Абізол розчин оральний 1 мг/мл флакон з мірним стаканчиком 150 мл, №1 Лікарський препарат

діюча речовина: aripiprazol;

1 мл розчину містить арипіпразолу 1 мг;

допоміжні речовини: гліцерин, динатрію едетат, кислота яблучна, натрію гідроксид, пропіленгліколь, метилпарагідроксибензоат (Е 218), пропілпарагідроксибензоат (Е 216), сахароза, фруктоза, смакова добавка апельсиновий сік, вода очищена.

Розчин оральний.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин від безбарвного до світло-жовтого кольору з ароматом апельсина.

Психолептичні засоби. Антипсихотичні засоби. Інші нейролептики. Код АТХ N05A X12.

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Терапевтична дія арипіпразолу в лікуванні шизофренії та біполярного розладу типу I обумовлена сполученням часткового агонізму щодо рецепторів дофаміну D₂ і серотоніну 5-HT_1а, а також антагонізму щодо рецепторів серотоніну 5-HT_2a. Відомо, що арипіпразол виявляв антагоністичні властивості на тваринних моделях дофамінергічної гіперактивності та агоністичні властивості на тваринних моделях дофамінергічної гіпоактивності. Арипіпразол має високу афінність зв’язування in vitro щодо рецепторів дофаміну D₂ і D₃, рецепторів серотоніну 5-HT_1а і 5-HT_2а, а також помірну афінність щодо рецепторів дофаміну D₄, серотоніну 5-HT_2c і 5-HT₇, адренергічних рецепторів α₁ і рецепторів гістаміну H₁. Арипіпразол також має помірну афінність щодо серотонінових рецепторів і не має помітної афінності щодо мускаринових рецепторів. Взаємодія з іншими рецепторами, крім підтипів дофаміну і серотоніну, може пояснювати деякі інші клінічні ефекти арипіпразолу.

Арипіпразол, який застосовували здоровим добровольцям у дозі від 0,5 до 30 мг один раз на добу протягом 2 тижнів, залежно від дози знижував зв’язування ¹¹C-раклоприду, ліганду рецептора D2/D3, для виявлення хвостатого ядра та лушпини за допомогою позитронно-емісійної томографії.

Клінічна ефективність та безпека

Шизофренія

Арипіпразол є ефективним у підтриманні клінічного покращення під час продовження терапії у дорослих пацієнтів, які показали початкову відповідь на лікування.

Збільшення маси тіла

Встановлено, що арипіпразол не викликає клінічно значущого збільшення маси тіла.

Показники ліпідів

Арипіпразол не викликає клінічно значущих змін у загальному рівні вмісту холестерину, тригліцеридів, ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) та ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ).

Пролактин

Рівень пролактину оцінювали у всіх випробуваннях всіх доз арипіпразолу (n = 28242). Частота гіперпролактинемії або підвищення рівня пролактину в сироватці крові у пацієнтів, які застосовували арипіпразол (0,3%), була подібною до частоти у групі плацебо (0,2%). У пацієнтів, які застосовували арипіпразол, середній час до початку захворювання становив 42 дні, а середня тривалість — 34 дні.

Частота гіпопролактинемії або зниження рівня пролактину в сироватці крові у пацієнтів, які застосовували арипіпразол, становила 0,4% порівняно з 0,02% у пацієнтів, які отримували плацебо. У пацієнтів, які застосовували арипіпразол, середній час до початку становив 30 днів, а середня тривалість — 194 дні.

Епізоди маніакального характеру при біполярному розладі I типу

Арипіпразол продемонстрував кращу ефективність порівняно з плацебо у зменшенні маніакальних симптомів понад 3 тижні.

Пацієнти дитячого віку

Шизофренія у підлітків

У підлітків віком 13–17 років, хворих на шизофренію, які мали позитивні або негативні симптоми, застосування арипіпразолу було пов’язане зі статистично кращим поліпшенням психотичних симптомів порівняно з плацебо.

Епізоди маніакального характеру при біполярному розладі у дітей та підлітків

Найпоширенішими побічними реакціями, які з’явилися під час лікування серед пацієнтів, які отримували таблетки по 30 мг, були: екстрапірамідний розлад (28,3%), сонливість (27,3%), головний біль (23,2%) та нудота (14,1%). Середнє збільшення маси тіла за 30 тижнів лікування становило 2,9 кг порівняно з 0,98 кг у пацієнтів, які лікувалися плацебо.

Дратівливість, викликана аутичним розладом, у пацієнтів дитячого віку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»)

За результатами досліджень встановлено, що арипіпразол виявив статистично більшу ефективність порівняно з плацебо.

Судоми, викликані розладом Туретта, у пацієнтів дитячого віку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»)

Клінічна значимість результатів ефективності лікування арипіпразолом у дітей із синдромом Туретта не була встановлена з огляду на масштаби ефекту лікування порівняно зі значним ефектом плацебо та на неясні ефекти щодо психосоціального функціонування. Немає довгострокових даних щодо ефективності та безпеки арипіпразолу в цьому розладі, хід якого коливається.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Арипіпразол добре всмоктується, причому його максимальна концентрація у плазмі крові (С_maх) досягається через 3–5 годин після застосування. Арипіпразол зазнає мінімального пресистемного метаболізму. Абсолютна біодоступність препарату при пероральному прийомі становить 87%. Вживання їжі з високим вмістом жирів не впливає на фармакокінетику арипіпразолу.

Розподіл. Арипіпразол широко розподіляється у тканинах організму. Об’єм розподілу становить 4,9 л/кг, що вказує на великий екстраваскулярний розподіл. При введенні в терапевтичних дозах арипіпразол і дегідроарипіпразол більше ніж на 99% зв’язуються з білками сироватки крові, переважно з альбуміном.

Біотрансформація. Арипіпразол значною мірою метаболізується у печінці, в основному шляхом дегідрогенізації, гідроксилювання та N-деалкілування. Відповідно до даних досліджень in vitro ферменти CYP3A4 і CYP2D6 відповідають за дегідрогенізацію і гідроксилювання арипіпразолу, а N-деалкілування каталізується CYP3A4. Арипіпразол є основною речовиною лікарського засобу, що знаходиться в системному кровотоці. У рівноважному стані дегідроарипіпразол — його активний метаболіт — становить приблизно 40% площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) арипіпразолу в плазмі крові.

Виведення. Середній період напіввиведення арипіпразолу становить приблизно 75 годин в осіб з активним метаболізмом CYP2D6 і приблизно 146 годин в осіб зі слабким метаболізмом CYP2D6.

Загальний кліренс арипіпразолу дорівнює 0,7 мл/хв/кг, в основному він представлений печінковим кліренсом. Після одноразового перорального прийому ¹⁴C-міченого арипіпразолу приблизно 27% виводилося зі сечею і приблизно 60% — із калом. Менше 1% арипіпразолу в незміненому вигляді виводилося зі сечею, приблизно 18% незміненого арипіпразолу — з калом.

Оральний розчин

Арипіпразол добре всмоктується при пероральному застосуванні у вигляді розчину. При еквівалентних дозах C_max арипіпразолу із розчину була дещо вища, але AUC була еквівалентною таблеткам. У дослідженні відносної біодоступності, у якому порівнювали фармакокінетику 30 мг арипіпразолу у вигляді перорального розчину з таблетками 30 мг арипіпразолу у здорових добровольців, співвідношення геометричних значень C_max розчину до таблеток становила 122% (n = 30). Фармакокінетика одноразової дози арипіпразолу була лінійною та пропорційною дозі.

Фармакокінетичні властивості арипіпразолу та гідроарипіпразолу у пацієнтів віком від 10 до 17 років були схожі на такі у дорослих, якщо враховувати масу тіла.

Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів

Пацієнти літнього віку. Не виявлено відмінностей у фармакокінетичних властивостях арипіпразолу між здоровими добровольцями літнього віку і дітьми, немає жодного помітного впливу віку на фармакокінетику у хворих на шизофренію.

Стать. Не виявлено відмінностей у фармакокінетичних властивостях арипіпразолу між здоровими представниками жіночої і чоловічої статі, немає жодного помітного впливу статі на фармакокінетику у хворих на шизофренію.

Куріння. Оцінка груп пацієнтів не виявила жодних доказів клінічно значущих наслідків впливу паління на фармакокінетичні властивості арипіпразолу.

Раса. Оцінка груп пацієнтів не виявила жодних доказів клінічно значущих наслідків впливу раси на фармакокінетичні властивості арипіпразолу.

Порушення функції нирок. Фармакокінетичні характеристики арипіпразолу та гідроарипіпразолу виявилися подібними у хворих із гострою хворобою нирок, порівняно з молодими здоровими добровольцями.

Порушення функції печінки. Клінічне дослідження у пацієнтів з різним ступенем цирозу печінки (класи A, B та C за класифікацією Чайлда — П’ю) не виявило значного впливу печінкової недостатності на фармакокінетику арипіпразолу та гідроарипіпразолу, однак дослідження проводилося лише на 3 пацієнтах із цирозом печінки класу С, що недостатньо для висновків.

Шизофренія у підлітків віком від 15 років. Рекомендована початкова доза препарату становить 10 мг на добу, приймають 1 раз на добу незалежно від вживання їжі. Лікування слід розпочинати з 2 мг (з використанням Абізол, розчин оральний 1 мг/мл) протягом 2 днів, титрувати до 5 мг протягом 2 додаткових днів, щоб досягти рекомендованої добової дози 10 мг. За необхідності наступні збільшення дози слід вводити з кроком 5 мг, не перевищуючи максимальної добової дози 30 мг (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Лікарський засіб Абізол ефективний у діапазоні доз від 10 мг на добу до 30 мг на добу. Підвищена ефективність у дозах, що перевищують добову дозу 10 мг, не була продемонстрована, хоча окремі пацієнти можуть отримати користь від більшої дози.

Лікарський засіб Абізол не рекомендується застосовувати пацієнтам із шизофренією віком до 15 років через недостатність даних про безпеку та ефективність (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Побічні реакції»).

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу у підлітків віком від 13 років. Рекомендована доза препарату становить 10 мг на добу за схемою 1 раз на день незалежно від вживання їжі. Лікування слід розпочинати з 2 мг (з використанням Абізол, розчин оральний 1 мг/мл) протягом 2 днів, титрувати до 5 мг протягом 2 додаткових днів, щоб досягти рекомендованої добової дози 10 мг. Тривалість лікування повинна бути мінімально необхідною для контролю симптомів і не повинна перевищувати 12 тижнів. Підвищена ефективність при дозах, що перевищують добову дозу 10 мг, не була продемонстрована, а добова доза 30 мг асоціюється зі значно вищою частотою значних побічних реакцій, включаючи події, пов'язані з екстрапірамідними симптомами, сонливість, втому та збільшення маси тіла (див. розділ «Побічні реакції»). Тому дози, що перевищують 10 мг на добу, слід застосовувати лише у виняткових випадках та під ретельним клінічним контролем (див. розділи «Фармакологічні властивості», «Особливості застосування» та «Побічні реакції»). Молодші пацієнти мають підвищений ризик виникнення побічних реакцій, пов’язаних зі застосуванням арипіпразолу. Тому лікарський засіб Абізол не рекомендується застосовувати пацієнтам віком до 13 років (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Побічні реакції»).

Роздратованість, пов'язана з аутизмом. Безпека та ефективність арипіпразолу у дітей та підлітків віком до 18 років дотепер не встановлені. Наявних даних недостатньо для рекомендацій щодо дозування (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Тикопобідні посмикування м`язів, пов'язані зі синдромом Туретта. Безпека та ефективність застосування арипіпразолу дітям та підліткам віком від 6 до 18 років ще не встановлені. Наявних дотепер даних недостатньо для рекомендацій щодо дозування (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Препарат показаний для лікування шизофренії у дорослих та підлітків віком від 15 років.

Препарат показаний для лікування помірних і тяжких маніакальних епізодів при біполярному розладі I типу, а також для запобігання новим маніакальним епізодам у дорослих, які раніше перенесли маніакальні епізоди та відповідали на лікування арипіпразолом.

Препарат застосовують дітям віком від 13 років для лікування маніакальних епізодів біполярного розладу I типу середнього та тяжкого ступеня тяжкості при тривалості лікування до 12 тижнів.

Гіперчутливість до арипіпразолу або до будь-якого іншого компонента препарату.

Внаслідок антагонізму до α₁-адренергічних рецепторів арипіпразол може посилювати ефект деяких антигіпертензивних препаратів.

З огляду на основний вплив арипіпразолу на центральну нервову систему (ЦНС) слід дотримуватися обережності при застосуванні арипіпразолу з алкоголем або з лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, у зв’язку з можливими перехресними побічними реакціями, такими як седативна дія (див. розділ «Побічні реакції»).

Слід з обережністю застосовувати арипіпразол у поєднанні з іншими лікарськими засобами, які подовжують інтервал QT або порушують електролітний баланс.

Потенційний вплив інших лікарських засобів на дію арипіпразолу

Інгібітор секреції соляної кислоти, антагоніст H₂-гістамінових рецепторів фамотидин, знижує швидкість всмоктування арипіпразолу, але цей ефект не вважається клінічно значущим. Арипіпразол метаболізується декількома шляхами за участю ферментів CYP2D6 і CYP3A4, але не ферментів CYP1A. Таким чином, курцям корегувати дозу не потрібно.

Хінідин та інші інгібітори CYP2D6

Під час клінічних досліджень повідомлялося, що у здорових добровольців потужний інгібітор CYP2D6 (хінідин) підвищував AUC арипіпразолу на 107%, тоді як C_max залишалася незміненою. AUC і C_max дегідроарипіпразолу, активного метаболіту, знижувалися на 32% та 47% відповідно.

Дозу арипіпразолу потрібно знизити приблизно наполовину у разі його одночасного прийому з хінідином. Інші потужні інгібітори CYP2D6, такі як флуоксетин і пароксетин, імовірно, виявляють аналогічний вплив, тому зниження дози в разі їх застосування має бути таким же.

Кетоконазол та інші інгібітори CYP3A4

У процесі досліджень виявлено, що потужні інгібітори CYP3A4 (кетоконазол) підвищували AUC та C_max арипіпразолу на 63% та 37% відповідно. AUC та C_max дегідроарипіпразолу підвищувалися на 77% та 43% відповідно. Одночасне застосування потужних інгібіторів CYP3A4 може призводити до підвищеної концентрації у крові арипіпразолу. При одночасному застосуванні кетоконазолу або інших потужних інгібіторів CYP3A4 слід зважити потенційну користь та можливі ризики для пацієнта. При одночасному застосуванні кетоконазолу рекомендовану дозу арипіпразолу необхідно зменшити приблизно наполовину. При застосуванні інших потужних інгібіторів CYP3A4, таких як ітраконазол або інгібітори ВІЛ-протеаз, очікуються подібні реакції, тому також потрібне зниження дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Після припинення застосування інгібіторів CYP2D6 чи CYP3A4 дозу арипіпразолу необхідно підвищити до початкового рівня. При одночасному застосуванні слабких інгібіторів CYP3A4 (наприклад, дилтіазем) чи CYP2D6 (наприклад, есциталопрам) можна очікувати помірного підвищення концентрації арипіпразолу.

Карбамазепін та інші індуктори CYP3A4

Після одночасного застосування з карбамазепіном, потужним індуктором CYP3A4, показники C_max та AUC арипіпразолу були відповідно на 68% та 73% нижче, порівняно з такими при монотерапії арипіпразолом (30 мг). Аналогічно, показники C_max та AUC після одночасного застосування дегідроарипіпразолу з карбамазепіном були на 69% та 71% нижче, ніж при монотерапії арипіпразолом.

Дозу арипіпразолу потрібно подвоїти у разі його одночасного прийому з карбамазепіном. Інші потужні індуктори CYP3A4 (такі як рифампіцин, рифабутин, фенітоїн, фенобарбітал, примідон, ефавіренз, невірапін і звіробій звичайний) теоретично мають аналогічний вплив, тому необхідне відповідне підвищення дози. Після припинення прийому потужних індукторів CYP3A4 дозу арипіпразолу слід зменшити до рекомендованої.

Вальпроат та літій

У разі одночасного прийому вальпроату або літію з арипіпразолом не було зафіксовано клінічно значущих змін концентрації арипіпразолу, тому корекція дози не потрібна.

Потенційний вплив арипіпразолу на дію інших лікарських засобів

У клінічних дослідженнях арипіпразол у дозі 10−30 мг на добу не спричиняв клінічно важливих лікарських взаємодій, опосередкованих ферментами CYP2D6 (співвідношення декстрометорфану/3-метоксиморфіну), CYP2C9 (варфарин), CYP2C19 (омепразол) і CYP3A4 (декстрометорфан). Крім того, не було показано, що арипіпразол і дегідроарипіпразол впливають на CYP1A2-опосередкований метаболізм in vitro. Таким чином, малоймовірно, що арипіпразол чинить клінічно значущий вплив на речовини, що метаболізуються цим ферментом.

У разі одночасного прийому арипіпразолу з вальпроатом, літієм або ламотриджином не було відзначено клінічно значущих змін концентрації вальпроату, літію або ламотриджину.

Серотоніновий синдром

У пацієнтів, які приймали арипіпразол, спостерігалися випадки серотонінового синдрому, особливо у разі одночасного застосування з іншими серотонінергічними препаратами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)/селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну/норадреналіну (СІЗЗСН), або з препаратами, які підвищують концентрацію арипіпразолу (див. розділ «Побічні реакції»).

При лікуванні нейролептиками поліпшення клінічного стану пацієнта може зайняти від декількох днів до декількох тижнів. У цей період слід вести ретельний нагляд за станом пацієнтів.

Схильність до суїциду. Поява суїцидальної поведінки притаманна пацієнтам із психотичними розладами і порушеннями настрою та в деяких випадках спостерігалася невдовзі після початку застосування антипсихотичних лікарських засобів, включаючи арипіпразол (див. розділ «Побічні реакції»). Антипсихотичне лікування має супроводжуватися ретельним наглядом за пацієнтами, які належать до групи підвищеного ризику.

Серцево-судинні розлади. Арипіпразол необхідно з обережністю застосовувати пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями (з наявністю в анамнезі перенесеного інфаркту міокарда чи ішемічної хвороби серця або із серцевою недостатністю і порушеннями провідності), цереброваскулярними захворюваннями і станами, що призводять до артеріальної гіпотензії (зневоднювання, гіповолемії та прийому гіпотензивних препаратів) або до гіпертензії, включаючи загострення або злоякісну гіпертензію. При застосуванні нейролептиків повідомлялося про випадки тромбоемболії венозних судин. Перед застосування та під час застосування нейролептиків необхідно визначити можливі фактори виникнення тромбоемболії венозних судин та прийняти відповідні превентивні міри.

Подовження інтервалу QT. У клінічних дослідженнях арипіпразолу порівняно з плацебо спостерігалися випадки подовження інтервалу QT. Арипіпразол, як і інші нейролептики, необхідно з обережністю застосовувати пацієнтам із наявністю в анамнезі подовження інтервалу QT (див. розділ «Побічні реакції»).

Пізня дискінезія. У клінічних дослідженнях арипіпразолу, які тривали протягом періоду до одного року, нечасто повідомляли про симптоми пізньої дискінезії. У разі появи симптомів пізньої дискінезії при застосуванні лікарського засобу Абізол слід зменшити дозу препарату або відмінити його (див. розділ «Побічні реакції»). Після відміни терапії ці симптоми можуть тимчасово посилитися або навіть з’явитися після припинення застосування.

Інші екстрапірамідні симптоми. У клінічних дослідженнях арипіпразолу у дітей спостерігалися акатизія і паркінсонізм. Якщо виникають прояви або симптоми інших екстрапірамідних розладів у пацієнтів, які приймають арипіпразол, слід зменшити дозу препарату та ретельно спостерігати за клінічним станом пацієнтів.

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС). ЗНС являє собою комплекс симптомів, пов’язаних із застосуванням лікарських засобів-нейролептиків, який потенційно може мати летальний наслідок. У клінічних дослідженнях повідомлялося про поодинокі випадки ЗНС під час лікування арипіпразолом. Клінічними проявами ЗНС є гіперпірексія (дуже висока температура тіла), м’язова ригідність, змінений психічний статус і ознаки розладу вегетативної нервової системи (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, посилене потовиділення і серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищення рівня креатинкінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) і гостру ниркову недостатність. Проте спостерігалися й окремі випадки підвищення рівня креатинкінази і рабдоміолізу, не обов’язково пов’язані зі ЗНС. У разі появи у пацієнта симптомів ЗНС або нез'ясованої дуже високої температури тіла без додаткових клінічних проявів ЗНС прийом усіх нейролептичних лікарських засобів, у тому числі арипіпразолу, необхідно припинити.

Судоми. У клінічних дослідженнях арипіпразолу нечасто повідомлялося про випадки судом. Таким чином, арипіпразол слід з обережністю застосовувати пацієнтам із наявністю судом в анамнезі чи при станах, пов’язаних із виникненням судом (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнти літнього віку із психозом на тлі деменції

Підвищена летальність. У клінічних дослідженнях арипіпразолу в пацієнтів літнього віку із хворобою Альцгеймера (середній вік − 82 роки) спостерігався підвищений ризик летального наслідку порівняно з плацебо. Рівень летальності становив при прийомі арипіпразолу 3,5% порівняно з 1,7% при прийомі плацебо, хоча були різні причини летального наслідку: серцево-судинні захворювання (наприклад, серцева недостатність, раптова смерть), інфекції (наприклад, пневмонія) (див. розділ «Побічні реакції»).

Побічні реакції цереброваскулярного характеру. У деяких клінічних дослідженнях повідомлялося про серцево-судинні побічні реакції (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи летальні випадки (середній вік − 84 роки, від 78 до 88 років). Загалом в 1,3% пацієнтів, які застосовували арипіпразол, повідомлялося про серцево-судинні побічні реакції порівняно з 0,6% пацієнтів, які отримували плацебо.

Ця відмінність не являється статистично значною. Крім того, в одному з цих досліджень із застосуванням фіксованої дози зафіксовано зв'язок із прийомом арипіпразолу та виникненням цереброваскулярних побічних реакцій (див. розділ «Побічні реакції»).

Арипіпразол не показаний для лікування психозів при деменції.

Гіперглікемія і цукровий діабет. Гіперглікемія, у деяких випадках надзвичайно тяжка і пов’язана з кетоацидозом або гіперосмолярною комою, у т. ч. з летальним наслідком, була зафіксована у пацієнтів, які приймали атипові нейролептики, у тому числі арипіпразол. Фактори ризику тяжких ускладнень включають ожиріння і наявність діабету в сімейному анамнезі. У клінічних дослідженнях арипіпразол не показав значущих відмінностей у частоті захворювань, пов'язаних із гіперглікемією (включаючи діабет) або в патологічних лабораторних показниках глікемії порівняно з плацебо. Відсутня точна порівняльна оцінка ризиків побічних реакцій, пов’язаних із гіперглікемією, у пацієнтів, які приймали арипіпразол та інші атипові нейролептики. Необхідно ретельно наглядати за станом пацієнтів, які приймають будь-які нейролептики, включаючи арипіпразол, фіксуючи симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія і слабкість), а стан пацієнтів із цукровим діабетом або факторами ризику розвитку цукрового діабету регулярно контролювати щодо підвищення рівня глюкози (див. розділ «Побічні реакції»).

Гіперчутливість. Як і у разі застосування інших лікарських засобів, при застосуванні арипіпразолу можуть розвиватися реакції підвищеної чутливості, які проявляються симптомами алергії (див. розділ «Побічні реакції»).

Збільшення маси тіла

У пацієнтів із шизофренією або маніакальними епізодами біполярного розладу часто спостерігається збільшення маси тіла внаслідок супутньої патології, застосування інших нейролептиків, що спричиняють збільшення маси тіла, способу життя, що може призвести до тяжких ускладнень.

У післяреєстраційному періоді у пацієнтів, які приймали арипіпразол, спостерігалося збільшення маси тіла. В даних пацієнтів існують значні фактори ризику, такі як наявність в анамнезі цукрового діабету, захворювань щитовидної залози або аденоми гіпофіза. У клінічних дослідженнях арипіпразолу в дорослих не відмічалося клінічно значущого збільшення маси тіла (див. розділ «Фармакологічні властивості»). У клінічних дослідженнях арипіпразолу в підлітків із маніакальними епізодами біполярного розладу через 4 тижні лікування зафіксовано збільшення маси тіла, пов’язаного з прийомом арипіпразолу. У підлітків з маніакальними епізодами біполярного розладу необхідно контролювати масу тіла. При значному збільшенні маси тіла необхідно вирішити питання щодо можливого зменшення дози (див. розділ «Побічні реакції»).

Дисфагія. Нейролептики, включаючи арипіпразол, можуть спричиняти порушення моторики стравоходу та аспірацію, тому арипіпразол слід з обережністю застосовувати пацієнтам із підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії.

Патологічна схильність до азартних ігор та інші розлади імпульсного контролю

Пацієнти можуть відчувати посилення випадків патологічної схильності, особливо до азартних ігор, і нездатність контролювати ці напади під час прийому арипіпразолу. Також повідомлялося про гіперсексуальність, непереборний потяг до покупок, переїдання або неконтрольований потяг до вживання їжі та інші розлади імпульсивної та компульсивної поведінки. Важливо, щоб лікарі повідомляли пацієнтам про розвиток нових або вищезазначених розладів при лікуванні арипіпразолом. Слід зазначити, що симптоми імпульсного контролю можуть бути пов’язані з основним розладом, однак іноді повідомлялося про припинення спонукань при зменшенні дози препарату або при припиненні лікування. Розлади імпульсного контролю можуть нанести шкоду пацієнту та іншим людям, якщо вони не визначені. Якщо у пацієнта розвинуться такі схильності під час прийому арипіпразолу, необхідно вирішити питання про зменшення дози або припинення лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнти зі супутнім захворюванням СДУГ (синдром дефіциту уваги і гіперактивності) Незважаючи на високу частоту таких супутніх захворювань, як біполярний розлад типу I і СДУГ, дані з безпеки одночасного застосування арипіпразолу і стимуляторів дуже обмежені, тому при одночасному призначенні цих лікарських засобів необхідна надзвичайна обережність.

Падіння. Арипіпразол може викликати сонливість, ортостатичну гіпотензію, рухову та сенсорну нестабільність, що може призвести до падіння. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів з підвищеним ризиком та починати лікування з більш низьких початкових доз (наприклад, для пацієнтів літнього віку або ослаблених пацієнтів; див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Фруктоза і сахароза

Розчин оральний містить фруктозу та сахарозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості фруктози, мальабсорбції глюкози-галактози або недостатністю сахарази-ізомальтази не слід приймати цей лікарський засіб.

Парагідроксибензоат

Розчин оральний містить метилпарагідроксибензоат та пропілпарагідроксибензоат. Може викликати алергічні реакції (можливо, відстрочені).

Натрій

Розчин оральний містить натрій. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одиницю дозування, тобто вільний від натрію.

Вагітність

Адекватні контрольовані дослідження арипіпразолу за участю вагітних жінок не проводилися. Повідомлялося про вроджені аномалії, проте причинно-наслідкового зв'язку з прийомом арипіпразолу встановлено не було. Відомі дані досліджень на тваринах не дають змоги виключити можливість ембріофетотоксичності. Пацієнтам слід повідомляти лікаря про настання вагітності або намір завагітніти під час лікування арипіпразолом. У зв’язку з недостатньою інформацією про безпеку застосування арипіпразолу у період вагітності його можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для вагітної перевищує потенційний ризик для плода.

У новонароджених, матері яких приймали нейролептики (включаючи арипіпразол) протягом третього триместру вагітності, можливі побічні реакції, включаючи екстрапірамідні симптоми та/або синдром відміни, які можуть бути різними за тяжкістю і тривалістю. Відомо про випадки збудження, підвищення або зниження м’язового тонусу, тремору, сонливості, розладів дихання або проблем із годуванням. Отже, необхідно ретельно наглядати за станом таких новонароджених.

Період годування груддю

Арипіпразол виділяється у грудне молоко. Необхідно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення/утримання від терапії арипіпразолом з урахуванням користі грудного вигодовування для дитини та переваги терапії для жінки.

Фертильність

Згідно даних щодо дослідження репродуктивної токсичності арипіпразол не впливає на фертильність.

Арипіпразол має незначний або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами у зв’язку з потенційним впливом на нервову систему та органи зору та проявом побічних реакцій, таких як седація, сонливість, непритомність, розмитість зору, диплопія (див. розділ «Побічні реакції»).

Дозування

Дорослі

Шизофренія. Рекомендована початкова доза препарату становить 10 мг на добу або 15 мг на добу (тобто 10 мл або 15 мл розчину на добу) з підтримуючою дозою 15 мг на добу. Приймають 1 раз на добу незалежно від вживання їжі. Лікарський засіб Абізол ефективний у діапазоні доз від 10 мг на добу до 30 мг на добу (тобто від 10 мл до 30 мл розчину на добу). Підвищення ефективності при прийомі доз, що перевищують добову дозу 15 мг, продемонстровано не було, хоча окремим пацієнтам може бути корисна підвищена доза. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу. Рекомендована початкова доза лікарського засобу Абізол становить 15 мг (тобто 15 мл розчину на добу), дозу слід приймати 1 раз на добу незалежно від вживання їжі. Препарат призначають як монотерапію або у складі комбінованого лікування (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Для окремих пацієнтів може бути ефективним підвищення дози. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.

Запобігання новим маніакальним епізодам при біполярному розладі I типу. Для запобігання рецидивам маніакальних епізодів пацієнтам, які приймали арипіпразол як монотерапію або у складі комбінованого лікування, слід продовжувати прийом препарату в тій самій дозі. З огляду на клінічний стан пацієнта можлива корекція добової дози, у тому числі її зниження.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з порушеннями функції печінки

Пацієнтам зі слабким або помірним ступенем печінкової недостатності корекція дози не потрібна. Для надання рекомендацій пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки недостатньо наявних даних. Дозу цим пацієнтам слід підбирати обережно. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки максимальну добову дозу 30 мг слід застосовувати з обережністю (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Пацієнтам із порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна.

Пацієнти літнього віку

Ефективність та безпека застосування арипіпразолу у лікуванні шизофренії та біполярного розладу I типу для пацієнтів віком від 65 років не встановлена.

Беручи до уваги вищу чутливість цієї групи пацієнтів, слід розглянути доцільність застосування більш низьких початкових доз препарату, якщо дозволяють інші клінічні фактори (див. розділ «Особливості застосування»).

Стать

Для пацієнтів жіночої статі порівняно з пацієнтами чоловічої статі коригування дози не потрібне (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Куріння

З огляду на шлях метаболізму арипіпразолу, курцям корекція дози не потрібна (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Корекція дози у зв’язку із взаємодіями

У разі одночасного введення потужних інгібіторів CYP3A4 або CYP2D6 з арипіпразолом дозу арипіпразолу слід зменшити. Якщо зі схеми комбінованого лікування виключається інгібітор CYP3A4 або CYP2D6, дозу арипіпразолу слід підвищити (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У разі одночасного введення потужних індукторів CYP3A4 з арипіпразолом дозу арипіпразолу слід підвищити. Якщо зі схеми комбінованого лікування виключається індуктор CYP3A4, дозу арипіпразолу потрібно зменшити до рекомендованої (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Спосіб застосування

Лікарський засіб Абізол призначений для перорального застосування.

Таблетки, що диспергуються в ротовій порожнині, або розчин оральний можуть бути використані як альтернатива лікарського засобу Абізол, таблетки, для пацієнтів, які мають труднощі з ковтанням таблеток (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Ознаки та симптоми

У дорослих пацієнтів описано випадки навмисного або випадкового гострого передозування арипіпразолом у дозах до 1260 мг без подальшого летального наслідку. Потенційно важливими з медичної точки зору симптомами, що спостерігалися, були летаргія, підвищений артеріальний тиск, сонливість, тахікардія, нудота, блювання і діарея. Окрім цього, були отримані дані про випадкове передозування виключно арипіпразолом (у дозі до 195 мг) у дітей, що не мало летального наслідку. Потенційно важливими з медичної точки зору симптомами, що спостерігалися, були сонливість, короткочасна втрата свідомості та екстрапірамідні симптоми.

Лікування

Лікування передозування повинно включати підтримуючу терапію, забезпечення прохідності дихальних шляхів, оксигенотерапію, штучну вентиляцію легень, а також контроль симптомів. Слід брати до уваги можливість передозування численними лікарськими засобами. Через це необхідно негайно розпочати контроль стану серцево-судинної системи, що повинен включати постійний моніторинг ЕКГ для виявлення можливої аритмії. Після підтвердженого або імовірного передозування арипіпразолом необхідний ретельний медичний нагляд і контроль за станом пацієнта до його відновлення.

Активоване вугілля (50 г), що застосовувалося через 1 годину після прийому арипіпразолу, знижувало C_max арипіпразолу приблизно на 41%, а AUC — приблизно на 51%, що вказує на можливу ефективність активованого вугілля в лікуванні передозування.

Гемодіаліз

Хоча інформація про вплив гемодіалізу на лікування передозування арипіпразолом відсутня, малоймовірно, щоб гемодіаліз міг бути корисним у лікуванні передозування, оскільки арипіпразол значною мірою зв’язується з білками плазми крові.

Короткий огляд профілю безпеки

Найчастішими побічними реакціями були акатизія і нудота. Кожен із зазначених симптомів виникав більш ніж у 3% пацієнтів, які приймали арипіпразол перорально.

Перелік побічних реакцій

У таблиці нижче наведено побічні реакції, які спостерігалися під час клінічних випробувань та під час післяреєстраційного застосування арипіпразолу.

Усі побічні реакції наведено за системою класів та органів та частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥ 1/100 — < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 — < 1/100), рідко (≥ 1/10000 — < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можуть бути оцінені за наявними даними). У рамках кожної групи частоти побічні реакції наведено у порядку зменшення проявів.

Частота побічних реакцій, зареєстрованих у постмаркетинговий період застосування, не може бути оцінена, оскільки вони отримані зі спонтанних звітів, тому частота цих побічних реакцій класифікується як невідома.

Опис окремих побічних реакцій

Екстрапірамідні симптоми (ЕПС)

Шизофренія. У 52-тижневому контрольованому дослідженні у пацієнтів, які застосовували арипіпразол, частота розвитку ЕПС, включаючи паркінсонізм, акатизію, дистонію та дискінезію, була нижчою (25,7%) порівняно з пацієнтами, які застосовували галоперидол (57,3%). У тривалому 26-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні частота ЕПС була 19% серед пацієнтів, які лікувалися арипіпразолом, та 13,1% серед пацієнтів, які отримували плацебо. В іншому 26-тижневому контрольованому дослідженні частота ЕПС була 14,8% у пацієнтів, які застосовували арипіпразол, і 15,1% у пацієнтів, які застосовували оланзапін.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу. У контрольованому 12-тижневому дослідженні частота ЕПС становила 23,5% у пацієнтів, які лікувалися арипіпразолом, і 53,3% у пацієнтів, які застосовували галоперидол. В іншому 12-тижневому дослідженні частота виникнення ЕПС становила 26,6% у пацієнтів, які застосовували арипіпразол, і 17,6% у пацієнтів, які застосовували літій. У довготривалій 26-тижневій фазі тестування плацебо-контрольованого дослідження частота ЕПС становила 18,2% у пацієнтів, які застосовували арипіпразол, і 15,7% у пацієнтів, які отримували плацебо.

Акатизія

У плацебо-контрольованих дослідженнях частота акатизії у пацієнтів з біполярним розладом становила 12,1% при лікуванні арипіпразолом та 3,2% у групі плацебо. У пацієнтів, які страждають на шизофренію, частота акатизії становила 6,2% при застосуванні арипіпразолу та 3,0% у групі плацебо.

Дистонія

Ефект класу лікарських засобів: у вразливих пацієнтів протягом перших кількох днів лікування можуть виникати симптоми дистонії, тривалі аномальні скорочення груп м’язів. Симптоми дистонії включають спазм м’язів шиї, що іноді прогресують до напруги горла, утруднене ковтання, утруднене дихання та/або висовування язика. Хоча ці симптоми можуть проявлятися при низьких дозах, вони виникають частіше і з більшою вираженістю при більш високих дозах антипсихотичних лікарських засобів першого покоління. Підвищений ризик виникнення гострої дистонії спостерігається у чоловіків та пацієнтів молодших вікових груп.

Пролактин

У клінічних випробуваннях за затвердженими показаннями та протягом післяреєстраційного періоду спостерігали як збільшення, так і зниження рівня пролактину в сироватці крові порівняно з його початковим рівнем.

Лабораторні параметри

Порівняння лабораторних параметрів (включаючи ліпідний спектр) у пацієнтів, які отримували арипіпразол і плацебо, не виявило потенційно клінічно значущих відмінностей. Підвищення рівня креатинфосфокінази (КФК), у більшості випадків минуще і безсимптомне, спостерігалося у 3,5% пацієнтів, які застосовували арипіпразол, у групі плацебо цей показник склав 2,0%.

Пацієнти дитячого віку

Шизофренія у підлітків віком від 15 років

У короткотривалому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні, в якому брали участь 302 підлітки (віком від 13 до 17 років) із шизофренією, частота та тип побічних реакцій були подібними до таких у дорослих, за винятком нижченаведених реакцій, що частіше спостерігалися у підлітків, ніж у дорослих, які застосовували арипіпразол (частіше, ніж плацебо). До таких реакцій належать сонливість/седативна дія та екстрапірамідні розлади (дуже часто), а також сухість у роті, підвищений апетит, ортостатична гіпотензія (часто).

Профіль безпеки лікарського засобу, визначений у 26-тижневому відкритому дослідженні, був схожий із профілем безпеки, визначеним у короткостроковому плацебо-контрольованому дослідженні.

Профіль безпеки, визначений у довгостроковому подвійно сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні, також був аналогічним, за винятком таких побічних реакцій, які зустрічалися часто і частіше спостерігалися у дітей і підлітків, порівняно з групою, яка одержувала плацебо: зниження маси тіла, підвищення рівня інсуліну в крові, аритмія і лейкопенія.

В об’єднаній групі підлітків із шизофренією у віці 13–17 років при експозиції лікарського засобу до 2 років частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг/мл) становила 29,5% і 48,3% відповідно.

У підлітків із шизофренією у віці 13–17 років, які отримували від 5 до 30 мг арипіпразолу протягом періоду до 72 місяців, частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг / мл) становила 25,6% і 45,0% відповідно.

У двох клінічних дослідженнях за участю підлітків (у віці 13–17 років) із шизофренією і біполярним розладом, які отримували арипіпразол, частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг/мл) становила 37,0% і 59,4% відповідно.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу у підлітків віком від 13 років

Частота та тип побічних реакцій у підлітків із біполярним розладом I типу були подібними до таких у дорослих, за винятком таких побічних реакцій: дуже часто (≥ 1/10) — сонливість (23,0%), екстрапірамідні розлади (18,4%), акатизія (16,0%) та втома (11,8%); часто (≥ 1/100, <1/10) — біль у верхній частині живота, підвищене серцебиття, збільшення маси тіла, підвищення апетиту, посмикування м’язів та дискінезія.

Побічні реакції, які, можливо, є дозозалежними: екстрапірамідні розлади (частота розвитку при застосуванні арипіпразолу в дозі 10 мг — 9,1%, 30 мг — 28,8%, при застосуванні плацебо — 1,7%); акатизія (частота розвитку при застосуванні арипіпразолу 10 мг — 12,1%, 30 мг — 20,3%, плацебо — 1,7%).

Середнє значення зміни маси тіла у підлітків з біполярним розладом I типу на 12-му та 30-му тижні лікування арипіпразолом склало 2,4 кг та 5,8 кг, а в групі плацебо –— 0,2 кг та 2,3 кг відповідно.

У педіатричній популяції частіше спостерігали сонливість та втому у пацієнтів з біполярним розладом порівняно із шизофренією.

У педіатричних пацієнтів віком 10–17 років при експозиції лікарського засобу до 30 тижнів частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг/мл) становила 28,0% і 53,3% відповідно.

Патологічна схильність до азартних ігор та інші порушення контролю імпульсної поведінки

Пацієнти, які приймають арипіпразол, можуть відчувати патологічну схильність до азартних ігор, підвищення сексуального потягу (гіперсексуальність), схильність до компульсивних покупок і компульсивного переїдання (див. розділ «Особливості застосування»).

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Після першого відкриття флакону зберігати не більше 6 місяців.

По 150 мл розчину у флаконі, по 1 флакону з мірним стаканчиком та шприцом-дозатором у картонній упаковці.

За рецептом.

Нобел Ілач Санаї ве Тіджарет А.Ш.

Квартал Санкаклар, пр. Ескі Акчакоджа, №299, 81100 м. Дюздже, Туреччина.