ЛАМІВІР (LAMIVIR)
діюча речовина: 1 таблетка містить ламівудину 150 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип B), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, опадрі білий 04F58804 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь).
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Противірусні засоби для системного застосування. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази.
ВІЛ-інфекція у дорослих та дітей (у складі комбінованої терапії).
Підвищена чутливість до препарату або до будь-яких компонентів, що входять до складу препарату.
Препарат застосовувати незалежно від прийому їжі. Лікування призначає спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.
Дорослі та діти віком від 12 років з масою тіла не менше 30 кг. Рекомендована доза — 1 таблетка (150 мг) 2 рази на добу або по 2 таблетки (300 мг) 1 раз на добу.
При переході з режиму 2 рази на добу на режим 1 раз на добу — зранку, перший прийом 300 мг потрібно зробити зранку. Якщо зручніший вечірній режим прийому, то потрібно у день переходу зранку прийняти 150 мг, а ввечері — 300 мг.
При переході з режиму 1 раз на добу на режим 2 рази на добу перші 150 мг необхідно прийняти зранку.
Діти з масою тіла від 21 до 30 кг. Рекомендована доза — ½ таблетки вранці та 1 таблетка ввечері, або 1 таблетка та ½ таблетки одночасно 1 раз на добу.
Діти з масою тіла від 14 до 21 кг. Рекомендована доза — ½ таблетки 2 рази на добу, або
1 таблетка 1 раз на добу.
Діти з масою тіла до 14 кг. Рекомендується приймати препарат у формі розчину для перорального застосування.
Діти віком до 3 місяців. Даних щодо застосування препарату цій віковій категорії пацієнтів недостатньо.
Корекція дозування при захворюваннях нирок. У хворих із нирковою недостатністю концентрація ламівудину підвищується внаслідок зниження його кліренсу. Тому дози для лікування пацієнтів із кліренсом креатиніну менше 50 мл/хв слід зменшити. Дітям із нирковою недостатністю дозу зменшувати у тому ж процентному співвідношенні.
Корекція дозування при захворюваннях печінки. Необхідності у корекції дози у цьому випадку немає.
Корекція дозування для хворих літнього віку. Слід враховувати вищу частоту випадків зниження функції серця, печінки та нирок, наявність супутніх захворювань та застосування інших лікарських засобів.
З боку травної системи: нудота, блювання, біль у верхніх відділах живота, діарея; панкреатит, хоча зв'язок його з лікуванням до кінця не з'ясований; перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі.
З боку центральної нервової системи: головний біль, підвищена втомлюваність, безсоння або порушення сну, запаморочення, депресії, парестезії. Описані випадки периферичної нейропатії, хоча причинний зв'язок з лікуванням до кінця не встановлений.
З боку дихальної системи: кашель, назальні симптоми (закладеність носа, ринорея, чхання, свербіж у носі).
З боку гепатобіліарної системи: транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ), амілази в сироватці крові, гепатит.
З боку системи крові: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія, істинна еритроцитарна аплазія.
З боку шкіри: висипання на шкірі, алопеція.
З боку опорно-рухової системи: артралгія, міалгія, міопатія, міозит, рабдоміоліз.
Інші: грипоподібний синдром, нездужання, гарячка, алергічні реакції, ангіоневротичний набряк.
При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летальних, асоційованих з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).
Комбінована антиретровірусна терапія була пов'язана з перерозподілом жиру (ліподистрофія) у пацієнтів з ВІЛ, включаючи втрату периферичної і лицьової підшкірно-жирової клітковини, підвищення внутрішньочеревного і вісцерального жиру, гіпертрофією молочних залоз і дорсоцервікальним накопиченням жиру (горб буйвола).
Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінрезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»).
У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).
Повідомлялося про випадки остеонекрозу головним чином у пацієнтів з підтвердженими ризик-факторами, запущеною ВІЛ-хворобою або довготривалою антиретровірусною терапією. Частота цього невідома (див. розділ «Особливості застосування»).
Симптоми передозування: слабкість, нудота, блювання, посилення проявів побічних реакцій.
Лікування: промивання шлунка та кишечнику, застосування ентеросорбентів (активоване вугілля), симптоматична терапія. Можливе застосування гемодіалізу, але доцільність його застосування вивчена недостатньо.
Препарат не слід приймати з будь-якими іншими лікарськими засобами, до складу яких входить ламівудин або емтрицитабін.
Імовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм препарату і низький рівень його зв'язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді.
Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонної секреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з препаратами, що застосовуються одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція за участю органічної катіонної транспортної системи (наприклад триметоприм). Інші активні речовини (наприклад ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з ламівудином. Активні речовини, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, очевидно, не призводять до клінічно значимої взаємодії з ламівудином. Нуклеозидні аналоги (наприклад, диданозин), такі як зидовудин, не виділяються за допомогою даного механізму, і навряд чи взаємодіють з ламівудином (корекція дози не потрібна).
Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину при одночасному призначенні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентрація суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.
Призначення триметоприму/сульфаметоксазолу 160 мг/800 мг (ко-тримаксозол) призводить до збільшення концентрації ламівудину у зв'язку з наявністю триметоприму в його складі. Однак якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, корекція дози ламівудину не потрібна. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму або сульфаметоксазолу. Результати одночасного застосування Ламівіру і високих доз ко-тримоксазолу для лікування пневмоній, спричинених Pneumocystis carinii, а також токсоплазмозу не вивчалися.
Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому Ламівір не рекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном.
Метаболізм ламівудину проходить без участі ферменту CYP3A, що робить малоймовірною взаємодію з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю даного ферменту (наприклад, інгібітори протеаз).
Фармакодинаміка. Лікарський засіб, який проявляє високу активність відносно ретровіру-сів, включаючи віруси імунодефіциту людини (ВІЛ). Потрапляючи у клітину, ламівудин піддається фосфорилюванню з утворенням трифосфатної сполуки — ламівудин-5-трифос-фату. Трифосфат ламівудину діє одночасно і як субстрат, і як інгібітор для зворотної транскриптази вірусів імунодефіциту людини (ВІЛ). Монофосфатна форма здатна включатись у ланцюги вірусної ДНК, внаслідок чого відбувається розрив ланцюгів з подальшою блокадою утворення вірусної ДНК і пригніченням вірусної активності.
In vitro ламівудин проявляє низьку цитотоксичність щодо периферичних лімфоцитів, лімфоцитарних та моноцитарно-макрофагальних ліній клітин та деяких інших клітин-попередників кісткового мозку. Ламівудин таким чином має in vitro високий терапевтичний індекс і добре переноситься, не зважаючи на те, що ВІЛ-1 швидко набуває стійкості до нього, для цього достатньо всього однієї ламівудинасоційованої мутації M184V. Оскільки стійкість розвивається досить швидко, ламівудин слід призначати тільки разом з іншими противірусними засобами. In vitro дослідження показали, що наявність мутації M184V гальмує розвиток стійкості до зидовудину та ставудину (за умови одночасної наявності не більше трьох зидовудин- або ставудинасоційованих мутацій). Комбінація ламівудину та зидовудину знижує кількість ВІЛ і збільшує кількість CD4-клітин. Останні клінічні дані свідчать про те, що ламівудин у комбінації з зидовудином або в інших режимах лікування, що містять зидовудин, значно знижує ризик прогресування хвороби та летальність від неї. Ламівудин широко застосовують як компонент антиретровірусної терапії разом з іншими антиретровірусними препаратами цього класу (інгібіторами зворотної транскриптази нуклеозидів) або інших класів (інгібітори протеаз, інгібітори зворотної транскриптази ненуклеозидів).
Фармакокінетика.
Всмоктування. Ламівудин швидко абсорбується з кишечнику, біодоступність становить 80–85%. Після перорального застосування препарату максимальна концентрація ламівудину у сироватці крові досягається через 1 годину і при застосуванні у середній терапевтичній дозі (4 мг/кг/добу за 2 прийоми з інтервалом 12 годин) становить 1–1,9 мкг/мл.
Максимальна концентрація знижується при одночасному застосуванні з їжею, але біодоступність його не залежить від вживання їжі.
Розподіл. Середній об'єм розподілу становить 1,3 л/кг, середній період напіввиведення — 5–7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв'язування з білками плазми крові. Обмежені дані свідчать про проникнення ламівудину у центральну нервову систему і цереброспінальну рідину. Через 2–4 години після перорального застосування співвідношення концентрації ламівудину у спинномозковій рідині та плазмі крові становить 0,12. Клінічне значення цього явища невідоме.
Виведення. Середній системний кліренс ламівудину — близько 0,32 л/кг на годину, виводиться він головним чином із сечею (> 70%) шляхом активної тубулярної секреції, незначною мірою (< 10%) — шляхом печінкового метаболізму. Активний метаболіт, внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат, має подовжений час напіввиведення з клітини (від 16 до 19 годин) порівняно з періодом напіввиведення ламівудину (5–7 годин). Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок, тому при кліренсі креатиніну, що дорівнює або менше 50 мл/хв, слід зменшити дози ламівудину (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Фармакокінетика ламівудину у дітей у цілому подібна до такої у дорослих. Але абсолютна біодоступність у дітей віком до 12 років нижча (55–65%), а системний кліренс — вищий.
Імовірність несприятливої взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька внаслідок обмеженого метаболізму, незначного зв'язування з білками та майже повного виведення препарату у незміненому вигляді.
Карциногенез, мутагенез: наявність мутагенного та карциногенного потенціалу ламівудину, за результатами досліджень, не підтверджується.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС у недоступному для дітей місці.
По 60 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у контейнерах з поліетилену високого тиску, закритих кришками з герметичною укупоркою фольгою, з вміщеним пакетиком із силікагелем. По 1 контейнеру разом з інструкцією для медичного застосування у картонній коробці.
За рецептом.
Ципла Лтд.
Центральний офіс: Мумбаі Централ, Мумбаі — 400 008, Індія / Mumbai Central, Mumbai — 400 008, India.
Виробництво: Дільниці №№ L-139 — L-146, Верна Індастріал Естейт, Верна Салцетте,
Гоа — 403 722, Індія / Plot №№ L-139 — L-146 Verna Industrial Estate, Verna Salcette,
Goa 403 722, India.