Трентал^® (Trental)

Пентоксифілін - 100 мг

Трентал (пентоксифілін) — похідне метилксантину з потужними гемореологічними властивостями (знижує в’язкість крові). Лікарський засіб належить до препаратів, що впливають на серцево-судинну систему, входить до групи «Периферійні вазодилататори».
Пентоксифілін схвалений до призначення для лікування осіб з переміжною кульгавістю у зв’язку з оклюзійним захворюванням периферичних артерій. Препарат вперше надійшов у продаж у Європі в 1972 р. і в Сполучених Штатах — в 1985 р. Дослідження на тваринах і людях продемонстрували гемореологічні і імуномодулювальні властивості.

Фармакологічні властивості

Фармакокінетика
Препарат легко всмоктується з шлунково-кишкового тракту, але піддається первинному метаболізму в печінці. Частина його метаболітів активні. Повідомляється, що уявний період напіввиведення пентоксифіліну з плазми крові — 0,4-0,8 год; у метаболітів він коливається в межах 1,0-1,6 ч. Значна частина дози препарату виводиться з сечею, головним чином у вигляді метаболітів, і менш 4% виділяється з калом.

Несприятливі побічні ефекти

Препарат Трентал може викликати шлунково-кишкові розлади (нудота, блювання, діарея), запаморочення, головний біль, тремор. Ці реакції пов’язані з дозою і при її зниженні їх вираженість зменшується. Також можуть виникнути приливи, стенокардія, серцебиття, серцеві аритмії і реакції гіперчутливості. Про випадки кровотечі повідомлялося рідко, в основному у зв’язку з факторами ризику виникнення кровотечі. Також при передозуванні пентоксифіліну можливі лихоманка, слабкість, приливи крові, артеріальна гіпотензія, сонливість, збудження і судоми.

Взаємодії

Трентал (пентоксифілін) може посилювати дію гіпотензивних препаратів. Високі парентеральні дози пентоксифіліну можуть посилювати дію інсуліну та гіпоглікемічних препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом. Пентоксифілін не слід призначати з кеторолаком, оскільки існує підвищений ризик кровотечі і/або подовження протромбінового часу. Також може бути підвищений ризик кровотеч при застосуванні мелоксикаму. Пентоксифілін може підвищувати рівень теофіліну в сироватці крові.

Застосування

Пентоксифілін призначається при лікуванні захворювань периферичних судин. Хоча препарат часто класифікують як судинорозширювальний засіб, його основна дія, мабуть, полягає в зниженні в’язкості крові, ймовірно, за рахунок впливу на еритроцити, адгезію й агрегацію тромбоцитів. Повідомляється, що він збільшує прилив крові до ішемізованих тканин і покращує їх оксигенацію у пацієнтів із захворюванням периферичних судин і збільшує вміст кисню, його застосовували при цереброваскулярних розладах. Трентал також пригнічує вироблення цитокіну, фактора некрозу пухлини альфа (TNF α), і цю його властивість вивчають при низці захворювань.
Пентоксифілін вводять парентерально на початку терапії (в/в інфузія, яка триває 60–360 хв; якщо ж стан пацієнта оцінюється як тяжкий, то інфузія може проводитися протягом 24 год. У деяких випадках препарат можна вводити у вигляді в/в ін’єкції. Доза препарату розраховується індивідуально і залежить від багатьох факторів. Після поліпшення стану хворого рекомендовано проводити терапію із застосуванням таблетованої лікарської форми. При лікуванні захворювань периферичних судин звичайна пероральна доза — 400 мг 3 р/добу у формі з модифікованим вивільненням. Дозу можна знизити до 400 мг 2 р/добу (у якості підтримувальної терапії). Препарат слід приймати під час їди для зниження ризику шлунково-кишкових розладів. При важких формах печінкової або ниркової недостатності також може знадобитися зниження дози. Позитивні ефекти можуть бути неочевидними до того часу, поки не буде проведено 2–8-тижневу терапію.

Ниркова, печінкова недостатність

Виробники з Великобританії стверджують, що для пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки може знадобитися зниження дози пентоксифіліну, тоді як накопичення може відбуватися у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв), які отримують більше 400 мг 1–2 р/добу.

Венозні виразки на ногах

Систематичний огляд застосування пентоксифіліну при лікуванні венозних виразок на ногах показав, що він є ефективним доповненням до компресійної пов’язки й може бути ефективний навіть самостійно (Уайлі Д., 2007).
У Сполучених Штатах Америки цей препарат призначають для лікування переміжної кульгавості. Дослідження на людях і тваринах показали, що терапія лікарським засобом призводить до різних фізіологічних змін на клітинному рівні, які можуть бути важливими при лікуванні різних груп захворювань людини. Імунна модуляція (процес зміни одного або декількох параметрів) включає підвищену деформованість лейкоцитів і хемотаксис, зниження адгезії ендотеліальних лейкоцитів, зменшення дегрануляції нейтрофілів і вивільнення супероксидів, зниження вироблення фактора некрозу пухлин з моноцитів, зниження чутливості лейкоцитів до інтерлейкіну-1 і фактора некрозу пухлин, пригнічення лімфоцитів Т і В та зниження активності природних клітин-кілерів. Гіперкоагуляційний стан поліпшується за рахунок зменшення агрегації й адгезії тромбоцитів, підвищення активатора плазміногену, збільшення плазміну, антитромбіну III, зниження фібриногену, альфа-2-антиплазміну, альфа-1-антитрипсину та зменшення альфа-2-макроглобуліну. Загоєння ран і порушення сполучної тканини — відповідь на збільшення колагеназ фібробластів і зниження вироблення колагену, фібронектину і глікозаміногліканів (Samlaska C.P., 1994).
Пентоксифілін є похідним метилксантину, який використовується при порушеннях мікроциркуляції в якості вазоактивного лікарського засобу. Повідомлялося про нові імуномодулювальні властивості пентоксифіліну, включаючи зниження регуляції синтезу фактора некрозу пухлини-α та інших запальних цитокінів. Дослідження показали, що пентоксифілін може бути ефективним при широкому спектрі шкірних захворювань (Maakmak S.K., 2012).
Рефрактерні або рецидивні виразки на ногах зазвичай вказують на наявність порушеної венозної або артеріальної мікроциркуляції (або обох). Відповідно до сучасної гіпотези, локальний дефіцит кисню і поживних речовин виникає через те, що просвіти капілярів звужуються і стають проникними для фібриногену і білків у зв’язку з активацією лейкоцитів і неадекватним фібринолізом. У результаті відбувається відкладення відносно непроникної периваскулярної фібринової оболонки, що перешкоджає адекватному надходженню кисню і поживних речовин. Тому терапія повинна бути спрямована на усунення цих недоліків і поліпшення загоєння ран. Пентоксифілін (Трентал), застосовуваний у поєднанні з місцевим лікуванням ран і відповідною антибактеріальною терапією, дозволив значно поліпшити загоєння рефрактерних виразок на ногах. Пентоксифілін може змінити аномальну функцію лейкоцитів і еритроцитів, тромбоцитів, а також зменшити в’язкість крові й проникність судин. Механізми дії пентоксифіліну описані згідно із сучасними гіпотезами, що стосуються розвитку виразки на ногах. Обговорюються також дев’ять випадків, коли пентоксифілін при додаванні до раніше безуспішного локального догляду за раною поліпшував або виліковував рефрактерні виразки (Brenman S.A., 1991).
Венозні виразки на ногах є поширеним рецидивним станом, що може призводити до інвалідизації. Основою лікування є використання твердих компресійних пов’язок або панчох для підтримки вен на нозі. Деякі виразки на ногах гояться протягом багатьох місяців або років, і лікування спрямоване на запобігання інфекції та прискорення загоєння. Трентал у формі таблеток призначають для поліпшення кровообігу. Огляд досліджень показує, що пентоксифілін, таблетка 400 мг, яка приймається 3 р/добу, підвищує ймовірність одужання. Трентал є ефективним доповненням до компресійної пов’язки для лікування венозних виразок. За відсутності компресії пентоксифілін також виявляється ефективним для лікування венозних виразок. Основними побічними ефектами були шлунково-кишкові розлади (нудота, розлад шлунка і діарея).
Виразки на ногах — це рани на нижній кінцівці, що не гоїлися протягом чотирьох–шести тижнів. Вважається, що це захворювання зачіпає близько 1% населення в якийсь момент життя, причому виникає воно частіше у жінок, ніж у чоловіків. Близько 50–70% виразок на ногах мають венозне походження.
Зв’язок між недостатністю литкових м’язів і виразками давно відомий. Дві гіпотези було висунуто, щоб пояснити мікроциркуляторні зміни, що спостерігаються при венозній виразці. В огляді 1982 р. було висловлено припущення, що венозна гіпертензія підвищує проникність капілярів, що призводить до утворення непроникної перикапілярної фібринової манжети, що викликає локальну тканинну ішемію. Однак Coleridge Smith, 1988, стверджував, що фібринова манжета є вторинною по відношенню до оклюзії капілярів пробками білих клітин, що створює дистальну ішемію. Захоплені білі клітини вивільняють агенти, які пошкоджують ендотелій, підвищуючи проникність капілярів і дозволяючи формувати фібринову манжету. Зовсім недавно Коулрідж Сміт припустив, що саме інфільтрація шкіри одними білковими продуктами сприяє руйнуванню тканин.
Інший Кокранівський огляд показав, що компресійна терапія збільшує частку венозних виразок, що зажили (O’Meara, 2012). Проте, не дивлячись на використання компресії, частина венозних виразок залишається незагоєною, і терапія, додаткова до компресії, може виявитися корисною. Трентал як доповнення до компресійної терапії при венозних виразках був предметом досліджень, у ході яких отримано суперечливі результати (Colgan, 1990; Dale, 1999). Як стандартну терапію Трентал також порівнювали з плацебо без компресії (Weitgasser, 1983; Jull А.В. et al., 2012).

Висновок

Пентоксифілін був уперше зареєстрований (у Німеччині) близько 50 років тому. Тоді його основною дією виявилося розширення судин. Пізніше гемореологічного ефекту, зокрема на деформованість еритроцитів, виявлено не було. Незалежно від його фармакологічних ефектів, клінічна ефективність при захворюваннях периферичних і церебральних артерій добре відома. Через певний період зацікавила дія препарату Трентал на лейкоцити. Повідомлялося як про реологічні, так і біохімічні зміни. Властивості даного лікарського засобу вивчаються, також досліджують його терапевтичний потенціал, тому існує ймовірність, що в недалекому майбутньому призначення Тренталу розшириться і вийде за межі ангіології.