністю не вивчалася. З огляду на обмежений обсяг печінкового метаболізму іміпенему очікується, що порушення функції печінки не вплине на його фармакокінетику. Тому не рекомендується корекція дози для пацієнтів із порушеннями функції печінки.
Діти. Середній кліренс та V_d для іміпенему були приблизно на 45% вищими у дітей (віком від 3 міс до 14 років) порівняно з дорослими. AUC для іміпенему після застосування дози іміпенему/циластатину 15/15 мг/кг маси тіла у дітей була приблизно на 30% вищою, ніж у дорослих, які одержували дозу 500 мг/500 мг. При більш високій дозі експозиція після застосування 25/25 мг/кг іміпенему/циластатину у дітей була на 9% вищою порівняно з AUC у дорослих, які одержували дозу 1000 мг/1000 мг.
Пацієнти літнього віку. У здорових добровольців літнього віку (віком 65–75 років з нормальною функцією нирок для їхнього віку) фармакокінетика одноразової в/в дози іміпенему/циластатину 500 мг/500 мг, що вводилася впродовж 20 хв, відповідала очікуваним результатам у пацієнтів з незначними порушеннями функції нирок, для яких корекція дози не вважається необхідною. Середні величини T_½ іміпенему та циластатину з плазми крові становили відповідно 91±7 та 69±15 хв. Багаторазовий прийом доз не впливає на фармакокінетику іміпенему або циластатину, і жодної кумуляції іміпенему/циластатину не виявлено.

лікування інфекцій у дорослих та дітей віком від 1 року, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами:
– внутрішньочеревні інфекції;
– інфекції нижніх дихальних шляхів (тяжка пневмонія, включаючи лікарняну та вентиляторасоційовану пневмонію);
– інтранатальні та післяпологові інфекції;
– ускладнені інфекції сечостатевої системи;
– ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин;
– інфекції кісток і суглобів;
– септицемія;
– ендокардит.
Препарат Імібацид можна застосовувати при лікуванні пацієнтів з нейтропенією, що супроводжується лихоманкою, ймовірною причиною виникнення якої є бактеріальна інфекція.
Лікування пацієнтів з бактеріємією, що асоційована або ймовірно асоційована з будь-якою з вищевказаних інфекцій.

рекомендації доз для препарату Імібацид стосуються кількості іміпенему/циластатину, яка буде застосовуватися.
Добову дозу препарату Імібацид визначають, беручи до уваги тип та ступінь тяжкості інфекції, виділений патоген(-и), враховуючи стан функції нирок і масу тіла; дозу розподіляють на декілька рівних введень.
Дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок. Дози для пацієнтів з нормальною функцією нирок (CrCL >70 мл/хв/1,73 м²) і масою тіла ≥70 кг:
– 500 мг/500 мг через кожні 6 год або
– 1000 мг/1000 мг через кожні 8 год або через кожні 6 год.
Для лікування інфекцій, встановленою або ймовірною причиною яких є менш чутливі види бактерій (такі як Pseudomonas aeruginosa), та тяжких інфекцій (наприклад у нейтропенічних пацієнтів з лихоманкою) рекомендується застосування дози 1000 мг/1000 мг через кожні 6 год.
Дозу слід знижувати для пацієнтів:
– із CrCL ≤70 мл/хв/1,73 м² та/або
– з масою тіла <70 кг.
Зниження дози залежно від маси тіла особливо важливе для пацієнтів із значно меншою за 70 кг масою тіла та/або помірною/тяжкою формою порушення функції нирок.
Дозу для пацієнтів, маса тіла яких <70 кг, визначають за допомогою формули:
Фактична маса тіла (кг) × стандартна доза/70 (кг)
Максимальна добова доза не повинна перевищувати 4000 мг/4000 мг/добу.
Дорослі пацієнти із порушеннями функції нирок. Щоб визначити знижену дозу для дорослих пацієнтів із порушеннями функції нирок, необхідно:
1. Визначити загальну добову дозу (тобто 2000/2000, 3000/3000 або 4000/4000 мг), яку зазвичай застосовують у пацієнтів із нормальною функцією нирок.
2. Підібрати необхідний режим введення зниженої дози (табл. 1) відповідно до CrCl пацієнта та тривалість проведення інфузії (див. Спосіб застосування).
Таблиця 1
Дози Імібациду для дорослих хворих із порушеннями функції нирок і масою тіла ≥70 кг*

*Для пацієнтів із масою тіла <70 кг призначену дозу слід пропорційно знижувати.
**При застосуванні дози 500 мг/500 мг у пацієнтів із CrCL 6–20 мл/хв/1,73 м² значно зростає ризик виникнення судом.
Імібацид для в/в введення не слід призначати пацієнтам із CrCL ≤5 мл/хв/1,73 м², якщо впродовж найближчих 48 год їм не проводитимуть гемодіаліз.
Гемодіаліз. При лікуванні пацієнтів з CrCL ≤5 мл/хв/1,73 м², які перебувають на гемодіалізі, застосовують дози, рекомендовані пацієнтам із CrCL 6–20 мл/хв/1,73 м² (див. табл. 1).
Як іміпенем, так і циластатин виводяться впродовж проведення гемодіалізу. Пацієнту необхідно ввести Імібацид одразу ж після сеансу гемодіалізу і надалі вводити препарат кожні 12 год після його закінчення. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі, а особливо ті, у яких основним є захворювання ЦНС, потребують уважного спостереження; призначати Імібацид таким пацієнтам рекомендується тільки за умови, що очікуваний ефект переважає можливий ризик виникнення судом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
На сьогодні існує недостатньо даних щодо застосування іміпенему/циластатину у пацієнтів, які перебувають на перитонеальному діалізі, тому не рекомендується застосовувати його для лікування цієї категорії хворих.
Печінкова недостатність. Корекції дози не потрібно для пацієнтів із порушеннями функції печінки.
Пацієнти літнього віку. Корекції дози не потрібно для пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок.
Діти віком від 1 року. Дітям віком >1 року рекомендована доза становить 15/15 або 25/25 мг/кг/доза через кожні 6 год.
Для лікування інфекцій, встановленою або ймовірною причиною яких є менш чутливі види бактерій (такі як Pseudomonas aeruginosa) та тяжкі інфекції (наприклад у нейтропенічних пацієнтів з лихоманкою), рекомендується застосування дози 25/25 мг/кг через кожні 6 год.
Не рекомендується застосовувати препарат у дітей із порушеннями функції нирок (креатинін в плазмі крові >2 мг/дл) через недостатню кількість клінічних даних.
Спосіб застосування. Одну дозу, що не перевищує 500 мг/500 мг препарату Імібацид для в/в застосування, слід вводити впродовж 20–30 хв. Одну дозу, що перевищує 500 мг/500 мг, слід вводити впродовж 40–60 хв. Якщо у пацієнта під час інфузії з’являється нудота, необхідно знизити швидкість введення препарату.
Приготування р-ну для в/в введення. Імібацид для в/в інфузії випускається у вигляді стерильного порошку у флаконах, що містять 500 мг еквіваленту іміпенему і 500 мг еквіваленту циластатину.
До складу препарату Імібацид як буфер входить бікарбонат натрію, який забезпечує отримання р-ну з рН 6,5–8,5. Ці зміни рН не мають істотного значення, якщо р-н готують і зберігають згідно з наведеними вказівками. У препараті Імібацид для в/в застосування міститься 37,5 мг натрію (1,6 мг-екв).
Стерильний порошок Імібацид слід розводити так, як це зазначено у табл. 2. Отриманий р-н необхідно струшувати до утворення прозорої рідини. Варіативність кольору р-ну від безбарвного до жовтого не впливає на активність препарату.

Приготування р-ну Імібацид у флаконах об’ємом 30 мл. Вміст флакона потрібно суспендувати та довести до 100 мл відповідним р-ном для інфузій.
Рекомендується додати близько 10 мл 0,9% р-ну натрію хлориду у флакон. За виняткових обставин, коли 0,9% р-н натрію хлориду не можна застосовувати з клінічних причин, як розчинник можна застосовувати 5% р-н глюкози.
Добре струсити та перенести суспензію, що утворилася, в ємність з р-ном для інфузій.
Попередження: суспензія не є готовим р-ном для інфузій.
Повторити процедуру, додавши знову 10 мл р-ну для інфузій для того, щоб увесь вміст флакона перейшов у р-н для інфузій. Суміш, що утворилася, потрібно струшувати, доки вона не стане прозорою.
Концентрація відновленого р-ну після вищевказаної процедури становить близько 5 мг/мл іміпенему та циластатину.
Розведені р-ни слід негайно застосовувати. Період між початком відновлення та закінченням в/в інфузії не повинен перевищувати 2 год.

– підвищена чутливість до іміпенему, циластатину або будь-якого іншого компонента препарату;
– підвищена чутливість до інших карбапенемів;
– гострі прояви підвищеної чутливості (наприклад анафілактичні реакції, реакції шкіри тяжкого ступеня) до інших β-лактамних антибіотиків (наприклад до пеніцилінів або цефалоспоринів).

з боку ШКТ: діарея, блювання, нудота (медикаментасоційовані нудота та/або блювання частіше виникають у пацієнтів із гранулоцитопенією, ніж у пацієнтів без гранулоцитопенії, що лікувалися іміпенемом/циластатином); зміна кольору зубів та/або язика; геморагічний коліт, біль у животі, печія, глосит, гіпертрофія сосочків язика, підвищене слиновиділення.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівнів трансаміназ, ЛФ в плазмі крові; печінкова недостатність, гепатит; блискавичний гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип (наприклад екзантематозний); кропив’янка, свербіж; токсичний епідермальний некроліз, ангіоедема, синдром Стівенса — Джонсона, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит; гіпергідроз, зміни структури шкіри.
Судинні розлади: тромбофлебіт; артеріальна гіпотензія; припливи.
Кардіальні порушення: ціаноз, тахікардія, пальпітація.
Система кровотворення: еозинофілія; панцитопенія, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, тромбоцитоз; агранулоцитоз; гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: диспное, гіпервентиляція, фарингеальний біль.
З боку сечовидільної системи: ГНН, олігурія/анурія, поліурія, зміна кольору сечі (безпечна, не слід плутати з гематурією).
Роль іміпенему/циластатину у змінах функції нирок важко оцінити, оскільки зазвичай були наявні фактори, що зумовлюють схильність до преренальної азотемії або погіршення ниркової функції.
З боку нервової системи: судоми, міоклонічна активність, запаморочення, сонливість; енцефалопатія, парестезія, фокальний тремор, спотворення смаку; загострення міастенії гравіс, головний біль; ажитація, дискінезія.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції.
З боку органа слуху та рівноваги: втрата слуху; вертиго, шум у вухах.
З боку опорно-рухової системи: поліартралгія, біль у торакальній ділянці хребта.
З боку репродуктивної системи: генітальний свербіж.
З боку психіки: психічні порушення, включаючи галюцинації та стани сплутаності свідомості.
Інфекції та інвазії: псевдомембранозний коліт, кандидоз; гастроентерит.
Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: лихоманка, місцевий біль та індурація в місці ін’єкції, еритема в місці ін’єкції; дискомфорт у ділянці грудної клітки, астенія/слабкість.
Лабораторні дослідження: позитивна пряма проба Кумбса, подовження протромбінового часу, зниження рівня гемоглобіну, підвищення рівня білірубіну, креатиніну в плазмі крові, рівня азоту сечовини в крові.

загальні рекомендації. При виборі іміпенему/циластатину для лікування конкретного пацієнта необхідно оцінити доцільність застосування карбапенемів, беручи до уваги такі фактори, як тяжкість інфекції, поширеність резистентності до інших відповідних антибактеріальних засобів і ризик вибору його для лікування інфекцій, викликаних карбапенемрезистентними бактеріями.
Реакції гіперчутливості. Відомі деякі клінічні та лабораторні дані, які вказують на часткову перехресну алергію між іміпенемом/циластатином та іншими β-лактамними антибіотиками, пеніцилінами та цефалоспоринами. Тяжкі, іноді з летальним наслідком, реакції гіперчутливості (включаючи анафілаксію) відмічали при застосуванні більшості β-лактамних антибіотиків. Перед початком терапії препаратом слід ретельно вивчити анамнез пацієнта на наявність попередніх реакцій гіперчутливості до карбопенемів, пеніцилінів, цефалоспоринів, інших β-лактамних антибіотиків та інших алергенів. При виникненні будь-якої алергічної реакції прийом препарату слід негайно припинити і вжити відповідних заходів. Серйозні анафілактичні реакції потребують невідкладної терапії.
Печінка. Під час лікування іміпенемом/циластатином слід ретельно контролювати функцію печінки через ризик печінкової токсичності (підвищення рівня трансаміназ, печінкова недостатність і блискавичний гепатит).
Пацієнтам з існуючими раніше захворюваннями печінки слід контролювати функцію печінки під час лікування іміпенемом/циластатином. Немає потреби в корекції дози.
Вплив на результати серологічних досліджень. Під час лікування іміпенемом/циластатином можлива позитивна пряма або непряма проба Кумбса.
Антибактеріальний спектр. Перш ніж розпочинати будь-яке емпіричне лікування, слід враховувати антибактеріальний спектр іміпенему/циластатину, особливо при станах, що становлять загрозу для життя пацієнта. Крім того, слід дотримуватися обережності через обмежену чутливість певних патогенів (асоційованих, наприклад, з бактеріальними інфекціями шкіри та м’яких тканин) до іміпенему/циластатину.
Застосування іміпенему/циластатину є доцільним для лікування цих типів інфекцій, тільки якщо конкретний патоген був уже задокументований і відомий як чутливий або коли існують дуже серйозні підстави вважати, що найбільш імовірний патоген(-и) є чутливим(-и) для такого лікування. Одночасне застосування цього засобу проти стійкого до метициліну Staphylococcus aureus (MRSA) може бути показане, коли підозрюється або доведена участь MRSA-інфекцій при затверджених показаннях. Поєднане застосування аміноглікозиду може бути показане, коли підозрюється або доведена участь інфекцій Pseudomonas aeruginosa при затверджених показаннях.
Clostridium difficile. Антибіотикасоційований коліт та псевдомембранозний коліт були зареєстровані як ускладнення при застосуванні майже всіх антибіотиків; тяжкість проявів псевдомембранозного коліту може коливатися від легкої до такої, що загрожує життю, тому важливо розглядати можливість цього діагнозу в усіх пацієнтів, у яких під час або після застосування антибіотика виникла діарея. Слід розглядати можливість припинення терапії іміпенемом/циластатином і застосування специфічного лікування Clostridium difficile. Не слід призначати лікарські засоби, що пригнічують перистальтику. Необхідно з обережністю призначати антибіотики пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями, особливо колітом, в анамнезі.
Порушення функції нирок. Іміпенем/циластатин накопичується у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Можуть виникати побічні реакції з боку ЦНС, якщо доза не коригується з огляду на функцію нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ та підрозділ ЦНС цього розділу).
Іміпенем/циластатин не показаний для лікування пацієнтів із CrCL ≤5 мл/хв/1,73 м², за винятком тих випадків, коли через 48 год буде проведено гемодіаліз. Для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, препарат рекомендується тільки тоді, коли позитивні результати лікування перевищують потенційний ризик розвитку судом.
ЦНС. Препарати іміпенему/циластатину не рекомендовані для лікування менінгіту.
Як і при терапії іншими антибіотиками групи β-лактамів, при застосуванні іміпенему/циластатину описані такі побічні ефекти з боку ЦНС, як міоклонія, сплутаність свідомості або судоми, особливо при перевищенні рекомендованих доз, що залежать від функції нирок та маси тіла. Зазвичай подібні розлади реєструвалися у пацієнтів з ураженнями ЦНС (наприклад травмами головного мозку або нападами судом в анамнезі) та/або у пацієнтів із порушеннями функції нирок, у яких можлива кумуляція препарату в організмі. Тому вкрай необхідно суворо дотримуватися рекомендованих доз та лікувального режиму, особливо у пацієнтів подібного профілю. Терапію протисудомними препаратами слід продовжити у пацієнтів із судомами в анамнезі.
Особливо уважно слід ставитися до неврологічних симптомів або судом у дітей з відомими факторами ризику розвитку судом або які отримують одночасно лікування лікарськими засобами для зниження інтенсивності судом.
Якщо в процесі лікування препаратом виникають фокальний тремор, міоклонія або судомні напади, пацієнти повинні пройти неврологічне обстеженння з призначенням протисудомної терапії, якщо до цього її не було призначено. Якщо симптоми порушень з боку ЦНС зберігаються, дозу препарату іміпенему/циластатину слід знизити або зовсім його відмінити.
Натрій. Препарат Імібацид 500 мг/500 мг містить 37,6 мг натрію (1,6 мг-екв), що слід враховувати пацієнтам, які перебувають на контрольованій натрієвій (безсольовій) дієті.
Несумісність. Імібацид для в/в введення хімічно несумісний з лактатами (солями молочної кислоти) і не повинен розводитися розчинниками, до складу яких вони входять. Незважаючи на це, Імібацид можна вводити через ту ж в/в систему, через яку здійснюється інфузія р-нів лактату.
Імібацид для в/в введення не дозволяється змішувати з іншими антибіотиками.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Застосування препарату для лікування вагітних належним чином не вивчене, тому призначати його під час вагітності можна тільки у разі, якщо очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода.
Період годування грудьми. Іміпенем та циластатин екскретуються в невеликій кількості у грудне молоко. У разі необхідності застосування препарату годування грудьми слід припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Враховуючи ризик виникнення таких побічних явищ, як галюцинації, сонливість, запаморочення, вертиго, слід уникати керування транспортними засобами та іншими механізмами при застосуванні препарату.
Діти. Оскільки недостатньо клінічних даних, не рекомендовано застосовувати Імібацид у дітей віком до 1 року та дітей із порушеннями функції нирок (креатинін в плазмі крові >2 мг/дл) (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

ганцикловір. У пацієнтів, які застосовували ганцикловір разом з іміпенемом/циластатином для в/в застосування, відмічалися генералізовані судоми. Ці препарати можна застосовувати одночасно тільки у разі, коли очікувана користь від застосування переважає можливі ризики.
Вальпроєва кислота/натрію вальпроат. Були повідомлення про зниження рівня вальпроєвої кислоти у плазмі крові при одночасному застосуванні з карбапенемами, що може призвести до неадекватного протисудомного контролю і раптових судом. Тому не рекомендується одночасне застосування іміпенему та вальпроєвої кислоти/натрію вальпроату. Слід розглядати альтернативну антибактеріальну або антиконвульсивну терапію.
Пероральні антикоагулянти. Одночасне застосування антибіотиків з варфарином може збільшити вираженість його антикоагуляційних ефектів. Ризик може змінюватися залежно від типу інфекції, віку та загального стану пацієнта, тому вплив антибіотика на збільшення міжнародного нормалізованого відношення важко оцінити. Рекомендується проводити частий моніторинг міжнародного нормалізованого відношення під час та деякий час після одночасного застосування антибіотиків з пероральними антикоагулянтами.
Пробенецид. Поєднане застосування іміпенему/циластатину та пробенециду призводило до мінімального підвищення концентрації іміпенему у плазмі крові та Т_½ іміпенему з плазми крові. Виведення із сечею активного (неметаболізованого) іміпенему зменшувалося приблизно до 60% дози, коли іміпенем/циластатин застосовувався з пробенецидом. Одночасне застосування іміпенему/циластатину та пробенециду подвоювало рівень циластатину у плазмі крові та Т_½ циластатину, але не виявляло жодного ефекту на виведення циластатину із сечею.

симптоми передозування, що можуть виникати, узгоджуються із профілем побічних реакцій; вони можуть включати судоми, сплутаність свідомості, тремор, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію, брадикардію.
Немає специфічної інформації щодо лікування при передозуванні іміпенему/циластатину. Іміпенем/циластатин видаляється шляхом гемодіалізу. Однак ефективність цієї процедури при передозуванні не встановлена. Лікування симптоматичне.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. У недоступному для дітей місці.