Еутирокс (Euthyrox^®) (273584) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Левотироксин натрій - 50 мкг

фармакодинаміка. Синтетичний левотироксин, який міститься у препараті Еутирокс, виявляє ефекти, ідентичні тим, які має гормон, що секретується щитоподібною залозою. Перетворюється у Т₃ (трийодтиронін) у периферичних органах, і як ендогенний гормон впливає на Т₃-рецептори. Немає різниці між функціями ендогенного гормону й екзогенного левотироксину.
Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо левотироксин майже повністю всмоктується у верхньому відділі тонкого кишечнику. Залежно від галенової форми препарату всмоктується до 80% прийнятої дози. C_max досягає приблизно через 5–6 год.
Клінічна дія препарату відмічається через 3–5 днів після прийому внутрішньо. Левотироксин швидко зв’язується зі специфічними транспортними білками крові (до 99,97%). Зв’язок з білками не є ковалентним, таким чином, зв’язаний гормон, який знаходиться у плазмі крові, здатний постійно та швидко обмінюватися з фракціями вільного гормону.
Завдяки високому рівню зв’язування з білками левотироксин не піддається ні гемодіалізу, ні гемоперфузії.
Т_½ препарату становить 7 днів. При гіпертиреозі цей період скорочується до 3–4 днів, а при гіпотиреозі подовжується до 9–10 днів. Обʼєм розподілу становить 10–12 л. У печінці накопичується близько ¹/₃ загальної кількості введеного левотироксину, який швидко вступає у взаємодію з левотироксином, що знаходиться у плазмі крові. Тиреоїдні гормони метаболізуються головним чином у печінці, нирках, головному мозку та м’язах. Метаболіти виводяться із сечею та калом. Загальний кліренс метаболізму левотироксину становить близько 1,2 л плазми/добу.

Еутирокс 25–200 мкг
– Лікування доброякісного еутиреоїдного зоба.
– Профілактика рецидивів після оперативного лікування еутиреоїдного зоба, залежно від рівня гормону в післяопераційний період.
– Як замісна терапія при гіпотиреозі.
– Супресивна терапія раку щитоподібної залози.
Еутирокс 25–100 мкг
– Як допоміжний препарат під час проведення антитиреоїдної терапії при гіпертиреозі.
Еутирокс 100/150/200 мкг
– Як діагностичний засіб при проведенні тесту тиреоїдної супресії.

дозування. Для лікування кожного окремого пацієнта залежно від його індивідуальної потреби препарат Еутирокс випускається у таблетках, які містять 25–150 мкг левотироксину натрію. Тому пацієнтам, як правило, призначають тільки по 1 таблетці на добу.
Інформація щодо дозування має лише рекомендаційний характер.
Добову дозу визначають індивідуально, залежно від лабораторних показників та клінічної картини захворювання.
Оскільки у деяких пацієнтів на тлі терапії левотироксином відмічали підвищення концентрації Т₄ та fT₄, базальна концентрація тиреотропного гормону в сироватці крові є більш надійним показником для подальшої корекції дози.
Терапію гормонами щитоподібної залози слід розпочинати з низької дози і поступово підвищувати (кожні 2–4 тиж) до необхідної терапевтичної дози.
Пацієнтам літнього віку, із коронарною хворобою серця, пацієнтам з тяжким або довготривалим гіпотиреозом лікування слід розпочинати з особливою обережністю, з низьких доз (12,5 мкг/добу), дозу підвищувати до підтримувальної через більші інтервали часу (поступово на 12,5 мкг через кожні 2 тиж), регулярно контролюючи рівень гормонів щитоподібної залози. Необхідно врахувати, що призначення доз, нижчих за оптимальну, яка забезпечує повну замісну терапію, не призводить до повної корекції рівня ТТГ.
Досвід застосування свідчить, що прийом нижчих доз є достатнім для пацієнтів із низькою масою тіла та для пацієнтів із вузловим зобом великого розміру.

Добову дозу можна застосовувати за 1 прийом.
Добову дозу препарату приймати вранці натще, за 30 хв до їди, запиваючи невеликою кількістю води (півсклянки води).
Еутирокс застосовувати протягом усього життя як замісну терапію при гіпотиреозі, після хірургічних втручань (струмектомії або тиреоїдектомії), а також для попередження рецидивів після видалення еутиреоїдного зоба. Комплексну терапію з тиреостатиками призначати після досягнення еутиреоїдного стану.
При доброякісній формі еутиреоїдного зоба тривалість лікування становить від 6 міс до 2 років. Якщо стан після лікування не поліпшується, слід призначити хірургічне втручання або терапію радіоактивним йодом.
Діти. Для новонароджених і немовлят із вродженим гіпотиреозом, коли швидке досягнення терапевтичного ефекту дуже важливе, рекомендована початкова доза становить 10–15 мкг/кг маси тіла на добу протягом перших 3 міс. Після цього дозу коригують індивідуально, залежно від клінічних показників та рівня ТТГ.
Немовлятам добову дозу препарату давати за один прийом за 30 хв до першого годування. Таблетку розчинити у воді до отримання суспензії, яку слід готувати безпосередньо перед прийомом препарату, та застосовувати після додавання ще невеликої кількості рідини.

– підвищена індивідуальна чутливість до будь-якого компонента препарату.
– Недостатність надниркової залози, гіпофізарна недостатність, тиреотоксикоз, які не лікувалися.
– Гострий інфаркт міокарда, гострий міокардит, гострий панкардит.
– Комбінована терапія левотироксином та антитиреоїдними засобами в період вагітності не призначається (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).

клінічні симптоми гіпертиреозу можуть виникати при передозуванні, у разі перевищення дози індивідуальної переносимості левотироксину, якщо дозу швидко підвищувати на початку лікування.
Cимптоми: з боку серцево-судинної системи: серцеві аритмії (миготлива аритмія, екстрасистолія), тахікардія, стенокардія, відчуття серцебиття, припливи; з боку нервової системи: головний біль, безсоння, відчуття тривоги, псевдотумор мозку, тремор; з боку травного тракту: блювання, діарея, зменшення маси тіла; з боку шкіри та кістково-м’язової системи: підвищене потовиділення, м’язова слабкість та судоми; загальні розлади: підвищення температури тіла, розлади менструального циклу.
У таких випадках добову дозу препарату потрібно знизити або перервати лікування на декілька днів. Після зникнення побічних реакцій лікування можна продовжити.
При підвищеній чутливості до компонентів препарату можуть спостерігатися алергічні реакції на шкірі (висип, кропив’янка) та з боку дихальних шляхів, включаючи шкірні висипання, свербіж, кропив’янку, задишку. Надходила інформація про випадки розвитку ангіоневротичного набряку (набряк Квінке).

перед початком лікування тиреоїдними гормонами або проведенням проб на тиреоїдну супресію слід виключити наявність або попередньо провести лікування таких захворювань, як коронарна недостатність, стенокардія, атеросклероз, артеріальна гіпертензія, гіпофізарна недостатність, недостатність надниркової залози. Також слід виключити функціональну автономію щитоподібної залози або попередньо провести лікування цього захворювання до початку проведення терапії тиреоїдними гормонами.
У разі адренокортикальної дисфункції перед початком терапії левотироксином слід провести відповідне замісне лікування для запобігання гострій недостатності надниркових залоз (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Терапію левотироксином у пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів слід розпочинати з низьких доз препарату, поступово підвищуючи дозу на початку терапії. Рекомендується спостерігати за станом пацієнта. У разі розвитку психотичних розладів слід розглянути можливість корекції дози левотироксину.
Слід уникати можливості навіть незначних проявів гіпертиреозу, спричиненого застосуванням препарату, у пацієнтів з коронарною недостатністю, серцевою недостатністю, тахіаритмією. При лікуванні таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати рівень тиреоїдних гормонів.
У разі розвитку вторинного гіпотиреозу причину слід виявити до призначення замісної терапії. При необхідності слід провести курс замісної терапії для компенсації недостатності кори надниркової залози.
При підозрі на функціональну автономію щитоподібної залози слід визначити рівень ТТГ або провести тиреосцинтиграфію до початку лікування препаратом.
Коли терапію левотироксином починають у недоношених новонароджених з дуже низькою масою тіла, необхідно контролювати гемодинамічні параметри, оскільки порушення кровообігу може виникнути через незрілу функцію надниркових залоз.
Жінкам у постклімактеричний період з гіпотиреозом в умовах підвищеного ризику розвитку остеопорозу слід уникати дуже високого рівня левотироксину у сироватці крові, який перевищує фізіологічний рівень. Тому необхідно ретельно контролювати лабораторні показники функції щитоподібної залози.
Не слід призначати левотироксин пацієнтам з гіпертиреоїдним станом, коли проводиться терапія антитиреоїдними препаратами для лікування гіпертиреозу.
Тиреоїдні гормони не можна застосовувати для зменшення маси тіла. Призначення доз левотироксину не призводить до зменшення маси тіла у пацієнтів з еутиреоїдним станом. Більш високі дози можуть призводити до виникнення серйозних або навіть життєво небезпечних побічних реакцій. Застосування левотироксину у високих дозах не слід поєднувати із застосуванням певних речовин, призначених для зменшення маси тіла (наприклад симпатоміметиків) (див. ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
У разі необхідності переходу з одного препарату на інший, що містить левотироксин, необхідно провести ретельний моніторинг, включаючи клінічний і біологічний моніторинг протягом перехідного періоду, через потенційний ризик порушення функції щитовидної залози. Деяким пацієнтам може бути потрібне коригування дози.
Одночасне застосування орлістату та левотироксину може спричинити розвиток гіпотиреозу та/або погіршення контролю гіпотиреозу (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Пацієнтам, які приймають левотироксин, слід проконсультуватися з лікарем перед початком, припиненням або зміною в лікуванні орлістатом, оскільки орлістат та левотироксин необхідно приймати в різний час, а також коригувати дозу левотироксину. Надалі рекомендується проводити моніторинг рівня гормонів у сироватці крові пацієнтів.
З обережністю застосовувати препарат пацієнтам з цукровим діабетом та пацієнтам, які приймають антикоагулянтні препарати (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто практично є безнатрієвим.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. У період вагітності або годування грудьми лікування препаратом, призначеним при гіпотиреозі, слід продовжувати. У період вагітності може виникнути потреба у підвищенні дози препарату. Оскільки підвищення рівня ТТГ у плазмі крові може відбутися вже на 4-му тижні вагітності, вагітним, які приймають левотироксин, слід перевіряти рівні ТТГ під час кожного триместру. Сироваткові рівні ТТГ у вагітних мають бути у відповідних межах, встановлених для кожного триместру. Для корекції підвищених рівнів ТТГ у плазмі крові слід підвищити дозу левотироксину. Оскільки постнатальні рівні ТТГ відповідають значенням, наявним до моменту запліднення, відразу після пологів дозу левотироксину слід відкоригувати відповідно до дози перед настанням вагітності. Необхідний рівень ТТГ у плазмі крові має встановитися через 6–8 тиж після пологів.
Вагітність. Даних щодо тератогенності та/або фетотоксичності при прийомі препарату в рекомендованих терапевтичних дозах немає. Прийом дуже високих доз левотироксину в період вагітності може негативно вплинути на плід і постнатальний розвиток дитини.
Комбіновану терапію левотироксином та антитиреоїдними засобами в період вагітності не призначають для лікування гіпертиреозу, оскільки дана комбінація препаратів потребує призначення більш високих доз антитиреоїдних засобів, які здатні проходити крізь плаценту та можуть спричинити розвиток гіпотиреозу у немовляти. Тест на тиреоїдну супресію не проводиться в період вагітності, оскільки застосування радіоактивних речовин протипоказане в період вагітності.
Годування грудьми. Левотироксин проникає у грудне молоко, однак при застосуванні препарату у рекомендованих терапевтичних дозах рівень концентрації препарату у грудному молоці недостатній для розвитку гіпертиреозу або пригнічення секреції ТТГ у немовляти.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Даних щодо можливого впливу на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами немає. Однак оскільки левотироксин за своєю дією є ідентичним природному гормону щитоподібної залози, впливу препарату Еутирокс на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами не очікується.

цукрознижувальні засоби. Левотироксин може знижувати ефект цукрознижувальних препаратів. Рекомендується здійснювати частий контроль рівня глюкози крові на початку лікування тиреоїдними гормонами, а також при необхідності коригувати дозу цукрознижувальних лікарських засобів.
Похідні кумарину. Левотироксин посилює дію антикоагулянтних препаратів, витісняючи їх зі зв’язків з білками плазми крові, що збільшує ризик крововиливів, наприклад, крововиливу у спинний та головний мозок або шлунково-кишкової кровотечі, особливо у людей літнього віку. Тому слід регулярно проводити лабораторний контроль показників коагуляції на початку та під час сумісної терапії та при необхідності коригувати добову дозу антикоагулянтних препаратів.
Інгібітори протеази (наприклад, ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на дію левотироксину. Потрібний ретельний моніторинг рівня гормонів щитоподібної залози. При необхідності дозу левотироксину слід відкоригувати.
Фенітоїн може впливати на дію левотироксину, витісняючи його із зв’язків з білками плазми крові, у результаті чого підвищується рівень фракцій вільного тироксину (fT4) та вільного трийодтироніну (fT3). З іншого боку, фенітоїн збільшує печінковий метаболізм левотироксину. Рекомендується ретельний моніторинг рівня гормонів щитоподібної залози.
Колестирамін, колестипол. Прийом таких іонообмінних смол, як холестирамін та колестипол, гальмує всмоктування левотироксину натрію. Тому левотироксин натрію слід приймати за 4-5 год до прийому таких препаратів.
Препарати, що містять алюміній, залізо та солі кальцію. Згідно з даними, наведеними у відповідних літературних джерелах, препарати, що містять алюміній (антациди, сукральфат), потенційно можуть знижувати ефект левотироксину. Тому левотироксин слід приймати не менше ніж за 2 год до застосування препаратів, що містять алюміній. Це стосується і лікарських засобів, що містять залізо та солі кальцію.
Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші речовини можуть витісняти левотироксин натрію зі зв’язків з білками плазми крові, що призводить до підвищення фракції fT4.
Інгібітори протонної помпи (ІПП):одночасне застосування з ІПП може призвести до зниження всмоктування гормонів щитовидної залози через підвищення внутрішньошлункового pH, викликаного ІПП.
Рекомендується регулярний моніторинг функції щитовидної залози та клінічний моніторинг з можливим збільшенням дози тиреоїдних гормонів.
Орлістат. Сумісне застосування орлістату та левотироксину може спричинити розвиток гіпотиреозу та/або погіршення контролю гіпотиреозу. Це може бути викликано зниженням всмоктування солей йоду та/або левотироксину.
Севеламер може зменшувати всмоктування левотироксину. У зв’язку з цим рекомендується контролювати зміни показників функції щитоподібної залози на початку і в кінці сумісного лікування. При необхідності дозу левотироксину слід коригувати.
Інгібітори тирозинкінази (наприклад, іматиніб, сунітиніб) можуть знижувати ефективність левотироксину. У звʼязку з цим рекомендується контролювати зміни показників функції щитоподібної залози на початку і в кінці сумісного лікування. При необхідності дозу левотироксину слід коригувати.
Пропілтіоурацил, глюкокортикоїди, бета-симпатолітики, аміодарон та йодовмісні контрастні засоби пригнічують периферичні перетворення Т4 в Т3. Через високий вміст йоду аміодарон може сприяти розвитку як гіпертиреозу, так і гіпотиреозу. З особливою обережністю препарат слід призначити хворим на вузловий зоб невизначеної етіології.
Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують ефективність левотироксину і підвищують рівень лабораторних показників ТТГ в плазмі крові.
Ферменти, індуковані лікарськими засобами (барбітурати, карбамазепін) можуть підвищувати печінковий кліренс левотироксину.
Естрогени. Жінки, які приймають контрацептивні препарати, що містять естрогени, а також жінки постменопаузального віку, які приймають гормонозамісні препарати, можуть потребувати більш високих доз левотироксину.
Препарати, які містять сою, можуть пригнічувати кишкову абсорбцію левотироксину. У зв’язку з цим дозу препарату Еутирокс потрібно відкоригувати, особливо на початку та після завершення вживання добавок, що містять сою.

підвищення рівня Т₃ (трийодтиронін) є достовірним індикатором передозування препаратом, більш ніж підвищення рівнів Т₄ та fТ4 (вільний) у плазмі крові.
У результаті передозування можуть з’являтися симптоми, які характерні для підвищення обміну речовин (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
У разі передозування слід припинити застосування препарату та провести лабораторні аналізи.
При симптомах, що виявляються у вигляді виражених β-симпатоміметичних ефектів, таких як тахікардія, неспокій, нервова збудженість, гіперкінезія, призначають блокатори β-адренорецепторів. При значному перевищенні дози рекомендується проведення плазмаферезу.
В окремих випадках у пацієнтів, схильних до судом, можливий розвиток судом, коли була перевищена індивідуальна допустима доза препарату. Передозування левотироксином може викликати симптоми гіпертиреозу та призвести до гострого психозу, особливо у пацієнтів з ризиком розвитку психотичних розладів.
Є декілька повідомлень про раптовий коронарний випадок смерті у пацієнтів, які протягом багатьох років зловживали (перевищували рекомендоване дозування) левотироксином.

при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці.