Глюкосат (Glucosat)
2 мл розчину (ампула А) містить глюкозаміну сульфат натрію хлорид 502,5 мг, еквівалентно: глюкозаміну сульфату 400 мг та натрію хлориду 102,5 мг;
допоміжні речовини: лідокаїну гідрохлорид, вода для ін’єкцій;
розчинник (ампула В) містить: допоміжні речовини: діетаноламін, вода для ін’єкцій.
Глюкозаміну сульфат натрію хлорид - 502,5 мг
фармакодинаміка. Діюча речовина глюкозаміну сульфат являє собою сіль аміномоносахариду глюкозаміну, який за фізіологічних умов міститься в організмі людини і використовується разом із сульфатами для біосинтезу гіалуронової кислоти синовіальної рідини та глікозаміногліканів основної субстанції суглобового хряща.
Таким чином, механізм дії глюкозаміну сульфату полягає у стимуляції синтезу глікозаміногліканів і суглобових протеогліканів. Крім того, глюкозамін чинить протизапальну дію та пригнічує процес руйнування суглобового хряща, головним чином завдяки проявам власних метаболічних властивостей, здатності до пригнічення активності інтерлейкіну-1 (IL-1), що, з одного боку, впливає на симптоми остеоартриту, а з іншого боку — затримує структурні пошкодження суглобів, про що свідчать дані довгострокових клінічних досліджень.
За даними початкових досліджень in vitro та in vivo, екзогенне введення глюкозаміну сульфату стимулює біосинтез протеогліканів, який є недостатнім при остеоартриті, сприяє фіксації іонів сірки при синтезі глікозаміногліканів і покращує трофіку суглобового хряща.
Наступні дослідження показали, що глюкозаміну сульфат пригнічує синтез речовин, які руйнують тканини, таких як супероксидні радикали, а також активність лізосомальних ферментів на додачу до ферментів, здатних руйнувати тканину суглобового хряща, таких як колагенази та фосфоліпази А2. Означена дія спричиняє помірний протизапальний ефект, який відмічають у моделях на тваринах in vivo, у тому числі в деяких випадках при експериментальному остеоартриті, навіть без пригнічення ЦОГ, на відміну від НПЗП.
Пізніші дослідження показали, що більшість наведених вище метаболічних і протизапальних ефектів можуть бути пов’язані з пригніченням трансдукції внутрішньоклітинного сигналу стимуляції IL-1, одного з цитокінів, залучених до патогенезу остеоартриту, з наступним пригніченням генної транскрипції, індукованої цитокіном. Глюкозаміну сульфат при концентрації в плазмі та в синовіальній рідині, зафіксованій у пацієнтів з остеоартритом, може фактично інгібувати індуковану IL-1 генну експресію серії прозапальних ферментів у тканинах суглобів, а також продегенеративних ферментів у хрящі, таких як деякі металопротеази, включаючи агреканази. Можливий вплив іонів сірки на згадані фармакодинамічні властивості глюкозаміну остаточно не з’ясований.
Усі перераховані вище властивості чинять сприятливий вплив на дегенеративні процеси в хрящах, які лежать в основі патогенезу остеоартриту, а також на клінічну картину захворювання.
Короткострокові дослідження та дослідження середньої тривалості показали, що ефективність глюкозаміну сульфату відносно симптомів остеоартриту проявляється вже через 2–3 тиж після початку його застосування.
З іншого боку, ефективність лікування глюкозаміну сульфатом, порівняно зі звичайними анальгетиками і НПЗП, оптимальна після курсу безперервного застосування протягом 6 міс або після курсу застосування протягом 3 міс з очевидним ефектом післядії протягом 2 міс після відміни.
Результати клінічних досліджень щоденного безперервного лікування протягом 3 років свідчать про прогресивне підвищення його ефективності, зважаючи на симптоми та уповільнення структурного пошкодження суглобів, що підтверджується за допомогою рентгену.
Глюкозаміну сульфат продемонстрував добру переносимість. Будь-якого істотного впливу глюкозаміну сульфату на серцево-судинну, дихальну, вегетативну нервову систему або ЦНС не виявлено.
Фармакокінетика. Дослідження, проведені у людей та на тваринах, показали, що після прийому 14С-глюкозаміну перорально радіоактивно мічені елементи швидко і майже повністю всмоктуються на системному рівні. У людини всмоктується близько 90% радіоактивно міченої дози препарату. Абсолютна біодоступність глюкозаміну у щурів після введення глюкозаміну сульфату перорально становила 26% внаслідок ефекту першого проходження через печінку. Абсолютна біодоступність у людини невідома, але, відповідно до алометричних розрахунків, вона аналогічна тій, що відмічається у щурів, тобто 20–30%.
У здорових добровольців після багаторазового прийому всередину глюкозаміну сульфату в дозі 1500 мг/добу максимальна рівноважна концентрація в плазмі крові (Cmax,ss) становила 1602 ± 425 нг/мл (8,9 µM). Така концентрація досягалася через 1,5–4 год (медіана: 3 год) після введення (tmax). У рівноважному стані показник AUC плазматичних концентрацій відносно часу становив 14564 ± 4138 нг · год/мл. Ці параметри були отримані при застосуванні лікарського засобу натще, тому невідомо, чи здатний прийом їжі значною мірою вплинути на всмоктування препарату.
При пероральному застосуванні після абсорбції глюкозамін в основному розподіляється в позасудинному середовищі (у тому числі в синовіальній рідині), об’єм розподілу приблизно в 37 разів більший, ніж загальна кількість води в тілі людини. Зв’язування глюкозаміну з білками не виявлене.
Метаболічний профіль глюкозаміну не досліджувався, оскільки цей лікарський засіб як натуральна речовина, яка міститься в організмі людини, використовується для біосинтезу деяких компонентів суглобового хряща.
Встановлено лише кінцевий елімінаційний T½ глюкозаміну з плазми крові людини, виходячи з результатів дослідження рівнів глюкозаміну в плазмі крові, які були вимірюваними протягом 48 год після перорального прийому лікарського засобу. Розраховане значення становило близько 15 год.
Після перорального застосування 14С-глюкозаміну виведення із сечею радіоактивно мічених елементів у людини становило 10 ± 9% введеної дози, у той час як екскреція з калом становила 11,3 ± 0,1%. Рівень екскреції незміненого глюкозаміну з сечею у людини після перорального застосування в середньому був низьким (близько 1% введеної дози). Ці результати вказують, що нирки не відіграють істотної ролі у виведенні глюкозаміну та/або його метаболітів та/або продуктів його розпаду.
При багаторазовому застосуванні в дозі 750–1500 мг 1 р/добу фармакокінетика глюкозаміну була лінійною, у той час як при застосуванні в дозі 3000 мг рівні глюкозаміну в плазмі крові були нижчими, ніж очікувалося відповідно до підвищення дози. Фармакокінетика глюкозаміну в рівноважному стані не залежала від часу, без кумуляції або зниження біодоступності, порівняно з фармакокінетичним профілем, що виявлений після одноразового введення.
Фармакокінетика глюкозаміну у чоловіків і жінок аналогічна, відмінностей фармакокінетики у здорових добровольців і у пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба не встановлено. У останніх середня концентрація в плазмі крові через 3 год після прийому останньої дози 1500 мг, при багаторазовому застосуванні 1 р/добу, становила 7,2 µM та була подібною до виявленої у здорових добровольців, у той час як середня концентрація в синовіальній рідині була тільки на 25% нижчою і, отже, також знаходилася в діапазоні 10 µM. У пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю фармакокінетика глюкозаміну не досліджувалася, оскільки, враховуючи профіль безпеки препарату і незначну участь нирок в елімінації глюкозаміну, зниження дози в цих групах хворих не передбачено.
Рівноважні концентрації глюкозаміну в плазмі крові та в синовіальній рідині після багаторазового застосування 1 р/добу в дозі 1500 мг знаходяться в діапазоні 10 µM і, отже, відповідають тим, для яких було показано фармакологічну активність при дослідженнях в експериментальних моделях in vitro, що підтверджує механізм дії і клінічний ефект лікарського засобу.
лікування симптомів остеоартриту: болю і функціонального обмеження.
для в/м застосування! Препарат не призначений для в/в введення.
Дорослі пацієнти та пацієнти літнього віку. Перед застосуванням змішати розчинник (ампула В 1 мл) з препаратом (ампула А 2 мл) в одному шприці.
Приготований р-н препарату вводити в/м по 3 або 6 мл (р-н А + В) 3 р/тиж, протягом 4–6 тиж.
Наявність жовтуватого забарвлення розчину в ампулі А не впливає на ефективність та переносимість лікарського засобу.
Ін’єкції препарату можна поєднувати з пероральним прийомом препарату у формі порошку для приготування р-ну.
Глюкозамін не показаний для лікування гострого больового синдрому.
Зменшення вираженості симптомів (особливо зменшення больових відчуттів) може відбуватися тільки після декількох тижнів лікування, а в деяких випадках навіть після більш тривалого часу.
Для пацієнтів із порушеннями функції нирок та/або печінки рекомендацій щодо корекції дози не надається, оскільки відповідних досліджень не проводилося.
Діти. Не застосовувати у дітей і підлітків, оскільки безпека та ефективність препарату для таких пацієнтів не встановлені.
індивідуальна підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, схильність до кровотеч.
Препарат Глюкосат не слід застосовувати у пацієнтів з алергією на молюсків, тому що діючу речовину одержують із панцирів молюсків: такі пацієнти більш схильні до розвитку алергічних реакцій на глюкозамін з можливим загостренням симптомів їх захворювання.
До складу ін’єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн, яка має такі протипоказання: кардіогенний шок, виражена артеріальна гіпотензія, тяжкі форми хронічної серцевої недостатності, знижена функція лівого шлуночка, AV-блокада ІІ–ІІІ ступеня, тяжка брадикардія, розлади згортання крові, синдром Вольфа — Паркінсона — Уайта, синдром Адамса — Стокса, судоми в анамнезі, спричинені застосуванням лідокаїну, синдром слабкості синусного вузла, тяжкі порушення функції печінки, гіповолемія, міастенія, інфекції в місці ін’єкції, підвищена чутливість до інших анестетиків амідного типу (оскільки існує підвищений ризик розвитку перехресних реакцій гіперчутливості).
критерії оцінки частоти розвитку побічної реакції лікарського засобу: дуже часто — >1/10, часто — від >1/100 до <1/10, нечасто — від >1/1000 до <1/100, рідко — від >1/10 000 до <1/1000, дуже рідко — <1/10 000, невідомо — частоту неможливо оцінити за доступними даними.
З боку травної системи: часто — біль у животі, метеоризм, диспепсія, діарея, запор, нудота блювання; невідомо — гіперглікемія у пацієнтів з порушеною толерантністю до глюкози;
з боку нервової системи: часто — головний біль, сонливість, підвищена втомлюваність, запаморочення;
з боку імунної системи: невідомо — реакції гіперчутливості, включаючи алергічні реакції, загострення БА;
з боку органа зору: невідомо — розлади зору;
з боку шкіри та її структур: нечасто — еритема, свербіж, висип; невідомо — ангіоневротичний набряк, кропив’янка, випадіння волосся, абсцес;
місцеві реакції: невідомо — реакції у місці введення.
Ін’єкційна форма препарату містить лідокаїн. У виняткових випадках можливі побічні реакції, характерні для цього компонента:
з боку травної системи: нудота, дуже рідко — блювання;
з боку нервової системи: оніміння язика і губ, світлобоязнь, диплопія, головний біль, спутаність свідомості, м’язові посмикування, при застосуванні у високих дозах — шум у вухах, збуджений стан, занепокоєння, парестезії, судоми, втрата свідомості, кома, гіперакузія;
з боку органа зору: порушення зору, кон’юнктивіт; при застосування у високих дозах — ністагм;
психічні розлади: невідомо — порушення сну;
з боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, поперечна блокада серця; невідомо — підвищення АТ; при застосуванні у високих дозах — аритмія, брадикардія, уповільнення провідності серця, зупинка серцевої діяльності, периферична вазодилатація, колапс, тахікардія, біль у ділянці серця;
з боку імунної системи: пригнічення імунної системи, алергічні реакції, включаючи набряк, шкірні реакції, свербіж; дуже рідко — кропив’янка, реакції гіперчутливості, включаючи анафілактоїдні реакції (у тому числі анафілактичний шок), генералізований ексфоліативний дерматит;
з боку дихальної системи: пригнічення дихання або зупинка дихання, задишка;
інші: відчуття жару, холоду або оніміння кінцівок, злоякісна гіпертермія; при застосуванні у високих дозах — риніт;
місцеві реакції: поколювання шкіри в місці ін’єкції, абсцес, відчуття легкого печіння (зникає з розвитком анестезувального ефекту протягом 1 хв), тромбофлебіт.
введення препарату можуть здійснювати тільки медичні працівники.
Слід з обережністю призначати пацієнтам з непереносимістю глюкози. На початку лікування пацієнтам з цукровим діабетом доцільно проводити контроль рівня глюкози в крові.
З обережністю застосовувати препарат при лікуванні пацієнтів з БА, оскільки такі пацієнти більш схильні до розвитку алергічних реакцій на глюкозамін із можливим загостренням їх симптомів.
Одна доза лікарського препарату містить 40,3 мг натрію. Це слід враховувати при призначенні пацієнтам, яким показана сувора безсольова дієта.
Оскільки до складу ін’єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн, перед його застосуванням необхідно провести шкірну пробу на індивідуальну чутливість до препарату, про яку свідчать набряк і почервоніння місця ін’єкції. Щоб уникнути випадкового інтравазального введення препарату, рекомендується проводити аспіраційну пробу.
Безпека застосування анестетиків групи лідокаїну сумнівна у хворих, схильних до злоякісної гіпертермії, тому їх застосування в таких випадках слід уникати.
Перед застосуванням лідокаїну при захворюваннях серця (гіпокаліємія знижує ефективність лідокаїну) необхідно нормалізувати рівень калію в крові та проводити контроль стану серця за допомогою ЕКГ.
Активність КФК в сироватці крові може зрости після в/м ін’єкції препарату, що може призвести до помилки при встановленні діагнозу гострого інфаркту міокарда.
У випадку порушень діяльності синусного вузла, подовження інтервалу P–Q, розширення QRS або у разі виникнення або загострення аритмії дозу потрібно знизити або відмінити препарат.
Слід дотримуватися особливої обережності при застосуванні препарату у пацієнтів з недостатністю кровообігу, артеріальною гіпотензією, аритміями в анамнезі, порушеннями функції печінки та/або нирок помірного ступеня. Через наявність у складі лідокаїну також необхідно дотримуватися обережності при призначенні пацієнтам літнього віку, хворим на епілепсію, при порушенні провідності серця, дихальній недостатності.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Дані щодо застосування препарату у період вагітності або годування грудьми відсутні, тому застосування препарату протипоказано цій категорії пацієнтів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та користуватися іншими механізмами не проводилися. Слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та виконанні робіт, що потребують уваги. У разі появи сонливості, втомлюваності, запаморочення або порушень зору керування транспортними засобами та робота з іншими механізмами заборонена.
слід уникати використання сумішей вмісту ампул препарату з іншими ін’єкційними лікарськими засобами.
Специфічних досліджень лікарської взаємодії не проводилося. Однак, з огляду на фізико-хімічні та фармакокінетичні властивості глюкозаміну сульфату, можна припустити низький потенціал взаємодій. Крім того, встановлено, що глюкозаміну сульфат не призводить ні до пригнічення, ні до підвищення активності основних ферментів цитохрому P450 людини.
Препарат не конкурує за механізми абсорбції, після абсорбції він не зв’язується з білками плазми крові, а метаболізується шляхом включення як ендогенної речовини в протеоглікани або розщеплюється без участі ферментів системи цитохрому, внаслідок чого навряд чи може вступати у взаємодію з іншими лікарськими засобами.
Однак повідомлялося про посилений ефект від застосування кумаринових антикоагулянтів у пацієнтів при одночасному лікуванні глюкозаміном. У зв’язку із цим для таких пацієнтів доцільно проводити контроль параметрів коагуляції.
Препарат сумісний з НПЗП і ГКС.
Можливе посилення шлунково-кишкового всмоктування тетрацикліну.
До складу ін’єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн. Циметидин, пептидин, бупівакаїн, пропранолол, хінідин, дизопірамід, амітриптилін, нортриптилін, хлорпромазин, іміпрамін підвищують рівень лідокаїну в сироватці крові, знижуючи його печінковий метаболізм. Норадреналін має синергічний ефект при взаємодії з лідокаїном.
Слід з обережністю застосовувати інгібітори МАО, оскільки підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії і пролонгується їх місцевоанестезувальна дія.
При одночасному застосуванні з антиаритмічними препаратами класу ІА (у тому числі з хінідином, прокаїнамідом, дизопірамідом) відбувається подовження інтервалу Q–T, у поодиноких випадках можливий розвиток AV-блокади або фібриляції шлуночків.
Послаблюється кардіотонічний ефект застосування серцевих глікозидів.
При одночасному застосуванні із седативними засобами заспокійливі ефекти посилюються.
Фенітоїн посилює кардіодепресивну дію лідокаїну.
При одночасному застосуванні з прокаїнамідом можливі марення, галюцинації.
Лідокаїн може посилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м’язової передачі, оскільки останні знижують провідність нервових імпульсів. Етанол посилює пригнічувальну дію лідокаїну на дихання.
випадків передозування не виявлено. У разі передозування варто провести симптоматичне лікування, спрямоване на відновлення водно-електролітного балансу.
До складу ін’єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн. Першими симптомами передозування лідокаїну гідрохлориду з боку ЦНС можуть бути оніміння язика і губ, збуджений стан, ейфорія, тривожність, шум у вухах, запаморочення, нечіткість зору, ністагм, тремор, депресія, сонливість, втрата свідомості, аж до коми, тоніко-клонічні судоми. Симптомами передозування, пов’язаними з лідокаїну гідрохлоридом, з боку серцево-судинної системи та дихальної функції можуть бути зниження АТ, колапс, AV-блокада та пригнічення дихальної діяльності. Необхідно контролювати серцево-судинну та дихальну функції пацієнта. Зміна цих параметрів може вказувати на передозування препарату, тому пацієнту слід негайно забезпечити доступ кисню. Усі ускладнення потребують симптоматичного лікування.
в оригінальній упаковці для захисту від дії світла при температурі 2–8 °С.