Торасемід Сандоз^® (Torasemide Sandoz^®)

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат.

Торасемід - 10 мг

фармакодинаміка. Торасемід є петльовим діуретиком; при низьких дозах, що застосовуються для антигіпертензивного лікування, чинить слабку діуретичну та салуретичну дію. При вищих дозах торасемід спричиняє посилений діурез дозозалежним чином. Торасемід виявляє максимальну діуретичну активність через 2–3 год після застосування внутрішньо.
Фармакокінетика. Після перорального застосування торасемід швидко і майже повністю абсорбується; C_max у сироватці крові досягається через 1–2 год після прийому. Системна біодоступність становить 80–90%. Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить >99%, метаболітів М₁, М₃ і М₅ —  86; 95 і 97% відповідно. Об’єм розподілу — 16 л. Торасемід метаболізується шляхом окиснення та гідроксилювання з утворенням трьох метаболітів: М₁, М₃ і М₅. М₅ фармакологічно неактивний, а частка метаболітів М₁ і М₃ становить близько 10% фармакологічної дії препарату. Кінцевий T_½ торасеміду і його метаболітів становить у здорових осіб 3–4 год. Загальний кліренс торасеміду — 40 мл/хв, ренальний кліренс — ≈10 мл/хв. Близько 80% дози виводиться у вигляді незміненого торасеміду (24%) та його метаболітів: М₁ (12%), М₃ (3%), М₅ (41%). При нирковій недостатності T_½ торасеміду не змінюється, а T_½ метаболітів М₃ і М₅ подовжується. Торасемід та його метаболіти практично не виводяться шляхом гемодіалізу або гемофільтрації. У хворих із порушеною функцією печінки або серцевою недостатністю T_½ торасеміду і метаболіту М₅ незначно подовжуються, однак кумуляція торасеміду та його метаболітів малоймовірна.

таблетки по 10 мг або 20 мг — набряки, спричинені серцевою недостатністю.
Таблетки по 50 мг або 100 мг, або 200 мг — набряки, підвищений АТ при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну <20 мл/хв) за наявності будь–якого залишкового діурезу (>200 мл за 24 год), у тому числі у хворих, які знаходяться на гемодіалізі.

таблетки слід приймати вранці, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини.
Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби; у разі серцевої недостатності лікування має тривати до зникнення набряків.
АГ. Рекомендована доза для дорослих становить 2,5 мг/добу (таблетки по 5 мг мають риску і їх можна ділити на рівні дози по 2,5 мг). Якщо після двомісячної терапії торасемідом у дозі 2,5 мг/добу нормалізація АТ не досягається, дозу можна підвищити до 5 мг (1 раз на добу). Максимальний ефект зазвичай відмічають через 3 міс після початку лікування. Застосування доз вище 5 мг не призводить до посилення антигіпертензивного ефекту.
Набряки. Терапію розпочинати з дози 5 мг/добу. Зазвичай ця доза вважається підтримувальною. Якщо добова доза 5 мг є недостатньою, слід застосувати добову дозу 10 мг, яку слід призначати щоденно. Залежно від тяжкості стану хворого добова доза може бути поступово підвищена до 20 мг торасеміду (1 раз на добу).
Цироз печінки. Загальна початкова доза становить 5–10 мг 1 раз на добу при поєднаному застосуванні з препаратами-антагоністами альдостерону або сечогінними засобами, що зумовлюють затримку калію в організмі. У разі відсутності необхідної сечогінної дії дозу слід підвищити вдвічі (10–20 мг/добу) до досягнення необхідного ефекту.
При ХНН доза визначається індивідуально і залежить від ступеня порушення функції нирок. Якщо дози 20 мг/добу недостатньо, її можна підвищити до 50 мг торасеміду 1 раз на добу і, в разі необхідності, поступово підвищувати до максимальної дози — 200 мг 1 раз на добу. Максимальну добову дозу 200 мг призначати тільки пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <20 мл/хв) (у тому числі під час гемодіалізу) за наявності діурезу не менше 200 мл/24 год.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Лікування таких пацієнтів слід проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.
Пацієнти літнього віку. Спеціального підбору дози не потрібно.

підвищена чутливість до торасеміду, похідних сульфанілсечовини або будь-якої з допоміжних речовин. Ниркова недостатність з анурією, печінкова кома або прекома, артеріальна гіпотензія, аритмія. Гіповолемія, гіпонатріємія, гіпокаліємія. Значне порушення сечовипускання, наприклад унаслідок гіпертрофії передміхурової залози. Подагра. Одночасне застосування з аміноглікозидами або цефалоспоринами. Ниркова недостатність, спричинена нефротоксичними речовинами.

побічні реакції класифіковані за частотою їх виникнення: дуже часто — від ≥1/10; часто — від ≥1/100 до <1/10; нечасто — від ≥1/1000 до <1/100; рідко — від ≥1/10 000 до <1/1000; дуже рідко — <1/10 000; невідомо (частоту неможливо оцінити через відсутність даних).
З боку метаболізму: часто — посилення метаболічного алкалозу; гіпокаліємія при супутній дієті з низьким вмістом калію, при блюванні, діареї, після надмірного застосування послаблювальних засобів, а також у хворих із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування та тривалості лікування можуть розвиватися порушення водного та електролітного балансу, наприклад гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія. При значних втратах рідини та електролітів унаслідок посиленого сечовиділення можуть розвиватися артеріальна гіпотензія, головний біль, астенія, сонливість, особливо на початку лікування та у пацієнтів літнього віку.
З боку серцево–судинної системи: дуже рідко — тромбози, артеріальна гіпотензія, кардіальна та церебральна ішемія з можливим розвитком порушень серцевого ритму, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе.
З боку нервової системи: часто — головний біль, запаморочення (особливо на початку лікування); нечасто — парестезія.
З боку травного тракту: часто — втрата апетиту, нудота, блювання, біль у шлунку, розлад шлунка та діарея, запор, метеоризм, головним чином на початку лікування; нечасто — сухість у роті; дуже рідко — панкреатит.
З боку сечовидільної системи: нечасто — у пацієнтів із розладами сечовипускання, наприклад при гіпертрофії передміхурової залози, можливі затримка сечі та надмірне розтягнення сечового міхура; позиви до сечовипускання.
З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення рівня деяких печінкових ферментів (γ-глутамілтранспептидази) в плазмі крові.
З боку крові і лімфатичної системи: дуже рідко — зменшення кількості тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів.
З боку шкіри та підшкірної тканини: дуже рідко — алергічні реакції (наприклад свербіж, висип, екзантема, фоточутливість), повідомляли про тяжкі шкірні реакції (наприклад синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз).
З боку органа зору: дуже рідко — розлади зору.
З боку органа слуху: дуже рідко — шум у вухах, втрата слуху.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто — спазми м’язів (особливо на початку лікування).
Загальні розлади: часто — сплутаність свідомості, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування).
Лабораторні дослідження: часто — підвищення концентрації сечової кислоти, глюкози та ліпідів (ХС, ТГ) у плазмі крові; нечасто — можливе підвищення рівня креатиніну та сечовини у сироватці крові.

перед початком застосування препарату необхідно усунути існуючу гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію та відкоригувати порушення сечовиділення.
При довготривалому лікуванні торасемідом рекомендується регулярно контролювати електролітний баланс, особливо рівень калію в плазмі крові (особливо у пацієнтів, які одночасно застосовують глікозиди наперстянки, ГКС, мінералокортикостероїди або проносні засоби), глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові.
Особливого нагляду потребують пацієнти з тенденцією до розвитку гіперурикемії та подагри.
Пацієнтам з явним або латентним цукровим діабетом необхідно контролювати метаболізм вуглеводів.
Через відсутність достатнього досвіду клінічного застосування не рекомендується призначати торасемід при патологічних змінах кислотно-лужної рівноваги; при патологічних змінах картини крові, наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності; одночасно з літієм, аміноглікозидами, цефалоспоринами; при порушенні функції нирок, спричиненому нефротоксичними речовинами; дітям; пацієнтам літнього віку (рекомендації щодо дозування відсутні).
Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу препарат слід призначати з препаратами — антагоністами альдостерону або препаратами, що зумовлюють затримку калію в організмі.
Після прийому торасеміду відмічали явища ототоксичності (шум у вухах та втрата слуху), які мали зворотний характер, але прямого зв’язку із застосуванням препарату не встановлено.
При призначенні сечогінних засобів необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть виявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотензії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження ОЦК, тромбоутворення та емболії кровоносних судин, особливо у пацієнтів літнього віку. Слід звертати увагу на ознаки гемоконцентрації і втрати електролітів на початку лікування та у пацієнтів літнього віку.
Пацієнтам з порушеннями водно-електролітного балансу необхідно припинити застосування препарату та після усунення небажаних ефектів відновити терапію, починаючи з більш низьких доз.
При призначенні препарату необхідно проводити регулярний лабораторний контроль показників вмісту калію та інших електролітів у сироватці крові. Слід також регулярно контролювати клітини крові (кількість еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів).
Інформація щодо дозування препарату пацієнтам із нирковою або печінковою недостатністю обмежена. Пацієнтам із печінковою недостатністю препарат слід призначати з обережністю, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації торасеміду.
При лікуванні торасемідом можливі позитивні результати при проведенні допінг-тестів.
Таблетки по 10 мг або 20 мг містять лактозу. Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей препарат. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози препарат не призначати.
Таблетки по 50 мг або 100 мг, або 200 мг містять олію рицинову гідрогенізовану, яка може спричинити розлад шлунка та діарею.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Достовірні дані стосовно впливу торасеміду на ембріон та плід у людини відсутні. Наявна інформація щодо репродуктивної токсичності торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. У зв’язку з вищенаведеним торасемід можна застосовувати у період вагітності лише за життєвими показаннями та в мінімально можливій ефективній дозі.
Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування АГ або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і спричиняти токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовувати для лікування вагітних із серцевою або нирковою недостатністю, то необхідно проводити ретельний моніторинг електролітів та гематокриту, а також розвитку плода.
Період годування груддю. На даний час не встановлено, чи проникає торасемід у грудне молоко тварин або людини. Не можна виключити ризик застосування препарату у новонароджених/грудних дітей. Тому застосування торасеміду у період годування груддю протипоказано. Якщо необхідно застосовувати торасемід у цей період, то годування груддю слід припинити.
Фертильність. Дослідження впливу торасеміду на фертильність у людей не проводили.
Діти. Препарат не застосовувати у дітей у зв’язку з відсутністю даних.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. До з’ясування індивідуальної реакції на торасемід під час лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

при одночасному застосуванні торасеміду із серцевими глікозидами може підвищуватися чутливість серцевого м’яза до цих лікарських засобів унаслідок дефіциту калію або магнію. При одночасному застосуванні з мінерало- та глюкокортикоїдами, проносними засобами підвищується ризик виникнення дефіциту калію.
Торасемід посилює дію інших лікарських антигіпертензивних засобів, зокрема інгібіторів АПФ. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до тяжкої артеріальної гіпотензії. Цьому можна запобігти, якщо знизити початкову дозу інгібітора АПФ або торасеміду за 2–3 дні до початку застосування інгібіторів АПФ.
Торасемід може послаблювати судинозвужувальний ефект епінефрину та норепінефрину.
Торасемід послаблює дію протидіабетичних засобів.
Торасемід, особливо у високих дозах, може потенціювати нефротоксичні та ототоксичні ефекти аміноглікозидних антибіотиків (наприклад канаміцину, гентаміцину, тобраміцину), токсичні ефекти препаратів платини та нефротоксичні ефекти цефалоспоринів.
Торасемід підсилює дію теофіліну та курареподібних міорелаксантів.
Пробенецид та НПЗП (наприклад індометацин, похідні пропіонової кислоти) зменшують вираженість діуретичної та гіпотензивної дії торасеміду.
При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію може підвищуватися концентрація літію в крові і посилюватися кардіо- та нейротоксичність останнього.
При терапії саліцилатами у високих дозах торасемід може посилювати їх токсичну дію на ЦНС.
При одночасному застосуванні із колестираміном всмоктування торасеміду може знижуватися, в результаті чого — послаблюватися його дія.

симптоми. Типова симптоматика невідома. У разі передозування може спостерігатися форсований діурез із ризиком надмірної втрати рідини та електролітів. Можливі сонливість, сплутаність свідомості, артеріальна гіпотензія, серцево-судинна недостатність та порушення з боку травного тракту.
Лікування. Специфічний антидот відсутній. Залежно від симптомів передозування рекомендується зниження дози або відміна препарату. Здійснюються заходи щодо відновлення водно-електролітного балансу. Торасемід не виводиться з крові за допомогою гемодіалізу. Лікування у разі гіповолемії: заміщення об’єму рідини. Лікування у разі гіпокаліємії: призначення препаратів калію. Лікування серцево-судинної недостатності: положення сидячи хворого та, при необхідності, призначення симптоматичної терапії.
Анафілактичний шок (негайні заходи). При першій появі шкірних реакцій (таких як, наприклад, кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, підвищеного потовиділення, нудоти, ціанозу провести катетеризацію вени; хворому надати горизонтальне положення, забезпечити вільне надходження повітря, призначити кисень. При необхідності застосувати введення епінефрину, р-нів, що заміщують об’єм рідини, глюкокортикоїдних гормонів.

при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.