Небіволол-Дарниця (Nebivolol-Darnitsa) (281899) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Небіволол - 5 мг

фармакодинаміка. Небіволол являє собою рацемат, який складається з двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D˗небіволол) та RSSS˗небівололу (L˗небіволол). Він поєднує дві фармакологічні властивості:
– завдяки D˗енантіомеру небіволол є конкурентним і селективним блокатором β1˗адренорецепторів;
– завдяки L˗енантіомеру він має м’які вазодилатуючі властивості внаслідок метаболічної взаємодії з L-аргініном/оксидом азоту (NO).
При одноразовому і повторному застосуванні небівололу знижується частота серцевих скорочень і АТ у стані спокою і при навантаженні як в осіб з нормальним АТ, так і в осіб з АГ. Антигіпертензивний ефект при довготривалому лікуванні зберігається. У терапевтичних дозах α-адренергічний антагонізм не спостерігається. Під час короткочасного або тривалого лікування небівололом у пацієнтів з АГ знижується системний судинний опір. Незважаючи на зниження ЧСС, зменшення серцевого викиду у стані спокою та при навантаженні обмежене через збільшення ударного об’єму. Клінічне значення цієї гемодинамічної різниці, порівняно з іншими блокаторами β˗адренорецепторів, ще недостатньо вивчене. У пацієнтів з АГ небіволол підвищує реакцію судин на ацетилхолін, опосередковану монооксидом азоту; у пацієнтів із дисфункцією ендотелію ця реакція знижена.
Згідно доступних доклінічних та клінічних даних, небіволол не має негативного впливу на еректильну функцію у хворих з гіпертонічною хворобою.
Фармакокінетика. Після перорального прийому відбувається швидке всмоктування обох енантіомерів небівололу. На всмоктування небівололу їжа не впливає, тому його можна приймати незалежно від вживання їжі. Небіволол метаболізується у печінці, зокрема з утворенням активних гідроксиметаболітів. Метаболізація небівололу шляхом гідроксилювання піддається генетичному окиснювальному поліморфізму, що залежить від CYP2D6. При досягненні стійкого стану (steady˗state) та при однаковій дозі C_max у плазмі незміненого небівололу в осіб із повільним метаболізмом приблизно у 23 рази вища, ніж в осіб зі швидким метаболізмом. В осіб зі швидким метаболізмом Т_½ гідроксиметаболітів обох енантіомерів становить у середньому 24 год, а в осіб із повільним метаболізмом ці значення приблизно у 2 рази більші.
Біодоступність перорально введеного небівололу становить у середньому 12% в осіб із швидким метаболізмом та майже повній в осіб із повільним метаболізмом. Концентрації у плазмі крові, які становлять від 1 до 30 мг небівололу, пропорційні до дози. Вік людини на фармакокінетику небівололу не впливає. Через тиждень після введення 38% дози виводиться із сечею та 48% – із калом. Виведення незміненого небівололу із сечею становить менше 0,5% від дози.

есенціальна АГ.
Хронічна серцева недостатність легкого або середнього ступеня тяжкості, як доповнення до стандартних методів лікування пацієнтів віком від 70 років.

режим дозування
Застосовують перорально. Таблетки проковтують, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, 1 склянкою води). Приймають незалежно від вживання їжі.
Есенціальна АГ
Дорослим пацієнтам слід приймати 1 таблетку (5 мг небівололу) на добу, у разі можливості в один і той самий час. Лікарський засіб можна приймати під час їди. Гіпотензивний ефект стає явним через 1˗2 тижні лікування, але іноді оптимальна дія спостерігається лише через 4 тижні.
Комбінація з іншими антигіпертензивними засобами. Небіволол можна застосовувати як монотерапію, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. До цього часу додатковий гіпотензивний ефект спостерігався тільки при його комбінації з 12,5-25 мг гідрохлоротіазиду.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг на добу. У разі необхідності добову дозу можна збільшити до 5 мг.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Досвід застосування лікарського засобу таким пацієнтам обмежений, тому небіволол протипоказаний.
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Для цієї групи пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5 мг на добу, у разі необхідності її можна збільшити до 5 мг. Через недостатній досвід застосування лікарського засобу пацієнтам віком від 75 років його застосування вимагає обережності та ретельного нагляду за такими пацієнтами.
Хронічна серцева недостатність
Лікування хронічної серцевої недостатності слід розпочинати з повільного титрування дози до досягнення індивідуальної оптимальної підтримуючої дози. Таким пацієнтам слід призначати лікарський засіб у випадку, якщо спостерігається хронічна серцева недостатність без епізодів її гострої декомпенсації протягом останніх 6 тижнів. Рекомендується, щоб лікар мав досвід лікування серцевої недостатності. Пацієнти, які застосовують інші серцево-судинні засоби (діуретики, дигоксин, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ), повинні мати вже підібрану дозу цього лікарського засобу протягом останніх 2 тижнів, перш ніж розпочати лікування небівололом. Початкове призначення дози слід проводити за нижченаведеною схемою, витримуючи при цьому інтервали від 1 до 2 тижнів та орієнтуючись на переносимість дози пацієнтом: 1,25 мг небівололу на добу, можна збільшити до 2,5 мг на добу, потім до 5 мг на добу, а надалі – до 10 мг 1 раз на добу. Максимальна рекомендована доза становить 10 мг на добу. На початку лікування та при кожному підвищенні дози пацієнт повинен не менше 2 годин перебувати під наглядом досвідченого лікаря, щоб впевнитися у тому, що клінічний стан залишається стабільним (особливо це стосується артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, порушення провідності міокарда, а також посилення симптомів серцевої недостатності). Поява побічних реакцій у пацієнта свідчить про те, що їх не можна лікувати найвищими рекомендованими дозами. У разі необхідності вже досягнуту дозу можна поетапно знову зменшити або знову до неї повернутися. При посиленні симптомів серцевої недостатності або при непереносимості лікарського засобу у фазі його титрування дозу небівололу рекомендується спочатку зменшити або, у разі необхідності, негайно відмінити лікарський засіб (при появі тяжкої артеріальної гіпотензії, посиленні симптомів серцевої недостатності з гострим набряком легень, при появі кардіогенного шоку, симптоматичної брадикардії або АВ-блокади). Зазвичай лікування хронічної серцевої недостатності небівололом тривале.
Лікування небівололом не слід припиняти раптово, оскільки це може призвести до тимчасового посилення серцевої недостатності. Якщо відміна лікарського засобу необхідна, то дозу слід поетапно знизити, зменшуючи її у 2 рази з інтервалом 1 тиждень.
Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки титрування дози до максимально переносимої відбувається індивідуально, її корекція при нирковій недостатності від легкого до середнього ступеня тяжкості не потрібна. Досвіду застосування лікарського засобу хворим з тяжкою нирковою недостатністю (рівень креатиніну сироватки ≥250 мкмоль/л) немає, тому застосування небівололу таким пацієнтам не рекомендується.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Існують обмежені дані щодо застосування небівололу пацієнтам із печінковою недостатністю, тому застосовувати цей лікарський засіб пацієнтам протипоказано.
Пацієнти літнього віку. Оскільки титрування дози до максимально переносимої здійснюється індивідуально, корегування дози не потребується.
Діти. Дослідження щодо ефективності та безпеки застосування небівололу дітям не проводилися, тому для цієї вікової групи застосування лікарського засобу не рекомендується.

– підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів лікарського засобу;
– печінкова недостатність або обмеження функції печінки;
– гостра серцева недостатність, кардіогенний шок або епізоди декомпенсації серцевої недостатності, що вимагають в/в введення діючих речовин із позитивним інотропним ефектом.
Крім того, як і інші блокатори β˗адренорецепторів, препарат протипоказаний при таких захворюваннях:
– синдром слабкості синусового вузла, у тому числі синоаурикулярна блокада, атріовентрикулярна блокада (АВ˗блокада) ІІ-ІІІ ступеня (без штучного водія ритму);
– бронхоспазм та БА в анамнезі;
– нелікована феохромоцитома;
– метаболічний ацидоз;
– брадикардія (до початку лікування частота серцевих скорочень >60 ударів/хв);
– артеріальна гіпотензія (систолічний АТ – <90 мм рт. ст.);
– тяжкі порушення периферичного кровообігу;

побічні реакції при есенціальній артеріальній гіпертензії та при хронічній серцевій недостатності наведені окремо через відмінності патологічних процесів, які лежать в основі цих захворювань.
Есенціальна АГ
Побічні реакції у більшості випадків були від легкого до середнього ступеня (наведені в таблиці нижче); вони класифіковані відповідно до системи органів та частоти виникнення.

Крім цього, повідомлялося про такі побічні реакції, спричинені деякими блокаторами β˗адренорецепторів: галюцинації, психози, сплутаність свідомості, похолодання/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, сухість очей та окуломукокутанна токсичність за практололовим типом.
Хронічна серцева недостатність
Відомості про побічні реакції у хворих на серцеву недостатність були отримані під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень, у процесі яких 1067 хворих отримували небіволол та 1061 хворий – плацебо. У цьому дослідженні про побічні реакції, які можливо були пов’язані із застосуванням лікарського засобу, повідомили всього 449 пацієнтів, які приймали небіволол (42,1%), та 334 (31,5%) пацієнти, які приймали плацебо. Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляли пацієнти, які застосовували небіволол, були брадикардія та запаморочення (виникали приблизно у 11% пацієнтів). Відповідна частота серед пацієнтів, які застосовували плацебо, становила приблизно 2% та 7% відповідно.
Повідомлялося про такі побічні реакції, які хоча б потенційно були пов’язані із застосуванням небівололу, та такі, що розглядалися як характерні та значущі при лікуванні хронічної серцевої недостатності:
– посилення серцевої недостатності спостерігалося у 5,8% пацієнтів, які отримували небіволол, та у 5,2% пацієнтів, які отримували плацебо;
– ортостатична гіпотензія – у 2,1% пацієнтів, які отримували небіволол, та у 1% пацієнтів, які отримували плацебо;
– непереносимість лікарського засобу спостерігалася у 1,6% пацієнтів, які отримували небіволол, та у 0,8% пацієнтів, які отримували плацебо;
– АВ-блокада І ступеня спостерігалася у 1,4% пацієнтів, які отримували небіволол, та у 0,9% пацієнтів, які отримували плацебо;
– набряки нижніх кінцівок – у 1% пацієнтів, які отримували небіволол, та у 0,2% пацієнтів, які отримували плацебо.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період лікарського засобу важливі, оскільки дають змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик лікарського засобу. Працівники охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

загальними для блокаторів b˗адренорецепторів є нижченаведені попередження і застережні заходи.
Анестезія. Підтримання блокади β˗адренорецепторів зменшує ризик порушень серцевого ритму під час введення у наркоз та інтубації. При підготовці до хірургічного втручання застосування блокаторів β˗адренорецепторів слід припинити не менше ніж за 24 год. Обережність потрібна при застосуванні окремих анестетиків, які спричиняють пригнічення міокарда, таких як циклопропан, ефір або трихлоретилен. Появу вагусних реакцій у пацієнта можна попередити за допомогою внутрішньовенного введення атропіну.
Серце та судини. Зазвичай пацієнтам із нелікованою хронічною серцевою недостатністю блокатори β˗адренорецепторів не слід призначати, поки їх стан не стане стабільним. Припиняти терапію блокатором β˗адренорецепторів пацієнтам, які мають ішемічну хворобу серця, слід поступово, тобто протягом 1-2 тижнів. У разі необхідності, щоб запобігти загостренню стенокардії, рекомендується одночасно починати лікування препаратом-замінником. Блокатори β˗адренорецепторів можуть спричиняти брадикардію. Якщо пульс у стані спокою знижується до 50-55 ударів за хвилину та/або у пацієнта розвиваються симптоми, які вказують на брадикардію, то дозу рекомендується зменшити.
Блокатори β˗адренорецепторів слід застосовувати з обережністю при лікуванні:
а) пацієнтів із порушеннями периферичного кровообігу (хвороба або синдром Рейно, переміжна кульгавість), оскільки може розвинутися загострення зазначених захворювань;
б) пацієнтів з АВ-блокадою І ступеня у зв’язку з негативним впливом блокаторів β˗адренорецепторів на провідність;
в) хворих на стенокардію Принцметала внаслідок безперешкодної вазоконстрикції коронарних артерій, опосередкованої через a˗адренорецептори: блокатори β˗адренорецепторів можуть збільшувати частоту і тривалість нападів стенокардії.
Комбінація небівололу з антагоністами кальцію типу верапамілу та дилтіазему з антиаритмічними засобами І групи, а також із гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендується взагалі (для детальної інформації див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Обмін речовин та ендокринна система. Небіволол не впливає на вміст глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. Незважаючи на це, необхідно бути обережним при застосуванні його для лікування пацієнтів цієї категорії, оскільки небіволол може маскувати деякі ознаки гіпоглікемії, наприклад тахікардію та посилене серцебиття. Блокатори β˗адренорецепторів можуть маскувати симптоми тахікардії при гіперфункції щитовидної залози. При раптовому припиненні терапії ці симптоми можуть посилитися.
Дихальна система. Пацієнтам з обструктивними захворюваннями дихальних шляхів блокатори β˗адренорецепторів слід застосовувати з обережністю, оскільки може посилитися констрикція дихальних шляхів.
Інше. На початку лікування хронічної серцевої недостатності небівололом необхідне регулярне спостереження за пацієнтом. Без нагальної потреби не слід раптово припиняти лікування.
Хворим на псоріаз в анамнезі призначати блокатори β˗адренорецепторів слід тільки після того, як ситуація буде ретельно виважена. Блокатори β˗адренорецепторів можуть підвищувати чутливість до алергенів і ступінь тяжкості анафілактичних реакцій.
Допоміжні речовини. Лікарський засіб містить лактозу моногідрат, тому його не слід приймати пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом в організмі лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.
Інформацію про спосіб застосування та дози див. у розділі ЗАСТОСУВАННЯ.
Застосування у період вагітності і годування груддю.
Вагітність. Небіволол виявляє фармакологічні ефекти, які мають негативний вплив на вагітність та/або на плід/ немовля. Загалом, блокатори β˗адренорецепторів зменшують кровообіг у плаценті, з чим пов’язують затримку росту, внутрішньоутробну смерть, викидень та передчасні пологи. Побічні ефекти (наприклад, гіпоглікемія та брадикардія) можуть виникнути у плода та новонародженого. Якщо лікування блокаторами β˗адренорецепторів необхідне, то краще надати перевагу селективним блокаторам β₁-адренорецепторів.
Небіволол не слід застосовувати у період вагітності, тільки якщо в цьому є безсумнівна необхідність. Якщо лікування небівололом вважається необхідним, слід спостерігати за матково-плацентарним кровообігом та ростом плода. При виявлені негативного впливу на вагітність або на плід, слід розглянути питання про альтернативне лікування. За новонародженим немовлям потрібно ретельно спостерігати. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати протягом перших 3 днів.
Період годування груддю. Дослідження на тваринах показали, що небіволол проникає у грудне молоко. Невідомо, чи ця речовина проникає у грудне молоко людини. Більшість блокаторів β˗адренорецепторів, а саме ліпофільні сполуки, такі як небіволол, та його активні метаболіти проникають, хоча різною мірою, у грудне молоко. Тому годування груддю під час застосування небівололу не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Відповідні дослідження не проводилися. Дослідження із фармакокінетики показали, що небіволол не впливає на психомоторну функцію. Однак слід враховувати, що іноді можливе виникнення запаморочення та відчуття втоми.

фармакодинамічні взаємодії
Сумісне застосування не рекомендується:
– з антиаритмічними лікарськими засобами І класу (хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон), оскільки може посилитися дія на АВ-провідність та збільшитися негативний інотропний ефект;
– з антагоністами кальцію типу верапаміл/дилтіазем – негативна дія на АВ-провідність та скоротливість міокарда. Внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які приймають β˗адреноблокатори, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та АВ-блокади;
– з гіпотензивними лікарськими засобами центральної дії (клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдофа, рилменідин) – може призвести до посилення серцевої недостатності внаслідок зменшення частоти серцевих скорочень, ударного об’єму та вазодилатації; при раптовій відміні, зокрема перед закінченням застосування β˗адреноблокаторів, вірогідність зростання артеріального тиску (синдром відміни) може підвищуватися.
Слід бути обережними при одночасному застосуванні лікарського засобу:
– з антиаритмічними лікарськими засобами ІІІ класу (аміодарон) – може посилюватися вплив на АВ-провідність;
– з галогенованими леткими анестетиками – може пригнічувати рефлекторну тахікардію та підвищувати ризик артеріальної гіпотензії. Згідно із загальними рекомендаціями, слід уникати раптової відміни лікування β-блокаторами. Якщо пацієнт застосовує небіволол, то про це слід поінформувати анестезіолога;
– з інсуліном та пероральними антидіабетичними засобами – хоча небіволол і не впливає на рівень глюкози в крові, однак він може маскувати такі симптоми гіпоглікемії, як тахікардія та посилене серцебиття;
– з баклофеном (антиспастичний засіб), аміфостином (додатковий протипухлинний засіб) – одночасне їх застосування з антигіпертензивними засобами може призвести до значного зниження артеріального тиску, тому дозу антигіпертензивних засобів потрібно відкоригувати.
При сумісному застосуванні слід враховувати:
– глікозиди групи наперстянки – сповільнюється АВ-провідність, однак під час клінічних досліджень вказівок щодо цієї взаємодії не було; небіволол не впливає на кінетику дигоксину;
– антагоністи кальцію типу дигідропіридину (амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін) – підвищується ризик артеріальної гіпотензії, а у пацієнтів із серцевою недостатністю може погіршитися насосна функція шлуночків;
– антипсихотичні, антидепресанти (трициклічні антидепресанти, барбітурати, похідні фенотіазину) – може підвищуватись антигіпертензивна дія (принцип додавання ефектів);
– симпатоміметики можуть протидіяти антигіпертензивній дії β-адреноблокаторів; діючі речовини з β-адренергічною дією можуть призвести до безперешкодної α-адренергічної активності симпатоміметиків з наявністю як α-, так і β-адренергічних ефектів (небезпека розвитку артеріальної гіпертензії, тяжкої брадикардії та серцевої блокади).
Взаємодії, зумовлені фармакокінетикою лікарського засобу:
– оскільки у процесі метаболізму небівололу бере участь ізофермент CYP2D6, то спільне застосування лікарських засобів, що пригнічують цей фермент (пароксетин, флуоксетин, тіоридазин, хінідин), підвищує рівень небівололу у плазмі крові і, таким чином, підвищує ризик виникнення надмірної брадикардії та інших побічних реакцій;
– циметидин підвищує рівень небівололу у плазмі крові, але без зміни клінічної ефективності;
– ранітидин не впливає на фармакокінетику небівололу;
– за умови, що небіволол застосовують під час їди, а антацидний засіб – між прийомами їжі, ці лікарські засоби можна призначати разом;
– при спільному застосуванні небівололу та нікардипіну незначно підвищувалися концентрації обох лікарських засобів у плазмі крові без зміни клінічної ефективності;
– одночасне вживання алкоголю та застосування фуросеміду або гідрохлоротіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу;
– небіволол не впливає на фармакодинаміку та фармакокінетику варфарину.

немає доступних даних щодо передозування небівололом.
Симптоми. При передозуванні β˗адреноблокаторів спостерігаються: брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазм, гостра серцева недостатність.
Лікування передозування. Необхідно промивання шлунка, призначення активованого вугілля та проносних засобів. Штучна вентиляція легень також може бути потрібна. Рекомендується контроль за рівнем глюкози в крові. У разі передозування або підвищеної чутливості – необхідний ретельний медичний нагляд за пацієнтом та проводити інтенсивну терапію в умовах стаціонару: при брадикардії та підвищеній ваготонії – введення атропіну або метилатропіну, при артеріальній гіпотензії та шоці – в/в введення плазмозамінників та катехоламінів. β-блокуючу дію можна припинити шляхом повільного внутрішньовенного введення ізопреналіну гідрохлориду, починаючи з дози 5 мкг/хв, або добутаміну, починаючи з дози 2,5 мкг/хв, до досягнення очікуваного ефекту. В рефрактерних випадках ізопреналін можна комбінувати з допаміном. Якщо вищезазначені заходи не допомагають, слід призначати глюкагон із розрахунку 50-100 мкг/кг, якщо потрібно – ін’єкцію можна повторити протягом години та, у разі необхідності, провести внутрішньовенну інфузію глюкагону із розрахунку 70 мкг/кг/год. В екстремальних випадках, коли брадикардія не піддається лікуванню, може знадобитися підключення штучного водія ритму.

при температурі не вище 25 °С.