Ципралекс (Cipralex^®)

Есциталопрам - 10 мг

есциталопрам — антидепресант, селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) c високою афінністю до первинного місця зв’язування. Есциталопрам також зв’язується з алостеричним місцем зв’язування білка-транспортера, з афінністю, меншою в тисячу разів. Алостерична модуляція білка-транспортера підсилює зв’язування есциталопраму в первинному місці зв’язування, що призводить до більш повного пригнічення зворотного захоплення серотоніну.
Есциталопрам не має зовсім або має дуже слабку здатність зв’язуватися з рядом рецепторів, включаючи серотонінові 5-НТ_1А, 5-НТ₂-рецептори, дофамінові D₁- і D₂-рецептори, α₁-, α₂-, β-адренорецептори, Н₁-рецептори, М-холінорецептори, бензодіазепінові й опіоїдні рецептори.
Всмоктування майже повне і не залежить від часу прийому їжі. Середній T_max в плазмі крові становить 4 год після багаторазового застосування. Абсолютна біодоступність есциталопраму становить близько 80%.
Розподіл. Vd, (Vd, β/F) після перорального прийому становить 12–26 л/кг. Зв’язування есциталопраму та його основних метаболітів з білками плазми крові нижче 80%. Кінетика есциталопраму лінійна. Css досягається приблизно через 1 тиж, середня Css — 50 нмоль/л (20–125 нмоль/л) досягається при добовій дозі 10 мг.
Есциталопрам метаболізується в печінці до деметильованого і дидеметильованого метаболітів. Вони обидва є фармакологічно активними. Азот може окиснюватися до метаболіту N-оксиду. Основна речовина і його метаболіти частково виводяться у вигляді глюкуронідів. Після багаторазового застосування середні концентрації деметильованого і дидеметильованого метаболітів становлять 28–31% і менше 5% відповідно від концентрації есциталопраму. Біотрансформація есциталопраму в деметильований метаболіт відбувається головним чином за допомогою ізоферменту СYP 2C19, можлива деяка участь ізоферментів CYP 3A4 і CYP 2D6.
T_½ після багаторазового застосування становить близько 30 год.
Кліренс — 0,6 л/хв. У основних метаболітів есциталопраму T_½ триваліший. Есциталопрам і його основні метаболіти виводяться печінкою (метаболічний шлях) і нирками, більша частина виводиться у вигляді метаболітів з сечею.

депресивні епізоди будь-якого ступеня тяжкості;
панічні розлади з/без агорафобії;
обсесивно-компульсивний розлад.

депресивні епізоди. Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта доза може бути підвищена до максимальної — 20 мг/добу. Антидепресивний ефект розвивається через 2–4 тиж після початку лікування. Після зникнення симптомів депресії ще як мінімум протягом 6 міс необхідно продовжувати терапію для закріплення отриманого ефекту.
Панічні розлади з/без агорафобії. Протягом першого тижня рекомендована доза — 5 мг/добу, яка потім підвищується до 10 мг/добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта доза може бути підвищена до максимальної — 20 мг/добу.
Максимальний терапевтичний ефект досягається приблизно через 3 міс після початку лікування. Терапія триває кілька місяців.
Обсесивно-компульсивний розлад. Зазвичай призначають 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта доза може бути підвищена до максимальної — 20 мг/добу.
Оскільки обсесивно-компульсивний розлад є захворюванням з хронічним перебігом, курс лікування повинен бути досить тривалим для забезпечення повного позбавлення від симптомів і становити щонайменше 6 міс. Для запобігання рецидивам рекомендується лікування не менше 1 року.

підвищена чутливість до есциталопраму та інших компонентів препарату; одночасний прийом неселективних незворотних інгібіторів МАО; одночасний прийом пімозиду;

з боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції.
З боку ендокринної системи: недостатня секреція АДГ.
З боку обміну речовин і харчування: зниження апетиту, підвищення апетиту, збільшення маси тіла, зниження маси тіла, гіпонатріємія, анорексія.
Порушення психіки: тривога, неспокій, незвичайні сновидіння, зниження лібідо, аноргазмія (у жінок), бруксизм, ажитація, нервозність, панічні атаки, сплутаність свідомості, агресія, деперсоналізація, галюцинації, манія, суїцидальні думки, суїцидальна поведінка.
Випадки появи суїцидальних думок і поведінки були відзначені при прийомі есциталопраму і відразу після відміни терапії.
З боку нервової системи: головний біль, безсоння, сонливість, запаморочення, парестезія, тремор, порушення смакових відчуттів, порушення сну, непритомність, серотоніновий синдром, дискінезія, рухові порушення, судомні розлади, психомоторне збудження/акатизія.
З боку органу зору: мідріаз (розширення зіниці), порушення зору.
З боку органу слуху та лабіринтові порушення: тінітус (шум у вухах).
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, брадикардія, подовження інтервалу Q–T на ЕКГ, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: синусит, позіхання, носова кровотеча.
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, діарея, запор, блювання, сухість слизової оболонки порожнини рота, шлунково-кишкова кровотеча (включаючи кровотечу з прямої кишки).
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, підвищення активності печінкових ферментів.
З боку шкіри і підшкірних тканин: підвищене потовиділення, кропив’янка, алопеція, шкірний висип, свербіж шкіри, екхімоз, ангіоневротичний набряк.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: артралгія, міалгія.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: затримка сечі.
З боку статевих органів та молочної залози: імпотенція, порушення еякуляції, менорагія, метрорагія, галакторея, пріапізм.
Загальні розлади і порушення в місці введення: слабкість, гіпертермія, набряки.

у деяких пацієнтів з панічним розладом на початку лікування антидепресантами може спостерігатися посилення тривоги. Подібна парадоксальна реакція зазвичай зникає протягом перших 2 тиж лікування. Щоб знизити ймовірність виникнення анксіогенного ефекту, рекомендується застосовувати низькі початкові дози.
Слід відмінити застосування есциталопраму в разі первинного розвитку судомних нападів або посилення їх частоти.
Есциталопрам повинен з обережністю застосовуватися у пацієнтів з манією/гіпоманією в анамнезі. При розвитку маніакального стану есциталопрам слід відмінити.
У пацієнтів з цукровим діабетом лікування есциталопраму може змінити концентрацію глюкози в плазмі крові. Тому може виникнути потреба в регулюванні доз інсуліну та/або гіпоглікемічних препаратів для прийому всередину.
Депресія пов’язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, нанесення собі тілесних ушкоджень і суїциду (суїцидальні явища). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії.
Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів за участю дорослих пацієнтів з психічними порушеннями показав, що при прийомі антидепресантів у пацієнтів віком молодше 25 років існує підвищений ризик суїцидальної поведінки в порівнянні з прийомом плацебо. Медикаментозне лікування цих пацієнтів і, зокрема, пацієнтів з високим ступенем ризику суїциду, має супроводжуватися ретельним наглядом, особливо на ранній стадії лікування і при змінах дози.
Пацієнти (та особи, які доглядають за пацієнтами) повинні бути попереджені про необхідність контролювати будь-які прояви клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок, а також незвичайних змін в поведінці і негайно звертатися за медичною консультацією при появі цих симптомів.
Застосування СІЗЗС/СІОЗСН асоціюється з розвитком акатизії, яка характеризується розвитком суб’єктивно неприємного або пригнічувального занепокоєння і потреби в постійному русі, часто в поєднанні з нездатністю спокійно сидіти або стояти. Це найчастіше проявляється протягом перших кількох тижнів лікування. У пацієнтів з такими симптомами підвищення дози може може привести до погіршення стану.
Гіпонатріємія, можливо, пов’язана з порушенням секреції АДГ, на тлі прийому СІЗЗС виникає рідко і зазвичай зникає при відміні терапії. Слід дотримуватися обережності при застосуванні есциталопраму та інших СІЗЗС особами, що входять до групи ризику розвитку гіпонатріємії (пацієнти літнього віку, пацієнти з цирозом печінки і особи, що приймають препарати, здатні викликати гіпонатріємію).
При прийомі СІЗЗС були відзначені випадки розвитку шкірних крововиливів (екхімоз і пурпура). Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам у пацієнтів, які приймають антикоагулянти перорально і лікарські препарати, що впливають на згортання крові, а також пацієнтів зі схильністю до кровотеч.
Одночасне застосування есциталопраму і інгібіторів МАО не рекомендується через ризик розвитку серотонінового синдрому.
Необхідно з обережністю застосовувати есциталопрам одночасно з лікарськими препаратами, що чинять серотонінергічну дію, наприклад суматриптаном або іншими триптанами, трамадолом і триптофаном. У пацієнтів, що приймають есциталопрам й інші СІЗЗС одночасно з серотонінергічними препаратами, в рідкісних випадках розвивався серотоніновий синдром. На його розвиток може вказувати комбінація таких симптомів, як ажитація, тремор, міоклонус і гіпертермія. Якщо це сталося, слід негайно припинити одночасне лікування СІЗЗС і серотонінергічними препаратами і почати симптоматичне лікування.

неселективні незворотні інгібітори МАО. Застосовувати есциталопрам одночасно з неселективними незворотними інгібіторами МАО протипоказано. Прийом есциталопраму може бути розпочато через 14 днів після відміни прийому неселективних незворотних інгібіторів МАО. Перед початком прийому неселективних незворотних інгібіторів МАО повинно минути не менше 7 днів після закінчення прийому есциталопраму.
Зворотний селективний інгібітор МАО (моклобемід). Через ризик розвитку серотонінового синдрому не рекомендується застосовувати есциталопрам одночасно з інгібітором МАО А моклобемідом.
Зворотний неселективний інгібітор МАО (лінезолід). Антибіотик лінезолід є зворотним неселективним інгібітором МАО і не повинен застосовуватися у пацієнтів, які отримують терапію есциталопрамом.
Лікарські засоби, що подовжують інтервал Q–T. Фармакокінетичні та фармакодинамічні дослідження застосування есциталопраму в комбінації з іншими лікарськими препаратами, які подовжують інтервал Q–T, не проводилися.
Серотонінергічні лікарські препарати. Одночасне застосування з серотонінергічними лікарськими препаратами (наприклад трамадол, суматриптан та інші триптани) може призвести до розвитку серотонінового синдрому.
Лікарські препарати, що знижують поріг судомної готовності. СІЗЗС можуть знижувати поріг судомної готовності. Потрібно бути обережними при одночасному застосуванні з есциталопрамом інших лікарських препаратів, що знижують поріг судомної готовності (трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, антипсихотичні препарати (нейролептики) — похідні фенотіазину, тіоксантену і бутирофенону, мефлохіна, бупропіону і трамадолу).
Літій, триптофан. Оскільки були зареєстровані випадки посилення дії при одночасному застосуванні СІЗЗС і літію або триптофану, рекомендується дотримуватися обережності при одночасному застосуванні есциталопраму з цими препаратами.
Звіробій продірявлений. Одночасне застосування СІЗЗС і препаратів, що містять звіробій продірявлений, може привести до збільшення кількості побічних ефектів.
Антикоагулянти і засоби, що впливають на згортання крові. Порушення згортання крові може виникнути при одночасному застосуванні есциталопраму з антикоагулянтами для прийому всередину і лікарськими препаратами, що впливають на згортання крові (наприклад атипові нейролептики і похідні фенотіазину, більшість трициклічних антидепресантів, ацетилсаліцилова кислота та нестероїдні протизапальні засоби, тиклопідин і дипіридамол).
Етанол. Есциталопрам не вступає з етанолом в фармакодинамічну або фармакокінетичну взаємодію.
Лікарські засоби, що викликають гіпокаліємію/гіпомагніємію. Потрібно бути обережними при одночасному застосуванні лікарських засобів, що викликають розвиток гіпокаліємії/гіпомагніємії, оскільки при даних станах підвищується ризик розвитку злоякісних аритмій.
Вплив інших лікарських препаратів на фармакокінетику есциталопраму. Метаболізм есциталопраму в основному здійснюється за участю ізоферменту CYP 2C19. Меншою мірою в метаболізмі можуть брати участь ізоферменти CYP 3A4 і CYP 2D6. Метаболізм основного метаболіту — деметильованого есциталопраму — мабуть, частково каталізується ферментом CYP 2D6.
Одночасне застосування есциталопраму та омепразолу (інгібітор ізоферменту CYP 2C19) призводить до помірного (близько 50%) підвищення концентрації есциталопраму в плазмі крові.
Одночасний прийом есциталопраму та циметидину (інгібітор ізоферментів CYP 2D6, CYP 3A4 і CYP 1A2) призводить до підвищення (близько 70%) концентрації есциталопраму в плазмі крові.
Таким чином, застосовувати максимально можливі дози есциталопраму одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP 2C19 (наприклад омепразол, флуоксетин, флувоксамін, лансопразол, тиклопідин) і циметидином слід з обережністю.
Есциталопрам може незначно пригнічувати изофермент CYP 2C19. Тому рекомендується дотримуватися обережності при одночасному застосуванні есциталопраму і лікарських препаратів, які метаболізуються ізоферментом CYP 2C19.

симптоми: в основному виникають симптоми з боку ЦНС (від запаморочення, тремору й ажитації до рідкісних випадків розвитку серотонінового синдрому, судомних розладів і коми), з боку ШКТ (нудота/блювання), серцево-судинної системи (артеріальна гіпотензія, тахікардія, подовження інтервалу Q–T та аритмія ) і порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія).
Лікування: слід забезпечити нормальну прохідність дихальних шляхів, оксигенацію та вентиляцію легень, якомога швидше після прийому препарату провести промивання шлунка і призначити активоване вугілля. Рекомендується контролювати показники роботи серця та інших життєво важливих органів і проводити симптоматичну і підтримувальну терапію. Специфічного антидоту не існує.

при температурі не вище 25 °С.